віки й віки –
у ґрунт,
в поживний шар,
у поетичний перегній…
щоб мав куди
посіятись,
зійти
і вирости,
і Світлом забуяти –
наш
ГЕНІЙ…"
я у захваті!
така глибока філософічна роздумова робота. я відчула себе піддослідною речовиною з молекул віршів, музики сонця, квітів, вітру і моря, пилу .... але все це згодом ляже під ноги траві,і не від мене залежить чи бодай один з моїх творів буде після мене жити... та це й не важливо, бо у всього сушного є своє призначення і час нікому який не підвладний ні горобцю ні соколу.
Це геніальний твір-дослідження!
дякую, люба Віточко... радію, що Вас так зацікавила тема Олірни... Ви там буваєте... але буваєте і в інших площинах... як і всі ми... якщо захочете про це детальніше - то можемо поговорити у приваті...
завжди радію спілкуванню нашому... щиро... і зацікавлено...
Вороны упоминаются в таких литературных памятниках Скандинавии XIII века, как Старшая и Младшая Эдда, Круг Земной, Третий грамматический трактат Олава Тордарсона, а также в скальдической поэзии.
В этих произведениях Хугин и Мунин описываются как служащие Одину вороны, которые садятся на его плечи и снабжают его информацией. В Круге Земном рассказывается, как Один наделил воронов речью. Роль Хугина и Мунина как посланников верховного аса связана с традицией шаманских практик и с общей символикой германских народов, изображающих ворона источником скрытых знаний.
«Старшая Эдда», «Речи Гримнира»
22.01.2013 - 10:11
дякую Вам, люба Віточко... колись фільм такий був - про отакого містичного ворона... радянський фільм... я його десь в дитинстві чи ранній молодості по телевізору один раз дивилася... більше його не повторили... схаменулася цензура, зрозумівши, що то не зовсім казка... у Прибалтиці десь фільм той зняли були... класний фільм... до цих пір значення його у мені не стерлося... от Ваша ця інформація одразу ж пов"язалася з тим фільмом... тамЮ правда, був один ворон...
а ця моя "парочка" справді схожа чимось на "Ваших" "Хугина и Мунина"... у такому разі - значеннєвий фінал цього мого вірша надзвичайно поглиблюється... дякую Вам!
люба Віточко - ті - це Ті... на них незважати не вдасться... вони - вирішують... а прозу, я Вам уже писала - просто блокують... от хіба може "в листах" - просочуся з прозою якщо буде "йти" - писатиму - самій цікаво... дякую Вам за "Крило" Ваше надійне і відчутне...
це справді ключ... якщо "уловите" колись випадково, як міняєтеся в момент "дослухання" до вірша, який прийшов - помітите, як переключаєтеся... погляд як міняється і куди спрямовується, дихання як принишкає... на жаль, неможливо виміряти як міняється пульс - а він міняється, бо в альфа-ритмі серце б"ється повільніше, а в тета-ритмі - зовсім повільно... прихід вірша - це відкриття "каналу зв"язку" з іншою реальністю... цей канал, чи відкриття каналу - можна (і треба) тренувати... варто тільки зауважити, що відбувається, коли канал відкривається (коли приходять вірші, чи ідеї, чи інші творчі прозріння) і... свідомо на такі "незначні" переміни налаштовуватися... моделювати їх, тоді... можна навчитися викликати натхнення "за бажанням"... а ще цікавіше, що є навіть дослідниками розроблені методики "впадання" у стан творчого натхнення... і це правда - випробовувала на "власній шкурі"... і це працює... люди творчі, і дослідники наголошують на цьому, впадають у такі стани (там з душею діло пов"язано)спонтанно... інші можуть тренуватися і отримати бажане, тобто стати істинно творчими людьми - "стучітє і вам откроют"... людина може все... якщо сильно захоче... людині ВСЕ дано... чи ж хоче вона взяти?...
дякую Вам, Віточко... Ви належите до тих виняткових щасливців, які впадають у стан творчого натхнення спонтанно... тобто - провалюєтеся, чи, швидше, злітаєте у світ поезії, переходите в альфа-ритм того і не помічаючи... ніхто, правда, цього не помічає... а з боку - ніби людина задумалася глибоко... на якійсь там думці усередині себе зосередилася... ну і погляд дещо дивнуватий - ніби дивиться... мимо всього - кудись далеко... за обрії земних форм і пейзажів...
точка неповернення... так.. вона має визріти і стати вже невідворотною... сама собою виявитися... бо розірвати щось і викинути, зламати і відшвирнути, розбити і переступити - це дія (для гіпертрофовано відповідальних психік) - вимушена... і навіть дещо не природна для них - психік... чи психотипів окремих... тутбота - це складова любові (на кого б чи й що вона проектувалась би) - основна із складових, тому - зруйнувати - це стосується не тільки фізичного плану, а й духовного... а там - закони свої і витончені... це - одна з причин терпіння... а друга - чому терпимо, знавши уже, що "все не так і так не буде ніколи" - бо ми не віримо у зло до решти, бо ми "судимо по собі" - і здається нам, що чиїсь агресивні чи зарозумілі вчинки - це тимчасове, настроєве, самопочуттєве, випадкове - це мине. людина зрозуміє врешті... але ЦЕ не минає, а тільки ускладнюється і нахабніє... і, врешті-решт (на превеликий жаль інколи занадто пізно) - наступає сама собою "точка неповернення"... сам закон справедливості провокує якусь крайню ситуацію, яка і виявляє справжні мотиви вчинків дійових осіб... ніби тебе вже відверто носом тичуть у ту правду-істину-об"єктивність...і чим більше турботи і терпіння було вкладено у чийсь егоїзм і ненаситність, тим більшою ненавистю буде нагороджено терпеливця... що ж... так нас вчать розривати зв"язки з тими, хто споживає, а не співтворить - одразу... все ж бачиться, але не хоче віритися... була одна ситуація, коли Янгол мій Хранитель, чи, як я його називаю - Той, Хто Любить Мене Щиро - не витримав моїх сумнівів-терпінь і вголос заговорив, що їм робити не дозволено... от, може, опишу це диво у формі отакого листа... якщо дозволять ті, хто контролює мої "стилі"...
дякую Вам... і люблю Вас щиро...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
щиро... і зацікавлено...
 - побігли... (жартую... намагаюся сказати щось... веселе...) <img src=){kind=small}
 навзаємно одна одній сказати?.. окрім: о-о-о!..<br />
н-да... ){kind=link}