Надія Позняк: Я тихо молю Всевишнього за спасіння кожного нашого воїна. Дати сили. Для мене вони святі. Це завдяки їм я сиджу у цю мить перед компом і насолоджуюся спілкуванням на сайті. Я не люблю гасел. Я просто в душі прошу зберегти Україну і людей на цій прекрасній землі. Ваш вірш спонукає до глибоких роздумів.
Надія Позняк: Дякую Вам. Вірш написала з місяць тому, а нагоди нормально посидіти на сайті не випадало... Муза притихла, як і пташки, що в мене перед вікнами: розгублені.
Надія Позняк: Дякую Вам. Власне, це присвята. Буквально на третій день у місті загинув колега з роботи... Просто прошили з автомату. Посеред міста. І то його слова, і скоріше суржик був, тобто "Як больно". Вже місяць, а забути не можемо трагічну гибель Діми.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Вірю кожному слову. Чесний вірш.
