| Сторінки (20/1931): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i]До неї[/i]
Душею юні – вічно молоді.
Попереду весна, а далі – літо,
а далі.. пишуть вила по воді,
що ти була моєю ще тоді,
коли обох ще не було на світі.
Тобі немає ради у житті,
мені немає іншої розради,
як бути із тобою іноді,
єднаючи омріяні путі,
де не перетиналися монади,
де нас чекає сяєво пітьми:
мені – червоне, а тобі –зелене,
мені – до тебе, а тобі – до мене...
От і цікаво, чи зійдемось ми,
коли уже не будемо людьми
і канемо у хаос безіменні.
[i][b]Розчинені в часі[/b]
До нього[/i]
Очі озер, сині моря,
а за горою – найвища гора.
Там і моя є ще світла зоря
і на зорі у дорогу пора.
Манить мене світла мета
і не дає зупинитись мені.
Знаю, що я іще є саме та,
що зачарує тебе уві сні.
Йду до зорі ночі, і дні,
поки у небі сіяє мені.
Хай лише радує і на стає,
гріє розрадою серце моє.
Зорі очей сивий туман
завуалює на плесі ріки
і заховає у той океан,
де не щезають літа і роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
І
Коли не дуже весело усюди,
сумують дуже одинокі люди...
а уночі ніколи і ніде,
аж поки повновидий не зійде.
ІІ
Їм виїдає очі не роса
на сонці... вранці, а рясна сльоза,
що миру і добра уже не буде,
якщо усі готові до війни
і що усі ми винні без вини,
що де-не-де ні се, ні те панує,
а десь-не-десь народ чекає всує
кінця... чи то війни, чи то зими,
але... весну очікуємо ми.
ІІІ
О! Місяць тінню обіймає землю
у небі – невагому та живу –
і висіває зорі у траву,
і магію, і сепію пастелі,
і чари неземної акварелі
усього, що існує наяву.
А ранками, міняючи палітру,
мокає пензлі у прозорі дні
і поки ще нема дощу і вітру,
щезає у ясній височині...
лишаючи барвінки, первоцвіти,
фіалки і веселі, і сумні...
Ось-ось... і намалює синій квітень
дорогу наступаючій весні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021
[i]« Скільки ниточка не в'ється...»[/i]
Початок
Усе мине, а спокою немає...
це, наче, когнітивний дисонанс –
майбутнє є, минуле наступає
на п’яти і турбує повсякчас.
Єдине, що при цьому надихає –
це магія, що як і перший раз,
ніколи вже не залишає нас
байдужими до того, що минає.
Ну й що із цього? – запитає кожен
поет-філософ, публіки кумир,
що пише заяложене до дир.
Одне й те саме і йому тотожне
з пустого виливаємо в порожнє
і деміургу платимо ясир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021
[i]« Забутий Богом...»[/i]
Квазімодо
Я знову хочу... до Парижу,
де Есмеральда... la franсе...
намилюю туди і лижі,
і la Amour... нехай несе,
аби фанерою летіти
до неї... бути до зорі
із нею і її зігріти
у цьому Notre-de-Pari,
де кам'яні високі мури
увінчують сліпі амури,
серця яких – неначе лід...
у храмі ні душі немає,
а за воротами до раю –
лише дорога у аїд.
[i]« Невинна жертва...» [/i]
Есмеральда
О, нерозумний Квазімодо,
я не люблю... гірку сльозу,
коли показую народу
свою розумницю козу.
А як побачу мого Феба
на білогривому коні,
то я готова і на небо...
хоча і жаль тебе мені.
Ти щирий, вірний... та упертий...
і рятував мене не раз...
але судилося померти
всьому народу напоказ...
зате у храмі після смерті
ніщо не роз’єднає нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2021
У кожного-кожної доста і мрій,
і того, що душу здіймає до неба.
Здається, – не дуйся, живи і радій,
що інше уміє не гірше за тебе.
І, ніби, на те і даються слова,
які овівають чиєсь попелище,
аби загорілася ватра жива
і не бозна-що опинялося вище.
Та, наче, болить
не одному мені
і не обідніє іще ойкумена?
У Музи моєї душа потаємна...
обличчя веселе...
та очі сумні...
А, може, буває, у самотині
занадто багато
надїї
у мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
[i]« Не тільки циган
крутить сонцем...»[/i]
Олеко
– Забула, мила, ой, забула,
як ми гадали на загули:
у гай, на луки, у ліси,
у дикі зарослі краси...
а я і досі пам'ятаю
і посилаю з того гаю
козирній дамі мій привіт,
де я у зелені розмаю
на енному десятку літ
шукаю папороті цвіт.
Але ніде немає раю...
якщо дивитися здаля –
ніяка дама не тікає
кибиткою до короля.
[i]« Поки гадала,
все програла...»[/i]
Земфіра
– І чула, й виділа, і знала
як та циганка, що гадала,
яка у неї буде роль,
коли об’явиться король...
А ти не дуже то й барився
і... з палуби моєї змився
на інші ріки і моря...
не я... не я твоя зоря,
а ти під зорями не мій...
але іще й сьогодні сниться
отой бубновий лицедій
і мрія пікової дами,
що у Таро не має тями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021
***
Як за Софокла – все тече, минає...
щезає усміх і тепло долонь...
та поки жевріє очей вогонь,
любов до Музи – Ні... не затухає.
***
Певно, що поезія наївна,
поки припадає до колін
кожної, в якій живе Наїна,
не казковий, а реальний Фінн.
***
Ви – як хочте, я іду на ви
і нікого не пошию в дурні,
бо і вершники без голови
ще бувають іноді розумні.
***
Палає серце... і душа горить,
але юрба її не помічає...
і майорить
у далині століть
тінь генія, якого ще немає.
***
Талановитий має сан:
із булавою – отаман,
із Музою – Горацій...
а геній слова – це талан,
помножений на працю.
***
Полеміка хороше діло –
розширює і кругозір,
і те, що в серці накипіло,
та не лягає на папір...
тому рятує душі сила,
орієнтована на мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021
Які огидні пики-лиця:
коняка, су*ка і убивця...
І як лякають ще здаля
оці опудала кремля –
і гуманоїд-кровопивця,
і бісова в етері трійця
які на поприщі халтури
стають все вище на котурни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908563
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
[i][b]Беатріче[/b]
із раю[/i]
Може, я не твоя Беатріче.
Ну, а ти майже Данте уже.
Я запитую, – милий, невже
не могли ми зустрітись раніше?
Ти повів би мене у ті дні,
де існують заблукані тіні,
ти любив би мене уві сні
і були б ми щасливі і вільні.
Та недоля між нами стоїть.
Я чужа і невільна дружина
і не я в цій пригоді повинна
повернутись за межі століть,
де побачу тебе хоч на мить
як матуся заблудлого сина.
[i][b]Данте[/b]
із пекла[/i]
Є Беатріче, та немає Данте,
хоча обох об’єднує одна
історія – звичайна та сумна
любов, яка примушує страждати,
яка існує тридев’ять віків...
а я у тридесятому столітті
очікую ще на твої привіти
на дні аїду у країні снів.
Але давно проснутися пора.
Заходять і твоя, й моя зоря
за обріями нашої оази,
де ти віки усе ще не моя,
а я на віки кану за моря
так і не видівши тебе ні разу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
Поки вітер проганяє стужу
протягами в димовій трубі,
осягаю потаємну душу
віщого і сущого в собі.
Маю ще надію на удачу
як не наяву, то уві сні...
як не є, усе одно побачу,
що вона навіює мені.
Ми охочі, поки є робота...
поки ця оказія мине,
як захочу, осідлаю чорта,
хай несе у засвіти мене.
Що умію, те й робити мушу...
то сную на радощі юрбі
нитку Аріадни, то павучу
мантію оголеній журбі.
І на ранок маю одежину...
одягаю маску на людину
усмішки веселої до вух...
і тогу... і тугу...
відчайдух
у мені сотає павутину
на кусючих оводів і мух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021
Метафори й епітети чужі
не прикрашають сказаного людям.
Не очищає закутки душі
поезія, що пахне словоблуддям.
Запамороченому у війні,
не дуже якось весело мені,
дорослому, поводитись як діти...
у ейфорії місії радіти,
що варишся в одному казані
із піною богемної еліти.
Весна весною, – ку-ку та кум-кум...
Ніяке диво не іде на ум,
а на марку палітру акварелі
лягають заяложені пастелі...
.................................................
І поки ще кипить осадок дум,
із варива збігає зайвий шум
водою каламутною на землю...
але жура не вичерпає сум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
[i]не додають обрубки шарму мові[/i]...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Не я пишу,
а мною пишуть...» [/i]
Перифраз
Ніколи зупинитися не міг...
нікому не виписую догани...
не заглядаю за чужий поріг
і вірую, що маю оберіг,
який лікує немощі і рани.
Пишу за рецептурою бабусь:
у лексиці, у мові, у харизмі,
у пісні... але іноді боюсь,
що любимо, таки, росіянізми.
Поезія навіяна з життя,
але на лобі писано поету, –
не треба у куті чужого меду,
аби не пахла
дьогтем
вся кутя.
Не угаває лютий сатана,
порушує у всьому наші межі.
Якщо війна, то це, таки... війна!
Якщо на носі «руская вєсна»,
навіщо Музі послуги ведмежі?
За те, у чому впевнений, стою, –
не додають обрубки шарму мові...
То ж, вибачайте, автори, на слові, –
ми зраджуємо націю свою
подвійними стандартами любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
[i]« Ти чуєш...»[/i]
Рочестер
Йду до золотої середини,
де і ти, і я – у ній одній,
і нема у суєті подій
того, що виснажує людину.
Не питаю, чи одна єси?
Та й у мене іншої немає
і мені тебе не вистачає
у юдолі суму і яси.
Я не із тієї одіссеї,
що вертає на свої круги.
Та єднає наші береги
течія тієї панацеї,
що лікує й додає снаги
у зеніті нашої ідеї.
[i][b]Без варіантів[/b]
« Чую...»[/i]
Джейн
Небо чує наші голоси,
у мені луною резонує,
наші світлі аури парує
у своїй гармонії краси.
Я іду до тебе і донині
вірую ілюзії надій,
адже душі не бувають винні,
що роковані одна одній.
Самота сотає наші душі,
а жага висушує уста,
як пожежа воду у калюжі.
Поки не досягнута мета,
є ще середина золота,
і до неї ми ще не байдужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
[youtube]https://youtu.be/QvRUhRueaJs[/youtube]
[i]Ремейк на пісню
Ю. Візбора[/i]
За вікном блукає вечір опечалений
у весняному намоклому плащі,
ходить вітер як музика неприкаяний,
навіваючи мелодії дощів.
Я запізнююсь до тебе на побачення,
наче можна запізнитись на роки.
Ой, як дорого за втрачене заплачено
з того дня, як у життя ми боржники.
Не катуй мене ні жалістю, ні ласкою.
Якщо можеш, на прощання, усміхнись
і пробач мені за те, що стане казкою...
Може, я тобі пробачу теж колись.
Синій вечір заховається за хмарами,
та забуте почуття не гріє кров.
За вікном безпечне людство ходить парами,
обікрадене сьогодні на любов.
....................................................
Цілу ніч співає вітер пісню жалібну
і дощами ополіскує поріг,
навіваючи мелодію негадану,
опадає фальш-акордами у сніг.
Оригінал
Сигарета к сигарете, дым под лампою,
Здраствуй вечер катастрофы, час дождя,
Ходит музыка печальная и слабая,
Листья кружатся, в снега переходя.
Наш невесел разговор и не ко времени,
Ах, как-будто бы ко времени беда,
Мы так много заплатили за прозрение,
Что, пожалуй, обнищали навсегда.
Не пытай меня ни ласкою, ни жалостью,
Как ни странно, я о прошлом не грущу,
Если можешь, ты прости меня, пожалуйста,
Вдруг и я тебя когда-нибудь прощу.
Синий дым плывет над нами мягкой вечностью,
Чиркнет спичка, сигарета вспыхнет вновь.
За окном с зонтами ходит человечество,
Обокраденное нами на любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
***
Немає сенсу рипатись у люди,
серед яких, немов у негліже,
ідеш у середовище чуже,
де і тебе від осуду і суду
ніяке алібі не береже.
***
Як не насовуй на більмо бриля,
а ненависть палає із-під лоба
і видає утробу москаля,
який вдає із себе русофоба.
***
Не здує вітер з колоса полову
і не прозріє в темряві сліпе,
яке було лакеєм КаГеБе...
тупоголове не осилить мову...
немає А, то де візьметься Бе?
***
Освічене під зіркою кремля,
опушує своє свиняче рило,
в якому дріт видніється здаля...
із голого сміємось короля,
та є ще попит на нечисту силу.
***
Нас доля запрягає у ярмо,
аби орали й дякували пану
за те, що живемо,
і маємо клеймо,
і вміємо зализувати рани.
***
Навіювати бачене і чуте,
аби забути – марна суєта...
богема копіює баламута...
але гадаю, – [i]бу́ти чи не бути..[/i].
усмішкою Чеширського кота?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
До кого не прийду у віщі сни,
у мене буде головний мотив –
навіювати пахощі весни
і голоси лугів, гаїв та нив.
Комусь це може спати не дає,
але богемі не заваджу я...
яка не зазіхає на моє,
але не помічає... нічиє.
У неї не двоїться у очах,
що я не я і, наче, не ізгой...
та іноді чіпляється реп’ях –
літературний мій антигерой.
Обнюхуючи кетяги куща,
котяра вилізає із плаща,
шикує у конвеєрі кубіт
і опусом шокує білий світ –
одноманітне плетиво плюща,
що буйно озеленює сучліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021
[i]« Та й сон же, сон
напрочуд дивний
мені приснився...» [/i]
Т. Шевченко
І
Як наяву – ото буває,
лечу, лечу... і не світає.
Не заважає темнота
усе побачити до краю:
пророка нації немає,
німіє слово... суєта
суєт... нема куди летіти ...
ні – Україна ще не та,
якою мав її узріти
він із Чернечої гори...
не перевернуті на літо
блакитно-жовті прапори...
і наче, чую, – [i]ще не вмерла[/i]...
на ладан дихає... живе
і слава Богу! Що їй пекло,
яке нікому не нове?
В чужій парафії Кирила
торгує лептою народ...
запалює московський чорт
на цілий світ своє кадило,
окурює лукавий рід...
.........................................
згасає полум’я Майдану...
у казематі отамани
читають інший Заповіт.
ІІ
Корову доять олігархи,
а їхні наймити – казну...
юрба годує сатану,
а пересушені монархи
ідуть війною на війну...
кумир облизує кумира...
а чортеня шукає миру
в очах диявола імли...
О... оперилися орли,
які літають до еміра...
а ми живемо як жили:
ідуть зі сходу ешелони,
на заході пливе корвет,
орда утоптує кордони
п'ятою п’ятої колони...
блокує розум Інтернет...
......................................
Чекає неня Вашингтона,
але за спиною ОМОНу
її чатує Піночет.
ІІІ
Дивлюся, нібито світає...
зоря Авророю палає...
[i]Нема нікого. Тільки я[/i]
молюся у хатині скраю...
В моїй землі шукає раю
лукава братія моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2021
[i]« Гасити полум’я –
це не моє...»[/i]
Перелесник
Пронизує життя
ясне проміння душ
у таїні ночей
імлою того неба,
що дивиться на нас
очима із калюж...
О, скільки чорних дір
у мороці Ереба!
А зорі мерехтять,
освітлюючи ніч
палітрою очей...
І з вечора до ранку
упізнаю тебе,
бо очевидна річ,
що ти моя весна
у сяєві серпанку.
[i][b]Весна[/b]
« На цілу довгу мить
тобі я буду вірна...»[/i]
Мавка
Радій. Це я іду
веселкою до тебе.
Дивись у небеса.
В калюжі не дивись.
Немає унизу
ні сонячного Феба,
ні того, що несе
пір'їною увись.
Якщо не буде крил,
побуду із тобою
луною інших літ
до самої зорі,
до іншої зими
квітучою весною
за обріями дня,
що сяє угорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
***
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.
***
Коли додибуєш до краю,
нічого іншого немає
як мати суще і своє –
ту, що коханого кохає
і те, що небо обіцяє,
але чужому не дає.
***
Ще фантазую, чую, мрію
про незабутнє і того
не уповаю на месію...
а як чогось не розумію,
не заперечую його.
***
Поезія малює тіні...
є і високе... і низьке...
а істина посередині,
де сяє явище, яке
не уміщається в людині.
***
Юрма усе ковтає як єлей,
а ситими бувають одиниці...
Арея не оспівує Орфей...
Воюють за свободу українці,
а булаву тримає фарисей.
***
Буває й добре, що немає хати
і за душею – майже ні гроша,
і Муза не приймає до коша...
Якщо нема наснаги виживати,
не може бути творчою душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
I
Готову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,
що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,
корчує вітер верби одинокі.
ІІ
На пройдені Тарасові шляхи
ступають інші корифеї волі.
На три боки устелюють мохи
минулу славу та козацьку долю.
Забулося, кудою і коли
щезали тіні їхньої відваги...
і появилися нові ватаги,
які усе робили, що могли:
ішли понуро у ярмі воли,
возили сіль чумацькі колимаги...
ІІІ
Молочними шляхами у свої,
сльозою й потом зрошені краї,
котили тугу, і жалі, і горе...
дивилися із неба тихі зорі,
як гіркотою повні ручаї
течуть рікою у солоне море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
[i][b]В одному руслі [/b]
« Всі дороги ведуть до щастя...» єї[/i]
Ілюзія
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.
Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,
а як немає, то придумай щастя.
Немає сенсу обіцяти знов
оту надію, що зігріє кров...
та поки про поезію ідеться,
хай ліра плаче і душа сміється,
а як немає віри у любов –
не май очей, а заодно і серця.
[i][b]На всі боки[/b]
« На двох стільцях не всидиш...»[/i]
Реалія
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.
Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,
немає золотої середини.
Та нині не однаково мені,
куди йдемо, веселі і сумні,
у цій земній і неземній юдолі...
Куди нас ця дорога не веде,
якщо і заблукаю де-не-де,
я буду залишатися на волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2021
[i]« И червь сомненья
будет сыт и глуп...»[/i]
В.Висоцький
***
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
нової зради і катів,
одної правди – й поготів...
не сотвори собі кумира,
тоді не буде й ворогів.
***
Не вчить уму одне й те саме...
Є і чуже, й патріотичне,
і пропаганда кулаками...
якщо на бачиш панорами,
то як же мислити критично?
***
Якщо у простоті думок
приховується геніальне,
і досконале, й ідеальне...
як не освоїти урок,
що місія добра реальна?
***
Кацапи є, були віками
і як від них не ізолюйся,
усе одно йдемо до ями...
якщо не дійдемо до тями,
що їм усе – вода уз гуся.
***
Ніщо мені не допоможе
іти дорогою до раю,
якщо я пекла не пізнаю...
і поки є ще сила Божа,
перемагає не вороже,
а те, що в серці не вмирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
[i][b]З тобою[/b]
«Я звикаю поступово
зустрічатись випадково...»[/i]
Причина
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Я́к не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
і ночі чорні та гарячі.
Усе, що випите давно,
показує глибоке дно
від мого берега до твого...
тече вода... усе одно
і з того, що було дано,
не залишається нічого.
[i][b]Не разом[/b]
« Я звикаю зокрема
зустрічатись крадькома...»[/i]
Мотив
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
де і поезія – плацебо.
Не висихає течія...
і тиха муза, а не я
на пару буде із тобою...
У неї вищий пілотаж,
і піруети, й епатаж...
а я побуду поза грою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
І
Що багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
Не дарма кумирами у вати
є боксери і бойовики.
ІІ
Хліба і видовища народу
обіцяє партія совка...
На минуле не минає мода
і тому й еліта отака,
і тому і Таврія не наша,
і чужий усе-таки Донбас,
«родіну» окупувала Раша
і немає нації у нас,
бо її пасе нечиста сила,
що ховає кігті у тіні...
ІІІ
То на що надіятись мені?
Так бувало у минулі дні:
«не одна чума мене косила...»
так і нині за мої пісні
раді кожній плямі на Ярилі
нехристи й зоїли записні.
Виринають де-не-де із Лети
неживої Музи силуети
оновити дзеркало криве...
..........................................
на орбіті іншої планети
ожили юродиві поети...
Може й Україна оживе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2021
[i][b]Ассоль*[/b][/i]
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Я не була твоя Ассоль,
коли навіки розлучались,
але у пам’яті зостались
рожеві мрії і пароль
тієї, що на ноті соль
луною серця обізвалась.
[i][b]Юнга[/b][/i]
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
на перехресті наших доль...
тамуючи жалі і горе,
які ніщо не переборе,
пригадую забуту роль...
але немає тут Ассоль.
Її украло синє море.
* – ремікс на однойменний вірш поета М. Коржика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки
і зайд улещує гадюка...
.........................................
тому й воює «третій Рим»,
тому й перемагає Жуков.
http://maysterni.com/publication.php?id=144568
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
[i]« До 150-річчя
одним штрихом...»[/i]
Легенда
Дівча... Наївне і святе –
за це недугою розп'яте –
це юна Леся... а проте
вона, на подив ескулапів,
жива і досі... між гігантів
дедалі вищою росте...
.........................................
а я люблю її за те,
що ненавиділа кацапів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021
[i]Переклад вірша Аманди Горман,
проголошеного нею на інавгурації
президента США Джо Байдена[/i]
Коли народжується день за обріями світу,
то ми питаємо себе, – кого він має гріти,
якою гамою тонів, якими кольорами
він розфарбує майбуття над синіми морями?
І дізнаємося тоді, що спокою немає,
і справедливість на землі не скрізь перемагає.
Де розвидняється, там день висвітлює причини
фатальності, що зріє ще і точить серцевину.
Ми є нащадками дідів, що розірвали пута
неволі, рабства і тому народ не обманути.
Я темношкіра, в мене є лиш одинока мати,
яка виховує мене. І я прийшла сказати
що відчуваю цього дня напруженість моменту
і довіряю наш девіз моєму президенту –
якщо з юрбою віч-на-віч не зводити рахунку,
то досягаємо мети найвищого ґатунку.
Ми об’єдналися давно у неподільні Штати,
тому нікому не дано союз цей роз’єднати.
Нехай в нас різні кольори, характери, культура,
але між різними людьми у нас не буде мурів.
Ми не зважаємо на всі відмінності між нами,
бо уповаємо на те, що є над голова́ми,
бо маємо вперед іти до миру і порядку
і не допустимо ніде ні розбрату, ні сварки.
Не треба зброї і біди. Беремося за руки,
аби гармонія була і жодної розлуки,
заради щастя й майбуття дітей земної кулі,
а всі тривоги і жалі ідуть в часи минулі,
коли нам боляче було і соромно за себе,
та сподівалися на те, що нас єднає небо,
що ми пов’язані у цій напруженій толоці,
та цю дорогу не легку́ долають переможці
і не тому, що ми ніде не знаємо поразки,
але тому, що ми себе не ділимо на частки.
Святе писання праотців усім нам обіцяє
від виноградної лози плоди земного раю.
Коли закопані мечі, то вистачає часу
побудувати всі мости, аби одного разу
побачити стрімке плато́ на пагорбі крутому,
і не боятися іти по цій стезі додому.
Ми успадковуємо день, який сьогодні вранці
нам сили духу додає, бо ми – американці.
Це із минулого путі в сучасне і грядуще –
надійні засоби мети, щоб відновити суще.
У нас є розум, і снага, і сили вистачає,
що радше націю знесе, ніж знову роз’єднає.
Без демократії чекай руїну та розруху
і маячню та суєту, що заважають руху.
Ще є періоди, коли ми сходимо з орбіти,
та демократії ходу не можна зупинити.
На те й історія, яка розподіляє ролі.
Народи дивляться на нас як на гаранта волі.
Новітня ера настає, в якій немає броду,
та є у руслі течія до правди і свободи.
Ще не готова до висот уся моя країна,
але радіємо, – мине і ця лиха година.
Коли питають: « Чи могло дійти до катастрофи?»
Відповідаємо: « А ми – господарі епохи».
Від катаклізмів на землі немає панацеї,
та управляємо самі фортуною своєю.
Ми не вертаємось назад, а ідемо до того,
що на скрижалях житія начертане від Бога.
Держава сильна на віки, а нація єдина –
сувора з ворогом, зате непереможна й вільна.
Нас не лякає ні вогонь, ні із небес каміння.
Цю естафету понесуть майбутні покоління,
аби інерція зусиль і непосильні речі
не осідали тягарем на їхні юні плечі.
Де милосердя і знання являють силу права,
там буде правда, і добро, і цілісна держава.
Ото ж, давайте, ради них відновимо країну
сильнішу й кращу, ніж була в історії донині.
Могутнім подихом грудей, що бронзою окуті,
ми зцілюємо світ ідей на кожному розпутті.
Підні́мемося до висот дорогою відваги,
де наші предки підняли революційні стяги,
де наша слава майорить від заходу до сходу,
де вітер віє як озон північний для народу.
Підні́мемося із озер вологою до півдня
гарячого, де на віки – і чорні, й білі – рівні.
У кожній гавані надій, у кожному куточку
ми відбудуємо свій дім, як щит Свободи – зодчі.
І являться у всій красі талановиті люди,
яких історія ніде й ніколи не забуде.
І запалає день новий картиною ясною,
і сонце вийде із тіні зорею весняно́ю.
Лише б це світло на землі ми не могли забути,
якби ми тільки-но змогли цим світлом людям бути.
Твір визнаний найкращим перекладом українською мовою в конкурсі під егідою перекладацької агенції info@rozmai
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]Мальвіна[/b]
« Капець...»[/i]
Занавіс
Життя театр, точніше фарс.
Сміється публіка з Мальвіни
і не рятує Буратіно.
На сцену вийшов Карабас
і папа Карло нас не спас,
а у печі – одні жарини.
[i][b]Буратіно[/b]
« Не падай духом...» [/i]
Житейське
Театр абсурду. Зняті маски.
Ні співчуття тобі, ні ласки...
Усім відомо ху-із-ху
у цю годиноньку лиху,
тому вертаємось у казку
і поживемо на даху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2021
[i][b]На коні Петлюри[/b]
« Остапа понесло...»[/i]
Ільф і Петров
У мене є жіночі клони...
я і Бандера, і Петлюра,
бо не прощаю моветону
на сайті мови і культури.
Від брехунів нема відбою,
а кавалери десь далеко...
Лишаюся сама собою,
мені запитувати легко, –
чому це роззявляє рота
проти поета-патріота
або влаштовує кориду
оця поношена калоша?
[i]Бо це не так російська воша,
як наша українська гнида.
[b]У сідлі[/b]
« ...вогняного коня...»[/i]
І.Шоха
Ого, яка у тебе хватка.
З тобою можна і без шаблі
іти у бойову атаку
на чистоплюїв типу швалі.
Усе ще повзають «герої»
і комуняки-пацифісти –
своєї нації ізгої,
аби із рук Пуйла поїсти.
Не пам’ятає тупороге*,
що наші кров’ю умивались,
коли кацапи «йшли у ногу»
до нерушимого порогу...
і що [i]нізя* лякати свого,
аби чужі тебе боялись.
* – чужі неологізми:) [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Людей на світі розділяють час
і відстані до пам'ятного місця,
де кожен народився і хрестився,
і відкіля колись останній раз
у всі кінці дороги розійшлися.
Уже давно і терен мій усох,
і хазяї дерева позрізали,
на місці хати – чагарі і мох,
у кропиві угадується льох
і яма, де минуле поховали.
Немає ні калини, ні беріз,
які ми посадили для годиться,
окаменіли дерев’яні східці,
якими я до хати воду ніс...
левадою... по кладці... із криниці.
Буває, ще вертаюся за тим,
аби пройтися пішки між хатами,
вітатися через тини з дідами...
а нині то уже й немає з ким
обмовитись двома-трьома словами.
Моя оаза – ліс та верболіз,
і мурава та осока у мулі...
поміж корчами – пень на караулі
і ручаї, які несуть під міст
мої печалі і часи минулі.
Чіпляється за корені асфальт
дороги, що вела колись у люди
із кожної старої халабуди...
І де ж вона – ота країна-сад?
А може і журитися не варт?
Усе минає і уже не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021
[i]« Гей, воли мої, гей...»[/i]
Бандера
***
Якщо розумні, не читайте,
якщо це лажа... вибачайте,
але вертаються, таки,
на поетичні сторінки
герої року й цього сайту:
бичі, бики, мертвечуки.
***
Рогатий шутому не пара,
корові не іде сідло...
та буде те, що не було:
у рік бика чекає кара,
на Раші не минає зло,
усі народи, як отару,
жене до урвища Пуйло.
***
Московія приїлася усім,
нема чого на ялове пеняти.
Але якщо ми не тупі телята,
то мусимо протистояти їм.
А щоб не бути стадом ще й німим,
у ворога нам є що перейняти.
***
А от Володі нашому до Вови
не вистачає лиш один вершок
і язику не вистачає мови,
тому і не гидує цей совок
і явно присисається бичок
до вимені священної корови.
***
Невідомо коли
ми підемо «на ви»...
і рябі, і понурі, і чорні
ремиґають воли,
не ревуть корови,
поки ясла ще зеленню повні.
***
Цей рік веде у нашу хату
як не корову, то вола...
Тому нема чого чекати.
Бика пора за роги брати
і не доїти вим’я «брата»,
а бити хижого орла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2021
[i] « Першою колонкою...
екстрено... » [/i]
Сьогодні
Як не печалять нас новини,
а сонце все одно зійде
як міф... як сьомі роковини...
Майдан вирує і гуде!
Ще може не одна лавина
на наші хати упаде,
але не буде Україна
рабом ніколи і ніде.
Коли Московії сатрапи
відкинуть і копита, й лапи,
протремо очі, що спимо...
спаде полуда і ярмо...
«про'рали родіну» кацапи,
а ми своєї не дамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i][b]Ідальго Ламанчський[/b]
« Дві калоші – пара...» [/i]
Жарт
Нехай я буду Донкіхот,
а ти, звичайно, Дульцінея
і хай провідає народ,
що я не те, що ідіот,
а жертва видумки цієї.
І хай мій двоколісний кінь
не пара нині Росінанту,
зате мені не буде лінь
упасти до твоїх колін
і заспівати серенаду.
Нехай мені не сімдесят,
а ти умієш чепуритись.
Та ми, на заздрість молодят,
не оглядаємось назад
і вік не будемо журитись.
[i][b]Донья Тобоська[/b]
« Любов зла....» [/i]
Неправда
Нехай тобі іще не сто
і ти не юний, а зелений,
але не може так ніхто
подати шляпу і пальто,
аби явитися джентльменом.
Зарадить лицар у біді,
та не радітиму авансом.
Сміялись люди ще тоді
як рогоносець на суді
іменувався Санчо Панса.
Нехай такі ми не одні
на полі бою біля гаю.
Але сподобалось мені
що мій ідальго на коні
мене очима обіймає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
[i]« Безумству мужніх
співаймо славу...»[/i]
М. Гіркий
Я ще не цураюся роботи,
як умію, коротаю час
і сьогодні покладу на ноти
ямби та хореї... про запас.
Є надія, що і ти не проти.
Але поки мрія не збулась,
перше діло кожного пілота –
це літати, а дівчата – зась.
Йду у літо, у літа, у Лету...
і тому... тому що ми поети,
кожне буде, як у небі ас,
поки є оказія у нас
і надія бути у дуеті,
наче перший і останній раз.
[i][b]На часі[/b]
« Як казала ворона, –
не вмієш літати,
не випендрюйся...» [/i]
Л.Тлустий
Політати і мені охота
разом до тієї висоти,
за яку воюють донкіхоти
на шляху до вищої мети.
Ну, а поки.. плаваю на волі.
Перехрестями своєї долі
повертаю на свої круги,
де і друзі є, і вороги.
Ми не пара у житейській прозі,
та мені з тобою по дорозі...
з музою – у радості й біді...
Я люблю змагатися у слові
і по цій дорозі до любові
будемо птахами на воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
[i]« Іменем революції...»[/i]
Вирок
І
П'ятниця. Тринадцяте число.
Щось у цьому світі мало стати,
але все лишилось як було:
є Європа, не упали Штати,
пасіює Раша... і ордло
хоче Україну приєднати
знову до скаженої орди
і за це – кацапи та жиди...
а хохли готуються на дачі.
Їм би побажати ще удачі,
хліба і видовищ...
та води
поза Крим...
А на екрані –
Рим,
де і я ще Каїна побачу.
ІІ
Ізя, як великий отаман,
знову милить лижі на Оман
та орієнтується на вуса
кагебе... жахає ще Майдан,
опіум колеги білоруса
і царя Московії кальян...
в пам'яті не часто, але густо
виринає Діоклектіан
що в раю вирощує капусту.
Маряться Каліґула й Нерон,
о. Єлени і Наполеон,
вогняна Бастилія Парижу...
кіборги й бандери... в унісон.
Дуже лячно бачити цей сон
і від булави нажити грижу.
ІІІ
Як би то полегшало усім,
щоб заради миру і безпеки
він поклав ту булаву на стіл
і пішов собі кудись далеко.
Є ще вихід і до того дня...
Показали світу Емірати,
як то легко голову відтяти...
..............................................
А почати можна навмання –
не чекати вироку до страти
та із українського сенату
вивести данайського коня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
[i][b]Умовляння[/b]
– Вийди, кохана, роботою зморена...[/i]
Інтерпретація
– А що, якщо... придумати кохання?
Ти – Сонечко моє... а я – ясний,
не дуже пізній і не дуже ранній,
а як нова копійка молодий.
Або я наречу тебе Зорею,
що почиває на моїм плечі,
коли я зустрічаюся із нею
увечері, а краще – уночі.
І я зійду у небі урочисто,
а ти назвеш мене авантюристом,
що зазирає у твоє вікно
або, буває, у вікно залізе...
Тобі потрібен інший до зарізу,
а ти його обіймеш все одно.
[i][b]І хочеться, і колеться... [/b]
– Ой, козаче, утікай... [/i]
Несподіванка
– Не обійму́, бо яснолиций Місяць
далеке відображення моє,
яке удень тому лише помітять,
що і на Сонці білі плями є.
Зійду зорею, що тобі засяє
надією новою... а мені...
я уявляю, що тебе чекаю
ночами у причільному вікні.
Як повновидий, завітай до хати.
А от коли являєшся рогатий,
коли я одинока і сумна,
тоді не смій. Це не моя вина,
що набагато краще засинати,
коли я залишаюся одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904766
рубрика: П'єса, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
[i] (із циклу один за двох)
[b]І[/b][/i]
Коли гортаю сторінки
забутої моєї казки,
написаної від руки,
зринають мрії, і роки,
і перемоги, і поразки.
І не один старий курсив
записую у свій пасив...
малюю тіні на екрані
і думаю, що й це кохання
було ілюзією див.
[i] [b]ІІ[/b]
« до неї»[/i]
– Я до тебе іду... оновив
реноме. І усім признаюся, –
ти явилась поету зі снив.
Це не диво. Я тільки-но вчуся.
Є у цьому таємний мотив.
Ти не каєшся, я не сміюся –
ти боїшся, що я полюбив,
ну, а я – полюбити боюся.
Обираю героїв моїх
із трагедії тої, де мила,
признається одна за усіх,
що за муки його полюбила,
ну, а він її аж до могили
за її співчування до них.
[i] [b]ІІІ[/b]
« і вона до нього» [/i]
– Фантазії немає меж...
я закриваю цю сторінку.
Читай моє. Я можу теж
тобі поставити оцінку.
Єлейні арії твої
не заслуговують «відмінно»...
Не забуваймо рубаї
Хайяма... а читаймо Ліну.
Це ідеал усіх жінок.
Люблю її пейзажі сині
і дні, о... дні її осінні...
А твій сонет – мені урок...
Та не один його рядок
ще догорає у каміні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Поки є ще радощі й жалі
і немає часу лиш на себе,
то нічого іншого й не треба...
ну, хіба-що – миру на землі
і чекати манної із неба.
Та ятрять тривога і жура
і висить на кінчику пера
вся моя дорога особиста
від, – у-а!.. у-а... і до, – ура! –
перемоги: дежавю дитинства,
до і після, вимучений біль...
а сьогодні – той водорозділ
між минулим і останнім часом,
де очікує багато діл
і за тином, і за перелазом,
де ніяк не досягти мені
пішим по утоптаній лижні
до рекорду чемпіона-аса,
що літає десь на чорній трасі.
Та не мрія спати не дає,
а усе не сказане моє,
що переросло у несказанне
до кінця негадане, неждане,
білої ворони житіє,
що ніде не заварило кашу...
Не відомо, ні який я син,
ні чому ось так, а не інакше
я іду до фінішу один,
залишаючи своє та наше
«Отче наш», амінь і заповіт
та гілля червоної калини...
Ради мене не зів’яне квіт,
не упадуть зорі із орбіт
на озера, гори і долини...
та коли у Бозі відпочину,
відійде зі мною цілий світ
від появи в ньому до кончини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021
[i]« Усі шляхи ведуть додому...» [/i]
Притча
Перед очима, як Сцевола Муцій,
усе ще визирає із гори
історія на сивій палітурці
і ветхої, і юної пори.
Нема кому згадати серед ночі
учителя. Линяє до кінця
обличчя сфінкса – металеві очі
над вилицями мідного лиця.
Услід за ним у ці часи урочі,
як ті комахи у мурашники,
ідуть, віками до землі охочі,
мої наївні однокашники.
Але і я ще, може, не останній,
кого уже чекає на прощання
береза у знайомому яру...
Як буду мати вибір, оберу
усе-таки ялицю на кургані,
а ні – то недалеко від гуру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021
І
Немає як пеняти на орду,
що в Україну простягає лапи,
якщо слова калічать на ходу
і деякі поети, мов кацапи.
Учених покоління не одне
не помічає зайвої полови,
не вміє відрізнити головне
і другорядне засобами мови.
У цьому вірші фабула проста –
почати і закінчити на ноті,
яка ще резонує у аорті...
Попереду найвища висота,
але не заважає суєта
намітити усе, що буде потім.
ІІ
І радощі, й зачаєні жалі
найлегше уміщати у сонеті,
де не великі форми, а малі
націлюють на успіхи поетів.
Епічного чимало у житті,
тому у моді й оди, і поеми...
У Музи несподівані путі,
але усім давно відомі теми.
Не кожна форма діє на ура
і однією тут не обійдеться,
та не одному іноді здається,
що дістає оскомина пера...
Є у таланту не одна сестра,
що стукає до розуму і серця.
ІІІ
Як не вирішуй місію свою,
а неуку потрібно пояснити,
що нація сьогодні у бою
і за його дурниці платить мито.
Її задачі й досі не прості,
і мало, ради однієї фрази,
закарбувати гасла на щиті,
як це бувало не одного разу.
Мініатюра діє до пори,
якої ні піймати, ні забути...
Та як і несказанне осягнути
і сказане почути із гори?
На те і сяють наші кольори
і захищають мовні атрибути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.
Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.
Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.
Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.
Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.
Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
[i]« Скільки вовка не годуй,
все одно в ліс дивиться...» [/i]
Прислів’я
[b][i]І[/i][/b]
Радіємо. Невже скресає лід?
І боїмось, аби чого не вийшло
такого, що очікувати слід...
Лиха біда... але закон – що дишло,
Чорти ніколи не бувають ситі,
а вівці не вживаються з вовками
і поки хижаки – у їхній свиті,
не зводяться у нас кінці з кінцями.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Як ниточка не в’ється, а початок
її найдеться. Рано, а чи пізно
в Гаазі буде все-таки завізно
як інде на базарі від палаток.
На лаву сядуть прокурори, судді,
злодії у законі, пуцьки-бацьки,
кати народу, піймані у блуді
нувориші, яких іще багацько.
Прийде кінець лакею, єзуїту,
і мафії, і неуків ораві,
і шукачу дурної, злої слави,
й любителю на шару пити-їсти...
Ненавидіти владу паразитів –
хіба це не законне наше право?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
[i]« Палай же, Прометеїв гнів,
і не жалій для ворогів
вогню...»[/i]
Перифраз
Сьогодні не прийде ще наше завтра...
не вистачає тями та уміння,
але із покоління в покоління
не гасне у серцях надії ватра.
Душа народу тліє, та іскриться...
у полум’ї нерівного двобою
із дикою ворожою ордою
гартується у герці наша криця.
Над нами нависає дика скеля,
де двоголовий ще довбе печінку
розп'ятого онука Прометея...
але байдужі європейські свідки.
Така нам доля випала у світі,
де вороги скажені та лукаві
украли історичну нашу славу,
яку закарбували у граніті
далекі наші пращури... а діти
сьогодні...
у бою...
на переправі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021
Літа минають, а роки летять,
і в’януть мрії, і надії тануть,
і мало що лишається напам'ять,
коли тобі уже за сімдесят.
А птаха щастя у минуле вабить...
у вечори, де жевріє агат
очей... і оглядаєшся назад,
аби жалі не погасили радість.
І ніби не пора ще у блакить
за обрії понад ліси та ріки...
але несе інерція велика
і серце ниє, і душа болить,
що настає ота єдина мить,
з якою розлучаємось навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021
[i]« Поетично-пісенне,
сонетно-ліричне, але графоманне...»[/i]
Жарт-арт
Там, де щирості – пара відсотків,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.
До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.
Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
[i][b]Бігом[/b]
за нею[/i]
Мені сьогодні і вітри попутні,
і голоси манять із висоти...
гайну по лісу і мороз не стукне,
і є надія пасію найти.
Дуби і сосни розпрямили плечі
і явір, каланчею у снігу,
звикає до зимової хуртечі,
а я – до завірюхи... на бігу.
Але за нею гнатися абреку
як і за тою, що піймати легко,
немає сенсу, бо куди не йди,
усе одно не відаю, куди
веде лижня... за обрії далекі,
а на снігу лише її сліди.
[i][b]По одній лижні[/b]
За ним[/i]
Тінь доганяти весело і легко.
Під гору лізу, із гори біжу,
а де нема протоптаної стежки,
виписую фігури Ліссажу.
Кигиче чайка голосом плаксивим
і ґелґає своє гусей табун...
вітаючи мене, велеречиво
віщує щастя птиця гамаюн.
Воно десь є між трьох високих сосон,
заблукане у лісі, безголосе
вороною пікірує на лід
або здіймає лебедині крила...
а от Мороза-діда не зустріла
і білий іній замітає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
[i]« Держава в державі...»[/i]
Ідіома
І
Яка різниця – яники чи зелі...
І ті – козли, і інші – не орли.
Одні блудили у чужій по(у)стелі,
а другі їли, (к)рали і пили.
Оба відомі слуги Ліліпуті,
які ще лижуть всі його місця
і заглядають в очі-зуби-дупу,
чекаючи подачок до кінця.
Вертаються на циркову арену
шиплячі змії-лу́каші, гієни
і рицарі ножа і тесака –
опора невмирущого совка.
Місця казенні позаймали знову
авакови, шкарлети і портнови,
загавкали шакали шарії,
на горизонті – швондєри-царьови,
в ефірі – розбишаки соловйови
і шарікови – наші і свої.
ІІ
Але яке кому до того діло,
що у пуху і єрмакове рило,
і каються дубінські й деркачі...
на митниці ідуть потоком гроші,
общак охороняє прокурорша,
на цирлі судді й інші діячі.
Як мовиться, знаходяться усюди
і в Україні, й на Росії люди
свої у дошку вівці і вовки,
і коміки кварталу криворожців,
і довбануті ківопезежопці –
і бойки, і живі мертвечуки.
ІІІ
Питається, – куди ж ідуть потоки?
Якого біса і з якого боку
усього цього парламентарі?
А їм розподіляється по чину...
працює гарно змащена машина –
перпетуум-мобі́ле... упирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
[i]« І сон буває в руку...» [/i]
Фольклор
І
Наївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.
По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.
Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.
Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.
ІІ
От уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.
Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.
Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.
На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.
От і чекай Ґааґи, *** сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....
Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.
ІІІ
Але і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...
У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.
І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...
Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
[i][b] (лімерики)[/b]
« Совершенно секретно,
двоєгубо і тригубо...»[/i]
Циркуляр
***
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
напали біси темні і... навальні,
шамани і вуду...
У світу на виду
виконуються танці ритуальні.
***
А у одній парафії у пущу
молитися іде юрба повій,
де на іконі сущій
висить неумирущий
у золоті і зелені Кощій.
***
А на Дону і ти, і я – чужі,
за те і маєш те, чого не маєш:
ні серця, ні душі,
ні миру на межі,
бо гени кацапні не поміняєш.
***
А на межі чатують хижаки,
яких усі боятися повинні,
бо думають, таки,
що це вони вовки,
а всі овечки їхні в Україні.
***
А у батискафі дядя Вова
хоче ще триматися за руль,
бо одна корова
(Дума й Терешкова)
перемножила його на нуль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2021
[i]« Перше було слово...»[/i]
Біблія
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
говоримо найкращою із мов.
Від Сяну і до Дону ми єдині
і на щиті майбутніх поколінь, –
нехай живе соборна Україна
найпоетичніша з усіх країн!
Тоді й на слово вистачає часу,
коли вдихаєш поетичний дим
епітетів, оксюморонів, рим...
І як тут не повірити у казку,
у чудеса, аби одного разу
іменувати Київ – третій Рим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021
[i]« Центром всесвіту
будуть Нью-Васюки...»[/i]
О.Бендер
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.
І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...
Їх чекає подорож на Марс.
Засобами іншої науки
їхні плани обганяють час.
Хай собі літають аватари
до своїх далеких аеліт,
б'ють у тулумбаси і литаври,
досягають Альфи і Центаври,
думкою охоплюючи світ.
Поки сонце сяє у блакиті,
живемо і ділимо на миті
час, неначе кадри кінема..
Є чого на фініші радіти.
Ми у цьому хаосі як діти,
що були,
і є,
і ось...
нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
[i]вона[/i]
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
[i]він[/i]
Які хороші канули часи
до пандемії і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
[i]вона[/i]
Караюся, але не каюсь
за зайві баєчки мої.
І у мережі – хата скраю,
і на арені оминаю
відволікаючі бої.
[i]він[/i]
А я воюю. Знаю, що залізно
у словнику є: справді... ясно... звісно...
але панує інший варіант....
поети й ті зациклені на – «дійсно»,
бо так віщає Зеля невпопад.
[i]вона[/i]
Нарікати на ніяке перше,
що плювало у лице твоє –
марнота. І поки сили є,
а собака на щити не бреше.
захищаймо те, що Бог дає.
[i]він[/i]
За наше все нема де воювати.
Макітра є, але нема куті,
на покуті – пенати і святі,
та у болоті є кого скупати.
[i]вона[/i]
Цієї ночі і вода свята,
і незгасаючий вогонь свободи
єднають племена одного роду,
а нас нехай минає самота
у течії невисохлого броду.
[i]він[/i]
Записую навіяне в колонку
і думаю, яке б то було свято,
якби чорти зелені – в ополонку,
а з ополонки – чисті янголята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
***
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
але поперек горла журавлю
і по коліна море
йому у цьому хорі,
якщо немає ходу кораблю.
***
А дехто аж до хмари виростає,
досадою засіює город
і виростає...
зілля молочаю,
яке не дуже хаває народ.
***
А от поету, що себе не чує,
коли метає стрілами Амура,
доказувати всує,
що він того вартує,
чого вартує і його халтура.
***
А люду, що вивчає українську,
оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
«літа», де слизько,
але «пада» низько
те саме, що серпом... по язику.
***
А істина дається у борінні
із правдою, одною з багатьох.
І рівні, і нерівні
зозулі – це не півні
і зайве нарікати на обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
і сущому – амінь... та алілуя.
Високе очаровує людей
як із нічого виниклі ідеї...
їх мають за реліквії музею,
які охороняють де-не-де,
але і це – ілюзія.... ніде
від манії немає панацеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« їй...»[/i]
на замітку
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
кочує до кінця у самоті.
Не піднімає духу оковита,
коли за течією йдуть літа
і научає істина проста, –
ніде зимою не буває літа...
холодну душу важко обігріти,
якщо гарячій зайва теплота.
[b]Блискавка і грім [/b]
[i]« йому...»[/i]
на спомини
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
ведуть до золотої середини.
Давно немає сил у Перуна,
а правда є і кривда не одна
панує між богами і донині...
змагаються велике і мале
аж грім іде у небесах, але –
Зеве́с метає блискавки у глину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i]« Не суди,
то й сам несудимий будеш...»[/i]
Заповідь
[b][i]І[/i][/b]
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
І'[b][i]ІІ[/i][/b]
Обирає фальшива богема ...себе,
ігнорує ясне і прозоре...
виринає на плесі легеньке цабе,
а синиця запалює море.
Багатіють тихіші води крадії,
пересмішники пасій, пройдохи,
а кондиції їхні цінують свої
лицедії або скоморохи.
Соловіє одне, інше точить ножа,
а лукаве заманює в сіті,
ріжуть правду поети... з'їдає іржа
позолоту на синій блакиті.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Шалапутне являє єлейне лице,
і хоча біснувате буває,
та ніяка Феміда не лає за це
і редакція не покарає.
На забуту мелодію чую слова
і мотиви чужої естради
і вібрує душа як туга тятива
на слуху у тіні клоунади.
Аріадна веде у покої свої
лабіринтами раю аїду
у печери сезаму, сади і гаї
віадуками Семіраміди.
А поети тудою, де сонце пече...
як усі – так і я, наверстаю іще
непочате за іншими недо...
заховаю гітару під чорним плащем
і піду за грозою ущухлим дощем,
щоб веселкою сяяло кредо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я – в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!
Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
...і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
[i]« Від Москви
до самих до окраїн...»[/i]
Панахида
І
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
народу – реквієм Вітчизні.
ІІ
Не слуги, не лакеї записні,
не орки і злодії-супостати,
не найманці й заброди кацапні
покликані за неї воювати.
Не еРПеЦе, і не Опезеже,
і не колаборанти Лугандону
не кривослав’я душі береже
і захищає вікові кордони .
Московією оглашенний рід
і дикої орди, і золотої
на південь, північ, захід і на схід
приєднані мечем, вогнем і кров’ю.
ІІІ
Не розуміє банда у Кремлі,
що нинішні окраїни свободи
на теренах союзної землі –
це проти зла об’єднані народи.
А само-ізольовані брати –
нащадки Бату-хана й Калити
у шапці Мономаха і донині:
убивці, узурпатори, кати
і їхнє місце у своїй руїні...
............................................
Нам – до мети, а їм – «у рай» іти.
Палити нерозведені мости
заповідає небо Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
[i] [b]Новорічне протиріччя[/b]
їй[/i]
А ти мені наснилась як Ассоль,
яка мене на березі чекає...
але реально я напевне граю
у п'єсі цій чужу для мене роль.
Не маю я червоного вітрила,
Мій човен підхопила течія
й несе його у вирі житія,
яке й собі уже стає не миле.
У цьому світі ми лише зерно,
яке у полі висіває вітер,
товче недоля, наче мак в макітрі,
і як не вигрібай – усе одно
опустимося тінями на дно,
де нікому обняти й обігріти.
[i][b]Торішнє сум'яття [/b]
йому[/i]
Я не чекаю... і напевне знаю, –
мене усе влаштовує, як є,
але спокуса спати не дає,
що, може, в самоті себе пізнаю.
Ми на одній і тій же висоті,
куди юрмі заказані путі...
з якою – ні взаєморозуміння,
ані бажання – щедрого каміння.
З чужими – рідні, з рідними – чужі...
уміємо затамувати в серці
знайому увертюру інтермецо,
яке не затихає у душі,
коли далекі й давні міражі
відлунюють мелодією скерцо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Люди із руками – не ледачі...
згадуються іноді мені
їхні під’яремні трудодні
і статури жилаві волячі.
Скільки переораних ланів
мали би сьогодні годувати
диктатуру пролетаріату
та еліту обраних панів.
Є у нас національне щастя –
наступати на свої граблі
і тримати руки мозолясті
на чепігах рала у ріллі.
Ми ніде не дінемось нікуди –
родимо себе, де не посій....
чи у бурі, чи у суховій
виживають всюдисущі люди.
Тільки й світу їм, що у вікні...
бо така вже українська вдача –
вірити у шанси та удачу
не удома, а на чужині.
Поки за іронією долі
малороси «орють» дике поле
а «допомагають» москалі,
настає моя лиха година –
уявляти образ України
за Дунаєм у сирій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
[i]У нього[/i]
Я іноді літаю уві сні,
шукаю ті́ні, наче у тіні́
тієї, що не кликала до себе
ані в минулі дні, ані на небо
у несходимі зоряні світи,
куди із нею нічого іти,
бо їй, як і раніше, не до мене,
коли були ми юні і зелені...
але буває, манить у вікні,
немов чекає у самотині
у недосяжні поки-що покої...
горить її свіча у далині,
аби було не холодно зі мною
під сніговою білою габою.
[i][b]Емпатія[/b]
У неї[/i]
Це – не мені, та нібито відчула
на шиї, на своїй, чуже ярмо...
Навіщо залітати у минуле?
Творімо світ, в якому живемо.
Від нинішнього спокою немає.
А нумо – у майбутнє! Пам’ятай
усе, що докотилося до краю,
вертається як сонце у свята.
Видумуймо, чого усім бракує.
Його не дочекаєшся ніде,
якщо душа волає, – [i]де ти, де!?.. [/i].
Хай вольова енергія нуртує!
Що автор уявляє і малює,
те ангелом із неба упаде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
[i]титлами кожного тому,[/i]
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
[u]риску;[/u]
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
[i]« ...і душу ніжно зваблює сальце,
і хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, слухаючи це,
чому ж ти, бля.., не любиш Україну?» [/i]
О. Бойчук
І
Сповита ідеалами добра,
поезія існує одиноко.
У самоті не помічає око
її витіюватості пера,
яке з нічого витискає всує
гаряче молитовне алілуя,
солоні сльози і слова палкі...
Солодкі аромати із каструлі,
але лікують нас гіркі пілюлі,
пісне меню й рецепти не такі,
як іноді фантазія малює.
ІІ
Їмо і переварюємо все,
що на столі. О! Ми ще ті гурмани,
коли під чарку блимають екрани,
закушуємо шинкою есе,
до себе приміряємо романи...
На те і щедрий вечір на землі.
Та муляє минуле. У тумани
уже пішли великі, і малі
старі Івани, юні Василі,
не дочекавшись волі свого краю...
і я себе теперечки питаю, –
навіщо ти – ніякий цій юрмі
ще тлієш, наче іскра у пітьмі,
якщо тебе усе одно немає?
ІІІ
Описуємо грішне
і святе:
юрма чекає рило
і кадило,
у торбі – шило,
на екрані – мило...
Не дуже втішно,
радісно...
зате,
коли воно
ще де-не-де зринає,
то осідає
піною на дно.
Зелене полотно
уже линяє...
гарантією успіху давно
опікуються шоу і кіно...
але чому
так соромно
буває?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
[i]До нього[/i]
На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.
Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...
Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.
[i]До неї [/i]
Радіємо, що все-таки
сьогодні свято це настало,
а ми такі колядники –
чого не дай, усього мало.
Помолимося до небес
у пущі лісового краю,
де Божий Дух усіх єднає...
А щоб і цей міраж не щез,
ніяк не обійтися без
оказії в едемі раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
[i][b]Я[/b]
йому[/i]
Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю, як ратиці – бики,
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.
Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.
[i][b]А я[/b]
репрезентую
їй [/i]
Із колядою! Жму і обіймаю,
а ту, що із косою, не вітаю...
Надія є, що ми її пройшли...
Але тоді зійдемося, коли
корона омине оази гаю...
а я бика у сані запрягаю,
це краще, ніж уярмлені воли.
Тоді не буде марною надія,
що бик візьме на роги пандемію.
[i][b]А ми[/b]
усім[/i]
***
Вітаємо любителів поезій.
Хай настає омріяна пора
епохи щастя, миру і добра.
А метрам, що націлені на пресу,
на теренах освітнього лікбезу
бажаємо – ні пуху, ні пера.
***
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
[i][color="#ff8c00"]« Два кольори, мої два кольори[/color],
[color="#002bff"]Оба на полотні, в душі моїй оба...»[/color][/i]
Д. Павличко
[b][i]І[/i][/b]
Мене взяли у люди навесні,
коли цвіли барвінки й первоцвіти.
Шляхи у небо слалися мені
погонами по золотій блакиті.
У пам'яті – як брату дарував
свою жовто-блакитну вишиванку
і як на гімнастерку поміняв
полатану на проводи куфайку.
І помінялось мирне небуття
на ати-бати й бойові ракети
нікому невідомого бійця –
редактора настінної газети.
Летіли дні веселі і сумні.
Забулося армійське пережите,
коли кортіло іноді мені
по жовтому виводити блакитне.
Бувало, що і серп, і молоток
світилися палітрою цією
і політрук мій «бойовий листок»
іменував за це ґаліматьєю.
Були резони плюнути на це,
та іноді доходило ночами,
яку заразу бачу у лице
і застую якими кольорами.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не раз на шило мило я міняв
при виборі і хобі, і професій,
і находу, у суєті репресій,
коли ось-ось і обійме удав,
аби не задушили, я тікав
і, слава Богу, невідомий пресі.
По ходу актів п’єси і подій
не «усікла» тоді совкова ера
пародії малого піонера,
що я антипартійний лиходій
і є у біографії моїй
невидимими тінями Бандера.
Вони й у негативі не чужі
на фото проявлялися і наче
підпільно натякали, – небораче,
не відрікайся, – і на цій межі
заякорився тризуб у душі,
а в серці декорації козачі.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Усе стікає в течію років,
то водами Славути, то Дунаю...
але ніщо даремно не минає.
У небі є багато кольорів,
але коли блакитний майорів,
у пам’яті і жовтий виринає.
................................................
Іду додому. Світло у вікні
ще тугою пронизує фіранку
і перше, що я бачу на стіні –
у рушнику себе і вишиванку.
Буває й досі чую уві сні
ночами, вечорами, на світанку:
«сорочку мати вишила мені...»,
що замінила латану куфайку.
Ой, кольори мої, два кольори
далекої юначої пори,
коли у небі ще літали круки...
мої найперші радощі і муки:
блакитний – квінтесенція жури,
а жовтий – уособлення розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Видувають з палуби роки,
а вітри не підпирають спину...
та які у мене огірки!..
і яку я вирощу лохину!
Все ще обнадіюю себе,
що не за горами інша ера....
Доля довго кожного довбе,
а найдовше – селекціонера.
Більше решти – далі суєта.
У надії є іще запаси,
та удача у мої літа
меншає на успіхи і шанси.
Те, що маю, буде не моє,
те, що є у небі, не дістану,
те, що буде, не лікує рани,
ну, а те, що спати не дає...
не міняє таїни досьє,
а за явним сумувати рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
[b][i](жарт-арт) [/i][/b]
[i]« Вірші чуються і не чуються... »[/i]
Оксюморон
Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.
Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.
От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.
До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
............................................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Уповаю на путі небесні,
по яких мені іще іти
до кінця зі скалкою у серці
у тонкі невидимі світи
і не повертатися ніколи
у свої минулі міражі...
домовина замикає коло
тої, що чекає як ніколи
гідну епітафію душі.
Наші мрії у свої покої
забирає небо голубе,
а месій релігії чужої
біси ПеЦееР і КаГеБе.
І насправді вибору немає,
поки не стояли на межі
рідного, але чужого краю
на позаземному віражі.
Може гріє тіло комуніста
полум’я катарсису, аби
не горіло у краю журби...
слава Богу, є ще свято-місто,
де не заважають атеїсти
і раби совкової доби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Десь у небі іноді літає
моє друге невловиме я,
уночі на Бога сподіває-
ться, а днями сповідається,
дістає до місяця рукою,
падає в обійми моря пір-
їною у піняву прибою
і зринає парою до зір,
а коли вертається додому,
зависає на земній орбі-
ті і не нав'язує нікому
те, що довіряє лиш собі,
що луною музики полине
із небес у поле зору дій-
сної історії подій і
маю ту надію, що єдина
ця моя незрима половина
ще існує у душі моїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
[b][i]Претензії[/i][/b]
[i]йому[/i]
У карантині я уже не та
і важчає тягар цієї ноші...
Усе коротші осені літа...
мабуть тому пора ця – золота,
а от роки у юності найдовші.
Ярило повертає до весни
і вищає орбіта у зеніті...
як мовиться, – на носі яре літо.
І видяться такі пророчі сни,
що хочеться в обійми полетіти.
А в декого одне у голові –
намилив лижі і гайда до лісу...
Не доганяю я цього гульвісу.
Раніше – що не день, то візаві...
а нині... видно небеса праві,
коли між нами нап’яли завісу.
[b][i]Видумки[/i] [/b]
[i]їй[/i]
І каюся, і ні... у ці короткі дні
усе одно вигадувати мушу,
що ніби я не їй і не вона мені
пообіцяли не ятрити душу.
Усе не проминають міражі,
у голові – чорти у табакерці.
Коли дрімають ангели душі,
то бісики розгулюють у серці.
Навіщо ця інклюзія мені?
На те і є надія в далині,
яку не завіває завірюха.
Гасає пандемія по землі...
Немає Санта Клауса в імлі...
взаємоізоляція – по вуха .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
[i]« Коли розлучаються двоє...»[/i]
Пісенне
[b][i]І[/i][/b]
Коли немає того, що колись
було, то я не відрікаюсь
від нього. Мушу виговоритись,
коли один за всіх ще залишаюсь.
Перебираю в пам'яті душі
обличчя, імена і клички, очі
і до зорі не вистачає ночі,
аби зійшлись усі товариші.
Згадаємо із хлопцями дівчат...
з дівчатами...(як іноді ведеться)
про їхніх завойованих солдат
у пам’яті обманутого серця.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Осиротіли пам’ятні місця...
у вирії дорогою чужою
летіли поодинці до кінця
а розлучались парами, по двоє.
Щезали, наче плем’я могікан...
всі як один «виходили у люди»,
аби одного разу на екран
проектувалося «Російське чудо».
Не дочекались кращої пори...
Ішли на поруби і дуб, і явір,
аби соціалізму табори
іменувалися – совковий табір.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Немає їх... неначе й не було...
Єдина втіха віку золотого
напевне-що полинула до Бога...
У пам’яті – дорога за село
та усмішки веселі... повезло...
бо ще учора... наяву – нікого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
[i]« Чим далі в ліс,
тим більше дров...»[/i]
Прислів’я
У чорному лісі іду навмання...
А що мені буря чи злива?
Та не доганяю, кудою щодня
щезає зима білогрива.
Напевне у неї по азимуту
і в мене – одне і те саме:
коли три дороги, наліво іду,
а потім направо і прямо.
А там, де не буде моєї ноги,
стоїть ще на курячій лапі
оголена талія баби Яги
і мощі Кощія на шкапі.
То тінями Чахлика рикає змій
і наша – його баба Йошка
лякає усіх у країні моїй
так само як зелень і «йолка».
А далі «тайожний» союз і пурга,
сніги, завірюха... де нині
притрушує інієм сива хуга
біляве, криваве і синє.
А далі... зима замітає сліди...
Кудою не човгай, кудою не йди –
одні кучугури й замети.
Якщо закудикаю лихо й біду,
на голову іншу пригоду найду,
яка подобає поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020
[i][b]Як ...ти там?[/b]
до нього[/i]
Бачила тебе як наяву...
уві сні... а на душі тривога...
випадає по воді дорога...
нібито до берега пливу,
та усе не видно, до якого.
Наче у пустелі міражі.
Видно, що вінчає сьоме небо,
коли цього, може, і не треба...
Стоїмо обоє на межі
ще свої і, наче, не чужі...
Як би не упасти до ереба
на крутому цьому віражі?
[b][i]Я тут[/i][/b]
[i]їй[/i]
Не лякайся й не лякай мене.
Куди ніч, туди і сни урочі.
Темрява нікого не мине,
та не попадаймо їй на очі.
Так упали карти... у Царя...
сказано у ветхому завіті,
що усе мине на цьому світі,
пощезають гори і моря
і настане зоряна пора...
І тоді засяють у зеніті
поряд... я і ти – моя зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
[b][i]Ти[/i] [/b]
[i]до неї[/i]
Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
і де-не-де суспільне і нічийне...
хай буде Ти – нове ім’я твоє
ну, а моє... яке тобі доцільне.
Тоді одне до одного іти
багато легше... однієї миті
колись мені уже являлась ти,
коли тебе ще не було на світі.
А нині ми приречені на те,
аби одного разу на осонні
я знову цілував твої долоні
як це було, бувало... а проте
у нас і нині є ще золоте
руно, яке не полиняло зовні.
[b][i]Я не я[/i][/b]
[i]до нього[/i]
Навіщо зазіхати на чуже?
Є гавані і є свої причали.
Хай Бог мене від того береже,
аби я не своє оберігала.
Ти любиш силуети негліже,
тобі як і мені усього мало...
згадаємо навіяне, адже
і я твоє колись давно читала.
Дарма, що нині я уже не я.
І ти іще у класиках не ходиш.
Така фортуна. Що одна не можеш,
те ми обоє в піні житія
осилимо. Озвучимо ім’я –
на те і є ми сотворіння Божі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
[i]« Коли заходить ум за розум...»[/i]
Роздуми
[b][i]І[/i][/b]
Які розумні іноді поети,
а особливо класики нові –
анахорети та апологети
язичника без ґлею в голові.
[b][i]ІІ[/i][/b]
У читача доволі є омани,
яка біда у нашому краю.
Ночами уявляє – у строю:
то козаки, то їхні отамани...
а я, буває – пекло у раю
та вражу ахінею окаянну,
що затіває агітацію,
коли смолу із казана не п’ю,
де язики показують погани.
Не проминає летаргійний сон...
Любителі Корану і Талмуду
у кабалі апокрифу Іуди
не визнають канони і закон
і пропагують свій Ієрихон
із капища язичницького блуду.
На православну голову мою
не налізає шапка атеїста.
Він і моя душа – антагоністи.
Не розумію націю свою, –
навіщо їй у правому бою
ці ліві та лукаві пофігісти?
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Людині, зі свідомістю – зеро,
ніхто ніде не доведе ніколи,
що суще та існуюче навколо
описує Його живе перо –
енергію, інформаційне поле
як Божий Дух любові і добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
[i]« Дело в шляпе...»[/i]
Досягнення
Не може бути! Йолка!! І... зелена!!!
У капелюсі сяє... Аладін...
Хотілося до Поттера напевне,
а випало іти у Слізерин.
Не вистачає чарівної лампи
і палички ніякої нема,
аби махнути до еміра... папи...
і записати це у кінема.
Зате, які нечувані здобутки!
На сході завойовується мир...
еліта багатіє на прибутки,
а на арені – мафії кумир.
Рахує трупи рідна медицина
і поки уряд не жаліє слів,
то офіс захищає ворогів...
І гаслами сіятиме ялина –
корупцію рятує ґільйотина,
а націю – інфляція боргів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[b][i]Недохват[/i] [/b]
[i]їй[/i]
Я їй, – привіт! Вона мені, – адью!
Солодка сіль на задубілу рану.
От і побігай в темному гаю
з такою героїнею роману.
Укриє іній голову мою
як ожеледь усі церковні бані.
Чи біс в ребро, чи мозолі наб’ю –
прогнози на майбутнє непогані.
Та іноді симпатія моя
на ці події одкриває очі
мені й собі. Ми боїмось щоночі
оказії побачитись щодня.
Надія є на логіку жіночу,
що десь у небі ми одна сім’я.
[b][i]Перебір[/i][/b]
[i]Йому[/i]
Навіщо той гармидер «Енеїди»?
Людей вінчають зорі угорі.
І десь візьмуться у моїм дворі
не тільки ангелята, але й діти.
І не сонети о такій порі
на часі... і не до сучліту...
А хто зготує істи дітворі?
А як же я на море не поїду?
Та уявляю, – ой, лечу, лечу...
наобіцяю як ота синиця
варити юшку у морській водиці...
На каруселі з далечі кричу
і я за це нічого не плачу...
і слава Богу, що мені це сниться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
[i]« Поезію диктують небеса...»[/i]
Думка
Не вірю я уже,
що є готові вірші,
а душу береже
рука, що нею пише.
Іще іти й іти...
А що як, Боже правий,
на спалені мости
веде мене лукавий?
То вила по воді,
то ангели аїду...
По синусоїді
і радощі, і біди.
Сльозу чиюсь утру...
І помічаю знову,
що п’ю печаль стару
за думу полинову.
То іній, то роса
на оболоні квіту
як тануча краса
нев’янучого світу.
У магії ночей
і далі неозорі,
і сяєво очей,
і падаючі зорі.
Метеликом лечу
і понесу у слові
палаючу свічу
гарячої любові.
У течії життя
з нічого виринає
поезія моя.
Та це не означає,
що ці оази раю
описую не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[b][i]Не сказане[/i][/b]
[i]їй[/i]
Ілюзія, що є у ролі бранця
моєї Дульцінеї Донкіхот.
У образі реального іспанця
у неї буде лицар Ланселот.
Але і на коні поза ярами
я не піймаю ту, що на бігу
торкає хвилі босими ногами
і зарості аїру на лугу.
У лісі – мавка дикої природи,
наядою пірнає у ріці,
у небі – зірка заходу... до сходу
ще нічия синиця у руці.
А уві сні у лісі чарівному
її в обійми іноді ловлю...
я не лише поезію люблю.
Ні, не піймаю... бо моя знайома
у самоізоляції... удома
синиця не до пари журавлю.
[b][i]Не почуте[/i][/b]
[i]йому[/i]
О! Об’явився у моєму лісі
блукаючий у хащах Берендей!
А може це у образі гульвіси
Юноною спокушений Еней?
Я не одного Ґрея полонила,
коли була ще юною Ассоль,
та полиняли золоті вітрила
і запізніла унікальна роль.
Я ще біжу і вітер доганяю,
але в моїй душі не тане лід...
і хто мене такою упіймає,
коли за мною пропадає слід?
Я зіткана із пари Аеліта...
мелодія чиясь у трьох словах...
.................................................
за обріями перелітний птах
синицю не зуміє обігріти...
.................................................
але якщо до серця притулити,
то я лечу... і тану у руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
[i]« Карфаген повинен упасти...»[/i]
Катон
Юрба не помічає калино́ву
поезію, яка лікує мову,
не експериментує, не кує
зозулею, не видає полову,
аби не перевіяти своє.
А як повіє метрами новими,
я не питаю, – що за вояки?
Але за тавтологію у римі,
буває, зауважу невловимі
для ґенія поези помилки.
Буває, не помічу злого тону,
але душею чую моветон.
Вона у мене той же камертон,
що реагує і на обертони,
і на фермату, і на зайвий фон.
У діалозі, наче, не упертий.
Але моя позиція така –
коли навколо ні живі, ні мертві,
я апелюю не до опонента,
а до епохи драного совка.
Є викопні радянські патріоти –
апологети вичахлих богів:
по формі – какофонія орлів,
по суті те, що кумкати не проти...
....................................................
Не кукає зозуля у болоті,
аби не наживати ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
[b][i]Прогулянка[/i] [/b]
[i]Без неї [/i]
В поезії із нею ми чужі,
але в руці ще відчуваю руку
і бринькає погода на душі,
віщуючи із Музою розлуку.
Іду... бреду... блукаю... Бог дає
на перепутті відробити мито.
Замучу серце і її, й своє –
поет повинен хоч когось любити.
Перебродив... зі снігом і дощем,
як заєць не ховаюсь під кущем
у лузі над озерами, у лісі...
І то нічого.... що душа у кризі,
а серце відчуває тихий щем.
Досушую обледенілі ризи.
[i][b]Розлука[/b] [/i]
[i]З ним[/i]
І я сама. Пряду на полотно
нитки життя, любові і розлуки.
Ось і робота... і немає муки,
що не угодна Богу все одно.
Йому – не все одно, та серця звуки
не долітають, падають на дно
і поки зійде хоч одне зерно,
я не страждаю, не ламаю руки.
Я не ламаю руки ні за ним,
ні за його пропащою душею
єдиною, та схожою з моєю,
яку обніме вітер перед тим
як овіває фіміаму дим
його зорю із іншою зорею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]« горе від ума...»[/i]
Недорозуміння
Живемо у вічній боротьбі...
У боях від заходу до сходу
всі віки історії народу
нація виборює собі
волю, незалежність і свободу.
Все – аби подалі від Москви...
козаки і чорта не боялись,
не гнила рибина з голови
і орли боялись булави...
але п’явки якось присисались.
У народу – залишки ума,
і царю його не вистачає...
Є досада і тому питаю, –
поки не оговталась юрма,
ну чого ти лізеш до керма,
ти, дурне теля чужого краю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]І[/i]
Зима мітлою вимітає осінь…
О! Як її любив поет арап!
А ми не вимітаємо і досі
очарування... і великороса...
і родича по імені кацап.
Якщо удома жити є потреба,
то їдьте, дорогесенькі, туди,
де є усе, але лише для себе –
і камінці не падають із неба,
і є багато газу і води.
[i]ІІ[/i]
Фальшиве не огранює природа…
В агонії гидота світова
насилує і не дає розводу…
гібриди селекційної породи
рабів Росії вивела Москва.
І малороси до нестями раді,
що їм язик нав'язують у Раді…
Лише в окопі пізнає хохол,
що душу опікаючий ґлаґол
дає салют у кожному заряді.
[i]ІІІ[/i]
Останній бастіон апартаїду –
Росія світу мало що дала
окрім двоєголового орла.
Поезія із лайкою сусіди
та мовою героїв «Енеїди»
замулює оазу джерела.
Богемі це нагадувати всує.
Не каюся, що не осоловів
у хащах буєраків і гаїв.
Поет веде, а бестія рулює.
Хизуються собою чистоплюї,
блукаючи у лабіринті слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[i]« Одного разу...
лебідь з раком щуку...»[/i]
Памфлет
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.
І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
що́ їх веде на Київ... напролом...
війною аж до самого Дунаю,
де кожен володіє язиком.
І малороси, й наймані бояри
на те уже видумують закон...
але ВееР вирулює за хмари,
а офіси зеленого до яру –
як поліцаї Криму у полон.
................................................
Єднають п’яте колесо і дишло...
І... ти диви... аби чого не вийшло...
не раком, але – задом наперед...
Перемагають хлопці-запорожці...
і КаеСУ, і... і ОПеЗеЖопці...
і шмаровидло ляпають... і мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020
[i]« Дорогу осилить той,
хто іде...»[/i]
Крилата фраза
Як невпинно роки за роками
наближає вічна течія
сліз, крові і поту ручаями
у болото дельти житія.
Наче і любов не за горами,
ніби є і щастя, і сім’я,
а про те, що управляє нами,
пізнаєш у ролі ратая́.
Воля – в полі, доля – у дорозі,
по якій намічено іти
проти буревію і сльоти,
віддаючи сили перемозі,
поки є надія на порозі
і душа на фініші мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
[i]« Ти пішла з усмішкою лукавою,
А куди, я так і не спитав... »[/i]
Б.Олійник
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.
Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза
гірка й солона капає на роси.
А як же я і як тепер мені
у цьому світі діяти і жити?
Задумались хатні дереворити,
які я залишаю на стіні,
що і вони одні в самотині
чекатимуть її, весни і літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
[i]« Унесенные ветром...»[/i]
Кіно
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.
Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...
вищу освіту отримали всі,
боргу немає... спасибі Русі,
що не втопила у Росі.
Двоє із нас відлетіли дітьми.
Кращої долі не треба –
ані тобі колосків, ні зими....
Братові не таланило з людьми,
волю отримав на небі.
Порозліталися ми – хто куди
поза союзні простори...
батько почив біля яру – один,
де в голодовку зариті діди,
мати – у горах над морем.
Старша тікала до Алма-Ати
з шахти – своєї могили,
гнана недолею в інші світи...
Клеїли тіло її з десяти,
доля на безліч побила.
А середульша гуляй-цілину
міряла аж до Уралу,
відвоювала «свій Крим» у війну,
любить за це «дороґую страну»,
і у Кремлі генерала.
Ну, а найменша матросом була,
то й подалася на море,
де і Земля ще і досі Мала
і не конає імперія зла,
перетираючи гори.
Я там бував, та і сліду ноги
не залишаю ординцям.
П’ю і жую наодинці...
Не додає мені пам’ять снаги:
друзі далекі – мої вороги,
а найрідніші – чужинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[i]« Тіні щезають опівдні...»[/i]
Факт
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.
Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає
єдиного на рейді корабля,
дрейфуючого до кінця і краю
без компаса, вітрила і руля.
Перемішалось явне і минуле
на зримій і невидимій межі,
де береги і острови чужі
фантомами у далині майнули
як юності далекі міражі.
Як синє плесо сонної ріки
де плаває осіннє в'яле листя,
гойдає вітер жовті поплавки,
несе на хвилях бусинки намиста
у шатра очерету й осоки.
І вся оця романтика – село,
де каравели плавали млинами...
І думаєш, – було чи не було?
Усе, що лободою поросло,
зникає як у вирі – оріґамі.
І видива майбутні вітражі,
і одинока хата на межі –
дитячі силуети мого раю...
За ирієм щезають деркачі,
а привиди і тіні – уночі,
коли останній сон оповиває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
[i]« Діточки, як вам живеться?»[/i]
Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:
[i]« Як Вам – у іншому світі?»[/i]
Лети, душе моя, лети
понад лісами і полями,
і віднеси мої листи,
що адресовані до мами.
Згадую – мама і я,
пісня її колискова...
[i]– Люлі, матусю моя.
Як там зоря вечорова?
– Бачу у небі зірки,
місячні ночі... а днями,
наче сапаю грядки,
ніби я знову із вами.
І не лякає пітьма
осінню, влітку, весною...
Тільки б не люта зима,
тільки б не тліло війною...
Чую пісні Кобзаря…
байку неситого вовка…
тільки б не красна зоря,
тільки би не голодовка…
[/i]
Лети, душе моя, лети
і не тривож мене ночами,
коли отримую листи
із того світу і від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Люблю я
пишне в'янення природи...»[/i]
За Пушкіним
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.
І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
[i]« Молодому козакові
мандрівочка пахне...»[/i]
Пісенне
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.
Де-не-де розвіяні по світу
як у полі дикі кураї
віхи і супутниці мої –
за межею осені і літа
на долоні замітає вітер
одинокі долі нічиї.
Оминаю капища аїду,
не вчащаю у чужий едем
і тому, научений Отцем,
в кондуїті занотую біди
і ніхто не помічає сліду
автора поезій і поем.
На етапі є чимало станцій:
візії...оказії... сім’я...
оживаю у обіймах пасій
і триває подорож моя,
що вміщає сотні іпостасей
юності у жмені житія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
[i]« Вертаємо на круги своя...»[/i]
Парафраз
Зів'ялі кольори на диво урочисті
в очікуванні дня осінньої пори,
коли сяйне лазур та охра золотиста
і одягне Майдан зів’ялі кольори.
Очікує народ плоди своєї дурі,
обравши на роки в минуле поворот...
тьмяніє знамено із охри та лазурі,
і не відомо що очікує народ.
Линяють кольори нової України...
вертає доля до нещасної пори
з орієнтиром на підвали і копри...
Іще не змита кров минулої руїни,
не підняли гілля червоної калини,
а на зеленім тлі линяють кольори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
[i]« Не хлібом єдиним..»[/i]
Притча
[i]І[/i]
От би й собі завертітися флюгером
у течії забуття...
дзиґою бути, на ниточці – фуркалом,
антизеро... одиницею... юзером...
не ображати дитя,
що як і я ще уміє сміятися
і видає у етер
«галіматью» і отримує ляпаси
неуків, парій, гетер.
[i]ІІ[/i]
Не фараонові і не Мойсеєві
чада Адама, спокушені Євою
мовою змія, йдемо
за язикатою і звичаєвою
на поводу у обнімку з Ємелею,
суржик його жуємо.
Наче ізгої, в пустелі блукаємо
і переводимо час...
маємо те, що нічого не маємо
гідного нації, і забуваємо
те, що об’єднує нас.
Тішимося архаїчною мовою,
та аплодуємо тим,
хто володіє абияк ворожою...
І виїдає... і коле половою
очі... «атєчєства дим».
[i]ІІІ[/i]
Може й собі хизуватися шоу, а
не потуранням своїм
ще вопіющим Голгофою головам?
Може, явитися Іє́ґошо́уа
за́світу Єршалаім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
[i]« Гай золотий відгомонів і листя
зашаруділо мовою беріз..»[/i]
За Єсеніним
Перекипів зелений шум
у золоті розмаю
і огортає душу сум
оголеного гаю.
Летять до ирію птахи
за обрії далекі
лишають гнізда і дахи
оперені лелеки.
Несуть на кожному крилі
мої дитячі мрії,
що на подвір’ї і землі
розвіяні як пір’я.
І залишаються мені
за перелазом тину
одні пейзажі та сумні
картини карантину.
Заманює у хащі ліс
дарами урожаю,
де у корінні між беріз
опеньки визирають.
Іще жаліє листопад
горобину й калину,
а те, що затіняє сад,
чекає гільйотину.
Ясою віють небеса...
сльозою капає роса...
у сивині туману
палають де-не-де кущі...
переполіскують дощі
осінню ікебану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020
[i]« Брехнею світ обійдеш,
назад не повернешся...»[/i]
Поговірка
Витрушує суди ідальго Зеля,
аби його боялись вороги.
У нього є секрет Полішинеля,
як підіймати рейтинг у слуги.
Його задача – заварити кашу
і хай її розхльобує народ...
їдять свої і наїдяться наші,
а на парашу сяде Донкіхот.
Нехай собі пограється дитина,
коли робити їй нема чого.
Із пляшки легко випустити джина,
та важко закупорити його.
Нехай сідлає клячу Росінанта –
за Дон уже утоптана «тропа»,
а радники у рясі окупанта
собі готують іншого попа.
У Раді – Санчо, в охороні – Панса,
у офісі – російські єрмаки...
опозиціонери залюбки
виписують майбутньому аванси...
Якщо на клячу поміняв Пегаса,
то пожують і виплюнуть, таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i]« Яке їхало, таке й здибало...»[/i]
Поговірка
І
В коловороті поколінь
іще від Байди і Мамая
донині – всі, кому не лінь,
оплакуємо долю краю
і славимо його, буває,
від Отче наш і до амінь...
Роса очей не виїдає
і не щезає Божа тінь.
ІІ
Чекаємо на манну з неба,
яка ось-ось тай упаде,
і Україну поведе
її Антей, а не амеба
із міткою еНКаВеДе.
Щаблі ламаються. Істоти
не досягають до висот.
Линяють коміки-сексоти
і очищається народ.
Але нікому не відомо,
коли ми чесно і свідомо
повимітаємо сміття –
і тих, у кого не всі вдома,
і ворогів, що – за життя.
А поки-що на авансцені
Московії попихачі:
гордони-аристовичі,
неутопаючі арсени
не КаеСУ, то Дейв і Чіп,
не Мата-Харі, то «казбеки...
какая разніца...» ...мені,
чи то агенти потайні,
чи то лакеї – учні зека
пиляють бакси у тіні?
ІІІ
Нема ні миру, ані слави...
не ті... не ті поводирі
позасідали угорі...
Нові нувориші лукаві,
лиси-пройдисвіти старі
надіються
почути,
– [i]браво![/i]
І у терновому вінці,
заведена на манівці,
іде
[i]між крапельок [/i]
держава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2020