I.Teрен

Відгомін минулого

       Пошта  «до  запитання»
                                                                           «  Когось  нема,  
                                                 а  інші  десь  далеко...»  
                                                                                               Фантазія  
Приснилося  –  отримала  мій  лист
моя...  ота,  яка  його  чекала  
багато  років  тому...  і  не  знала,  
«письмо  до  запитань»  –  це  на  колись.  

І  як  буває  інде  уві  сні  
від  серця  відлягає  ця  провина,  
і  відповідь  її  до  мене  лине
у  наші  –  інші,  та  не  кращі  дні.  

Та  хай  і  так,  а  миті  однієї  
почую  ще  обіцянку  одну  
лікуючу  цілющу  панацею:
– [i]Чекай  мене!  [/i]
                     Це  ще  не  одіссея...  
а  от  коли  навіки  я  засну,  
тоді  і  дочекаюся  на  неї.

     Запізніле  виправдання  
                                                                 «  Не  обіцяю  того,  
                                                                             що  минуло...»
                                                                                           Безвихідь
Я  не  ота  і  не  моя  вина,  
що  пошта  переплутала  адреси.  
Ти  слав  свої  листи  до  поетеси,  
але  вона  була  вже  не  одна.  

Хіба  тобі  хотілося  обману?  
Не  випадає  нам  –  рука  в  руці...  
А  пам’ятаєш  місто  на  ріці,  
закутане  у  голубі  тумани?  

Якби  тоді  покликав...  може,  я  
була  уже  готова  у  дорогу
на  інше  перехрестя  житія.  
Усе  минуло,  що  було  до  того.  
Не  присягаюся,  але  їй-Богу  
вина  у  тому  не  лише  моя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023

Острови пам’яті

                                                               [i]«  Cogito  ergo  sum...»[/i]
                                                                                                               Декарт
                                       І
Живу  щомиті,  а  коли  існую,  
то  думаю...  що  де-не-де  ще  є  
флюїди  душ,  які  мене  почують.  
Невидиме  оточення  моє  
поповнює  аннали  і  досьє,  
аж  поки  не  почую  алілуя.  
Надії  коригую  щовесни,  
аби  не  усихав  критичний  розум  
і  це  працює  у  часи  війни,  
хоча  у  серці  діє  як  заноза.  

                                       ІІ
Коли  не  спиться,  згадую  усіх,  
кого  не  затуманили  минулі
літа  розлуки,  може,  ще  живих,  
що  і  мене,  гадаю,  не  забули.  
І  я  душею  відчуваю  тих,  
що  думають:  небесні  караули  
односельчан,  ровесників,  кубіт,  
що  розлетілись,  хто  куди,  і  міт
не  залишили  на  путі  у  лету,  
куди  іще  заказано  поету
явитися  із  неземних  орбіт
моєї  войовничої  планети.  

                                       ІІІ
Та  думаю-гадаю,  що  живу,  
тому  що  уві  сні,  але  побачу,  
як  засіває  ниву  наяву
розумний  українець  неледачий.  
Надійно  прикипілих  до  землі,  
лишилося,  напевне,  одиниці...  
проходять  чередою  їхні  лиця,  
скупі  на  щастя,  щедрі  на  жалі
і  спраглі  на  слова...  як  журавлі
злітаються  до  чистої  криниці.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023

Походження бомонду

                                         [i]«  Що  не  прозаїк,  то  поет...»[/i]
                                                                                                   Автоцитата  
                                         І
Ми  ніколи  не  були  братами  
із  юрбою  орків-упирів.  
Нас  гойдали  різні  матері
як  дітей  Яфета,  Сима  й  Хама
і  єднали  протягом  віків  
чільною  культурою  одною
із  улусом  силою  дурною,  
нищачи  традиції  дідів,  
та  немає  паю  із  ордою  
у  народу  і  її  митців.  

                                       ІІ
Раді  і  аматори  халтури,  
і  хамелеони-трубадури,  
що  почули  гасло,  –  [i]ніс  утри
тим,  що  свій  задерли  догори.[/i]
Ордени  духовної  культури  
все  іще  купують  автори.  
В  їхньому  оточенні  триває
акція  розведення  лохів,  
у  якій  бабло  перемагає...  
у  літературі  й  поготів  
іншої  дороги  до  верхів,  
як  альтернативи,  не  буває.  

                                       ІІІ
Славі  і  «героям»  на  віки
не  бракує  легкої  руки.  
Але  є  одна  пересторога,  
іронічно  кажучи  і  строго,  –  
[i]де-не-де  буває  навпаки...  [/i]
є  лохи,  і  профі,  і  совки....  
і  поети...  іноді  від  Бога,  
інде,  від  лукавого,  таки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023

Історія навиворіт

                                                                               [i]«  Де  ті  хазари,  
                                                                         де  ті  печеніги...»[/i]
                                                                                                   Риторика  
                                       І
Одужують  поволі  українці,  
минуле  виліковують  своє,  
упоратися  тяжко  наодинці.  
та  мусимо,  допоки  сили  є.  
Історія  уроки  викладала,  
а  ми  не  надавали  їм  ваги...
мечі  перекували  на  орала...  
за  це  нас  вирізали  до  ноги  
і  спокою  ніколи  не  давали  
ні  зовнішні  народи-канібали,  
ні  внутрішні  провладні  вороги.  

                                       ІІ
І  поки  є  ще  ця  нечиста  сила  
та  сатана  у  рясі  із  кадилом,  
чекати  довго  до  її  кінця
і  виносу  недопалка-мерця.  

Живуча  підла  нація  батия  
і  обухом  її  не  переб’єш,  
але  обмежують  нащадки  Кия
імперію,  якій  «немає  меж».  

[i]Немає  місця[/i]  нелюдам  убогим  
ані  у  небі,  ані  на  землі.  
Навіки  наші  розійшлись  дороги
у  цьому  світі,  де  є  москалі.  

Немає  сенсу  біснувате  вчити  
ані  у  школі,  ані  на  війні...  
хай  у  Гаазі,  як  не  у  вогні
відкине  сатана    свої  копита.  
Хороші  росіяни  –  це  убиті  
заразні  параноїки  чумні.  

                                       ІІІ
Московія  по  розвитку  своєму  
відстала  від  Європи  назавжди.  
Навіщо  ці  содоми  і  гареми?  
Заповідали  прадіди-діди  
назовні  вивертати  душі  темні,  
аби  щезали  явні  і  таємні
перевертні  та  ідоли  орди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

Мистецькі перегони

                                                   [i]«  Якби  мені  не  тиночки  
                                                                         та  не  перелази...»[/i]
                                                                                               Претендент    
                                                 І
Куцому  до  зайця  не  далеко.  
Недалекі  їхні  візаві:
когуту  ку-ку  у  голові,  
жаба  уповає  на  лелеку...  
висловити  легко  і  нелегко  
уявити,  –[i]  це  є  селяві[/i].  

                                               ІІ
Наче,  окуповані:  майстерні,  
конкурси,  комісії,  журі...  
що  не  член  із  еспеу,  то  геній,  
що  не  судді,  то  коняки  темні,  
що  не  витвір  –  опус  попурі.  
Місія  совкової  культури:
грамоти,  дипломи  видає...  
авторами  куплені  в  натурі
як  нове  досягнення  своє.  
Попереду  ті,  що  визначають,  
де,  кому,  за  що,  який  калим...  
є  лауреатом  головним
той,  що  найвеличнішого  славить.  
Тішимося  іродом  новим.

                                                 ІІІ
Всі  укази  видає  найвищий:
[i]хай  і  гірші,  але  кращі  інші,  –[/i]
вирішили  слуги  очмани  
і  городять  члени  і  чини
вищі  перелази  і  тини.  
Офісу  і  коміку  видніше...  
...............................................
Видно  зацікавлені  вони,  
щоб  ішли  у  засвіти  да-Вінчі.  
Їм  не  заважають  пересічні
номінанти  дір  на  ордени.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023

Яв і дежавю

                                                         [i]«  Тепер  я  турок,  не  козак...»[/i]
                                                                                                                 Запорожець  
Це  місто  снилося  мені  
давно...  ще  пам’ятаю  
і  готику  у  вишині,  
і  скелі,  де  у  глибині
тече  ріка  у  наші  дні,  
водою  умиває
високі  кручі...  береги...  
а  ось  архітектура
моста  у  вигляді  дуги,  
і  звідусіль,  і  навкруги
чужі  язичницькі  боги
та  абревіатура
латиницею  на  стіні  
тунелю  віадука...  
і  як  в  об’ємному  кіні
у  небі  темному  –  ясні,  
урочі  зорі  у  вікні,  
неначе  сни  у  руку,  
які  мене  дивують  тим,  
що  білий  світ  широкий...  
зі  мною  стародавній  Рим,  
місцями  –  мій  далекий  Крим
і  де-не-де  Вітчизни  дим
їдкий,  але  солодкий.  
У  ту  ж  ступаю  течію
удруге...  це  буває,  
коли,  неначе,  у  раю
молюсь  за  душу  нічию,  
тому  у  цьому  дежавю  
її  ніде  немає.  
Як  невидимка  у  тіні  
вона  іще  на  волі
блукає  у  часи  нічні
у  тому  місті,  де  вогні
горять  як  реквієм  війні
під  барабани  долі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023

Сміхотворні дуети

                                                                                 [i]«  Батя,  я  стараюсь...»[/i]
                                                                                                                           Дисонанс      
Любов  сліпа....  а  ось  –  по  розрахунку,  
буває,  витворяє  чудеса,  
коли  його  за  емоційні  муки
а  заодно  її  –  бабуню-юнку
поезія  несе  у  небеса.

Що  їхало,  то  те  йому  і  пара,
і  здибає  такого  не  одна,  
однакові,  що  він  і  що  вона  –
володарі  сізіфового  дару
вилазити  і  падати  до  дна.  

Затягує  дуети  у  болото  
його(її)  спокусливий  вампір.  

Найлегше  переводити  папір,  
малюючи  незаймані  висоти.  

Уміють  оперетні  патріоти
самі  себе  підносити  до  зір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023

Пробудження весни

                                                       [i]«  А  вже  весна,  а  вже  красна,  
                                                                                 зі  стріх  вода  капле...»[/i]
                                                                                                               Мандрівочка  
Гуляє  березень  лісами,  
веде  уквітчану  весну,  
аби  явила  вечорами
мені  мою  зорю  ясну.

І  дні  на  дні  уже  не  схожі,  
і  ночі,  наче,  не  такі,
коли  вона  співати  може
свої  мелодії  п'янкі.  

Протерли  котики  у  лузі
свої  очиці  чарівні.
Зазеленіла  на  окрузі  
озимина  по  ярині.  

Сорока  ворона  вітає,  
синиця  –  сойку...  а  коли
дуети  їхні  ожили,  
ген-ген  долиною  за  гаєм
над  Україною  лунає
у  небі  синьому,  –  курли.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023

Останнє слово

                                                             [i]«  Не  вмирає  в  Україні  
                                                                         ні  слава,  ні  воля...»[/i]
                                                                                                                   Рефрен  
Це  не  минає...  наче  –  уві  сні...
перед  очима  показова  страта  
ордою  полоненого  солдата  
лихої  долі  на  його  війні.
«Кіно  і  німці»...  відео  сюжету,  
якими  є  нащадки  козаків:
немає  люльки,  курить  сигарету  
останній  раз...  сміється  з  ворогів,  
не  віддає  шеврони-еполети,
у  погляді  –  зневага  до  катів
і  як  остання  куля  у  набої,  
допоки  не  поникла  голова,  
шукає  найвагоміші  слова,  –
і  ...  [i]слава  Україні...  і  герою[/i]...  
.................................................
така  вона...  історія  жива.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023

Питання на засипку

                                                           [i]«  Історія  скасовує  відмінки,  
                                                                                                             але  не  мову...»[/i]
                                                                                                                       Автоцитата
Пишу  нікому...  іноді  –  усім,  
ну,  а  якщо  собі,  то  незабутнє,  
нечуване  ніколи  і  ніким
уявно  надиктоване  майбутнє,  

Запитую  у  відчаї  себе,  –  
кого  краса  рятує  в  цьому  світі,  
де  сонце  –  жовте,  небо  –  голубе,  
війна  –  за  мир,  а  воїни  –  убиті?

Іще  учора  я  не  уявляв
ані  хороших  росіян  учених,
ані  опозиційних  і  таємних...  
.......................................................
на  цій  арені  вистачає  барв,  
але  за  що  ти,  Боже,  покарав
мою  країну  владою  зелених  
піарників,  злодіїв  і  роззяв?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023

Рядняна правда

                               [i]«  Сатана  там  править  бал...»[/i]
                                                                                                                       Фауст
 ***
А  на  болота́х  своє  корито  
має  кожен  урка-генерал...
і  свої  копита
ця  «еліта»
не  відкине,  поки  править  бал.

 ***
А  їхній  цар,  хоча  і  невеличкий,  
але  на  цілу  голову,  –  ку-ку...
свою  «кубишку»
заховав  у  ничку,
але  не  пам'ятає,  у  яку.  

 ***
А  наш  –  герой,  великий  чоловік,  
який  за  віру,  армію  і  мову
іще...  торік  
нікуди  не  утік,  
і  в  офісі  пасе  свою  корову.

 ***
А  урядовці  –  це  чиїсь  кишені,  
куди  ховають  крадене  бабло
і  гривнями  у  жмені,  
і  зелені,  
які  іще  «касірує»  пуйло.  

 ***
А  слуги  і  зелені,  і  червоні
себе  у  владі  проявили  скрізь...
і  темні  поні,
і  язикомовні
усюди  сунуть  свій  поганий  ніс.

 ***
А  їхній  кок  годує  пропаганду,  
а  наш  тримає  в  шорах  «марафон»,  
а  ми...  направду
маємо  не  раду,
а  мафію,  що  нехтує  закон.  

 Апогей
А  є  чого  сміятись  і  ридати  
від  того,  що  не  афішує  преса,  –
чому  мандати  
мають  депутати,  
що  захищають  шкурні  інтереси?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023

Крадені діти Маріуполя

                                                                                 [i]«  Бог  не  випробовує  більше,  
                                                                                                 ніж  можна  витерпіти...»[/i]
                                                                                                                                                         Писання  
У  кожного  своє  посильне  мито,  
якщо  це  не  полон  і  кабала  
у  кігтях  двоголового  орла.  
Примушені  диявола  любити,  
на  лобній  площі  оніміли  діти,  
оточені  парафією  зла.  

Юрба  іуд    напевне  добре  знає,  
де  ділися  дітей  оцих  батьки,  
які  із  Маріуполя,  таки,
та  гадина  запрошує  до  раю...  
одна  дитина  вуха  затуляє,  
аби  не  чути  їхні  матюки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023

Домашній сон

                                                       [i]«  Бачу  руки  твої,  моя  мамо,  
                                         Твою  ласку  я  чую,  рідненька...»[/i]
                                                                                                   М.  Сингаївський
                                       І
У  сни  прилітає  весна
і  з  нею  хороші  новини  –
неначе,  минає  війна
у  перші  свої  роковини
і  наче,  у  неї  дебют  –
остання  зимова  відлига,  
і  як  переможний  салют
скресає  у  повені  крига.  
Усе  ж  бо  минає,  либонь,  
у  час  найлютішої  ночі...  
душа  поринає  у  сон
і  чує  сигнали  урочі.  

                                       ІІ
Полину  у  рідні  краї,  
побачу  узори  на  хаті,  
побілені  стіни  її
і  призьбу  червоної  масті,
гладущики  в  ряд  на  тину,  
у  небі  зорю  вечорову,  
придумаю  їй  колискову...
ось  тільки  рукою  змахну  
сльозу  і  у  маєві  сну
послухаю  мамину  мову...  

                                       ІІІ
Душа  оніміє  на  мить...  
стає  золотою  блакить,  
у  лузі  квітує  калина...  
Із  неба  очима  століть  
на  білий  обламаний  квіт
вдивляється  вся  Україна.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023

Земна обитель

                                                             [i]«  Усі  помремо  за  гріхи,  
                                                               така  Господня  воля...»[/i]
                                                                                                                           Утопія
                                     І
Немає  істини  тієї,
що  буде  правдою  одною,
і  за  оказії  такої  
немає  правди  однієї.

У  кожного  своя  дорога,  
аж  поки  однієї  миті
усім  засяє  у  зеніті
стезя  до  Отчого  порога
всього  одна  у  цьому  світі.

                                     ІІ
Не  поклоняюся  чужому,  
лукаві  душі  оминаю
і  на  амвоні  золотому
у  мене  ідола  немає.

Ані  свободи,  ані  волі  
не  продаю  і  не  міняю.  
Герої  однієї  долі
і  воїн,  що  один  у  полі,
і  одинак  у  хаті  скраю,  
і  перехожий  у  юдолі.  

                                         ІІІ
Минаючи  земні  тенета,
долаючи  тяжіння,  втому,  
усі  полетимо  додому,  
у  всіх  одна  обитель  –  Лета,
де  не  прощається  нікому
обман,  гординя  і  вендета.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023

Дрімуче епігонство

                                                                   [i]«  Гірка  правда  краща  
                                                                 від  солодкої  брехні...»[/i]
                                                                                                           Преамбула  
 ***
А  в  одному  літр-об’єднанні
одговілись...  патріоти  шлунку,
бо  не  на  війні
правда  у  вині
і  банкети  за  чужі  рахунки.  

 ***
А  іноді,  коли  життя  минає
серед  людей  у  сумі  й  самоті,  
це  означає,  
що  у  хаті  скраю
і  друзі,  і  літа  уже  не  ті.

 ***
А  я  сумую,  наче  на  роду
написано,  –  радіти  не  на  часі...  
і,  ніби,  на  виду,  
та  потемки  іду
у  паралельній  іншим  іпостасі.  

 ***
А  на  виду  лише  одна  богема  –  
і  не  глухі,  та  іноді  німі,
тому  іду  окремо...  
маю  теми,
які  не  резонують  у  юрмі.  

 ***
А  я  і  уві  сні  іще  живу,  
надію  маю,  що  і  це  не  всує,  
і  наче  наяву
у  мене  рандеву
із  тими,  хто  у  пам’яті  існує.  

 ***
А  кожне  отримує  щось  по  заслузі.  
Немає  чого  нарікати,  
що  є  у  фейсбуці
оновлені  друзі  –
об’явлених  душ  дублікати.

[i]  [b]Афіша[/b][/i]
А  по  мені  не  заридає  світ,  
коли  не  зійде  яриною  зерен  
і...  опаде  мій  квіт,  
і  заповіт
залишить  по  собі  колючий  терен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023

Напередодні коловороту

                                                         [i]«  А  вже  весна,  а  вже  красна,  
                                                                                   зі  стріх  вода  капле...»[/i]
                                                                                                                               Веснянка  
І  знову  та  сама  весна
займає  околиці  світу,  
і  знову  спиває  вона  
росою  напоєні  квіти.  

Навіяне  перше  тепло  
прорізало  очі  проталин
і  це  уже,  наче,  було  
і,  ніби,  іще  не  бувало.  

Брунькує  букети  бузок
і  пробує  вітер  на  дотик,  
а  до  оп’янілих  жінок  
з  верби  усміхається  котик.  

Синицю  гойдає  лоза,  
ворона  на  ворона  карка-
є  –  буде,  напевне,  гроза
гуляти  алеями  парку.  

Далекі  гаї  і  луги
освоять  нові  віртуози  –
крізь  іній,  пургу  і  морози
летять  перелітні  птахи...  
збирають  у  ринви  дахи  
сухої  поезії  сльози.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023

Показуха реформи

                                                       [i]«  І  щоб  усяк  боявся  так  робити,  
                                                               у  річці  вражу  щуку  утопити...»[/i]
                                                                                                                                                   Лисиця
Люди,  наче,  рівні...  а  рівніші  
виросли  як  дощові  гриби
у  зеленій  ніші
для  афіші
слави,  марнослів’я  і  ганьби.  

Карли  обіймають  п'єдестали,
їхні  шкапи  зайняли  суди...  
щук  піймали,  
трохи  налякали
і...  сухими  вийшли  із  води.  

Алібі  засвідчила  лисиця  –
є  така  посада  у  ОПе...  
для  годиться
навіть  і  тупиця
зовні  не  таке  уже  й  тупе.  

Не  біда,  що  трохи  ще  зелені  
і  не  можуть  обійти  пуйла,  
на  арені  
файні  теревені  –
вища  гладіатору  хвала.  

Показові  не  одні  реформи,  
всьому  є  прописана  ціна:
яйця  в  нормі,  
вояки  у  формі,  
що  украли,  списує  війна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023

Історичні паралелі

                                                     [i]«  На  Бога  надіймося  тоді,  
                                                               коли  достойні  цього...»  [/i]
                                                                                                                 Парафраз
                                               І
Історія  описує  минуле...  
питається,  –  навіщо  той  поет,  
якого  і  не  слухали,  й  не  чули,  
дивились  і  не  бачили,  забули,  
написаний  на  всі  віки  сюжет  
ісходу  із  імперії  народу
на  Іордан  через  пустелю  й  води,  
на  горішній  Сіон,  а  далі...  злет
не  ірода,  а  племені  і  роду  
пророка  і  очільника  свободи,  
якого...  не  приймає  Назарет.  

                                               ІІ
Язичнику  пасує  інша  віра...  
на  капищі  їх  цілий  пантеон  –  
і  дерев’яні  ідоли,  і  звірі,  
і  на  кущі  палаючий  вогонь.  
Але  не  покладаємо  надію  
на  їхнього  розп’ятого  месію,
що  не  рятує  землю  від  ракет
і  не  вчиняє  суд  і  протидію
дияволу  зі  свастикою  zet.  
У  нас  є  вибір...  маємо  свободу  
по  задуму  єдиного  Творця,  
тому  нікому  не  прощається  
зневага  до  великого  народу  –
улюбленого  витвору  Отця.  

                                               ІІІ
Московія  плює  на  всі  закони.  
На  них  не  накладає  заборони
ані  Єгова,  ані  Саваот...  
........................................
апокрифи  далеко  не  канони,  
якщо  їх  не  сповідує  народ.  
І,  може,  не  ходили  би  ніколи  
оці  німі  по  роковому  колу,  
якби  навчали  їх  учителі,  
а  не  інакомовні  балаболи
орди  на  поневоленій  землі
совкової  історії  і  школи.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023

Доля перекотиполя

                                                   [i]«  В  пустелі  сизих  вечорів...»[/i]
                                                                                                               Л.  Костенко
За  туманами  сивого  ранку  
і  за  мрякою  сірого  дня
заглядаю  за  білу  фіранку,  
де  чекає  на  мене  рідня,  
ще  буває...  і  я  вечорами  
прилітаю  побачити  їх,
постою  і  собі  біля  мами
і  зійду  на  високий  поріг,  
і  почую,  –  [i]перекотиполе,  
де  ти  нині  блукаєш  один
як  чужий  неприкаяний  син?[/i]
Ой,  не  буде  такого  ніколи...  
то  не  я  запізнився  зі  школи  
і  нема  перелазу  за  тин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023

Заперечення заперечень

                                                 [i]«  За  горами  гори,  хмарою  повиті,  
                                                         засіяні  горем,  кровію  политі...»[/i]
                                                                                                                                       Шевченко  
Нема  надій  на  рай  у  цьому  світі,  
якщо  його  оточує  пітьма,  
коли  ідуть  за  нього  наші  діти
у  ті  світи,  яких  ніде  нема.  

Не  надихають  ворога  любити
ані  завіти  Божого  письма,  
ані  покірна  ідолу  юрма,  
ані  обожнені  дереворити.  

Але  не  за  горами  та  весна,  
яка  не  заперечує  вимоги
і  деміурга,  і  самого  Бога  
до  віри...  заперечує  війна,  
що  є  дорога  і  лише  одна  –
палаюча  у  сяйві  перемоги.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023

Очевидні свідчення

                                               [i]«  Злочини  проти  людяності  
                                       не  мають  терміну  давності...»[/i]
                                                                                                                             Стаття    
 ***
А  нашій  раті  заважають  наші  
відомі  самураї-шахраї...  
то  хай  на  раші
в  золотій  параші
лишаються  лакеями  її.  

 ***
А  НАТО  нам  і  досі  помагає,  
аби...  на  смерть  стояли  вояки,
але  чекає,  
що  самі  до  краю
московії  ще  дійдемо,  таки.

 ***
А  сатана  ще  надуває  біса
із  газовою  булькою  в  заду...  
він  і  без  візи
у  Європу  лізе,  
бо  і  смола  ще  є  в  його  аду.  

 ***
А  є  і  до  кобзона  кандидати:
вусатий  поц,  отруйний  соловій,  
лошак  цибатий,  
боброїдка  клята...  
і  їхній  імператор  кін-чен-ий.

 ***
А  демократія  спостерігає,  
чи  лопне,  чи  удавиться  упир...  
то  Україна  має  
йти  до  раю
або  у  пекло  в  боротьбі  за  мир.  

 ***
А  Божий  суд  уміє  запитати,  –  
коли  і  де...  навіщо  і  чого?  
І  час  розплати  
доганяє  ката
за  злодіяння  скоєні  його.  

 [b][i]Опція  вироку[/i][/b]
А  є  іще  апологети  юди,  
які  не  мають  серця  і  душі,  
тому  усюди  
нелюди  –  не  люди,  
а  виродки  лукаві  і  чужі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023

Криза порозуміння

                                                                         [i]«  Все  можна  визначити  
                                                                                         одним  поглядом...»[/i]
                                                                                                                                   Аксіома  
Нема    кому  приснитися...  пітьма  
укрила  таємниці  цього  світу.  
Очей,  які  уміли  говорити  
флюїдами  у  погляді...  нема.  

Задачі  математики  минули  
і  списувати  їх  нема  кому...  
літа,  немов  уроки,  промайнули
і  невідомо,  –  де,  коли,  чому?

Абсциса  часу  віддаляє  душі  
на  площині  земних  координат
і  як  не  є,  а  розуміти  мушу  –
минуле  не  вертається  назад.

І  як  не  дивно,  тільки  морок  ночі  
і  сни  дрімучі  повертають  нас
у  той  далекий  неповторний  час,
коли  порозуміння  очі  в  очі
відображають  погляди  урочі,  
як  це  було,  але  останній  раз.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023

Протистояння

                     [b][i]Критика  [/b]
                                                     «  Не  вчи  вченого...»[/i]
                                                                                   Недомовка      
Щось  комусь  деінде  не  на  часі  
і  турбує  іноді  когось,
що  його(її)  у  біомасі  
ображає  видумками  хтось.  

Їй(йому)  дорога  у  піїти  –
це  аби  лише  себе  явити
з  конопель  Пилипом  і  мерщій,  
поки  є  кому  когось  хвалити,  
заховатись  у  свої  кущі
і  чогось  ученого  учити.  

Десь-не-десь  і  видумки  оті  –
це  образа  їхнього  таланту
ні  за  що  на  когось  нарікати,  
хоч  усім  відомо  –  не  святі
випікають  у  печі  горнята
і  не  зло  навчає  доброті.  

                 [i][b]Самокритика[/b]
                                                       «  Не  порівнюй  себе  
                                                           із  неспівмірним...»[/i]
                                                                                         Настанова      
Ні,  не  зайве  іноді  довести  
ворогу  і  другу  у  собі,  
що  не  додає  вендета  честі
діячу  у  марній  боротьбі.  

Ну,  буває  –  у  душі  ми  діти...  
Згідно  філософії  людей,
ми  усі  є  жертвами  ідей...  
поки  доростемо  до  еліти  –
просвітління  внутрішнього  світу  
не  гальмує  розвитку  дітей.  

Не  лякай,  не  рипайся  усюди
і  не  сунь,  куди  не  просять,  ніс  
то  кудись  по  дрова,  то  у  ліс...  
успіхи  зоїла  і  зануди  
це  не  те,  що  виведе  у  люди,  
поки  до  поета  не  доріс.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023

Холодний душ

                                                               [i]«  Освіжаючі  процедури  –  це  пілюлі  
                                                                             по  американському  рецепту  ...»[/i]
                                                                                                                                                                   Дуремар  
 ***
А  корупційній  мафії  при  владі  
пообіцяли  пі-юлєй,  таки...  
животворящий  Байден  
лічить  банду:
команду  зе...  бойки  і  єрмаки.

 ***
А  ось  і  з  Ради  потекла  зеленка,  
лікуються  вавки  від  булави...  
і  то  скоренько,  
бо  швидка  близенько,  
а  починати  треба  з  голови.  

 ***
А  на  найвищій  лаві  для  підсудних
 іще  сидить  якесь  опезеже
і  це  паскудне,  
що  ніяк  не  худне,  
зелена  Рада  дуууже  береже.  

 ***
А  те,  що  гнати  в  шию  не  на  часі,  
потрібне  як  Давиду  цар  Сеул...  
і  цій  заразі
злої  іпостасі
засилить  рило  тільки  ЗеСеУ.  

 ***
А  влада,  наче,  ще  одна  команда  
і  тільки  опозиція  не  та...  
тому  що  Раду  
коцає  за  зраду
і  знає  те,  яка  її  мета.  

 ***
А  нашою  державою  керує  
не  уряд  і  не  Рада...  хитрий  лис,  
таки,  існує,  
та  шукати  всує
 невидимі  нитки  із-за  куліс.  
 
 [b][i]Осадок[/i][/b]
А  за  війну  вина  висить  на  раші...  
та  на  планеті  орків  і  людей
ще  є  на  стражі  
обереги  наші
добра  супроти  лютості  ідей.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023

Катаклізми катарсису

                                                       [i]«  На  все  воля  Божа...»[/i]
                                                                                                                 Догма
                                           І
Настає  глобальне  потепління,  
тонуть  у  морях  материки,  
люди  захищають  володіння  
і...  воюють.  Людям  невтямки,  
що  потоп  великої  ріки
буде  не  по  щучому  велінню.  
Це  сама  земля  уже  віки,  
поки  гавкотіли  пустомелі,  
повертає  агрегатний  стан:
наче  по  закону  Торрічеллі
сушу  пожирає  океан,  
острови  змітає  ураган,  
тропіки  міняє  на  пустелю,  
вівтарі  –  на  капища  поган,  
трони  і  престоли  на  борделі.  

                                         ІІ
Дармові  ресурси  на  землі  
запасають  урки-доходяги,  
сатана  лютує  у  кремлі,  
а  за  нього  дохнуть  москалі
і  неандертальці-андрофаги.  
Знову  ліквідація  гряде.  
Хто  кого  –  убивці  чи  арійці,  
москалі  чи  інші  українці,  
за  якими  білий  світ  іде
і  яких  винищують  ординці?  

                                         ІІІ
Споєні  культурою  совка,  
малороси  зайві  на  планеті,  
поки  є  на  ній  чужі  поети-
русофіли  та  апологети
бузувіра  і  маніяка.  
Бо  такі  закони  у  природи
і  її  регуляторна  суть:
Слово  –  меч,  яким  біду  січуть,  
і  не  буде  іншої  нагоди
як  сьогодні  во  ім’я  свободи
нищити  тоталітарну  муть.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023

Два ракурси

             [b][i]Сьогоднішнє  минуле  [/b]
                                                                   «  Дорога  ложка  до  обіду...»[/i]
                                                                                                                             Приповідка        
Усе,  необхідне  сьогодні  –  на  часі,  
та  обрана  каста  одне  визнає  –  
украдене  –  це  уже  їхнє  наразі,  
допоки  керують  лакеї-рантьє.  

Минули  майдани,  настала  розруха  
у  серці  держави,  в  її  голові...
Феміда  клепає(ні  слуху,  ні  духу
про  армію,  віру)закони  нові.  

Сліпому  народу  показують  шоу,  
якою  дорогою  треба  іти,  
аби  відібрали  у  нації  мову,  
а  далі  і  розум  зелені  кроти.  

Рідіє  арена,  тихішає  галас
оракулів  миру  навколо  війни...  
у  теплі  краї  подалися  чини...  

а  поки  корупція  в  нори  ховалась,  
яка  тільки  наволоч  не  наживалась,  
освоївши  кошти  людей  і  казни.  

               [i][b]Вчорашнє  завтра[/b]
                                                                                                     «  Один  із  сошкою  
                                                                                       і  семеро  з  ложкою...»[/i]
                                                                                                                                 Поговірка        
Жили  ми  у  союзі  як  брати,
а  от  окремо...  кожне  пам’ятає,
як  партія  вела  до  висоти
із  низини  болотяного  краю.  

Тоді  ділив  усе  великий  брат  –
і  їжу,  і  продукцію  –  пайками...
а  нині  лиш  народний  депутат
себе  оприбутковує...  так  само.

На  те  воно  й  існує...  і  пігмей
арени,  і  фальшиві  ліліпуті.  
Не  можуть  виживати  без  людей  
злодії  і  сучасні,  і  майбутні.

Учора  годували  їх  одні  
й  ті  самі  обездолені  селяни
і  нині...  заробляють  на  війні
майбутні  небожителі  Оману.  

Історія  не  списує  таке,  
та  править  ще  у  нашій  Україні
багатій,  незалежній,  самостійній  
підкинуте  нам  каченя  гидке,  
що  нині  оперилось...  у  м’яке
зелене  пір’я...  як  звичайні  півні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023

Якщо та якби

                         [i]«  Історія  не  має  умовного  відмінку...»[/i]
                                                                                                                                               Фраза
                                                   І
Як  запрягаєш,  так  воно  і  їде...  
Ця  теза  філософії  стара.  
Якщо  у  тебе  є  дурний  сусіда,  
то  не  чекай  любові  і  добра.  

Але  ніколи  не  показуй  спину  
і  не  бажай  ні  пуху,  ні  пера,  
якщо  йому  готуєш  не  перину,  
а  яму  і  дубову  домовину...  
Така  пора...  ну,  а  якщо  пора,  
то  не  шукай  управу  на  скотину.  

                                                       ІІ
В  борні  за  утопічний  комунізм  
за  ґрати  сіли  «вороги  народу»,  
судили  їх  за  волю,  і  свободу,  
і  буржуазний  націоналізм.  

Якщо  і  нині  неокомуністи  
ідуть  в  атаку,  нібито,  за  мир,  
то  хай  ідуть...  у  мишоловці  сир
знайдеться  і  дебілу,  і  рашисту.  

Попереду  ще  не  один  удар  
за  Маріуполь,  за  свободу  Криму  
і  за  Азов,  Бахмут  і  Соледар...  
Освоюйте  Сибір  неісходиму
і  дякуйте  усім  за  Божий  дар  –
кінець  і  рейху  третього,  і  Риму.  
     
                                                         ІІІ
Та  не  було  б  у  нас  війни,  якби
були  готові  всі  до  боротьби  
супроти  людоїда  окупанта,  
якби  не  слуги  і  колаборанти  –
проклятої  московії  раби,  
такі  ж  як  і  московія  прокляті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023

Ми проти тьми

                                                               [i]«  Історія  пишеться  кров’ю...»[/i]
                                                                                                                                             Реквієм      
                                       І
Ми  жили  віками  у  борні  
із  лукавим  іродом-сусідом,  
як  могли,  перемагали  біди,  
гартували  душі  у  вогні,  
щоб  тепер  у  визвольній  війні
не  було  від  ворога  і  сліду.  

                                       ІІ
Поки  переорана  земля
і  війною  зрите  дике  поле,
повертаємо  свої  поля...  
щоб  на  урожай  уже  ніколи  
не  була  засіяна  рілля  
мінами  й  ракетами  могола.  

Мусимо  удобрити  степи
трупами  розбійної  ватаги  –
злого  людоїда-андрофага...  
зійде  сонце  і  для  молотьби,  
щоб  і  тут  не  застили  попи
і  шамани  витязям  звитяги.  

Ми  ще  відбудуємо  міста,  
орками  зруйновані  до  щенту,
і  позамітаємо  планету...  
щезне  із  лиця  землі  орда
і  тоді  аж...  горе  –  не  біда,  
бути  оберегом  континенту.  

                                       ІІІ
Ми  були  і  будемо  людьми  
на  своїй  землі  обітованій.  
і  ніякий  цинік  окаянний  
не  засяє  фейсом  із  пітьми,  
не  зітруть  історію  погани
ту,  що  кров’ю  написали  ми.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023

Кінець темного світу

[i](лімерики)  
                                                                                                   «  ...отак  здаля  
                                                                 подивишся  на  москаля,  
                                                     здається,  нібито...  людина,  
                                       а  ближче,  істинно  –  скотина...»[/i]
                                                                                                                   Шевченко

 ***
А  Україна  має  майже  все,  
що  нашу  перемогу  наближає,
і  тьму  вона  знесе,  
і  націю  спасе,  
яка  на  індульгенцію  чекає.  

 ***
А  ми  нариєм  ям  поза  високий  тин
і  рів  із  крокодилами  по  краю...  
сконає  ***  син  
у  бункері  один
і  черті  понесуть  його  до  раю.  

 ***
А  поки  готували  «леопарди»,  
то  українці  у  своїй  крові
умились...  варто  
нагадати  НАТО,
що  треба  мати  ґлей  у  голові.  

 ***
А  рашизму  жити  заважають
люди,  уцілілі  від  війни...
їх  рівняють
із  землею  краю,  
що  не  хоче  жити  як  вони.

 ***
А  що  тепер  у  кого  на  умі,  
освітлено  каналами  етеру,  
та  ми  й  самі
даємо  опір  тьмі
і  хунті  світового  мародера.  

 ***
А  нашу  долю  пишуть  небеса  
і  у  серцях  ще  жевріє  надія  –
мине  яса
як  на  траві  роса
і  нас  чекає  місія  месії.

[b][i]Місія[/i][/b]  
А  ми  ще  дочекаємось  весни,  
а  там  і  наше  переможне  літо
і  вернуться  з  війни
і  дочки,  і  сини...  
і  хто,  як  не  вони  –  герої  світу?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2023

На колгоспі тварин

[i]  (лімерики)  
                                                                             «  Всі  люди  рівні,  
                                                                 але  деякі  рівніші...»[/i]
                                                                                                                   Оруел    
 ***
А  на  звіриній  фермі  ще  триває  
нікому  не  об’явлена  війна
і  їй  немає
ні  кінця,  ні  краю,  
допоки  є  у  світі  сатана.  

 ***
А  нерівне  і  рівне  існує,  
і  найвище  буває,  таки,  
і  миритися  всує,  
якщо  алілуя
завивають  з  амвона  вовки.  

 ***
А  поки  відбиваються  атаки  
і  це  Європі...  наче,  Божий  дар,
то...  подаруйте  танки,  
«томагавки»,  
готуйте  антиядерний  удар.  

 ***
А  фірма  зека  не  рахує  втрати,  
 у  повара  постійно  є  навар...  
приречені  вмирати  
без  оплати
не  доповзають  до  тюремних  нар.  

 ***
А  орки  до  кінця  не  умирають,  
але  живучі...  [i]не  здають  своїх!  [/i]
Вони  їх  роздягають  
і  вдобряють
чорнозем,  добиваючи  живих.  

 ***
А  по  телеящику  новини  
пропагують  закиди  орди  –
[i]  люди  України
дуже  винні,
що  тварини  хочуть  до  води.  

[b]Об’явлення[/b][/i]
А  природа  показала  мокші,  
що  її  чекає...  і  було:
війни,  воші,  
чмобіки  подохші...  
Божа  кара...  сонячне  гало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023

Вісті звідусюди

[i]  (лімерики)  
                                                                                                     «  Зі  світу  по  нитці  
                                                                       і  мертвому  –  припарка...»[/i]
                                                                                                                                 Рамштайн  
 ***
А  Україна  все  ще  у  вогні...  
а  решті  –  і  не  холодно,  й  не  тепло,
що  ми  у  цій  війні,  
таки,  одні,
аж  поки  у  Європі  буде  пекло.  

***
А  ми  йдемо  стіною  на  стіну
 ворожу  за  свою  країну  
і  на  кону
не  лишимо  одну
єдину  суверенну  Україну.  

 ***
А  поки-що  перемагає  мат...
це  мілітарні  органи  росії
забили  у  набат  
і  пролетаріат
іде  на  плаху...  за  буржуазію.  

 ***
А  дещо  і  пуйлу  перепадає,  
коли  переїдає  за  столом.
Його  у  зграї,
наче,  і  немає,  
бо  виглядає  явно  бараном.  

 ***
А  після  бойні  зайві  трибунали.  
Навіщо  ті  витрати  на  суди?  
Є  канібали,  
щоби  доїдали
останки  повелителя  орди.  

 ***
А  зайве  долучилось  до  бюджету,  
ну,  се  б  то  –  влада,  а  не  волонтер...  
і  не  поети...  
далі...  по  сюжету,
це  очевидно  –  корупціонер.

 [b][i]Осадок[/i][/b]  
А  долю  США  вирішують  не  трампи,  
 а  нашу  –  ясно,  що  не  єрмаки,  
яким...  до  лампи,
що  лише  арапи
за  рашу  і...  зомбовані  совки.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023

Тяглість віри

                                                 [i]«  Окаянні  ще  не  оглашенні...»[/i]
                                                                                                               Припущення      
                                       І
Етапи  еволюцій  неперервні...
ця  теза  історично  не  нова,  
тому  ще  мають  на  землі  права
на  існування  вірування  древні,  
релігії  і  явні,  і  таємні,  
і  зайві...  
.................  як  нечувані  слова
богині  Геї,  поки  на  арені
нового  світу  все  іще  жива
і  поки  повертаються  наївні
язичники  на  капища  чужі  
та  й  досі  залишаються  на  рівні  
свідомості  первісної  душі.  

                                       ІІ
Гуртуються  фальшиві  патріоти  
чужої  віри  і  своєї  тьми
та  іноді  –  корисні  ідіоти,  
зоїли  музи,  самохвали,  боти,  
що  затесали  ся  межи  людьми...
.....................................................
Не  знаю,  чим  угодні  на  закланні  
Перуну,  Зевсу  явні  барани,  
ягнята...  адже  душі  окаянні
не  відають,  що́  жертвують  вони,
коли  і  їх  ошукують  лукаві  
і  любі  друзі,  і  єлейні  пави,  
і  їхній  гуру  на  одній  нозі,  
пакуючи  у  голови  діряві,  
які  духовні  ідоли  русі.  

                                       ІІІ
Вони  віками  бігали  по  лісу  –  
наяди  за  панами  й  навпаки...  
і  що  то  інше,  якщо  це  не  біси
сучасної  московії?  Гульвіси,  
що  нап’яли  на  себе  клобуки,
тепер  –  попи...  гундяєвоголосі,  
що  наші  храми  й  лаври  зайняли,  
усі  дволикі,  хижі  –  як  орли
і  безголові  як  великороси,  
песиголовці,  нелюди,  барбоси,  
нечиста  сила  чорної  імли.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023

Репортаж з невидимого фронту

[i]  (лімерики)  
                                                 «  Очевидне  неймовірне...»[/i]
                                                                                                                                 Факт    
***
А  деякі  трагедії  однакові,  
коли  подія,  наче,  чорна  ніч.  
Вона  є  знакова  
і  для  Авакова:
багато  знати  –  небезпечна  річ.  

***
А  ми  уже  доїхали  до  броду,  
де  мали  утопити  всю  орду,  
та  у  народу
мало  є  свободи,  
коли  іде  у  слуг  на  поводу.  

***
А  куди  ідуть  колаборанти  –  
невідомо.  Але  я  навчу,  –
[i]хто  за  окупанта
умирати  
мав  охоту  –  має  досхочу.[/i]

***
А  на  кремлі  зупинені  куранти,  
бо  це  є  економія,  таки,  
і...  окупанти
мають  пакувати  
себе  у  целофанові  мішки.  

***
А  русофілія  чекає  миру,  
допоки  діє  ще  воєнний  стан.  
Її  кумири  
захотіли  сиру
у  мишоловці  з  назвою  Оман.

***
А  Європа  має  гарний  тин
на  межі  із  відбувайлом-цапом.  
Дуже  хоче,  блін,  
діяти  один  
на  один  у  бійці  із  кацапом.

[b][i]Опінія[/i][/b]
А  поки  йде  війна,  минає  час.  
і  перемога  дістає  ознаки:  
у  нас  –  
це  когнітивний  дисонанс,  
у  Раді  –  імітація  гарячки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2023

Презумпція неуцтва

                                                                                                         «  За  одного  битого  
                                                                               кількох  небитих  дають...»
                                                                                                                                         Гіпербола      
                                               І
Мені  далеко  ще  до  читача,  
що  вихваляє  кучеряве  слово,  
а  радше  –  щиру  українську  мову
освіченого    гуру-сіяча...
хай  іноді  на  голову  здорову
ще  блимає  у  темряві  свіча,
аби  свої...  навчалися  чужому  
і  того  не  цуралися,  що  є
на  поприщі,  бодай  би,  на  одному,
якщо  його  оказія  дає.
                                         
                                             ІІ
Раніше  філософію  вивчали,
риторику,  поезію,  латинь,
а  нині  учень  получає  бали
за  те,  що  не  його  уму  навчали,
а  того,  що  на  тисячу  –  один.

                                             ІІІ
Освіта  –  це  важливе  поле  бою,  
та  нині  ми  сьогодні  не  одні,  
кого  іще  виховують  війною,
аби  запам'ятали...  на  війні
багаті  не  воюють  між  собою,
за  них  воюють  бідні,  не  дурні
тому,  що  бідні,  а  тому,  що  пні  
і  їхній  поводир...  у  вишині
із  булавою...  обрані  юрбою
ці  барани  і  цап  із  бородою
у  цій  кошарі  –  неуки  одні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023

По ходу п’єси

[i]  (лімерики)    
                                                       «  Буде  те,  що  два-три  роки
                                                                                                               не  на  часі...»[/i]
                                                                                                                                         Ждун        
 ***
А  на  раші  смакують  видовище  –  
смертоносний  удар  у  Дніпрі...  
ЗМІєсховище  
і  арєстовіча
оцінили  кроти  й  упирі.  

 ***
А  на  фіґню  не  вистачає  злості,  
аж  поки  не  потоне  у  багні
і  на  погості
перетліють  кості
ворожі  у  антоновім  вогні.  

 ***
А  на  тавриді  місце  є  таємне,  
де  голку  переховує  кощій...  
 та  це  нікчемне,  
буйне  і  скажене  
до  себе  в  пекло  забирає  Вій.  

 ***
А  в  челяді  зеленої  чесноти
котуються  на  рівні  фаберже,  
допоки  боти,  
блогери  й  сексоти
висиджують  нове  опезеже.  

 ***
А  у  ОПе  одні  говоруни
та  ще  й  у  Раді,  наче,  їхні  слуги,  
але  вони
усе  таки  ждуни,  
а  деякі  усе  іще  –  папуги.  

 ***
А  лідери  думок  і  суєти  
кульгають  у  полеміці  етерній...  
то  як  іти  
до  спільної  мети,  
коли  смаки  і  цілі  протилежні?  

 [b][i]Реалії[/i][/b]
А  я  їх  не  рубаю,  але  мушу
нагадувати  в  дусі  рубаї  –
якщо  ти  маєш  душу
невмирущу,  
не  продавай  дияволу  її.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023

Перед виносом

[i]  (лімерики)  
                             «  Все  закінчується  ногами  вперед...»[/i]
                                                                                                         Невідворотність  
 ***
А  генерали  банди  маніяка  
воюють  між  собою  –  хто  кого.  
Ой,  небораки,  
маєте  собаку  –
тримайте  у  наморднику  його.  

 ***
А  пуйлу  і  кров  людська  –  вода,  
і  сльоза  дитини...  і  до  скону  
міль  бліда
усій  землі  біда
як  чадний  недопалок  бавовни.  

 ***
А  є  чудовий  вихід  у  пуйла  –  
поїхати  самому  у  Гаагу...  
хоча  і  на  козла
Феміда  зла,  
та  за  мільйон  позиче  колимагу.  

 ***
А  на  хіба  раз...  путіну  баби  
і  два...  ці  бісові  кабаєнята?
А  от  якби...  
іронія  судьби,  
могли  би  у  Європі  поховати.  

 ***
А  ще  одна  ідея  визріває  –
мочити  мафіозі  у  лайні,  
а  як  спливає
то  нехай  до  раю
показує  дорогу  кацапні.

 ***
А  ми  не  розгадаємо  таємну  
і  загадкову  душу  мудака,  
бо  ця  личина  темна
має  гени
диявола,  адольфа  і  совка.

[b][i]  У  фіналі[/i][/b]
А  вову  запросили  до  вінця  
і...  підманули.  Він  один  у  храмі.  
Нема  отця
і  іншого  кінця,  
аніж  у  пекло  уперед  ногами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023

Щедрики на щодень

                                                                   [i]«  Гори,  гори,  ясне,  
                                                 поки  день  не  гасне....»[/i]
                                                                                         Заклинання  
 ***
А  сонце  знову  колядою  сяє,  
усім  розподіляє  нічиє,  
 але  лінивий  має  
те,  що  має,  
а  щедрий  має  те,  що  віддає.  

 ***
А  хто  не  хоче  повернути  юні  
роки,  щасливі  миті  і  літа,  
але  й  манюні  
ми  роняли  нюні
і  нині...  що  пора  не  золота.  

 ***
А  нині  ще  надія  не  погасла  
у  темні  ночі...  а  у  чорні  дні
згадаю  ясла
та  кусочок  масла
від  няні  на  цілушці  і...  мені.  

 ***  
А  поки  є  ще  три  путі  у  полі,  
то  обираю  все  одно  одну,  
аби  на  волі
мати  власну  долю,  
що  оминає  лихо  і  війну.  

 ***
А  на  путі,  яка  не  має  броду,  
надію  маю  на  урочу  мить,  
коли  свободу
рідного  народу
лише  його  відвага  захистить.  

 ***
А  за  відвагу,  що  мене  рятує,  
я  подарую  кожному  любов,  
яка  лікує
і  не  буде  всує,  
коли  її  пізнають  до  основ.  

 ***
А  на  основі  досвіду  такого  
піду  тудою,  де  моя  рідня  
по  духу  свого
Господа  живого  
на  заході  чекає  світла  дня.  

 [b][i]Апеляція[/i][/b]
А  ми  собі  торуємо  дорогу  
усупереч  корупції,  таки,  
і  перемогу,  
дякуючи  Богу,  
здобудемо  героям  завдяки.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023

Секрети язикатої Хвеськи

(лімерики)  
                                                                 «  Немає  нічого  таємного,  
                                                                         що  не  стало  б  явним...»
                                                                                                                   Полішинель  
 ***
А  в  історика  раші  істерика.  
Об’явили  секрети  кремля,  
що  Америка
викрала  «Щедрика»
в  українця,  а  не  в  москаля.

 ***
А  істинну  історію  росії  
писала  неотесана  орда,  
юродиві  месії
 і  злодії,  
які  і  нині  –  світова  біда.  

 ***
А  наші  ЗеСеУ  наклали  вето
на  перемир’я  у  святе  Різдво...
запущені  ракети
і  шахеди  
збиває  українське  ПеВеО.  

 ***
А  на  луб’янці  корабляцький  шум.  
Іде  мобілізація  ординців
і  тугодум
рішає  наобум,  
чи  жити,  чи  здихати  як  убивця.  

 ***
А  генерали  з’ясували  матом,  
чому  це  у  кобзона  орків  –  тьма
і  чи  не  варто
траур  об’являти,  
коли  аншлагу  у  раю  нема.  

 ***
А  раша  дресирує  нам  папугу,  
такого  ж,  як  опудало  кремля,  
при  цьому  слуги
як  усі  хапуги
теж  хочуть  мати  золоте  теля.  

 [b][i]Витяги[/i][/b]
А  лімерики  це  не  лірика,  
а  байки  про  худобу  і  скот.  
Є  ще  вигадка
 у  сатирика,  
у  якого  герой  –  ідіот.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023

Ну постривай!

                                                                     [i]«  А  як  би  нашому  зайцю  
                                                                                                 та  вовка  з'їсти...»[/i]
                                                                                                                                           Стьоб  
 ***
А  лоху  на  вуха  чіпляють  спагеті,  
як  файно  у  шостій  палаті...  
не  тільки  поети,  
але  й  президенти
уміють  красиво  брехати.  

 ***
А  де  триває  то  війна,  то  буча,
там  кацапні  іще  до  біса  є...
у  нас  живуча
ця  змія  повзуча,  
що  дихати  і  жити  не  дає.

 ***
А  видумав  імперію  слов’ян
не  цар,  а  Єлізарій  Прокопович...
 а  росіян  –
цей  самий  Феофан,  
що  дав  їм  віру  як  вертеп  видовищ.

 ***
А  на  землі  війна  цивілізацій,  
а  як  точніше,  то  –  добра  і  зла
у  сенсі  –  націй  
проти  росіянців,  
яким  пустеля  для  тюрми  мала.

 ***
А  наші  слуги  на  чолі  громади  –  
це  філіал  чужої  феесбе...  
у  залі  Ради
окупанти  влади  
безпечно  обслуговують  себе.  

 ***
А  наша  вата  поки-що  зелена,  
а  як  дозріє,  то  мине  війна  
і,  може,  щезне
 темне  і  таємне...  
тоді  не  буде  владою  вона.  

[b]  [i]Ґарантії[/i][/b]
А  ми  усе  ще  на  своїй  землі  
і  живемо,  і  молимося  Богу,  
і  на  його  крилі
в  чужій  імлі
торуємо  майбутньому  дорогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023

Обертони Музи

                             [i]«  Грай,  музико  моя...»[/i]
                                                                                         Пісня          
                                             І
Поета  муза  надихає,  
коли  являється  сама,  
ну,  а  якщо  її  немає,  
то  і  його,  вважай,  нема.

Йому  із  нею  по  дорозі
і  при  свічі,  і  у  пітьмі,  
і  у  жару,  і  на  морозі,  
і,  непомітно...  у  юрмі.

                                               ІІ
Отак  і  живемо  окремо  
у  день  ясний  і  уночі,
аби  її  цікаві  теми
не  оминали  читачі,
аби,  читаючи...  мовчали,  
неначе  риба  у  воді,
і  то  не  тільки-но  тоді,
коли  завищуємо  бали...  
........................................  
Удачу  знаючи  свою,  
я  пропоную  нічию...  
але  якщо  полуда  в  оці
Феміди  на  чиємусь  боці,
вікторії  не  визнаю...
ціную  лаври  переможця,  
але  у  рівному  бою.

                                             ІІІ
Повторюю  одну  й  ту  саму
у  стилі  ретро...  фуґу  карми  
на  обертонах  житія,  
яка  не  є,  але  моя  –
як  і  поезія...  звичайна...
іде  у  люди  звідусіль,  
коли  одного  вистачає,
аби  читали  майже  всі.
Та  як  у  декого  бувало,
собою  хизуватись  мало...
хоч  і  не  чути  голос  мій  
і  рідко  аплодує  зала,
але  в  мелодії  моїй  
немає  тоніки  кімвала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023

На два фронти

[i](лімерики)  
                                                                                       «  І  нашим,  і  вашим...»[/i]
                                                                                                                                 Розтяжка
 ***
А  томос  це  сьогодні  вже  не  термос  
і  армію  очолив  не  пацан...  
керує  демос,  
поки  розберемось,  
кому  іще  ікається  Оман.  

 ***
А  Чорне  море  то  солона  чаша
від  горя,  пережитого  людьми,  
аби  на  раші
наварили  каші,  
посоленої  кров’ю  і  слізьми.

 ***
А  Україні  мир  –  по  барабану...  
бо  буде  газ,  і  світло,  і  тепло,  
тоді  у  ванну,
наче,  у  нірвану
зануримо  по  лисину  пуйло.

 ***
А    малорос  байдужий  до  наруги.  
 Куди  йому  діватися,  якщо
проекти  недолугі
пишуть  слуги,  
а  як  закон  підписує  ніщо.  

 ***
А  нашій  демократії  відкриті  
і  двері  в  НАТО,  і  в  ЄеС  вікно...  
та  при  кориті
кабани  неситі
гребуть  усе  під  себе  все  одно.

 ***
А  ми  і  в  себе  ще  аж  два  народи,  
один  –  пасіонарний,  з  барикад,  
а  інша  морда  –  
виродок  без  роду...  
селекції  совкової  мутант.  

 [i][b]Кореляція[/b][/i]
А  нація  героїв  монолітна,  
гартована  навколо  збройних  сил,  
усьому  світу  
тим  і  заповітна,  
що  перетре  Московію  на  пил.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023

Верхівка айсберга

 [i](лімерики)  
                                     «    Лише  незрячий  народ  
                                             має  сліпих  поводирів...»[/i]
                                                                                                   Евфемізм  
 ***
А  вся  Україна  спинити  не  може  
затіяну  спецоперацію  зла
і  нині...  дай,  Боже,  
вона  допоможе
поповнити  пекло  ордою  пуйла.  

 ***
А  нам  на  вуха  локшини  чіпляє  
дволика  Рада,  а  чуже  ОПе  
за  себе  дбає
і  бюджет  пиляє
аж  у  Європі  чути,  як  сопе.  

 ***
А  долари  висмоктує  війна  
і  ненажери-корупціонери...  
тому  вона
кривава  й  затяжна,  
що  армію  грабують  мародери.  

 ***
А  зе́лені  чихати  на  культуру,  
аби  лише  свої  керівники
і  на  халтуру  
поділити  шкуру  
ведмедя,  не  убитого...  таки.  

 ***
А,  як  віщає  радіо...  і  преса,  
триває  релігійний  марафон,  
бо  інтереси...  
ради  мерседеса
ворожої  єпархії  –  закон.  

 ***
А  тліючі  на  паперті  кадила  –
те  саме,  що  і  ризи  сатани...  
нечиста  сила  
і  попи  кирила
були  і  є  кадилами  війни.  

 [b][i]Популяризація[/i][/b]
А  це  лише  частина  тої  правди,  
яку  не  осягнув  електорат,
коли  заради
вигоди  і  зради
обрав  таке...  і  досі  лиже  зад.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023

Антиподи антагонізму

                             [i][b](лімерики)[/b]  
                                                 «  Без  секатора  і  власне  подвір’я
                                           перетвориться  на  руський  мир...»[/i]
                                                                                                                                     Гіпербола
 ***
А  фейки  –  це  не  іграшки  війни,  
а  фіґові  листочки  пацифіста:
зелені  –  це  чини,  
недомірки  –  пани...  
а  їхній  ворог  –  націоналісти.  

 ***
А  маніяки  тоталітаризму
усе  іще  будують  комунізм,  
і  міра  дебілізму  
і  цинізму
переростає  у  антагонізм.  

 ***
А  візит  у  США  навів  туману
аж  перехрестився  сатана,  
в  ролі  левітана  
без  обману
наш  пацан  сильніший  пахана.  

 ***
А  у  сенаті  ще  ідуть  дебати,  
чи  отруїти  параноїка,
чи  то  не  заважати  
 руйнувати
йому  його  імперію  совка.  

 ***
А  на  ТеБе  кувікає  свиня,  
годована  з  корита  окупанта...  
і  кацапня
готується  щодня  
від  себе  малоросів  захищати.

 ***
А  обраний  дає  паяцу  пас  
і  ми  перемагаємо  у  спорті.
Чекаємо  указ...  
якщо,  –  [i]іду  на  вас,  [/i]–
уриє  самозваного  по  морді.
 
 ***
А  наш  верховний  вище  візаві
московії  на  цирковій  арені,  
а  от  на  світовій  –
вавки  у  голові...  
і  булава  обом  не  по  кишені.  

[b]  [i]Епілог[/i][/b]
А  на  землі  ніде  немає  місця,  
яке  не  руйнували  москалі...
якщо  убивця  
шастає  в  обійсті,  
йому  немає  місця  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023

Із виру у вирій

                         [i][b]У  потоці  слів[/b]
                                                                                                 «  Тече  вода,
                                                                                     тече  бистра....»[/i]
                                                                                                       Парафраз      
Тече  Дунай,  тече  за  небокрай,  
а  я  стою  на  березі  крутому
і  посилаю  потойбіччю  тому    
моє  необнадійливе...  прощай.  

Безодню  зоресяйного  огрому  
відлунює  на  плесі  водограй.  
Якби  ото  по  ньому  і...  додому
за  обрії,  куди  тече  Дунай.  

Але  душа  відображає  інше  –
невидиме...  і  видиме  здаля  
душі  моєї  сяюче  маля
як  уві  сні  недавно  і  раніше  
у  пам’яті  і  це  не  є  щось  більше,  
ніж  зореліт  по  імені  Земля.

                       [i][b]На  гребні  видимого[/b]  
                                                                             «  У  тумані  ночі  наші  очі
                             бачать  світло  завтрашнього  дня.  ...»[/i]
                                                                                                                                 Перифраз  
Напевне,  що  у  тому  зорельоті  
багато  нас  і  наміри  свої,  
які  ми  відкладаємо  на  потім,  
не  ефективні  проти  течії.  

Надії  тонуть,  поки  ми  не  проти  
перелітати  у  чужі  краї
і  воювати  на  своєму  фронті  
у  поки-що  чужому  житії.  

Та  знає  небо,  що  оберігати,  
кому  до  кого  їхати,  пливти
у  руслі  суєти  і  самоти...  
а  головне,  кому  відповідати  
за  те,  що  натворили  окупанти,  
яких  караєш  словом  саме  ти.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023

Новорічні йолки-палки

                                   [i](лімерики)  
                                           «  Будуть  слухати,  та  не  почують,  
                                                       і  дивитися,  та  не  побачать...»[/i]
                                                                                                                       Одкровення  
 ***
А  рік  новий...  московія  почне
 і  до  кобзона  побіжать  подонки
почути  голосне
скажене,  і  м’ясне,  
і  смажене,  що  упаде  під  «йолку».  

 ***
А  безголові  нацики-рашисти
ідуть  в  атаку  за  атчізну-мать,  
бо  лобне  місце  
зайняли  чекісти
і...  тисячами  голови  летять.  

 ***
А  росіянці  падають  у  морок,  
відхоже  місце  має  сатана...  
усохне  мозок,  
поки  відморозок  
дотумкає,  що  це,  таки,  війна.  

 ***
А  нам  би  дожити...  аби  
пішли  на  московію  танки
і  спецоперація  «И»
що  може  тривати  роки,  
закінчилася  на  світанку.  

 ***
А  в  тилу  у  ворога  горить...  
наче,  на  ялинці  сяє  ясно
золота  блакить...  
це  триває  мить,  
та  уже  ніколи  не  погасне.  

 ***
А  в  офісі  зеленому  –  кроти  
і  в  Раді  –  миші  захотіли  сиру,  
аби  і  два  фронти
очолити,  і  йти
супроти  України...  ради  миру.  

[b]  [i]Ласощі[/i][/b]
А  на  чорний  рік  готують  зайця.  
Види  тварі  нищаться  щодня...
і  між  націй  
як  неандертальці
щезне  з  мапи  світу  кацапня.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022

Опущені башти кремля

                                                   [i]«  У  правонаступниці  союзу  
                                                                             той  самий  бардак...»[/i]
                                                                                                                               Колізія    
 ***
А  коняка  і  три  гамадрили  
заблудили...  бо  курви  кремля
захотіли...  
забули  горили,  
де  кінчається  їхня  земля.  

 ***
А  ідіот  за  мать  не  нашу  
іде,  куди  і  корабель...  
і  в  епатажі
на  параші
її  вважає  за  бордель.  

 ***
А  в  союзі  не  було  пошани  
ні  до  сексу,  ні  до  ковбаси,  
та  і  досі  знана
валька-півстакана  
на  імення  –  «красниє  труси».  

 ***
А  у  думі  –  дупи  не  спінози
і  не  Апулей,  не  Оруел,  
а  рогозін  
у  метаморфозі
 був  у  позі  –  «золотий  осел».  

 ***
А  біснувата  мумія  пігмея  
у  мавзолеї  зайняла  притон,  
де  по  ідеї
діти  цього  гея
і  двійники  усядуться  на  трон.  

 ***
А  хто  кого,  і  досі  невідомо...  
повію  спокушає  сатана
і  у  содомі,  
і  у  себе  вдома
не  відчуває  сорому  вона.  

 Антитеза
А  терпіли  –  це  ерзац  культури
у  гаремі  дикої  орди
і  в  натурі
у  державній  дурі
їм  усім  заштопали  роти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022

На дзвіниці часу

                                               [i](із  циклу
«Листки  відривного  календаря»)  
[b]____З  невидимого  фронту[/b]
                                                                                                                           «  Майже  сонети  
                                                                                                       на  сучасні  сюжети...»[/i]
                                                                                                                                                       Усмішка  
Минає  все,  що  пролітає  мимо,  
і  думається  іноді,  –  невже  
не  бачать  люди  зрячими  очима
полуду,  типу  зе  й  опезеже.  

Не  урятують  солодощі  диму
московії  і  не  убереже
нікого  ані  капище  чуже,
ані  своє...  бодай  неопалиме.  

Але  і  нині,  нібито,  свої  
веселуни  і  клоуни-злодії,  
що  милять  лижі  у  чужі  краї  –  
це  пасинки  печальної  повії,  
що  виливали  відрами  помиї
на  посивілу  голову  її.  

             [i][b]Із  видимого  екрану[/b]
                                                           «  Історія  потребує  випробувань...»[/i]
                                                                                                                                                     Посмішка  
Така  пора,  коли  пора  уже
судити  ще  учора  несудиме,
історія  повторює  сюжет,  
як  виживати  у  холодну  зиму.  

Дивитися  на  голе  негліже
і  видіти  опудала  режиму  
а  заодно,  як  публіка  ірже
на  кутні  із  оскалами  новими.  

І  це  тоді,  як  я  одна  стою    
серед  зими  на  самому  краю,  
куди  уже  націлені  ракети
на  горе  люду,  що  піде  у  лету,  
а  може,  і  на  голову  мою,  
аби  уже  не  снилися  сонети.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022

Архетип сучасності

                                             [i]«  У  спогадах  виринає  майбутнє...»[/i]
                                                                                                                                                               Ідея    
Нема  кому  жалітися  на  втрати  
і  витирати  сльози  крадькома...  
не  обнадіюють  нові  пенати,  
коли  печалі  юності  нема.  

Немає  тих,  кого  мені  згадати  
не  заважає  поночі  пітьма,  
аби  й  мої  далекі  адресати
не  уникали  азбуки  письма.  

Чекаю  пошту  у  моє  сучасне  
з  минулого...  хоча  не  знаю,  де
у  цьому  світі.  Може,  і  ніде...

Війна  палає  і  надія  гасне,  
а  Ніка  очевидно  та  не  ясно  
показує,  до  чого  все  іде.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

Тіні вчорашнього

         ([i]лімерики)  
                                                                                           «  Пиляйте,  Шурік,  
                                                                                                       вони  золоті...»[/i]
                                                                                                         Паніковський  
   ***
А  десь  на  тридев'ятій  паралелі,
у  тридесятій  філії  совка
є  пустомелі
і  на  каруселі
їм  обирають  лоха  –  вояка!  

   ***
А  кацапні  хорошої  нема,  
бо  є  і  клепто-мафія  –  хороша,
і  без  ума
від  неї  ми...  сама
у  офісі  собі  пиляє  гроші.  

   ***
А  ми  уже  літаємо  у  штати  
і  це  нам  сили  духу  додає,  
у  нашого  ґаранта
 комерсанта  
що-що,  а  нюх  на  долари  ще  є.  

   ***
А  як  узулись  шухричі  і  бойки!  
Героїв  більших  як  вони  нема...  
а  ось  і  добкін  –
 український  чонкін  
у  шоломі  актора  кінема.  

   ***
А  нас  уже  ніхто  не  переможе,  
та,  Боже,  поможи  тягнути  плуг.  
Європа,  може,  
нам  і  допоможе,  
але  тоді,  коли  не  буде  слуг.  

   ***
А  ми  із  усіма  брати  по  крові,
за  кого  надриваємо  живіт,
а  нумо  знову...
будемо  готові,
що  націю  очолить  неофіт.

[b][i]Доза  оптимізму[/i][/b]
А  наш  девіз  ясніший    сонця,
а  кредо  –  золота  блакить!
У  кожнім  кроці
ми  на  боці
добра,  що  віру  освятить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022

По воді вилами

                         [i](лімерики)  
                                                       «  Пишемо  і  закреслюємо...»[/i]
                                                                                                                     Палімпсест  
   ***
А  на  московії  ані  початку,  
ані  кінця  немає  у  війні,  
тому  макаку
і  її  коняку  
пора  мочити  в  їхньому  лайні.  

   ***
А  що  чекають  від  війни  
ще  не  дорізані  отари?
Якщо  вони,  
як  барани,  
їх  треба  гнати  до  кошари.  

   ***
А  чмобіки  у  чорному  пакунку  
удобрюють  на  вигоні  пирій  –
усі  придурки  
по  команді  урки
шурують  чередою  на  убій.  

   ***
А  біснувате  не  рахує  втрати  
зомбованої  армії  тварин.  
Кацапуваті
 шостої  палати  
усі  наполеони  як  один.  

   ***
А  вагнерівці  ще  шукають  дири,  
кудою  їм  дорога  у  землі,  
лишаючи  кадира
у  мундирі
варитися  живому  у  котлі.  

   ***
А  у  тилу  –  чи  то  якісь  вандали,  
чи  орки,  чи  злодії-вояки...  
а  їхні  генерали
канібали  
воюють  як  у  банці  павуки.  

[b]  [i]Риторика[/i][/b]
А  ви  чого  іще  у  нас  хотіли?  
На  ваші  пики  є  ще  кулаки!  
За  праве  діло,
гайда,  класти  тіло...
а  ні  за  що...  навіщо  –  на  віки?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

Коротко і ясно

                                                       [i]«  Куди  відьма  із  помелом,
                                                           туди  і  чорт  з  кочергою...»[/i]
                                                                                                                   Перифраз    
***
А  у  двобої  настає  пора,  
яка  укриє  небо  янголами...  
релігія  стара
не  без  добра,  
але  погани  окупують  храми.  

***
А  наша  віра  гине  у  ясі,
коли  і  хижаки,  і  вівці  ситі.  
Юродиві  усі  
чини  русі:
владики,  ієрархи,  посполиті.

***
А  найтемніший  на  землі  народ  –
зомбовані  дебіли  і  повії...  
не  знає  бот,  
що  він  є  ідіот,  
бо  цього  ідіот  не  розуміє.  

***
А  кривослав’я  спокушає  біс
і  гей-попи  позадирали  ризи...  
А  із-під  риз
ударило  у  ніс
і  та  таке,  що  падає  донизу.

***
А  на  амвоні  визначна  подія  –
 побачили  кощія  і  ягу...  
поставили  злодії
до  події
і  Богу  свічку,  й  бісу  кочергу.  

***
А  у  філіалі  ефесбе  
оновили  парадигму  правил  -  
як  себе  
освячує  цабе,  
нині  іменоване  –  диявол.  

Алілуя
А  декому,  то  ідола  давай,
то  літургію  біса  із  амвона,
то...  Боже,  помагай  
іти  у  рай
апологетам  їхнього  закону.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022

Морди мордору

(лімерики)                                                      
 [i]«  А  хто  з  мечем  прийде,
                                                       той  від  меча  і  загине..»[/i]
                                                                                         Фразеологізм
                                     ***
А  на  мордорі  знищили  свободу,
тому  ніде  немає  на  землі
ані  народу,
ні  такого  роду,
як  усіма  прокляті  москалі.

                                     ***
А  на  концерті  у  кобзона  
сто  тисяч  мобіків-вояк,  
та  по  закону  
моветону
про  них  –  нічого  і  ніяк.  

                                     ***
А  якщо  дивитися  у  лупу,
то  помітні  іноді:  щурі,
курощупи,
виродки  із  дупи,
брехуни,  тупиці,  упирі.

                                     ***
А  вже  пора  у  шию  окупанта
дубасити  і  гнати  у  тайгу...
ну,  і  за  ґрати
є  кого  саджати:
убивцю,  урку,  чахлика,  ягу,
дурну  коняку,  чучело  вусате,
попів  і  хуженєтича  шойгу.

                                     ***
А  на  чуді  намічена  границя,
де  упаде  батиєвий  улус
і  освятиться
переможна  криця,
якою  володіла  древня  Русь.

                                     ***
А  ми  перекували  на  орала
свої  мечі,  забрала  і  щити,  
та  не  чекали,  
що  іде  навала...
йдемо  на  ви,  бо  мусимо  іти.

                               Антитеза
А  на  планеті  не  перемагає
ані  добро  людей,  ні  люте  зло,
тому  немає
ні  кінця,  ні  краю
усьому  тому,  що  віки  було.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2022

У тривимірній юдолі

                                                                   [i]«  Існую,  бо  живу...»[/i]
                                                                                                                 Вислів    
Готові  люди  як  один  
любити  і  страждати
і  не  даремно  Божий  син
приречений  до  страти.  
І  поки  прогресує  зло,  
де  промишляє  каїн,  
то  люду...  наче  й  було
в  імперії  окраїн.  
Це  оправдовує  війну,  
а  у  лиху  годину  
і  територію  одну
для  нелюда  й  людини.  
Одне  усе  собі  гребе,  
а  інше  час  марнує
і  не  запитує  себе,  
чого  воно  існує.  
Бо  вибір  є  –  одне  із  двох:
умерти  або  жити,  
та  алібі  у  багатьох,  –  
навіщось  же  тримає  Бог
людей  на  цьому  світі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

Друге дихання

                   [i]«  Десь  ще  літає  синя  птиця  щастя  
                         минулого  і  завтрашнього  дня...»[/i]
                                                                                                                   Перифраз  
                                                 І
Іще  біжу...  то  миля,  то  верста  
і  що  не  рік,  то  даленіє  щастя,
але...  якщо  не  упаду  до  ста,  
піймаю  даму  жирової  масті.  

Вирулюю  на  фінішну  пряму,  
та  не  танцюю...  як,  буває,  фраєр
і  знаю,  що  по  чому...  і  чому  
кубіта  не  запрошує  до  чаю...
ще  дихаю,  аж  поки  не  пойму  –
у  спринті  я,  усе-таки,  не  стаєр.  

І  думаю  про  це  не  тільки  я,  
бо  іншої  дистанції  немає,
а  як  і  є,  то  і  її  здолаю...
попереду  –  вікторія  моя,  
тому  на  півдорозі  житія
коней  на  переправі  не  міняю.  

                                                 ІІ
Але  міняю  тему,  бо  життя  
такі,  буває,  вносить  корективи
і  так  переінакшує  мотиви,  
що  ти  у  цьому  світі  як  дитя,  
що  нібито  іде  у  майбуття,  
але  минуле  б’є  у  хвіст  і  гриву.  

Не  забуваю  ні  солодкий  дим  
моєї  Батьківщини,  ні  убогу  
історію  Московії...  дорогу  
мою  охороняє  херувим,  
що  обіцяє  мир,  а  перед  цим
і  героїчну  нашу  перемогу.  

Тоді  і  правда  буде  на  землі.  
Упевнений,  що  із  моїх  фантазій  
формуються  реалії  малі:
не  буде  маніяка  у  кремлі
і  параної,  люті...  і  наразі
від  цього  оніміють  москалі.

                                               ІІІ
Хоча  і  не  піймаю  птаху  синю  
у  вирії  моїх  майбутніх  літ,  
та  ще  лечу  у  далечінь  осінню...
що  не  десятка,  то  новий  політ:  
дитинство,  юність,  молодість,  зеніт,
межа,  фінал  і...  пам’ять  по  людині.
Короткі  ці  етапи  на  путі,  
де  миті  упаковані  у  часі,  
та  оживу  у  кожній  іпостасі...  
і  може,  ще  почуємо  тоді...  
а  як  не  ми,  то  душі  молоді  
салюти  і  Феміду  у  Гаазі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2022

Екзекуція віри

                                                                 [i]«  Якщо  парафія  –  повія,  
                                                       то  храм  релігії  –  бардак...»[/i]
                                                                                                                     Перифраз  
***
А  опіум  народу  ще  існує  
і  кривослав’я  вірою  стає,  
коли  під  алілуя
московія  тасує,  
а  Бог  карає  місиво  своє.  

***
А  в  Україні  торжество  
залучене  у  катакомби,  
живе  єство
іде  в  Різдво,  
а  нехристи  метають  бомби.  

***
А  хто  не  червоніє  і  краде,  
то  це  попи  Московії,  до  того
як  їх  ще  де-не-де  
і  партія  веде
і  те,  що  має  ратиці  і  роги.  

***
А  оборотні  вислідили  звіра!  
Уже  ось-ось  і  щось  когось  порве...  
ідуть  за  віру  
лицеміри
як  за  своє  досягнення  нове.  

***
А  упеце  московії  –  повія,
 а  храм  –  бардак  і  викликає  це
духовну  пандемію
содомії
у  парохів  єпархій  ерпеце.  

***
А  мова,  армія  і  віра  –
усе  це,  нібито,  було
і  без  еміра...  
маса  сіра
на  терезах  Феміди  –  зло.  

[b][i]Епітафія[/i][/b]
А  на  планеті  є  ще  коляда,  
і  щедрий  вечір  ще  прийде  наразі,  
і  на  іконостасі  
іпостасі  –
мироточиві  як  жива  вода.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022

Синкопи поліфонії пам’яті

                                                     [i]«  Всі  –  не  в  ногу,  
                                                           окрім  нього...»[/i]
                                                                                                   Час        
                                       І
Душа  усе  ще  відчуває  
з  минулим  нерозривну  нить
і  так,  буває,  забринить  
і  тятивою,  і  струною
або  синкопами  прибою,  
що  хочеться  у  небеса
на  крилах  осені...  у  гості...  
до  тих,  кого  давно  нема,  
кого  дожовує  пітьма
то  голоду,  то  геноциду...  
..........................................
але  не  подаємо  виду,  
яка  нев’януча  краса
відпочиває  на  погості
і  дивиться  із  високості
крізь  сутеніючу  блакить,  
якими  барвами  сіяє
щезає  за  високим  плаєм,  
і  тане  у  наступну  мить...  
ось-ось  і  свічка  догорить,  
та  жевріє  далека  мрія
акцентом  пізньої  надії,  
що  у  майбутнє  полетить.  

                                       ІІ  
Але  міняються  акценти,  
які  почути  не  умів,  
і  настає  душі  розрив
надвоє...  перша  лине  в  лету,  
а  інша  думою  поета
лишається...  її  мотив
далеким  докором  повіє  
як  невимовна  ностальгія  
за    тим,  чого  не  оцінив
і  нині  на  очах  у  Бога
стає  помітною  дорога
за  таїною  цілей...  тем...  
......................................  
у  кожну  душу  б’є  тотем,  
що  маємо  іти  у  ногу,  
але  з  новим  поводирем.  

                                       ІІ
Напевне  у  такі  моменти  
не  вистачає  диригента,  
аби  зректися  сатани,  
бо  в  України  є  ще  сестри,  
і  ще  гудуть  нові  оркестри,  
і  гинуть  дочки  і  сини
на  репетиції  Європи,  
яка  виконує  синкопи
у  какафонії  війни
та  ні  на  мить,  ні  на  півтакту
не  має  права  відставати,  
зважаючи  на  чорні  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022

Приборкання вакханалії

                                                                     [i]«  Буває,  що  і  в  храмі  
                                                                     бісами  аж  кишить..»[/i]
                                                                                                                           Єресь      
                                       І
У  цивілізованій  Європі  
ще  немає  Лисої  гори
і  не  риють,  поки-що,  окопи,  
а  пора...  хоча  би  до  пори,  
поки  емігрують  мізантропи,  
вішати  ногами  догори
кожного,  бо  орки  безголові
тупорилим  обирають  путь  –
шабаші  кацапів  є  і  тут:
швондєри  завжди  напоготові,  
шарікови  гадять  і  плюють.  
Наша  раша!  «Віденці-мальтійці»,  
де-не-де  і  темношкірі  є...  
видають  себе  за  українців,  
та  коли  почуєш  «поляніца»,  
то  вимова  інше  видає.  

                                       ІІ
Вулицею  суне  із  плакатом  
«Russia  hail»,  колоною  –  юрма,  
(очевидно,  це  колона  п’ята)  
та  увиділи  поліціянта  
і  як  здуло...  жодного  нема.  
Це  і  весь  майдан,  і  їхня  смута.  
Інше  діло  –  в  Україні...  чути
ще  і  досі  матюки  ідей  
із  якими  зеки  і  манкурти  
убивають  і  катують  люто
полонених,  немічних,  дітей...
Знову  чути,  –  
                           [i]та  не  може  бути!?  [/i]
Цього  ні  умом  не  осягнути,  
ні  дірою  в  пам’яті  людей.  
Та  нарешті  і  Європі  дійде,  
що  немає  місця  кацапні  
ні  у  себе,  ані  у  сусіди,
поки  не  палає  у  вогні
і  собі  на  голову  та  біди
потурає  світовій  війні.  

                                       ІІІ
Судимо  по  дії  і...  по  пиці  –
це  і  не  обличчя,  і  не  лиця...  
напинає  маску  на  лице
чучело...  опудало  ординця...  
приміряють  ряси...  українці  –
гниди  ефесбе  і  ерпеце.  
Діє  і  парафія  чимала  –
вівці  і  рогаті  барани
подають  дияволу  сигнали,  
що  готові  сили  сатани.  
Це  останній  козир  окупанта  –
посварити  віруючу  тьму,  
стукнути  лобами  цю  юрму
лаври,  храму...  і  нема  ґаранта,  
що  не  забажає  царювати,  
як  оте  плішиве...  і  тому
нагадаю,  –  [i]думай-те,  гадай-те,  [/i]
що  очікує  колаборанта
і  за  віщо  садять  у  тюрму.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022

Не сонет

                                                   [i][u](лімерики)  [/u][/i]
                                                         [i]«  Від  епіграми  до  пародії  
                                                                                                   один  крок...»[/i]
                                                                                                           Напучення
***
А  на  базарі  є  вага  і  міра,
та  чесного  шукаємо  дарма,
так  само  між  фанатиків  у  вірі
і  між  фанатів  біса  зокрема.

***
А  мій  онук  запитує  наївно,  –
[i]що  то  за  служба  в  лаврі  України?[/i]
А  я,  відповідаючи,  радів,  –
[i]то  служба  еСБеУ,  а  не  попів.[/i]

***
А  наш  емір  у  якості  ґаранта
тримає  юду  типу  єрмака,
інакше  доля  і  його  така,
і  у  сім’ї  –  як  у  колаборанта.

***
А  на  папері  наші  лають  скрепи,
уже  й  не  помиляються  ніде,
але,  як  у  поганому  вертепі,
талановиті  дурні  і  дурепи
ще  водяться  на  сайті  де-не-де.

***
А  біля  мене  ні  далеких  друзів,
ні  ближніх  ворогів,  тому,  –  амінь...
Я  оживу  в  майбутньому  союзі
нових  і  невмирущих  поколінь.

***
А  на  моєму  сідалі  зозулі
і  півні  у  поезії  –  зеро,
а  я  мокаю  в  каламар  перо
і  кожному  виписую  пілюлі.

[b][i]Пародія  фіналу[/i][/b]
А  мене  малюють  бузувіром
вороги  і  недруги.  Пітьма
огортає  недолуге  й  сіре,
де  моєї  участі  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

За межею спокою

                                                                 [i]«  Немає  спокою,  
                               а  слава  тільки  сниться...»[/i]
                                                                                               Переспів    
                                       І
«Мало-мало,  шекель,  упарсин...»  –
три  вагомі  рівні  виживання,  
а  мені  лишається  один  –  
дряпати  листи  «до  запитання»
Валтасару,  що  уже  почив.  
Ну,  а  я  живу...  а  як  загину,
хай  би  й  не  поет,  але  людина...  
і,  можливо,  не  даремно  жив.  
Із  усіх  непояснимих  див
пізнаю  останнє  і  єдине,  
що  то  є  –  поезії  мотив
і...  не  знаю,  бо  заполоняє
читача  кудахкаюча  зграя
і  її  суєтний  наратив,  
у  якому  логіка,  буває  –
наче...  сіяв  і  не  покосив...
мова  і  граматика  кульгає,  
і  неологізмами  «вражає»,  
і  ведмідь  на  вухо  наступив.
   
                                       ІІ
Віддаю  належне  патріоту,  
що  пародіює  ворогів
під  гітару  і  веселий  спів...  
може,  це  й  не  воїна  робота  –
чути  за  осанною  вітрів
пісню  –  панацею  від  скорботи,
соло  арфи,  чари  голосів,  
навороти  соковитих  слів...
думки  феєричні  повороти,
і  ні  се,  й  ні  те...  і  золоте,  
і  ніяке,  й  де-не-де  високе,
що  зігріє  душу  одиноку,  
та  іще  видумується  те,
що  сьогодні,  ніби...  не  на  часі,
а  комусь  і  зайве...    а  наразі
ліра  музи  нагадає  нам,
що  були  веселими  учора,
поки  мали...  
                     мали  свій  «фіґвам»
і  не  мали...  
                                   ні  біди,  ні  горя.

                                       ІІІ
А  тепер  і  горе  не  біда...  
тільки-що  досада  не  щезає,  
що  слугує  у  попа  балда,  
а  слуга  народу  –  тамада,  
що  відвоювати  обіцяє  
те,  що  «скомуніздили»  брати,  
(і  за  це  нас,  Господи,  прости)  
і  за  те,  що  ідемо  до  раю
ворогами  армії  орди...
..........................................
як  би  не  казилися  кати,  
а  деокупація  триває,
заодно  –  очищення  душі,  
поки  захищають  рубежі
не  піїти,  а  обранці  долі
ті,  яким  війна  гартує  волю...  
та  влізають  в  образи  чужі,  
нібито  герої  і  мужі  –
претенденти  на  фальшиві  ролі.  
Не  лише  поезія  одна  
пише  і  карбує  імена  
у  літопис  нації  нової,  
поки  є  один  у  полі  воїн  
і  його  історія  сумна:
за  межею  спокою  –  війна,  
на  межі  із  ворогом  –  герої.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

Шлях до перемоги

                                                                     [i]«  Є  перемога  не  одна,  
                                                         і  кожній  –  дорога  ціна...»[/i]
                                                                                                                                     Вісті      
Шляху  за  переправою  немає,  
коли  його  второвує  війна,  
та  є  ще  характерники  у  краї
і  в  Конотопі  –  відьма  не  одна.  

Загатять  води,  наведуть  понтони  
і  виведуть  сухими  із  води
непереможні  у  бою  загони
супроти  іга  клятої  орди.  

У  ворога  лукавого  і  злого  
відвоювати  маємо  своє,  
важкою  буде  обрана  дорога,  
та  є  ще  сила  і  відвага  є.  

Для  перемоги  треба  небагато  –  
дорізати  одного  супостата,  
а  там  –  чи  НАТО  буде  у  кремлі,  
чи  Україна  завоює  НАТО,
але...  «і  буде  син,  і  буде  мати...»,
і  мир  настане  по  усій  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022

Об’явлення нечисті

                                       [i]«  І  дивиться  світ  на  звіра  того,  
                         і  вельми  дивується  образу  його...»[/i]
                                                                                                                         Златоуст    
                                             І
Може  й  не  пора  сміятися,  
та  утриматися  сил  немає,  
шоу  має  починатися  
і  неясно,  хто  кого  чекає.  
Хоче  подивитися  на  моську
світова  аристокра́тія
[i]Matka  Boga[/i],  –    
           мовлячи  по-польськи,  –  
[i]co  to  będzie?[/i]  Демократія!
Мафія  на  саміті  являє
другий  рейх  Малайзії  і  Криму,  
може  й  Україну  подолає
на  путі  до  третього...  до  Риму.  
Мама  мія...  мовою  Езопа  –
захотіла  другого  потопу  
войовнича  охлократія...  
дивиться  налякана  Європа,  
як  дебільна  нація  холопа
знищує  цивілізацію...
.......................................  
знають  не  лише  американці
всі  полішинелеві  секрети
хто  й  коли  поїде  на  G20...
як  повідомляють  папарацці,  
це  рішає  офіс  президента,  
тобто,  із  московії  агенти,  
що  уже  нічого  не  бояться.  

                                         ІІ
Проминає  ера  сатани,  
та  продовжити  її  не  проти
українофоби-ідіоти...  
витріщили  очі  барани
і  овечки  на  нові  ворота,
як  диявол  узурпує  світ,
а  народи,  не  протерши  очі,  
забувають  Божий  Заповіт  
і  Його  об’явлення  пророчі.  
А  війна  дрімати  не  дає,  
головує  кожне  за  своє...  
на  трибуні  місця  вистачає,  
віщуни-оратори  то  є,  
але  змін  у  головах  немає.  

                                           ІІІ
Міфами  наповнений  етер,  
як  жили  за  межами  терпіння  
вимерлі  нещасні  покоління
у  щасливу  еру  есесер
геноциду  та  оціпеніння.  
І  кому  за  це  відповідати  
як  не  уособленню  орди,  
дикої  мерзоти,  окупанта,  
емісара  смерті  і  біди?  
У  руці  Феміди  є  гостинець.  
Можна  відшмагати  батогом  
і  запакувати  у  звіринець...  
та  якщо  це  світовий  злочинець,  
то  заарештуйте  ви  його,
етапуйте  у  Гаагу  голим  
через  Україну  охололу...  
а  якщо  не  бачите,  кого,  
то  коняку  посадіть  на  Балі
у  гарячій  сауні...  на  палю...
.............................................
чуєте  коняче,  –[i]  i-го-го?  [/i]
Може  й  не  почуєте  ніколи,  
хоч  усі  ми  знаємо,  чого  
зайняли  анциболи  престоли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2022

Колізії ілюзій

                                                       [i]«  Життя  –  ілюзія...»[/i]
                                                                                                                   Бах  
Мала  надія  на  високе  небо,  
якщо  не  жив,  а  рився  у  землі...  
мене  уже  чекають  журавлі
і  я  ручаюсь  тільки-но  за  себе.  

Нема    чого  боятися  війни,  
коли  мене  чекає  перемога  
і  є  надія  не  лише  на  Бога,  
що  вичищає  плем’я  сатани.  

Заради  цього  і  на  полі  бою,  
коли  я  є,  не  огорне  пітьма
тієї,  що  приходить  із  косою...  
а  як  прийде,  тоді  мене  нема.  

Нема  чого  жаліти,  що  недовго  
живу...  адже  триває  уві  сні
ілюзія  моя  або  рідні  
моєї,  друзів,  недругів...  до  того
і  після  того  як  піду  убогий,  
але  не  голий-босий  у  труні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022

Майбутня журба

                                                                     [i]«  Усе  мине,  якщо  його  немає...»[/i]
                                                                                                                                                 Недомовка      
Ще  не  зів’яли  кетяги  калини,
у  золоті  –  берези,  ясени...
за  віттями  зеленої  ялини
ховаються  поля  озимини.

Уява  вимальовує  картини,
які  собі  лишаю  до  весни,
коли  мине  моя  лиха  година
примарою  далекої  війни.

Немає  того,  що  собі  бажаю,  
але  у  кольоровому  кіні
та  ще  й  на  двоколісному  коні
катаюся  округою  Дунаю...
.............................................  
а  те,  що  дому  рідного  немає,  
то  де  його  найти  на  чужині?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022

Три богатирі

                                                                           [i]«  Богатирі  не  ви,  
                               погана  їм  дісталась  доля...»[/i]
                                                                                                       Бородіно  
                                         І
Якщо  готові,  слухайте,  будь-ласка,  –
жили  собі  в  історії  на  трьох  
три  витязі:  Тарган,  Пуйло,  Нелох  –
нові  герої  зі  старої  казки,  
ну,  одним  словом  –  три  богатирі,  
а  кількома,  то  двоє  –  упирі,  
один  паяц  і  чучело  коняки.  
А  фабула  історії  така  –  
у  буді  не  вживаються  собаки  
і  з  ними  мафіозі,  маніяки...  
у  замку  мало  щілини  замка,  
аби  не  готувалась  до  атаки
парафія  союзної  клоаки
зомбованої  нації  совка.  

                                       ІІ
Узурпували  трони  три  царі...  
Пуйло  велике,  звісно,  на  коняці,  
аби  перебувати  угорі
як  це  бувало  ще  у  Лізі  націй.  
І  почали  відновлювати  Русь  
і,  звісно,  не  аби-яку...  казкову...  
але  забули  нехристи  чомусь,  
що  Україну  формувало  Слово,
що  мало  для  історії  орди
ограбити  музеї,  храми,  склепи  
і  що  ніякі  юди-іроди
не  побудують  непохитні  скрепи.  

                                       ІІІ
Не  увійде  юродива  юрба  
під  омофори  золотої  бані,  
а  заодно  і  пастирі  незвані,  
бо  кожен  запитає,  –  нахіба
цей  клоун  лізе  у  князі  із  твані?
Хай  у  Криму  керує  курултай
і  не  панує  рада  параної...  
..........................................  
а  тих,  кого  диявол  удостоїв
у  ямі,  де  конає  їхній  край,  
іти  за  кораблями,  то  нехай
оманський  доповзає  у  герої,  
картопляний  –  у  сховище  ізгоя,  
а  бункерний  –  у  свій  пекельний  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

Мандри у майбутнє

                                                                             [i]«  Бути  чи  не  бути  –  
                                                                 ось  в  чому  питання...»[/i]
                                                                                                                           Гамлет  
                                             І
Пакую  у  суму  усе  своє  
і  залишаю  легші  за  вагою
ряди  Коші  у  множині  Фур’є
та  хімію  часів  Лавуазьє,
зазубрені  і  не  забуті  мною.
Мені  не  заважає  цей  багаж,  
та  ну  його...  коли  дивує  інше,  
що  є  кому  видумувати  вірші
і  не  минає  цей  ажіотаж,
коли  на  часі  іспити  війною  –
кому  тікати  і  кому  –  до  бою,  
а  бути  чи  не  бути  –  не  міраж,  
коли  мене  блокують  опоненти
і  банять  непомітні  вороги
та  ігнорують,  як  не  до    снаги
поширити  позицію  поета  
злорадні  типи,  ідоли  Інету...  
напевне-що  такі  мої  борги  
і  карма  нараховує  проценти.  

                                             ІІ
Міняється  навколишнє  моє,
яке  уже  не  пахне  чужиною,  
а  те,  що  не  обтяжений  сумою,  
то  це  не  діє  на  моє  досьє
і  на  сімейні  селфі  іноземця...
Я  маю  найціннішу  із  ознак  –
усміхнене  обличчя  європейця,  
а  ось...  ну,  ясно,  що  переселенці:
із  пикою  надутою  –  русак,  
який  і  досі  вішає  собак  
на  Україну  за  руїну  краю,  
он  малорос,  якого  упізна́ють,  
коли  глаголить  мовою  русні...  
а  я...  а  я  двоїтись  не  бажаю,  
та  псевдоніми  до  лиця  мені,  
кому-кому,  а  діду  ся  прощають
гріхи,  що  не  убитий  на  війні.
Всі  українці  нині  волонтери
і  на  найвищій  частоті  етеру
у  майбуття  долаємо  поріг...
ще  є  окопи  у  тилу  Європи,  
усі  ми  поневолі  філантропи,  
коли  хоч  де-не-де  один  за  всіх.  

                                             ІІІ
Переосмислюємо  віще  слово,  
пересіваємо  вагоме  знову
з  надією  на  буйні  врожаї...  
не  марні  намагання  і  мої  –
охороняю  самобутню  мову,  
та  не  калічу  правила  її.  
В  поезії  що  майстер,  що  любитель  
на  чужині  не  має  визнання,
але  удосконалює  щодня
себе  без  номінації  на  титул...  
і  поки  не  прийме  його  земля  
є  стимул  бути...  і  як  довгожитель
та  ще  й  умотивований  творити,  
діждусь  і  я  руйнації  кремля.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022

Роздуми про рулетку

                                                             [i]«  Життя  –  це  театр......»[/i]
                                                                                                                       Шекспір      
Життя  не  таїна,  а  гра...  і  на  погості  
у  кожного  свої  і  дата,  і  число...  
одного  поведе  його  магічне  шосте,  
а  іншого  війна,  як  дуже  повезло.  

Направо  зі  щитом,  а  на  щиті  наліво,
а  далі  міражі  фантазії...  зеро...
удача  не  мине,  як  падає  щасливо
і  на  оба  боки,  і  на  одне  ребро.

Та  на  кону  тоді  фортуна  невесела.  
На  що  не  уповай  –  рулетка,  доміно...  
куди  не  ідемо,  усюди  новосели  
екрану  житія,  вистави  і  кіно.  

Ще  є,  кому  куди...  наївні  та  уперті
метаємо  ва-банк,  і  з  легкої  руки
піймаємо  своє,  аби  не  навпаки...  
оце  і  є  життя  –  і  сльози  не  утерті,
і  азимут  його  у  напрямі  до  смерті
із  вірою,  що  це  не  гра  у  піддавки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022

__Симуляція розумової кризи

                                                   [i]«  –  А  що  це  ти,  собачий  сину,  
                                                                 тут  каламутиш  берег  мій
                                                         та  квапиш  ніс  поганий  свій  
                                                                           у  чистую  оцюю  воду?»[/i]
                                                                                                                                             Вовк    
                                         І
Тяжко  виживати  на  землі  
люду  біля  чистої  криниці,
поки  є  між  ними  москалі,
ненажери,  нехристи,  убивці.

Не  до  миру  і  не  до  краси...  
не  язик,  а  мову  відбирає
поки  є  фарбовані  лиси,
а  царя  у  голові  немає.

                                       ІІ
Їм  усе  твоє  і  на  ріллі  
видається  їхнім  по  закону,
писаному  по  воді,  пото́му,
як  ідуть  у  люди  москалі.

Навіть  і  обмежене  тинами
видурить,  ограбить,  украде  
і  божитись  буде,  що  за  вами
є  борги...  і  до  війни  дійде.

Вириє  до  сьомого  коліна  
всю  неправду  і  тобі  на  зло
так  укусить,  бризкаючи  слину,
щоб  найдовше  боляче  було.

Знахабніє,  виведе  на  люди,  
ніби  ти  чиєсь  собі  поніс,
побажає,  щоб  урізав  дуба  
і  не  червоніючи,  забуде,
як  чуже  поклав  собі  у  віз...
.............................................
Як  не  є,  хай  получає  в  зуби,
а  тоді  і  квапити  не  буде  
у  криницю  свій  поганий  ніс.

                                     ІІІ
Не  стає  епохою  свободи
ненадійний  ХХІ-й  вік,
та  на  благо  нації  і  роду
вичищає  на  землі  усіх
паразитів,  нелюдів,  ханиг  
ірраціонального  народу.

Нині  ера  Духу  настає
і  карає  доля:  самурая...
людоїда...  адже  карма  є...
та  відмін  між  орками  немає  –  
канібал  насилує,  вбиває
генерал  накази  віддає.

Сатані  придумаємо  кару,  
а  його  баранячу  отару
небо  анулює  на  віки.
Тільки-но  налякане,  таки,  
прогресивне  людство  ще  гадає,
що  робити,  як  ума  немає
і  розперезалися  вовки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2022

По вибоїнах долі

                                                             [i]«  На  Бога  надійся,  
                                             а  викарабкуйся  сам..»[/i]
                                                                                           Перифраз  
                                             І
Ех,  якби  то  керувати  часом  
і  літати  у  дитячі  сни,
упіймати  на  льоту  Пегаса...
і  весну...  і  літо  восени,
як  було  далеко  до  війни,
та  уже  не  буде  цього  разу.

                                             ІІ
Повернути  би  літа  назад,  
поки  не  постала    на  порозі
посивіла  у  дорозі  осінь  –
наш  дешевий  лікар  і  Пілат.

Пам'ятати,  що́  лікує  рани  
і  допомагає  голові,
а  своїй  найпершій  і  останній
берегти  волошки  польові.

Бігати  по  воду  до  криниці,
поливати  яблуневий  сад,
оминати  очі  молодиці
і  ловити  погляди  дівчат.

Линути  у  небо  як  у  гості,
де  панує  не  війна,  а  мир,
і  гойдається  у  високості
бабиного  літа  пасажир.

Як  учора...  як  всього  не  стало,
наче  сонця  у  височині,
як  тепер  буває  уві  сні,  
як  раніше  наяву  бувало,
і  не  жалкувати,  що  мені
як  було,  так  і  лишилось  мало.

                                                   ІІІ
Поки-що  надія  на  одне  –
є  кому  довіритись  у  герці,  
поки  вистачає  духу  серця...
поки  очевидне  не  мокне  
у  криваве  місиво  м’ясне...
не  мене...  а  душу  європейця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022

У гавані катарсису

                                                                       [i]«  Вимушена  мандрівка  –  
                                                                       це  не  ознака  героїзму...»[/i]
                                                                                                                                     Сіндбад    
Навіщо  ті  сади  Семіраміди,  
як  не  рятує  світова  краса,
не  хочеться  у  немічі  горіти...
але  чого  у  казці  не  пожити,
до  того  як  піти  у  небеса?

Із  погреба  поїду  у  Європу
ловити  ґав,  і  коротати  час...
і  хай  мене  осудять  патріоти,
що  залишаю  їх  на  автостопі
і  очищаю  душу  другий  раз.

Я  не  собі  наказую...  а  мушу,  
аби  не  посивіла  голова,
обов’язки  міняти  на  права...
на  вівтарі  лишати  чисту  душу,
яку  переливаю  у  слова.
 
Не  варто  у  воєнну  завірюху  
рівнятися  з  героями  поем.
У  головах  руйнуємо  розруху,
коли  ще  вистачає  сили  духу
будь-де  іменуватися  бійцем.

Та  на  заваді  докори  сумління,
чи  є  резон  у  цьому  засланні,
якщо  не  уявляється  мені,
що  виростає  інше  покоління,
а  висмикнуте  із  вогню  коріння
теж  не  усохне  десь  на  чужині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022

Мимохіть і мимоходом

                                                                 [i]«  Майстри  і  на  ходу  
                                                                       підметки  рвуть...»[/i]
                                                                                       Фразеологізм  
***
Оперені  сягають  висоти,  
коли  гадають,  що  вони  –  лелеки.
До  відьом  на  мітлі  їм  ще  далеко,
але  з  усього  видно,  що  чорти...
несамовитих  краще  обійти,
а  от  лукавих  обійти  нелегко.

***
Помітні  у  поезії  піїти,
 що  вихваляють  іноді  себе...
їх  навзаєм  оцінюють  кобіти,
не  знаючи,  що  автори  сучліту  –  
бувають  на  підсосі  каґебе.

***
Щезають  друзі  і  немає  часу  
побачитися  хоч  одного  разу,
допоки  не  пішли  усі  за  край...
та  пам'ятаю  лиця,  очі,  фрази
і  на  прощання  кинуте,  –  бувай.

***
Мітла  не  вимітає  окупанта
і  не  жене  до  раю...  в  шию  –  геть...
знецінені  культура,  віра,  честь  –
то  неуки  взялися  нас  повчати,
а  нелюди  усюди  сіють  смерть.

***
Читаємо  псалом  сорок  дев'ятий,  
що  надихає  націю  на  труд.  
Нас,  може,  і  не  так  уже  й  багато,
але  усі  ми  віруємо  свято,
що  винищимо  орків  та  іуд.

***
В  польоті  перевзулися  нардепи,
але  вертають  на  свої  круги
якщо  не  явні  дурні  і  дурепи,  
то  явно,  що  таємні  вороги.

[b][i]Очікуване[/i][/b]  
Жаль,  не  іде  сьогодні  мова  
про  перемогу  на  війні...
а  десь  у  сивій  далині
оберігає  нас  Покрова
під  омофором  у  вогні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022

Билина про газову бульку

[youtube]https://youtu.be/gNCuBRTX1mQ[/youtube]

                                                               [i]«  Вісім  років  по  тому...»[/i]
                                                                                                                         Реприза    
На  кацапії  –  траурна  музика.
Не  газують  потоки  надій,
бо  іде  сухорукий  іудушка
на  сусід  у  черговий  розбій
                                       і  на  слуху,  –  о-о-оо...
                                       у-ху-ху-ху  й  ло-ло-лоло!  
Оскопила  історію  мафія
і  не  знає  воююча  рвань,
що  у  неї  така  біографія  –
про  московію-тмутаракань...    
                                         і  про  бабло  у  дві  руки                          
                                         і  як  пуйло  веде  полки,    
і  жене  на  околиці  Києва
оп’янілий  скажений  совок
озвіріле  поріддя  батиєве
убивати  дітей  і  жінок.
                                           Чути  його  аж  за  Дунай,
                                             видно  кого,  чекає  рай.
Ой,  пооране  небо  пілотами
і  позаду,  й  попереду  рать,
і  усіяне  поле  двохсотими,
що  додомоньку  не  долетять.
                                                   Ох-ох-ох-ох  –  що  за  народ?
                                                 Щоб  ти  подох,  клятий  урод.
По  імперії  гупають  чоботи
і  в  угоду  великій  біді
орбаноїди  і  путіноїди
удобряють  до  раю  путі,
                                                 а  на  виду  два  пахани
                                                   в  пекло  ідуть  сучі  сини.
Ой,  горить  під  ногами  донбасія
і  учаділа  лиса  балда...
у  Криму  вибухає  оказія,
у  котлі  опинилась  орда.
                                             Усі  віки  раша  –  це  зло,
                                             лопне,  таки,  її  пуйло.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2022

Обов'язок вижити

                                         [i]«  Від  своєї  карми  не  втечеш...»[/i]
                                                                                                                                       Фатум            
Виконую  задачі  дідусеві.
Закрию  хату...  і  сезон...  і  сад,  
і  очі...  на  чаруючий  наряд
цієї  осені...  прощаюся,  напевне.
Останню  шану  віддаю  деревам,
надія  є,  що  вернуся  назад.  
                             Уміємо  на  долю  нарікати,  
                               неначе  є  ще  інші  варіанти,
                               аніж  тинятися  по  чужині,
                             та  нічого  жалітися  мені,
                             бо  ми,    як  пересічні  еміґранти,  
                             кочуємо  по  світу  не  одні.
Усі  путі  ведуть  людей  у  лету.
Ніяк  не  відцуратись  і  поету,  
коли  прийде  на  те  його  пора...
але  біди  немає  без  добра  
аборигену  іншої  планети
межи  земної  братії  пера,
                             що  видає  томи  макулатури
                             та  ілюструє  кадри  із  натури  –
                               себе  на  фоні  себе  і...  війни,
                               немов  герої  із  передової,
                               що  дуже  задоволені  собою  –
                                 і  ряжені...  і  пані...  і  пани.
Та  виживати  є  ще    ради  кого,
і  є  за  ким  іти  до  перемоги,  
і  вести  за  собою  у  бої...
у  цьому  світі  зайві  самовидці,  
але  пасіонарні  одиниці
виконують  обов'язки  свої.
                             Одному  є  кого  обороняти,
                             а  іншому  у  долі  на  крилі
                             летіти  до  окраїни  землі
                             учасниками  фінішу  регати,
                             в  якій  агенти,  шулери,  пірати
                               щезають  як  у  морі  кораблі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2022

Мертві душі окаянного електорату

                                                                                     [i]«  Нас  видали  свої...»[/i]
                                                                                                                                   Азовець    
Історії  далекі  відголоски  
усе  іще  даються  у  знаки.
Нікуди  не  поділися  «совки  –
брати»,  які  і  нині  неазовські,
урядники  і  наймити  московські,
іуди,  куплені  за  мідяки.

Напевне  еволюція  людини  
іде  по  колу,  ліплену  із  глини,
її  удосконалює  життя,
але  катівні,  тюрми  і  підвали
народжують  нового  канібала,
що  пожирає  наше  майбуття.

В  агонії  поезія  і  муза...
на  боці  окупанта...  боягузи.
Не  можуть  називатися  людьми
любителі  союзної  тюрми.
Їм  не  торкає  душу:  «Ой,    у  лузі...»
Її  немає  в  ідола  пітьми.

Феміда  упізнає  їхні  лиця  
і  покарає  кожного  убивцю
і  бункерну  заразу  заодно...  
а  поки-що  у  мене  за  тином
опудало  місцевого  чужинця
ще  зазирає  у  моє  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022

Тіні часу

                                                                                                   [i]«  Спасіння  потопаючих  –  
                                                                     справа  рук  самих  потопаючих...»[/i]
                                                                                                                                             Фразеологізм          
                                             І
Були  ми  наївні  у  давні  роки,  
майбутнє  своє  будували  
і  добудувалися...  нині,  таки,
усе,  що  ішло  на  броню,  літаки,
на  голови  наші  упало.

                                             ІІ
Не  хоче  звільняти  від  себе  орда,
хапає  за  ноги,  за  душі...
і  тінями  часу  вирує  біда,
і  ріками  крові  цілюща  вода
тече  по  опаленій  суші.

Приймає  усіх  українська  земля,  
вогнем  пригощають  укропи.
Якщо  захотіли,  то  нате...  здаля  –
хороший  москаль  удобряє  поля,
поганий  –  ще  риє  окопи.

Іронія  долі,  –  «не  май  ворогів...»
люби  їх,  не  смійся,  живи  як  хотів,
аби  не  урізати  дуба...  
але  випадає  самому  мені,
аби..    почувати  себе  на  коні,
хапати  удачу  за  чуба.

                                             ІІІ
Все  буде  Україна  і  ночами
засяють  тихі  зорі  над  полями
сузір'ями  неумирущих  душ,
а  днями  –  як  неопалима  пам'ять
у  золотій  блакиті  не  зів'януть
червоні  маки...  мовою,  –  не  руш!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2022

Риторика із шимпанзою

                                                                             [i]«  Була  така  партія,  
                                                                             але  вся  вийшла...»[/i]
                                                                                                             Насмішка      
***
Чого  лукавиш,  ***  сину?
Який  тебе  поплутав  біс,
що  ніби,  ми  одна  родина?
Ми  орачі,  а  ти  скотина,
яка  усюди  суне  ніс.

***
Ей,  вепсе,  викидай  гранату...
усі  тувинці  і  примати
уже  освоїли  тайгу,
одні  лише  колаборанти
чекають  дона  і  шойгу.

***
Егей,  мавпоподібна  сатано,
у  бункері  тобі  усе  одно
ні  холодно,  ні  жарко...  ані  тепло,
іди  собі  к  дияволу  на  дно,
де  кожній  молі  місце  є  у  пеклі.

***
Ой,  не  надійся,  геній  кацапні,  
що  урятують  бестію  шамани,
ти  у  болоті,  хоч  і  на  коні,
і  є  кінець  історії  обману.

***
Конай,  мочило  бісоти,
і  об'їдайся  блекоти...
хоча,  як  homo,  малувате,
але  макака  волохата
волає,  ніби  ми  брати.

***
Пойми,  ми  нація  окрема
і  не  байдужа  до  ідей,
та  є  лише  одна  дилема  –
якщо  командує  нікчема,
це  небезпечно  для  людей.

***
Ей,  пам'ятайте,  мумії-вожді  
московії,  що  Україні  –  бути!
І  бійтеся,  місцеві  шалапути,
якщо  допомагаєте  орді
і  мафії  колонії  добути.

[b][i]Мотивація[/i]  [/b]
Ще  пишуть  оди  і  доноси,
як  за  радянщини  було,
попихачі  і  малороси...
то  хай  мої  куплети-оси  
кусають  не  одне  *уйло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022

Осінній марафон

                             На  старті
                                                                           «  Довга  дорога  в  пустелю...»
                                                                                                                                                             Забуте
Ось  і  осінь...  і  вересень  всує  
обіцяє  потоки  сльоти
і  дощу,  але  небо  дарує
знак  уваги...  як  іноді  ти.

Ось  і  маємо  –  як  на  початку...
та  повіяли  інші  вітри
і  нічого  немає  на  згадку
із  поезій  цієї  пори.

Ось  і  знову  на  часі  балади,
як  не  ми  починали  війну
і  на  Київ  упали  снаряди,
убиваючи  нашу  весну.

Ось  і  зрада,  а  ми  –  ні  при  чому,
бо  усі  винуваті  у  тому,
що  воює  імла  стани
проти  світла  у  нашому  домі
і  усупереч  всьому  святому
не  помиряться  наші  сини.

                                     На  фініші
                                                                 «  Човен  хитається  серед  води...»
                                                                                                                                                     Незабутнє
Ой,  не  сип  мені  солі  на  рани.
Я  то  знаю,  де  кара  небес,
але  мусимо  мати  за  пана
і  любити...  як  палицю  пес.

Ой,  хіба  я  одна  винувата,  
що  у  пекло  завіяло  нас?
Не  на  часі  і  нам  воювати,
і  миритися  дітям  не  час.

Ой,  не  ми  лише  служимо  ницо  
кожній  молі  і  хану  орди...
та  мені  би  іще  –  до  криниці,
до  живої  моєї  води

і  напитися,  наче  цикути,  
і  нічого  уже  не  почути
ні  про  себе,  які  ми  раби,
ні  про  ігри  цієї  доби...
забуваємо,  наче  манкурти,
цю  іронію  злої  судьби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022

Фантасмагорія

                                                 [i]«  Світ  не  без  ангелів...»
[/i]                                                                                                                Вислів      
Наснилося...  Я  знову  не  один,
бо  на  подвір’я  батькове,  неначе
до  мене,  повернувся  рідний  син,
якого  я  ніколи  не  побачу.

–  Мене  немає,  –  пояснив  мені,  –
але  у  мене  є  сестра...  і  тато...
і  є  душа  ...  аби  на  цій  війні
за  тебе  і  за  неї  воювати.

Моя  вина...  і  щастя  –  не  уб'ють,
і  не  посадять  юного  за  ґрати,
і  ні  за  що  не  будуть  катувати...
....................................................
я  відаю,  яка  у  цьому  суть  –
якщо  і  ненароджені  ідуть
за  нас  –  пора  перемагати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2022

Дуплети

                                                         [i]«  Повторення  не  всім  на  користь...»[/i]
                                                                                                                                                     Обструкція  
                                             ***
На  раші  сатана  готує  бал  –  
і  на  льоту  міняються  сандалі
у  нашої  «еліти»...  карнавал:
крилаті  набирають  вищі  бали,
отримує  «подяку»  генерал,
а  у  герої  вибився  «квартал»  
і  шалапути  мають  по  медалі.

                                             ***
На  швайку  шило  поміняв  пахан,
а  наш  пацан  –  свої  пріоритети
то  на  кульбіти,  то  на  піруети...
урешті...  ну  який  то  отаман,
якщо  не  добачає  рикошети?

                                             ***
Таїть  у  бункері  *уйло
отруйне  жало  тарантула
саме  собі...  аби  це  зло
прокляте  на  землі  забули,
немов  його  і  не  було.

                                             ***
Серійні  газогони  і  ракети
ніяка  не  витримує  земля,
а  могікани...  далі  –  по  сюжету,
як  стане  екологія  планети
заручницею  мафії  кремля.

                                             ***
У  ворога  епітетів  багато.  
Одне  із  них  –  сусіда-сатана,
що  окупує  віру,  душу,  хату,,,
то  як  умиротворювати  ката,
якого  підгодовує  війна?

                                             ***
Усе  ще  базарює  «руцкій  мір»...
украденим  торгують  московити,
і  суне...  суне  ненаситний  звір,
і  пхає  рило  у  чуже  корито...
і  думають-гадають  посполиті,  –
а  може,  лопне  людоїд-вампір?

                                           [b][i]Інклюзія[/i][/b]  
Не  заколише  душу  ахінея
про  епохальний  ХХІ-й  вік,
де  від  війни  немає  панацеї...
і  розуму  немає  у  калік
на  голову,  яким  чужий  язик
не  заважає...  бути  кацапнею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022

Генезис відродження

                                                                       [i]«  Не  тільки  фенікс  
                                                                     постає  із  попелу...»[/i]
                                                                                                               Імпреза          
Винищуємо  братію  лукаву...  
а  що  робити?  Є  ясна  мета  –  
будуємо  свою  нову  державу,
відроджуємо  села  і  міста.

Не  даємо  війні  себе  убити
і  сонце  правди  нашої  зійде,
бо  нас,  як  маку,  по  усьому  світу
посіяно...  і  вродить  де-не-де.

А  кацапні  –  у  пеклі  догорати  
і  то  не  довго  ще  на  цій  землі
в  юдолі  сказу,  у  своїй  імлі
біситися  іуді-окупанту.

Така  у  світі  настає  доба.
Зоря  свободи  не  кіношні  кадри...  
і  те,  що  заслуговує  юрба,  
їй  пророкує  не  одна  Кассандра.

Не  розуміє  помело  орди,
що  означає  генетична  пам'ять,
та  дні  прозріння  нації  настануть
і  явиться  як  лотос  із  води
та  істина,  що  радує  завжди,
і  їй  нечиста  сила  не  завадить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022

Несумісне і природне

                                                                                                 [i]«  Не  буде  щастя,  
                                                                           то  нещастя  поможе...»[/i]
                                                                                                                               Циганка
***
Які  не  обираємо  краї,  
усе  це  –  шапіто...  а  ми  –  на  дроті:  
знайомі,  друзі,  рідні,  нічиї...
та  необхідне  для  душі  і  плоті
і  те,  що  залишаємо  на  потім,
не  повертає  на  круги  свої.

***
Не  помагає  успіху  нещастя,
але  не  роню  зайвої  сльози,
що  не  угодний  особливій  касті
козирної  колоди  тої  масті,
де,  нібито,  тасуються  тузи.

***
Нема  любові  у  розлуці,
немає  щастя  у  біді.
Біда,  коли  свої  скубуться,
тому  що...  чорні  і  руді...
і  не  відмиєш  у  воді,
а  друзі...  друзі  пізнаються.

***
Усе  це  діється,  либонь,  
але...  неначе,  не  зі  мною...
я  не  воюю  із  ордою,
але  беру  її  вогонь
на  себе...  хмарою,  водою.

***
Існують  якось  гади  і  примати...
Чого  лише  немає  на  землі,
коли  за  тебе  є  кому  писати.
Найтяжчий  хрест,  який  ти  можеш  мати,
це  існувати  серед  москалів.  

***
Ми  незалежні,  вільні,  самостійні,  
та  місія  у  кожного  тяжка  –
не  тільки  дослухатися  до  гімну,
а  класти  тіло  під  ворожі  міни
і  вичавити  із  душі  совка.

[i][b]Нотація[/b]  [/i]
Якщо  сміюся,  то  і  над  собою.
Ніякої  зарази  не  боюсь,
що  нехотя,  собі  допишу  плюс.
Розбуджений  сиреною  нічною,
звикаюся  з  буденною  війною
і  про  ніщо  не  пишеться  чомусь,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022

З невидимого фронту

(Лімерики)
                                                                       [i]«  Не  кожний  собака
                                                 вискакує  сухим  із  води...»[/i]
                                                                                                           Примовка    
***
А  на  рашу  напала  химера,
що  винищує  орків  до  тла...
і  шукає  мінера  –
якогось  Бандеру
перелякана  хунта  пуйла.

***
А  за  орду  воюють  ідіоти,  
яким  не  пояснили  москалі,  –
на  цій  роботі
є,  таки,  двохсоті
і  їм  немає  місця  на  землі.

***
А  на  улусах  є  бавовна  всюди  
і  де-не-де  ще  хлопає,  таки,  
і  кара  буде,
бо  орда  –  не  люди,
а  окупанти  –  не  рятівники.

***
А  на  Київ  націлені  урки...
Їм  –  куди  не  біжи,  все  одно,
бо  на  те  вони  й  чурки
такого  ґатунку,
що  усюди  –    вонюче  лайно.

***
 А  на  убивцю  очікують  нари,
і  на  коняку  рашизму,  і  на...
 кожній  отарі
худоби  –  до  пари
не  упольована  ще  звірина.

***
А  на  острові,  типу  –  Зміїний,
привітали  велике  судно...
Україна  –  
країна  гостинна
і  судно  опустили  на  дно.

***
А  на  Алтаї  –  ритуал  по  блату:  
язичники,  шамани,  сатана...
а  номінанту
 шостої  палати
у  бункері  –  сорочка  гамівна.

[b][i]Нарація[/i][/b]
А  на  закуску...  капаю  пілюлі,  
аби  уберегти  чиєсь  лице...
 великі  дулі
у  часи  минулі
 отримували  авгури*  за  це.

[i]*  –  оракули,  які  не  сміялись,  виголошуючи  дурниці.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022

Часові пріоритети

                                                   [i]«  Пізно  пити  боржомі...»[/i]
                                                                                                                 Діагноз  
                                                     І
У  тому,  що  розв’язана  війна,  
шукати  винуватих...  «не  на  часі».
Таке  табу...  це  –  пізно,  та  наразі
ще  діє  пропаганда  потайна
і  локшини  навішує  вона
на  вуха  очумілого  народу,
що  зайві  ейфорія  і  свобода,
коли  триває  «руская  вєсна»...
коли  уже  на  часі  запитати:
кого  ми  найняли  у...  депутати,
чиї  агенти  і  які  осли,
ще  невідомі,  нібито,  ґаранту,  
дозволили  шляхи  не  мінувати,
завчасно  побудовані...  коли
і  ким  накази  віддані  були,
аби  без  перешкоди  окупанти
намічені  об'єкти  зайняли?

                                               ІІ
А  Київ,  як  уміли,  боронили
і  це  на  часі...  вистачило  сили
у  селах  зупинити  кацапню,
і  посадити  каїна  на  вила,  
і  доказати,  що  слова  і  діло
сильніші  від  ворожого  вогню...
...................................................
Лиха  біда...  коли  немає  ради,
то  знову  не  на  часі  мова,  правда,
історія...  або  її  урок...
і  не  один  –  що  коштувала  зрада,
чого  не  пам’ятає  ані  влада,
ані  її  електорат  –  совок.
Тому  усіх  виховують  ракети...
урок  дійде...  бо  укри  –  не  ацтеки,
не  орки  і  не  урки...  ні  на  мить.
Когось  не  омине  звіряча  хіть...
та  може,  якось...  вилікує  Лета
рускоязичну  язву  на  планеті,
коли  засяє  сонячна  блакить.

                                               ІІІ
На  часі  віра...  не  заборонили
парафію  і  мафію  кіріла  –
духовних  за  ознакою  калік:
з  одного  боку  богобоязлива,
а  з  іншого  брехлива,  галаслива,
осатаніла  армія  базік.
Не  вистачає  Божого  огнива,
що  на  віки  випалює  язик...
і  може,  налаштує  їм  щелепи,
аби  не  вимовлялися  наклепи
на  ОУН  і  Бандеру...  на  УПА...
і  не  пошле  анафему  Мазепі  
заїкувата  бісова  юрба.  
Їм  тяжко  опановувати  мову
і  одночасно  «грамоту  попову»
того  ж,  таки,  антихриста-попа...
......................................................
Судитиме  і  їх  нова  епоха  –  
надія  є:  Феміда  не  сліпа,  
Європа  розумнішає  потроху
і  забуває  за  «царя  гороха»...
і  до  боввана  заросте  тропа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022

Спецоперація самоліквідації

                                           [i]«  Найнебезпечніше  –  
                                             боятися  придурків...»[/i]
                                                                                                   Досвід  
                                                 І
Від  мене  мало  що  залежить,  
аби  належати  до  тих,  
кому  ніколи  не  обмежать
надій,  бажань  і  прав  своїх.
Але  лютує  «запоребрик»  –
і  на  війні  нема  перерви,
і  не  вгамовується  псих...
..........................................  
Нема  надії  на  Мінерву,
Психея  не  лікує  нерви,
а  сказу  більшає  у  всіх.

                                             ІІ
Дурному,  що  вода  із  гуся  –
чи  у  лайні,  чи  на  війні...
Але  скаженого  боюся...  
хоча  судити  не  беруся,
чи  їх  боятися,  чи  ні,  
якщо  у  них  немає  мозку...
ось-ось  скажені  недоноски
та  й  оголосять  судні  дні...
самі  собі...  бодай  би  скоро
упали  стіни  муляжу
і  пекло  їхнього  терору
та  ядерного  шантажу.
У  діях  мавпи  на  котурнах  
ума  і  логіки  нема...
непередбачена  юрма
руско-язичесько-культурна
і  на  війні  у  ролі  дурня  –
то  галаслива,  то  німа,
але  дивімось  обома...
бо  то  орда...  і  їх  багато
мільйонів  –  сотень  півтори
і  всі  –  руками  догори,
аби  чуже  завоювати.  
Де  не  родили  ці  мутанти,
за  ними  плакала  тюрма,
але  любителі  ярма
і  досі  наші...  окупанти.

                                             ІІІ
Бояться  дурня  не  дарма
і  це  урешті  зрозуміло  –
якщо  у  черепі  пітьма,
душі  немає...  зайве  тіло
і  мусимо  оце  дурило
без  честі,  совісті,  ума
щомиті  плавити  на  мило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022

Собачі мітки імперії

                                     [i]«  Дерусифікація  –  це  актуально...»[/i]
                                                                                                                                   Пріоритет      
                                               І
Чужу  царицю  маємо  й  донині.
Давно  її  позбутися  пора...
але  в  Одесі-мамі,  як  невинна,
сидить  відома  лярва  катерина,
нехай  і  друга,  та  уже  стара.

У  когось,  може,  і  повія  –  мама,  
а  не  Одеса...  їй  усі  свої  –
і  ті,  що  стали  сучими  синами,
і  ті,  що  залишились  блядунами
у  буйному  оточенні  її.

                                             ІІ
Петиції  друкують  патріоти...
велику  налякали,  хто  як  міг.
Коня  немає,  але  є  батіг
і  ця  коняка  наче  і  не  проти,
аби  ракети  гепали  між  ніг.

Та  ясно  й  так,  за  що  оцю  гадюку
шанують  войовничі  русаки
і  їхні  леді,  а    точніше,  суки
або  гулящі  –  випуклості  Дюка,
які  ще  полірують  від  руки.

                                                 ІІІ
І  малоросам  теж  дійде  до  тями,  
що  визволяють  їх,  але...  до  ями  
і  що  Європа  вирятує  нас
як  і  раніше...  
                                           нашими  руками...
.....................................................
а  тих,  що  ґвалтували  нас  віками,
ми  винищимо  
                                                   на  віки  
                                                                               цей  раз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022

Ніби, а la fenita

                                                         [i]«  Руськоязичеська  культура  
                                                               набирає  від'ємні  оберти...»[/i]
                                                                                                         Спостереження    
                                                                   I
Куди  я  їхав?  Де  ви,  очевидці?
Куди  не  подивися  навмання,
навколо  –  бачу,  ніби,  українці,
а  по  вимові,  нібито  –  русня...
у  черзі,  на  вокзалі  і  зупинці
орудує...  дивізія  еСеС.
Хотіли  миру  –  маєте...  балбес  
посилює  ідіотичні  скрепи
і  падає  каміння  із  небес
на  голову  совкової  дурепи.
О...  розбудили  фюрера  зі  сну  
і  кобу,  і  тимура,  й  чингізхана,
і  може  –  це  не  так  уже  й  погано:
навіки  замуруємо  війну
і  на  віки  –  останнього  тирана.

                                                         IІ
Не  забуваю...  маю  те,  що  є  
і  в  Україні  іншого  не  буде.
До  тіла  ближче,  нібито,  своє
і  може,  марно  небайдужі  люди
ще  захищають,  наче,  нічиє
пасіонарне  наше  житіє...
яке  не  є...  буває  чорне...  біле...
бо  не  щезає  вата  на  віки,
а  з  нею  і  совки,  і  русофіли,
і  бувші,  й  новообрані  дебіли,
і  вовкулаки,  типу  –  єрмаки-
сибіряки,  парафія  кирила,
що  бісовою  рясою  трясе...
а  далі  буде...  біомаса  знову  
у  владу  обере  ні  те,  ні  се
бо  нації  байдуже  Боже  Слово  
Його  Месії,  що  її  спасе.

                                                     ІІІ
І  знову  чую,  –  це  не  актуально...
яка  різниця...  видно  із  нори  –
культура  на  росії  музикальна,
коли...  ракета  падає  згори...
це  Бог  дає...  не  хочеш,  а  бери,
бо  в  України  місія  сакральна.

Надія  є...  а  може  –  це  не  ми  
заручники  диявола  пітьми?
І  дятлами  вистукують  поети
навіяні  елегії  й  сюжети
про  місію  любові  між  людьми.

А  поки-що  язичники...  готові
(ну,  се  б  то,  язикаті)  до  основи
те  руйнувати,  що  добро  несе..
бо  зло  не  любить  націю  здорову,
спочатку  в  неї  відбирає  мову,
а  далі  –  віру...  ум,  а  далі  –  все.  

Але  надія  є...  і  цього  разу
московія  конає...  а  в  імлі
диявол  подихає  у  кремлі...

Питання  волі  Божої  і  часу,  
коли  і  як  зітре  з  лиця  землі
небесна  сила  осоружну  расу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022

Запізнілий візит

                                                                                 [i]«  У  довгому  ящику  відкладеного  
                                                                                                                                 всього  вистачає...»[/i]
                                                                                                                                                                               Сценарій                                          
Додому  їду...  жевріє  надія,  
що  пригасає  полум’я  війни
і  на  городі  ще  овес  посію,
аби  не  уродили  бур'яни.

Ніхто  у  шию  діда  не  ганяє...
та  як  без  нього  маки,  спориші,
а  пасіка...  а  крутояри  гаю...
віддушини  опалої  душі.

Ніде  не  заховаєшся  від  смерті,
нікого  не  обмежує  земля...
але  удома  є  за  що  померти,
то  як  на  це  дивитися  здаля.

Упізнаю...  обдерті  від  погромів  
мої  знайомі  –  Буча  та  Ірпінь...
не  бачу  танка  на  подвір’ї  ромів,
але  і  їм  передаю  уклін.

Уклін  одноколійці  із  Варшави.
Позаду  –  зеленіє  оксамит...
а  до  війни  мели  сніги...  отави
уже  опередили  мій  візит.    

А  попереду  –  віра  в  перемогу,  
якою  запасався  на  дорогу...
і  довго  пам'ятатиму  ще  я  
те  місто,  де,  –  ку-ку  –  мене  будило
і  на  прощання  дарувало  сили
мені  ранкове  соло  солов'я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022

Лиха година пік

                                           [i]«  Краще  не  повертатись  
                                                                         у  час  перемін...»[/i]
                                                                                                                 Вибір        
Ось  і  минули  чарівні,
на  березі  Дунаю,
мої  непересічні  дні...
на  що  надіятись  мені,
не  знаю.
Де  небо  поки-що  ясне,
на  озері  лісному
чекає  місце  чарівне
і,  може,  доля...  не  мене  
додому.
Майбутнє  –  сяє  далина  
цілющою  водою,
минуле...  не  моя  вина,
що  називається  війна
війною.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022

Рецесія вічного руху

                                                                         [i]«  Світло  і  в  темряві  
                                           поширюється  по  прямій...»[/i]
                                                                                                                         Фізика    
                                           І
В  ауру  часу...  у  чашу  надій,
а  не  у  пащу  війни...  у  прибій  
падає  сонце  за  обрій...
за  течією...  у  гирлі  ріки
мого  життя,  де  тасує  роки
вік  водолія  суворий.

                                         ІІ
Не  докоряє  уночі́  мені
опальна  Муза...  іноді,  знічев'я...
не  видаю  ні  од,  ані  поем  я
про  те,  як  запалає  у  вогні  
несамовите  іродове  плем'я
у  цій  агонізуючій  війні.  
У  вирії  людей  мене  чекає  
моя  недоля,  і  неволя  раю,
і  вибір  мій,  і  вирок  роковий.
Собою  засіваємо  пустелю...  
не  вписуємося  у  ту  оселю,
де  є  ще  дух  поезії  живий
і  де  по  траєкторії  прямій
душа  моя  не  оминає  Землю.

                                       ІІІ
Оце  і  є  perpetua  mobilia
історії,  яку  не  зупинити...
а  обрії,  які  не  догоріли  –
це  тло  її  нового  колориту:
рецесії  прогресу  і  регресу,
душа  у  п'ятах,  серце  у  астралі,
рушаємо..  гальмуємо...  а  далі
Феміда  запрягає  у  колеса
а  ми  не  нажимаємо  педалі.
Лишається,  як  іноді  бувало,
забути  те,  чого  не  вистачає,
чого  було  у  цьому  світі  мало  –
і  не  забуті,  і  нові  причали...
і  пам'ятати  те,  чого  немає...
..............................................
Останнє,  що  було  напередодні  
війни  –  це  чисте  небо,  тихі  зорі,
стихія  синя  і  вода  прозора,
і  погляди  очей,  як  із  безодні
минулої  епохи...  а  сьогодні
усе  не  те,  що  марилось  учора.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2022

Еґреґори віри

                                                                       [i]«  І  воздається  кожному  
                                                                                                           по  вірі  його...»[/i]
                                                                                                                         Проповідь        
                                       І
Не  існує  містики  і  див
і  не  виникає  із  нічого
віра  у  цілющі  сили  Бога...
кожен  має  те,  що  заслужив,
хоч  буває,  має  більше  того.

                                       ІІ
Наші  душі  бачать  небеса,  
Божий  дух,  еґреґор  ноосфери,  
де  знання,  енергія,  краса,  
антинаукові  чудеса  
ширяться  сигналами  етеру,
де  існує  золота  орда  
темної  матерії  улуса,  
де  не  помінялася  мета  –
катувати  націю  Христа
у  вінці  розп’ятого  Ісуса.  
Віруєш,  не  віриш  –  оціни
те,  що  як  навіяне  дається,  
мусиш  і  не  мусиш,  а  прийдеться
йти  до  переможної  весни,  
повторити  азбуку  війни  
і  рефрени  віри  свого  серця.

                                       ІІІ
Не  боги  і  не  небесний  рай
захищають  націю...  і    мову,
і  її  еґреґор  –    віще  Слово,
і  її  правопис...  помагай  
осягати  істини  основу.

Бо  у  храмі  Духу  до  сих  пір
базарює  секта  галаслива...
в  образі  об'явленого  звіра
діє  найлукавіша  із  вір  
антиукраїнського  розливу  –
сатанинська  одіозна  віра
і  її  конаючий  вампір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022

Окультурення по-рашеськи

                               [i]«  Прощай,  московія  немита,  
                                         країна  нехристів-рабів...»[/i]
                                                                                                       Класика                              
                                   І
Колись  були  ми  не  такі  
як  нині...  що  й  казати?
Хоча  літа  мої  тяжкі,  
не  хочу  помирати.
Поїду,  може,  у  село,  
де  рідного  –  нікого,
зате  згадаю,    як  було,
коли  не  помічали  зло
і  не  любили  Бога,
гадали,  що  лише  царі  
неситі  їли  сало,
а  миші  –  цукор,  сухарі,
а  люди...  що  попало.

                             ІІ
Було  не  гірше  і  тоді,  
коли  бувало  мало
цілушки  хліба  на  воді,
та  якось  виживали.
Не  знали  ми,  що  угорі  
сиділи  зайди-упирі  
ділили  сіль  і  м'ясо
пайками...  дулю  дітворі
давали,  щоб  у  кошмарі
повимирали  маси
і  за  чуже,  і  за  «святе»,
що  має  до  культури
і  до  освіти  саме  те,
що  загрібають  кури,
куди  і  досі  їх  несе
за  течією  есесесер...
...............................
до  самої  могили
я  ненавидитиму  все,
що  нас  любити  вчили
відомі  генії-лиси:
вмирати  за  «отчизну»,
за  ласий  кусень  ковбаси,
коли  очільники  яси
вели  до  комунізму.

                               ІІІ
І  наче...  з  «легкої  руки»
і  досі  не  забуті,
і  ніби,  наші  на  віки
усесоюзні  кла́сики́:
гарматні,  леви  тлусті,
яких  обожнюють  совки,
а  їх...  ну...  визволяють
від  Ґете,  Байрона,  Гюго...
ракетами  навчають  
і  невідомо,  хто  кого  –
диявол  нас,  чи  ми  його,
але,  якщо  по  суті,
то  хай  би  їхні  язики
імперії  у  ці  роки
були  на  вік  забуті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022

Пожертвування лепти

                                     [i]«Зі  слів  православного  католика  
                                                                                               штату  Іллінойс...»[/i]
                                                                                                                                   Сповідь                      
Йдемо  у  церкву.  Жити  –  не  умерти.
Ми  не  скупі  і  маємо  капшук,  
з  якого  можна  дати  Богу  лепту,
аби  пожити  і  не  мати  мук.

Усі  побожно  сіли,  помолились...
Капелою  виспівують  отці...
аж  тут  мені  до  носа  опустилась
торбина  благодійна  у  руці.

Зважаю  на  неписані  закони,  
кладу  у  торбу  лепту  перший  раз
і...  посуворішав  іконостас,
і,  наче...  очі  відвели  ікони.

Враховую  оказію  таку
і  мощі  діда  соваю  до  стінки,
але  й  туди  підсовують  корзинку
на  довгому  дубовому  дрючку.

Що  Богу  –  Боже...  це  я  пам'ятаю
і  що  царю  –  цареве,  знаю  теж
і  кожен  щось  у  торбу  опускає,
аби  грішити  далі  і...  без  меж.

І  я,  за  чек  моєму  херувиму,
купую  індульгенцію...  на  чай,
аби  колись  поніс  мене  у  рай.

Дивлюсь  у  небо  чесними  очима,
радію,  що  за  брамою  незримо
мене  вітає  Юлій  Цезар  Гай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022

Ментальна війна

                                                             [i]«  Не  тільки  кулями  
                                                         знищують  ворога...»[/i]
                                                                                                       Наратив    
Поети  –  ної.  Є  ще  роль  така  –
ковчеги  перед  бурею  смолити
і  рятувати  душі  гордовиті,
коли  життя  не  варте  п’ятака.

Вони  поводирі...  і  неофіти...
у  пору  смути  місія  тяжка  –  
вичавлювати  із  людей  совка,
аби  нове  і  суще  освятити.

Але  герої  їхні  у  борні  
і  нині  зупиняють  ешелони
ерефії...  і  їх  уже  мільйони.

Самі  ж  не  покалічені...  о,  ні...  
і  не  убиті...  а  на  цій  війні  
на  лінії  вогню  і  оборони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022

Неминуча розплата

                                                     [i]«  Філістимлян  стерли  
                                                                           з  лиця  землі...»[/i]
                                                                                                           Історія                                      
                                                 І
Чи  бавовна  палає,  чи  вата  –  
а  із  пращі  і  нині  летить  
у  чоло  незаконного  брата,
у  жахливе  лице  Голіата  
камінець,  що  вбиває  за  мить.

Мало  того,  що  гине  проклятий
в  українській  землі  окупант...
укри-месники  будуть  шукати
неусипно  насильника-ката
як  шукає  іуду  «Моссад».

                                                     ІІ
Не  лякає  Сибір  несходима,
не  біда,  що  плішивий  не  здох,
все  одно  покарає  їх  Бог,
буде  гадина  кожна  судима
за  розбої,  анексію  Криму,
геноцид,  Соловки,  Сандармох.

А  допоки  союзу  шукає    
у  Кореї,  Ірані,  Китаї...
упаде  із  найвищих  висот
не  один  бойовий  ідіот  
і  на  самій  окраїні  краю
замуруємо  дикий  народ.

І  майбутнє  минулим  воскресне,
і  уже  недалеко  іти
нам  усім  до  ясної  мети,
а  жадоба  розплати  не  щезне...
за  колючкою  виросте  месник
аби  ката  за  душу  трясти.

                                                 ІІІ
Україна  уже  не  забуде,  
що  росії  нема  і  не  буде...

і  пощади  нема  їй  ніде,
і  її  голіаф  упаде...
........................................
у  печеру  тікай,  та  усюди
душогуба  Феміда  найде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022

Викрадення Європи

                                                                     [i]«  Не  зівай,  Хомка,  
                                                                     на  те  і  ярмарок...»[/i]
                                                                                                               Вислів      
Як  то  файно,  що  ми  не  герої  
і  не  мічені  поміж  людьми  –  
у  Європі  одною  ногою,
а  на  другу  кульгаємо  ми.

Рідна  влада  одною  рукою    
показала  кудою  іти,
але  другою,  від  параної,
не  втирає  більмо  сліпоти.

Ще  тримає  свою  агентуру  
од  юродивих  до  верхотури  
мафіозна  держава  сусід.

Умирає  нікчемна  культура
примітивної  карикатури,
алегорій,  злодіїв  і  бід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2022

Ніколи

                                                   [i]«  Ніколи  не  говори,  –  ніколи...»[/i]
                                                                                                                           Оксюморон                                      
                                                   І
Яке  химерне  є  оце,  –  ніколи,
коли  його  уявиш  уночі,
у  присмерки,  у  сутінки  ранкові,
у  дні  війни...  воюють  орачі
і  кров'ю  поливають  власне  поле
укотре  за  історію...  і  знову
орала  поміняли  на  мечі
та  захищають  хату,  душу,  мову.

                                                   ІІ
Вбиває  віру  бісова  війна,
у  храмі  хазяйнує  сатана
і  не  рятує  із  амвону  меса...
очуняли  погани-неотеси  –
медійна  язиката  суєта...
поезія  заціпила  уста...
говорячи  устами  поетеси:
«[i]страшні  слова,  
                         коли  вони  мовчать...»,[/i]
тому  що  неможливо  описати
ті  злодіяння,  що  вчиняє  рать
диявола-іуди-супостата.

                                               ІІІ
На  ниві  недоораних  полів  
повторюються  серіали  сюру
і  на  арені  вилупився  фюрер...
невіруючий  люд  не  онімів,  
а  віруючий  співчуває  люду,
що  це...
                     не  може  бути...
                                                                         і  усюди
на  це  уже  не  вистачає  слів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022

Червоточина сумніву

                                                                                         [i]«  Не  все  золото,  
                                                                                             що  блищить...»[/i]
                                                                                                               Поговірка            
                                               І
Що  означає,  –  [i]не  моя  війна,[/i]  –
ніхто  по  суті,  наче,  і  не  знає,
якщо  чужої,  нібито,  немає...
та  й  досі  ще  триває  не  одна
і  хто  вмирає,  і  чия  вина
у  декого  Феміда  запитає.

                                               ІІ
Не  винуваті  юні...  а  старі  
усе  шукають  істину...  одначе,
уже  не  усміхається  удача
найти  її  тепер...  о  цій  порі,
у  пору  цю,  подіями  мінливу,  
коли  нікого  вік  не  береже,
а  ми  усе  питаємо,  –  [i]невже
і  наша  доля  –  яблуко  червиве?[/i]

Рахує  і  мені  мої  літа  
зозуля  у  гаю,  що  біля  дому,
і  кожному...  як  і  мені  самому
ще  сяє  середина  золота
як  досі  не  досягнута  мета,
яка  веде  у  далеч  невідому.

                                               ІІІ
І  я  не  розраховую  на  сто,
і  явно,  що  лишилось  небагато,
відтоді,  як  на  світ  родила  мати...
.......................................................
Окраєць  долі  з’їло...  шапіто,
але    не  переймається  ніхто,
що  є  кому  за  це  відповідати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022

Довга дорога безмовності

                         «  Світ  не  без  крайностей...»
                                                                                               Алегорія    
                                             І
Імперія  щезає  у  імлі,
а  заодно  і  нелюди  ординці.
Шукають  долю  нації  малі,
виборюючи  волю  наодинці,
і  сіються,  і  родять  на  землі
пасіонарні  люди...  українці.

                                               ІІ
Лишаються  якихось  кілька  літ  
із  сорока  –  блукання  по  пустелі...
і  поки  в’яне  на  калині  цвіт,
поети,  скоморохи,  менестрелі  –
які  не  є,  не  завоюють  світ.

Війна  –  лише  для  воїна  робота.
У  кожного  лише  одна  забота  –
відвоювати  крадене...  але  й
біда,  коли  керує  фарисей  
і  поки  поклоняємося  чорту,
у  нас  і  чукча  буде  Моісей.

                                           ІІІ
Вітрами  розвівається  полова,  
а  от  зерно  іде  у  закрома...
отак  і  люди...  немічна  юрма,  
як  правило,  ніяка,  безголова...
і  їй    усюди  буде  зайва  мова,
де  біомаса  нації  –  німа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2022

Недовідома Ніка

                                                               [i]«  Я  дивлюсь  на  крилату  Ніку  –
                                                                                   перемогу  –  без  голови...»[/i]
                                                                                                                                               Д.  Арфіст
                                                   І
Ще  мається  на  п'єдесталі  слави  
віками  незавершена  війна
і  селфі  одіозної  держави,
аби  була  помітною  вона.

                                                   ІІ
У  цьому  місті  не  було  героїв...
крилата  Ніка,  та  і  та  одна...
без  голови...  і  четверто́вана́  
символізує  тут  сучасну  Трою:
Європою  літає  безголов'я,
а  десь  іде  убивча...  не...  війна.
І  це  іще  не  за  межею  ґлузду
«рятівника»  умерлого  союзу,
але  на  грані  доброти  і  зла  
та  за  межею  темряви  і  світла
усе  ще  нависає  тінь  орла,
а  поза  нею  –  пазури  та  ікла.

                                             ІІІ
В  угоду  антилюдяних  ідей  
перемагає  мафія...  і  гроші,
украдені  у  нібито  людей...
«жахливі  –  зовні,  у  душі  –  хороші»:
товариші,  нувориші,  святоші...
.....................................................
немає  Ніки...  але  є  музей
війни...  останні  мумії  негожі
конають  у  затіянім  дебоші...
нема  ума,  бо...  усихає  ґлей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022

Грубо кажучи

                                                     [i]«  Все  таємне  рано  чи  пізно  
                                                                                                     стає  явним...»  [/i]
                                                                                                                             Правда    
***
Увійти  в  історію  –  не  гріх,  
заодно  і  «вляпатись»  –  не  варто...  
бути  параноїком...  не  жарти,
бо  усюди  вистачає  їх:
шут,  паяц,  убивця,  імператор...
це  серйозно  викликає  сміх.  

***
Верблюда  рятувати  не  реально.  
Яке  воно  було,  таке  і  є  –
і  скоєне  уже,  не  визнає,
і  хоч  тягни  за  вуха  із  провалля,
усе  одно  у  душу  наплює.

***
І  в  онлайні  можна  воювати...  
у  тік-тоці...  а  чому  б  і  ні?
Он  воно...  на  білому  коні  
у  окопі...  знайте,  окупанти,
хто  перемагає  на  війні!

***
Героя  помічають  у  бою,
політика,  очільника  народу  –
у  бойовому  осередку  роду...  
то  й  не  шукай  на  голову  свою
або  на  дупу  зайвої  пригоди.

***
Діла  забуті,  та  уроки  є,  
і  є  таке  напучення  ґаранту,  –  
перевіряй  оточення  своє,
аби  й  тебе,  і  реноме  твоє
за  цю  війну  не  оточили  ґрати.

***
Ця  візія  не  має  моветону  
у  дусі  оголтілої  Москви.  
Про  що  це  я?  А-а-а...  є  такі  закони
неписані,  табу  і  заборони...
і  риба  не  гниє  із  голови.

[i][b]Істина[/b]  [/i]
Йде  боротьба  і  це  уже  не  жарти,  
що  доля  наша  кинута  на  карти,  
де  і  тузи  –  найняті  вороги...  
Нема  пророка  у  своєму  краї
і  я  нікого  не  переконаю,  
що  істина  не  додає  снаги.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022

Фантазії навзаєм

                         [i][b]У  світлі  вічності[/b]  
                                               «  Летять  літа  за  обрії  птахами...»[/i]
                                                                                                                                                   Ілюзія                                          
Нічого  тужити  за  одною,
поки  є  удача...  далебі,
та  чарує  юною  красою,
інша  буде  вірною  тобі.

Поки  вибір  є  у  цьому  світі,  
а  на  той  спішити  не  з  руки,
маємо  радіти  і  любити
те,  що  нам  подовжує  роки.

Поки  ще  літаємо  птахами,  
вирій  наш  у  світлій  далині...
там  і  я  на  білому  коні
і  донині...  і  поза  світами
юною  школяркою,  так  само,
інша  усміхається  мені.

                       [i][b]У  кінці  тунелю[/b]
                                                     «  Відлетіло  у  вирій  минуле...»[/i]
                                                                                                                                 Видумка  
Не  чекай  на  мене  вечорами.
Я  прийду,  приїду,  прилечу
тими  горобиними  ночами,
за  якими  плачу  і  плачу
оцією  тугою  гіркою,
поки  нас  єднає  самота...
хай  хоча  би  спільною  журбою,
як  не  є,  подовжимо  літа,
як  не  є...  а  у  кінці  тунелю  
іноді  ще  жевріють  пастелі
світла,  що  приховує  імла...
не  вини,  що  не  тобі  одному
на  зорі,  багато  літ  по  тому,
я  свої  надії  берегла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022