старанно підбирала назву кольору, люба Віточко, півдня листала учора фотки відтінків синього... щоб знайти схожий до баченого... сапфір - найближчим виявився до того кольору тіней від усього у сонячну погоду зимового для, ПЕРЕД ЯКИМИ ХОТІЛОСЯ РОЗЗУТИСЯ... САПФІР - БІЛЬШ ДО ЛАЗУРНОГО... але де западинка у снігу глибша - там тінь кольором ближча до прозоро синього... і так, ніби це камінчики справді дрібні рясно насипані... прозоро-сині і прозоро-лазурні - бо на снігу, а сніг сам кристалічну структуру має...
дякую Вам, люба Віточко, за відгук симпатичний Ваш...
чекати і доганяти, казала моя мама, то найгірше, що може бути... я давно знаю, що чекати не треба - треба просто і цікаво жити... то очікуване швидше і непомітно саме і прийде... але коли так довго не приходить - починаєш чекати... отаку помилку робиш... треба брати приклад з Вашого кота - розкопати хоч клаптичок весни із-під снігу...
щось подібне, правда, я й роблю останніми днями - я беру рюкзака, вкладаю в нього 6-літрову пляшку з-під води і йду до джерела, яке ніколи не замерзає... це пару кілометрів туди і пару - звідти... але - саме головне там - там! вода прозора і з сріблом розпавленим у собі... воно звучить... серед білої тиші долини, з озером на дні, частково не покритим кригою, бо джерело те озеро своє зігріває, в тому місці, де впадає в нього... а ще - в руслі струмка - різна жива і весела зелень! досить теплА у воді і ті рослини спокійно собі продовжують жити серед морозів і снігів... такі вони - справжні! ох... зараз і піду до свого спасенного у таких уже ситуаціях джерела... правда, туди часто приходять люди - воду джерельну набирають... але є місце трохи поодаль, де джерельна вода падає з невеличкої висоти і туди ніхто не підходить... отам я і стою... як пам"ятник Рішельє...)))
дякую Вам, люба Віточко, за підтримку... саме головне, щоб Вам мій тимчасовий мінор не передався... я справлюся... просто, щороку у цю пору я вже виходжу на свої бігові маршрути - хоч там як і складно бігти було б... а зараз - сніг занадто високий і саме головне - деревами, які попадали скрізь під вагою снігу, що випав був на початку грудня - усі стежки в лісі (на маршруті моєму) завалено... і ліс такий - суцільна трагедія... як ніби після артобстрілу... отакою "бездомною" стала я цієї зими... але - є джерело... живе... воно співає свої молитви... і воно мене рятує...
і Ви - симпатією Вашою щирою... скоро я проникнуся радістю джерельною і все буде прекрасно... обіцяю Вам... і сонце - врешті ж покажеться хоч би на часинку яку... будемо чекати - знавши, що дочекаємося!!...
морози... не випадково ж римуються з прозою... я вже втомилася любити цю холодну і прекрасну Королеву сНіжну... я непостійна.... я хочу весни... літа... усі мої маршрути - завалені снігом... і деревами, які впали під вагою цьогорічних снігів... я не можу так довго без руху...
скаржуся Вам, Віточко... але є й гарна новина - Сонце йде нам назустріч... ранки ранішають... дні - довшають - це гарні прикмети... скоро лютий, а він - короткий... і буває інколи добряче схожим на березень... ще трошки... і знов почнеться свято!... дочекаємося...
люба Віточко, щаслива бачити Вас і чути... гіпертонія в мене зараз трохи сталася... судини не встигають за перемінами погодними звужуватися-розширюватися... тому мушу дещо пасивно вестися... я потім вибачуся перед всіма, кому поки що не відповідаю... і перед Вами...
дякую за Ваші повідомлення - це так важливо і цінно для мене завжди...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
... так приємно, що тонко підмітили і відчули ті почуття 
я вже втомилася любити цю холодну і прекрасну Королеву сНіжну... я непостійна.... я хочу весни... літа... усі мої маршрути - завалені снігом... і деревами, які впали під вагою цьогорічних снігів... я не можу так довго без руху...
