| Сторінки (20/1932): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Холоди катують ніжне тіло?
Ну, –[i] і хто нам дохтур, далебі? [/i]
Енело не впало і не сіло,
поки не явилося тобі.
Сила думки родить Аеліту.
Уяви, – [i]що! спати не дає,
поки душу нікому зігріти?[/i]
І прилине сяєво твоє.
Хай воно і юне, і безвусе,
і не має навіть бороди,
все одно літає як завжди,
де на виданні чиясь Маруся.
Я, буває, іноді боюся,
що й мене закине аж туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2018
***
У класики кумиру закортіло.
Що не почує, те й римує вмить.
То файне діло
перо зоїла,
а як мовчить, то і сімох навчить.
***
А нині неокласики – не дуже,
хоча і вишивають до кінця.
А коміки калюжі,
які мені байдужі,
не додають нічого до лиця.
***
А опоненти майже що у комі.
Немає душ, то і немає тіл.
Історії знайомі:
на стільчику – відомі,
але чого ви лізите на стіл?
***
А у барда є сонет юрбі,
та немає щирості у ліри.
Видно по губі,
що усе – собі
аж до ампутованої віри.
***
А в зоні пекла Йося маху дав.
Сімнадцятої миті не догнати.
А як бульварний денді вихваляв,
коли у бані ребра поламав,
але співав дияволу сонати.
***
А риба в океані ще не кит
і не карась у сіті попадає.
Усе, що має кіт,
з'їдає паразит,
а Україна тюльку наминає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814437
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.11.2018
Ще немає лихої години,
а між нами зима на межі
і одежа твоєї калини
укриває мої спориші.
Полиняли опалі узори,
сивий іній упав на траву.
Ти за мною виплакуєш горе,
я журою без тебе живу.
Утішає єдина надія –
ми далекі, але не чужі.
Жовте полум'я осені гріє
половинки одної душі.
Половіє іще материнка,
оживають в'юнкі чебреці
ікебаною чар у руці.
Не багаті — на щастя ужинки.
Замітає розлука стежинки,
висихає сльоза на щоці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2018
Ронить ніч невидимі узори
на поля, і луки, і гаї.
Я – не я, коли у ранню пору
не помічу пайзлики її.
Он-де пух перини на ялині,
у фаті – калина до вінця.
А чого вартує синій іній
на сувої хвої ялівця?
Все укрите білою габою,
тогою нічної пелени.
Небеса любуються собою,
падаючи млою на лани.
Час гуляти перекотиполю.
Посивілі квіти на межі
облетіли як пелюстки болю
на скляні прозорі вітражі.
Вітер дує на холодну воду
і не розуміє ще, чому
та війнула кригою йому.
Уміщають пайзлики городу
гай, і поле, і, до ночі горду,
сепією виткану, зиму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814062
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2018
Зів'яли мрії. Отже восени
ще є надія маятись журою,
як це мені навіювали сни
далекою весняною порою.
Життя на перекаті мілини
змиває течія, а за водою
два наші неприв'язані човни
гойдає вир на лінії прибою.
Але на плаї іншої весни
мелодія далекої луни
покличе наші душі за собою...
А що літа? Гіркі як полини
не вернуться, не вернуться вони,
як і гора не зійдеться з горою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813392
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.11.2018
Мені іще іти й іти
із піднебесної додому,
але видумую світи,
які нікому невідомі.
Чистилище на цій землі
не гріє душу окаянну.
Іще не їду на ослі
і даленіючи, не тану.
В поезії – не чародій,
не апелюю як раніше, –
[i]ви чуєте, це я! Живий[/i]!
Є епітафії на вірші.
Везучий, майже як усі.
Не ангажований на нари,
я оживаю у росі
як лід, вода і легка пара.
Тюрма не плаче, – [i]марно жив..[/i].
Не маю зайвої догани...
Не вписуюсь у колектив?
А, може, це й не так погано.
Хай неприкаяні сичі
мені урочать щось на груші
та муза ойкає вночі:
[i]« рятуй іще тверезі душі!» [/i]
А я і п'яний не такий
як треба публіці незримій –
і, наче кропива, жалкий,
і відчайдушно нетерпимий.
Але не маю на меті
свічею бути у тумані
у третьому своєму стані,
коли в угоду суєті
не оминають саме ті:
мої – відомі – неосяжні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812400
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 03.11.2018
Все іще щастя шукаю
біля високого тину
за перелазом до раю.
Доля гірка, мов калина.
Поки солодшу не маю,
буде моя половина.
Гірко бурлаці одному.
Ночі без милої – чорні,
наче окалина в горні.
Файно було би додому
зіроньку нести знайому...
Парубок я ще моторний.
Не учащаю до Насті,
не докучаю Лоліті,
квіти дарую не Віті...
Чи не таким я удався
п’яним, як треба кобіті?
Чи не єдиним у світі?
Може у тому і щастя,
що не піймався у сіті
і на гачок не попався?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812270
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.11.2018
« [i]Вам может показаться,
что мы квакаем,
На самом деле
песню мы поем. » [/i]
С. Поляков
Істину читати неприємно.
Вірші опонента – моветон.
І колючі, і місцями, темні,
і не чути, – [i]ґраціо-пардон.[/i]
Видаються тільки буратіни.
Ну і що лишається мені?
Поки білиш виморені сіни,
все одно розмажуть по стіні.
Всіх читають, а моя халтура
не підходить геніям пера.
Хай живуть творці макулатури!
Слава меломанії! ...ура?
Аплодую. Самовисуванці
ухопили щастя за хвоста.
І казала Настя, – [i]як удасться,
ще піймаю у мішку кота. [/i]
О мої совкові й кацапнуті
із номенклатурного роя,
чим ви кращі від Гундяя й Путі,
вороги яких – такі як я?
Я покаюсь. Вип’ємо по чарці.
Буду з усіма – як на духу
ще й у полотняній вишиванці
і не буде рильце у пуху.
Я ж «у доску свій». Малюю рими
і дивлюсь крізь пальці на возню.
Ви – в епосі, я – на авеню,
та не заночую за дверима.
Люди із тверезими очима
не клюють на видану дурню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812266
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.11.2018
Видумує неологізми
моя колега по перу
і деякі її трюїзми
я на заміточку беру.
Вона існує паралельно.
Пересікається із тим,
кому – що риба, що пательня,
аби пускати в очі дим.
Дивуюся, які таланти,
яке насичене перо,
а видають мої атланти
не одиниці, а зеро.
Буває, незнайоме слово
у вірші Янусом стає,
а перевіяна полова
нічого серцю не дає.
І хай би інше, та не гірше,
ніж те, що я собі хотів,
коли читати не умів,
але і нині, як раніше,
люблю нові слова у вірші,
а не шаради, ради слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812131
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.11.2018
***
Великий успіх буде всує,
коли і слава омине,
і хтось не сіяне пожне.
Ніщо нікого не дратує
як те, що інший досягне.
***
Чого немає – те й криве
в молитві не захоче.
А наше плем’я бойове
не хоче жити як живе,
то хай живе як хоче.
***
Що найвище, маємо у Бога:
спільна вежа, і Його Дитя,
і за друга віддане життя....
Та немає меншого нічого,
ніж за ката зайве каяття.
***
Дуже легко чуже забирати
і не мати своє на горбі.
Не надійся, що будеш багатий,
як немає чого віддавати
на майбутнє бодай би собі.
***
Не біжи, не ходи.
Пересидіти маєш,
бо на всі поїзди
однією не сядеш.
***
Не треба бігати галоп
за репутацією, щоб
не був на все охочий.
І не кажи даремно, – [i]гоп![/i]
якщо не перескочив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811694
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.10.2018
[i]« ...завтра була війна»[/i]
На слуху
[b] [i]І[/i][/b]
Війна триває і нові герої
поповнюють почесний пантеон.
Але якою кров’ю і ціною
купуємо фанатику-ізгою
купе – паяца лаври – на Афон?
[b] [i]ІІІ[/i][/b]
Все, що лежить погано, анексує,
грабує, пожирає людоїд.
Як той шатун залякує сусід,
винюхує, розколює, шматує
і суне ніс, куди йому не слід.
І висуває нам свою фігуру
у партії, де очевидний мат
готує потаємна агентура
і у дебюті нас іще до туру
перемагає їхній кандидат.
[b] [i]ІІІ[/i][/b]
У партії реваншу – ейфорія,
а у народу знову летаргія
до вибуху у храмі християн...
Отці парафій оновили сан.
Але чекає бурого месію
іноязика армія мирян.
І видиться уже не за горою
комічний на плацу Наполеон
і черговий ура-хамелеон...
А нам би пережити параною,
аби[i] у рай[/i] дорогою тісною
іщез навіки їхній полігон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811641
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2018
Моя береза опустила віти.
І силует оголений зів'яв,
і наче знову маю сиротіти...
Весною соку захотіли діти,
а я їй рани не залікував.
Її напій – цілющі вітаміни
і вуйку, і тій самій дітворі...
Кому цікаво, що іще й донині
це кучері моєї чураївни
у юності моєї на зорі?
Зів'яле листя, ой, не опадає
і це мені нагадує весну,
а не її осінню сивину...
Яка не є, але її чекаю,
коли в раю березового гаю
дописую історію сумну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2018
Де що є, відомо, але дещо
обирати маємо не ми,
ну а нам би інше, аби легше
і подалі бути од суми.
Що би не видумували, щоби
мати те, що маємо одні,
а очолять націю нероби
першої десятки кацапні.
Як же бути? Знаємо! Аякже!
Ми їм показали кулаки!
Не поїде, поки не помаже...
Все, таки буває, все-таки
оберемо, то воно покаже,
де зимують раки із ріки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811347
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.10.2018
Замайоріло рясно, урочисто
і, неймовірне барвами до сліз,
у сепїї осіннього намиста
виблискує оздобою пречисте
сусальне листя кленів і беріз.
Яріє падуб охрою і хною
у стилі ретро-модної краси.
У видиві надії чарівної
вчуваються далекою луною
навіяні вітрами голоси.
Сади покірно оголяють крони
і тільки вишні ще горять щодня
у маєві багряної корони.
Не вистачає білої ворони
у чорній хмарі ґав і вороння.
І як усе це кинути навіки
і не дійти до крайньої межі,
де і не «любо, братці», і не гірко,
але не жаль останньої копійки
за ці неоціненні вітражі.
А перелітне, юне і пернате
несе свої печалі і жалі
до ирію і до кінця землі
та іноді північні емігранти
вертають осінь до моєї хати
у первісному болями селі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811291
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.10.2018
У Бога усі фаворити.
Але пам’ятаймо, панове, –
[i]єдина у цілому світі –
людина – уміє творити,[/i]
...а не споживати готове.
Аматора ліри і музи
у сіті заманюють сайти.
А далі – учіться, читайте.
Яка очевидна спокуса –
...уміння своє показати!
І що пропонує богема?
У герці за місце, за славу
витрушує з пилу – ...поему
і не заяложена тему
...із вадами мови і правил,
і першою зіркою сяє,
і має «недремлюче» око
...оте, що себе вихваляє,
і поки лукавий куняє,
дає неофіту уроки.
А як на лелеку дивились!
Та як не любити синицю?
І, наче, не Богу молились,
і нібито яблука снились,
але ...уродили кислиці.
Немає нікому догани,
але виглядає забавно,
коли, від поезії п’яне,
тебе обіймало недавно
...і сіль не жаліє на рани.
І яблуко розбрату ...явно
на яблуні раю не в’яне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811248
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.10.2018
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.
Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
утрачені надії і жалі.
Не хочеться іще колядувати,
коли на бараболю врожаї.
Але протипоказано лежати.
Весною намічаються рої.
Лишається ще жати і косити
як не собі – бодай на коляду
і сьомою дорогою ходити
ще й падати, буває, находу,
обходячи то лихо, то біду.
На щедрий вечір буду молотити.
Якщо дозвілля заважає жити,
віддушину в поезії найду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2018
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу́:
піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я
порожньої сили слівця.
Немає у мене претензії
за види на прісний пейзаж,
але не ціную поезії
де діє лише епатаж.
Не вписуємося у рубрику
ні оди, ні музи, аби
забавити римою публіку
у ролі героя юрби.
Уміємо сіяти пазлики
на спомин особі своїй.
І поки немає надій,
зелені виписую тапочки
собі і поезії класики
у вирії гуру й месій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810065
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.10.2018
Щасливі миті житія
це і тоді, як поодинці
малечу гладять по голівці,
а ще, коли уся сім’я –
на потинькованій долівці
у сіні, покотом... і я.
Або коли у полі, в житі
понад осоння золоте
найпершою у цьому світі
неопалимою блакиттю
моя волошка зацвіте.
Або із нею на Купала...
Та пам’ятаю не її,
а «упованія» мої
коли уперше цілувала.
Немає болю і жалю.
Ми ще кружляємо у вальсі
і я почую тихе, – лю...
Розтягуються миті щастя
тоді, коли серця іскряться...
Я знаю, я її люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2018
І
Надовго запізнилася Покрова,
та Україні додає снаги
у синагозі українська мова.
І нація до Томосу готова,
і пазурі ховають вороги.
ІІ
Хоч убивайте, а не розумію
апологетів Мокші. Це ж обман,
що нація розбійників – месія.
Воістину – немає росіян.
Парафія Гундяя – лиходії,
у владі окопалися злодії,
а недомірок – їхній отаман.
Де не посій, стирчать одні рогулі.
Історія суцільне болеро.
У Лондоні уже набили ґулі:
еркюлі убивають пуаро,
двоєголовий кров’янить перо...
А на вербі не уродили дулі!
Околиця... окраїна... – зеро...
Але які щасливі посполиті!
Украдені, замучені, убиті,
отруєні, ув’язнені...
Кати,
юродиві та олігархи ситі...
Оце і є моя-твоя «брати»?
А скільки їх іще біля корита!?
І риють, риють свині і кроти,
научені, як партію любити
і йти до заповітної мети.
Усю Європу атакують боти.
Америку узято на замок.
І набирають орбани висо́ти.
Усвоїли набиті ідіоти
фашистами написаний урок.
Адольфа копіює Анжеліна.
У Франції новий Наполеон.
Італія чекає Мусоліні.
.......................................
Але нема Мазепи в Україні
і на Петлюру поки не сезон.
Лякає урок, що іде Бандера
та волонтерів чоти і рої...
Усюди кігті й вуха [i]есесеру[/i].
Освоюють офшори глитаї,
аж поки не настане інша ера,
коли очолять націю свої.
ІІІ
У влади появилися заслуги,
приписані за звичаєм собі.
Ось-ось, – [i]пугу[/i] –почуємо із лугу.
Заворушились каїни і слуги
і Михаїл чекає на горбі.
Міхо і Надя, –[i] чао бумбардія[/i]...
На черзі і сєнцови, і клихи...
У мафії поїхали дахи,
а у народу жевріє надія –
маленька Юля... і велика мрія...
У ГеПеУ гібридна єйфорія.
Не вистачає операцій «И»
під «омофором» сильної руки.
Але не ясно ще, куди повіє...
І не покриє мантія Марії
накоєні злодіями гріхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809618
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2018
[i] « Ідуть по Україні
солдати групи «Центр... »
Історія[/i]
Барбос планує нищити ущент
усе, що захищає Україну,
і Rusia вираховує момент,
аби сильніше вдарити у спину.
Удар активізує група «Схід».
І оживають у могилах мерші,
бо почерк наших нинішніх сусід
той самий, що веде у 41-ий.
Історія відома і сумна,
та невідомо ще, чия вина,
і хто за це отримає по шиї...
Перевіряє азимут Батиїв
«вєлікая родімая страна», –
[i]чи не дрімає о 4-ій Київ? [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809466
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2018
***
А на етері вирили терор.
У Юри є пропелер і мотор.
І літерою ар
усіяний буквар,
і спікера вартує прокурор.
***
А на мапі Києва війна
поміняла вулиць імена:
Сіті на Музейну,
Кудрі на Маккейна ,
та не задоволена «страна» .
***
А на війні уже нові устави.
І чує, і вітається народ:.
[i]Героям слава!
Україні – слава! [/i]
А на Росії:
[b][i]лапті упєрьод[/i]! [/b]
***
А у нас направо – це наліво,
і мільйони їдуть на Мальдіви.
Місія висока,
та яка морока
біля Бабмандепської затоки!
***
А на Московії кати
уже з Європою на ти.
Любов глибока –
і «потоки»,
і до війни нові мости.
***
А Європі два потоки мало.
океану – прісної води,
а мадяру – сала,
німцеві - капрала,
заходу – баталії орди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809391
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.10.2018
Погідно на душі і з тугою у серці
узгоджені часи і дні календаря.
На фініші літа, і павутина рветься,
і канули ключі за обрій, за моря.
Міняється сезон і запанує осінь
у бабиній фаті та у її красі
як це було колись і не минає й досі
росою на траві, журбою у росі.
Останнє прощавай і лебедина пісня
розтане як луна у далині чужій.
Зів’ялі пом’яки і сивий деревій
нагадують усім, що настає завізна
пора на врожаї і сумувати пізно
за тим, що одцвіло у пам’яті живій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2018
Осінньою зливою ронять думки на папері
зачаєні образи – обриси, абриси, тло
сумних і веселих подій у новому етері,
де істина сяє добром, нівелюючи зло.
Пора сповідатися, каятись і сподіватись,
що доля іще подарує на заході літ
удачу і щастя напоєм п’янкого причастя,
і успіхи творчі як не заборонений плід.
Живу як умію і рук не ховаю за спину.
У когось є інші чужі віртуальні світи,
а я залишаю напам’ять свою Україну –
реальні картини моєї душі і мети.
Видіння і мрії бувають не тільки весною,
але промайнули, але пролітають літа.
Остання надія – осіння пора золота.
Та й ця оминає. Зоря упаде за горою
і, може, береза іще засумує за мною...
І коси її заплітає моя самота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2018
Чиєї ради не проси,
а на погості
іще почуєш голоси
у високості:
[i]
– Не забувай мене щодня
за те, що мушу
оберігати не знання,
а вічну душу!
– А я викошую світи
навколо неї,
і їх не поміняєш ти
на панацеї..
– Та пам’ятай, по цій землі
ідеш додому.
А що чекає у імлі
усім відомо!
– На небеса не уповай.
Немає сили,
яка охороняє рай,
а не могили...
– Не вір утопії і цій
лихій прояві,
з якою по стезі одній
іде лукавий!
— Нікому не поможе цей
що за імлою,
а я – вогонь його очей
та ще й з косою...
– Фальшиві арії її,
хоча і милі,
нечутні будуть у твоїй
тісній могилі![/i]
На цей дочасний діалог
немає часу,
та віра є, що знає Бог,
кому в уста месій обох
вкладає фрази:
–[i] Ти увійдеш у отчий дім,
де тихо й тепло...
– Коли її не буде в нім –
цариці пекла!!![/i]
..........................................
Рятують душі до кінця
якщо не ангели, то черті,
але у вічності Отця
немає демона і смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809041
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.10.2018
[i] « Няма того, што ранш було»[/i]
Пісняри
[i]Немає того, що раніше
було, [/i]минаючи поволі.
Та, не зважаючи на долю,
не поміняємо на інше
своє життя у цій юдолі.
Нема Олеко й Маріули,
як і немає Вероніки...
Тече вода у інші ріки.
А те, що сталось і минуло,
уже напоєне навіки.
І ні Ромео, ні Джульєтти
уже не буде. Їх чекає
майбутнє у обіймах Лети...
А інші дами і валети
із іншими шукають раю.
Усе, навіяне ночами
і перевіяне вітрами,
ще розтає за пеленою.
А те, що буде поміж нами,
не увінчається любов’ю.
[i]Удруге у ту саму воду
не увійдеш[/i]... її обняти.
Чого не має бути зроду,
на те ніде немає ради. .
У течії шукаю броду,
але на мілині – загати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2018
Тихо, немов у могилі.
Осінню ночі урочі.
Падають яблука стиглі.
Маряться лики жіночі.
Тихо за неї, за себе
оберігаю надію.
Може на сьомому небі
душу її обігрію?
Тихо! Інакше – ніколи...
І заблукають у полі
душі-перекотиполе –
вічні заручники долі.
Тихо... Далека дорога.
Може, у келії Бога
рідна душа обізветься.
Тихо. Немає нікого.
У подорожника цього
рана на лінії серця.
Та не почиє у Бозі,
поки обом по дорозі.
Тихо?
Чи серце не б’ється?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2018
У мене родичі не йєті,
та якось виживаю
і друзі наче не аскети,
то й не спішу до раю.
Живу. Очікую на Лету,
як серце затихає,
і нелетального сюжету
на щастя вистачає.
Не помічаю опонента,
коли надокучає,
або у арії поета
почую попугая.
Шаную образи живого,
але не ідола, а Бога
і воздаю по чину.
Себе нізащо не караю,
а як дійду уже до краю,
тоді і відпочину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808167
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.09.2018
І
Несемося у вир стихії та емоцій.
У хаосі подій минають ночі, дні.
У веремії цій ми як більмо на оці
байдужій і німій космічній далині.
ІІ
Духовне я і ми змагаються в етері
за право на життя у пам’яті людей.
Стирає імена нова майбутня ера
і невідомо хто туди іще дійде.
У дурні, як не є, пошиються поети.
У цій колоді-грі – радари суєти
і дами головні, і підкидні валети,
яким не досягти ідейної мети.
Уявою живе за пеленою часу
сугестія душі астральної рідні.
А що коли і там любителі Парнасу
тасуються як тут, на лаві запасній?
ІІІ
І невідомо що тече і проминає.
Палає ще зоря, і сонце догорає,
та віє ураган у Тихий океан,
і як поганий сон життя не відпускає,
і шириться війна од краю і до краю,
допоки лютий Вій полює на землян.
Творіння і Творець почили у нірвані.
На нескінченну мить у Всесвіті воскрес
Єдиний у Отця останній первозваний.
Уста Його тремтять мелодіями мес.
Але лукавий час іще лікує рани.
Не досягають вух сигнали із небес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807876
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 26.09.2018
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.
Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем
як із Голіафом.
І не віруй у Кирьоху,
бійся істукана.
Ми одні у цю епоху
били Чингісхана.
Все одно своєю смертю
ми [i]ще не помремо[/i].
Поки є у владі черті,
мало Віфлеєму.
Та не дай ся розіпнути
ні катам, ні брату
і не дай собі забути,
як палили хату.
Бий із криївки, із доту,
як бійці ОУНу.
Будь хоч тричі патріотом,
але будь розумний.
І не бігай у атаку
як на «колорада» .
А коли покаже с... у,
бий його по заду.
І прикладом, і багнетом,
а самбіста – піруетом,
можна й булавою.
А коли ти є поетом,
пожалій його дуплетом
і погладь ногою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807291
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.09.2018
І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.
Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,
рятує молодого короля.
Ой не лікує зілля приворотне,
коли веде любов на манівці.
Минає слава і немає Мотрі.
Одне руків’я шаблі у руці.
І чаєнята квилять ще й донині
за [i]іскрами[/i] у зрадженій родині
або за [i]кочубеями[/i] в селі.
Чому, коли є вихід із руїни,
в руці у Мотрі – доля України,
а за Іваном лиш одні жалі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807244
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.09.2018
Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?
Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар
не засіяє в зеніті.
Заки не взяв ще у руки косу
гнаний, голодний і босий,
та не упали на віщу красу
кров’ю заюшені роси.
Тихо радій, що і ти ще живий,
маєш свою філіжанку,
віруєш – місяць зійде молодий...
Та не завішуй фіранку,
поки триває за обрієм бій
за неминучі світанки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807192
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.09.2018
Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.
Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко
до тієї матері-землі.
Все збираюсь – осінню, зимою,
літом, перелітною весною...
А усе – і ніколи, й ніяк.
Птиці повертаються додому,
а мені у маєві ясному
світить за туманами маяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807072
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.09.2018
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
Уміє моська убивати,
та і її уже – на раз,
коли Moskau дає наказ...
У них немає варіанту:
тубільці хочуть провіанту,
а їм дають вогонь і газ.
І досі узурпують віру
ці канонічні вороги.
Та вистачає ще снаги,
аби пізнати аж допіру,
якого годували звіра
на їхніх капищах боги.
Дратує, – [i]Україні слава! [/i]–
підпільну націю мирян,
в якої є один бовван –
Московія. Яка держава!
Todei волає, –[i] Vova brave! [/i]
Вирує Тихий океан.
А що у нашій Україні?
Віщає Rusia-kisiliov :
[i]« ...бандєри резалі хахлов!?»[/i]
Але не помічають свині,
як їхні буро-біло-сині
усюди проливають кров.
У нас як завше – три дороги,
аби дивитися під ноги
і не обрати зайве ***
І хай todei Росії бреше,
куди воно... Хай ріпу чеше...
А ми своєю ідемо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806995
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2018
У нас одна історія.
Ця істина правдива:
радянщини утопія –
одне «російське диво».
А нині у окопі я
пильную нашу ниву,
а чорна акваторія –
то лінія розриву.
Під їхньою орудою
ніколи ми не будемо
ізгоями-братами.
В історії запишемо
і на віки залишимо
своїми ворогами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806785
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.09.2018
І
Минає диво. Ще гудуть рої,
і обіймає ялівець ялину,
та вітер обціловує калину...
А я ніколи – кучері її...
Чи це майбутні спогади мої,
чи у минуле заглядаю-лину?
ІІ
Після війни жили ми на горі.
У школі, що учили, те і знали.
Росли не бур'янами. На Купала
калачики у кожному дворі
буяли, то й і ми не умирали.
У археологічному гуртку
нас майже долучали до науки,
коли вели розкопки на кутку,
находячи то голову людську,
то людоїдом з' їдені молюски.
Були ми як недомірки – одні,
а інші – із отих, які великі
і язикаті тим, що без'язикі...
І невідомо, за що кацапні
ми і тоді ще умивали пики.
Та то пусте. У пам'яті моїй
мале дівча учительки вдовиці,
яке не спокусив ніякий змій,
не скаламутив молодий напій
джерельної цілющої криниці.
ІІІ
Давно уже у рідному селі
обох немає. Нас похоронили.
Нікому ми не любі і не милі,
І, може, перелітні журавлі
лишають ще по грудочці землі
і на її, і на моїй могилі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806781
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 16.09.2018
Вампірами насичена Земля.
Еліта світу закриває очі,
як гинуть в’язні совісті щоночі,
а крабу і недопалку Кремля
усе це – харакірі й тамагочі.
Політика всесвітньої брехні
тримає у заручниках богему.
Опозиційні клоуни – на дні,
а корупційні одіозні пні –
учасники російського гарему.
Вороже лобі і лукава тля
у свиті голубого короля –
еміри, мачо, цезарі, нерони...
Мойсеї, ної, лоти – у тюрмі,
і водять сіру масу у пітьмі
авантюристи п’ятої колони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806723
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.09.2018
***
А на Луб’янці у забої
видобувається війна.
Купує душі сатана,
а у двобої
наготою
торгує мафія одна.
***
А на Дону іще аврали
до невідомої пори...
Завоювали, перекопали,
переорали, усе украли,
ну і на пам’ять – одні копри.
***
А у пеклі немає простою.
Там у черзі – герої-ізгої.
Їх наймали кати –
іноземні брати,
от і є особисті покої.
***
А в Лугандоні є аж дві печалі
і їм обом відведено по залі.
Які були свої
ці диво-солов’ї,
аж поки їх обох не відспівали.
***
А на границі новороси
тікають на Росію босі.
І чути, - будь готов
свою пролити кров!
А поки-що
готові
їхні боси.
***
А що іще? «Дайош» сафарі
у пекло – кожному до пари.
Нехай приймає сарану
у цю «шірокую страну»
і «необ’ятні» кулуари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806722
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.09.2018
Не уповаю на путі слизькі,
але кому не снилася дівчи́на
і почуття до неї – ще такі,
які шанує юна половина?
Ну а коли такі уже близькі,
то як не намалюється картина,
аби до неї почуття п'янкі
не уявляли пісню лебедину?
Веду її у шати з лободи,
аби із нею і погомоніти,
і цілувати синьоокі квіти...
Хоч уві сні вертаюся туди,
де у любові із роси й води
іще беруться у капусті діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806614
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.09.2018
І
Чи не тому Богові молились
на Майдані, чи не поклонились,
соваючи в урну мідяки,
що якомусь бісу завдяки,
перші у Європі опинились
біло-синьо-красні русаки?
ІІ
Ефесбе Europe оточило
завдяки кадилу і серпу.
І чого хотіти ще клопу?
Загребуща мафія Кирила
обожає карлу Ліліпу.
А яка великоруська дума
думає, буває , у Кремлі,
де її окраїни малі!
А які онуки у Кучума!
А куди подівся хлопчик Лі?
Може, роздуває пожари́ще?
Може, Соловей на дубі свище,
що оглухли всі поводирі?
Може, перевести очі вище?
О! Які світила угорі!
А яке опудало медведа!
А яке безуміє душі!?
Ясно, що Росія попереду,
бо вона дає по ложці меду,
розоривши пасіки чужі.
ІІІ
Пасічники – ющі та азіри,
яники та інший зоосад...
І який не буде зорепад,
і якого не полюйте звіра,
а нікому ще немає віри –
бідне обирає шоколад.
І повірить, що усе «на шару»,
із надії видумає Харі,
винайде на куполі терор...
Ой « везе на кумполи» країні!
Погрузають у лихій гордині
цезарі і горе-прокурор.
Олігархи та онуки голі
і парафіяни ковбаси –
хатні юди та свої носи
ще чекають карлу на престолі
іншої – ординської Руси.
Де ж ти нині, Господи, єси?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806610
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.09.2018
Перекладаю ранки дощові –
на есперанто, мовою сонету.
Бринить сльоза росою на траві,
навіює непрохані сюжети.
Мої близькі й далекі візаві
не добачають видива поета,
як ми ідемо, а на мураві
вкорочуються тіней силуети.
На схилі літа і в зеніті дня
усе життя – одні оксюморони.
І лебідь у калюжі – каченя,
і грішному – далеко до покути,
якщо і тропи, і церковні дзвони
однаково і чути, і не чути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806251
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.09.2018
Міняють люди землю і себе,
її оази і своє обличчя,
аж хочеться у небо голубе
або у золоте середньовіччя.
Усе ще вищий меншого скубе
та ближньому, чого немає, зичить,
а те що є, усяк собі гребе,
лишаючи пустелю і паліччя.
Періодично струшує земля
воєнну епідемію Кремля
та ізолює цей тоталізатор.
Палає Україна нічия
і котиться цивілізація
у первісний Адамів інкубатор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806136
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.09.2018
Напиши мені ще пару слів,
уяви, що я тобі цікавий
як далекий солов’їний 🎶,
і почуєш голос нелукавий,
і пізнаєш чарівний мотив
іншої пори, її октави...
І дорога наша поміж нив
заблукає у шовкові трави.
Та і я не той, і ти не та,
і не ті надії, поки осінь
на отави наші ронить роси.
Вибачай, що у твої літа
не тобі і не мої уста,
а нежданий поцілує коси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2018
Надія є. І це немало,
коли ще є вітрила.
Недоленька причарувала,
та не приворожила.
У неї запасні причали
і є попутні крила.
Її йому подарували
і душу відпустили.
І ось вони на перехресті –
заручники тієї честі,
що іноді, як путо
перепиняє на порозі. ..
З недолею – не по дорозі,
а долею забуті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805892
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.09.2018
Забуваю недавнє минуле,
а про тебе тихенько мовчу,
аби люди хороші не чули
ані радості, ані плачу.
Що не є і не буде між нами –
осипається часу сувій.
А без тебе бодай вечорами
оживаю в полоні надій.
На ікону небес помолюся,
а у хаті, буває таки,
сповідаюся, що доторкнувся
мимохіть до твоєї руки.
Безтілесну тебе обнімаю
і не каюся. Богу хвала,
що не треба ніякого раю,
аби ти біля мене була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
Тече руно. А дощ із полонини
вже орошає вруна і поля.
Із піднебесся пісня журавлина
гойдає у колисці немовля.
Йому дається істина єдина –
журитися не пізно опісля.
У вирій відлітає тепле літо.
І сонечко не може обігріти
за обріями синій небокрай.
Але радіє арій і ратай.
Йому, найголовнішому у світі,
дарує осінь щедрий урожай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805489
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.09.2018
У небі мріє перша павутина.
Луною лине гомін у поля.
Стихає вітер. Може, відпочину,
коли зайде за обрії земля.
І я душею у майбутнє лину.
Вітрило долі видиме здаля,
мов кетяги червоної калини
і чорна переорана рілля.
Само собою, літо проминає
і осінь самозваною гряде.
Але не проминає де-не-де
ілюзія дарованого раю.
Тому одвіку спокою немає
ніколи, і нікому, і ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805487
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.09.2018
Повертаю у сни кольорові,
неосяжні у білому світі,
де уява малює готові
як на парті дитячі графіті.
Де ти? Почуй, пригадай
наші найперші літа.
Кожну сторінку гортай,
не оніміють уста.
І тоді наше біле і чорне
постає кольоровим курсивом.
Пригадається все неповторне
і забути його неможливо.
Через далі і милі розлуки,
поза гавані, площі, причали
ще почуємо душ перегуки,
що ніколи іще не звучали.
Як оцінка за усні уроки
наша доля іще усміхнеться,
і зійдуться усі одинокі
паралелі на лінії серця.
Де ти? Почуй, пригадай
наші далекі літа.
Першу сторінку гортай.
Не затамовуй уста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805316
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.09.2018
***
[i]Иншої[/i] не маємо роботи.
[i]Ирій[/i] залишають журавлі.
Чую за [i]индиками[/i] жалі,
[i]иклами[/i] лякають бегемоти,
[i]чоколаду[/i] мало у болоті,
і нема [i]етеру ув[/i] селі.
***
Розумаки! І куди вже далі!?
У Содомі панікує Лот.
З точки зору етики й моралі,
поки осягаємо скрижалі,
ми є найлютіші із істот.
***
Не умію як умів донині
оцінити жаб і журавлів.
Жаль, немає, як зоїл хотів,
у «Червоній книзі» України
як і у граматиці – «жабів» .
***
Кусають оси і собаки.
Лікує вкушене краса.
Жаліє скошене коса.
А як боїшся залізяки,
не зазирай у небеса.
***
Не чекай свободи – ані завтра,
ані у майбутньому, щодня,
поки смолоскип нічної варти
задуває, нації не варта,
українофобська комашня.
***
Є іще надійна мімікрія.
У підпіллі, а не у бою
оживає віра і надія...
А вівсяна «зоотерапія»
Юґи й К° угледіла змію.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805213
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.09.2018
Підійшла Японія до краю.
Закуріли їхні острови.
Все, що Будда нації бажає,
в руцях православної Москви.
Від Кремля до самого Китаю
все гниє з одної голови.
Явно клепки їй не вистачає,
а на пласі – піки й булави.
Рашею керують поторочі.
Кожному і кожній – по керму.
По кормі парафія не хоче.
Їй – місток у пекло – у Криму...
Самураю мало тамагочі,
харакірі хочеться йому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805071
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.08.2018
Ой, радянські православні,
вам лише відомо,
що є зле, а що погане
і яка кому догана
у своєму домі.
А мені казали гуру
(і м’які, і терті), –
не міняй свою натуру
на овечу, вовчу шкуру
і не будь упертий.
Ні закону не порушуй,
ані заповіту,
не бери гріха на душу,
оминай брудну калюжу,
не одурюй світу.
Не шукай собі пригоди
на вино і гроші.
І не думай при нагоді,
що еліта у народі.
Де вони, хороші?
Залишай усім на спомин
усмішку привітну,
не клени, не бий поклони,
не облизуй ні ікони,
ні чужу кобіту.
Май усе, що є найкраще:
і сім’ю, і хату,
і немало, й не багато...
А якщо тебе нізащо
заперечує ледащо,
є куди тікати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805034
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.08.2018
Все ще незалежні од «Свободи»,
суверенні волею небес,
марять «Батьківщиною» народи,
поки Дух держави не воскрес.
Бачили уже, що купували
і за що купилися самі,
п’ятий рік чергової навали
і трьохсотий буде у ярмі.
Та ніяк не дійдемо до тями,
що усе ще бідні, бо дурні...
Може, поміняємо місцями
кольори державні на хатні?
Раді, що пшеницею і морем
обіймає і біду, і горе
наша ойкумена. Все одно
ще не помічає сонця й неба
хлібороб, якому, ой, не треба
опускатись вірою на дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804254
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2018
[i] « Двое в комнате
я и Ленин
фотографией
на белой стене» [/i]
В. Маяковский
На духу. Не солгу ни слова.
Угораздило как-то во сне:
двое в комнате – я и Вова
фотографией на стене.
– [i] Ты... чего? –[/i]
изрекает Вова.
Ну а я ему так зажужжал:
– [i] Очень видеть хочу Сенцова,
анексирую наш Ямал.
Е-э-э..., –[/i]
виляет красноречивый, –
[i] я бы... это... усех вас бандер..[/i] .
(пропущу матюки курсивом)
.[i] ..запроторю... у... есесер.[/i]
Завопили «звезды» параши:
– [i] Не хохлы на Ямале, а Крым!
Исторически ваше – наше
никому мы не отдадим. [/i]
А за ними ублюдков свора
вопияют:
– [i] Ату их ату! [/i]
Просыпаюсь в холодном поту.
За стеной излагает Вова:
[i]– Наши...
Альпы...
прошел...
Суворов!
Жди...
Европа... ,
на вы...
иду. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804151
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 23.08.2018
Устами правди є сьогодні діти.
Радіє і лякається народ.
Піариться під прапором еліта –
найдовший і найбільший патріот.
Радіємо, що є кудою бігти,
і боїмось – далеко до мети.
Поділені уже на мапі світу,
самі, і далі нікуди іти.
У скоєному каються гаранти.
Стираємо з очей скупу сльозу.
Америка-Європа – секунданти.
А ми йдемо як завше на грозу.
Ми щедрі. Роздаємо наші душі,
купаємося у одній калюжі,
де тоне під ордою малорос.
І під най-най-якими прапорами,
коли свої погейкують над нами,
волаємо, – [i]рятуйте, пробі, SOS! [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804150
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.08.2018
***
Що у вині, то те і в голові.
Та істина гіркою не буває.
Коли розкусиш свого візаві,
то ти вже й ворог.
Та зникає морок
і стане ясно – істини немає.
***
Корупціонери – не поети.
Всі вони, маленькі і високі,
опинившись десь у кабінеті,
люблять владу, гроші і солодке.
***
Брехня і правда – це одне й те саме
моєму его і немає тями,
що егоїсту застує своє.
Лукаві люди граються словами,
та істина їм спати не дає.
***
За істину воюють на війні.
Вбивають форте, умирають п’яно.
Та хай би краще урки та буяни
цю істину шукали у вині.
Та п’яному, навіщо це мені?
***
Ні закону не порушуй,
ані заповіту,
не бери гріха на душу,
оминай брудну калюжу,
не одурюй світу.
***
Усе ще намагається совок
поставити й поета у куток,
аби контролювати кондуїти.
І випирає із душі піїта
стереотип сіяючих «зірок»
нагої самозваної еліти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804015
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.08.2018
Позичимо сюжети у Шекспіра.
Якщо є пара, буде і дует.
У ролі короля, Ромео, Ліра
не маємо відбою у Джульєтт.
Аби лишень перо, а не рапіра,
якась медаль на фоні еполет,
тоді Амур і вибере кумира –
на щастя чи на горе амулет.
І являться улюблені герої.
Кохання запалає у двобої
об’єднаної арії сердець.
Тоді й сонети будуть як вінець
усього, що увінчане любов’ю –
негаданий і радісний кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803648
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.08.2018
[i]І[/i]
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.
Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,
якими ти у юності вертіла?
І я, мов пень дубовий до верби,
надію маю, гей би та якби
на старості хоча би прихилитись.
Та, що то є – просити на своє?
Коли минає наше житіє,
лишається на ідола молитись.
[i]ІІ[/i]
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.
Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни
і є чим поділитися навза́єм.
Ачей і ти ще нібито жива?
І ще нівроку, хоч уже вдова
і маєш те, чого душа бажає.
І повні закрома, і гаманці...
Та, може, аж у самому кінці
хто як не я тебе іще згадає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803597
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.08.2018
У мене є один секрет на двох,
та я його нікому не розкажу,
інакше буде, – ах! А то і, – ох!
Хоча і не замурзався у сажу.
Є і сюжет один із багатьох,
якими я нікого не принаджу,
хоча один стараюсь за сімох
і не зважаю на удачу вражу.
Я не боюся теплих, ніжних слів,
ще не забутих щедрою душею,
аби не розлучатися з тією,
якою ще у мріях дорожив...
І це єдине із таємних див
за обріями, плаями, межею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803497
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.08.2018
[i] « Якщо десь запалюють зорі,
мабуть, це комусь потрібно... »[/i]
В. Маяковський
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.
Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...
[i]« Гори, гори, моя вечірня зоре!»[/i]
Та що із того, що завізно там,
де запрягають лебедя і щуку?
Але і раку буде за науку,
що словом відкривається сезам.
До істини ключі даються нам,
але закрита чарівна шкатулка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803279
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.08.2018
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.
Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,
і не солодка, навзаєм, брехня.
Ідейні поні рвуться до олімпу,
хоча й у люди ще не пізно йти,
якщо не заважає сяйво німбу.
Чого вартує дурня обійти?
І наче є коли і як, та ніби
не меншає цієї суєти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803160
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.08.2018
Які багаті ниви і гаї
весною, літом, осінню, зимою...
Які ми не косили врожаї,
коли не повінчалися з тобою!
У тебе – осінь, а літа мої
лишаються за нашою рікою.
Між нами сиве плесо течії,
коли ми не побралися весною.
А час летить і каже, – селяві!
Немає щастя ані на Неві,
ні у Дніпрі. Одні жалі та біди.
Іде війна за наше і чуже.
То, може, розписатися уже,
що ми не пара, а чужі сусіди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803032
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.08.2018
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.
А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,
очікуючи долю як лелеку.
І рахувати ночі до весни,
пірнаючи у марева і сни.
Ні мрії, ні надії за душею...
А попереду осінь і зима,
і десь вона чекає ще, сама,
що ми не розминемося із нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803029
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.08.2018
Минає літо. Може восени
побачусь на прощання із тобою,
як це мені навіювали сни
далекою весняною порою?
Повиростали доці і сини,
ідуть онуки битою, прямою,
А наші неприв'язані човни
усе ще майоріють за водою.
Але на плаї іншої весни
мелодія далекої луни
покличе наші душі за собою...
А що літа? Гіркі як полини
не вернуться, не вернуться вони,
як і гора не зійдеться з горою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802926
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 13.08.2018
У мене є єдина і одна.
А хто не розуміє цю різницю,
нехай згадає, де його весна
і як весною осінь молодиться.
І поки літо, є лише вона
чужою полонянкою столиці.
І хай не роз’єднає нас війна,
а я не об’єднаю ваші лиця.
Усе іде, усе кудись тече.
Минуле розливається рікою.
Вона уже не кличе за собою.
А ти моє надійніше плече,
аж поки і тобі не допече,
що не були ми нерозлийводою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802859
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 12.08.2018
Щемлять серця і душі ще болять
за втраченими юними літами.
Екзамени усі здали на п’ять.
Осінні теж уже не за горами.
Ріка несе віночки із латать
у синю лету за семи морями.
На караулі ангели стоять.
Завізно у Харона із човнами.
Така свобода вибору тепер,
що і старий як юний піонер
готовий і нікому не потрібний.
І за плечами кожного сума,
аби не говорили задарма,
що ти дурний лише тому, що бідний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802850
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 12.08.2018
Немає друга істинного, свого,
душа якого – на семи вітрах,
і наче, навертаєшся до Бога,
коли твій успіх у його очах.
Таою є і суджена, і мила,
з якою лиш тобі і повезло.
І, може, лиш одна і підкорила,
що іншої такої не було.
У небі явно ті ще бюрократи!
Але своїх уміють парувати
і в юні, і у зрілі вже літа...
Якщо сама помітила поета,
який тобі присвячує сонети,
то ти одна-єдина – саме та.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802763
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.08.2018
Біжить весела колія
по битій польовій дорозі.
Ніде нікого. Небо, я
і тато з віжками на возі.
Риплять колеса. І шлею
натягують гривасті коні...
А я собі тихенько сплю
у сіні на своїй долоні.
Усе, що є – моя земля.
Як на долоні наді мною
гаї, і луки, і поля –
коловорот осі земної.
Жують вудила жеребці,
а я пильную синє небо,
де тануть білі баранці,
живі увагою до себе.
І просинаюсь. Я один
у тихій одинокій хаті.
Немає ні коней, ні тата,
а сон розвіявся як дим.
І знову коней запрягаю...
Хай спочивають козаки,
а я – до синього Дунаю,
на плеса їхньої ріки.
Аж ось вони – сини Арея!
І... як у бескид загули...
Чвалають у ярмі воли
по сіно з ясел у Морфея.
І кавалькадою – у дім.
Мої алюзії – не всує.
За вікнами ударив грім,
ось-ось... і дощ уже танцює.
Дитячі видива летять
як той Ревучий за пороги.
Немає кращого нічого,
як просинатися... у п’ять.
Але й літа – як та дорога:
аз, буки, веді, іже, ...ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801922
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.08.2018
На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
зривається і фальш-акорд бере.
Та то нічого... все нове – старе.
По вертикалі – у найвищій точці
закушуються віскарі по-флотськи,
і п’ється ель, і горло не дере.
Змагаються і зозулясті, й півні:
«Давайтє нашу»! А слова – чужі.
Ми стоїмо по два боки межі.
Стаємо п’яні – рівні, але різні
і дуже своєрідні, та не рідні
моїй незазомбованій душі.
І наче марять горами скитальці,
які самі не лазили ніде,
хіба що у готелі на біде.
І як із ними випити по чарці?
І як у очі глянути москальці,
що при лампадці на Гундяя жде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801894
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.08.2018
Жерці ефіру – наші візаві
новинами дивують нас немало,
що ксенофіли іншої крові
не дуже люблять українське сало.
Часи лукаві і суди – такі ж.
Фігури рокірують прокурори.
Що посолили лярви, те і їж
і не гризи ворини у обори.
І що казати? Адже не боги
печуть горнята за великі гроші?
Оддайте гоям газові борги,
якщо євреї й москалі хороші.
Чого переживати, що жиди
це ті лише, що іноді – кацапи.
Ми їх не обираємо сюди
і не стирали з контурної мапи.
І ви, і ми і їли, і пили,
і формували віче оборони,
не кроїли свої й чужі кордони.
Кугути двоголові – не орли.
і добре, що кацапи не хохли,
а тягнибоки – це ще не гордони,.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801794
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.08.2018
Впоєні росою
впали спориші
радуга дугою
стала на межі
неба ііз полями
і туману дим
тане над ярами
сяєвом ясним
піють півні треті
у густій траві
пропадають черті
мавки лісові
задзвеніли коси
стигла ярина
сипле у покоси
золото руна
падає луною
гамір за тини
хмари пеленою
одягли лани
не марніє листя
пишної краси
наготу намиста
нап’яли ліси
прихиляє небо
місяць угорі
я іду до тебе
буду до зорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801740
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.08.2018
Малює вітер небо, білі тучі,
а серед ночі – місяць угорі,
мою журу і радощі кипучі
до вранішньої Божої зорі.
Та не сягає істина до Лети.
Нема на те ідеї і снаги.
Безсмертя творять іноді боги,
а вічне – ще не чувані поети.
А я усе ніякий і такий,
що й од Фортуни накиваю п'яти,
та і її не буду доганяти
як іноді попутає лихий.
Немає віри. Що із цим робити,
мовчить і не підказує життя.
На покуті німі дереворити
уже не вимагають каяття,
яке переросло само собою
молитвою до сонця і небес,
де по-новому білий світ воскрес
веселкою над синьою рікою,
а на каймі блакитного сувою
гаптує жовте колесо Велес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801471
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2018
***
Як жаль буває іноді красунь,
коли уже і їх пора остання
навіє не одне розчарування
і нагадає, що і ти – як лунь.
***
Журою серце огортає,
душа відшукує шляхи,
якими хочеться до раю,
але спокутувати має
і наші, і свої гріхи.
***
Всі ідемо за обрії, за межі.
І наче ще не охолола кров.
Але не це бунтує і бентежить,
а те, що у собі не поборов.
***
Салютуємо, рапортуємо
і тікає на мить пітьма.
Та не бачимо, і не чуємо,
що радіти чому, нема.
***
Іде біда, як водиться, зі сходу,
а нам і досі горе – не біда,
що кінчиться терпіння у народу
і потече кровицею вода.
***
Усе тече, а проминає
лиш те, що нам не дотекло,
І жаль єдиного буває,
якого наче й не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801405
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.07.2018
У нашій долі як у тому полі –
усе, що є, плекає кожен сам,
і край дороги битої тополі
із далини ще кланяються нам.
З усіх усюд вертаємо додому,
хоча уже ніхто не впізнає.
І лиш єдина стежечка знайома
нагадує далеке житіє.
Чи не отам рибалили за лугом?
А ось де у чергове вороття
востаннє попрощалися із другом,
не знаючи, що то – на все життя.
А тут черпали сили із криниці,
остуджуючи губи і чоло.
І від цієї чистої водиці
смачнішої ніколи не було.
А біля школи синьої, старої
у зелені ялинок щовесни
чекає й досі охоронець-воїн
минулої забутої війни.
А поза муром, яром, косогором
замучені колись голодомором,
лежать уже й не відаємо хто...
А он сидить, убитий свіжим горем
дідусь, який похоронив учора
онука, що вернувся із АТО.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801036
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.07.2018
Не орками населена тюрма,
але і це не додає їй честі.
Душа істоти кожної – пітьма,
але немає чорної до смерті.
За ґратами, за стінами її,
на волі - заарканених не менше.
І судять їх і «наші», і свої,
яким кусати іншого не вперше.
Холоднокровно мацає змія
слабкі місця, аби вп’ястись у груди.
Чи це не ти, коли страждаю я,
і це не помічають добрі люди?
А що удієш, коли це юрма,
яку окупували зайди-обри.
Немає орків, але є ще кобри!
І я їх помічаю не дарма.
У мене криміналу ще нема,
але на те і є ще люди добрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801000
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 27.07.2018
Невесело безжурному мені
дивитися на бісову роботу,
що люди в основному-то смішні,
такі смішні, аж плакати охота.
То забавляють Марса на війні,
то як орфеї ударяють струни,
то забувають звуки чарівні
і лаються як ідоли Перуна.
Але у цьому світі все не так.
І з букви ем заслужений чудак
натягує на деко арфи нерви.
І падають із неба деркачі,
і уночі вичитують сичі
науку осовілої Мінерви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800761
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.07.2018
Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,
дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.
Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.
Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.
Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.
Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.
Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800430
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2018
[i]І[/i]
Хто очолює війну,
знаємо. Ємєля!
Я узяв цю новину
у Полішинеля.
Є й домашні вороги –
обрана «еліта»,
що намотує борги
на майбутнє дітям.
І не треба новини.
Іншими словами –
сучі діти сатани
ще керують нами.
[i]ІІ[/i]
Хто у кого на цепу?
Хто кого боїться?
Трампільєри? Йєті? Пу?
Орки? Українці?
П'ятий рік, – альо, Вован!
Де та наша «хунта»?
Ой, немає у киян
свого ліліпута.
Може, Кий, Хорив і Щек
не читали преси?
Може їх чекають ще
коміки Одеси?
Та куди іще іти
як немає часу
зрозуміти, що кати –
вороги Донбасу.
Ми іде́мо-ідемо́...
Хто ж бо на заваді?
Де воно – оте гальмо?
Може, угадаємо?
У Верховній Раді?
[i]ІІІ[/i]
А воно ж бо – візаві:
«патріотів» клони,
наші друзі по крові,
адвокати бойові
п'ятої колони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800298
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.07.2018
Не цікаво у цьому кіно,
де весну переписує літо
і немає мені все одно
ні привіту, ні дружнього звіту.
Не співає охляла душа,
переповнена вщерть самотою.
Орошає сльоза... Ороша?:)
Усміхнуло. Лишаюсь собою!
Ще не вечір... не осінь... Зима
не лютує , не сіє, не віє
і лишає невтішну надію,
що і ти усміхнешся сама.
Та минає німе кінема...
Ні Рахілі немає... Ні Лії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2018
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.
Сідаю у сідло.
На караул! Чекаю,
щоб лихо обійшло
під назвою – мовчу.
Що в голову прийшло,
то те і геніальне,
а що не дотекло,
те графоману зась.
Римую енело,
аби – кудись подалі.
Не протираю скло.
Хай буде все як є.
Село моє, село
у молоці туману
перегоріле тло
аматора поез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800113
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.07.2018
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.
Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...
Порядок є. І має бути всюди.
Та поки дикуни ідуть у люди,
юрмою володіє сатана.
І поки сонце наше догорає
і вичахає полум"я земне,
ніщо у цій юдолі не мине.
І, видно, й небо думає-гадає, –
чому фальшиве істину долає
і застує хорошому дурне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018
Охоплюю душею цілий світ
і подумки рушаю у політ
поза водойми гори і моря
де сяє ще поетова зоря
і вечорами пізно уночі
іще перекликаються сичі
його Дніпро Арал і Петербург
у кондуїт нотує деміург
теперішнє минуле майбуття
усе що називається життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799853
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.07.2018
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.
У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.
Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.
« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799726
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2018
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.
І сумно [i]аж за край[/i], коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
де на землі кінчається любов.
Але й тоді лишається надія,
і віра є, що не покине мрія,
і не одна чекає ще весна.
Якою б не була моя дорога,
усе одно єдиною у Бога
мелодією слова є вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799586
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.07.2018
І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє,
дароване до смерті, молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.
Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.
ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.
Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо ніікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.
ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.
У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфоріії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.
У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.
І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.
Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.
Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799418
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 15.07.2018
[i] « Чого бояться смерті? Ця кума
намарне по околиці блукає.
Коли приходить – нас уже нема,
якщо ми є – її іще немає» [/i]
Парафраз
І
Життя дає, а забирає смерть
усе, що устигаємо надбати.
Супроти неї ідемо на герць,
якщо не оминає наші хати.
У неї філософія така, –
пізнай себе, – і заповідь остання:
« не будь дурним». Іде без покаяння
душа, яка не варта п’ятака.
ІІ
« Усе іде, але не все минає», -
і є чого молитися усім,
аби на небі прийняли своїм
улюблені, яких уже немає.
Ці пам’ятають, хто і як місив
болото біля західної брами,
а нині поміж неозорих нив
лежать заупокійними рядами.
Осудять за нескоєні діла,
які до себе приміряють метри.
Що маємо, за те Йому хвала.
Чого немає, буде після смерті.
ІІІ
Я і не піп, і не учитель-дяк,
і не умію душі сповідати.
Самі себе виховуємо так,
аби не червоніти за таланти.
Бувайте, друзі вічні і живі,
і ті, що мимоволі за плечима
повторюють путі несповідимі.
Всі паралелі на землі криві.
Я ще гуляю по оціій траві,
а як іду, не хлопаю дверима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798865
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2018
І
Ось епітафія-автограф:
« Не пропадай». І цим живу.
Є білі дні. Немає чорних.
Перегортаю рандеву.
У суєті дурної слави
ми забуваємо слова,
що і на віддалі – лукаві
і біля серця – трин-трава.
ІІ
Ну як моїй душі не пропадати,
коли щезають люди і брати,
ідейні друзі і живі таланти? ..
Копнути їх – не треба і лопати,
аби поопадали з висоти.
Коли звикаєш до утрати друга,
то байдуже, куди і як іде.
Буває – це подія де-не-де.
Але минає оніміла туга,
і сонце сяє, й небо не впаде.
Усе, що кане, нам лише здається,,
якщо за мить у Лету загуло...
У небі є надійніше крило.
Рубцює час болючі стигми серця.
У пам’яті руйнується фортеця,
якої там, на щастя, не було.
ІІІ
І пані, і панове, чи нарешті
подужаємо пана у собі,
що на халяву узуває мешти
аби топтатись на твоїм горбі?
Не метрами оцінюється совість,
не суєта гартує у бою.
Буває, що і друзі – випадковість,
являючи ілюзію свою.
Не ця стезя веде людей у люди.
Не подвиг – долучатись до ідей,
коли хвороба більшості людей –
лише свої вип’ячувати груди..
Б’ємо у тулумбаси жартома,
картаємо всерйоз і не по темі.
Але немає віри у тотеми,
де щирості ніякої нема.
У друзі набиватися не гоже.
Тісні обійми – зайва кабала.
Зійде іржа Прокрустового ложа,
якщо полуда зайвою була.
Колишні боси нині і тоді,
коли пережили свою даремність
уже не те, що друзі у біді,
а недруги, яких з’їдає ревність.
Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
і з ким попало, і за що попало,
бо це – вони! Юрма! Один і сам –
не виживає, де фортуни мало.
А ще як маєш успіху ковток,
яким наївно хочеш поділитись,
то це їх ....дістає ..до печінок.
Один у полі, знаю, ще не витязь.
Але у котре маємо урок,
що нестійке - на те, щоб розвалитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798539
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 08.07.2018
[i]« Дела давно минувших дней... » [/i]
О. Пушкін
Коли на слово сказане твоє
Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
Коли руки тобі не подає,
Не підпускає, як змію, до себе,
І погляди відводячи у бік,
Зневажливо киває головою,
Не говори: « Се хворий чоловік,
Він онімів, охоплений бідою... »
Не говори: « Невдячних справ дитя -
Воно пусте, у діях непостійне,
Як сон важкий усе його життя...»
Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
Якби то він упав тобі до ніг,
Аби у тебе вимолити дружбу...
Але якщо її ти не зберіг
І нею зловживав собі на службу;
Але якщо ти, граючись, ятрив
Його вразливу душу і втішався,
Що волі власній друга підкорив,
Аби тебе, принижений, боявся;
Але якщо ти сам неправді злій
Про нього був незримою луною;
Але якщо ланцюг накинув свій,
Аби він поплатився головою;
Але якщо побачити зумів
Твої таємні і жахні діяння -
Іди собі, не трать даремно слів.
Ти – парія. І вирок цей останній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2018
***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей -[i] не бути, чи не бути? - [/i]
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.
***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І лиш одне іде на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.
***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.
***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.
***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.
***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.
*партач - те саме, що й партійний чи номенклатурний діяч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797679
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.07.2018
Любі друзі, люди-небораки,
не ховайте у собі добро.
Внуки у Тараса - не собаки.
Це лише у Дарвіна макаки
на хвості нарощують перо.
Ми одразу втілені із глини,
взяті у космічному пилу.
Мавпа - це диявола провина.
За образу образу людини
є чого боятися ослу.
Нація - це не юрба, не зграя,
Наші гени мали козаки.
Нелюдів у нації немає.
Їх сюди сусіда засилає,
поки є у неї байстрюки.
За життя усі платили мито.
Невідомо, скільки ще іти.
Та не забуваймо говорити:
"краще із розумним загубити,
ніж із дурнем пити і знайти".
Животіли не одне нашестя.
“Наші люди“ ще усюди є,
що й собі у душу наплює.
З ким ведешся, в того й наберешся.
Але це пагіння не моє.
Хай живуть і пави, й павіани
і свої опушують хвости...
Я - не я, коли і ти - не ти...
Хай умре історія обману.
Люди не спустилися з ліани.
Божі гени - сім'я висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2018
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
Кому,
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796822
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.06.2018
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.
Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
і нема куди тікати на своїй землі.
Ой, піймає доля на обмані,
наче на м'якушку горобця.
Не перевелися отамани,
та війні не бачимо кінця.
Не скорили нашу волю воїни пітьми.
Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
Є ще сили, не всихає глей у голові
і надія не вмирає, поки ми живі.
Долі кращої достойні не одні чини.
Не один у полі воїн, поки є сини.
Вириває по одному воїну війна.
Мати армію героїв – дорога ціна.
Не піймає доля на обмані
наче на м'якушку горобця,
поки пам'ятають отамани, –
ми за Україну! До кінця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796529
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2018
[i]« Мене колисала калина
в краю калиновім тонкими руками.
І кров калинова, як пісня єдина
горить в моїм серці гіркими зірками» [/i]
Іван Драч
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.
Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму
і за обрій тихо покотив.
Ой зійдуться нині теліжани –
жителі далекого села.
Подивись на сина крізь тумани.
Інше місце влада не дала.
Не підеш за блудними вогнями
там, де Роська упадає в Рось.
Спочивати будеш із батьками,
бо з дідами ще не довелось.
Ти умів із усіма миритись.
Понесуть селяни на руках,
щоб востаннє міг ти подивитись
і на поле, і на битий шлях,
на Деркач, і на свої левади,
і на весь цей непокірний край...
Прощавай...Та тільки, Бога ради,
бідних духом ще не залишай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796392
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 20.06.2018
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.
І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало
і прилучали до своїх ідей.
Якою має бути наша доля,
якщо і досі хочемо ярма
нав' язаної нам чужої волі?
Але усе не кається юрма.
Ламає віру, слухає лукаві
чужі глаголи у своїм краю,
недочуває пісні нашій славі
і ойкумену зраджує свою.
Немає меж на цьому полі битви
за віру, і надію, і любов -
ні сповіді, причастя, ні молитви,
що оправдає за пролиту кров.
Парафія Московії в Донбасі
не миру хоче на моїй землі,
а лютого нашестя і зарази,
які благословляють у кремлі.
Моя біда - не їхні перемоги
і не поможуть ратиці і роги
зійти нечистій силі на амвон.
У цій кориді нас не подолати
ні сатані, ані терору “вати`...
Та що дає оцей армагеддон?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795931
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2018
[i] « Ніж нарікати на темряву,
краще запали свічку»[/i]
Конфуцій
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?
Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.
Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.
Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.
От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...
Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795697
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2018
У перемоги – два боки медалі.
Ведуть любов і віра до мети,
і є надія, що підемо далі,
аби з низин сягати висоти.
І я іду своїми берегами,
а наді мною білі журавлі
курличуть заповіт моєї мами
мені живому на моїй землі:
[i]
- Умій оберігати і давати
усе хороше, що у тебе є,
як і тобі дає Вітчизна-мати
обіцяне, заслужене, твоє. [/i]
На цій землі, де є ще окупанти,
у кожного ілюзія своя.
Але уміймо оволодівати
оазою земного житія.
У білому волаючому світі
ще шаленіють зайди-вороги,
і материнські давні заповіти –
це наші обереги-береги.
Тому й іду своїми берегами.
А наді мною білі журавлі
несуть жалі до вирію, до мами,
яка чекає миру на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2018
[youtube]http://youtu.be/mfEzGIQhTKY[/youtube]
Ремейк на пісню
« Make You Feel My Love»
Коли твоє лице шмагає дощ,
А ти блукаєш у пустелі площ,
Я обійму тебе, а ти помовч.
Почуй мою любов.
Коли зірки ховаються нічні
І ти сльозою танеш у мені,
Нехай триває це мільйони днів.
Почуй мою любов.
Я знаю, ти єдиний між людьми
В моїй душі і у моїй журбі.
Іще до того, як зустрілись ми,
Належу я тобі.
Нехай би я забутою була,
Голодною по вулиці брела –
Усе б тобі одному віддала.
Почуй мою любов.
На гребені буремної пори
Долаєш ти стихії житія.
Але куди не занесуть вітри,
Нема таких як я...
Я мрією твоєю оживу,
Аби з тобою щастя досягти.
І знай, що уві сні і наяву
Моя любов – це ти.
Почуй мою любов...
Make You Feel My Love
(оригінал Adele)
When the rain is blowing in your face
And the whole world is on your case
I could offer you a warm embrace
To make you feel my love
When the evening shadows and the stars appear
And there is no one there to dry your tears
I could hold you for a million years
To make you feel my love
I know you haven't made your mind up yet
But I would never do you wrong
I've known it from the moment that we met
No doubt in my mind where you belong
I'd go hungry, I'd go black and blue
I'd go crawling down the avenue
No, there's nothing that I wouldn't do
To make you feel my love
The storms are raging on the rolling sea
And on the highway of regret
Though winds of change are blowing wild and free
You ain't seen nothing like me yet
I could make you happy, make your dreams come true
Nothing that I wouldn't do
Go to the ends of the earth for you
To make you feel my love
To make you feel my love
Джерела: inna savchenko mezzosoprano; https://www.amalgama-lab.com/songs/a/adele/make_you_feel_my_love.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794713
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.06.2018
Іду у полі чи гуляю в лузі –
попереду ідилія й краса.
Полохаю лелек і чорногузів,
і падають до ніг мені і Музі
не птиці, а прозорі небеса.
Сіяє сонце, зеленіє жито
і де-не-де волошки голубі,
неначе на могилі, на горбі
нагадують далеке пережите
але близьке не Музі, а собі.
Колись і тут гуляли отамани
і нальоту стинали як будяк
усяку погань. Та нема ознак,
чиї то тіні впали за тумани,
і наче незагойні їхні рани
ще червоніє у долині мак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794382
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.06.2018
[b](без пієтету і з оним)[/b]
[i]« Я міг би їх забути…»[/i]
Б. Пастернак
[i] « Багато хто впізнає себе,
мало хто – інших,
зате Швейка – всі»[/i]
Підпоручик Дуб
***
Може й – не Ахматова, та має
Ярославни нашої ім'я.
Ритми серця з римами єднає,
хоч буває, їх не чую я.
***
Мій найкоротший коментатор
і найщиріший із усіх
цінитель нарисів моїх,
та не почутий, як оратор.
***
Не знаю, що мені за брат,
оцей латинський …-…
не бич, а наче пилорама
яка пиляє все підряд.
***
Не довести до плачу
кацапецьку пику.
[i]«Я такую вот …
делаю картинку.»
[/i]
***
У ньому рівновага всього –
енергії, і інь, і янь,
і різне благо йде від нього –
поета з іменем ...
***
Має псевдо із тієї Флори,
що буяє осінню в траві.
І моїх цитат у неї – море,
тет-а-тет, а то і візаві.
***
Мене навідує охоче,
і я її почую знов,
коли захоче й затуркоче
щось про божественну любов.
***
Це Українка по імені
за пориваннями духу.
І́ди* її дорогі мені, –
[i]ані пера, ані пуху.[/i]
***
Хто її нині не знає
із «завсігдатаїв» клубу?
Іноді і пропадає,
але мені вона – Люба.
***
Не заручниця у Криму,
не рабиня у Бахчисараї,
і нейтральна бодай на дому,
поки преса адреси не знає.
***
У провінції – і зачаєна,
і проявлена, як весна,
що дарує свої печалі нам
і обожнює імена.
***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.
***
Його не вичислиш ніяк,
аж поки запанує літо
і на Хрещатику – козак
у Клубі буде – наший Дідо.
***
Де половіє жито польове,
проміння Криму, запорізькі скелі,
пригадує, вигадує й живе
поет з дитинства в німбі М...
***
Левом вдивляється в пекло пустині
не кавалер орденів і наук,
а неповторний поет із Волині,
що заримується як – …
***
Не Македонський, а диктатор,
не Демосфен, а декламатор,
художник збірок та пісень,
які майструє день у день.
***
Літає високо у небі
і набирає висоту,
карбує фрази і, як треба,
поета чує за версту.
***
вона не почує мене
з пальміри і ясен і світ-лого
і не обізветься і не
помітить тако-го поміт-ного
***
Аватар у образі абрека.
Для жінок ховає свого чуба.
До його анфасу й тюбетейки
ще би люльку і шаблюку Бульби.
***
Верстає філігранно тонко,
як лицар фей і житія.
Його таємна незнайомка
така ж незмінна, як моя.
***
Є до неї пильний інтерес,
до її рубайчиків і тостів,
і до розпелеханих поез,
що не всі причесані і досі.
***
Він ще не Бах, але, –[i] ох,[/i]
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
друзі майбутні й колишні.
***
Не терен, але теж вставляє
насмішкуваті колючки,
та іноді, ...але буває –
описки, …а не помилки!
***
Полуде́нний двомовний поет,
«колошматор» поезій і сайту.
І незмінний його пієтет,
що поклав на «Дніпро» і на карту.
***
А хто себе не помічає,
я тому шлю своє, – мерсі.
Нехай уже не заглядає
туди, де мали бути всі.
***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
хай знає, що може й не варто
пишатися его своїм.
Вгадали! Браво ойкумені.
Ще не зів’ялий і зелений,
і сам чортяка не пойме,
хто опорочує без мене
своє ім'я і реноме.
Моєї тут немає ролі
між королев і королів,
інсинуації і тролів,
і у своєму ореолі,
і в ареалі «свояків».
Тому приймаю власний писок,
бо чую голос, –[i] ізиди![/i]
Щоб не вернувся я сюди,
беріть мене у чорний список.
Я мало друзів заслужив,
та й тими… Ні… Не дорожив.
Лишайтесь чисті і наївні
у вашій вірі до кінця –
є чорні контури лиця
і не буває напівтіні.
Усі ображені, простіть.
Не догоджу і не поможу.
Укуси слиною мастіть
і заживе колись, дай, Боже.
Забудьте, якби не кортіло
спекти нового калача.
Радійте, що зробили діло,
достойне вашого бича.
Мене від того не убуде,
що не затужать по мені
і друзі з поцілунком Юди,
і вороженьки записні.
У баламута карта бита,
коли оточення таке,
де я ще каченя гидке.
Десерту мало, всі сердиті
і є усім за що вкусити.
Оце і є моє піке.
Приємного Вам апетиту
і на солодке, й на гірке.
Дякую всім, хто оцінює рівень поезії і толерантності, а не ступінь чиєїсь невихованості, розпущеності і неделікатності у своїй буйній фантазії. Особлива дяка тим, без кого ніхто не дізнався б, що́ я є насправді, а також козакам, які «не воюють з баба́ми».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717524
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.02.2017
[i]« Нас было много на челне…»[/i]
О. Пушкін
Слова не убивають,
аж поки не почую,
який то я ніякий і лихий.
А що душа? Чекає,
коли почимчикую
у інший край далекий і близький.
Украдене у себе
уже не має краю.
Але до середини досягли.
Радійте, що у небі
ніхто не запитає,
в якому світі іноді жили.
Усе тече ...в минуле,
де і його – немає,
і не рятує скеля у біді.
Трухлявіє у мулі
мій човен і линяє
вітрило біле у мутній воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2017
У світі, повному спокус,
нічого вічного немає.
І воїн ти й не боягуз,
а слава з іншими гуляє.
Опалиш душу чи уста,
а інший матиме науку,
що не літає без хвоста
і пір’я сокориста курка.
Якщо кумі не угодив,
то й куму будеш нехороший.
Якщо пеню не уплатив,
ще глибше сядеш у калошу.
І не Мюнхаузен, і не
уріжеш ненароком дуба,
а із біди, яка й мине,
не витягнеш себе за чуба.
Усе, що маєш – трин-трава.
Якщо себе не перескочиш,
не уповай на ті слова,
якими оправдатись хочеш.
Але на долю не пеняй,
що маєш все, що попереду:
за віхоть слави – путь у Лету.
Доточуй крила і літай.
Усе, що «сумно аж за край»,
пасує іноді поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717318
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.02.2017
[b] [i]VII(і наші, і чужі)[/i][/b]
Не треба їхати на дачу,
аби отримати респект.
Дивися телепередачу,
рішай онукові задачу
і говори, що ти естет!
Але й сусіди не ледачі,
що не квартира – то поет,
у коридорі – туалет,
у ліфті виховані мачо
виписують іх-y-z.
Онуки іншої планети
усі [i]«глаголять на свойом»[/i]
не те що, – [i]«как адін умром»,[/i]
але за [i]«єто і за это»[/i].
Навчала школа і батьки
і виростає покоління,
реалізуюче уміння
із точністю до навпаки.
Або не те «навикладали»,
не те у голови заклали
премудрі наші вчителі,
або ще тих не люстрували,
які усе ще москалі.
Двомовна аж!.. – уся еліта
то пише вірші, то [i]стіхі,[/i]
і невідомі неофіту
путі історії лихі.
І плодять янусів каліки,
як і самі із юних літ,
щоб на віки або навіки
їм зав’язати білий світ.
А що! Вони –[i] культуріш-русіш
[/i]на кухні чешуть язикі,
під вікнами загальний нужник,
а у під'їзді чистий суржик,
[i]– а хуліж![/i] Ось то ми які.
А винні українці, звісно,
одні вони бомжі і рвань,
від них жидам-кацапам тісно,
куди не йди, куди не глянь.
А дуже хочуть у Європу!
[i]« Не вышла рожа!»[/i] Ось і все.
Ось те гальмо, що до потопу
або у прірву нас несе.
Москалики готові рачки
лизати Путіну кіло,
щоб українця – і заначки
у нашій хаті не було.
Жандарм розтерзаного світу
і прогресивний прохіндей
купив довір'я у людей.
Чума двадцятого століття
у двадцять першому гряде.
Митці червоного терору,
непереможні у бою,
уже показують за морем
кваліфікацію свою.
А ошелешені народи –
пролетарі усіх країн
чекають місію зі сходу –
клеймо душителя свободи
і ескалацію руїн.
Росія Трампа вже купила.
І ворог з номера один
перетворився на горилу,
яку вже обнімає мило
така ж макака через тин.
Масштаби світу, дачі, сайту
не співрозмірні та, – окей!
Лобами буцають гіганти,
а гулі-рулі – у людей.
Не чудеса, що знову й знову
доктрина Рашії така,
що розпирає чудака
від непомірної любові
до цитаделі язика.
Не дивно, що апологети
Росії Путі на планеті
забули, де чия земля.
А дивина, що і поети,
які готуються у Лету
іще на прив'язі кремля.
Які пихаті їхні лиця!
Але на що така рідня,
що бреше світу наодинці,
що найправдивіші – ординці,
усе високе – кацапня,
усе ніяке – українці?
А як перечити, коли
є й українці язикаті,
які уміють показати,
що це вони!.. вони були
герої, доні і сини,
вони одні і їх плакати
супроти горя і війни…
Якщо ви за, хіба я проти?
Бряцайте опуси свої –
і пересмішники мої,
і недалекі патріоти.
Ховайте і своє лице
за лик совковий і привітний…
…………………………….
Та, незважаючи на це,
гряде ще день правдиво світлий.
Не додає до пієтету
це заяложене, –[i] ханжа…[/i]
Ой, є ще нині пацієнти
на кінчику пера поета,
які заріжуть без ножа
за іронічні компліменти.
Та не надійтесь, окупанти,
що ми, буває, відкоша
даємо дуже делікатно,
бо є і міра, і межа,
яка нейтральна. А чужа –
для іншого менталітету,
який приписуєте нам
чужим по духу українцям,
які вже напились по вінця
отрути вашого вина.
[i][b]Епілог[/b][/i]
Духовно і на розум бідна,
душевно хвора і негідна
існує ще людина-вовк.
Але нема чого радіти,
що ожили у цьому світі
такі герої із казок.
Тому самі себе не лаймо.
Усе лихе колись мине.
Ціною чого – не питаймо.
І вас не буде, і мене…
Але забуте пам'ятаймо.
Ми заплатили свій оброк
життями[i](і «мішками крові» –
найгероїчніший …совок)[/i],
аби усі були здорові
і був осиковий кілок
затесаний напоготові.
………………………..
А я уже не рад і сам,
що попадають у герої
оці «розбійники із гною»,
як научає Уільям…
О! Я овацій не почую,
а за оказію таку
я опус цей запатентую,
як у терновому вінку
мою анафему совку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717310
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.02.2017