| Сторінки (20/1935): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
***
На кожний монастир є свій устав,
який не відміняється юрбою.
Але чому не відаю покою?
Мабуть занадто ближнім дозволяв
експериментувати над собою.
***
Вдивляюсь у далекі міражі
майбутнього моєї України.
А там – чужі.
Невже і там – чужі?
А де вони – і воїни-мужі,
і генії, яких немає нині?
***
Коли дурної слави трохи є,
Батиєвої також не убуде.
Не розриває кола житіє.
Ідуть його потомки на моє,
готове
для сучасного приблуди.
***
Наплодили по зав’язку своє,
що до світанку спати не дає.
На сході не кінчаються маневри.
Ринатомети вимотали нерви.
І Швондєр-Симоненін повстає,
аж із трибуни завоняло сте́рво.
***
Біда на кожну голову дурну,
яка росте, де мають бути ноги.
Усе, чого немає на Дону
у Рашії сьогодні – на кону,
щоб реанімувати Перемогу.
І де проекти горя і руїни?
А на параді проти України.
***
За копанки Аліка платимо мито.
За гроші Ренатика – наші борги.
Помиї Росії – злодії, бандити,
кадировське кодло, хамло недобите,
і сущі, і бдящі роззявлені пащі,
у Думі, у Раді «великі трудящі» –
усі вороженьки...
А де вороги?
***
Скільки треба Каїну свинини
на куріння духу сатанини?
Чи по горло вистачить йому,
щоб не подавитись у Криму?
Чи заколе Авеля у спину?
Чи уп’ється кров’ю України,
поки смалить шкіру у диму?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498307
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.05.2014
[i]« Одна баба сказала»[/i]
ОБС
Казала баба, що поети брешуть
так само, як радянські «брехунці».
А де бабуні язиками чешуть,
то там і суща правда при кінці.
Якби тепер жила покійна баба,
її село піднесло б до небес.
Село бо знало, – [i]баба, як варцаба[/i].
Чеснішої не знало О-Бе-еС.
До прикладу – ідуть колгоспні збори.
А ось і слово лектору. Пора!
[i]– Америка Росію не поборе.
У нас – ракети. Лэніну– ура![/i]
Ну точно так, як у Слов’янську – Штепа:
[i]– Ура вічнозеленому совку![/i]
А що казала наша баба Степа?
[i]– Поплескаємо, мать вас розтаку.[/i]
І всі баби, які сиділи мовчки
у першому й останньому ряду
плескали і сміялись із примочки,
придумуючи жарти на ходу.
А нині що? Тепер іначі сраки
очолюють слов’янську Де-еН-еР.
По подіуму бігають макаки
і агітують за еСеРеСеР.
І вже не кажуть, – [i]радіо казало.[/i]..
Але у баби запитав онук:
[i]– бабусю, що то в телику стрибало,
як мавпа, що у Путі їсть із рук?
– А то, онучку, Дарвінська приблуда.
що у раю була – «запретний» плід.
– Скажи, бабусю, а таке ще буде
через якийсь десяток сотень літ?[/i]
І інша баба, викрутивши віхтя,
онуку каже:
–[i] Будь мені здоров.
Мине еволюційне лихоліття.
І люди там не наламають дров.
Бо на межі тридцятого століття
і між макак нікого не помітять
дурнішого, як Шаріков-Царьов.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498161
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.05.2014
[i]« На той раз суддями були
якіїсь два осли,
одна нікчемна шкапа
і два стареньких цапа...»[/i]
Л. Глібов
Новий етап.
Галопом
напролом
або кар’єром, щоб не відставати,
рвонули на кар’єрний іподром
жокеї й корифеї-кандидати.
Така пора: у полум’я –
з вогню,
чи кров із носа,
а на носі –
скачки.
Аби перелетіти западню,
у президенти не полізеш рачки.
Брикають Буцефалами осли,
іржуть у Думі коні Жіріновські,
і «мушкітьори» Києва ростовські
ахейську дерев’яку потягли.
Калігули й Нерони тут як тут
на іноходцях «распевают песни»,
на Боліварі – коміки із Прєсні
проходу у погоні не дають.
Куди Пегасу? Утинають крила
свободі на підводі східняка
з оглоблями ординської кобили,
щоб не було і духу козака.
У гонці за корону – рисаки,
і огирі і жеребці ходячі,
і Росінанти, і звичайні клячі
брикаються копитами таки
і усмиряють голови гарячі.
Як на війні: [i]украденене – собі.[/i]
І коні, і верблюди – у законі.
Зади збивають на сухім горбі
і Швондєри, і Шарики червоні,
кому законне місце – на вербі.
У рішенні великої задачі
ламають списи авгури-знавці.
Стараються донецькі молодці
підняти ставку обраній коняці
із фігою і пальмою в руці.
Всі «противсіхи» нині за одно –
перемішати зерна і полову.
У фаворитах – вершник безголовий
рятує кума, що пішов на дно.
Юрбою ошелешені шакали,
заюшені Одесою в бою
і за зелені, і за «мать твою»
у біснуватих набирають бали.
Вертаються і гуни, і вандали.
Понесли коні Фурію свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498096
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.05.2014
Святкуємо підпільно Перемогу.
[i]І порох, і тумани [/i]– із Кремля.
Коли у голові немає Бога,
не буде переможною дорога,
якою оперезана земля.
У траурі очікує Вітчизна,
коли мине недоленька тяжка.
Не знаємо, кого чекає тризна,
хто доживе без тоталітаризму
у мирі із душею земляка.
Невірні, непокірні, окаянні,
до кого у молитві стоїмо?
Чи будемо зорею осіянні,
чи, може, як апостоли останні
за нашу віру душі віддамо?
Минає все, але не Перемога.
Але куди ідуть вони – оті,
в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
Ми – грішники. А запитай у Бога, –
[i]де є на світі білому святі?[/i]
Ще й очі не розвиднює уранці,
а душу кривить, наче п’єш ропу.
Ідуть по Україні не германці,
а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
ордою фашизоїдної Пу.
І хто там святкуватиме надалі
і питиме за горе і ясу
із чаші гніву?
Може вип’є Сталін
[i]і за великі наші дні печалі,
і за горючу матері сльозу?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497598
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 08.05.2014
[i]За сюжетами «Ферми тварин» і «Мауглі»[/i]
Оруелла і Кіплінга
Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
І у Криму, –[i] ховайся і тікай.[/i]
Велике Пу гуляє інтернетом,
хоч ніс верни, хоч очі затуляй.
І наче Пу нічого не накоїв.
Ну що із того, що його совок
високої уваги удостоїв?
Є видимо-невидимо героїв,
що голови ховають у пісок.
А Пу іде по головах парафій.
Як Шіва, має лишніх три руки.
У Пу є історичні двійники,
що азимутом не із географій
історію долають навпрошки.
Його годують гобліни і тролі,
але гидують ним, кому «капут».
І тільки бандерлоги, що на волі
усупереч неісторичній долі
поволі вибираються із пут.
Але немає ради. Їх не чути.
В ефірі – яничари і манкурти.
А як їм не повірити, якщо
велике Пу завжди повинне бути,
хоча надуте Пу – воно ніщо.
А хто з нічим боротися уміє?
Тому і є, що людям на біду
трикольоровим, триголовим змієм
із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.
І Зоо причаїлося у жасі.
У бандерлогів ще немає Пу.
І що тут вибирати бідоласі,
коли Шерхани вийшли на тропу?
Відомо, що Анжела – не Акела.
Обама теж ніякий не Боа
і «хенде-хоху» мало у Анжели,
аби у Пу боліла голова.
Тому оце мале й довготелесе
одне із найвеличніших із Пу,
коли Його покажуть у лупу́́,
вирішує погоду у Одесі,
хоча і знає, – що по плацу Прєсні
іде Йому і Рашії – капу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497272
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.05.2014
І
О, мій народе, де твій Моісей?
Куди ідеш із торбою пустою?
Заляканий тюрмою і сумою,
на той бік річки і на берег цей
пливеш, як бадилина, за водою.
Якби ж то ти хоч раз один доплів
до берега, де сили вистачає
любити землю й бити ворогів.
Коли ти справді вийдеш з берегів,
тобі на світі рівного немає.
Ти як могутня течія ріки –
мелодії, що досягає Бога.
Якби тобі, як Шіві, все – з руки...
Але усе нема чогось одного.
Поліфонічно всі ми мастаки,
а в унісон не вміємо нічого.
ІІ
Незаперечна місія народу,
та без вождів далеко до мети.
Коли нема удару за свободу,
то і Вітчизну важко вберегти.
Не раз уже у черзі за дарами,
очікували манну із гори.
Але майбутнє – це не орігамі,
омріяне у казці дітвори.
Якщо ідемо чотою одною
і у шерензі злуки стоїмо,
розіб’ємо кайдани і ярмо.
Ми на сторожі у Русі святої.
За долю України молодої
останню краплю крові віддамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497218
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.05.2014
Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
дух вольності у мене на очах.
Я буду доти, поки сонце світить
у небесах. І хай про це засвідчить
моє перо у радісних рядках.
А поки-що об’єднує і мрія,
і віра, і надія вдалині,
що де-не-де ще світить і мені.
У душах революція триває
і нашу правду ворог не здолає
сезамами великої брехні.
А Україна вимітає сміття.
А їй ще і сміятись по плечу
і плюнути у очі палачу.
Ти чуєш, юдо ери лихоліття,
за все лихе з межі тисячоліття
розмінною монетою плачу.
Чи не тобі, новітній людоморе,
якому люта кара й та мала,
я у боргу за згарища села?
Чи не з вини твоєї всім на горе
кривавого нещастя Чорне море
не уміщає скоєного зла?
Ти ще сьогодні цілишся у груди
моїй Землі. А лаври у паскуди
отримаєш за «мать твою таку».
Але коли таких уже не буде,
які бували на моїм віку,
нехай не буде і у сповитку
минулого позорища і бруду.
Історія немислиме забуде.
Але нехай не забувають люди
про душу у терновому вінку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497074
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.05.2014
***
І так – біда, і сяк – біда.
Як не пиши, – ті самі писки:
і не удар, і не орда.
Які пани і «ґаспада»!
Які антинародні списки!
***
Ось уже він, і вона, і воно
балотуватись ідуть, як одно –
більші дурисвіти меншим на зміну.
Іспити йдуть. Без’язикі осли
екзаменують безмовну руїну,
а претенденти іще не здали
мову й історію тої країни,
ради якої ми вистояли.
***
Які мордяки примітивні –
горили, і чинуші,
і уркагани легітимні
на службі у карлуші.
***
Від Москви і до окраїн
світ волає, – пробі.
Ощетинюється Каїн –
Гітлер, Берія і Сталін
у одній особі.
***
Враховуючи деякі моменти,
злодії знають основний закон,
але аби іти у президенти
украсти треба не один мільйон.
У злодія ті самі апетити,
як потягти не менше ніж вагон.
Отямились нувориші й бандити,
ідуть судити і готують бити,
аби балотуватися на трон.
***
Де комуняки вішають собак
на винних у корупції злодіїв,
то там і регіони, і общак,
і їх організований бардак,
і несанкціоновані події.
***
Ще на черзі нові огнеборці,
друга сотня іде до небес...
Ангел смути у небі воскрес.
Шаленіє юрба «миротворців»
і песиголовців у толоці,
завойовуючи
інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496927
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.05.2014
[i]« Україна не Росія»[/i]
Історичний факт
Наїлися емоціями доста.
Пора настала оцінити зло,
відоме, як агресія московська,
якої досі ніби й не було.
Та і добра неначе й не бувало,
і не хватає ґлею в голові
допетрати, – [i]а що се ся то стало?[/i]
Європа рубікони руйнувала,
Росія завойовує нові.
У Думі, як один, усі месії.
Закон, як дишло, – всяк собі гребе.
Усе поперек горла тій Росії,
що братом уособлює себе.
У старшого – амбіції монарші,
а меншому є місце у ясі
від Волго-Дону до джерел Росі.
Є дві Росії – наша і не наша.
Одна асоціюється як Раша,
а інша за походженням – з Русі.
І воздається тій і тій належне.
Одній Росії – вічна боротьба,
а інша буде мати протилежне
тим благам, що очікує юрба.
У пам'яті залишаться злодії,
що атакують наші рубежі.
Іде упадок місії месії,
лишається осадок у душі.
Лякає безголов’я двоголове.
І кидає на землю всім на зло
зловіщу тінь [i]капутінське[/i] крило.
І аплодує плем’я гонорове,
закльоване, етично нездорове,
якого у проекті не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496832
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.05.2014
І знов перо умочене у кров
і знову у жалобі аж до краю
перелітає неземна любов
за житіями мучеників раю.
І скільки на арені боротьби
потрібно ще покласти одеситів,
аби були до Перемоги ситі
міста герої і міста ганьби?
Убивці і посібники убивць,
гидує вами навіть прах ординця.
Ми знаємо мерзенні ваші лиця.
Не затіняйте волелюбних лиць,
що на землі сьогодні горілиць
дають нам знати, ким земля святиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496530
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.05.2014
Ісаія мовчить. І
Єремій
не чути.
Біблійною ходою йде армагедон.
Позиції яси кришують баламути.
Політики нема. Віщає солдафон.
Пророчать чаклуни нечувані напасті:
наразі – і війна, і горе, і біда.
Осоловіла Русь очікує нещастя,
а боротьбу «за мир» очолює орда.
І суне сарана.
Дементори народу
і ментори Кремля одурюють народ.
Нема куди іти Бандері за свободу,
хіба що – у Москву на Думу воєвод.
А їй – аби війна до самого потопу,
а їй – аби щодня агресія кудись
у шабаші повій, у неосяжну вись...
Та поки на коні «Царевичі і Допи»,
не буде на кону Америки-Європи
обітований рай
ні нині,
ні колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496505
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2014
Коли пора нове розпочинати,
старе гальмує із останніх сил.
Нікого не лякають демократи,
один Бандера може ще лякати
чужинців за забралами горил.
І марні всі кульбіти опозицій,
коли у ідіота є «оплот»,
а у «оплоту» батя – ідіот.
Інерцією вікових традицій
керується дрімучий патріот.
У нього і ресурси капіталу,
і у кишені – жулік-генерал,
і пієтет російського хоралу...
І світить нам – літовище-вокзал.
Надії на убогих дуже мало,
якщо у касу лізе капітал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496330
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2014
Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
сідає купкою золи,
і як захмарні акварелі
кочуючої ковили
летять палітрою пастелі
у ніч за обрії імли, –
так і останні дні веселі
минають, наче й не були.
Як у калейдоскопі скельця
дорогоцінністю блищать,
і як найвеселіше скерцо
озвучує смичок маестро,
і як тумани між латать
очеретами шелестять,
як житіє на лоні смерті, –
так і на рівні чаші серця
світи невидимі горять.
Душа душі розповідає,
як ріжуть серце без ножа,
як сум за радістю минає
і уривається яса.
І як сіяє та краса,
яка приписується раю.
Душа дарує чудеса, –
коли свіча її згорає,
сильніше світять небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
Впала навзнак Земля, як вояк на дуелі,
для якого війна – це один епатаж.
Про сексота Кремля – всі халупи й оселі.
І ні слова нема про живих менестрелів,
що несуть у ефір бойовий репортаж.
Он – чергові граблі Україна зломила.
У міліції дух бойовий охолов.
У тугішу узду лізе люмпен без мила,
Хероїчний Донбас наступає на вила,
за які Югославія вилила кров.
І імперія зла заповзає змією
у комору землі, у запаси чужі.
І немає ні честі, ні совісті в неї.
І стріляючий філер «єдіной Расєї»
завойовує їй вогневі рубежі.
І пакує бомонд запасні чемодани.
І еліта все ближче до пекла гребе.
Кандидати до раю зализують рани,
а очільники, що стартували з Майдану,
у обійми Європи готують себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496105
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.05.2014
[i]« Як і коли ми зробились байдужими
у шумовинні, що пахнуло вишнями?»[/i]
Любов Ігнатова
Ми далеко уже не чужі.
І довірливо світяться очі
весняною свічею душі,
зачаровані казкою ночі.
Ми пливемо в одному човні.
Не веслуємо. Сушимо весла.
Ще не легко признатись мені,
що душа моя кригою скресла.
– [i]Як живеться тобі у раю,
у моїй неозорій оселі,
де я душу шукаю твою,
наче спраглий у дикій пустелі?[/i]
– Заблукавши в оазі гаїв,
я не чую мелодії скерцо.
І жалі, і печалі твої
переповнили чашу у серці.
[i]– Ти сіяєш мені з далини,
де притягує все таємниче.
У сузір’ї моєї весни
ти все вище, і вище, і вище...
[/i]
– Без надій – це одні міражі
на пекельній окраїні раю.
[i]– Нам обом одиноко...[/i]
– Я знаю..
.....................................
Ми далеко уже не чужі
і між нами немає межі,
як і щастя
навіки
немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496016
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.04.2014
Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
І за те, що забували мову,
вилізши у люди із халуп,
і влізали в ігрища совкові,
де орда, почувши запах крові,
прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
І за те, що вибрали дорогу
вічної юдолі у імлі,
за гріхи великі і малі –
все негідне, неугодне Богу,
осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495969
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2014
[i]«Тут бил Russia»[/i]
Універсальний фейк
Слова ще є.
Поезії немає.
Іде весна, а пишеться – війна,
якої у природі не буває...
А до людей у вікна заглядає
все те, що називалося «страна».
Її ім’я те саме, – [i]«тут бил Вова»[/i].
Автографами підлої душі
у наших душах воювало слово
усі віки.
А ми – усе чужі.
Ця Вава стала рідною на Сході.
Злодії у законі їй свої.
У кожного написано на морді:
хабарники, державні бугаї.
А Russia вже очікує на мощі.
Черговий раз поміняні чини.
Вован і Діма – на Червоній площі
наярюють міхами на гармошці
у фазі репетиції війни.
Ідуть на діло за їду і тіло –
зашойгані опудала горил.
Їм все на світі – на один копил.
Кому там ще поезії кортіло?
Ось написи кривавого дебіла
на поліційній мові: [i]«Я тут бил»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495730
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 29.04.2014
Є у мене мирний мікросвіт.
Тут мене ніхто не уполює.
І у макро Слово ще рулює.
Рідна мова – це і живопліт,
і стежина до чужих воріт,
за якими хоч один, та чує.
Добре й так. На те і Судія,
і на те й недоля спокусила.
Тільки нащо мати породила?
Видно зла наука житія,
і тому не уповаю я,
що сама пройде нечиста сила.
Тільки-що: удар – фізкульт-привіт
і нокаут у Кривому Розі.
Тільки й того, що – у руки нозі.
Не розповідає заповіт,
як іще завоювати світ,
сидячи за тином у облозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495562
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.04.2014
[i]Переказ[/i]
Борис Пастернак
Забронзовілою золою
жуки обсіли білий сад.
На рівні меси світової
дерева свічами горять.
І, як у неймовірну віру,
у ніч душа моя іде,
де одіяння тогу сіру
тополя місяцю пряде,
де все уявно таємниче
і яблунево запашне,
немов на палях будівничих,
тримає небо весняне.
* * *
Как бронзовой золой жаровен,
Жуками сыплет сонный сад.
Со мной, с моей свечою вровень
Миры расцветшие висят.
И, как в неслыханную веру,
Я в эту ночь перехожу,
Где тополь обветшало-серый
Завесил лунную межу.
Где пруд - как явленная тайна,
Где шепчет яблони прибой,
Где сад висит постройкой свайной
И держит небо пред собой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495480
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2014
[i]« Царство поділене в собі,
не встоїться»[/i]
Ісус Назарянин
Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
що у раю, як мед по бороді,
у пеклі – смак води, а у нужді
у повній чаші – опіум народу.
Вже надкусили яблуко спокус:
і Таврію, і східні регіони.
Нема ума у п’ятої колони,
що на догоду іншому комусь
у себе установлює закони.
Розхитує світи суворий вік,
а ворог попирає наше право.
І не приймає
чудо двоєглаве,
що ця ідея:
[i]мова – не язик,[/i] –
об’єднує окраїни держави.
Дияволу – із дерева добра
суспільного багато перепало.
Отрута юроди́вого пера
все капає з роздвоєного жала.
Усто́яти над прірвою самій
в тенетах Чуді під гіпнозом вепса –
оце і є Росії інтереси.
Та з подіуму мічених месій
її не порятує думська меса.
Її розі́рве на дрібні куски
багатоликий змій Тмутаракані.
Сьогодні перші, а тоді – останні
узріють кару Божої руки
її пігмеї, фюрери й тирани.
І марна справа ликами ікон
апелювати до личини злої.
І проклянуть на всі віки ізгоїв,
які вели народи у полон.
..............................................
Усе тече, як з гусака вода –
що рококо, що вибрики бароко,
а ворогу готуй: [i]за око – око[/i].
По той бік – мир, а з іншого – орда...
Та це іще не рокова біда,
а над майбутнім
віщий меч
Дамокла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495273
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2014
[i]« Про все і ні про що»
[/i] Крилата фраза
глибокої ночі невидимі очі
шукають основу осі висоти
якої руками тілами літами
душею незрілою не осягти
тієї єдиної миті прозріння
стрімкого підйому польоту душі
з чужого веління і свого хотіння
до самого ранку на самій межі
на грані важливого і неможливого
на чорному тлі неприкаяних дум
буяє мелодія дня особливого
іще не озвучена лірою лун
серцями якої і не осягнути
і не наздогнати у леті її
де мить нашорошила вуха свої
почути незнане але не забути
твої візаві у далекі краї
і там невагомою линути тінню
за птицею і таємницею мли
стезями небесними як янголи
в надії на істину Божим велінням
аби і у вірі Його воскресінню
душею лишатися там де були
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Весна о тій порі, коли усе – зненацька:
і листя, і трава, і квіти у саду,
і сонця у гаю здається так багацько,
що іншої пори такої не діжду.
Ідемо у поля. І дихати так легко,
і описати все не вистачає слів.
[i]– Дивись, яка краса і близько, і далеко,
і котики оці, і обрії лісів.[/i]
Назустріч нам ідуть берези і осики
до ранньої зорі умиті у росі.
Які оці світи мої багатоликі
у величі своїй і у ясній красі.
І як оті слова дитячого кросворду
дарує нам обом зелений живопліт.
У тебе на умі – фіалка і козодра,
у мене – купина і синій первоцвіт.
Але – не у руці...
Нехай рум’янять личка
і лілія жива, і фея лугова,
зозулині – твої «куючі» черевички,
і як євшан – моя таємна сон-трава.
І юності пора уже й не за горами,
і у душі моїй співають солов’ї,
і заплітає кущ зеленими руками
і китиці беріз, і кучері твої.
А десь ідуть дощі, а десь і передгроззя,
а де-не-де й гроза і канонади грім.
На щастя у ці дні немає безголов’я,
аби жилося так, як хочеться усім.
Чекаємо зела і навської неділі.
Засіє Зодіак і ниви, і лани,
і казкою підуть русалії у сни.
І недалекий час, коли далекі й милі
помоляться за нас у полі на могилі,
як це о цій порі буває щовесни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494199
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2014
Вертається минуле у сьогодні.
Дитячі роки все ще шелестять –
смішні і босі, інколи голодні...
Але які там роси прохолодні
на луговині перлами блищать.
І первоцвіти не бояться стужі,
і стелеться шовкова мурава,
і зайчик чибиряє у калюжі,
і обертом кружляє голова.
І все кортить вернутися додому
у вибілений хатами куток,
і все це – ще десятки років тому,
коли достатньо писанки малому
і вистачає щастя на ковток.
Коли на тебе дивляться святії,
у рушнику уквітчане дитя
на руцях Троєручиці Марії,
і світить казка золотої мрії
надією ясного майбуття.
Інакше якось дивиться Шевченко
і Михаїл на білому коні,
і сонце у причільному вікні...
І радісно, що я іще маленький,
а рідна мама вишиту сукенку
сьогодні одягатиме мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493743
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 20.04.2014
[i]« Умом Россию не понять…»
[/i] Ф. Тютчев
І
Росіє, ти усіх дивуєш знову
чи ум за розум вийшов і зайшов,
якщо мені забороняєш мову
за те, що я – «невиправний»* хохол.
Анексією досягла орбіти,
якої і не чувано ніде,
і гавкаєш собакою на вітер,
хоч караван і проти вітру йде.
В агонії твоєї ностальгії
кінчається епоха Ілліча.
Ти бавишся оманою надії.
Але яка у біса ти месія
у ролі мракобіса-палача?
ІІ
Великороссы, племя окаянных,
вы притча во языцех всех племён
под игом и возмездием незваных,
нигде никем не видимых, коварных,
одетых у триколоры знамён.
Вам снится оккупация столицы
всей необъятной Родины кино?
От вас
у могикан
краснеют лица.
Вы снова отворяете гробницы
Тимура
и Батыя
заодно.
Надменно говорящие светила,
палящие рентгенами Кремля,
когда из вас хоть одного хватило –
тянуть оглобли и кусать удила?
От нищих духом выгорят поля.
Надеетесь, что будете вельможи
и баловни фортуны и судьбы?
Но духом на воителя похожи,
увы, вы те же жалкие рабы
последнего подонка краснокожих.
Вы ставите себя на пьедестал
и думаете паче чем Георгий
сражаете невинных наповал?
Но ваш кумир, Диаволу угодный
и нации господ и благородий –
вот ваш сиюминутный идеал.
ІІІ
Люстрациею национализма
ты никого пока не покорил,
зато за возрождение фашизма,
тебя осудит ярый русофил.
Ты роковой судьбы своей не знаешь,
усвоив лишь азы по букварю.
Ты воровал историю мою
и будущее тоже отнимаешь...
А я тебе
по-русски
говорю,
ведь по-иному ты не понимаешь, –
что ты во мне
Россию убиваешь
за то,
что Русь мою
боготворю.
19.04.14
* – резюме про західних українців із чотирьохгодинного інтерв’ю президента Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493611
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2014
[i]«Запрягайте, хлопці, коней,
тай кінчайте спочивать...»[/i]
Сучасна народна
Зібралися запорожці
тай на тому світі,
подивитись, – цо то діють
їх онуків діти.
Та не тії, що водили
на турка та ляха,
а голота, що поклала
голови на плахи.
Із-за хмари добре видно
і луги, і хати,
а он де, як на долоні,
гуни-супостати.
[i]– Ой, дивіться, пане-брате,
що се ся то стало?
Скільки тої московщини
у черзі по сало.
– Та ні, пане-отамане,
то землю покрила
або орда, або біда:
все – нечиста сила.
– Та вже бачу. На бунчуку –
біла костомаха.
Певно орда посунула
на турка чи ляха?
– Та ні. То є опінія
Гоги і Магоги.
Все рогате і хвостате –
за наші пороги.
Все їй хочеться утяти
під свою корону,
що раніше було наше
від Сяну до Дону.
– А мо’, іде з калачами
у гості до брата?
Може хоче імперія
всіх нагодувати?
– Нагодує. Удавишся
їхніми дарами.
Дике поле устелене
нашими тілами.
А від брата-бусурмана
добра не діждемо.
Вони їдять чуже спільно,
а своє окремо.
– А де би це та Європа,
що нас шанувала?
Не далеко і до бойні.
Чи їй цього мало?
– Нема чого надіятись
на чужі галери.
Туди треба Наливайка,
Гонту і Бандеру.[/i]
Приснилося – проснемося
і пора настане...
Із-за хмари чути голос
батька-отамана:
[i]– Хай ще за́світ запорожці
коней запрягають.
Та візьміть небесну сотню,
ці не підкачають.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
Іду до себе, як у гості.
Не помічають, то дарма.
Зате мені не миють кості.
Я заблукаю на погості,
де злої пам’яті нема.
А небо – он-де,
– ген!..
А далі
за горизонтом кураї,
що котять і мої печалі,
і тихі радості мої.
Мої поля, ліси і доли,
і ту хмарину вдалині,
яку у гості вже ніколи
не дочекатися мені.
Усе минає, як і мрії.
Моя уява наяву
не додає мені надії,
що я до неї доживу.
Моє сучасне і майбутнє
оберігає херувим
у високості…
Пілігрим
ще є в мені.
І ще присутня
у небі поетична кухня,
якої
вистачає
всім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
[i]« …відомо кому» посланія[/i]
від Дж. К. Роулінг
***
Нижче «майдануті» по порядку,
всі, хто попадає у десятку,
і на гільйотину де-не-де –
зупиніться. Божий суд іде,
і за сепарацію, на згадку,
[i]правий [/i]теж не дінеться ніде.
***
І [i]пусі-путі[/i], й [i]жирики[/i] із келій,
укриті одіялами в постелі
палат психіатричних лікарів,
та нагодуйте ви своїх рабів
у неосяжній тундрі і пустелі.
Кінчається терпіння козаків.
По горло сита вашою шрапнеллю,
не хоче Україна таборів.
***
Вовкулаці, паці і собаці,
що віщають лажу на Ростов.
Україна бачить вас у ...Раші,
ну а потім, ясно, у Гаазі
і за сльози, і за нашу кров.
***
І ти, заочно списане на мило,
нахабне, ліве, комуняцьке рило
у п’ятої колони москаля.
Ти що, сліпе? Он ідола звалили.
Ти що, не чуєш? Пекло запалили,
а тлусте тіло не прийме земля.
***
А щоб тебе пропасниця трусила,
[i]распутнє[/i] шолудиве [i]цареня,[/i]
що окаянно вимотало жили,
таке ж сміливе, як народу миле
і сходу, й півдня... Вчора і щодня...
Та хай тебе візьме нечиста сила,
підгавкуюче ворогу, щеня.
***
Ой, бійці й [i]бойсісі [/i]регіонів,
ой, немає ще таких законів,
що верне [i]азірівщіну взад.[/i]
Ой, іде люстрація колоні,
ви у нас усі, як на долоні,
і злодії, і бандити Рад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492702
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.04.2014
***
Перерозподіли майна –
то революція на часі,
а не об’явлена війна
агресора народній масі –
це не анексії на Марсі,
а там, де править сатана.
***
Ми так любили комунізм
колись у нереальній ері...
І не боялися до сліз.
І тільки тоталітаризм
боїться імені Бандери.
***
Були і ми недавно молоді,
і як усі, карабкались у люди.
Журилась наша доля і тоді,
але і нині, завдяки орді,
і далі веселішої не буде.
***
Даруйте мені, що не можу віднині я
не плюнути в очі ґаранту.
Його помилково вважали людиною,
а він і скотини не вартий.
***
Оргії у час чуми на старті.
Продаються засоби мети.
Заясніли ликами багаті.
Є кому і пики показати
і сховати – кігті і хвости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492419
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.04.2014
І
Сім’я народів варта дорогого,
але коли розвалено її,
то є правонаступниця усього
украденого із кишені свого
сусіди, що належав до сім’ї.
І де такої совісті узяти
нехай не у держав, а у людей,
де є правонаступницею мати,
що викрадає кошти у дітей?
І де ще є така гидка личина,
що декларує правду і любов,
і одночасно б’є ножем у спину,
аби у брата вицідити кров?
ІІ
Була Росія й вийшла...
... до кінця.
Була й сестра, та де її шукати?
Тепер це довгорукі окупанти,
що тягнуться до царського вінця.
Буенос-Айрес – це не Аргентина.
Нема у географії основ,
які б не обрізала гільйотина...
Але неясно, де росте свинина
і чом столиця наша – не Ростов,
де наша паця й досі легітимна?
У злодія немає ні рідні,
ні Батьківщини, ні своєї хати.
Його стезя захована за ґрати
на темному тюремному вікні.
Якщо не Колима, то буде Волга.
На те і присягав на булаві.
Та де ще не здобута перемога
ціною української крові?
ІІІ
За що вже тільки здуру не хапались
північно-східні наші вороги?
За що не висікали до ноги?
І ниють стигми від казенних палиць.
І носить ще земля більшовика,
який і досі роззявляє рота
за звичкою нахабного совка.
А ще - дешеві горе-патріоти,
і зрадники, й бандити без роботи,
оплачені казною общака,
голодні маркітанти-супостати,
культур-агенти кума і куми,
і збанкрутілі славою таланти
без права називатися людьми...
Очолений сімейством вовкулачим,
сліпий і обікрадений народ,
якому уявляється оплот
з трикольоровим вимпелом
на здачу
все тягне пісню довгу і собачу...
І коники зелені знову скачуть
озброєними бандами заброд.
І наче воєводи не ледачі,
і, ніби, і кроти вже ясно бачать,
кому потрібні криза і дефолт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492272
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2014
О ви, убогі душами сини,
тяжкі таланти на чужих раменах.
Роздмухуючи вогнище війни,
ви освятили лики сатани
у ворога Вітчизни на знаменах.
І ви, їздці до раю на дурняк,
і ви, данайці у коняці Трої.
І ви, хто ще поповнює «общак»,
і ви, кому стоять ще «натощак»
поперек горла істинні герої.
І ви, що розпускали язики,
якими оперують окупанти.
І ви, у кого висохли клепки́,
і ви, чиї і гроші, і зв’язки
слугують окупації гарантом.
І ви, майстри й любителі пера,
кому заклало й мову відібрало,
коли на зло немає ні добра,
ні слова, за яке не воювали.
І ти, що воювати не могла,
і ти, обвита гадиною сходу,
і ти, з чиєї мовчазної згоди
іде війна, аби перемогла
імперія орди мою свободу.
О, ляльководи дикої юрми,
якби ви залишалися на сцені
і цілували ноги Мельпомені,
а не п'яту Георгія з пітьми,
який би мир настав межи людьми
на нами завойованій арені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492107
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Ми таки сусіди із тобою.
Тільки тато в тебе – сатана,
той, що всім погрожує війною,
аж запахла трупами весна.
Я її уже і не чекаю.
Ти на неї очі не звела.
І за що на цей раз, я не знаю,
ти на мене руку підняла.
Я уже покарана тобою
ще у роки лютого Петра.
Ненависть прощається любов’ю,
та умита сльозами і кров’ю,
я віки не бачила добра.
Убивала і тоді нізащо,
та і досі, як воліє цар,
утинаєш все моє найкраще,
а мені лишаєш яничар.
Із мерзоти витворила хана,
що тебе поставив дубала,
одурила пасинків Богдана
і діла Мазепи прокляла.
Удаючи сироту казанську,
б’єш за пряник довгим батогом,
а тепер і Таврію татарську
ти своїм злизала язиком.
Все шукаєш місію до сказу:
то Чечню, то Грузію, то трон
на вершині вічного Кавказу,
вічно попираючи закон.
Та якщо панують фарисеї,
не чекай ні щастя, ні добра.
Є і буде істина стара –
захлинешся кровію моєю,
будеш підколодною змією
і у чорта лисого сестра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492028
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Яка весна! Давай, як школярі
хоч подумки гайнемо по медунку,
де уві сні, у сяєві зорі
усе, що не було о тій порі,
нагадує солодкі поцілунки.
Були ми і зелені, й молоді.
Зозуля не уро́чила тривоги.
І як було нам весело тоді
у ручаї помити босі ноги.
А нині ми у ямі самоти
по азимуту вирію на небо,
і як циганським сонцем не крути,
але живому доживати треба.
Минає героїчне і сумне.
Пора ступати у ту саму воду.
І як не є, нікого не мине
оказія за течією броду.
У черзі на люстрацію душі
я мріяв дочекатися твоєї.
Ми до Майдану не були чужі,
і знати, що між нами на межі,
достатньо буде миті однієї.
І що? У тебе інший є кумир,
який у мене [i]Путька[/i] і не більше.
Була любов. Тепер – холодний мир,
який мені від пекла гарячіший.
Ну як забути можна рідний край,
де поміж нами не стояв [i]Бандера[/i]?
А нині що? Люциферова ера?
Мені у пекло, а тобі – у рай.
І не чекай мене, і не питай,
чому у мене буде інша черга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2014
Раз вперед і два – уже назад.
Це дієва місія держави,
у якої тільки на парад
є ще бойові військові лави.
Поки кат за душу не візьме,
знову забуваємо причини
і для окупації країни,
і ім’я, і чисте реноме,
і абетку гідності людини.
Онімілі язики чужі
оволодіває слово Боже,
без якого сиротіє кожен.
Ой, забули явлені мужі,
що капітуляція душі
воїну ніяк не допоможе.
І за що ці квіти на крові?
Є слова, та Слово – у гонінні...
Діє і диявол у Москві.
Де царя немає в голові,
не чека й взаєморозуміння.
Скільки не годи, не потакай –
це лише розпалює жадобу.
І жалю́ у змія не чекай.
Ну, хіба що, подарує рай
у тісних обіймах і до гробу.
Оживає рідне, та всує.
І зайці ефіру і екрану
знову – українські росіяни.
На круги вертає не своє.
Тимчасова влада ніби є.
Відібрало мову у Майдану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491007
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2014
Весною і не пахне цього року.
Ні ручаїв, ні проливних дощів.
Немає що чекати від оброку.
Ущемлені у візіях пророки
не обіцяють добрих врожаїв.
І чухають потилиці селяни –
заручники суспільної мети,
не відаючи, у якого пана
просити ради і куди іти.
У городян села кипить робота.
Пора гаряча – і огонь, і дим.
У селянина є одна турбота –
він у держави, як завжди, один.
Останнє обнадійливе корито
і головна опора – цей народ.
Годує бидло вічний патріот.
А із бігборду либиться несита
мордяка одіозного бандита,
що й досі іменується – оплот.
Нема на що опертися державі.
І владі не лежиться на боку.
Не гріє затяжне, – merci beaucoup.
Немає ладу. Є бандитські лави.
З одного боку зирить двоєглавий,
а з іншого Europe на чеку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490914
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2014
[i]« А ми тії московські кайдани розірвемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
[/i]C. Чарнецький
Ейфорія доблесті минає.
Інвазія нашесті мине.
Хто вітри неправди засіває,
бурю гніву Божого пожне.
Україно, є ще отамани
і твердої, й моцної руки,
і готові йти у партизани
месники і юні козаки.
Не журися. Ще озветься слово
захищати гідність і права.
Оживе мелодія любові,
поки ще поезія жива.
І прозріння зомбі ще настане,
і пора супротиву гряде.
Буйний вітер нашого Майдану
на Червону площу перейде.
Стануть і «бандерівці» до бою,
поки пережовує плебей
печію оскомини ідей.
І рідіє черга за бідою.
Інвазія нації ізгоїв
істинно згуртовує людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490738
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.04.2014
Є. Євтушенко
переклад
Колись я дуже заздрив тим,
хто пише так, як закортіло,
чиї вірші́ незрозумілі –
то напівлід, то напівдим.
Побожно очі витріщав
на те, що звалось формалізмом,
боявся, що не відрізняв
абракадабри і трюїзму.
Я ліз зі шкіри в боротьбі
із божевіллям, та одначе
анічогісінько в собі
я від юродивих не бачив.
І я соромився тоді,
що не римується дурниця,
але єдиного добився –
що все життя, як жовтий дім.
І я себе, мов кат, замучив, –
ну в чому я не доборщив,
що все ніяк не відчубучу
щось на зразок: «не́-не́, ив-ив».
О, нерозгадані поети,
найнедоступніші предмети
для білих заздрощів моїх.
Я – найпростіший із простих.
Не те, що іншим, вам дано.
І вас гнуздати – марне діло,
бо те, що всім незрозуміло,
для вас, як ладан і вино.
Творці незрозуміло щирі,
до чого б ви не дожились,
живіть у непохитній вірі,
що зрозуміють вас колись.
Щасливці!
Ви усе життя
не хибили.
І як це страшно,
усе життя писати ясно,
але піти у небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490686
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.04.2014
Затужила душа у полоні
небезпек, суєти і тривог.
Все написано, як на долоні,
і минуле викреслює Бог.
У оточені полчища звіра,
у якого у мозку діра,
попирається праведна віра
в існування на світі добра.
І лютує Маґоґа незвана,
преса гавкає, змії сичать.
Поки фюрери в комі нірвани,
оживає нацькована рать.
Параноя – погана ознака.
Пожинаємо ті врожаї,
що посіяли в душі свої.
Не умовиш скажену собаку
не кусати загоєну руку,
із якої годують її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490482
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2014
Ми – Русь.
Із глибини тисячоліть –
і західні, і східні посполиті.
А ти що є,
Московія жахіть,
у ролі міжнародного бандита?
Імперія крові і боротьби
ще не убита вироками суду,
тобі пасує випинати груди
і роль ієрихонської труби,
але ніхто у світі не забуде
історію російської ганьби.
Чию ви кров «мішками проливали»?
За Севастополь з ким вели бої?
За спинами козацькими стояли
прославлені російські генерали.
А недотепи-унтери твої
тілами української сім’ї
окопи перемоги устеляли.
О ви, фальсифікації чини,
чого дерете носа вище стелі
у славослів’ї духу сатани?
Вас прославляли сукини-сини
і куплені «на шару» менестрелі.
О ви, зміїне пещене кубло
у потуранні подвигові Раші,
яка і є оте вселенське зло.
Але коли дійде у мізки ваші,
як припинити ці дурні демарші,
аби реваншу більше не було?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489457
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2014
Доні берізка явилася біла,
та що у сні не ламає ніхто.
Раною пам’яті розворушило
ще із дитинства невигойно стліле
осиротіле пташине гніздо.
Сонце зійшло Ойкумену зігріти.
Замайоріли чужі прапори.
Кримом ідуть поневолені діти.
Як же те сонце не впаде з орбіти
згаслої в небі нічної діри?
Місця немає на білому світі
для охололої духом душі.
На перевалі утопії літа
білі берези, і гнізда, і діти
не нап’яли одіяння чужі.
З вирію ще не летіли лелеки
у чужину родового гнізда.
І розділяє нас чорна вода.
І по живому ще різати легко.
Ми пролетіли. І їм недалеко –
точно туди, де чатує біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489418
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2014
[i]« Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї…»[/i]
Т. Шевченко
[color="#ff8c00"][b]Україна стоїть у молитві, –
[i]відвернути криваву війну.[/i]
Відчуття неминучої битви.
На життя зазіхає антихрист.
Михаїле, убий сатану.
Україна моя незрадлива Де ви, ангели білого світу?
ради світу іде у полон. Сам диявол правує людьми.[/color]
[color="#002bff"]Каїн знову заточує вила, Розперезана чорна еліта.
і якщо у нечистого сила, Роз’єднались Адамові діти
не зупинимо Армагедон. суєсловієм князя пітьми.
Зажадали вендети дозорці.
Мало сотні в жалобі небес.
У пропахлій димами толоці
агітують юрбу добровольці
за її панівний інтерес.
Оп’яніла від запаху крові,
аж сичить окаянна біда,
і облизує губи орда.
Яничари до бою готові.
Не буває у ката любові.
«Брат» не відає, – [i]кров не вода[/b][/i].[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489107
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.03.2014
[i]« Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі,
що вивела чаєняток при битій дорозі»[/i]
І. Мазепа
Чук і Гек ще поки-що на волі.
І ознак агонії нема,
і нічого іншого, крім болю.
Агітує Фурія до бою,
кацапня воліє до ярма.
І уже готові коридори,
і понтонні зведено мости,
і відкриті ящики Пандори,
і у пекло весело іти.
І юрбою сунуть мародери,
зрадники, агенти, русаки.
Треба «переплюнути» Бандеру,
поки є совіцькі мамлюки́.
Байкери-вовки – і ті у дії.
Міряють затоки пахани.
Пілотажу вищого злодії
давляться трофеями війни.
І бандюги із триколорами –
байстрюки, тітушки і «козли»
армію із голими руками
на очах у світу узяли.
І у ейфорії шаленіє
креатура лівого крила,
і у армій не умре надія
доїдати крихти зі стола.
О! Ур-я-я! Георгієвська зала
прихватила касу общака.
Знову перемога небувала.
Мало крові і багато сала
свиті безпардонного совка.
Пацієнти і їдці корита
обнімають кільцями змії
нічию Украйну посполиту.
Аплодує верхотура сита,
що тепер Лівадія її.
Зачекайте, ще пора настане
і повикорінює удар
сановиті і бундючні клани
п’ятої колони яничар.
І яріє світлом ноосфера.
Кожному прописана стаття,
і не амністує каяття.
Не лякає Вічника Бандера.
Переможно йде новітня ера
боротьби за волю і життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487445
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.03.2014
[i]« Редкая птица долетит до середины Днепра»[/i]
М. Гоголь
Ось вони і – українські ночі!
Н́ечисті – неначе уві сні.
Марення – на рівні маячні.
І не снились нам такі урочі
Гоголівські видива нічні.
Оптом голосують мертві душі.
Ревізори чують голоси,
писані указами чинуші
ще до оголтілої яси.
Лізуть упирі-великороси
до чужої хати на ура.
І «еліта» роєм, наче оси,
величає Вія стоголосо.
Аплодує, стоячи, мара.
Ну, а наші войовничі хлопці?
На майдані сотні і рої.
Тільки де ті нині полководці,
що нерівні виграють бої?
Ой, немає що атакувати,
а як є, то невідомо чим.
Ой, забули ще намалювати
біле коло навколо хатин.
Сотнею закінчились герої?
І неначе мафії – каюк.
В армії закінчились набої
і в обнімку з відьмою й казною
утікає ́агент Басаврюк.
І немає що уже ділити,
й віднімати ще нема чого.
Ну, хіба що, власні депозити.
Ще і сина Бульби не убито
і самого ще нема його.
Є бажання і даремні муки
об’єднати ряжених братів –
армію Бандери і совків.
Не догодять Раші наші внуки.
Тільки і залишиться від злуки
у музеях колір прапорів.
В ролі європейського сатрапа
буде Ніс із дулами душі.
Ѓоблін катуватиме Остапа,
поки знову підуть по етапу
Грузія, Чечня і бульбаші.
Тільки, – [b][i]ЧУ![/i].[/b].
Приглушимо литаври
«генію» свинотою псаря.
Є над Україною зоря.
Поки Думу силують бояри,
нам ще рано пожинати лаври
Гоголя – пророка у царя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486977
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.03.2014
[i]« Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде…»[/i]
Тарас Шевченко
Ви, і зниклі й звиклі на екрані,
генії радянської імли,
корифеї знані і незнані,
як же ви свою обітовану
так безжально зрадити могли?
Не дивують світові ґаранти,
що умили руки, а ні тля,
що чекає гранти і відкати,
розв’язавши руки у Кремля.
На ходу монтуються спектаклі
режисури США і росіян.
За UA уболіває Чаплін,
хоче Крим одеський Д’Артаньян.
Шизонуті жовтої палати
в Русь єдину вирішили йти.
Хазануті і задорноваті
надривають сміхом животи.
Резидент, Матроскін і Бєcруков,
Бабкіни і ряжені баби,
Лёва, Михалков і Говорухін...
Хто там ще?
Ой, не почує Сухов,
Якіних екранної доби.
Ще не всі розп’яттям спокусились?
Чи сигнал путящий не дійшов?
Точно знаю – з нами залишились
і Шукшин, і Гоголь – із могили,
і Єсенін, і майор Жеглов.
Діячі зіпнулись на котурни,
тицяють перо у каламар.
Кон’юнктуру ситої культури
охмуряє сірий кардинал.
Шльопають доноси маркітанти.
Завиває стоголосий хор.
Завоює й анексує Ялту
для еліти карла-чорномор.
Схаменіться, вихрести руїни,
бо запізно буде в небесах
«глаголя́ти», – слава Україні –
перед віче сотні на часах.
Як же заживе гоноровита,
недоокультурена орда
із високим іменем – еліта.
Це і є той нерозлийвода?
Ой, мала на московіта свита.
Ой велика чується біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486347
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.03.2014
[i]« В эту ночь решили самураи
перейти границу у реки.»[/i]
Б. C. Ласкін
Як не є, а світові відомо,
що переборщили москалі,
і у них не всі сьогодні дома
на своїй і на чужій землі.
Русь моя, єдина, неділима,
над тобою знову вороння.
Тліє купина неопалима
і Марія молиться щодня.
Моляться месії і пророки
за твої невиправні гріхи
і переоплачені оброки
біля рала, плуга і сохи.
За твої квиління удовині,
за козацький викошений рід,
і за те, що омофором нині
укриваєш православний світ.
..............................................
[i]«На границі хмари ходять хмурі.»[/i]
Україна знову на чеку.
Братани – загарбники в натурі
зав’язали очі кримчаку.
Із барлоги глипає Росія,
ласа на червоний виноград.
Їй приснилась місія месії –
європейця ріже азіат.
Сатана освоює манери:
[i]«гарна міна при поганій грі.»[/i]
І лякає Путлєра Бандера,
і немає кайфу у норі.
Що було, повторюється знову,
і не виручає каяття,
що спочатку відбирає мову,
ну а потім землю і життя.
І уява знову намалює
ненаситну царствену сім’ю,
що і Україну закатує,
наче під копитами змію.
Ось вона стезя великороса –
авантюра, ігрища, війна...
І криваві світові покоси
пожинати буде сатана.
І за що така на світі кара?
Наче зіп’ялися із колін,
викурили з хати яничара,
а уже на обрії гобл́ін.
А за ним дементори і тролі,
і чеченець, і донський козак,
і у танку їде на гастролі
чукча-чукачабра без ознак.
Є висока місія померти
за незавойований народ.
Тільки, що вартує тої жертви,
що бере на себе патріот?
Хай пробачать ті, яких не буде,
і не буде кари на землі,
поки сонцем крутять москалі.
Що їм туга? Нелюди – не люди.
Та хіба історія забуде,
що жили вандали у Кремлі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486006
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.03.2014
[i]« Казочка, казочка,
вогню в’язочка,
як розв’яжу,
всім покажу...»[/i]
Примовка
Побратались із Москвою.
Всесоюзний лад.
Ядерною булавою
замахнувся брат.
Жандармерія у дії.
Ось і козачки
із любимої Росії
з легкої руки.
Крайня хата ойкумени
у чужій землі.
Може це ще не до мене?
Ось і коники зелені
у моїм селі.
В «единение» ізгоїв
бавиться маля.
«Опупели» головою
гномики Кремля.
На окраїну країни
із усіх усюд
йде нашестя України –
Путьки, Жирики й Гоблі́ни
волю нам дають.
Умліває у запої
біля западні
геній тактики нової –
за дітьми! З передової
неокацапні.
Югославія? Звитяга...
Трупи наповал.
Це сценарії. Увага!
Їх очікує Гаага.
Ось і весь фінал.
....................................
Дорогі апологети
хворої рідні,
угадайте без поета, –
де поділися Судети –
німці записні?
Молоді місіонери
партії «совка»,
всі ви будете «бандери»
десь на Соловках.
Не пробачить дуче Раші
ваш пустий живіт,
Всі отримаєте здачі
і за Янекові дачі,
і за двадцять літ.
І підете за сумою
аж на Колиму.
Тільки «падшие герои»
будуть у Криму.
....................................
Не чекаючи спокути,
як настане час,
[i]не забудьте пом’янути,[/i]
що казав Тарас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484769
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.03.2014
Двісті років пам’яті Шевченка
і чекає цілих сорок сім,
поки приурочує ще ненька
кожну дату споминам своїм.
Двісті літ історії руїни,
долі, і таланту, й талану,
і німого крику України,
поки через пройдене долине
час у неосяжну далину.
Двісті літ у нас немає часу
вивчити останній заповіт –
двісті літ осанни по Тарасу.
Є чому радіти, хто ні разу
не читав Шевченка з юних літ.
Двісті літ було про що згадати
на вузьких Тарасових шляхах.
І маленькі, і великі дати
вічно будуть жити у серцях.
Є кому послухати Пророка:
що не буде волі у тюрмі,
що не буде перемоги, поки
панівні верхи, напнувши щоки,
воювати йдуть себе самі.
Поки не знайдеться Вашингтона,
що звільняє душі від проказ,
поки дишлом писані закони
з барикади самооборони
прямо не покажуть на «Кавказ».
Поки не повстанемо за волю,
як писалось кров’ю звідтіля,
де [i]горить за горами земля,[/i]
не помстились за дівочу долю,
за русалку і гнучку тополю,
за покритку блазня-москаля.
Не впізнали долі України
в образах поетових творінь –
жінки, дочки, матері, дитини,
не дізнались про шляхи з руїни
на стезях останніх поколінь.
Не дивились, чим живились круки
навсібіч орлиної глави,
забували, що на вістрі злуки
ненаситні загребущі руки
всюди виростають із Москви.
І ятрило кожне хворе місце,
що Шевченко діагностував.
І тодішню сутність шовініста,
і майбутню місію чекіста,
що несамовитих обуяв.
...................................
І яка подяка «кріпакові»?
Може приєднаємо Арал?
Ми слов’янофіли!
Мало крові
на багнетах братньої любові
і бракує маршів за Байкал.
[i]« Грає море, гомонять діброви,
сивий смушок мріє в далині...»
[/i]Це Тарас...
Душа сумує знову.
Гайдамаки...
Спогади одні...
І не меркне Кобзареве слово.
Двісті років щирої розмови...
Не стихають
двісті літ
пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484536
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.03.2014
От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
[i]руки вгору![/i]
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
[i]ура![/i]
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де [i]грає море, чайка мріє.[/i]
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУ*.
А Богові достатньо сокоруху
весняного, що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
[i]* – комуністична партія регіонів України [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483421
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2014
Прийшла пора робити кроки
назустріч сонцю і людей.
Пора засвоїти уроки
капітуляції ідей.
Якщо ти справді є еліта,
твори найкраще із імень.
Не на піар, а на суспільство
дістань валюту із кишень.
Тоді тобі зааплодує
і дітвора, і патріот,
і на ура проголосує
і опозиція, й народ.
Оце і є – «вагомо, зримо».
Бо хто є гідний депутат,
якщо не ти – отой солдат,
що на авто об’їде мимо
спокуси владою за блат.
У зради відвоює мову
і не пообіцяє рай,
не видоїть казну-корову,
аби радянщиною знову
не заароматило край.
І оживатиме країна,
і заквітує не руїна,
яку донищує орда,
а незалежна Україна
для мами й тата, доці й сина –
одна – навіки молода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482469
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2014
« [i]І повіє огонь новий
З Холодного Яру»
[/i] Т. Шевченко
Немає страху.
Є лиш біль і щем,
і об свинець розбилася надія,
аби не опалила нас вогнем
за нашу волю братня істерія.
На небі мало виморених душ...
Потрібні сотні й тисячі під кулі
за інтереси партії минулі,
за панування карликів-чинуш...
Небесна сотня.
Як не обіднити
і не заговорити імена
героїв, що стояли, як стіна,
в бою супроти ката-московита?
Така є правда.
І не додаси,
і не віднімеш полум’я і стужі,
і не оскаржиш, – [i]Господи єси,
зніми з хреста розп’яті юні душі.[/i]
Але за що,
не відає ніхто.
Але чому –
на вівтарі свободи
повинні заплатити майже сто
із тих, що найпотрібніші народу?
І на віки залишиться в серцях
небесна варта янголів-героїв,
що волю відстояли у боях,
і відкупили всіх своєю кров’ю.
І хай же тільки спробує орда,
що зазіхає знову на свободу,
посунути із півночі чи сходу.
Як повінь, як звитяга молода,
їх змиє в море весняна вода
народженого в лютому народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481876
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.02.2014
Іде революція духу.
І годі шукати причини,
чому зневажають, як муху,
тирани імення людини.
І мало кого непокоїть,
що «Альфи»
не ельфи в погонах
і аура серця ізгоя
не знає кармічні закони.
І весь негатив із екранів,
який накопичили тролі,
криваво тече по майдані
в прицілі на мінному полі.
І мацає наші легені,
і очі виймає клюкою,
і долари мне у кишені,
оплачені нашою кров’ю.
І поки земля не пригорне,
нікого не милує зграя.
Безбожники вірують в чорне.
То що їх,
крім цього,
чекає?
Але не бояться «оплоти»
живе у душі убивати.
Немає ні пекла, ні чорта,
ні Божого суду й розплати.
І теги чужої програми
малюють людські силуети –
не доні, не тата, не мами,
а іграшок сірі скелети.
І знову злітаються круки
на каркання Гепи і Допи,
і знову протягують руку
до Раші із центру Європи.
«В солдатики» грають солдати.
Їм люди – мішені у полі.
Пірати, скажені пірати...
Розплата
за продані
ролі –
умиються кров’ю Пілати,
якою впиваються тролі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481080
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
[i]« ...молодому козакові
мандрівочка пахне».[/i]
З народної пісні
Не до елегії білої...
Магія інше навіює.
Спокою в серці нема.
Пахне лозою і м’ятою,
віхолою пелехатою
в пам’яті віє зима.
Туга забута знесилює.
Думи немає красивої.
Є потайна і сумна.
Ірод усіх переслідує,
але за віщо не відаю,
і не чарує весна.
І у молитві щовечора,
мов піднімаю на плечі я
гору тяженную дум.
Ночі глибокої чорної
із одіссеї нагорної
в келію сіється сум.
На території рідної,
тої, що зву Україною,
зріє народний терор –
діти ідуть з коліщатами
і над Майданом і хатами
крила підняв егреѓор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2014
[i]« І підемо поклонимось царю-батюшці,
і він помилує нас...»[/i]
Піп Гапон
Комфортно жити, мості-пани,
у жерлі в цей буремний час?
Затишно? Тепло?
Непогано.
І ось вам, нате! Форте!!!
П’яно
у хвилях Ельзи океану,
та лунко б’є набат.
Без нас
монтуються живі сюжети
навколо горезвісних рад.
І знову трупи.
Знову жертви
невинних. Владі браво?
Клас
надресированих і ситих
кришує банду гамадрил.
Стіною навколо корита
єднається когорта.
Рил,
а рил то скільки в цій кориді
вершителів подій і доль:
дебелі, тлусті, повновиді
пани.
І журналісти-злидні
щось добиваються.
Юдоль
безпринципних і звироднілих,
качають теж свої права.
Вони за Рашу і за «білих».
Та [i]«ще не вмерла...»[/i]
Ще жива
і у скорботі посивіла,
Рве коси на собі Сивіла.
Нема Богдана.
Булава
не досягає від Софії.
Нема заступниці Марії–
і кров’ю зрошена трава.
Кати,
печерні мастодонти,
ви ще жируєте єси?
Чого ж линяєте в Європу
із п’ятикутної яси?
Обман і кривда ваше кредо.
Убивці – виродки села.
Історія не спише зла,
коли з щитами попереду
зухвале псевдо.
Патріоти, –
ви та руда і сіль землі,
що є, була і буде доти,
допоки щезне у імлі
Горгона влади.
Прометеї!
Життя і воля – ось де суть.
Заради істини цієї
вони свої хрести несуть –
сини Вітчизни однієї...
Ой, не розбійники за неї
сьогодні душу покладуть.
І буде правда, буде суд
і оніміють супостати
і яничари.
І прокляті
попи Гапони пропадуть.
[i]«...і буде син, і буде мати»,
«...и братья меч вам отдадут»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480436
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.02.2014
[i]Вільний переклад[/i]
Автор невідомий
Так ридала, так гірко кликала.
Під смичком променіла душа.
Він її колихав, а скрипка,
мов дитя, прилягла до плеча.
З білих клавіш рояля все тихше
звуки капали, і під антракт
він її заколисував, тішив,
а вона тільки плакала в такт.
Він нашіптував їй колискові,
що один тільки в світі і знав,
та коли він її заспокоїв,
то не міг заспокоїтись зал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479801
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2014
Має бути: з кожного по нитці –
бідному сорочка за п’ятак.
Але є: із бублика по дірці
немічним сіромі і сирітці,
і у економії – літак.
А якщо машину закортіло,
то не треба гострого ножа.
Є такі закони, що для діла
все, що ближче голому до тіла,
буде мерседесом для бомжа.
А бомжів ховають у міжгір’ях.
Там і вертольот сідає теж,
і літає у лакеїв пір’я,
і без охорони у подвір’ях
їх і зі свічею не знайдеш.
Всі бомжі бояться революцій.
Не дай, Боже, якщо ти спудей,
що не розділяє їх ідей
у одній сорочці і в кутузці,
і не вимагає конституцій,
де бомжі на шиї у людей.
Всі вони жили у еСеСеРі.
Кожен є почесний піонер.
І куди безшапочних тепер?
Їх любили міліціонери.
Може їм тепліше на Венері,
де ще жоден злодій не помер?
Хай будують щастя без народу
для ПееР у купі з КаПеУ.
Хай і там помітять у лупу
его окаянної свободи
на майдані зимньої погоди,
що проголосує, – [i]вау! У-у-у…
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479696
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 15.02.2014
[i](З ЛІТОПИСУ САМОВИДЦЯ)[/i]
І
Іде століття двадцять перше.
Жіноча ера. Мат і блат.
Mаdаmе по-німецьки чеше?
Chеrchе lа fеmmе, яка не бреше,
що світом править целібат.
Поважні дами і не дами
уявно міряють жупан,
не розуміючи місцями,
що все одно межи панами,
хто буде зверху, той і пан.
Невинні Діви Зодіаку –
сирен, Офелій і наяд,
який не одягнеш наряд,
а все одно поставлять Раком,
хоч ти і Риба між Плеяд.
І хто тебе тоді почує?
Якась Європа? Посейдон?
Кебета Діву не врятує,
якщо юстиція готує
у кулінарії закон.
Куди тобі в ЦеКа капусти?
Хіба що – в камеру до БЮТ,
якщо отамечки пропустять,
а потім тутечки опустять
перед вечерею іуд.
А тій, яка горить бажанням
зламати звірові хребет,
обріжуть крила сподівання,
за ґрати кинуть на з’їдання,
де леді Вінтер не Макбет.
А потім буде і за діло,
і за досягнення мети.
І покладете душу й тіло,
аби пізнати зрозуміле
і очевидне осягти.
ІІ
Нічим душа не освятиться,
допоки править маніяк.
Не журавель, і не синиця,
і у штанах, і у спідниці
ти все одно не Жанна-Д’Арк,
яка убереже всім тілом
і душу покладе в огонь
заради пресвятого діла,
і самовіддано, і сміло
віддасть тепло своїх долонь.
Ти гладіатор на арені,
зеро від імені громад
і рупор віче, та на сцені
у тебе права – рівно жменя.
Ти Гаврош серед барикад.
Вони не варті тої тризни,
яка зігріє їхній рай.
Не треба подвигу на гривну
за пограбовану Вітчизну.
Бери своє авто й тікай.
І хай його на барикаді
не облюбовує ніхто,
зате в партері будуть раді,
коли не вирине у Раді
ціна володарки авто.
І хай вогнем палає тачка,
якщо не їде дотепер,
аби не волочитись рачки
шляхами блудної співачки
у лаврах пасії ПееР.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479513
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.02.2014
Буває і у вірші анемія,
неначе тільки вчора із хрущоб.
Та хоч убийте, але я не вмію
писати, як умільці, ні про що.
Але, що є, то є. Така морока.
Ніщо – воно, як завше, у тіні.
Та інколи спливає так високо,
що вище тільки жаби у багні.
Не виведе ніщо на чисту воду
ні каяття, ні дія молитов.
Воно сидить на шиї у народу
подалі в лісі, де, як мовлять, – [i]зроду
воно таке, що наламає дров.[/i]
Куди вже далі, ніж оцей розплідник
повій естради і бардель еліт,
де в раутах котуэться негідник,
а для достойних закривають світ.
Взаємини через щілини шторок
у знавіснілій темряві жахіть
і погляди у непроглядний морок
із чудасії глибини століть:
ординці, хрестоносці, єзуїти,
конкістадори, чорні ордени,
із чорноти – донбаські пахани,
масони, окаянні кегебісти,
і без’язикі горе-комуністи,
і язиката нечисть сатани,
осоловілі ненаситні рила,
зміїне бетоноване кубло,
у раді – дресировані горили,
в офшорі – напаковане бабло.
Оце і є ті атрибути влади –
ніщо, яке веде туди-сюди
за шимпанзе ПееРівської зради,
але регіональної громади
розливу оп’янілої орди.
Уся когорта п’ятої колони:
і «беркути», і «гепнутий Оплот»,
і «допнуті», і вироджені клони,
що, як усе – приречене до скону,
в Росії називається «народ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479181
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2014
Діряві хмари – велетенське сито –
небесну манну сіють на поля.
Десь там щедрує ще моє дитинство –
під сволоком в колисці немовля.
[i]– Ну що тобі, моє дитинство, дати?[/i]
Черству шкуринку? Крихту зі стола?
Чи он оту бурульку полизати,
що сріблиться льодяником з дупла?
Чи може завірюху пелехату –
хрещену матір першої зими
покликати у вихололу хату,
щоб напоїла повними грудьми?
Аби хлоп’я таке ще невелике
і нерозумне у свої роки
уговталось, аби без твого крику
щасливо почувалися батьки.
Відхрипло колядою, відлетіло
за мить одну, неначе й не було,
коли бурульку крижану хотіло,
коли вмирало з голоду село.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
[i]Переспів програмного вірша[/i]
Бориса Пастернака
Мій лютий. Не жалій чорнила!
Давай затужимо з плачем,
Як у гаю загомоніла
Весна грозою і дощем.
Наймемо трійку білогриву
І у зимовий благовіст
Поїдемо туди, де злива
Лютіша від чорнила сліз.
Де із дерев, як чорні груші,
Упадуть тисячі граків,
Аби на дні очей калюжі
Допити сльози ручаїв.
А зір проталин все чорніший,
І римою луна звучить,
І у зажурі вище й вище
душа за думою летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478648
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2014
[i]Переклад[/i]
Борис Пастернак
* * *
У всьому хочу досягти
Ясної суті –
В труді, у пошуку мети,
В сердечній смуті.
У перип́етіях біди,
У їх причині,
Не зупиняючи ходи
Посередині.
Тримаючись серцевини
Подій і долі,
Любити, жити без вини,
Вершити волю.
О, хай би тільки я умів
Безпомилково
Закодувати сім рядків
Живого слова.
Про беззаконня і гріхи,
Бої, погоні,
Про щастя з легкої руки,
Як на долоні.
Я узаконив би путі
І їх начала,
Патентував би на щиті
Ініціали.
Я закладав би, як сади,
Слова і вірші.
І пахли б липами ряди
Найголовніші.
І я плекав би кожен ряд,
Як ружу й м’яту,
Як громовицю канонад,
Як сіножаті.
Так, як Шопен перекроїв
Свої етюди
Фільварків, фей, могил, гаїв
У суще чудо.
Довершеного торжества
І гра, і мука –
Напружені, як тятива
Тугого лука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478537
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2014
Уже не дивина в уявленні народу
політики й людці осміяного дна:
і Шарікови, люті на свободу,
і ті, що забувають, що одна
у кожного одна Вітчизна-мати.
І Швондєри її й багатії,
повинні
нині
неню
захищати,
а не чужі й украдені палати
украй осатанілої сім’ї,
що затуляє людям рота,
аби не чути їх проклять.
Є барикади. Ждете доти?
А Січ сама формує чоти,
які за неї постоять.
А от регіональна рада
бере аванс у общака,
а кримінальна влада –
на мушку козака.
Ой, як гуманістично –
дванадцятий калібр!
І так не поетично
коли життя – верлібр.
А треба виживати,
і діяти, й рости.
Але куди іти?
До хати?
Спати?
А ти?
Ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2014
[i]« Якщо білорус – це росіянин вищого ґатунку,
то українофоб – це недороблений росіянин».
[/i] З афоризмів бацьки
А ми таки круті, брати слов’яни.
У кожного в Європі по сестрі.
Народжені від однієї мами,
ідемо разом до одної ями:
на три дороги – три богатирі.
Уміємо брататись і любити
собі на втіху, іншому на зло.
Усе – [i]нічого[/i]. Якось можна жити.
У більшого звичайно є корито,
якого у малого не було.
Один співає, інший веселиться,
а третій хилитається, хмільний.
Йому то що? Аби де похмелитись –
вина чи крові ближнього напитись,
аби війна. На те він і дурний.
А у війну – які були ми [i]наші
і німці.[/i] Це по-нашому – німі.
А як єднались навколо параші!
А як дали березової каші,
яку варили аж на Колимі.
Немає лиха, що побили писки
одне одному у свої літа.
А нам то що? А ременя чи різки
за те, що перші випали з колиски
ще до розп’яття нашого Христа.
А може й за прапрадіда Яфета
до того, як посунула орда,
до того, як розкидала вендета
петлюрівця, есера і кадета
подалі від орлиного гнізда.
Гойдаємо колиску всіх народів
і няньчимо у хаті ворогів.
У всьому винен той, що десь на споді –
сумирний, неотесаний тай годі.
Оце і є найменший із братів.
Гойдається над урвищем три люлі.
Минає ера аріїв-рабів:
лелеки, соловейка і зозулі.
Три нації – і в кожної по дулі
єдинородній братії совків.
Гойдала доля не одну колиску.
Кому – на горе, іншим – на біду
імперію плекали молоду.
Та забували, що у цьому списку –
колгоспну,
поліцейську
і злодійську
не об’єднати у одну орду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478321
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2014
Можна своїх по обличчю пізнати,
можна чужих плямувати багном,
можна ославити і прославляти,
тільки нікого не можна карати
підлим, неправедним, грішним судом.
Міченим бути – потрібне безумство,
щоб не боятись під Божим перстом
красти, вбивати, плювати на людство,
деколи світ обійти словоблудством,
інколи взяти обманом престол.
Блазнем не стати – потрібне уміння
бачити, думати, хто ти ще є,
поки не лопнуло ближніх терпіння,
поки тебе не побили камінням
за безобразне твоє житіє.
Бути ніяким – це стати народом,
що уповає на манну з небес.
Бути борцем, поки Дух не воскрес –
це гонорово любити свободу
і непомітно пиляти колоду
не за чужий, а за свій інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477601
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2014
«[i] Як розповідати страшні ісорії»[/i]
Марк Твен
[i]« І ніхто не зможе ні купувати, ні продавати,
крім звіра, ім’я якому 666...
Хто має мудрість, визначить ім’я звіра...»[/i]
За одкровенням, глава 13, вірш 18.
Не перший на стезі мистецькій,
але пізніше, ніж вони –
Вергілій, Данте й Котляревський –
малюю пекло сатани.
Можливо цього і не треба.
Вже все досліджено давно.
Нікому не прихилиш неба,
де тліє історичне дно.
Онде подекуди між люди
такі прописані людці,
що пекло раю буде всюди,
де є кишені й гаманці.
Хто знає, чи чекає гірше,
коли прийде нежданий гість,
чиє число в біблійних віршах
було – «шістсот шістдесят шість»?
Його ім’я складають знаки
опуклих ліній і прямих,
які накреслюють ознаки
вождів і геніїв людських.
У кожного біблійні коди:
непересічні імена,
якими нарекли народи
те, що яріє – [color="#ff0000"][b]САТАНА[/b][/color].
І ось задача: кожна шістка –
це [color="#ff0000"][b][u]П[/u][/b][/color]* із хвостиком [color="#ff0000"][b]/ [/b][/color]над ним,
графічно – рівно п’ять відрізків,
і оптимально разом з тим.
А три по п’ять – усі п’ятнадцять
зарубок пам’яті людей,
і всі кроваві аж лосняться
на чорних вівтарях ідей.
І доказом цієї тези
можливо був би чоловік,
якого називали ЦЕЗАР,
але в дохристиянський вік.
Та першим буде гун [color="#ff0000"][b]АТТИΛА[/b][/color] –
батіг небесний королів,
які в боях не зупинили
кровавих варварських полків.
А як іти хронологічно –
ще більше зла у світ приніс,
великий хан, що буде вічно
непереможений [color="#ff0000"][b]ЧИНГИЗ[/b][/color].
А далі внук, що дикі орди
водив на Київ і за Стрий.
І поневолені народи
дали ім’я йому – [color="#ff0000"][b]БАТЫЙ[/b][/color].
А потім був ще кат ацтеків,
і майя, й інків. Цей балбес –
конкістадор на рівні зеків
носив тяжке ім'я [color="#ff0000"][b]КΔРТЕС[/b][/color].
Північної Пальмири геній,
останній з варварських вождів,
а для рабів своїх – [color="#ff0000"][b]ПЕТР-[u]Т[/u][/b][/color],
кат українських козаків.
А ось на світовій арені
творець «радянщини» без меж –
революційний геній [color="#ff0000"][b]ΛЕНИН[/b][/color]
горить у полум’ї пожеж.
І від Москви і до окраїн
який тюремний краєвид:
війна, ГУЛАГ і геноцид.
Це – дорогий товариш [color="#ff0000"][b]СТАЛИН[/b][/color].
А хто кидав на смерть Geschwister,
а людство – за колючий дріт?
Це видатний єфрейтор [color="#ff0000"][b]HITLER[/b][/color],
що теж претендував на світ.
І залишаю коди внуку.
У цій містерії імен.
чи має бути маршал ЖУК()В
таким, як нині Діоген?
Переори усю руїну
від Піренеїв по Амур,
не впишеться у цю картину
ні МАКЕДОНСЬКИЙ, ні ТИМУР.
Ані ПЕТЛЮРА, ні БАНДЕРА,
ні войовничий солдафон –
така мальована холера
без імені – НАПОЛЕОН.
Чатує тиша не матроська
героїку е[color="#ff0000"][b]НК[/b][/color]а[color="#ff0000"][b]В[/b][/color]е[color="#ff0000"][b]Д[/b][/color]е…
І не одна лукава [color="#ff0000"][b]М()СЬКА[/b][/color]
ще сатаніє де-не-де.
І українці наостанок
Перебирають імена.
Нема таких. Хіба що – ЯНЗЕК.
Але яка ж це сатана?
Є збірний образ ДЕПИ й ГОПИ,
та є і алібі повік.
Ну, не відбувся чоловік.
І до чергового потопу,
чи мова буде, чи язик –
не завоюємо Європу.
* – Вся «мудрість» – в арифметиці. Якщо цифру шість зобразити мінімальним числом відрізків, то таких буде 5(як на індикаторі сегментного електронного табло). Разом у числі 666 – буде 15 ліній. На відміну від клинопису кирилиця і латиниця мають і випуклі елементи у зображеннях літер і знаків. І тоді деякі неординарні імена можна, наприклад, начертати так: DИЯВ()Λ або К()RTES – тих же 15 ліній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476571
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.02.2014
[i]« І був Авель пастухом овець;
а Каїн був землеробом».[/i]
Буття, глава 4, вірш 2.
Ой, леле, леле! Є загадка серця.
Які разючі риси земляка:
усміхнене обличчя «западенця»
і хмара на обличчі «східняка».
Одному сняться воля і свобода
і коровай у хаті на столі,
а іншому – мана чужого роду,
купована за долари й рублі.
Одному – вільна матінка Вітчизна,
зелене місто і міське село,
а іншому – на чорний день трутизна
і панахида ближньому на зло.
Одному – щастя кожному і силу
перемагати, сіяти, рости,
а іншому – аби усіх скосило
або у прірву потягли чорти.
І на ура іде за комуніста
колона п’ята партії орди.
І научає армія кремлівська,
що далі йти уже нема куди,
якщо самі обрали депутата,
якого висували на горі,
аби умів рукою показати,
куди протягнуть ноги шахтарі.
І все це є любов до мого брата,
чи ненависть до чистої душі,
якій і ближні й дальні не чужі?
І – єй же єй! Як треба небагато,
аби всім дітям догодила мати,
що захищає східні рубежі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476433
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.02.2014
[i]« На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...»[/i]
П. Г. Тичина
Минає майже сотня літ
як триста лицарів-спартанців
на першій із останніх станцій
поклали голови на лід.
Минає майже сотня літ
з тих пір, як банди Муравйова,
як і сьогодні дикий схід,
скропили сніг святою кров’ю.
Минає майже сотня літ,
як тужить мати-Україна
за страчених дітей невинних,
що тільки вийшли в білий світ.
Минає майже сотня літ,
як їхні очі ся закрили,
як на Аскольдовій могилі
лягло їх десять під граніт.
Минає майже сотня літ
як у двобої в чистім полі
за нас і за майбутню волю
поліг навічно славний рід.
Минає майже сотня літ
з тих пір як сльози втерли Крути,
з тих пір як тяжко нам збагнути,
за що побито юний цвіт.
О, юне птаство, як не є –
у вільних вісімнадцять років
вмістилось все життя твоє.
А сонце Крутів так високо,
щоб не забули ми уроків,
які історія дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475754
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.01.2014
[i]« На позицию девушка
провожала бойца»[/i]
М. Ісаковський
Юнака на позиції
обнімало дівча
на очах у міліції,
на виду в палача.
І коли за туманами
заясніли поля,
голубими екранами
запалала земля.
Хоч і очі ятрилися,
і були на краю –
поневолені билися
за свободу свою.
Пригощали за розкоші,
і за голий народ.
Нагадали Московщину,
і дали за «Оплот».
І устала «аґромная
совкова́я страна».
І згасає свіча моя
за імлою вікна.
І нічого не радує,
поки падає цвіт,
а «радімая» армія
оскверняє мій рід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475444
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.01.2014
[i]« Як гартувалась криця»[/i]
М. Островський
Тінь деміурга упала на все, що не проти
йти у окопи і спротиву наперекір.
П’ята колона полює, як тать, патріота
на перехресті розвіяних вір і зневір.
Б’ють барабани. В горнилі гартується сила.
Подих останній у кожного є про запас.
Кожного хвиля на гребінь подій підхопила,
і не зламати усіх, коли й небо за нас.
Бо і планети лінійно стоять у параді
стражем діяння народу по волі Творця.
Нація духу формується на барикаді
у непокорі – за честь,
за людей,
до кінця.
Не умовкають гучні вічові тулумбаси
волі й свободи.
Єднає єдина мета.
Ямби й хореї напевне уже не на часі.
Рубана фраза гуртує розрізнені маси.
Серце яріє. Вогонь запікає уста.
Час вимагає не ту рафіновану оду,
що розмиває по контуру прозу життя,
а кулеметної черги поезії по антиподу.
Перемагає петиція волі народу.
Революційна мітла вимітає із хати сміття.
Ліра набату лунає нечуваним громом:
[i]– Ми не раби!
Наші гени від січовиків.[/i]
Не до снаги – годувати своїх ворогів.
Мир – у хати. У палаци – війна за законом.
Полум’я чорне очистить повітря озоном
голої правди,
що вирветься
із пазурів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475316
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.01.2014
[i](Пам’яті українського сина Вірменії)[/i]
Боже, як ясно на небі.
Вечір за обрій пливе.
Зорі дарують планеті
сяєво вічно живе.
А під ногами снігами,
х́угою все замело.
Веснами...
...буде зело.
Постріли –
вечорами...
.................................................
–[i] Боже, що сталося з нами?
– Бігме, страшніше було.[/i]
Вчора убили людину.
Рана душі не одна.
Банда стріляє у спину.
Де ж вона – наша весна?
Як же вона посивіє
знову з вини палача.
Не повернути Сергія.
Жаль,
по закону
не смію
шаблею,
змаху,
з плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474708
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2014
На будь-яке на світі запитання
є відповідь. Та проповідь стара:
хтось має припинити руйнування
тоѓо, що творять інші для добра.
Тоді не буде люто, криво, косо,
і юність осягне свою мету,
і зрілість буде бачити під носом
усе, що мудрість бачить за версту.
Чого вмирати?
Ради чого жити,
коли сумління спати не дає, –
[i]чи має бути, як сьогодні є?[/i]
На цьому світі є чим дорожити.
Не володіти –
мріяти, творити
і захищати наше і своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
[i]« Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала»[/i]
Олександр Олесь
А ми такі, коли з моста – у воду,
коли уже гарячим припекло,
ми біжимо попереду народу,
попутно викорінюючи зло.
Протистояння є: людей і націй –
невинної «святої простоти»*.
А в бік революційних ситуацій
недолі нашій ще іти й іти.
Суспільство – боси, босі, спекулянти,
і бестії, і біси з еРВеКа.
Еліта – що не варта п’ятака,
і ті, кому вже нічого втрачати,
і – ласі до кишені общака.
Між ними – прірва, ґрати, барикада.
Над ними тіні вимерлих совків.
І серед них підпільна люта банда
у відчайдушній лаві юнаків,
доведене до відчаю майбутнє,
яке не бачить виходу в пітьмі,
приречене законами безпутніх
довічно животіти у тюрмі.
А далі – всі прилиплі до екранів,
байдужі і, ретиві без боїв,
учасники невидимих майданів
існуючої нації рабів.
Існуємо і добре. Що там завтра?
Нічого?
Нам, – [i]нічого[/i].
Як завжди.
Терпіти можна. Ходять поїзди.
Вбивають брата.
Догорає ватра.
Стікає кров.
Іде народна варта.
І де Європа?
О!
Нема біди.
[i]*«Свята простота», – слова Яна Гуса при страті, коли народ підкладав поліна у вогнище, на якому він горів.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474320
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.01.2014
Епоха – у очікувані дати
нової злуки і близьких розлук
із бестіями страти і розтрати
прилиплого до нечестивих рук.
Невговтана сугестія в натурі
все тулиться до вичахлих ідей.
Вже і вовцю́га у овечій шкурі
з кошари заау́кав до людей.
А як же! Уповає на Шевченка!
А скільки ще зуміє для добра,
аж поки рідна Україна-ненька
розколеться по течії Дніпра.
А неня й каже, – [i]змийся, вражий сину,
із лахами в омріяне кубло.
Я лантуха завдам тобі на спину
і ушивайся під лиху годину,
аби і духу твого не було.
Тобі – в казкову Русь, мій проклятущий,
з «бабо́ю» і з Ягою, що візьмеш
і донесеш аж до сусідських меж,
де тільки трясця, а не хліб насущний,
де ще чекає Чахлик невмирущий,
що ти його дорогою підеш.[/i]
***
Не роз-
ді-
ля-
ю.
Тільки розумію,
що далі йти уже нема куди
народу, що поділить назавжди
мету колаборації і мрію
водо-розділом гніту і біди
і похоронить право і надію
на дні несамовитої орди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474080
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 21.01.2014
[i]« Комусь наче здається,
що слово не навчилось жити в підпіллі?»[/i]
Свіжоспечена думка
Запитаю одиноку осінь,
де зима і що їй винні ми,
що ніяк не вибереться й досі
до хрещенських візій і морозів
на світлини матінки-зими?
Доганяє вечорами в полі
сиву зиму осінь молода
тай питає, чом на видноколі
не густіє крижана вода?
А стара зима відповідає, –
[i]видно забарився дід Мороз.[/i]
Ой, блукає поза небокраєм
перекотиполем льодовоз.
Видно десь погодою керує
доганяйло холоду в раю
і не хоче знати і не чує
про велику місію свою.
Видно не хватає поганяйла
і, аби було, як у людей,
треба узаконити негайно
кільканадцять крижаних ідей.
Отоді уже й заморозіє,
і пройдеться площами туман,
і ніщо на світі не зігріє
навіть заарканений Майдан,
що сьогодні світиться багряно,
дихає і додає снаги.
І линяє хиже навкруги,
де народ вирує океаном
і ось-ось позносить береги.
І скресає віковічна крига
від початку до кінця зими.
І весна стоїть під ворітьми.
Хай це поки тільки-но відлига.
Згине Ірод – пропаде й барига.
Ми ще є
і м́и ідемо.
Ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473614
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.01.2014
[i](Мотивація перекладу очевидного)[/i]
Ну як собі заборонити – мати
і розуміти музику у слові?
Але, буває, хочеться співати
чужі мотиви на сучасній мові.
І кесарю вертаємо належне,
і чуємо претензії сусідські,
а мова має йти про суверенне,
освячуючи душі українські.
Художнє слово істину малює
палітрою і дум, і діалектів.
Є, є палкі сентенції естетів,
та гідного ніхто не ігнорує.
І хто у себе свого не почує,
той не почує і чужих поетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2014
Заяскровіло, замайоріло
у синій далі ясним вогнем.
Заголосило затужавіле
жіноче серце за молодцем.
Не забуває, та не почує
сумних мелодій слова прості.
Кигиче чайка, кує зозуля
і вік минає у самоті.
Почуй, козаче, вертай додому,
бо опустіє життя твоє.
Хто порадіє тобі старому,
коли і жінка не пізнає?
Не наробився дурний бурлака.
Пустіє хата, сім’ї нема.
На сіні виє чужий собака.
Біліє тім’я. Іде зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473187
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 17.01.2014
Люблю людей на цій сторінці,
хто представляє мій народ,
і не люблю, коли ординці
кидають камінь в наш город.
Іду до себе білим світом
у край беріз і полину,
щоб залишатись неофітом,
коли немає талану.
Розкопую в собі таланти,
які Всевишній дарував,
аби до неба долітав,
коли не вміючи крилато,
захочу знову вибирати
між вороння і білих ґав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473009
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.01.2014
С. Єсенін[i](вільний переклад)[/i]
Клен ти мій опалий і заледенілий,
Чом ти похилився в заметілі білій.
Може щось почулось, чи когось побачив?
Чи ідеш гуляти за село, козаче?
.
І, як п’яний сторож, вибіг на дорогу,
У заметі снігу приморозив ногу.
Так і я, п’яненький, все шукаю двері,
Не дійду додому з пізньої вечері.
Там на тин оперся, там вербу помітив
Тай співаю пісню, згадуючи літо.
І на розі хати ще побуду кленом,
Тільки не зів’ялим, а таки зеленим.
Ой, утрачу скромність, затуманю мізки,
Як чужу дружину, обніму берізку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472267
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2014
Зима заощаджує чари.
Дарує дощі затяжні.
І рідко кочуючі хмари
минають вечірні Стожари,
розтанувши у далині.
А ранками далі і далі
пливуть животами униз,
і вижаті за́ ніч печалі
міняють на світлі коралі,
умиті туманами риз.
А вигляне сонця люстерце,
потішить усіх залюбки:
то кине промінчик у серце,
то зайчиком плюхне в озерце
за вигином плеса ріки.
І повінню вирине свято,
і кине весна якорі,
і вечір поверне крилато,
і зійде минуле кирпате,
і буде жура до зорі.
І сторож нічний усміхнеться
на небі веселим серпом,
і вигнеться лінія серця,
що раптом неждано заб’ється,
не приспане зоряним сном.
І десь за лунким видноколом
покличе досвітня луна...
І – тихо...
[i] – Вона?
– Не вона?[/i]
І знову замкнулося коло,
куди не поверне ніколи
ця рання зимова весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471796
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 11.01.2014
– Прийди.
Якщо не можеш, то приснись.
Хоч на хвилину повернись
живим.
Знайди.
Хоч ніччю повернись отим
таким хорошим, молодим
колись
до мене серцем пригорнись.
Проснись.
Прийди до мене з небуття.
Ти ж бачиш, як сумую я
твоя?
Виходить сонце з-поза хмари
і посміхається з небес.
Це не такі великі чари,
аби і ти в мені воскрес.
– Почуй.
Почуй, кохана і прилинь,
мене самого не покинь
в цей час.
Забудь
про все, що роз’єднало нас.
ми ще зустрінемось не раз.
Поклич
і в день ясний і в темну ніч,
побудь,
побудь зі мною і розвій
осінній сум. І зрозумій –
я твій.
У вічності чекати мушу
все, що відклали на колись.
Не розпинай за мене душу,
а краще Богу помолись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471350
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.01.2014
[i] « Якби ми вчились так як треба...»[/i]
Т. Шевченко
Перед собою не святим, не вічним,
підтятим злом, окриленим добром,
присяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але забудьте. Це сказав не я.
Це вам кричить з глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на незбагненне плем’я молоде,
що, не дай Боже, стане панувати,
то й рідну неню в прірву заведе.
Це пишуть кров’ю ті мільйони вбитих,
кому в’язали волю на віки
домашні «просвітителі-бандити»,
що рвались до партійного корита,
коли вперед вели «більшовики».
Це голоси скатованих поетів,
це сіє зерна правди зрілий муж,
це вчителі з предметних кабінетів
достукуються до незрілих душ.
Це в очі ваші дивиться ровесник
з минулого в далеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі,
щоб змити бруд і вимести сміття.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б [i]те, що маємо[/i] до нині,
не заглядали б в зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще [i]ЗА![/i], хто ще не [i]ПРОТИ[i]
чужих реліквій на своїй землі,
о, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
[u][i]«Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».*[/i][/u]
1998
[i]* – Цитата з вірша В. Стуса, якому напередодні Різдва могло б виповнитись 75 років.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471090
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2014
З Різдвом вітаю і бажаю
завжди і всім, як в цей ось день,
земного радісного раю,
удач, звитяг, нових пісень.
Хай обереги і пенати
охороняють добрий рід,
і [i]многая[/i] щасливих літ,
і [i]благая[/i] таке писати,
щоб захотілося обняти
весь неосяжний білий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470902
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2014
Новий рік.
Різдво.
Пішло на весну.
Коляда, щедрівки і… млинці.
Крига скресне, білий світ воскресне
на шляхах людей у всі кінці.
Хто – в хатини, хто – в земні чертоги,
всі – до церкви...
А на небесах
стелять і вирівнюють дороги
всім, хто пішки прокладає шлях.
Тільки душі рвуться в чистий простір
по спіралі з черговим витком
у безмежжя з вічним божеством.
Хай мороз гуляє на погості.
Лихо – в безвість. Все хороше – в гості.
З Новим роком! Зі святим Різдвом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470711
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2014
Принесла зимонька Різдво,
і – втішиться Пречиста.
У Віфлеємі – торжество,
і в нас святки дитинства.
Ось тільки вечір під поріг, –
[i]гайда колядувати![/i]
Рипить під чоботами сніг
від хати і до хати.
Воскресли символи життя
в натопленій хатині –
макітра, ступка і кутя,
і матінка в хустині.
Запахли з печі пиріжки
і прянощі квасолі.
Горять на покуті свічки.
Спить дідух на престолі.
І на печі – два горобці,
і на лежанці писки,
і немовлятко на руці,
і старшеньке в колисці.
І ще молотники малі
з гостинцями в кишені
позносили дари землі
і щастя повні жмені.
Причепурились образи
хрест-навхрест рушниками
і мироточать дві сльози
в Ісусової мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Не заваджу людям в добрій справі,
там, де в долі людства – є й моя.
Адже, хто завадить цій лукавій
десь когось посунути на лаві,
де сидять достойніші, ніж я?
Тільки ще довгенько нам стояти
рівно, смирно – може років сто,
поки всіх, приречених до страти,
реабілітують супостати,
поки нас не любить ще ніхто.
Поки [i]золотого й дорогого[/i]
не помітить кожен чоловік,
що нікому кланятись не звик.
Поки рясту не топтав чужого,
бісер не метав до ніг дурного,
і для ближніх присвятив свій вік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Мої літа, мов з вирію лелеки,
тривожать пам’ять зустрічами в снах
та образами дійсності в казках.
І всі найближчі, вже такі далекі,
як в піднебессі перелітний птах.
Блищать разки циганського намиста.
Калейдоскоп усміхнених облич.
За вербами – коловорот... Спориш...
Моя патріархальщина дитинства,
як ти ще краєш душу та болиш.
Чи йдеш поза ровами до пралісу,
чи греблею до самого млина,
все кличе та ж ревуча мілина,
де з-під опусту крізь густу завісу,
немов міраж за берегами Стіксу,
манить неопалима купина.
Все ніби оглядаєшся в минуле,
що за далеким обрієм пливе,
все голос той, що нібито й забули,
все начебто по-рідному зове.
Моя рідня все далі, й далі, й далі
по всіх світах торує власний шлях.
І тільки в тих дитячих віщих снах
тримають греблю струхлявілі палі,
і так щемить від смутку і печалі,
що й камінь в білій піні – у сльозах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
[i]Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі,
яку Господь, Бог твій, дає тобі![/i]
П’ята заповідь Божа
Я знову сьогодні в краю
дитинства, сповитого сонцем,
щоб глянути карму свою
в раю за причільним віконцем.
Іду на прогулянку в ліс
на поклик боліт за лугами,
за сумом похилих беріз
над зболеним образом мами.
На серце спокута лягла,
що вже й сповідатись намарне.
В озер і річок дзеркала
вдивляється небо безхмарне.
І наче з-під бані церков
вчуваються ангельські дзвони.
Душа, наполохана знов,
вичитує Божі закони.
[i]«Любіть і шануйте батьків» –[/i]
в цю заповідь віримо свято.
Та часто нічого, крім слів,
не чули ні мама, ні тато.
Хоч все ще звучить заповіт, –
[i]вертатись частіше додому,[/i]
немов запізнілий привіт
на весь приголомшений світ
з небес винуватцю незлому,
який Вас колись не провів
в далеку останню дорогу,
як мусять сини матерів
хоч – в ніч, та зі свого порогу.
Закриються очі на мить.
Душа відгукнеться на сповідь.
І легше продовжити повість
потомкам і предкам століть.
Навіки заснуле не спить,
коли прокидається совість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Відмерехтіло як мана
все, що дитинство обіцяло.
Урвалась юність, мов струна,
і старість ллє за шкіру сало,
і залишається так мало
на течії юдолі дна.
Дощі – на радість та біду,
на щастя – бурі та тумани.
А я до себе все ще йду.
Мені ще зупинятись рано.
А вже коли покличе небо,
чи вдарить блискавка, чи грім,
нічого іншого не треба,
аби не заважати всім.
Жив баламутом, чи монахом
чи натомивсь від добрих справ,
чи став так званим олігархом,
а от людиною не став –
не толочи чужої гречки.
Не запрягав – не поганяй.
Хотів відсидітись скраєчку,
то і на лаври не чекай.
Все переводиться нінащо.
Негідне викреслять з рядків,
і не прославиться пропаще
в байкарській хроніці співців.
А як доплив до середини,
то будь хоч тим благословен,
що зміг на поприщі людини
не впасти, граючись з вогнем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
Вітаю в колі Зодіаку
плеяд і зоряний Парнас
із роком синьої коняки,
що називається Пегас.
І поки ще Волосожари
не освітили небеса,
хай просвіщають людство чари
і неримована краса.
Хай ллється сонячно з екранів
любов і дружба де-не-де.
Якщо кохані – «на майдані»,
хай революція гряде.
Така, щоб пір’я з них летіло,
коли дванадцять промайне,
щоб знали і душа і тіло,
що двоє все одно – одне.
І хай примножаться в родині
щасливі і успішні дні,
до віників нових від нині
хай будуть радість і пісні...
Хай буде світло без Драконів,
Змія хай буде не бридка,
хай буде Кролик при короні,
хай Тигр вподобає Бика.
Хай буде спокій, поки Півні
чекають сала від Свині.
Хай в позаземній далині
щезають падаючі тіні.
Хай нас на Синьому Коні
не спинять десь посередині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469556
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2013
[i]Борис Пастернак[/i]
Тільки почую, як вальс зазвучить,
Знову загляну крізь двері в щілину.
Лампи вкрутили, зібрали стільці.
[i]– Пурх,[/i] – і під стелю летять конфетті,
Маски і лики хурделиць нестримних.
Бачу ялинку – найпершу в житті.
Блиск і чаклунство невидимих сил,
Сепії мантій з мазками білил
Темно-коричневих і золотих
Кішок лінивих, манірних франтих.
Порхання блуз, перегуки хорів,
Рев карапузів, сміх матерів,
Брошки і коржики – в різні боки,
Фініки, книжки – на перегонки.
Дух, як із печі, кипить вертоград,
Люди і речі, і все – напрокат.
В хвойному царстві усе нарозхват,
Кожен отримав, що встиг, невпопад.
Млосно і жарко! Ялинка в поту
Клеєм і лаками п’є темноту.
Дощиком срібла по хвої стекла
В блискіт живиці і дутого скла.
Топиться віск, розм’якає смола,
Сиплються іскри, тремтять дзеркала.
Темно. Усе догорає до тла.
Мало-помалу виходять до залу
Гості потомлені із-за стола.
Шляпи, калоші і башлики –
Поки їх вічні забудьки шукають,
Ставні і двері беруть на крючки.
Зверху – квартирки у ніч відкривають.
Скоро вже півні до трьох доспівають.
Злякано тіні синіють навкруг,
Лізе квартиркою протягу дух
І новорічні вогні задуває
Свічка за свічкою, чітко, на слух, –
[i]Фух, фух, фух, фух![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469528
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2013
***
Все більше зменшується вік.
Все ближче місяць лютий.
Десь випав сніг під Новий рік.
десь все, як має бути,
стоїть притрушене в снігу.
І в кожному будинку
складають мешканці нудьгу
під лісову ялинку.
***
Кому не снилось на віку
вмирати за народ?
Що легше – дати жебраку,
чи падати на дзот?
***
Ми всі до дна землі Господні діти.
Але немає в тому дивних див,
що кожен проживає в тому світі,
який своєю вірою створив.
***
Здобутки від нестатків своєрідні.
Нема взірця, що служить за зразок,
ні зиску від церковної обідні,
ні користі з прочитаних книжок…
Одним багаті,– [i]коли люди бідні,
то скільки в них не пройдених стежок.[/i]
***
Такі ми биті і такі негорді,
що все забронювали в небесах.
Та не застрягти б на вузьких стезях,
де карма б’є однаково по морді
і того, що прославився в народі,
і тих, кому ганьба встеляє шлях.
***
Не буде менше, ніж дарує Бог,
не буде більше, ніж дає надія,
не щезне те, що вітер не розвіє,
немає краще щастя багатьох,
немає гірше, ніж міраж на двох,
що кличе безнадійніше, ніж мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469359
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Зупинився біля хвіртки
епохальний час.
Час гребти з-під ніг підстілки
й розігнати недомірки
попереду нас.
***
Ой, такого не було ще зроду.
Рік новий гарант зустріне сам.
Всі чекають послання народу
юдам, самозванцям і псарям.
***
Що не студент, то хуліган.
Не справишся з юрбою.
Чіпляє іграшки Майдан
донизу головою.
Хреновий з коміка стратег,
що верховодить нами.
Бо краще вас – ногами вверх,
ніж нас – вперед ногами.
***
Це що за брат, коли воно агресор?
Це що за інтервенція продаж?
Шалений тиск підкупленої преси
за братні непідкупні інтереси –
це істинно нечуваний шантаж.
***
Де золотої нема середини,
кожен за правду свою – волонтер.
Поки дві істини є у людини,
доти і буде в нас дві України,
що розділяють совків і бандер.
***
Ось і «народ» за прикладом держави
настриг купонів з прихвоснів «еліт».
За пару сот нахлебчеться отрави,
на кон за брагу честь свою поставить,
а потім тверезіє кілька літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469332
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Обмундировані і ситі,
підібрані по бирці, –[i] свій[/i]
сидять псарями при кориті,
вгодовані, мов на забій.
Ніколи кнур не відповість,
як в нього появилась вілла.
Зате настирний журналіст
заслужить вирок Чорновіла.
***
Відомо, хто зійде на п’єдестал,
де гепнув ідол, руки розпростерши...
У КПУ об’явлено аврал.
Карбують напис, – Сімонєнін Перший.
***
З Майдану можна в’їхати у Ради.
З периферії – прямо на гарбі.
Зі сцени – у верблюда на горбі.
А от щодо вакансій на посади,
то одіяло тягне всяк собі.
***
З донесення підпільника «ліхова»
бандерівці побили «беркутян».
І так вже сталось, що для літер слова,
з кривавих плям складається, – [i]МАЙДАН,[/i]
а нижче крупним сленгом, – [i]ЗДЕСЬ БИЛ ВОВА.[/i]
Спіймали мера і лохом зробили.
Тепер він теж народний патріот.
Його не били. Трошки пожурили,
у крісло приготовлене всадили.
Хай ще подурить іміджем народ.
***
Порозумілись Вова і пацан –
одних кровей творці антимайдану.
Нікому не потрібен той Майдан,
зате потрібен кримський Магадан
і все на захід, що лежить погано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469123
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.12.2013
Сідлає осінь синього коня
і вже зима чатує сни урочі,
а дим ілюзій ще туманить очі
майстрів низати паволоку дня
на новорічні візерунки ночі.
І кожному ввижається в цей час
зелений шум в сосновому серпанку,
і на сторожі місяць аж до ранку
з блискучим ликом, наче мідний таз,
все дивиться, як світиться для нас
міраж зірниці на руках світанку.
І дід Мороз, що з неба ще не зліз,
в торбину хмар складає подарунки
і запрягає у Великий Віз
баских коней проворної снігурки.
Щезають сани, хмари. Світла тінь
Чумацьким шляхом мчить в добу щасливу,
де в чорнім небі синій-синій кінь
за обріями визолотив гриву.
П’яненький сон лягає на крило,
безсонням днів причумленої, ночі.
І зводять вгору місто і село
свої за ніч ще не побляклі очі.
І зоряного неба ліхтарі
примружено вдивляються в майбутнє,
де нам здається начебто відсутнім
все, що тепер присутнє до зорі –
міцні-міцні домашні якорі
і все, що залишається у грудні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468568
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.12.2013
[i] «Страшне перо не в гусака».[/i]
Рубрика «Перця»
Ви думаєте, – суржиком нє вмєю?
Ого! Ще й как. Но не врублюсь ніяк.
Вы обойдіте ноне всю Рассею,
там і болвани говорят не так.
Язык – предмет сучасных суеверий.
Нас наущали многа вчітєлєй.
И вот вдолбили, што не Пушкин геній,
а охлократи всячіскіх мастей.
Але, якщо серйозно й дуже щиро,
то прихвосні заслужених совків
ще й досі морди лиць змивають мирром
з єлеєм більшовицьких матюків.
Та хто перелицює душу вражу?
Продовжуйте, мамзелі і мужі –
квадратики з чорнил для епатажу
і чорні натюрмордики душі.
Коли твоя Вітчизна в небезпеці,
а ти ховаєш голову в пісок –
іди... в кіно, скачи на дискотеці,
та рилом не брудни цих сторінок.
Якщо ж у тебе клепок не хватає,
студентів на майдані не суди.
Майбутнє їх покликало туди.
Коли ж у голові царя немає,
то ти собі радій, що хата скраю,
дивись ТВ. Не рипайся. Сиди.
Мовчи, що ненавидиш патріотів,
пильнуй з кремля собі поводиря...
Коли всі ЗА, а ти за гроші – ПРОТИ,
і все це цирк, то згинь під сказ, мара.
Вже краще бути циркачем на дроті,
ніж олухом небесного царя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.12.2013
Це ще не бум, це – ейфорія.
Віват, Росія!
Браво, брат!
Вернули здерте – дурник рад.
Та ж і школярик розуміє,
хто з тих мільярдів збагатіє
і в чий офшор піде «відкат».
Танцюй під дудку, небораче,
скачи, як схоче давній пан.
Дарма, що внук колись заплаче,
віддавши свій жупан козачий
латками «Тришке на кафтан».
Жили з молитвами до Бога.
Чекали звільнення з ярма.
І дочекались – все дарма.
Неначе і була дорога
ходити з президентом в ногу,
та виявляється – нема.
Всіх пов’язали і скрутили
в баранячий, звиняйте, ріг.
І Бог нас, бачте, не вберіг.
І де своїх чорти носили,
якщо чужа нечиста сила,
не випускає за поріг?
Шалена сила! Тупість – криця!
Тваринна злість. Щити й кийки.
Відбити б руки – не з руки.
Сльоза ятрить, душа іскриться.
Ми вдруге підставляли лиця,
та в нас всього лиш дві щоки.
Ми козаки. Ми ополченці.
М́и – влада! Ось у чому суть.
Закон за нас, а в нас плюють?
Присяга в нас – служити ненці,
коли бандити-відщепенці
її дітей невинних б’ють.
То ж – начувайтесь. Наше право –
вже не стояти, а іти
наперекір дурній державі.
Зійдіть з дороги до мети,
ви, двоєдушні, двоєглаві,
осліпі в злобі і лукаві
народу вільного кати.
Доволі гратись в менестрелів.
В умах не просто пустота,
а смог з посудин Торрічеллі.
Проснеться істина проста,
але не в розмазні пастелі,
де вбогість пнеться вище стелі,
а та, що зціплює уста.
Доволі силу розпинати
і шкіру дерти з наших спин.
Прийшло біблійне, – [i]UPHARSYN![/i]
Прийшла пора – розбити ґрати.
На милість неба уповати
давно стомився Людський Син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468354
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2013
[Хай краще нявкають коти,
ніж все ще гавкають кати...[/i]
Свіжий афоризм
Що упало, те пґопало.
Тільки як це сталось?
В Петеґбуґзі їв я сало,
в Києві пґославивсь.
І який тут вандал пґавить?
Щоб його ґоздуло!
Все одно мене поставить
ще один Меґкулов.
Бо кґові пґолив по вінця
і здійснив свій наміґ,
що ствоґив для укґаїнців
пеґший їх концтабіґ.
Як же сміли ви зіпхнути
виґодка такого?
Я ж послав під ваші Кґути
банду Муґавйова.
Я ж вас вчив голодувати
ще у Гґомадянську –
[i]вчитись, вчитись,[/i] ...і мовчати
пґо сім’ю ґадянську.
Як же ви пеґелякали
ЗМІ й ТВ ґосійські,
що на дґузки ґозбивали
наймудґіші мізки.
Що ж мені тепеґ твоґити?
Що це за есеґи,
що посміли встановити
пґапоґи Бандеґи?
........................................
Тільки ґаз на цьому світі
я душею покґивив,
що збґехав маленьким дітям,
як я чашечку ґозбив.
Тільки з витівки цієї
я під стінами Кґемля
все лежу у мавзолеї.
Не пґийме мене земля.
Все істоґія забуде,
та немає, і не буде,
і напевне не було,
щоб такі плохенькі люди
знов поставили пґиблуду
для пґишельців з НЛО.
Щоб побачили безпутні
там, де глибоко обґив,
світле завтґашнє майбутнє,
на яке я заслужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468203
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.12.2013
Ми – [i]словотворці![/i] Наше ремесло
не для слівця. Та часом, для годиться,
у джерело вмочаємо стило,
щоб «збагатити» витоки криниці.
Ми славимо і небо, і зело,
і ллємо воду. Раптом – освятиться.
А ви не замулили джерело,
що струмувало з-під цямрин криниці?
Ми на сторожі. Стилос і стило
викрешують крещендо громовиці.
А ви почули серцем джерело
бездонної писемності криниці?
Ви бачили, як донне джерело
[i]прозорить[/i] скаламучену водицю?
А ви змогли б, не ставши на крило,
очистити чорнильне дно криниці?
А ви співали гімн вождям на зло
у м[i]айданутій [/i]пафосом столиці?
А ви плювали в чисте джерело,
щоб [i]ѓімноміри[/i] ставили в криниці?
Звір, тільки вчора загнаний в кубло,
вже виглядає, [i]визвіривши[/i] пащу.
А ви словами заряджали пращу,
коли [i]стовпотворили [/i]ремесло,
щоб все, що в душах світлого було,
уже ніхто не витравив ніз́ащо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468153
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.12.2013
Болять, на вітер кинуті, слова.
Для чого все, коли потрібна казка?
Якщо це так, то плескайте, будь-ласка.
Аби з плечей злетіла голова,
прийдуть і перемога, і поразка.
Щоб розвінчати здіяне митцем,
достатньо рівно дві простенькі речі, –
[i]не чути і не зріти[/i]. А взірцем
обрати вічну істину Предтечі, –
[i]Покаймося! Ми, злидні, – не праві.[/i]
На Божий перст не можна нарікати.
Та де ж візьмеш усім по булаві,
кому погратись з нами – не звикати?
Ми з тих, хто вже не скімлить, а ричить
від рику знахабнілої держави,
і хто, зірвавши голос, не помчить
за пряником верховної неслави.
Ми тут таких химер наплетем́о
[i]про кров і нерви, про любов і жили,[/i]
з якими – над Майданом стоїмо.
Ми кожну шельму мітимо клеймом,
аби від злості й цих перекосило.
Та свіжий шарм і самовільний дух
просвітлює в братів людські обличчя.
Несамовитий броунівський рух
Майдан в потужність духу возвеличив.
...........................................................
Майдан пройде, та в тому справжня суть,
що хай один стоїть на барикадах,
його за це в святцях не пом’януть,
але й не проклянуть в часи блокади,
як тих, що зраді хармани плетуть
і тих, що «розпинаються» у радах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2013
***
На станції життя
одна душа
спинилась одиноко спочивати,
світ роздивитись і про те згадати,
хто і для кого все це прикрашав,
з тих пір, як їй відкрилося буття,
яке не вберегли міські пенати.
***
Загадки світу – небо і людина,
що бозна де і на якому світі
була цим Зодчим створена із глини.
Та точно знаю, – Бог у тому місці,
з якого всесвіт видно, мов картину.
***
Коли покличуть, певно треба йти,
хоч і цікаво, хто без нас тут буде
не заздрити таким щасливим людям,
не в’янути, а квітнути й рости
і вірити в безсмертя, а не в чудо.
***
Багато є на світі дивини.
От українців – наче й не бувало,
хоч є і сало, й чорний хліб до сала,
яке так люблять браття і пани,
а їм все мало.
І без нас, а мало.
***
В багатстві барв земних простих речей
десь в задзеркаллі білий світ побачу.
Там в позолоті променів очей
твоя душа. Та не за нею плачу.
А разом з нею Господа молю,
аби навчив людину відрізнити
все золото усіх сезамів світу
від гіркоти сльозини з кришталю.
Коли невтішно десь ридають діти,
то як за кривду ближніх полюблю?
***
В кінці драбини бачу майбуття,
яке віки триватиме щасливо
на всіх щаблях.
Чому ж це неможливо
на цих найперших сходинках життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467376
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.12.2013
[i]На майдані пил спадає,
замовкає річ.
Вечір.
Ніч.[/i]
В. Сосюра
[i]– Ноу хоменд. Я – в приколе.
Надоели интервью.
Был я двоечником в школе.
Нонче РРодину люблю.
– На майданах заробляю.
Бабок мало, но торчу.
Благ не маю, мір не знаю,
як нічого не встигаю,
то нікуди й не спішу.[/i]
Причаїлось добре й вічне
на стезях до Колими.
Притупилось слово віще...
Ні майбутнє, ні вторішнє
не цікавить до зими...
[i]«На майдані біля церкви
посмутніли матері».[/i]
Михаїл чекає жертви.
Споглядає з царства мертвих
«ясен місяць угорі».
Поруч «беркут» вже дрімає.
Спочиває сатана.
Все одно в краю немає
отамана чабана.
На лотках антимайдану
замовкає рвань.
Щось принесли «атаману»…
[i]- Що там?
- Глянь!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467160
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2013
На серці смута і тривога.
Десь забарились світлі дні,
що міражами над порогом
у вічі глянули мені.
Та не тому, що за узліссям
з очима Вія жде Зима,
і не тому, що все дарма
і в хату разом з мракобіссям –
[i]и «грядет хам», и ждёт тюрьма.
Що розпряжуться буйні коні,
а хлопці ляжуть спочивать,[/i]
І не тому, що в двадцять п’ять
держава мучиться в полоні
і лінії її долоні
не заживають від проклять.
А через те, що все спокійно,
і тісно брата стиснув брат.
І в боротьбі за Україну
перетворилось на руїну
сценічне шоу барикад.
Що все законно, аж противно,
ввійде у звичну колію,
і в снах так само буде видно
і Русь чужу, і «мать тваю».
І вже не буде завтра варти,
що зберігала мирний стан,
і вже надіятись не варто,
що від вогнів нічної ватри
не спалахне нічний майдан.
А спопеліє на Майдані
козацький дух, і Віче, й Січ,
і пряник в горлі нам застряне,
коли настане чорна ніч.
Коли нас банда роз’єднає
заради «цінностей» своїх,
коли служити присягає
на глум збезчещеного краю
сімейній мафії блатних.
І буде либитись з екранів
все те ж зловісне «божество»,
і знов убожество прогляне
крізь новорічне торжество.
І з Web-сторінок при престолі
оскаляться гнійним єством
намордники провладних тролів
з лакейським півнячим пером.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2013