| Сторінки (20/1931): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
***
Співчувати одиноким
привілеї у юрби,
та усе вилазить боком
небайдужим до журби.
***
І святому грішні помагають
осягти не істину, то суть,
що коли за дещо вихваляють,
за те саме іноді й уб'ють.
***
Не допускає фейкова еліта,
якщо за неї дещо вище є
і не дає йому увись летіти,
тому що не оперене своє.
***
Підголоски – одесную,
поки чує енний чин,
як один тебе шанує.
А коли уже не чує,
то й покинуть як один.
***
Орієнтована у моді
юрма не має співчуття
до того, хто ще є сьогодні,
та не прийме умови жодні,
аби сіріло майбуття.
***
Один у полі ще не воїн,
коли відомо воронню,
що не вернеться той із бою,
кому готують западню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717024
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.02.2017
О, знав би я , що так буває,
Коли ішов на той дебют,
Де пишуть – кров’ю, де немає
Поета, поки не уб’ють!
Жартуючи, поранять легко
І ніби іншим я воскрес.
А успіх був такий далекий,
Такий непевний інтерес.
Але роки – то Рим, готовий
У шоу масок, сміху, поз
Побачити не гру актора
У смерть, а гибель усерйоз.
Де почуття перемагає
Раба арени, ти – живий.
Але ілюзії немає,
Де подих долі неземний.
[i]Борис Пастернак[/i]
О, знал бы я, что так бывает, Когда пускался на дебют, Что строчки с кровью - убивают, Нахлынут горлом и убьют! От шуток с этой подоплекой Я б отказался наотрез. Начало было так далеко, Так робок первый интерес. Но старость - это Рим, который Взамен турусов и колес Не читки требует с актера, А полной гибели всерьез. Когда строку диктует чувство, Оно на сцену шлет раба, И тут кончается искусство, И дышат почва и судьба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716881
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.02.2017
[b][i]VІ(персона із вагона)[/i][/b]
А ось поет-громадянин
неміряного віку.
Йому не заважає тин,
але оскільки я один,
охороняє жінку.
У нього фурія слабка
на голову буває.
Мені їх жаль. Судьба така
у відставного вояка,
що я усе прощаю.
Нехай радіє, що живе
і хвалиться даремно,
як пасажира у еСВе
отруював таємно,
як убивав на чужині
людей у спину – на коні
з нагана Кім Ір Сена.
Нехай показує свої
високі нагороди,
за те, що жив на врожаї
таємного сексота.
І як, не маючи душі,
сміливий і відважний,
присвоював пайки чужі,
але писав такі вірші́
[i]о верности лебяжьей.[/i]
І як гордилася [i]страна
сібірскімі стрєлкамі.[/i]
Яка ціна, кому хана
у бойні між боями.
І як сміливо роззував
убитого солдата,
і як за Сталіна стріляв
у свого лейтенанта.
І як чіплялися йому
заслуги на погони
і за УПА, і за ОУН,
і за «заградзагони».
Йому і нині ще війна
за [i]мать-Расєю – мать родна[/i].
Годує п’яних-ситих.
Медаль у нього не одна
і кожна – за убитих.
Лякає іноді, що є
у нього ще набої,
наган від Кіма за досьє
у ро́ки параної.
Та пасіює лисий пень
і виступає піна,
коли почує, –[i] добрий день![/i]
і, –[i] слава Україні![/i]
……………………….
Надокучаю я комусь.
Усе відомо. Все це всує.
І що я тільки не почую
уже й дивитися боюсь.
Самі дивіться, посполиті.
Немає диму без огню.
І хай ненаситні і ситі,
і срамота у позі ню
мої фантазії у ситі
перевівають на брехню.
І я там був. Меди не пив,
але чував не раз, а більше,
які картини найчастіше
являв [i]совіцький[/i] детектив
передовий і найчесніший.
але і це ще не кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716872
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.02.2017
[b][i]IV(і з іншого боку)[/i][/b]
Кацапи з чотирьох боків
мене одного оточили.
І може, що не на віки,
але «похоже» – до могили.
І що то діяти із цим?
Ой не нарають і поети.
Але відомо із Інету,
такі сусіди – не калим.
І ради лінії сюжету
я намалюю й ці портрети,
аби не путали ні з ким.
Він – майже доктор. Самоучка,
усіх наук я не назву,
та ясно, що хороша сучка,
коли погнали з еСБеУ.
Це не про неї. Є обручка
і нібито у дні відлучки
йому не треба Маріул.
І він у неї – підкаблучник.
А оба, – вай! і караул!
Гальма немає у макаки.
Оце і є її ознаки.
І що за диво, як щодня
на Раші казяться собаки,
у Лугандонії – різня,
а за тинами забіяки
і шолудива кацапня,
і всяка братія совкова,
що уповає на юрбу,
і убиваючи, готове
охороняти і на слово
увіковічене табу.
Але обоє – «патріоти».
Буває мовою, –[i] гав-гав![/i]
Вона би – Путіна не проти,
а він би – Няшу обійняв.
Кацапія – нечиста сила.
Завоювали, захопили
і перелази, і тини.
І пасіює тупориле,
не об'являючи війни.
І – начувайся, українець.
Коза накручує бика
і лізе битися ординець.
У нього місія така.
А я старий, а я гидую
уже й дивитись на таке,
де розуму шукати всує,
якщо утрачене людське.
Воно машиною багате,
а їздить по моїй землі.
Ой, виживають нас із хати
несамовиті москалі.
І гонорове, і лукаве
не має совісті і меж,
і на безверхого управи
у цьому світі не найдеш.
Нема поліції у мене,
хоча держава ніби є.
бо наші любі полісмени
шанують того, що дає.
Бо є і відео, що пише
і зафіксовує мене...
Тому – лишається одне.
І я у пам'яті залишу
як аплікацію Мане,
яке із них обох ...тупіше
і на всю голову дурне.
[b][i]V(мої АТО)[/i][/b]
Нема ума – нема надії.
І як же знають вороги
закони мімікрії.
Як я – із лівої ноги,
то їм уже – не до снаги
мої природні дії.
Я не такий сякий-такий,
як їм, буває, треба.
І що умію залюбки
у ці напружені роки
триматися за небо.
Та не умію, як вони,
судити і пиляти.
І я ховаюсь за тини,
аби подалі од стіни
і дулі не сукати.
Бо, бачите, вряди-годи
у неї щось буває,
а у коханої біди,
аби узяти в рот води
ума не вистачає.
Така натура москаля
із рану до обіду.
То між собою, – ля-ля-ля,
аж пір’ям віє на поля,
то разом – на сусіду.
Вони сьогодні заодно,
але нема терпіння,
і скаче мавпа за тином,
і кидає каміння.
За те, що я, такий, як є,
і іншим не буваю,
і на моє у них досьє
чогось не вистачає.
А є то видумки її,
то брехні на людину,
що я чаклую врожаї
і застую рослинам.
І є догана не одна,
що я працюю дотемна,
марою одягаюсь,
лякаю їхнє кошеня,
буває, стукаю щодня,
а то і …усміхаюсь.
І є у мене не одна
Маруся і Марися...
Але до рівня дикуна,
як ця сімейка ще одна,
я ще не опустився.
Така свідомість у совка,
і біографія така,
що я́к би не учились,
на рівні п'ятикласника
і двієчника-сопляка
були і залишились.
Колись хвалився, як бував
у ролі супостата
і як у еСБеУ украв
психодегенератор.
І опромінює мене
через вікно напроти.
Таке і Путя не утне.
І як же кара омине
такого ідіота?
.......................................
Усі ми ближні. Селяві.
Веселі і печальні,
і слава Богу, що живі
і за АТО із візаві
не маємо медалі.
Але скажіть, що наяву
бажаючи безпеки,
я не по Біблії живу,
коли почую, – [i]пасть порву![/i]
І не пошлю
далеко.
[i] а далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716620
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.02.2017
[b][i]ІІ(еволюція завойовників)[/i][/b]
Усі реалії і міфи
однакові у всі віки.
Раніше воювали скіфи,
а нині укри і совки.
І Одіссею, й Енеїду
вигадували не дарма,
тому видумувати біди,
коли у тебе є сусіди –
у цьому логіки нема.
Але, куди її подіти,
коли зурочені судьбі?
Це не заручена кубіта,
яку підсунули тобі.
Але, куди його дівати,
коли у рідній чужині
оце опудало пархате
себе нав'язує мені?
Як не крути, одна зараза.
Лихе скаженому – рідня.
А лікуватися од сказу
не хоче клята кацапня.
Воно і мумію усушить,
а почувається праве,
гадюкою залізе в душу,
аби вкусити за живе.
То кров дурна у ньому бродить.
То епідемія така.
Але моя вина яка?
Ачей, коли дурне городить,
в мої обов'язки не входить
укоротити язика.
І що його переконає,
коли воно ні, – [i]бе[/i], ні, – [i]ме[/i]
у «завойованому» краї
тебе ніколи не пойме?
Нехай воно і миє лапи,
і ріже сало до стола,
або співає, – [i]о-ла-ла,[/i]
але людини із кацапа
не буде, як душі – у цапа,
або кумису – у козла.
………….................
Коли це вигадки, танцюйте
і далі під його дуду.
Якщо не вірите, почуйте,
а я вам приклад наведу.
Нема сугестії такої,
що ласе на чужі покої,
не уявляє там себе.
Її фантазія відома.
Коли тебе немає вдома,
усе у лапи загребе.
Немає і такої рвані
з Рязані і Тмутаракані,
яке тебе не обніме
а далі кості перемиє,
а потім вилиє помиї
і на ім' я, й на реноме,
і у полон тебе візьме
або усядеться на шиї...
І т о́ г о буде: сума є!
У москаля – усе своє
і на Алтаї, і у Ризі.
Який не буде сабантуй
і скільки вовка не годуй,
а буде вити, як у лісі.
Ні, я не злий і не сміюсь
із героїчної натури.
Але за націю боюсь,
яку іменували Русь,
а захопили самодури.
Найодіозніша – орда.
Її чекаєш із далека.
Із нею горе – не біда,
і поки не побили глека,
і ллються вина, як вода.
І ця оказія єднає.
Мої сусіди – не гарем,
Які там ваші, я не знаю.
А у моїх є купа тем:
є оковита, як тотем,
і, як тверезі, то немає
ніяких поки-що проблем.
І поливають матюками
велике Пу і …[i]еНеЛО,[/i]
якого поміж москалями
неначе зроду не було.
Але минає мало часу
і чую: [i]«ей, давай, налєй...»[/i]
І як бувало, й цього разу –
спочатку, – [i]пєй[/i], а потім, – [i]бєй![/i]
Нема питання у матроса,
коли є півнячі бої.
І хто кому розіб’є носа,
усе одно, аби свої.
Аби за шкіру – наше сало…
Вони наїлися немало.
Аж лій лисніє на губі.
І родичалися, і крали,
і за ідеї воювали
у помираючій добі.
Та не бажаю я собі,
аби життя моє минало
у цій запеклій боротьбі.
[b][i]ІІІ(найближчі через тин)[/i][/b]
Ой надоїли короїди
і неотесані сусіди,
що називаються – совок.
Пора би цьому імбецилу
забити цвяха у могилу
або осиковий кілок.
Або у вигляді подяки,
якби то – кожному своє:
його – на хи, її – у с-у,
а комуняку – на гілляку...
Але культура не дає.
Воно командує! Єфрейтор!
І цей порядок не новий.
Пародія. Нікчема – ментор,
а я у нього – рядовий.
Дурної сили завше більше,
і на нейтральній – на межі
її комедія не тішить.
Надоїдають вояжі.
Вона та сама, що й учора –
нахабна люта кацапня.
Немає ради. Люди хворі
і не лікуються щодня.
Хоча болячка і відома.
У яйцелобих яничар,
коли не всі, буває, вдома,
то б'є у голову моча.
Їм, як євшан марихуани –
зело напою алкаша
і лисі клоуни екрану,
якими тішиться душа.
Кіно формує урку МУРа.
Але зате, – [i]яка культура![/i]
Вино, лайно, авто і кіт.
Самодіяльна агентура
його юродива натура
її душа навиворіт.
........................................
Не знаю, що із того буде,
але виписую наган.
Усі сусіди, наче люди,
а в мене – Чіта і Тарзан.
Якби примати мали тяму,
то може й не було б війни.
Але за їхніми словами –
я дурью маюсь, а вони
усе великими ділами.
То риє межі-рівчаки,
то по чужому бетонує,
і уявляє, що воює.
Мої дерева – вітряки:
то всушить вишню залюбки,
то пообрубує гілки,
то по готовому фарбує.
То має час на рандеву –
[i]пагаваріть[/i](поговорити),
то сипле щебінь у траву,
там, де мені її косити.
Організовує содом
і у злобі, як сука, виє
жива сугестія Батия.
І як же чешеться обом
на мене вилити помиї.
Вона цнотливість береже
і не ручається за себе,
що не поїду я на небо.
Бо Чіта ще у негліже!
Вона у ролі Мельпомени
ще у обіймах супермена,
а я мантачу щось ножем
і посягаю на чуже…
І от – у імбецила сказ.
Коли уговтатись не може,
воно пиляє загорожу
і вирізає перелаз.
Немає міри параної.
Неперевершений дует.
І кожен день один сюжет,
як [i]шимпанза із шимпанзою[/i]
несуть себе у туалет.
І ця споруда по межі
мені приставлена до носа.
У дії – плани Барбароса.
Ідуть бої на рубежі,
де є пейзажі ностальжі.
Але зате – одпочивають!
І їм кагати не воняють,
і нюхають або їдять
свій екзотичний виноград,
а ось, як запах убиває,
то екскременти поливає
вона Шанелью номер п'ять.
Екзотика і аромати,
як у Європі! Що й казати,
коли вино і щі воно
переробляє у лайно.
І у вікно мої примати
мені показують кіно.
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716501
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]або сага «О соседях», (гротеск)[/i]
[b][i]Прелюдія[/i][/b]
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
[b][i]І(їхні апетити)[/i][/b]
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
[i]«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».[/i]
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
........................................
А кізяки облюбували
майор запасу і [i]сєкіст[/i].
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – [i]ляп! Ура! [/i]Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
[i]Саділі [/i]жито і овес,
на зиму [i]сєяли[/i] квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
…………………………...........
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
* – абревіатура [u]з[/u]мія [u]о[/u]собливо [u]я[/u]довита
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716439
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]« ..із дна історії»[/i]
І. Драч
Нічого не мінялось у людей
від пе́рвіснообщинного укладу.
Немає віри у міфічну правду
про перемоги у борні ідей,
як все ділити й годувати владу.
Текли тисячоліття і віки,
явилися свободи ембріони
і «прогресивних сил» виразники,
і номінанти «сильної руки» –
гундяєви, …калігули-нерони.
Од Візантії аж по «третій Рим»
наперсники на тім’ї Буцефала
імперії валили, будували…
А нині що? Не Сирія, то Крим,
не канібали Пу, то генерали.
І як учені – маєте клеймо,
і як поети – «сі ву пле» за ґрати
навчатися читати і писати...
І знову на порозі стоїмо
до хрестиками міченої хати.
І знову «ченчик»* лізе із кубла,
аби запакувати Україну,
яка [i]«...не вмерла»,[/i] хоч і не жила.
І на таке не вистачає зла.
Самійленка б на тебе, вражий сину.
........................................................
Усі ми грішні. І були святі,
що вибороли волю і свободу.
А на арену вилізають ті,
що торгували …іменем народу.
Нові отці із рилами в пуху –
куратори історії й культури,
агенти, виконавці і цензура,
нувориші й злодії …на слуху.
Очолюють і віче, і громаду
за долари і «мать твою таку»
не перший раз на нашому віку.
Компрометують націю і владу,
яка і досі демонструє зраду.
А ніби не судилося совку
ступити двічі у одну ріку?
[i]
*– Ченчик – сатиричний образ Леніна у творі Володимира Самійленка «Спритний ченчик».[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2017
[color="#151fd9"][b][i]***
БИТА ДОРОГА ЛЯГАЄ ПІДКОВОЮ
ТІНЯМИ МАНТІЇ ГРИВИ ЗИМОВОЇ
У НЕОСІДЛАНОГО КОНЯ
БУЙНОГО ВІТРУ І МАГІЇ ЧОРНОЇ
У ЗАМЕТІЛІ УБРАНІЙ ПОПОНОЮ
МИРНОГО ДІЯМИ ОБРІЮ ДНЯ
І СИЛУЕТОМ ЗОРІ ВЕЧОРОВОЇ
НЕОПАЛИМОЇ В БІЛОМУ ПОЛУМ'Ї
………………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу не йде кацапня[/color]
***
ЛЮБО І ДОРОГО
ДИХАТИ ПОРОХОМ
ДИМУ ВІТЧИЗНИ КОЛИ ЗАМЕТУТЬ
СИВІ МЕТЕЛИЦІ
ВІЙНИ-ХУРДЕЛИЦІ
……………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу кацапи підуть.[/color]
***
БУДЕ СІЯ́ТИ І НАМ ПОМАГАТИ
ЗОЛОТО НЕБА І ТЛО ГОЛУБЕ
ВІТЕР ЗАВІЄ ЗИМА ЗАГРЕБЕ
І ДВОГОЛОВИЙ НЕ БУДЕ ЛІТАТИ
Є КОМУ ВИМЕСТИ ЖОВТУ ПАЛАТУ
…………………………….
[color="#d91c15"]тільки-но путя удавить себе.
[/color]
***
ВИЮТЬ СНАРЯДИ
ЛІТАЮТЬ РАКЕТИ
ТРУПІВ УЖЕ НЕ РАХУЄ ВІЙНА
ЦИВІЛІЗАЦІЯ! ПІВНІ ПЛАНЕТИ
ЛИСІ ЧУБАТІ ПАКУЮТЬ ГАЛЕТИ
…………………………….
[color="#d91c15"]поки на раші зимує весна.[/color]
[/i][/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716079
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]Блукаючи вибраними сторінками
жіночої лірики[/i]
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.
Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,
де все минає у журбі.
І забуває, що навколо
усе повторюється знов
як нерозривне вічне коло –
[i]життя, і сльози, і любов.[/i]
Квітують не одні мімози
на перехресті до вінця
і не одні жіночі сльози
лікують душі і серця.
Усі трагедії жіночі
вміщає майже кожен твір.
Але надійний поводир
веде її еЛГе крізь ночі.
Такі її війна і мир,
і щирі друзі ...ой буває –
і плакати допомагає,
і підведе під монастир.
І терпеливу, і привітну
її запоєм пізнавав.
У «[i]пригорщі[/i] …такого… [i]світу[/i]»
і я її надії мав.
Вона сміється і страждає,
малює сни і міражі,
і поведе у спориші
одній лиш їй відомим плаєм.
Одне життя формує жінку,
яка – і грішна, і свята,
закривши чергову сторінку,
почне із чистого листа.
Аби піднятися на крила,
що виросли [i]не з рукавів[/i],
а із високих почуттів.
Полум'яніють ще вітрила,
аби її еЛГе раділа,
що світ навколо подобрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]« Характеризуючи іншого,
насамперед показуєш себе»[/i]
Автоафоризм
Коли об'явлений бойкот,
тому що дехто язикатий,
то я не затикаю рот,
і не вихоплюю лопати.
І хай ото саме собі
нещастячко копає яму,
а у нерівній боротьбі
усе одно прийде до тями.
Я не кажу, що не поет,
не розпинаюсь, що не майстер.
Намалював мені чугайстер
мій аватар і мій портрет.
А поряд ще одна картина.
Це дами пікової фейк –
на неї позирає Швейк,
але ханжа, а не людина.
Компрометуючий дует!
І уявіть, мої хороші,
що це у сніговій пороші
за вами бігає поет.
І кожна думає, що – зваба!
Який то недосяжний дід!
Аж перехоплює від злості.
Його давно провчити слід!
Усім перемиває кості,
аж іменитим тисне жаба.
...........................................
А може, заборонний плід
і найсолодший – з юних літ –
то явно Муза, а не баба?
А де ж та критика брехні?
Ламайте списи, вийдіть з буди
не дайте спокою мені
аж поки правда вийде в люди,
кому на ногу наступив,
кого критикував нізащо,
кому хвоста не прищемив,
хоч заслуговує, ледащо.
Кому бракує ще реприз,
щоб усміхнутись і забути,
що є поети-баламути?
Кому у душу я заліз?
Ех ви... і Ви?.. Нічийні брути
в стакані бурі й морі сліз.
Утерши їх, умийте руки.
Які там кредо і девіз?
Кому цікаві творчі муки,
коли найлегше аж по ніс
зануритися у багнюку?
І не відмиєшся уже
од ложки дьогтю
в бочці меду.
Та не біда, у негліже –
чого немає попереду?
Ліниві думати, пойміть,
не все можливо розжувати.
Якщо пересіклись на мить,
то як іще співіснувати?
О, недоторкані мої,
і любі феї, і цариці,
і птиці із чужих країв,
а то й гетьма́ни у спідниці,
усе, що є, і далебі
не все, що знаю я про себе,
я пишу
виключно
собі,
а далі все моє – у небі.
Дивіться хоч у телескоп
і роздирайте хоч на пір'я,
і лайтеся, що я укроп,
але не входьте у довір'я,
аби «язвити» за язик,
не знаючи межі і міри,
узявши душу на гаплик
і на бича орієнтири,
ліпити і мені ярлик
антипоета-бузувіра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715877
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.02.2017
(новостанси)
***
Ми – еліта? Паяци, та й – годі,
у городі – чужа бузина.
І мені така сама ціна.
Але ми не ізгої народу.
Я хотів би робити погоду,
та погода – стихія дурна.
***
Одному все не обробити.
Безрукому найлегше жити.
І це не є його вина,
коли не має чим гордитись.
Але якщо на все годитись,
то це і вада головна.
***
Юрмою управляє тамада,
парафією – преса, Дума, влада.
Це – у Росії. А у нас – біда.
Немає меду і гірка кутя.
Обурює і правда, і неправда
про нашу владу і її вождя.
***
Не армія усьому голова,
і не герої вештають над нами,
і не юрма обрадує ділами.
Народне Віче – ось та бойова
традиція і віра вікова,
що і веде, і сяє маяками.
***
Хто іде, той не має педалі,
хто не пише – читає моралі,
а буває інде навпаки.
Моралісти забули, таки, –
аморально ламати скрижалі,
до яких не приклали руки.
***
Що заслужили, те усі й «получимо».
Ви не шуміть, то ми і не озвучимо.
І не читайте, що дурний писав.
І не радійте, що кімвал гучав.
Самі себе обов'язками мучимо,
а їх на нас ніхто не покладав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715761
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.02.2017
Історія навчає, як багато
за брата цвіту нації лягло.
Та як і де узяти того ката,
аби такого брата не було?
Історія не бреше, а голосить
Полтавою, з Батурина і Крут,
як прилучали нас великороси
вогнем і кров’ю до союзних пут.
Історія рече, аби мовчати,
і слухатися голосу вождів.
Дослухались. Доносами на брата
занапастили славу козаків.
Історія сльозою камінь точить
на тій путі, де залишали слід
мої діди, яких обдертих, босих
етапом гнали на Сибірський хліб.
Училися, як порівну ділити
копалини і надра у землі.
Усе, що нами найдене й відкрите,
присвоїли злодії у кремлі.
Не новина, що фобія колишня
лякає нині щирих москалів.
Не дивина. І фарисеї – ближні,
аби вточити крові у братів.
Історія наочно показала
і пряники ідей, і батоги,
і як за шкіру заливали сала
«передові» сусіди-вороги.
Історія яріє в казематі,
де почиває наша булава.
Подейкують, що ми були багаті?
Не пам’ятає «оного» Москва.
Існує байка, – ми такі похожі
у лоні однієї з матерів,
але – голодували люди Божі,
а нелюди душили «куркулів».
І наша дружба – це одвічне путо,
в якому більший меншого карав.
А нині Каїн забуває Крути,
де Авеля на вила підіймав.
Та – буде суд! І Боже слово віще
у іншу віру ще наверне нас,
аби усе, що діяли раніше,
не повторити, як трагічний фарс.
Ми поділили золоту руїну
і розвелись у небі на віки.
Історія
робила
помилки.
Та хай ім’я дівоче – Україна
леліє доля, як матуся сина.
Помиряться
ачей
зведенюки?
.................................................
Надія є, що мрія все поборе,
і каркає історія стара,
що сестрами
єднатися
пора...
Які ще не освоєні простори!
Роздайся, Севастополь-Чорне море,
на крейсері
з ракетою –
сестра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715201
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.01.2017
[i]« Die Eifersucht ist eine Leidenschaft,
die mit Eifer sucht, die ihr Leiden schaft»[/i]
Можливо Гете
У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – [i]ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти[/i] …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
[u]Не Вас!.. Поезію,[/u] манкурти.
Мої [u]сімейні[/u] жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.
...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, –[i] к ноге![/i]
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
[u]І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.[/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714768
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А на Рашії – ажіотаж.
Ліліпутії – повний «Гараж»
і у Думі немає стоянок.
Унизу – абордаж,
наверху – епатаж,
а завгарами – Ізя і Яник.
***
А фейки – ще не траур,
але шукає пари
собі у клоунаду «охуын».
А на екрані ко́мпа
одмучився жірьопа,
а заодно задорний сучий син.
***
А у Булгакова ролі готові.
Є сатана, і корова, і маг,
і говорухіни, і міхалкови,
ії, повії, коти табакови –
бідні дворяни у ролі дворняг.
***
А одесита не буде із Мішки,
як із єврея не буде хохла.
Із Д'артаньяна немає опришка.
Тоншає дуже шагренева кишка
у епатажної свити ...а.
***
А на гачку у сатирика Гафта
кіно-еліта Росії була.
Нині ця вата –
персона нон-грата,
що тріпотить на гачку у ...а.
***
А у кіно Баскервіля Микиту
ще пам'ятають як багатія.
Але на пробу це черево сите
біля юпітера лиже корито
в ролі заслуженого холуя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714406
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А Росія на яблука ласа.
І бере, і дає одночасно,
як Адамові Єва дала.
Он і бацька навощує вуса,
і у Києві є ще спокуса
цілувати у поті чола.
***
А на меню і порції – табу.
А хочеться усе на всю губу,
аби домінувати на арені...
І славу дути у трубу,
Європу мати у гробу,
і Україну у кишені.
***
А на Раші реформи обіцяні –
Іоанові скрепи увічнені:
і тюрма, і сума,
й амнезія ума.
Ідіоту закони не писані,
***
А ми чекаємо союзу
орди із масою лайна.
Тому і маємо: війна
од Сяну і до Лаперуза.
І поки ціпеніє Муза,
у нас історія одна.
***
А пієтети, навіяні всує,
це як оскома забутих надій.
Раса німує
і Рашу не чує,
і озивається карма подій.
***
А у сусіди на паперті – таті.
Є і злодії у батьковій хаті
буйні, але і лихі, і чужі,
винні у тому,
що Раші додому
дуже далеко по нашій межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714228
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.01.2017
***
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?
***
Новобудови біля рову
зима завіє, загребе.
Не заіржавіють окови.
За тебе ще замовлять слово,
аби «возвисити» себе.
***
Не уповай на заповіт.
У житії – твоє плацебо.
Роняй сльозу. Дивись у небо,
де все іде у білий світ,
не оглядаючись на тебе.
***
Множити найлегше на нулі,
та усе перемагає вічне.
Ми поети, а не королі.
Що одному сниться на землі,
те у небі чується публічно.
***
Води живої вистачає,
а уві сні – оази раю,
і пекло снилося не раз.
І сьоме небо теж буває,
якщо Отець зупинить час.
***
Найчастіше друзі убивають
і так само тонуть моряки,
кораблі – у гавані, таки…
І не поспішаючи до раю,
палубу найперше залишають
боягузи першої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713391
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 20.01.2017
[youtube]https://youtu.be/E1rgzM1rQIE[/youtube]
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.
Завірюха обрій замела,
інеєм завіяла дороги.
Їду по околиці села,
аж іде снігуронька-небога.
[i]– А Ви куди намилили лижню?
– А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
– О, мій месьє, на цьому авеню
ніякої Снігуроньки немає.[/i]
І помчала пасія моя
по лижні у снігові замети
мрією земного житія,
за якою бігають поети.
Але услід натура бойова.
[i]– Ану-ка, дєда, уступі дароґу![/i]
Іноязична… Баба… Снігова!
І я тоді беру у руки ноги.
Адже я шукаю не нову,
а свою утіху під ялинку.
Ігнорую бабу снігову
і – гайда! Піймаємо сніжинку!
А я її – ось-ось і дожену.
Але вона не дуже і тікає.
Таку Снігурку я не омину,
бо іншої уже не доганяю.
А мені ще рано у Аїд.
Порадію ще на цьому світі.
І нехай я нібито і дід,
а мені ще є кого зігріти.
А я за нею когутом іду.
І хай сміються кури і кумири,
що я собі на щастя і біду
ще не цураюсь дідової віри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713212
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 19.01.2017
[youtube]https://youtu.be/NP1ZAkD5vqI[/youtube]
[i] Імпровізація пісні на слова
С. Єсеніна[/i]
Сяє щирим золотом
полум'я зорі.
У бору за озером
тужать глухарі.
І сумує іволга
на чужій межі.
А у мене вільного
світло на душі.
Знаю, вийдеш ввечері,
мила, за поріг.
Обійму за плечі і
однесу у стіг.
Ти фату коханому
віддаси сама.
Од любові п'яному
осуду нема.
Зацілую квіт очей
у руках своїх.
Понесу я ранок цей
за кайму доріг.
І нехай печалиться
небо угорі,
де сіяє радістю
тихий сум зорі,
поки сяє радістю
полум'я зорі.
Оригінал:
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется - на душе светло.
Знаю, выйдешь к вечеру за кольцо дорог,
Сядем в копны свежие под соседний стог.
Зацелую допьяна, изомну, как цвет,
Хмельному от радости пересуду нет.
Ты сама под ласками сбросишь шелк фаты,
Унесу я пьяную до утра в кусты.
И пускай со звонами плачут глухари,
Есть тоска веселая в алостях зари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713039
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2017
Я не лишаю заповіту.
Уже достатньо дум, ідей...
Прощаючись із білим світом,
піду тихенько, непомітно
і не турбуючи людей.
На проводи в селі моєму
мене питають і тепер,
чи я помер? І я помер
на віки вічні. То й зіп'ємо
напою терпкого вина,
яке пускається по колу,
аби усе було до дна,
до забуття і до – ніколи.
Нагоди іншої не буде
о цій оманливій добі
усе довірити судьбі,
коли зійде яса полуди
і не заціпеніють люди
багатослів’ям у собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712790
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 17.01.2017
Не такі бували ми й убогі,
голі, одинокі і …одні –
од людей подалі, босоногі,
печені на сонці, цегляні.
І на трави падали шовкові,
і тоді було у миті ці
мірою найвищої любові –
чути руку у своїй руці.
У піску, гарячою весною,
танули і наші міражі,
і усе, увінчане Десною,
на її крутому віражі.
Як наяда ти любила волю,
воду і русалії тоді,
як вони писали нашу долю
вилами по вижатій воді.
Знаю, пам'ятаю і донині,
як розлука спати не дає.
В кожної душі по половині
половина іншої стає.
Плинули літа за течією
осокою росяних отав.
де уже немає переправ.
У чеканні миті однієї
ти була русалкою моєю
з тих, яку я так і не піймав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2017
[b][i]І[/i][/b]
Є заповідники у місті
і зоопарки у селі.
На кожній станції-зупинці
ще є кацапи-українці
і вороги моїй землі.
Вони іще у тім Союзі,
де є вона, воно і він,
які чекають перемін,
бо у Росії – любі друзі.
Її надії – у кремлі,
воно було за регіони
із синьо-білої колони,
а він існує на рублі,
які платили москалі
на узурповану корону.
І мали у виду вони
ці революції й майдани!
Вони хотіли свого пана
і дочекалися – війни…
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не дочуває агентура
пархата істину просту:
Росія – це огризок МУРу,
що утрамбовує культуру,
яка єднає темноту.
Це піраміда паханату
із Україною внизу,
яку облуплять, мов козу,
для путінського каганату.
Але лайно усе ще є,
отрути-яду додає.
І знає, – бреше, а потіє,
і ніби дбає за своє,
але за Путю і Росію.
Аргументація: пахан
у Путі – Петі є до пари,
……………………….............
а у Надії є тюрбан,
а Юлі вишили жупан,
Бандера різав комісарів,
Мазепа – юда, а Богдан
колись не вирізав татарів.
Зате Московія – брати!
Алі-Баба і комуністи,
ну, себто, Путя і чекісти,
з якими є куди іти,
аби було що пити-їсти.
Вони би не ворогували,
вони – за іншого Петра,
бо видатні регіонали:
азіри, яники, ківали
хотіли раю і добра,
але укропи заважали.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Колізія! І не нова.
Ані язик у них утяти,
ані урізати права.
Живучий рупор пропаганди –
уміє за живе кусати
її гадюча голова.
Сапає тихою сапою,
іде церковною ходою,
шипить змією у вівсі
таємна армія ізгоїв,
що хоче жити під п’ятою
у підколодної Русі.
………………………..............
На переправі біля броду
ясніє небо угорі.
Але літають упирі
і піна падає на воду.
У божевільного народу
не розумнішають царі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2017
[youtube]https://youtu.be/bpDWPRzd2JA[/youtube]
[i]Пам’яті Світлани Костюк
присвячується[/i]
Коли переболить земне
і одійде усе таємне,
пробачте, що нема мене,
коли згадаєте про мене.
Згадайте, що нема мене,
коли почуєте про мене.
Душа поета все одно
проб’ється зеленню сумління,
де сіється моє зерно
і на ґрунти, і на каміння.,
де сіялось моє зерно
і на поля, і на каміння.
Аби рівняти кожен міг
стезі, що стеляться під ноги,
в надії, що якась із них –
одна на всіх пряма дорога,
в надії, що одна із них,
всього одна – веде до Бога.
Хай буде пісня без кінця,
аби ішли до нас у гості
веселі люблячі серця
і при житті, і на погості,
аби єдналися серця
і при житті, і на погості.
Тоді й зійде душа моя
нехай у полі, та на волі
ще оживуть, такі як я,
для іншої моєї долі,
де вродяться такі як я
для кращої на світі долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712192
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 14.01.2017
Не кожен за життя отримав по заслузі.
Не ті були часи і час їх не настав.
Пішли у небуття мої найкращі друзі,
а я іще про них нічого не писав.
Доба уже не та і душі не воскресли.
Міняється село і вимирає рід.
Які були літа! Які буяли весни!
Але усе пішло у невідомий світ.
І що тепер мені – у рупори трубити,
у лютні й бубни бити і до забуття
обманювати їх, аби не говорити,
яке тоді було отруєне життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711942
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 13.01.2017
Події: мати і дебати –
це теги Інтеру щодня.
Усі наразі мають знати,
що укри – це неадеквати,
як заявляє кацапня.
Монтує Рашія картину,
як Україна б’є бабів.
Реанімує домовину
колоратурної руїни
союзу і пролетарів.
Богема істини не чує.
За бузувіра агітує,
в якого лускає пиха.
Колаборація воює
і п'є за Путю-пєтуха.
Бо їхні гени біснуваті
шукають раю на землі,
де можна пити, їсти, спати
і час од часу – воювати
за самодура у кремлі.
Розперезалися брехливі
і у єдиному пориві
їдять москалики хохла.
У них нема альтернативи
усій імперії козла.
А ми, сякі-такі бандери
забули місію святу,
не реагуємо на ту,
яка летіла з есесеру,
але у Сирію – на ТУ.
І як на зло, не долетіли
туди, де їм немає діла,
а миротворець сіє зло.
І ось – поклали душу й тіло,
аби Донбасу повезло.
Аби лишилися навіки
ансамблі Раші у раю.
..................................
І випирають чоловіка
із телешоу, де базіки
стояли наче у бою.
Стояли після, – [i]кукуріку![/i]
А він сидів. І я – стою.
А я, таки, стою на тому,
що поки у ЗМІїних шоу
інакомисліє – табу,
то адеквату із дурдому
і українофобу злому
альтернатива – у гробу.
https://www.youtube.com/watch?v=BN6kFO6oOn8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711555
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2017
[i] « Ішов поет і думав про лопату»[/i]
Олекса Удайко
Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.
Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.
Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.
Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – [i]їду до куми.[/i]
Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.
Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.
Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
… і весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711131
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А у Путіна хакери пильні
до Обами залізли у скриню.
А у наших ще довша рука.
І мелодія гімну
моєї країни
оглушила ефір еРТеКа.
***
А у рейху рашизму нема.
Є лише екзальтована Путя.
Дума думає... Плаче тюрма...
Ой немає на Рашу Дюма...
У Гаазі зимове розпуття.
***
А на Рашу упали морози.
У Європі закапали сльози.
Не газує «Газпром»,
«Нафтогазу» – облом,
Україна чекає прогнозу.
***
А поки зводимо рахунки,
то й на помиї є ліміт.
А часу – море. «Б’яки-буки»,
або точніше геки й чуки
пересварили цілий світ.
***
А попи́ периферії –
це у карлика рука.
А політика Росії
в ролі троля і месії –
це релігія совка.
***
А коза шанує свого цапа,
поки б'є і п'є.
А тому позиція кацапа:
і у кого барани ще є,
і куди ракета дістає –
[i]то усьо моє![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710927
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 08.01.2017
Шаную того, хто шанує віру
і має Бога вище за богів,
і не хапає зопалу рапіру
аби собі нажити ворогів.
Та іновірець думає інакше
і не мотає видиме на вус,
що ідоли не служать людям краще,
ніж розіп’ятий за людей Ісус.
І хай би перуни-дереворити
не спокушали душі християн,
аби і Україну не ділити
на ще одну парафію поган.
Уже достатньо місій і конфесій,
що роздирають націю навпіл,
а то і четвертують. У процесій
одна мета і душ, і грішних тіл.
Усе одно ти маєш полюбити
єдине всемогутнє божество,
яке ще ліпить і картину світу,
і всюдисуще, і твоє єство.
І я сягаю далі за Трипілля,
де поїдала фауна зело,
але іще нікого не було –
false, true @ одиниця та зеро,
де не було ще віри у добро
але уже було цілюще зілля,
що лікувало славу і похмілля
і гоїло драконове перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710621
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.01.2017
Все – бутафорія
Ліра і Муза
міфи історії
Ів і Карузо
рай і геєна
царі епігони
маги таємні
колони і клони
шум ораторії
фуги канцони
на оборону
трофеї і лати
і на корону
Ісусу Пилату
Авелю Каїну
синедріону
центуріону
і гладіатору
Іроду фату
герою і воїну
і теревені
аудиторії
про неосвоєні
зорі планети
у серпентарії
обсерваторії
ери нової
іуди-ізгої
оргії сцени
поеми сонети
а на арені
паяци-поети
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710444
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.01.2017
[youtube]https://youtu.be/qDdOmcbQzHw[/youtube]
[i]За новорічними мотивами
"Я один в пустой квартире..." [/i]
Б. Пастернака
Я один в одній хатині,
і минає ще один
новорічний вечір зимній
із лубочної картини,
синій вечір – у щілині
занавісок і гардин.
Іній пише візерунки
на прозорому вікні.
І спокусливі стосунки,
і торішні подарунки,
і недавні поцілунки
пригадаються мені.
Хороводами сніжинок
запорошене вікно.
І немає ні хатинок,
ні засніжених стежинок...
І досада від помилок
не минає все одно.
На віконній хрестовині
леденіє тінь сумна.
І щемить у серцевині,
наче скло у деревині,
та, не прощена донині,
ще стара моя вина.
І неждано за порогом
тінь твоя прошелестить,
і неначе ненароком,
тишу міряючи кроком,
привітати з Новим роком
завітає-залетить,
таїною оповита
у прозорому вбранні,
ніби інеєм укрита,
наче росами умита,
справді, з тих матерій шита,
що й малюнки на вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709562
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2016
***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.
***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – [i]кукуріку[/i]!
Тхори.
***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.
***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.
[b][color="#075717"]***
[color="#b51771"]́О́[/color]
с[color="#f00e59"]о[/color]нечк[color="#c95c3a"]о[/color]
у в[color="#2a54d1"]і[/color]к[color="#e6c315"]о́[/color]нечк[color="#15a4e6"]о́[/color]
гл[color="#0a425c"]я́[/color]нул[color="#eb1564"]о́[/color]
[color="#e6ae3e"]ї[/color]де р[color="#e6523e"]і[/color]к новий
ще учора б[color="#cf44ca"]і[/color]лий
буде осяйний
тане високосний
в[color="#448ecf"]і[/color]хол[color="#164975"]і[/color] на зло
син[color="#164975"]і[/color]й-син[color="#de2a9f"]і[/color]й [color="#de2a33"]і[/color]н[color="#deba2a"]і[/color]й
кутає село
щоб ус[color="#2a57de"]і[/color] рад[color="#deab2a"]і[/color]ли
що мине старий
до макаки в гост[color="#2a72de"]і[/color]
йде к[color="#2ade69"]о́[/color]г[color="#7a4115"]у́[/color]т рудий.[/color][/b]
***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709550
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2016
***
Одними словами
будуючи храми
малому й великому,
живу почуттями,
малюю без рами
людей із інстинктами.
***
Не чують мене
у поемі,
у вірші.
Говорять одне,
а приховують інше.
Усі незалежні.
Усе – як раніше.
***
У мене профіль не такий,
аби усе усім одразу.
Але покаюсь. Я – зараза.
Якщо не граю в піддавки,
то опоненту це образа.
***
Мені байдуже, що у Данте
є Беатріче не моя,
що я ханжа, бо є педанти,
яким ніяк не доказати,
що мій еЛГе – минуле я.
***
Не боюся на останок днів
опинитись на краю. На прузі
я собі уже наговорив
осуду не так у ворогів,
як у щирих і лукавих друзів.
***
Але не це болить мені.
Не дістають мене ні боси,
ані друзяки записні,
як ця війна простоволоса
у новорічному вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709394
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.12.2016
***
Про́сторами оперує час.
Масою – енергія, світами –
ноо-інформація, а нами
Слово, що із безміру у нас.
***
Не шукайте у Біблії зайвих ідей.
Є у Господа кара і плата –
обдаровує бідами добрих людей,
а жадобу лишає багатим.
***
Собі. Себе.
Само собою,
ми не самі, а у двобої
то із цабе,
то із ордою.
***
Як любо –
валятись, нічого не їсти.
Та маємо чуба
і нікуди дітись.
***
Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яке би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.
***
Пейзажі хоку
і натури нецке.
Усе нівроку
в Токіо, Ньюйорку,
і ...made in Ukraina,
Rusia-Сhina
по-німецьки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709040
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.12.2016
[youtube]https://youtu.be/REh7Ljtv_0E[/youtube]
Ремікс на мотив
невідомого автора
Прошу слухати усіх, кому охота,
про нечувану відвагу Донкіхота.
В турнірах і боях,
на званих вечорах
ще майорить його непереможний стяг.
І нехай усі на світі будуть проти,
нерозлучні дульцінеї й донкіхоти.
Як луки і поля,
як небо і земля,
як одинокий місяць і ясна зоря.
Не надійні небеса і позолота.
Та стійка любов і вірність Донкіхота.
І він у білий світ
несе, як заповіт,
її чаруючий, її коханий цвіт.
І тому-то, сеньйорити, і того-то
у бою вінчає доля Донкіхота.
Чекайте до вінця,
та бережіть серця.
А лицарі стійкі і вірні до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708500
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 25.12.2016
***
Приходять сни
із літа до весни,
а розказати нікому,
буває,
коли її немає.
***
[i]– От і побачились.
Не пізнає́ш ...свою? – [/i]
Це – із колись.
Не бачу, а стою.
А на межі – нікого і ніде.
А час іде.
***
Малюю очі,
а думки урочі
закреслює жура самотини.
Минулі мрії
і мої надії
оповивають кольорові сни.
***
І у свята яса –
нічого не робити
і думати, але не говорити, –
[i]пробачте, небеса.[/i]
***
У мене карма Савича.
Напишете мені, –
і гавані,
й пристанища,
й причали,
і...
мене ловили і...
піймали.
***
Минає час,
і день,
і місяці́...
Літа...
І досі десь
у самому кінці –
мета..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708439
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.12.2016
[i]« Биття визначає свідомість»[/i]
Народний афоризм
Січе завірюха суворі обличчя.
Несуть урагани у інше сторіччя.
Вичавлює вітер сльозу.
Негода гартує ім'я чоловіче…
Але у нікуди і нація кличе,
якщо не іде на грозу,
якщо виростає німою лозою,
а лико обдерте у неї козою
на горе і лихо своє,
нічого не чує і ходить сліпою
за тою, що ніби веде за собою,
а ради й собі не дає.
Сікли і садили. Усяке бувало.
І гілля вербове лозою ставало.
Усе – із роси і води.
Із [i]редких парней[/i] залишилося мало
тієї еліти, що ріпу чесала
сивіючої бороди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708046
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2016
[youtube]https://youtu.be/k9Cg8j8oS1Q[/youtube]
Щастя нема у ристалищі ратному,
і на кону даленіє мета.
Є тільки мить на шляху поетапному,
що у людей – лиш одна суєта.
Вічна імла не гарантія спокою,
і не зове сивина пірамід,
поки зоря проти ночі глибокої
манить мене у сіяючий світ.
У далині все існує століттями,
та не туди лине мрія моя.
Чим дорожу, що ціную на світі я –
це тільки мить на межі житія.
Щастя мине і біда не порадує.
Тільки й життя, поки серце горить,
поки зоря, що зірвалась і падає,
іншій зорі подарує цю мить.
1997-2016
Версифікація переосмисленого змісту пісні на слова Л. Дербеньова із кінофільму «Земля Саннікова»
Призрачно всё в этом мире бушующем,
Есть только миг - за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
Вечный покой сердце вряд ли обрадует.
Вечный покой - для седых пирамид,
А для звезды, что сорвалась и падает,
Есть только миг, ослепительный миг.
Пусть этот мир вдаль летит сквозь столетия,
Но не всегда по дороге мне с ним.
Чем дорожу, чем рискую на свете я?
- Мигом одним, только мигом одним.
Счастье дано повстречать, иль беду ещё?
Есть только миг, за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707980
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.12.2016
***
Якщо, буває, сяють зорі, –
то це емоцій ціле море.
Якщо викопую слова,
аби боліла голова
у читача і візаві,
то що у мене в голові?
***
Душу притягує зваба,
тіло – тепло на печі.
Діда улещує баба,
баба Яга – рогачі.
…………………….
Неусвідомлена жаба
тисне людей уночі.
***
Що є, то є. Поети з іменами
із малечку припали до стремен.
І пішому до кінного – ген-ген...
Але гоноровите до безтями
не додає харизми до імен.
***
Кусає легко. Гоїти не вміє.
Така удача братії коша.
Та я молюся, – змилуйся, Месіє,
убий у серці фарисея змія
і, може, не зів'яне ця душа.
***
Тузи і дами ...тет-а- тет,
і епігони, і клеврети
не дочувають, – [i]є поети![/i]
Усе перенесе поет,
аби любити опонента,
якому в якості валета,
не вистачає еполет.
***
Ніхто не хоче бути, як усі.
Але ж не всі паяци будуть барди.
А нумо, [i]недотуркані[/i], мерсі,
хапати «вопіючого» за фалди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707822
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.12.2016
[i]« Люблю критику і самокритику...»[/i]
Недописаний афоризм
Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А [i]мо'[/i] дишу́?..
Як не пиши –
[i]ваяю [/i]і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.
Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.
Пишу, –[i] і я її кохаю,
прошу́ і про́шу,[/i] – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – [i]море грає,[/i]
а у Луценка – [i]грає море,
[/i]як знову пісенька нова...
Але –[i] узять, бува і но́ва –
[/i]це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.
Хоча, звичайно,[i] що бува'
ув о[/i]слика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, –[i] у-в-о..., у-в-а… [/i]–
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати [i]папироси.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707640
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.12.2016
***
Може і думали, може й гадали…
Тільки чому так активно мовчали?
Як не годи, а «кошмарити» слід,
щоб не мовчали, як риба об лід.
***
У полум'я не доливайте масло,
коли палають душі поетес.
Але оберігайте цей процес.
Коли на сайті смаленим запахло,
тоді до нього є ще інтерес.
***
Поезія ніколи не дрімає.
І у стакані буря настає,
коли повіє те, чого немає.
Нічого із нічого не буває,
зате ажіотажу додає.
***
Коли поети, знані поза очі,
уперше в очі глянуть візаві,
обов'язково, хай і проти ночі,
обнімуться розкуто і охоче,
як родичі по духу і крові.
***
Патетика і етика – полярні.
Виконуєш ти правила чи ні –
якщо слова нещирі й фамільярні,
усі аудієнції – нудні.
***
Не поривайся у двері парадні
і не чіпай за анфас.
Поки потуги твої делікатні
і по обличчю нічого не ляпне –
все обійдеться нараз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707384
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.12.2016
Жіночі портрети.
Її силуети,
яка і тобі не чужа.
Лукава усмішка,
оголена ніжка...
І хай пропадає душа.
Буває чарівна,
буває – наївна
у щирій своїй простоті.
І раптом, здається,
торкається серця.
А ми, як усі – не святі.
Омана надії.
Опущені вії
ховають агат мигдалю.
Русяве волосся
і очі розкосі,
які я і досі люблю.
На що таке щастя –
коритися ласці,
минаючи файні місця?
...............................
А ми непутящі,
тупі і пропащі
не чуємо їхні серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707241
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.12.2016
[youtube]https://youtu.be/-xjcJad3En4 [/youtube]
[i]Ремейк на слова[/i]
О. Пушкіна
Проснись, Інезілья.
Я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Як вітер я вільний.
І хто мені рад?
Гітара – у лівій,
у правій – булат.
Тебе під гітару
розбудить мій спів.
Єдиним ударом
зітну ворогів.
Тебе я сховаю
під чорним плащем,
суперників зграю
відваджу мечем.
Проснись, Інезілья,
я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Шовкову драбину
додолу спускай.
Інакше загину –
і з вітром шукай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707075
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.12.2016
[youtube]https://youtu.be/Q7JQYWJAASY[/youtube]
[i]Маємо, що маємо,[/i] – забудьмо.
Хай наснагу інше додає,
наше буйне стоголосе, – [i]будьмо![/i]
Отоді і маємо своє.
А ми такі, що нас не подолати.
У рідній хаті воля – над усе.
Ми козаки. Вітчизна – наша мати,
а віра перемогу принесе.
Як у лузі зацвіте калина,
оживає пісні таїна.
Залунає мова солов'їна –
заквітує і її весна.
А ми такі, що нас не подолати,
бо Україна-мати – над усе.
Ми козаки, атланти і таланти,
а рідна мова націю спасе.
І далекі велеси-бояни,
і мої діди із могікан
вийдуть ще сухими з океану.
І заграє море-океан.
А ми такі, що нас не подолати.
І поки Україна – над усе
ми маємо її обороняти,
а шабля нам свободу принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706949
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.12.2016
[b][i]І[/i][/b]
Лікує час, коли даємо відсіч
і маємо окрилене перо.
Але літа, помножені на вічність,
у результаті все одно – зеро.
Усе дає сіяюча надія,
а забирає віковічний Вій.
Лобами б'ються біси і месії.
А біль у тебе буде – головний.
І що із того, що міняєш пера
і нальоту міцнішає крило?
Од піонера до пенсіонера
усе уже у Лету утекло.
Ніхто до раю не малює візи.
І небеса очікують дарма
і тих, у кого долари й валізи,
і тих, у кого й шеляга нема.
[b][i]ІІ[/i][/b]
І що тобі дає маестро-майстер?
І заратустри, і еклізіасти
не відали самі, куди іти
і як іти, не маючи мети.
Кому ти не світи, кому не застуй –
свічею догораєш лише ти.
Ніде немає і не буде Феї.
Феєрією, казкою, зорею
куди не йди – очікує Аїд.
Ілюзія цієї епопеї
у мене, і у тебе, і у неї –
лишити по собі яскравий слід.
Не зупиняє колесо магічне
коловороту часу. Далебі
усе існує у новій добі:
реальне і уявне – утопічне.
І поки уповаємо на вічне,
то нащо епітафії собі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706720
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2016
***
Їхали ми їхали до себе,
бачили й не бачили себе.
Вірили й не вірили, що небо
в Україні – жовто-голубе.
***
Не оминають особливі друзі
моєї хати. Їду у село
і дізнаюся, – по усій окрузі
є таємниці нашого союзу
та ще й такі, що й гадки не було.
***
Маємо, що маємо. Новини
і трагікомедію подій:
чуємо ефіри щогодини –
їде у Європу Україна
і [i]не повезе[/i] у рік Новий.
***
Куди поїхати-податись,
аби не чути про війну?
Народу почало ікатись, –
[i]чи не пора уже здаватись,
аби побачити весну?[/i]
***
[i]« Он сказал, – поехали!»[/i] Поїхали…
Нас уже у космосі помітили.
Їдемо до лисого у рай,
поки «алконавти» ще не випили
моря з Волго-Дону по Дунай,
***
Весна Росії їде в БеТееРі –
везе Катюші( від Івана) «град»,
ракети, міни, кулі і холеру,
але не їде із війни солдат.
Не поділили й досі еСеСеРу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706563
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.12.2016
Чи то погода нами пише,
чи ми про неї кожен день,
коли душа на ладан дише?
Але не меншає пісень.
Зима мелодіями жовтня
манила цілий листопад
у дні і ночі допотопні,
а нині рухає назад.
І ніби тане, і не тане,
і замерзає на ходу
душа з душею на біду,
яка ось-ось і …не нагряне.
Засніжило усе неждане,
та знаю я, куди іду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016
Ніщо поета не уб'є.
Не доконає і пошана.
Ранимі, чуйні на своє,
самі собі лікують рани.
І не болючі – по лиці,
і не смертельні, та у серце,
аби перемогти у герці
і не загоїти рубці.
О, дорогі і чуйні люди
гоноровитої крові,
які пишаються собою...
Вини поета не убуде,
аби не мухи в голові.
А білі тануть і зимою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705057
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.12.2016
[b][i]I[/i][/b]
Осіння Гея дихає зимою.
І це не дивувало би, якби
стихія не явилася такою
останньої і першої доби.
У перший день зими – часи урочі.
Не хочеться печалі без вини.
Бо що розпочалось цієї ночі,
триватиме до самої весни.
Іду по лісу, у якому бродить
овіяний легендою Борей,
що віє, навіває, і ворожить,
і уникає, як і я, очей.
Та є надія, що повіє дужо,
позавіває язву морову,
і ницих, і лукавих, і байдужих
людей, поміж якими я живу.
[b][i]II[/i][/b]
По колії, накатаній щороку,
уже не дожену я карооку,
що осінню нагадує весну.
Почимчикую ген у далину,
де без людей не так і одиноко
розвіювати білу пелену.
Не маюся оманою цією.
Нічого не взяла, не додала
до не чужої долі із моєї.
У іній кане осені зола.
І Берендей таємною лижнею
веде мене до кращого села.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704098
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 01.12.2016
***
[i]Учення – світло, а невчених – тьма, –[/i]
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.
***
Я [i]орфонеми [/i]не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.
***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.
***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.
***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
[i]на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.[/i]
***
[i]Інакодумні, кривославні[/i]
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703876
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.11.2016
Гей би хліб та вода
у лихого кумира
типу дуче і Мао,
а то і Сосо...,
...а у постіль – какао,
”2,20” – до сиру,
у коморі – їда,
а на шиї – ласо.
І куди поведе
ця нова шайка-лійка,
за якою іде
рядовий ідіот?
Це відомо давно –
у кіно
і на дно,
де віщає базіка
і обрана трійка,
ну і їм на додачу
ретивий сексот.
Є у неї одно
завдання. Є задача:
роздягнути людей,
у яких є копійка,
і доїти – ледачим –
трудящий народ.
Лізуть у фаворити
осли і верблюди,
що уміють плювати,
і далі іти
із хліва до корита
і, ніби, у люди,
де керують юдеї
і жирні коти,
і корупція сита,
і юди усюди –
корифеї ідеї,
ясної мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2016
***
Орда [i]шанує[/i] Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.
***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.
***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.
***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.
***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.
***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 28.11.2016
***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?
***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, [i]– умру…,[/i]
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.
***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.
***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.
***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової [i]арейської[/i]* ери.
***
Усе ті самі арії із опер,
що означає: [i]віг-вам[/i] у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.
[i]* – від Арей, давньоукраїнський бог війни і заразом бог миру. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703303
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.11.2016
А на Раші ми побили глека
і тому ми нині не свої.
Холуї
її
ведуть бої.
Те, що нам до успіху далеко,
знаємо самі, але не легко
бачити
амбіції її.
То вона орудує у Раді,
то жирує на чужій крові,
і нема нічого на заваді
нації овацій
і парадів,
поки має
«глюк» у голові,
що вона(у ражі ейфорії)
чадіє ідеєю кремля –
і потопу жде,
і чудасії,
що без неї кінчиться земля.
Ні жалю, ні гумору, ні сміху
ні душі,
ні пам’яті про те,
як і їй попало на горіхи…
Не уміє
ні у мирі жити,
ані воювати за святе.
І ніколи
не капітулює,
поки є єфрейторове, – [i]фас![/i]
«фейкове»,
юродиве –[i] атас,[/i]
у якої армія воює
за неволю,
а не за
Донбас,
за яку ніхто не голосує,
крім Кореї і Китаю...
Всує,
бо еліта Азії –
за нас
Та радіє, коли ми не раді
ані презу,
ані нашій Раді,
де і досі є
її
[i]носи*[/i],
*хоч і знає, що самі ми звані
зводити рахунки на Майдані
з носіями зради і яси.
І кейфує, що її
Європа
уступає місце кацапні.
і лютує, що пітекантропи
в Україну
й досі
не в’їзні.
Ой Росіє, все у тебе файне –
і молочні ріки, й[i] киселі[/i],
і не дуже п'яні москалі,
але рило
дуже
неохайне.
Ти така смішна,
коли печальна
на моїй
руйнованій
землі.
* – синонім зрадництва за одноіменним прізвищем батуринського полковника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703251
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2016
Якщо на тому світі,
у астралі
реальні сни: і квіти,
і печалі,
а у саду – всі радощі мої,
я житиму іще,
як і живу донині
і вітром, і дощем,
весною – у долині,
де є любов, і щем,
і плай, і кураї –
мої аі*
на тихій полонині,
коли о тій
навіяній годині
я обнімаю
талію її.
[i]* - міцний напій, модний у поетів срібного віку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2016
***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.
***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.
***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.
***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.
***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.
***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702815
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.11.2016
Що не кажи і як не лайся,
а не очунює народ.
Є в України три нещастя –
політики чужої масті,
Росія і лихий бомонд.
Нема від першого рецепту,
коли скалічена душа
не відає, що їй чужа
позиція анахорета –
злодіїв гнати од коша.
А друга – це взірець держави,
де процвітають холуї,
нувориші-багатії,
її релігія лукава
і [i]всюдисущіє[/i] її.
А далі третє й не останнє:
копита й роги сатани,
корито – куму, мани – пані,
богема рвані і чини,
та кисельови на екрані,
і у нірвані – пахани.
Усі щасливі, що Майдани
не зализали наші рани
і до ладу́ не привели.
Ми залишились, де були,
коли вели усіх до ями
гібридні єви та адами.
І не покаються осли,
яких очікує Майамі,
що долари тасує дама,
а на казні –
одні
орли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2016
Засіває бурею циклон
не перелопачені райони,
де на ладан дихає озон
грозової і сухої зони.
Побуріли трави та кущі
і суха ожина догорає.
Цикли – суховії і дощі,
а потопу поки-що немає.
Пів-лопати прийняла земля.
Півсела орошені сльозою.
Пріє переорана рілля
інде кров’ю, де-не-де водою.
І антициклони навісні,
і циклони хмурі і гарячі –
це лише оказії на дачі.
А чому поезії сумні?
Бо убиті двоє на війні
і немає іншої удачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702252
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2016
***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.
***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.
***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – [i]Пу![/i] Ані – [i]Пу-гу![/i]
Ніби – [i]за[/i], і наче – [i]проти.[/i]
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.
***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки [i]вищий нижчого скубе,[/i]
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.
***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.
***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702036
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.11.2016
Поля уже напоєні водою,
і не минає осінь золота.
І є надія, що не за горою,
навіяне холодною зимою,
зігріє у остуджені літа.
І до весни нової недалеко.
Навідають освоєні місця
і суховії, і гаряча спека,
і їхні оволожені «ремейки».
Немає у ротації кінця.
І щозими, очікуючи літо,
гаптує фея піднебесне сито
у наші традиційні кольори.
І будемо ще мріяти і жити,
а у зеніті буде майоріти
палітра високосної пори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701905
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2016
[i] « Кому – солі до бараболі,
кому – три снопи вітру в полі,
кому – пушок на рило,
а дядькові Кирилові – крила.»[/i]
І. Драч
Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
жалію чайку й чаєнят,
люблю один чумакувати
і не умію я літати.
Тому і крила не болять.
А находився я од пуза,
коли літати не умів,
але до вирію хотів.
Не доганяю чорногуза,
але коли я чую Музу,
то я до неї …полетів.
Дарма, що це було далеко.
Вона в поезії жила
обабіч озера, села,
де ще немає іпотеки…
...………………………..
І не дарма мені лелеки
подарували два крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701804
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.11.2016
Коли ти ще була малою,
тобі співав я, – [i]баю-бай,
рости, дитино, Бог з тобою,
а ти татуся доганяй.[/i]
І досі інколи лунає
дитяча арія твоя, –
[i]уа-уа! [/i] І до Дунаю, –
[i]ау-ау! [/i]– гукаю я.
А як іще мені гукати?
Я на своєму рубежі,
а ти на іншім віражі
уже переганяєш тата.
І як мені не пам'ятати,
що ти – луна моїй душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2016
Знову у пущу далеку
линуть крізь ночі і дні
парами – білі лелеки,
і чорногузи – одні.
Ночі і дні – епізоди.
А у еліти – літа.
Перелітає за воду
осінь її золота.
Птахи високого лету
знають, що небо дає.
Барди, паяци, поети
чають уміти своє.
Сіре вибілює чорне
зранку до заходу дня.
Ночами білу ворону
чорне клює вороння.
Масті козирної мало
мають бубнові низи.
Мало що з неба упало,
поки тасують тузи.
Дами себе поважають,
мітять своє королі,
ну, а валети ламають
піки за них на землі.
Фауна інде міняє
і болота, і гаї
на осіянні краї.
І як лелека, шукає
вирію. Та не чекає
інша порода її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701275
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 18.11.2016
Перемагає дієслово!
І знає не один поет,
що солов'їна наша мова
і Україна калинова –
неперевершений дует.
Одна будує, інша дбає
і дім, і націю свою.
Одній без одної немає
ані мети, яка єднає,
ані удачі у бою.
Одна за іншою ридає,
коли чужа біду несе.
А інша радує і знає,
що ні на що не проміняє
оте, що в неї – над усе.
І хай ікається на Раші,
коли доп'є чуже вино –
не вип'ємо з одної чаші
за убієнні душі наші,
якщо обоє – за одно.
Якщо обоє – мова тата
і Мати наша дорога
уміють душі лікувати,
і одна одній помагати,
коли роз’єднує яга.
Одна сіяє, інша – сяє
у низині, на висоті.
Навіщо гори золоті?
У світі кращої немає
од неї у моєму краї
і не буває – у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701127
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.11.2016
Даруйте мені, Президенте,
що я не із того почав,
не ті виділяю акценти
у ролі слуги й опонента
народу, який Вас «обрав».
Від імені цього народу,
як і на Майдані, стою
за волю його і свободу,
і за …незалежність мою.
І це означає сьогодні,
що як і тоді, не за Вас
ішли у єдиній колоні
герої небесної сотні
у пафосний діями час.
Немає у мене акцизу
із хмизу багаття сім’ї,
але запитаю її, –
а де ото[i] голуб ваш сизий[/i]
ховає маєтки свої?
А, може, далекі офшори
це наша надія одна –
корупція нас не поборе,
аж поки триває війна?
А, може, усе було всує,
що нині ніхто не рятує
і не розуміє ніхто, –
чому воно не атакує,
придумане Вами АТО?
Якщо попадає у точку
оця рокіровка ідей,
чи це не війна у розстрочку
із тисячами смертей?
Якщо у народу є право
на те, що Закон ухвалив,
то де на ахметок управа?
Чому я годую державу –
цей онкологічний нарив?
Очікуєте компліменти?
Та їх може бути і сто,
та лише із того моменту,
коли не вмирає [i]...ніхто,[/i]
за те, аби Ви панували
із того моменту, як ми
за волю не душі поклали,
а шанс – називатись людьми.
Ми ще повоюємо, доки
узріємо води мутні,
де всі довоєнні потоки
стікають у руки одні.
[i]Ці руки нічого не брали! – [/i]
ми чули уже і не раз.
Вони лиш медалі чіпляли
та ще приголубили Вас.
І Ви не упали із неба,
навіяні, як на духу,
і трактора навіть не треба,
аби осягти, – [i]ху із ху.[/i]
Ми раді і пресі, і Раді,
що Вам не дає одкоша,
що братія Ваша при владі
дорізує нас без ножа.
Усе обіцяють, хороші.
А Ви їм на це, – [i]ні-гу-гу.[/i]
А уряд міняє на гроші –
[i]калоші на босу ногу́.[/i]
Нехай канцелярія пише,
аби годували її.
На ладан ще мало хто дише –
шість арів дають врожаї.
І маємо кожному чину
за гроші у банці на смерть
не зайві – свої! – два аршини
від імені [i]лєрок і петь[/i].
Усі «найбідніші» – до каси!
Немає ату або вет.
І Ви їм готові щоразу
подвоїти ще – на буфет.
Гуляють мільярди де-юре
та все у кишені одні.
У друга і п'яниці Юри
нема індульгенцій шпані.
Бо ви не за мир, а за дружбу
великих злодіїв-братів,
то маєте дяку за службу
і піт – на чолі ворогів.
А ми – наче із підворітні…
А ви – у параді лампас
формуєте клани елітні,
і клоуни є про запас.
Субсидії ллються рікою
і в уряді – [i]повний атас![/i]
З протягнутою рукою
протягнемо й ноги за вас.
Бо нації мало що треба,
коли основного нема.
А треба, підемо на небо.
Однаково буде зима.
Нічого. Майбутнє – на носі,
надії усі – на морози.
Прикусимо злі язики.
А люди узріють, таки,
хто нехотя дує і досі,
та все – на чужі вітряки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700720
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.11.2016
[b][i]І[/i][/b]
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не [i]наш[/i], Дніпро,
який і досі юний і широкий
у [i]їхнє[/i] море [i]чайок[/i] не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій [i]маргаритиній [/i]горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
[i][b]ІІІ[/b][/i]
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій грудневій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – [i]а ля[/i] і – [i]о-ла-ла,[/i]
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче [i]вітер на соснині,[/i]
мелодію любові і добра;
почуємо, – [i]ой, вівці та отари,[/i]
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
[i]* – символічні найменування із відомого карело-фінського епосу.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700486
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2016
Минає світ, в якому я прожив
свої дитячі і юначі ро́ки.
Усе, що цінував, чим дорожив,
іде у Лету, у її потоки.
У небеса пішли учителі,
а із небес уже й мене чекає
моя рідня – господарі землі
і кріпаки обіцяного раю.
І ветерани – нинішні діди,
а на війні – бійці і командири,
що вижили із тисячі один,
один зі ста натягують мундири.
Їх одиниці. І який парад
зігріє і обрадує героя?
Та пам'ять оглядається назад
виносити убитого із бою.
Та іноді із далечі імли,
неначе голоси із того світу:
[i]« Ти чула, Ївго, Київ узяли?»
« Ви чуєте? Вертаються совіти...»[/i]
« На Київ!» І онуки на броні
вертають незавершену руїну.
Юродиві освоюють доктрину –
тримати Україну у вогні,
а на війні воно, як на війні, –
убити брата
пострілом
у спину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699033
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2016
Небо бере і дає.
Рай виганяє-приймає.
Кожному буде своє,
поки душа уповає.
Місяць ясний і блідий.
Сонце згорає і гріє.
Обрій щомиті новий
і одночасно старіє.
Не зупиняється мить
у апогеї свободи.
Куля у серце летить
за бойові нагороди.
Дивимося за моря,
де майорить неймовірне.
Падає наша зоря
у житіє очевидне.
На перехресті сторіч
мали усе наостанок:
мрії, надії, коханок…
А по дорозі на піч
не розвидняється ніч,
поки згасає світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699020
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.11.2016
Чим уїлася вам Україна,
«героїчні» мої! Барани!
Що дає вам війна і руїна,
рядові собацюри війни?
Що у вас ми такого украли,
що і досі не йде на-гора
до ахметок у їхні підвали?
Може, ваше ординське, – [i]ура?[/i]
Може вами гордують повії
на чолі(і у поті чола)
окупації? Зеки-злодії,
що вам нація не додала?
І на кого напали, заброди,
захистили кого, упирі?
Що хорошого урки зі сходу
обіцяють моїй дітворі?
Що розумного у параної
коронованого орла?
України нема, як такої?
А яка у забої була?
України нема? Є укропи,
що її освятили ім'я.
У союзі немає Європи?
Але є ще єдина сім'я.
То немає у неї надії
засіяти душею, якщо
популярні осли чудасії
уявляють собою – ніщо.
То за що ви? За [i]мать твою-вашу[/i]
неотесану, чи – на парашу
доїдати її сухарі?
Ой ще є «батирі-бухарі»,
що охочі за море Сивашу,
[i]за кудикіни гори[/i] – у Рашу.
Їм у пекло уже на порі!
Та якщо остогиділо наше,
є ще копії – у конурі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2016
Заготовка(«бомба» для пісні)
Добро зі сходу не приїде.
Одні японці ще рідня.
А як почую, – [i]йде сусіда,[/i]
то розумію – [i]кацапня.[/i]
І хай ідуть будьонні і чапаї
за бойове опудало кремля.
А ми усі бандери-самураї
не любимо і духу москаля.
Не пустимо у душу москаля.
Мені війна не рідна мати.
І треба бути на чеку.
Коли іде орда проклята,
то я висмикую чеку.
І хай мене залякує Росія,
та я завжди, як юний піонер,
готовий зупинити інвазію
чергової колони еСеСеР.
І п'ятої колони еСеСеР.
Таких, як я, багато буде,
аж поки видохне орда
і заживуть на волі люди
і буде горе – не біда.
Нехай воюють урки і заброди
у себе, біля самого Кремля.
А ми усі за унію свободи
і волі на поталу москаля.
Щоб не було і духу москаля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697977
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 01.11.2016
Ущерблені із малечку ізгої –
майбутні адвокати параної,
вони й самі – утілення пітьми,
а хочеться години осяйної,
розтягнутої помежи людьми.
Вони комети, а не метеори.
Вони у небі й на землі – на горе.
Це карлики, казкові і живі
кощії, лиходії чорномори,
і нинішні мутації нові.
Мені їх жаль. Усе живе минає.
Нічого їх на небі не чекає.
І гордовиті, та у далині
у золоті украденого раю
усе одно лишаються одні.
Бог обирає, але шельму мітить –
її-його на пласі, у зеніті…
І хай вони відомі на землі –
калігули, нерони, королі,
але сіяє лише Нефертіті…
Коли душі немає чим горіти,
вона одна згасає у імлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2016
Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
[i]гиля-гиля, листя, у долини,
гиля аж до самої весни.[/i]
І ясна жура цієї днини
опікає душу ще живу,
і несе печальне рандеву
жевріючій осені людини.
А літа, як листя і траву,
вітер часу замітає далі,
ніж усі навіяні печалі
і не пережите наяву.
А природа у свої скрижалі
вписує оновлену главу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697757
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2016
У погоди – одні чудеса
на порозі пори дощової.
І на плетиві урни живої,
мов у маках, яріє коса.
Осіняють її небеса
у молитві за душі героїв.
Буйний жовтень малює й собі
обереги багряного літа
і осінньої мли оксамити,
утираючи сльози вербі.
І берези стоять у журбі,
опустивши опалені віти.
Затуманені роси рясні
умивають своєю сльозою
самоцвіти трави лугової.
А яса укорочує дні
і лишає надії одні
у чеканні тривоги нічної.
Осипаються ризи краси.
І марніє опалове диво
на узорі очей бірюзи.
І дописує вітер курсивом, –
[i]у шаленій атаці грози
ще гряде очищаюча злива.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697545
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2016
***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.
***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – [i]даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями![/i]
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.
***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі,[i] яко ізгої[/i],
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.
***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.
***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або [i]ошоколадити [/i]ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.
***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.
***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.
***
Для декламацій [i]б'яшемо[/i] вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб [i]розтікався мислію по древу[/i]
на рівні окаянної душі,
осмислюючи істини...
[i]...дешеві?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697427
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.10.2016
У тиші келії моєї
понад водою край села
немає пасії тієї,
якою ти колись була.
Але у бабиного літа
у борг позичимо вогню,
аби у полум’ї горіти
бодай феєрією ню.
І хай світлиною палає
і поетеса, і поет…
А над водою хай літає
усім невидимий дует.
Хай буде мода на поета.
Ми намалюємо сюжети,
які навіяні в журбі, –
ти будеш вірною собі,
а я писатиму сонети,
які присвячую тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2016
Шановному меру столиці
від мешканців краю боліт.
Нехай Вам сьогодні присниться
від мешканців цих
З А П О В І Т
Ви, кажуть, катаєтесь часом
зупинок одну або дві.
І кажуть, що нібито зайцем,
а інде, – [i]ганьба голові.[/i]
Бо якось на велосипеді
об'їхали наші місця,
коли Ви були попере́ду
аж до Окружного кільця.
А там і рукою подати
за те окаянне кільце,
аби на чолі депутатів
явити народу лице.
По ул. Ушакова Миколи,
до де.14 веде
дорога у вигляді кола,
якої немає ніде.
А там у під'їзді четвертім
є озеро й водоканал
і ані бомжі, ані черті
не можуть зайти у підвал.
А там, аби Ви подивились,
немає де стати нозі
і криси усі потопились
у тій лікувальній грязі.
А ми ж комірні заплатили
і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
А досі ще не пояснили,
куди наш будинок пливе?
Запрошуємо на регату.
За ці незначні комірні
ми хочемо Вас покатати
на плоті або у човні.
А нам і біда ще на горе.
У ЖЕКу немає судна,
зате – які запахи моря!
...із самого-самого дна.
Готуємось до експедицій
із Вами, звичайно, і ЗМІ.
У чунях спимо й рукавицях.
Ідемо назустріч зимі.
Усе буде добре зимою.
Вода замерзає у лід.
Тому усією юрмою
ми й пишемо цей заповіт.
Коли наш будинок і Рада
упадуть у Вас на очах
цією зимою, Аллах
і Вас не покине позаду.
Катайтесь тоді до упаду,
але на своїх ковзанах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697233
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.10.2016
Я у бою за нашу Україну
не убиваю ворогів моїх
ані [i]а ля буяни,[/i] ані тих,
які таємно ціляться у спину.
І не біда, коли я лаю їх
не дуже полум'яними словами,
аби не обгоріли між боями
свої або чужі серед своїх.
І може, чимчикуючи до ями,
найдеться ще блукаюча вівця,
яка не розуміє до кінця,
куди іде з моїми ворогами.
Воюю я, міняючи місця,
на рубіконі передислокацій,
не визнаю ані колаборацій,
ані амбіцій іншого бійця.
Я не готую акцій і овацій
полеглим у гібридному бою.
Я захищаю націю свою
в ім'я майбутніх незалежних націй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697205
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2016
А я пам'ятаю майбутнє і досі.
Ми, босі, до нього ішли по стерні –
ворона і я. А по битій дорозі
у [i]щорсовій[/i] позі – [i]чапай[/i] на коні.
Ворона шукала зерно у полові,
а я у копиці, а то й у ріллі –
якогось бадилля козі. Не корові,
якої іще не було у селі.
По ниві неораній – вруна зелені.
То мій урожай, що полили дощі.
І хто, як не я, принесе у кишені
оці остюки на мої «калачі»?
Та треба тікати – мені і вороні.
І ми летимо у луги навмання.
Вороні нічого. Ворона проворна.
Не чує за спиною тупіт коня.
Нагайку уже не забути ніколи,
і як я у рів із водою пірнав.
А ще говорили, –[i] не приймуть до школи,
за те, що із ясел додому тікав.[/i]
Мене уві сні на коні не піймати.
Але наяву доганяють давно.
Та хто – як не я, коли тяжко мовчати?
І хто, як не ми
як один –
за одно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697101
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.10.2016
[i]« Что ж мы, на зимние квартиры?
Не смеют, что ли, командиры
чужие изорвать мундиры
о русские штыки?»[/i]
М. Лермонтов
Малює осінь сизі силуети –
сіріє поле, гай
і тінями копиць.
на сонці висихають,
павши горілиць,
покоси осоки і очерети,
палає купиною
віття ковили
у догоранні бабиного літа.
І ми
за ворітьми
жили собі були,
і дожили...
Душа
замаялась горіти.
І ніби не війна,
а наче – ми не ми,
і не зима, а стукає у двері.
І, може, то не кров,
пролита між людьми,
а сльози висихають
на папері?
Курличуть журавлі
за обріями дня.
Показують до вирію дорогу
пряму – у небеса,
далеку – навмання,
усе одно до Отчого порогу.
Ключами летимо.
А далі – [i]селяві.[/i]..
Попереду нові орієнтири.
Колоною –
сапери і мортири,
на моторошні подвиги нові.
А у траві –
уже нові
квартири,
свої онучі
і чужі мундири.
А нелюди живі
жадають ще крові,
рихтуючи котурни
на Сатира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697052
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 27.10.2016
О, вороженьки не дають дрімати –
тоді чека, а нині еФеСБе.
Поширюють культуру ...азіати.
І як тоді своє не захищати,
якщо ми захищаємо себе?
Оклигуємо буйні і наївні.
Уже не дивовижа – коляда.
Колись осоловіє і орда.
Але чому каца́піє країна,
де мова має бути, як вода?
А пам'ятаєш, окаянний брате,
що є у нашій мові, - [i]назавжди?[/i]
Якщо на ваш великий перекласти,
це означає, нібито, послати
тебе і [i]іже[/i] знаємо куди.
Бо ви усюди. Вже і на івриті
лунає ваше, – [i]ме[/i], якшо не, – [i]бе[/i].
Де язикаті, там чекай рашиста.
То як вас, м'яко кажучи, любити
якщо ми поважаємо себе?
Вам у Бермуди, а не у Європу,
де ми були раніше, ніж вона.
Та як ізолювати за окопи
усіх, кого чекає гепа-допа,
і вас, кого збагачує війна?
І королеви, і а ля дворяни,
якими аж зашкалює екран,
кому я пишу оди і романи?
Чому у хаті охають селяни,
коли лютує опер капітан?
Ворота на Росію не закриті.
Навоювався, тай тікай бігом.
А як іще худобину учити,
якщо не гнати у своє корито
вилизувати мову язиком?
Орда воює, поки не конає.
Ідуть за [i]окультурення[/i] бої –
за капища й кадильниці свої.
Хіба не мова нас оберігає?
Якщо за неї націю вбивають,
то як же обеззброїти її?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695685
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.10.2016
Не дерев'яні ми. Дереворити
ще нагадають украдену мить,
як і донині, минулим укрита,
казкою видимою оповита,
візія осені милою снить.
Місце ікони не пусто у свято.
Пізно молитися їй, та зате
наша надія і мрія крилата,
не обіцяючи все і багато,
ще подарує своє і просте:
тішитись нею, сльозою умити,
рідне і чуле душею зігріти
і уявити її, як дитя.
Поки на покуті буде кутя,
Боже, не дай мені дерев'яніти
у роковини усього життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2016
***
Кросвордами нікого не здивую.
Але цікаво, що я ще почую,
коли це означає: люте зло,
[i]ех[/i] – на початку, [i]ій[/i] – посередині,
та ну його уже к лихій годині,
бо далі [i]о![/i]
І на кінці,
...о.
***
А темної ночі
кацапія …хоче –
варяга, Батия, мурло.
А волі не треба.
Вона є на небі,
яке завоює
...о.
***
Все, що украли,
злодіїв не радує.
І у Кремлі ненадійне кубло.
Є тільки Пу!
І н е в и н н а Кабаєва,
що і її залишає
...о.
***
І ніякі ми не вільні,
і свободи не було.
Та не ми у тому винні.
Тільки – [i]слава Україні! –[/i]
підіймається
...о.
***
Я посилаю есемеску,
як Ваня діду на село:
[i]Пакуй валізи і бабло.
Тебе чекає Чаушеску.
І не затримуйся,
...о!
[/i]
***
Потоне у крові Росія,
а з нею і її «месія».
І марсіани з еНеЛО
візьмуть кирюшу ієрея
і меч рахітика Арея,
що іменується
...о.
***
Історія Раші не знає потопу,
неначе його й не було.
Виговського знаємо по Конотопу.
Мазепу шануємо, як патріота.
А що означає
…о?
***
Волають яничари та ізгої:
[i] – Немає України як такої![/i]
Аж небо голосами загуло:
[i]– Є Азм, і Яхве, і Михайло-воїн![/i]
Оберігають націю герої,
а боягузи – зека і
...о.
***
А у нашого Петі – чоло,
а у мідного – щоки надуті.
На коні він показує Путі,
що бере і його у сідло.
І побачила ненька,
що Петя маленький,
ну а Путя –
велике
...о.
***
А у Петі – малий, а у Путі – такий,
що різниця на ціле кіло.
Але злі язики,
особливо жінки
доказали, –
махлює
...о.
***
А на Росії всі аристократи:
бойовики, злодії, бюрократи,
усі, кому раптово повезло.
Іде аристократія війною.
ЇЇ веде конвоєм за собою
його високородіє
...о.
***
Великі істини зі сходу:
немає України зроду,
Європу бомбою знесуть,
Америка іде під воду,
на Рашу тропіки ідуть.
Тому Америці на зло,
рятує Азію
...о.
***
А совдепія
співає:
[i] – Бачу те, чого немає,
чую те, що загуло,
знаю те,
що не було...
[/i]Бутафорія линяє.
Окуповує
...о.
***
Воюють із украми урки.
Це ОБееСЄ довело.
Але Україні за муки
Америка каже, –[i] хелло![/i]
Європа викручує руки.
Зате багатіє
...о.
***
Його уже й Гаага не чекає,
Обама! Й той руки не пожимає.
Асад! І той чекає на бабло.
Усім надокучає помело –
нікуди [i]невпіхуєме*[/i]
...о.
[i]*– авторський неологізм І. Плюща [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693659
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.10.2016
(Компіляція поеми)
[i] « Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили.»[/i]
Леся Українка
Я уві сні літаю ще, буває,
а наяву ілюзією раю
являється поезія моя.
А іноді, вечірньою зорею,
не оминає келії моєї
пульсуюча поема житія.
І
Побачу небо, маяки у морі
і пристані, і гавані …на дні,
і неозорі про́стори ясні,
а де-не-де ледь жевріючі зорі
у сивій і глибокій далині.
А іноді привидиться мені,
що чую репетицію салюту,
якою не відлунює майбутнє…
Або узрію плями у вікні
і виповзає тугою забуте,
і …просинаюсь на своїй війні,
де войовниче, сите і безпутне
ще полірує зорі п'ятикутні...
І думи навіваються сумні,
що Україна знову у вогні,
а наші душі на біду і горе
ошпарює інформаційне море,
«Аврора» маячіє у бою,
агресія, анексія, блокада
і недолуга корупційна влада,
що зневажає націю свою.
З одного боку діє Божа сила,
а з іншого - парафія Кирила
собі шукає місце у раю.
То агітує, то іде ходою,
то апелює до Русі святої
іноязике юрмище «рідні»,
манкурти генерації нової,
злодії і нувориші хатні.
І наче люди, а немов отари
ідуть за баранами до кошари,
яку не допалив Наполеон.
А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
свої права і Орликів закон
або Мазепу, а не людоїда,
і Конотоп, а не Бородіно
дивилися б у іншому кіно…
………………………………
Історія! А як же правди мало!
Історію ми кров’ю написали
і не один долали рубікон…
І знову – та ж руїна і навала…
……………………………..
Іще[i] самі себе не звоювали[/i],
та знову, – [i]що? Готові у полон?[/i]
……………………………
І напухає онко-сіра зона,
а паразити п'ятої колони,
чекають інвазію кацапні.
І вчора ще вони голосували,
аби на сцені [i]карлики скакали[i][/i][/i]
або тузи «еліти» нев'їзні.
Московії усе іде до пари –
мерзотники, іуди, яничари,
любителі гучної маячні.
……………………………..
[i]Усе тече, але не все минає.[/i]
Рептилія щелепи роззявляє,
шматує і заковтує чуже...
Нема управи на діяння змія,
хоча нечиста сила розуміє,
що Україну небо береже
і анулює націю Батия,
яка уперто лізе на рожен.
А я усе дивуюся, – [i]невже
і їй не вистачає тої суші,
води у морі, випалених зон?[/i]
Ви чуєте? [i]Рятуйте ваші душі! –[/i]
лунає у сузір'ї Оріон.
ІІ
Та ми й самі дивуємо планету
і маємо уже [i]свої дуети[/i],
воюємо, аби на небо йти,
уміємо у світі суєти
писати і поеми, і сонети,
і досягати ...вищої мети.
Але нема путі із темноти.
А, може, не майори, а поети
у синьому сузір'ї Андромеди
освоюють сіяючі світи?
І може, як підемо за тумани
у чорну пломеніючу діру,
і нас конвоюватимуть слов'яни –
євреї, українці і цигани
не у раю, а в Бабинім яру?
І небеса, до болю незнайомі
у пам'яті ґенези ожили.
Яка краса у мареві імли!
І як ходити у ярмі земному,
і як не добиватися додому
з цієї каламуті й кабали?
...............................................
Пітьма і сяйво. Куля і свобода.
Релігія і опіум народу.
Душа і пекло. Рай і сатана.
Висока Ліра і її фанфари.
Імперія і неминуча кара,
«Today» Росії і її [i]весна[/i]...
Минуле ударяє у литаври,
і кожен відчуває ці удари,
де матюками гупає війна.
А там уже – руїни і окопи,
той самий осучаснений дует:
яса і воля, урки і укропи,
Росія і Америка-Європа,
орда і Україна – тет-а-тет.
........................................
І вояжує місія до [b]Крим[/b]у.
Очолює її авторитет
таємної імперії калиму.
Володарює мафія незрима,
гієна ночі – [b]крим[/b]іналітет.
І тут уже ніякої надії
на ум і совість партії злодіїв.
На караул! І, Боже, нас боронь
од місії скаженого месії.
Але не гасне сірка і вогонь.
І п'ятикутні пазурі Росії
диявол випускає із долонь.
ІІІ
Такі ось – когнітивні дисонанси.
У небі зорі, а на Раші – шанси
повірити у шоу й чудеса,
а в Україні пауза й …гроза.
Від мирної угоди по Донбасу
одному – сльози, іншому – роса.
Ви чуєте? Це плач Ієремії
до нашої заступниці Марії,
аби допомагали небеса.
А у людей на це немає часу.
І падає з очей самого Спаса
гаряча і гірка Його сльоза.
А у людей немає ще науки,
як ідолу укоротити руки.
А може мало муки на землі?
А, може, мало ще тієї кари,
якої заслуговує отара
парафії ізгоя у кремлі?
…………………………...
[i]Нема управи на діяння змія…[/i]
...........................................
Але триває ера Водолія.
Очима ночі сяючі зірки
на зміну бойової веремії
запалюють у небі маяки.
І жевріє надією майбутнє,
і падає уже Ієрихон,
і з віщою трубою в унісон
лунає заповітне і могутнє.
Розвіюється летаргійний сон.
І поки розвидняється над нами,
поїдемо чумацькими шляхами
вивозити огуду протиріч
малими і великими возами.
Віч-на-віч засіяє із облич
жива надія, поки Божа сила
запалює у небесах світила
і землю укриває мати-ніч.
Її вітрило напинає крила
і їй на зміну вранішня зоря
нагадує отаману Ярилу,
що настає його ясна пора.
[i]І блі́дий місяць[/i] падає за гаєм,
а ясночолий ранок починає.
Є маяки – минає маячня.
Ярило зорі поганяє плаєм
і напуває білого коня,
і розганяє чорне вороння...
І поки ера миру не настала,
єднає у досвітні ареали
сузір'я ночі – ореоли дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693597
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.10.2016
Із нею оживає ясен день,
але – без неї. Бо така кебета,
що без [i]кубіти[/i] більшає пісень
і мрій у майже кожного поета.
Я не чекаю іншої пори,
аби мої літа уже поважні
не навівали суму і жури,
коли не обіймаєш неосяжне.
І як не потонути у журбі
і досі розказати не умію,
аби була – і людям, і собі
чужа розрада і моя надія
у цій такій допитливій юрбі.
Іду в полон, з полону визволяю,
коли мені її не вистачає
уявою у пам’яті моїй.
А як оберігати таємницю –
душі моєї пійману синицю
жар-птицею у клітці золотій?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016
(новостанси)
***
Воюємо зі світом наодинці
і [i]маємо, що маємо[/i] – одні
міняємо особини і лиця,
але немає того українця,
якому не горіти у вогні.
***
Ой не радій, що звечора уранці
пообіцяли дати коровай.
Дарів не бійся, бійся не окрайців
і не коней, а подаянь – данайців.
Інакше рано попадеш у рай.
***
А горе – не біда, що ідіоти
волають, – за, а голосують, – проти
обіцяного thank you very much.
Біда, коли керують патріоти
з великою перервою на lunch.
***
Корупція поліції минає,
а судія грабує і …линяє.
Воюємо на вільному шляху.
У третій владі істини немає,
зате які події на слуху.
***
Ми реготати дуже раді,
коли актори на естраді.
А усміхаємося мало.
Але які смішні паради
і коронації кварталу!
***
Нам[i] у десятку[/i] ще далеко –
ані варягами у греки,
ані юрбою до орди...
Всі карти путають чорти.
А ось «двохсотими» – це легко,
аби до неба досягти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691889
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.10.2016
(ЛІМЕРИКИ)
***
А допи і гепи, і штепи-дурепи
горлали, – [i]прийди і подай![/i]
А ми, майдануті,
цінуємо Путю
за гасло його, – [i]не зівай![/i]
***
А малороси й недороси –
злодії Дону, на-гора,
чекали боса і Барбоса,
а нині закрутили носом, –
води немає із Дніпра.
***
А на Раші Московія є ще
і по радіо Путя не бреше,
що йому надоїло чуже.
І тому він чуже убиває,
його армія боїнг збиває,
і на Сирії голо уже.
***
А до акції
Раші нашої
Україні іти тай іти.
Провокації
інтер-нації
будоражать далекі світи.
***
А на пульті екранного світу
віртуальні одні неофіти.
Не лякає війна і сума.
І вони би хотіли
умерти за діло,
але клавіші undo нема.
***
А у нас ейфорія минає,
що Донбасу і Криму немає.
Бойовик-малорос
умирає за щось,
а на небі Росія чекає.
***
А на Чуді – овації Путі.
Аплодують усі «шамануті»
«охуину» орди ліліпу-
ті. На юрті калмика
на кінчику піки
сяє пика
великого
Пу.
***
А буйний[i] Гога і Магога[/i]*
опережає Битіє –
«бодає» все, що де не є
або бере собі на роги…
Та відчепися, ради Бога,
і май усе, що Він дає.
[i]* – азійський персонаж Старого Завіту [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691365
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.09.2016
***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.
***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.
***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.
***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.
***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.
***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і [i]руки умивати[/i]
...у крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691107
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.09.2016
Надія є. А як би то без неї
протерти очі од порохняви?
Її не опорочити брехнею
за те, що без меча [i]іде на ви[/i].
Вона сама і щит, і меч держави,
і символ перемоги і мети,
і більшої не потребує слави
у світі мішури і суєти.
Вона та сама і на барикаді,
і у окопі, і на тій війні,
якою прикриває вища зрада
екрани на детекторі брехні.
За убієнні душі Іловайська
чекає «нагороду» генерал.
І є Надія, бо її поразка
уб'є і Україну наповал.
Перемагати іноді – це мало.
І де-не-де, а то і між людей
плямують те, що вчора ще сіяло
на тлі героїзації ідей.
Тому і намагаються придворні:
[i]– Ату її у чорний кондуїт![/i]
Але Надія є. А душі чорні
очікує на фініші Аїд.
Тому і панікують двоєликі,
шукаючи управу на права
сва-
[i] вільної[/i].
Та є ще булава,
яку завоювати має жінка.
Сильнішого за неї чоловіка
немає,
поки нація
жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2016
Якщо ми є, то і розлук немає,
бо є у мене – ти, а в тебе – я.
Коли одного цього вистачає,
то ми на цьому світі ще сім'я.
Моє ім'я тобі не буде всує.
Твоє ім'я дає мені снагу.
Тебе я за парсеками почую,
якщо не заночую у снігу.
А там уже до тебе недалеко.
Та не радій, що це буває легко,
і не даруй гіркого каяття.
І не сумуй, і не карай журбою,
Ми будемо навіки із тобою,
якщо на тому світі є життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690933
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.09.2016
Не я сумую, а душа моя.
І їй, одній, ще боляче дивитись
на те уявне, що воліє снитись
за зримою каймою житія.
Коли я маму уві сні побачу,
радію, звісно, а якщо і плачу,
то візія минає уві сні.
І легше просинатися мені.
Або, буває, що почую тата,
і оживе моя дитяча хата
веселкою осоння на воді
і піснею про чайку у біді.
А то побачу брата ще живого
і разом попрацюємо за нього
на нашій вольній ниві, у бою
за ойкумену бойову свою.
І дивина – не завітають сестри,
які на Раші ні живі, ні мертві.
коли уже не радує «страна»,
а душі спокушає сатана.
А наяву неначе, у долоні
тримаю руцю ще малої доні,
а з рук її прямує до наук
єдиний мій і незалежний внук.
А то у сни негаданої сили
зайдуть сини, яких не народили.
І туга очі застує мені,
що можуть їх убити на війні.
У небі юні друзі виглядають,
чи долечу, коли у сні літаю,
чи обіймаю біженку села,
коли вона ще нічия була.
А може і вона ще виглядає,
радіє, що сумую я зі сну,
і забуваю не її одну –
гоноровиту панію із краю,
де ми уже обоє на краю,
а я ще воду із веселки п'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2016
***
Умиротворюємо рать.
У небі ангели літають,
за усіма спостерігають.
Поезія і благодать.
Ледачі коней напувають.
Борці вареники їдять.
***
Ніхто не відає, що ми
усі заручники у щастя.
Душа весною дуже часто
чекає білої зими,
а літом – пролісків і рясту.
***
За обріями тануть журавлі,
іде евакуація до себе
ключами на летючі кораблі –
осіння гравітація землі
і літня левітація у небо.
***
І хапуги, і злодії,
і за роги, і за виї
із лайна рятують Рашу.
А блювотина й помиї
пропагандою Росії
виливаються на наше.
***
Ми юні, зелені і ...старші
за нашого «брата-месію».
Паскудить реліквії наші
імперія, названа Раша,
або самозвана Росія.
***
Коли диявол кане у пітьму,
поезія – тяжіння подолає
по іншій траєкторії до раю.
Поету тяжко іноді тому,
що істини дурне не помічає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687787
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.09.2016
Я не нав'язую нікому
метафор віри і добра.
Але позиція свідома,
якщо комусь і невідома,
то є на кінчику пера.
Я не цураюся Корану,
але у мене є Отець.
І явно Будда не омана…
Та не радію істукану,
допоки радує Творець.
Я вірю ясену, соснині,
а почуття дарую глині,
яку місило божество.
А вірую у полонині,
де відаю Його єство.
Не вірю я у дерев'яку,
у комуняку, іншу б'яку,
якій минулася пора.
Живучі молохи ніякі.
Немає ідола добра.
Але не кидайте каміння.
Хай вас Ізіда береже.
Цінуйте ваше негліже.
Але, як лицарі сумління,
не заперечуйте чуже.
Поезія – це месіанство
у надра душ. І не дарма
темніє там, де іншим ясно,
– [i]якщо немає християнства,
то і поезії нема.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
Я не хочу жити у напрузі,
бути тамадою у ослів,
що, буває, нібито і друзі,
а у войовничому союзі
маєш потаємних ворогів.
І тому не хочу я сусіди,
до якої зроду не піду.
Не бажаю я долати біди,
де й малого не залишу сліду
і своєї долі не найду.
І не хочу я такої долі,
що гартує волю на війні
і волає бойові пісні,
а коли завиє що у полі –
то й усі поминки по мені.
Я не хочу жити одиноко,
падати, летіти не висо́ко…
І коли недоля допече,
я до тої гавані поїду,
де мені, як милому сусіду,
є кому підставити плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686507
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.08.2016
Нічого немає,
чого не буває
єдиної тої пори,
коли і вечеря,
і клямка на двері,
аби не боятись мари.
У лісі, у хаті –
і тіні хрестаті,
і вії були ще тоді,
і видимі нявки,
і голі русалки
ночами жили у воді.
А як же забути
оті атрибути
хрестин і поминок людей?
Кощій повінчає?
Яга сповідає
нехрещені душі дітей?
Далека дорога.
Я «їду до Бога».
На возі, немов у раю.
У синьому полі
дощі і тополі
«охрещують» душу мою.
А батюшка келі-
ї мив у купелі,
єлеєм помазав уста.
І ризи не тліли,
вода не горіла...
Я мирне ягня у Христа.
А нині боюся,
якщо утоплю́ся,
прийме Посейдон, чи Нептун,
чи Ра, чи Ізіда,
чи пекло Аїду,
чи мій предковічний Перун?
І сіяли жито,
і мали корито.
На обрії – ті ж міражі.
Кому довіряти?
На капищі – таті,
і вірної – ані душі.
Одні – мусульмани,
а інші – погани,
а грішній душі все одно,
на кого чекати,
на що уповати,
коли опускають на дно,
аби хоч би якось
ще вище піднятись,
аніж дозволяє талан,
або обіцяти
іконою стати,
коли оживе істукан.
Чи має людина
лихої години
себе довіряти богам?
Одна є старому
дорога додому, –
[i]виборсуйся, голубе, сам.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686487
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2016
[i] « Наше літо догорає»[/i]
Інеш
Нема палітри золотої,
але її веселка сяє,
малює ауру весною,
як літо зиму доганяє.
Роки понурими волами
ідуть до осені нової.
І не минає із роками
незадоволення собою.
Немає тої у «покоях»,
з якою не минає літо.
І ні ударити, –[i] по конях,[/i]
ані за вітром полетіти.
А та й собі усе горює.
Роки ідуть. Краса линяє.
Не помагає, – [i]алілуя![/i]
І пари вірної немає.
Не повінчаються, бо пізно,
не поєднаються, бо різні,
хоча й однакова недоля.
Ані ґазди, ані кубіти.
Йому – нема куди летіти,
а їй – шукати вітра в полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2016
Суворі барди, інший раз,
коли бряцаєте об риму,
лишайтесь чуйні. Одержимі,
не виставляйте на показ
«ранимість» вашу «уязвиму».
Не лайте друга за добро,
за одиниці і зеро,
за їхню іншу щиру віру,
за інде в'їдливе перо,
коли турбують вашу ліру.
Не думайте, що ви чужі
по різні боки на межі,
де є дуелі у дуеті.
Чого зриватися на пси,
коли ти, Господи єси,
достойний імені поета.
Немає геніїв у нас?
Та маємо у віщий час
тримати вище наші стяги.
Але не методом борні
і, вибачайте, маячні,
чекати вищої уваги.
Аби не каялась ніде
твоя душа у тому краї,
де все тече і все минає,
дивися у майбутній день…
Хто не чекає, той іде,
а хто цінує, той прощає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685139
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.08.2016
***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.
***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки.
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.
***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.
***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.
***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.
***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684969
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.08.2016
Не поміняти течію ріки.
Не пізно пригадати, що забули,
якщо перегорнути сторінки,
якими освітилося минуле.
Нічого особливого, хоча
свої літа до когось приміряли
і мріяли, бувало, по ночах,
коли кохані очі ще сіяли.
І ось тісні дороги житія
стулили не поєднане до купи:
його, роками вже багатія,
її – уже з мітлою біля ступи.
Ой не міняє модний туалет
ні дідуся, ні сивої бабусі.
Та на її усмішку усміхнувся
колись недооцінений поет.
Поговорили. Інше пригадали.
Жалілись на безжалісні літа,
якими їх життя обдарувало –
його за те, що обіцяв не мало,
її за те, що не була свята.
У нього – ані каплі ностальгії,
у неї – ні на іншого надії,
ні на свою окремішню стезю.
І згадує напівзабутий образ,
і чує ще його прощальний голос,
тихенько витираючи сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
[i]« Будем драти, пане-брате,
з китайки онучі.»[/i]
Т. Шевченко
Ми уміємо співати
про війну і біди.
Запалили нашу хату
зелені сусіди.
Ой ударить їх блискавка
великої хмари.
Зачекались на опришка
вівці та отари.
Де ті байди, гамалії,
орлики, мазепи?
Буратіни і повії
лізуть у нардепи.
Об'єднали [i]за[/i] і [i]проти,[/i]
не бояться кари.
Позаймали всі висоти
віті яничара.
Заарканили Свободу
зграєю-ріднею.
І немає у народу
нації своєї.
Українці і кримчани,
ви собі до пари.
Не корітеся осману,
турки і татари.
Від гундяєвої схизми
вже немає спасу.
Не шукай путі до тризни,
сотовий Донбасе.
Де ти нині, орле сизий,
Де ви, соколята.
Наносили гості хмизу
і палає хата.
І, як чайка при дорозі,
б'ється сива мати.
Зачаїлись у облозі
її чаєнята.
Забирає по одному
тьотя із косою,
і нікому невідомі
секунданти бою.
Оселили хату змії
лукаві, дволикі.
Окупація Росії –
трупи і каліки.
У бою за Україну
бурі неминучі.
Виряджає мати сина
у краї кипучі.
Є оперення орлине
і живі герої.
Об’єднаємо країну,
а тоді й – до бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684805
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.08.2016
[i] « Няма таго, што ранш было...»[/i]
Пісняри
Минає літо. Все минає,
що починається весною.
І все, чого душа бажає,
тече у Лету за водою.
Душа оплакує минуле
і на майбутнє уповає.
А серце, наче і не чуло,
що без утрати не буває.
Умите кольорами крові,
перемагає жовто-синє
і за законами любові
парує літнє і осіннє.
З'їдає обрії червоне.
Але і юне, і зелене
очима-зорями ікони
із ночі дивиться на мене.
І просинаються романи,
коли надія не остання,
і посипаємо на рани
солоні присмаки кохання.
Але описуються інші
незримі і неповторимі,
як у навіяному вірші
ніколи не вмирущі рими.
І як її жагучі очі
палають інеєм Стожари
тієї однієї ночі,
що й досі ще дарує чари.
І не одна жива надія
покличе осінню до себе,
коли одна-єдина мрія
закине аж на сьоме небо.
І буде істина у слові,
як уявлялося раніше.
Але ніколи не утішить,
умите кольорами крові.
Немає вічної любові,
а першу не замінить інша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2016
(Лімерики)
***
А чому на поета-сараку*
виливає помиї писака?
А тому, що минає минуле,
а його, як поета, не чули.
У палітрі поезії – лаки,
і чекає писака подяки.
***
А на істину мало надії,
поки марні діяння і дії.
У екзилі – народ.
То який ідіот
у Криму аплодує Росії?
***
А у владі говорити раді,
що немає челяді у Раді.
Раді і банкіри-павуки,
що у банці є ще їдоки
і, як недої́дки, їхні …леді
у меню гурмана …«на нараді».
***
А у політиці, і в економіці
не добачає ніхто,
як умирає од скромності
сам тамада нерухомості
для ветерана АТО.
***
А у нашому раї,
буває, немає
своєї руки.
І біжать олігархи
під руку монарха
наввипередки.
***
А як мені якусь надію мати,
якщо по експозиції іти?
Які стиляги – у шести-десяті?!
Які забуті і які ще кляті!
Які поети!
І які кати!
*сарака – з гуцульського діалекту: вимучений бідолаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682999
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.08.2016
[i] «Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна.»
[/i] М. Ісаковський
Пожати лаври капітана Немо
не випадає, поки молоді.
Але і гори дихали на мене,
озера, ріки і моря, окремо,
омили ноги і мої путі.
Моя каюта на борту «Вернадський»
перетинає Тихий океан
уже без мене. Але дух піратський
заносив і на острів [i]корабляцький[/i],
і на блакитне озеро Севан.
І я умів [i]побачити китайця,[/i]
який на мене косо поглядав,
напевне пам’ятаючи Даманський
або тому, що інколи уранці
я на Амурі цибухи кидав.
І козиряли чукчі, і татари,
і сохою іменував якут,
коли попід ясні Волосажари
воєнні Байконуру і Кап'яру
передавали пошту до Бермуд.
На Єнісеї наковтався горя,
і по Обі ракетою ходив.
І на «кориті», нібито учора,
боявся бурі Рибінського моря.
Але, як Разін, Волгу переплив.
Мої монети є на дні Байкалу.
В затоці Лаперуза – мис надій.
А на косі півострова Ямалу
уже не буде мого номіналу,
оскільки я у Рашу нев'їзний.
Кучуму я виношую поему.
Іртиш омиє мого п'ятака.
Але така оказія у мене –
не відвоюю я аборигенам
усі завоювання Єрмака.
На Колимі – могила мого друга.
Північне сяйво виїло роки.
На Кольському була у мене друга.
Жага тайги. Та не її заслуга,
що не поїду я на Соловки.
Були ми агітовані і чесні.
Подіями насичували дні.
Але усе собою інтересне,
натикане у Пітері і Прєсні,
нагадувало злодія мені.
Не озирав я [i]мумію[/i] ні разу.
А от на Лені воду окропив.
У Красноярську хилитав стовпи.
Та зупинились маятники часу.
Росію зеків я не полюбив.
Люблю і досі білий Севастополь
і чорний забувається Торез.
На спогади багаті я не Крез.
Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
не додали поезій і поез.
Я перелітний. Манять ще простори,
і ріки, і озера, і моря.
Та настає осілості пора.
І у свою уже осінню пору
вертаюся до сивого Дніпра.
Ночуючи під зорями ясними
на палубі земного корабля,
я спокушався мріями земними.
Але коли крутилася Земля
і у Союзі всі були своїми,
не спокусився зорями кремля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682909
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 10.08.2016