| Сторінки (7/656): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Мовчки слухаю стогін долі,
Огорнувшись в її печаль…
Вона надто чомусь тендітна,
Чи й прозора немов вуаль…
Угасає мій спокій стиха
Та колючим вкрива крилом,
Атакує коханням лихо…,
Душу холодом крає знов.
Упиваюсь її медами,
Шепіт млості бунтує кров
Евдемоні пронизить душу
Юдин погляд додасть оков…
Криком вирвуся із глибин я,
Ріки щастя щоб розлились –
ТИ ж додав мені знову сили
Через терни піднятись ввись –
У Всевишнього взявши крил!
ЕВДЕМОНІ - евдемонізм; ч. (гр., від щастя) етичний принцип, який основою моральності вважає прагнення людини до щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2012
Я – Ангел той, що із одним з крилом
Молю-благаю Господа про пару,
А він свою частіше Волю визнає,
Буває надто стриманим до дарів
Увесь цей час не слухає мольби –
Тьмяніє небо огорнувшись в чари,
А серце рветься птахом із грудей
Не маю сил, які б злетіти дали…
Ген там далеко в піднебесній глибині,
Елладою де ясне Сонце сходить,
Літає також хтось з одним крилом,
Що в пошуках самотньо бродить…
О Боже наш, щедріший із щедрот,
Забудь провини і важкі й щоденні –
Окутай у найвищу благодать
Даровану для нас буденних.
Нехай Твоя панує Воля в Небесах –
ТИ ж й на землі від нині і до віку!
Моє кохання перемнож на двох,
Коли обнявшись зможемо летіти.
Радій за нас як за дітей своїх
ТИ почуттями вбережи від Світу…
Любов з коханням мовчки обвінчай
Обручками серця з’єднай навіки
Молитва щира завжди щоб була одна…
...А твоя Воля щоб від віку і до віку!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2012
Любов кружляє вихром в вишині,
Юрбою листя, що спадає килимами,
Блукає степом десь поміж трави,
Окута ніжно в почуття незвані…
Вона завжди кохання стереже,
Етнічну силу має над віками.
Морозить душу, як пекельний біль
Оросить в спрагу щедрими дощами.
Як подих неба оживе в душі,
Одним промінчиком таким завзятим
Молитву щиру мовить в самоті –
Ріднішим рідного тебе освятить
І на землі пануючи тайком,
Як казка, що примарилась таємно
Накаже жити під її крилом
А ти чомусь їй покоряєшся смиренно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2012
Любов мовчить – це краще ніж говорить...
Мовчанка завжди досконала в почуттях.
Хоч рветься крик з душі такий шалений,
А серце крила розправляє неначе птах.
І як прекрасно, що в зніяковінні
Не можемо промовити слова,
В мовчанні ж серцем бо говорим –
Душа з коханим поспілкується сама.
Так добре чуємо слова кохання,
Коли насправді ще мовчать уста
І навіть розум заколисує турботи,
Бо пристрасть серця досягає дна…
Надія душ народжує Кохання,
А збудження лише від почуттів
Та надземним блаженством оповита,
Любов до вищих підніме світів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2012
Щоб помирати від любові – це значить нею жити.
Любов повинна освіжати і виживанням вчити,
Думки окрилити й надії – освітлення чинити,
А не затьмарювати душу, а чи серця ранити…
Гніздечко в’є любов у серці і в розумі людському,
Насмішки нищить й наговори на язику чужому,
Забавам не дає розпусту для чорного прокльону,
Лихим утіхам, що безликі, надійну дасть заслону.
Любов ликуючи лікує, як досхочу нап’єшся,
Занозу видалить із серця й коханням озоветься.
Вона серйозна й жартівлива – така багатолиця,
Тому із пристрастю обурень чимдуж на зовні рветься.
Як той маленький вітерець, що й полум’я осилить
Отак любов хоча й слабка, та почуття окрилить.
Бо вітер той, хоча й без сил, і полум’я погасить,
А ватру, що пала в горах то лиш чим дужч прикрасить…
Отак любов, що лиш росте підвладна навіть жарту,
Коли ж коханням забурлить – вже не зупиниш старту.
Чи насмішки, чи поговір, чи сумнів – не погрози…
Кипить вона немов вулкан і не страшні їй сльози!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2012
Важливо завжди на життєвому шляху
І подих спільний, і порозуміння
Кохати завжди як у сні, так на яву –
Тобою упиватимусь, як зіллям…
Огорнута у щастя чи печаль,
Розділена на душу і на тіло
Я мов стальна прихована вуаль
Лише з тобою оповита вміло…
Юпітером холодним чи дощем,
Болючим терном, чи пекучим сонцем
Лишень був поряд й огортав плащем,
Юрбою затінку, що під моїм віконцем…
Коли ти поряд то так легко йти,
Охота жити, думати, творити,
Хорошу пісню поєднати із танком,
А навіть ввись бува тайком злетіти,
Ююбою зростати аж до хмар
Тебе від лиха й горя захистити
Елладою в житті, а не казках
Буденно кожен день прожити…
Енеєм будеш ти моїм завжди,
Нехай бушує те житейське море –
А ми зіллємось в спільний корабель
За горизонти попливемо й в шторми.
Атаки не страшні нам в глибині,
Високі гори не лякатимуть даремно
Життям цікавим заживемо, хоч важким
До прірви не підемо ми смиренно…
ТИ цим, будь ласка,дорожи, бо від душі бажаю й чемно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
В закриті двері не постукаю даремно,
А тільки мовчки відкриватиму свої…
Я не саджатиму троянди в тернах –
В колючках з болю не співають солов’ї.
Безмежний світ – в моє бездонне серце,
Душа прийме одного лиш тоді,
Коли зіллємось спільними думками
Коханню щоб не задихнутись у пітьмі…
Для свого завжди я відкрита й щира –
Відчує погляд мій, мабуть, і крадькома…
Якщо кохає, то полюбить й душу,
Що лиш для нього відкривається сповна.
Я не ревную, бо чужий, напевно,
Що заблукав, чомусь, в моїх стежках…
Якщо ж не мій - то й мріяти даремно
Чи заклинань шукати у книжках…
Якщо його притягують ті далі,
Де в снах і мріях не блукаю я,
Піде він мовчки… йтиме так в печалі
Гіркого смутку не помітивши в очах…
Чуже в житті не навчена шукати,
Чужий не зможе поряд завжди йти.
Тому, мабуть, не відчуватиму утрати
А душу рідну намагатимусь знайти.
Здоров’я й нерви я не буду витрачати
Життя коротке й не вартує сліз.
Та тільки з тим готова йти до смерті,
Хто почуттями крізь життя проріс…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
Без тебе й світ втрачає кольори –
Тому веселка знову чорно-біла…
Безбарвне сонце світить з висоти
Самотнє серце душу вже не гріє…
Сивіє дощ від смутку за вікном
Асфальтом сірим стелиться дорога,
А вітер звивистим виспівує танком
Як насмішка, неначе засторога…
Люстерко холодом буденним огорта
І пам'ять намагається затерти…
Та хоч холодна підступає пустота
Надія почуттям не дасть померти…
Любов жива хоча й без кольорів –
Бо Вірою в кохання ще зігріта.
Я не боятимусь важких шляхів
Щоб в почуттях ще забуяли квіти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012
Кохання наше зовсім юне,
Як те дитя, що робить перший крок.
Хоч йдуть роки й складне у нас минуле –
Ми як на перший йдем в житті урок...
Як хочу я, щоб рік минав за роком
І не помітно плив щасливий вік
Тебе кохати я ніколи не втомлюся
І почуттів твоїх бажатиму повік.
Ти так кохай, як я тебе кохаю
Й повір у щирість почуттів моїх, –
Бо щастя більшого в житті не знаю
Як мед п’янкий, що на устах твоїх...
Пробач, якщо можливо, я не вмію
Весь серця пил тобі подарувать, –
Люблю і не втрачатиму надію,
Їй у душі ніколи не згасать.
Тебе надійно хочу вберігати
І поглядом, і словом, і в думках,
Хоч, може, я не вмію так кохати,
Щоб подолати сум в твоїх очах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012
Я твоє Сонце на земних стежках.
Ти моїм сяйвом переповни душу,
Розтанеш наче сніг в моїх руках –
В обіймах теплих захистити мушу!
Я твоє Небо. Птахом рвись у вись.
Крилом до мене ніжно доторкнися
До почуттів високих дотягнись –
Дощем кохання щиро ти умийся.
Я твоє Море. Потони в очах,
Будь парусом моїм в біжучих хвилях.
Бо відблиск щастя, хоч, бува, в сльозах
Не подола ніяка вража сила.
Прийми мій, витканий у росах цвіт,
Я проросла, щоб стрітися з тобою.
Я – в швидкоплинному житті лиш мить –
Пізнай мене і забери з собою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012
Любіть же жінку за гріхи,
Що винесла тайком із Раю.
Любіть за те, яка вона,
Хоч не найкращу і фігуру має.
Любіть же жінку за печаль,
Що спритно так від вас ховає,
Що поруч з нею Ви – Геракл
Й вантаж проблем як сніг зникає.
Любіть же жінку за знання,
За інтелекту дані скромні,
Бо поряд Ви ж – мудрець і маг,
Значні у всьому і невтомні,
Любіть же жінку за Любов,
Кохання, Віру і Надію,
За розуміння Ваших дій,
Як на рибалку йдеш в неділю.
Любіть же жінки простоту,
Нестриманість і невблаганність,
Ії нестерпність і красу
І зморшки, що не йтимуть в давність.
За сльози, слабкість, очі сонні
За шум грайливий дітвори,
Що співом озветься в домі.
Любіть же жінку за ту ніч,
Що тільки Вам її дарує
І за бажання помогти,
Бо надто часто шеф дратує.
За дар небес – терпіти все,
Що Ви вважаєте пристойним
Любіть же жінку хоч за те,
Що Вас обрала тим достойним.
Любіть у жінці мрію ту,
Що ради Вас проігнорує,
Чи ту приховану брехню,
Що ніби дивом зачарує.
Любіть же в жінці її вік,
Що береже як таємницю.
Вона ж віддячить сотні раз
І почуттів верне сторицю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2012
Безсмертя ціниться життям –
Про нього мріяли мільйони
Тих, що пішли у небуття,
Чи у безсмертних легіони…
Людина – тіло у душі –
Єдине, що свідоме смерті –
Живе створіння на землі,
Що не вагається померти…
І може й сумнів настає,
Для чого він, недільний вечір,
А разом з тим життя пливе,
І затихає серця трепет…
А жити вічно? – сенс який?
Кому потрібні муки й сльози?
Та й помирати ще не час,
Бо кров бурлить, як літні грози.
Не до вподоби й сам собі,
Коли не здатен в світі жити.
Як не навчився віднайти,
Чи в Бога щастя попросити…
Людина — це ж душа її,
Безсмертям золотим окута…
То ж відродися для життя –
Не залишайся живим трупом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326945
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2012
Наші діти – не діти нам …
Вони послані наче стріли
Із проміння НебесТворця,
Таїною що світ покрили…
Ми не власники їх сердець,
Ні думок, ні тілесної сили,
Хоч даруємо їм життя
Про яке вони й не просили …
Вони Бога і дочки й сини,
Ніжні крила земної долі,
Опускаються з далини
По Всевишнього добрій Волі.
Хоч тіла їх належать нам
Не дано управлять їх світом –
Небесами керовані там,
Де їх душі теплом зігріто…
Ми як пристрій для рук Творця,
Що метає небесні стріли,
Тож відкриймо йому серця
Щоб долоньки нас ніжно гріли.
Щоб послав через нас життя
Не на день, не на мить буденну,
Щоб прийшовши крізь нас, дитя
Не пішло у пітьму підземну…
Я хотіла палку любов
Дарувати завжди й щоденно,
Та коротким його був шлях
Обірвався чомусь таємно…
Стільки планів було в мені,
Стільки помислів і бажання,
Та до Господа він пішов
У весняну годину ранню…
Бачу неба густу блакить
Ніби очі його радіють,
Бо родився не для життя
Й не земні його були мрії…
Але був він ось тут і там –
Не примара була й не казка…
Не судилось приснитись снам
Й не гойдала його коляска…
Не мені проливати сліз, -
Не достойна гнівити Бога,
Бо забрав Він своє життя -
Не моя ця була дорога
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326641
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.03.2012
Ви чули казку про маленьких Жабенят...?
…Жили-були маленькі Жабенята...
Які прославитися забажали у віках,
Тому гучні замовили змагання –
Сміливо вирушили у нелегкий шлях.
Мета одна – забратись на вершину
Старої вежі, що приховує дива.
Тому зібралась глядачів силенна-сила, –
Родина жаб’яча змагання почала…
Але ніхто по справжньому не вірив
У їх спортивний молодечий хист,
Тому під вигуки: «Це надто складно!»
Одне за одним, розбиваючись до крові,
Летіли стрімко падаючи вниз…
«Вони НІКОЛИ не здолають цю вершину!»
«Немає шансів! Вежа – не ріка!» –
Кричали гучно всі, хто були поруч,
Та лиш один не слухав і дзвінка.
Все вище, вище по камінню далі,
Стрибав угору до вершин, як до небес…
Та знову крики із підніжжі вежі:
«Занадто важко! Не для Жаби тест!!»
«То ж жоден з них цього не зробить!!!»
«Зніміть скоріше тих, хто ще живий!!!»
От тільки йшов сміливець й далі
Стрибав і далі він по вежі до вершин…
Його не переконували крики,
Бо бачив ціль угору до висот!
«УРА сміливцю! Слава! Перемога!» –
Тут раптом вигукнув весь Жаб’ячий Народ.
От тільки де ж узяв він сили,
Щоб виграти оцей «Джек-пот»?..
Так він – глухий!!! – (почувся нишком шепіт)
Отой безстрашний жабячий Герой ???
Він геть нічого-нічогісінько не чує…
Фанфар, овацій, музики і слави
Але не чув і сумнівів отих….
Це просто Жабеня без слуху,
Тому усе здолати зміг!
Уклін усім, хто казку слухав –
Мораль із казочки візьми:
Ніколи не зважай, як кажуть,
Що ти слабак й не маєш сил!
Тобі свій песимізм нав’яжуть
І негативний настрій додадуть…
Їх страх твої підріже «крила»,
Старання всі на марно пропадуть.
І сам не знатимеш, чи варто
Казати всім, що ти не боягуз,
«Черв’як» підступний прослизне у серце
Біль сумніву пронизуватиме грудь.
Усе як тінь, як сон й примара –
Бажання, мрії, сподівання і запал.
Все видаватиметься ніби кара
І вороги, на жаль, сильнішими стають!
Тож будуть реготати злісно,
Коли спіткнувся ти чи впав…
Самі ж від щастя просто шаленіють,
Що ще один у пастку цю попав.
Плекай у серці Віру і Надію
Нехай усе благословить Любов,
І будь глухим завжди до «добродіїв»,
Тих, що голосять про безсилля знов ,
Не забувай про чари Слова! –
Усе що чуєш, що читаєш, чи в думках
Впливає більше ніж фізична сила,
А часто викликає й страх.
Життя буває, як могутній камінь,
Неначе кара, як нестерпний «хрест»!
Тому завжди будь на сторожі,
Щоб чистий дух завжди в душі воскрес!
Шануй щодня і крихту позитиву!
І будь глухим, коли слабак кричить,
Що ніби й ти беззахисний і босий,
Бо іншого ж тобі він не простить…
Тверди завжди в думках і духом:
«Я можу це!!! Я сильний і міцний!!!»
Тоді й Творця твій Ангел щиро просить,
Щоб з Неба прибувало більше сил!
Щоб допоміг пройти шляхами
Перед початком чи кінцем,
Без фальші, заздрості, інтриги
Та без тривог смиренням щирим
Щоб доля освятилася вінцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326639
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2012
Життя було б наше безцільним,
Якби вінчалося кінцем…,
Що смертю у народі зветься,
Прикрите віком і вінцем…
Яка ж тоді від нього користь
І від чеснот, і добрих справ?
Тоді праві були промовці:
«Живи тим днем, що Бог послав!»
«Будемо нині їсти й пити,
Творити, що на ум прийшло...
І в чому суть, щоб не грішити,
Якщо все рівно помремо?»
Людина ж створена безсмертна –
Христос відкрив нам врата ті
Своїм спасенним Воскресінням
Царства Небесного в ці дні!
Блаженства вічного для того,
Хто вірить в Нього й жив завжди
У правді, вірі щирій і надії
Зумів в любові шлях пройти.
Земне життя – приготування
Лиш до майбутнього життя, –
Що смертю ніби завершиться –
Як перехід в нове буття…
Важким, безмежним, безутішним
Було б прощання кожен раз, –
Коли відходять наші рідні
У той гіркий і смертний час…
Якби Господь не дав нам вічне
Життя, чи смерть задля життя...
Душа ж бо так бажає жити
І не піде у темне небуття!
Я не припиню існування
Ані на йоту, ні на мить
Коли і не побачать очі –
Духовне бачення спішить…
У перші два дні після смерті
Душа милується буттям,
Купається у насолоді
Й ступає там де йшла життям…
Там де і з тілом мандрувала
Чим милувалась, що кохала
Чим мріяла і де бувала,
Як на землі вела свій шлях…
І тільки з Ангелом у парі
Пройшла за два останні дні
Усі шляхи де в ній любили
Те тіло віддане душі…
Тому душа, що любить тіло,
Міцніше від своїх чеснот
Скитається чомусь несміло
Не в силі линуть до висот…
В будинку, де прощалась з тілом,
Біля труни, де ще воно…
Як птах, що в пошуках гніздечка,
Два дні кружляє круг нього…
На третій день Той, Хто із мертвих,
Воскрес для нашого життя,
Велить душі у піднебесся
Піднятись знову для життя…
На третій день у нові сфери
Душа в спокої перейде
І вже до сутності нової
Смиренно й далі увійде…
Коли на третій день у церкві
Співатимуть їй молитви,
То Ангел в радості підніме
У нові для душі світи…
Її полегшення в скорботі,
Що з тілом розлучитись час
Отримає від піснепіння
І звуку дзвона, хоч погас…
Як не забули в церкві з миром
Її смиренно відпустить, –
То попрощається із світом
І в даль небесну полетить…
Зародиться блага надія,
Що не дарма ходила там,
Де тілом керувала вміло,
Бо ж в руки віддана Богам…
На третій день душа проходить
Крізь легіони духів злих,
Що на шляху перепиняють
Докором у гріхах земних…
У тих гріхах, в які втягнули
Самі ж підступно, крадькома, –
Тому про них і не забули
Тепер коли іде одна…
Стосовно різним одкровенням
Існує двадцять перешкод,
Котрі ще митарствами звуться –
На кожнім з них свій розворот…
На кожнім з них гріхи, із’яни…
Нагадування про обман,
Про той, що, може, і не знала
Що був і зник, немов туман…
Лише пройшовши всі сходинки,
Не обминувши жодну з них,
Душа підніметься ще вище
До струн нових і золотих…
Прийшовши, поклонившись Богу,
Днів 37-м у Небесах
Душа відвідає обитель,
Де Рай і де пекельний жах…
І тільки лиш у день поминок,
Що в 40-к днів проляже путь
Душа насправді зупинилась,
Там, де їй місце нададуть…
Там вона буде до моменту,
Як знову сурми загудуть
І всіх покличуть на Суд Божий,
Живих і мертвих підіймуть…
Тому спішімо в дні скорботи,
У дні митарства і страху
Додати душам рідних спокій
І в церкві запалім свічу…
Молитва – це підтримка рідним,
Пошана, спогади про них,
Чи милостиня в їхнє ім’я,
Це те, що також захистить…
За душі помоліться ближніх
Хай буде їх спокійним шлях,
Щоб з миром відійшли у вічність
І нині сяють в небесах!
На панахидах, парастасах
Промов ім’я усіх отих,
Хто може і не знав про Бога –
Чомусь ніхто про це не вчив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012
Закоханість з Коханням розмовляла
Захоплюючи подих крадькома –
Як часто мрію бути я такою,
Як ти завжди, усюди й з усіма!
Від мене ти сильнішим видаєшся
Хоча зі мною кругом голова,
Для тебе доля завжди посміхнеться
Я ж знову залишатимусь одна…
А знаєш Ти у чому моя сила?
У чому тайна а чи й дивина? –
Тому, що я прощати завжди вмію
Коханим душі очищаючи сповна.
Невже ти можеш позабути Зраду?
Так можу, бо вона від незнання…
Тому, що знову повернувшись,
Людина справді відвернулася від Зла!
Невже й Брехня для тебе не завада?
Неправда – це, мабуть, найменше зло!
Бо й від безвиході чомусь буває,
Як усвідомлення насправді не прийшло!
А люди ті, що в брехнях потопають,
То до Кохання просто не дійдуть
Й Закоханості часто і не знають,
Бо не духовний обирають путь.
Прощаю Злість , вона ж короткочасна
Там де серця карбують в унісон.
Прощаю Різкість, бо від Смутку часто
Бентежить й найсолодший сон…
Образу також, як сестрицю Смутку
Прощати вмію і не раз бува
Якщо миттєва , ніби незабудка,
Бо Прикрості не допускає дна…
Розчарування можу й позабути –
Його Страждання викупить від Зла
Очистить душу та зруйнує пута,
Щоб не блукала в сутінках одна.
Кохання, ти насправді дивовижне! –
Прощати можеш і насправді все!
А я, Закоханість, як промінь гасну –
Крізь бурі вогник в душі не пливе…
Ти помиляєшся, Закоханість, напевно,
Ніхто не здатен скрізь прощати й все!
Так ти ж мені це тільки но казало,
Аж заздрість знову спопиля мене!..
Все, що казало, воно дійсно правда!
Та справді ворог є найбільший почуттів,
Котрого і Кохання не прощає –
Байдужість є й була з покон -віків!
Вона вбиває Почуття і Душу
Руйнує розум, випиває кров…
Отруює життя довкола
І нищить і Кохання, і Любов.
Це завжди ранить ще сильніше Зради
Обурює ще гірше від Брехні
Образ болючіше іспопиляє душу –
Немає ліків щоб зарадити біді!
То ж бережім завжди своє Кохання,
Закоханість тендітну захистім
Байдужості не місце у Вселенній
На неї свій ми направляймо Гнів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012
О, древні Музи – дочки Бога Зевса!
Мислителі чарівності світів,
Творці могучості для пристрасті поетів,
Богині пам'яті, загадки дивних снів …
У кожній з Вас свій атрибут і тайна,
Мистецтво для наук і для думок.
Чого бажає ваше ніжне серце –
Таким і буде мій у творчість крок…
Споконвіків з приходом Музи,
Серця на зустріч з мрією спішать,
Приходять найпрекрасніші моменти –
Думки натхненням і осяянням горять…
Тому і я, як в древності поети,
Схиляю розум в розповідь казок,
Пісні лунають знову болем в серці,
Благословенні в таємничості танок...
То Калліопа зазирне тужливо –
Веде в поезії бурхливий водопад,
Чи на жертовність мовчки спонукає –
На подвиг долі побороти страх…
То Кліо у історію огорне –
У світ скрижалей і пергаменту виток,
Призначення знайти допомагає –
На новий знову спонукає крок…
Журливо, слізно входить Мельпомена
Із маскою трагічною в руках…
У Талії така ж, але комічна –
Так, ніби, поведуть мене в театр…
Дадуть життєвий досвід і підтримку –
Я без куліс зіграю роль свою
І без суфлерів знатиму сценарій,
Бо кожне слово я душею підберу…
А Полігімнія – це скромність і молитва,
Духовну ліру в руки я візьму –
Священних гімнів вчитиме співати
Навіщо, справді, зовсім незбагну…
Складу молитву чи, можливо, оду
Душі, стражданням, навіть почуттям…
Молитиму сьогодні тихо Небо,
Щоб сил Господь побільше дав.
Можливо не чекала Терпсіхору,
До танцю нині зовсім не спішу,
Але ж вона гармонію створила
Між світом грішним й тим, що у Раю…
Вона єднає тонку душу з тілом –
У ритм один поєднує життям,
В глибини серця зазирнула сміло
І досконалість оселяє там…
Уранія із космосу спустилась
І кличе в світ зірок та пізнання,
Священну тягу до високого вложила
І до прекрасного заманює в думках.
Небесну сферу принесе в дарунок, –
Дозволить думам зазирнуть туди,
Щоб тайни зоряного Неба
На допомогу неупинно йшли…
На флейті раптом Евтерпа заграє –
Очищення даруючи мені
До музики вірші мої вкладає,
Щоб радістю лунали для душі.
Почує музику віршовану Ерато –
Кохання в них і лірику вкладе,
Окрилить знову – дасть надію й віру
І вище хмар думками підійме.
Як вдячна Вам, що сили пробудили,
Приховані далеко так в душі
Гармонії мене в житті навчили,
Даремно щоб не загубилися путі…
Крізь час проносите вогонь священний,
Ви – джерело прекрасних нових снів
Не забувайте й далі з піднебесся зазирнути
Й життям керуйте іноді моїм…
Ви ж захист тим, хто із прекрасним в дружбі
То ж не карайте, що воюю крадькома,
Що не завжди підвладна вашій волі
Й думки, буває, витрачатиму дарма…
На побут, злість, образи і докори,
У боротьбу з зухвалістю піду,
Не огорнуся як належить почуттями,
Чи, навіть, вашу роль собі візьму…
Ви покровительки мистецтва –
Служителів пісень, віршів, казок,
Гри на музичних інструментах
Чи тих, хто вчитиме новий танок…
Я, як і Ви, не знаю марнославства, –
Борюсь за чистоту усіх стремлінь,
Завжди готова надавати допомогу
Тим, хто її насправді захотів…
Прошу у Вас благословення,
Натхнення Муз, надію вберегти,
Свою в житті знайти стежину,
Призначення реальне віднайти.
Ви, ніби, нитка між людьми і Богом,
Як Ангели Небесні всіх часів,
Тому, напевно, в мене поселились,
І стали принципом очищення душі..
Коли насправді з Вами подружилась?
Коли усіх ввібрала, як нектар –
В прекрасну таємничість погрузилась,
Щоб віднайти у спілкування дар?…
Чи навесні, коли прийшло кохання,
Чи в ніч, коли сама на світ прийшла?…
Але чи варто надто думати-гадати
Якщо вже доля цього додала?
Можливо, з першим снігом впали
Ви, як пушинки, у моє життя…
Чи цвітом ніжним проросли весною,
Як тільки крига в небуття пішла?
Можливо, прислані Ви Небом
В той день як вибирала фах…
Хтось Музу побажав зустріти,
Благословивши новий шлях?
Напевно все ж щаслива я у Бога
І стільки явно, чи думками, чи тайком
Мене, мабуть, благословляли щиро,
Що Ви прийшли усі отак гуртом!
То ж сміло помандруємо до мрії
Усі разом за кроком знову крок
Шляхом тернистим спроб щоденних,
Щоб не творити зайвих помилок!
*Музи — у грецькій міфології дочки Зевса й Мнемосіни, Богині поезії, мистецтв і наук. Кожна Муза покровителька окремого напрямку, а сааме: Калліопа –епічна поезія; Кліо – історія; Мельпомена – трагедія; Талія – комедія; Полігімнія – гімни, духовність, жести; Терпсіхора – танці; Уранія – астрономія; Евтерпа – лірична поезія; Ерато – любовна поезія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325358
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2012
Амур – посланник Афродіти.
Панує світом завжди – ніч і день,
Веселий, пустотливий і підступний,
Сюрпризи він готує для людей.
Злітає птахом на чарівних крилах, –
Швидкий, легкий, як подих вітерцю,
Моря і землі оглядає пустотливо, –
У душах кожного запалює зорю.
В руках у нього лук несмілий,
А за спиною сагайдак й стріла.
І захиститись не посмієш, –
У серце вп’ється золотом вона…
Цей дар його від Афродіти –
Без промаху влучати в ціль...
Жорстоко часом, мабуть, шаленіє
Коли полює так підступно він…
Його стріла приносить радість,
А, може, й щастя, й водопад утіх…
Але так часто і страждання –
Коли коханням огорне не всіх…
Зевс знав – багато горя часто,
Приносить в душу і любов, –
Тому, можливо, умертвити
Колись хотів було його…
Відчуло материнське серце
Цей лютий задум, тайний план
Тому в лісах сховала сина,
Щоб із левицями зростав.
Він виріс, але завжди юний,
Прекрасний мрійник, а не Бог –
Свої він сіє дивні стріли
Там, де чекають цих чеснот.
То ж будь відкритим для Ерота
І стріли в серце пропускай
Чи на добро, чи може й сльози
На це занадто не зважай.
Бо тільки той, хто здатен світу
Кохання дійсно щире донести
Спроможний стати тим могутнім,
Кому позаздрять навіть і Боги.
*Амур – (Ерос, Купідон) – грецький Бог кохання, посланець(син) Афродіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325357
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.03.2012
Корнеліє, весни ясна Богине
І літніх квітів – всіх чарівних фей...
Тебе не раз оспівують поети –
Ти романтичних додаєш ідей.
Ти мудрість споконвічну увібрала
Чи ельфів загадкову ясність днів,
Енергії астральної надала,
Серцям гарячим чудодійних див.
В собі ти об’єднала протиріччя:
Жара і холод, небо і земля…
А крайності долать без компромісів
Тобі могутня сила додала...
Звільнися від турбот і сірих буднів,
Також від всіх земних перепетій –
Полинь між небом вільно і землею,
Душі додай нових стрімких стихій.
До тебе нині йду немов до друга
Звільнитися від горя і розлук,
Щоб щиро випити свободи трунку
І в серці не кипіло зайвих мук.
Візьми за руку – волю дай
Що в ароматі твоїх квітів,
В повітрі свіжім втому розчиняй,
Щоб тіло почуттям було зігріте.
Мені надію й спокій подаруй,
Щоб гіркота образ в душі зітліла…
Очисти й онови мій дух,
Щоб серце жити знову захотіло…
* Корнелія – Богиня Весни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324879
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.03.2012
Там, біля острова Кіфери.
Легенди як розповіли,
Із хвиль морських вона повстала,
Вітри на берег принесли.
Так народилась Афродіта
Найкраща посеред Богинь,
Щоб вічно Землю уквітчали
Глибини моря й неба синь.
Де б не ступала Афродіта,
Там розросталися ліси,
В повітрі пахощі витали,
На землю йшли рясні дощі…
Богині неба ніжній Афродіті,
Що посилала щедрий дощ,
А чи моря покірно вберігала
Богинею Кохання стати довелось.
Їй не втручатися у битви,
Не воювати і поміж вітрів –
Вона веде Богів і смертних
Коханням до нових світів.
В серцях бентежить кров гарячу.
Підвладні їй багатий і жебрак –
ЇЇ не в силі зупинити вдачу
Хоча, можливо, мріяв і не так…
Вона панує над всім світом
Звабливістю від ніжної роси.
Запалить вогник в кожнім серці
Проси її цього, чи не проси.
І Мавки лісу йдуть до неї,
І зграями злітаються птахи,
І навіть барси хижі, і ведмеді
Принишкнуть від її краси.
Вона спокійна й серед звірів,
Ступає гордо морем й по землі.
Ти перед нею встояти не в силі.
Тому лише смиренно попроси.
Проси щедрот й для свого серця,
Щоб пломеніли почуття,
Бо хоч усі ми люди смертні, –
Богами стаємо в серцях.
Коханням щедро огорнися,
Щоб вік не відати турбот
Із Афродітою здружися –
Полинь в її коловорот.
Дай волю почуттям безсмертним
В тенета ласки окунись
Хоча, можливо, просто в піну
Ти перетворишся колись.
Не варто думати про завтра
Сьогодні ти і Цар, і Бог,
Якщо відчув жагу кохання
До нього йдеш за кроком крок!
У жінці бачиш Афродіту
І віриш всім її словам
То неба синь для вас відкрита –
Надіслано Кохання вам!
*Афродіта (грец. Αφροδίτη) — одне з 12 верховних Божеств Олімпу, Богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця Німф і Грацій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324878
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.03.2012
Я не впадатиму у відчай –
Не підпущу переживань,
Поганий настрій подолаю
І не сприйматиму вагань…
Пройде лиш мимо безнадійність,
Чи безпорадність пробіжить
Безвихідь об пригніченість спіткнеться,
В душі нова воскресне щира мить!
Депресіям в мені не місце –
В емоції свої їх не допущу
А силу волі й розум поєднаю
Та намагання марні їх прощу…
До розпачу та сліз не опущуся
І життєрадісність свою не погублю,
Я подолаю безнадійність –
Порочне коло знову розірву!..
Долати силу силою доречно:
Емоцій, почуттів і визнання,
То й негатив тоді слабким здається
І серце знову прагне до життя.
Я, кажуть, хвора – хвора безнадійно…
Моя хвороба – це кохання і життя…
Тому й до смерті я ступаю так спокійно,
Життєву Чашу допиваючи до дна…
Хоча природно смерть – вінець усього
Її не варто надто виглядать –
Вона завжди приходить лиш до того,
Хто вже в житті не має що сказать.
Всі, хто народжені, щодень їдуть до смерті
Свідомо чи в ілюзіях життя
Які можливо раптом обірвуться,
Там де стежина завершилася твоя…
Тому щодень живу я як останній,
Бо невідомо де моя межа
Не вмію я в розпачах тонути
Хоч гіркотою отруїлася сповна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Ми народились від кохання…
Щоб цю любов в єднанні зберегти…
Вона не вимагає жертви
І скарбу не чекає віднайти…
Вона не просить, зовсім не благає –
Самі усе смиренно віддасте…
Серця гарячі на жертвенник
І душі в дар їй віддасте!
Проблем потік невпинно тане,
Якщо свідомість віднайде
Бо егоїст любить не стане,
А доля іншого невтішно промайне…
Де щирі двоє – там майбутнє.
Не поєднати із грішником печаль…
Де почуття огорне блудне, -
Серця затверднуть наче сталь…
Час нам дає урок нестерпний
Де зло, а де добро не віднайдуть
Але аж до самої смерті
Себе шліфують люди, що живуть.
Приємніші уроки від кохання
Себе змінити щоб, а не його…
Коли розтанеш, як сніжинка рання
Заради того, щастя щоб було…
Як інших здатна зрозуміти
І центр душі віднайдеш крадькома,
Тоді лише народиться кохання,
Заради чого ти так довго йшла…
Ти переступиш ніби у безодню,
У невагомість наче перейдеш…
Огорнешся палкими почуттями,
Бо ж ради цього й в світі і живеш…
Коли магніт відчуєш всередині,
В душі своїй, що тягне навмання –
Піддайся ти цій доленосній силі
І зрозумієш, що прожила не дарма!
Будь стримана до критики й повчання,
На негативну думку від людей,
А в душу ти впусти лише кохання
І завтра знову новий буде день!
Вівтар нехай пустує самолюбства –
Це місце для загибелі душі…
А егоїзм – гробниця і розпуста,
Туди кохання ти не відпусти…
Потрібні сили, витримка, терпіння,
Багато вистраждати, більше ще пройти,
Щоб зрозуміти де твоє спасіння
Для чого в світ наважилась прийти...
Спокійно слухай незаслужену образу,
Ти можеш – сильна бо й міцна…
Не їж себе, не відкидай відразу,
Бо у житті ти зовсім не свята…
Бо згубна сила – егоїзм щоденний,
Коли людина висюсюкує себе…
Образи береже в душі і серці,
А пиха й чванство в гору йде!
Потрібно вміти тішитись усьому,
Що є навколо, що тримає нас.
Життя прекрасне завжди і у всьому
Та часто не вернути час.
Адже людина ніби космос тягне
Усе до себе як енергію дає –
Кохання, щастя, настрій і удачу
Якщо того й сама не визнає…
Земне життя – це просто гості…
Усіх нас нестримно тягне в небеса,
Бо десь отам в блакиті високості,
Там наше справжнє зародилося життя!...
Вселенна манить, кличе, тужить…
Горить бажанням нам допомогти,
Якщо відчуєш поклик її сили
Й бажаєш дійсно сам її знайти…
Нам наче енергетика безмежна
Приходить ніби навіть крадькома…
Але до тих. хто твердо вірить,
Не тратить почуттів своїх дарма…
А там де заздрість, хтивість, помста,
Обман, ненависть і прокльон…
Не йде до них Промінчик Божий
І все розсіє як туман, як сон…
То ж як приманить удачу?
Перетворити ненависть в любов?
Так, можна… я це дійсно бачу
В душі вона живріє справді знов!
Так Божа заповідь говорить:
"Жалій і ворога свого"…
Така людина Його творить..
Тому до неї завжди йде добро!..
Якщо ти не сприймеш ти образу,
До кривдника вона піде твого
Як м’ячик в небі відштовхнеться,
До того хто тобі послав його…
Це чудом зветься і ефектом
Чи бумеранга, чи м’яча …
Як прокляття посиплеш вперто,
Тоді лови його сповна…
І свого ворога, хвороби,
Нещастя й просто поговір,
Віддай же краще на суд Богу –
У справедливість завжди вір…
Такий закон життя й науки…
Такі закони в небесах.
Наш захист – це тільки наші руки,
То ж все завжди в твоїх руках!
Так як же втримати удачу?
Таку підступну і вертку…
Добро із злом розмежувати
Й тримати захисну стіну!..
Коли ти злий, то й зло чужого
До тебе легко перейде…
Примножиться і розростеться
В душі до болю прогризе…
Якщо ти бережеш кохання
І для любові не жалієш сил,
З душею йдеш тоді в єднання
Прийде усе, чого просив!..
Навчися ніжності, терпіння
І не руйнуй палких сердець
Прийде тоді і розуміння
Не дратуватись за дурниць.
А головне нічого не лякайсь
Не бійся вітру чи незгод життя
Від зла спокійно мовчки відступися
Душі відкриєш двері для буття!
Любов – це щось незвідане і тайне…
То ж і думках гріху не піддавайсь
А почуття примножуй бо не зайве –
На вищий рівень енергетики подайсь!
Добро завжди перемагає злобу,
А не насильство і прокльонів пил…
То ж пам'ятай, не прогавиш спробу
Від почуттів дізнатись нових див.
Бо ж не відома формула життєва
І щастю не нав’яжеш ти закон…
А от в нещастя формула миттєва –
Це руйнування захисту заслон…
Стиш егоїзм, навчися ти любити
І для людей добро творить, –
Як Бог заповідав нам жити, –
Любов лиш здатна Всесвіт підкорить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
От знов Диявольська Атака!
Як вистояти і перемогти?..
Душа в пекельному двобої –
Де ж сил й терпіння віднайти?..
Втомилось тіло від ударів,
Невидимих пекельних мук,
Та сильна я і йтиму далі –
Життя ж дорожче від розпук.
У горлі жаль стискає подих,
Сльозами вмилася душа,
О, Боже, дай мені наснаги
З колін піднятись, щоб змогла!
Сльозам я волі не давала –
Ця розкіш надто дорога.
Та от і їх пора настала –
І за сльозою знов сльоза…
Прорізують і душу й тіло,
Та обривається струна,
До серця болем підступає,
Що оновитися змогла.
Втомилася благати Бога,
Нема бажання до життя…
Та знаю треба й варто жити,
Бо ціль в житті ще не одна…
Коли Диявол атакує,
Не варто опускатись дна –
Тому бажаю знову Неба,
Душа щоб в ньому ожила!
Боротимусь і духом, й тілом
Та думку правильну знайду,
Не піддаватимусь спокусам
В молитві правду віднайду!
На новий шлях віднайду сили
У душу тіло огорну,
Боротимусь за кожен подих –
І відроджуся й оживу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
Так що таке любов…, кохання?
Для чого ці потрібні почуття?
А чи без них простіше жити
І зазнавати болю від життя ?.
Кохання – це, коли хвилює
І доля того, що люблю
Коли Любов тобі дарує,
Шалену нічку не одну.
Це ніжність, відданість, турбота...
І щирість, розуміння й доброта
Хвилини щастя, пережиті разом,
Коли в твоїй руці моя рука…
Ненависть, часом біль, провина...
Порою в перемішку почуттів.
Краса душі, єднання грішне тіла...
Прихильність й спільний дім…
Розмова з особливим змістом,
І значення не тільки кожних слів
Ціна хвилин, що прожито з тобою
І навіть фантастичність снів…
Моменти ці не повернути знову:
Мовчанки тихі, ніжні визнання...
Умій завжди коханням дорожити,
Допоки на цім світі ти жива!..
Вмій поважати тих, кого й не любиш,
Хто шаленіє від розмов твоїх,
Чи може, мовчки «замки» вже будує
У своїх мріях, але не твоїх…
Ці почуття не всім дарують радість
Й до щастя часто безліч перешкод…
З якими ми не завжди переможні
І не таких досягнемо висот…
Тим, хто долає всякі перешкоди,
Напевно, Ангел добрий допоміг,
Бо лиш вони відчули смак любові
І дійсно прирівнялись до Богів…
Не грайся в почуття даремно –
Не стягуй гріх до сьомих поколінь…
Прийми своє життя цілком смиренно
Доживши до останніх днів!
Ти не скупися на життя чесноти
Даруй їх всім, хто любить, хто любив, –
Бо не відомо, де ти справді й хто ти, –
Чи стане сил долати біг шляхів…
Запам’ятай, що не під силу
Примусити Кохання зацвісти,
Любові не накличеш зливу
І не купить їх, і не знайти…
Кохай, люби і вір у щастя,
Даруй побільше щирих почуттів!
Можливо, так тобі удасться
Прийдешніх дочекатись днів…
Не забувай, що десь у світі
Є той, кому потрібна лише ти…
І вір, що також з нетерпінням
Тебе бажає в світі віднайти!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
Знову весна,
І знову Свято…
Та на душі у мене тінь,
Пітьма вкриває льодом серце,
В думках холодна заметіль.
Так важко, що живу без тебе,
Розлука душу розрива,
А серце слухатись не хоче
Й думки до тебе порива.
Чому нема мені спокою,
Чому життя таке складне,
Чому скучаю я без тебе
В розлуці довго час пливе?
Як хочу я тебе зустріти
І душу всю тобі віддать,
Та лиш у сні дано любити,
Лиш в сні коханим називать.
Твоєю бути я не можу,
Бо доля не звила наш шлях –
Любити важко, а тому ще важче
Зізнатись у гріховних почуттях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Ми стрілися з тобою навесні,
Коли земля навкруг заквітла
Й тепло прокинулось в душі.
Ми йшли на зустріч довгими роками
Збивались з стежки навмання…
Тому втомилися. аж до безтями.
Серця розбили ми об камені життя.
Та в тілі знову жити проситься душа!
Так даймо шанс їй вийти з терну й болю,
Загоймо рани й палко освятім любовю…
В нас душі ще живі хоча серця ранимі
Так даймо сили їм в коханні воскресать!
Щоб знов вогнем зуміли запалати,
А вир життєвий не посмів зламать
Той пагін щастя, що проріс між нами.
Давай підемо поруч у нове життя
Й пройдемо не збагненними шляхами!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Кохання – це Любов, в якій життя,
Душа відкрита, зачарованість людини,
Як паросток тендітний почуття,
Що в похоті не тратить сили…
Це ніжний пагін для зростання деревця,
В якому гнізда-щастя в’ють Жар-птиці,
П’янкої насолоди джерело без дна,
Ковток цілющий з життєдайної криниці.
Це свіжий подих, що з Святих Небес
Приносить стріли від Амура-Купідона,
Ритм пристрасті,що в унісон сердець,
Від підлості й підступності заслона…
Росток кохання – візерункова вуаль,
Могутній лиш у справжню фазу росту…
Знайшли?.. – То захистім його!
Щоб вберігав нас з високості.
Йому потрібна щирість й теплота,
Підтримка правди дотику й цілунку,
Тоді зростатиме наперекір вітрам –
Безсмертям стане його тайна трунку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
Тебе люблю хоча цілує інший…
Ім’я жадане в серці бережу –
Своє кохання приховаю чемно
Лиш, як молитву, потайки шепчу…
В житті насправді пристрасті не знала,
Бо нерозділені давались почуття –
Кого кохаю – тільки другом стала,
Там, де страждають – серця не дала…
Та ображатись на коханого не варто,
Бо не його провина в тім й вина,
Що не до тебе тягнеться відверто
І не тобою упивається сповна…
Кохання справді, мабуть, не буває,
Де не подільними і душі, і тіла,
Бо де одного пристрасть огортає –
У іншого на серці пилина…
Любити важко іноді дається,
Бо прагнем розуміння і тепла…
Примусити ж кохати ми безсилі
І в цьому істина єдина і проста!
Один кохає – інший терпить мовчки,
Та дозволяє, щоб кохали лиш його,
А сам в ту мить про іншу душу марить
І Бога молить про коханого свого…
Не піддавайся на казкові мрії,
Не ображай ти дружніх почуттів…
Люби-кохай допоки маєш сили –
Бо так Господь усім нам заповів.
Ніхто тобі нічого не повинен –
Так часто сам розбурхуєш вогонь!
То ж поважай коханої людини
Ти почуття, та й сам не охолонь!
Гірким життя нам іноді дається,
А ще важливіше кохання вберегти
Там де пустир й взаємності немає
То важко й розуміння віднайти!
Шануй, пильнуй і поважай кохання,
Оберігай смиренно почуття,
Бо де кохають, там нема бажання
Ввірватись болем у чуже життя.
Кохати вмієш – значить Божа Воля
Тобі дарована найвища на землі,
Згорати мовчки, щоб складалась доля
Того, хто навіть й не призначений тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
Це не сніг, що заметами білими
Опустився он там за вікном, -
Ангел мій благодаті килимом,
Прикриває своїм крилом…
Хоч мороз ще кусає боляче,
І природа дрімає в імлі,
Зародилось кохання потайки
Як жаринка в моїй душі…
Снігом тайни мої припорошені,
Спить, напевно, і сам Купідон –
Почуття завітали непрохані,
В небезпечний заманюють сон…
Ми, можливо, його й не помітили
Не чекали прийдешній день,
Але в серці вже струни пристрасті
Нам співають п’янких пісень…
Це, мабуть, як і завжди, марево,
Те, що розум бунтує вкрай…
Та коханням, з кришталю зітканим,
Вип’ю знову свою печаль…
Біль хто цей, такий дивний видумав,
Хто навіщо карає й за що? –
Плаче знову мій Ангел невидимий,
Бо даремно сюди прийшов…
Ніби небо як сніг, осипається –
Гірко Ангел мій плаче без слів…
А сніжинки до щік торкаються –
Нездійсненних цілунки снів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
Твій Ангел завжди буде поруч, –
Нашіптує, оберігає, захистить –
Чи застереження слова підкаже,
Чи настанови дати поспішить,
Чи, може, й часткою твоєю стане
І підбадьорить, і утішить, і простить…
Ти тільки дай йому можливість
Дай шанс не канути йому у небуття…
Щоб міг тебе завжди оберігати,
А чи втручатися в твоє буття,
Щоб пильно і над прірвою стояти
При небезпеці і загрозі для життя…
Та хто ж вони? Чому в потребі
Спішать, летять на серця клич?
Чому відповідають на молитви…
І що на думці в них лежить?
Чому присутній хоч не кличеш,
Чому так просто захистить?..
Вони як промені від сонця.
Бог їх створив в служіння нам!
Їх існування – відповідь молитві
Що на землі звучить і тут і там…
Це єдність і матерії, і духу…
Живуть допоки й необхідні нам!
Вони для нас – це частка Бога,
Що в кожному із нас і діє, і живе…
Божественная і святая іскра,
Що попростати знову нам дає,
Очікувати нам, а чи молити…
Прийде на допомогу щиро позове!
Проси завжди їх сотворити благо,
Що шкоду людству зайву не несе,
Не суперечить Божим планам,
З мораллю в розріз не піде…
Для себе, а чи навіть інших –
Молитва ця не пропаде!
Якщо не кличеш, не благаєш
Вони не втрутяться в твій світ…
Якщо бажань чи мрій не маєш,
Не починають свій політ,
Бо молитов твоїх чекають,
Щоб вберегти твій власний світ…
Посланник Ангел світу Духа,
Він в небесах мільйони літ…
Тому природно, лине в душі,
Думки де й помисли ясні,
Де почуття у згоді з духом –
На їх цілком цей схожим світ!
Їм добре, де любов і щирість,
Де почуттів стрімкий коловорот
В оточенні думок і мрій щасливих,
Все більше виника веселих нот –
Звільнись від гніву та роздратування,
Ти під крилом божественних щедрот!
Спілкуйся з Ангелом частіше
Не уникай чужих ти і своїх проблем
Як з другом вірним, добрим поділися
І слухай слів, орошених вогнем.
Чекай же мовчки тих думок,
Що Бог дарує як новий урок…
Як висхідна спіраль чарівна,
Твій дух до Ангелів злетить,
Як птах, з тенет що стрімко рветься,
У вись стрілою поманить…
Ти ж позитивом освятишся,
Щоб відновити Неба мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011
Мій Ангел – це невидиме послання,
Це мешканець Небес, а не Землі,
Створіння ніжне, світле й легке,
Хоч настрої у мене не святі…
Він войовничим іноді буває,
Коли тривожиться моїм життям,
Яке у жертву віддаю бездумно
Я людям, що чужі й Богам.
Хоч не вдається до цивілізацій,
Йому відома місія одна, –
Мене від небезпеки вберігати.
Бо надто вже довірлива сама…
Мій Ангел – Божество насправді
Його не смію турбувати будь-коли
І не примушу на даремне прокидатись,
Хоч надто помисли й тривожними були…
Його душа – краса така нетлінна,
Що світла нове додає моїй душі
Старатимусь я завжди і невпинно
Його не ображати навіть в сні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011
Не повернуся я з дитинства
Хоч іноді, хоч крадькома,
Літатиму завжди в хмаринках,
Хоч будні тиснуть – все дарма!
Дитинство – Рай, де безтурботно
Живеш милуючись життям…
Та тільки спустишся на Землю –
Там місце вже усім гріхам!
То ж я літатиму у мріях,
Не піддаватимусь рокам,
Не звикну я до сірих буднів
Момент дитинства не віддам!
Я буду в світ той повертатись
В думках, бажаннях все туди,
В якому все таке прекрасне
І де не відають журби!
Маленьке, крихітне і ніжне
Моє дитинство завжди тут
Допоки я живу і мрію
В казках шукаю нову суть!
Усі світанки й розставання
Із новим вечором чи днем
Не перестану я ловити
Ту мить, для котрої живем!
Не перестану я любити
Зорю дитячої весни,
До неї мріями летіти,
Пірнати у казкові сни…
До тебе знову завітаю
Проси мене чи не проси…
Блакитне і безхмарне небо
Мене поманить в ті часи.
Коли здавалося даремним
Моє буття тут, на Землі…
Коли мені пророкували,
Життя, що не дано мені.
Хоча тоді прогнозували
Не Боги – люди тут і там…
Моїм життям, як неважливим.
Розпоряджатися не дам!
Та Вищі Сили захистили
І от я з вами, на Землі!
Пісні дерев зумівши чути,
Все нові зустрічаю дні.
Повідаю свої секрети,
Як не старіти навіть в сні
Чи з віком хованки пограти,
Щоб зупиняти ночі й дні.
І де які знайти моменти…
Дуетом з вітром заспівать
Душі моїй щоб із зірками
Танок житєвий танцювать.
Бо знову й знову я ступаю
І ризиковний роблю крок…
Мене не зрозуміти зливам,
Бо світ мій зітканий з зірок.
Я не піддамся буревіям,
Щоб в океани віднесли –
Мене забрати у безодню
Дияволу не хватить сил…
Допоки я в дитинстві з Богом –
То не страшна його напасть!
Дитинство – Рай благословенний…
В думках з ним буду повсякчас…
Єднаюся з своїм дитинством!
І вірю, що ще маю час
Життям насолодитись вдосталь
Яке дароване для нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Так боляче, бо знову серце плаче
Несамовитий біль пронизує усе…
Комок, що в горлі не дає дихнути...
У серце струмом чи ударом віддає…
То тихо стисне як струна, що рветься
Як полотно, розірване в шматки…
Те, що було колись розбитим в клоччя
Тепер в болючі уплелось рядки...
Тендітна нитка рветься від напруги...
Від тої сили й натиску буття,
З яким вона тягатися не в змозі
Хоча, можливо, й загартована життям!
З яким вона тягатися не в силі,
Бо лиш пекучіший душевний біль
Ті "ниточки" неначе ніж чи стріли
В душі безмовну залишають тінь…
Безжалісно терзають плоть і розум,
Бо ріжуть мовчки і думки і почуття
Повільно, впевнено...жорстоко й безпощадно
Не залишаючи і шансу для життя…
Цей біль різкий, пекучий і нестерпний,
А кожен подих як у вогняній печі...
І навіть думка вже подразник болю
Далекий подих місяця вночі...
З легким потоком вітру в грудях
Як лід пекельний та такий же біль
У грудях холод закипає з жаром
Дрібні крижини не розтопить він…
Все ніби в кригу огорнеться знову,
Опалим листям десь на дно душі…
Та мимоволі навернулись сльози...
Гарячі краплі забриніли у пітьмі…
То болем ніжно обпікають щоки,
То підборіддям стрімко котяться униз …
І завершають шлях підступний,
Там, де родився цей пекельний гнів,
Де серце стуком все гучніше сповіщає...
Що новий розгоряється в нім біль…
Сльозинка кожна наче відчуває,
Що зародилася від болю у груді
Тому туди так стрімко поспішає
Щоб не пошкодив він тендітної душі…
До краплі, крапля, не звернувши з шляху
Як оберіг, що поспішає на пожар,
Бо саме так ридає серце
І потопає і своїх сльозах…
Так жалібно благає про спасіння,
Але ніхто не чує... всім пусте ...
Ніхто не бачить душу, як оправу...
Ніхто чужого болю не несе…
Мана, обман чи може від емоцій
Та не буває болю просто так…
Там в глибині, далеко й міцно
Душа тремтить як дикий птах…
Це не можливо видалити звідти
Й брехня що час лікує все...
Проходить час та біль горить як факел
Як розгорівся у той самий день…
Його , можливо, в душу огорнувши спритно,
Я приховаю від чужих очей
Та він живий, болючий і нестерпний,
Бо раз й назавжди вирвався з грудей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Чи знаєш ти для чого саме
На грішну землю ти прийшов?
На скільки це в житті важливо
Що Божий Дух в тобі зійшов…?
Чи знаєш ти, на що в майбутнє
Тебе покликав новий день?..
В чиє життя тобі судилось
Внести нових звучних пісень…?
Чи знаєш ти чия насправді
Душа сьогодні розцвіла?..
Що саме посмішка від тебе
Струну болючу ту знайшла…?
Чи знаєш ти для кого близькість
Й тепло твоє дає життя?..
А стукіт ніжний твого серця
Душа чия це сприйняла …?
Чи знаєш ти у чому сила,
Твоє багатство на землі?..
Бо хтось без тебе найбідніший –
Лиш ловить погляди твої…
Чи знаєш ти, що дар від Бога.
Благословенний Неба перс.
Ти на землі лише для мене…
Ти мій важкий Гріховний Хрест…?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
ПРАВИЛО 1
Життя – це гра, свої у ній уроки
І правила у неї непрості…
Ото ж, щоб оселився спокій, –
Ти правила дотримуйся оті!
Є тіло в тебе і яке вже є,
Люби його, плекай як треба
Бо це дорога у життя твоє…
Така у цім була і є потреба.
Це оболонка захисту душі
І транспорт твій з минулого в майбутнє…
То ж наріканнями своїми не гріши,
Воно дароване, а отже богосутнє.
Не дай щоб хтось принизив, осквернив.
Це провідник відважний в цьому світі,
Його ж бо Геній Неба сотворив. –
Тому і Божим промислом зігріте…
ПРАВИЛО 2
Не забувай – що нам дані уроки
У школі, що під назвою «Життя»
І може ладен був би ти на інші кроки,
Але вони є курсами буття.
На довгі чи недовгі наші роки…
Якщо ти учнем виявишся вправним
І досвід необхідний набереш –
Ворота в сферу до душі відкриєш
І в тіло душу вміло уплетеш,
Науку неземну в собі осилиш
До мудрості і розум піднімеш, –
Тоді відчуєш, що насправді ти живеш.
Свій вибір зробиш як могутнє Сонце,
Своє знайдеш ти місце на Землі
І зрозумієш, що твої проблеми
Порівняно з усім оцим малі!…
ПРАВИЛО 3.
То ж пам’ятай – проблеми не буває
І помилки не часті на шляху ..
Це просто на просто життя навчає
Експериментом в новому витку!
Бо розвиток – це експериментування,
Серія проб, помилок, перемог…
А іноді гіркі розчарування,
Що не туди зробив свій новий крок…
Людина здатна до жалю вдаватись,
Байдужості часом шукати пил,
Але важливо правду відшукати
Подумати чи так ти поступив…
Помилки – привілеї для людини,
Прощення – це досягнення Богів
То ж обирай чого душа бажає,
Цього й Господь напевно захотів…
ПРАВИЛО 4.
Не бійся помилитись знову
Можливо, варто повторити цей урок
І лиш тоді, коли засвоїш спробу.
Дано тобі новий ступити крок…
Життя не вимагає неземного,
А тільки те, на що ти народивсь.
Найкращими не будуть всі в дорозі
Та не лінуйся досягати й див…
Терплячим будь, чекай моменту,
Коли пробудження прийде
Коли вперед підеш ти сміло
І час для змін твоїх прийде!
Підеш, відчуєш силу духу
Коли зміцнів ти тілом і змужнів. –
Щоб вправно по життю ступати
Щоб справді досягти, чого хотів!
ПРАВИЛО 5.
У житті немає того часу,
Коли навчання наступає край
Допоки тільки будеш діяти і жити
Її уроки ти завжди сприймай…
Не залишай надій на півдорозі
Якщо й не вийшло – знову починай…
Так часто лиш одна важлива спроба
Довершує оту дорогу в Рай.
Якщо ж дістався ти вершини,
То пам’ятай, що можна й вниз
Безславно впасти до долини,
Якщо занадто загордивсь…
Тому ступай уважно завжди,
Не розтопчи палких сердець
Ніхто не відає насправді
Де той початок, де кінець…
ПРАВИЛО 6.
Там краще, кажуть, де лиш нас немає…
Тож намагайся так, щоб «там» - це було «тут»
Подяку не забудь зложити
За те що свій проложиш путь.
Шануй, що є і не шукай. що буде
Вмій тішитись досягнутим уже
Бо той багач, хто явним веселиться
А не в захмарні далі зазирнув…
Умій відчути, де реальні мрії,
Що щастя діяти зовуть…
Збирай їх у вінок надії
І цим життєвий ти освятиш путь.
Бо не буває щастя в абсолюті, –
Це промені манливі лиш оті
Які колись дано тобі відчути. –
То ж не згуби жар променів в путі.
ПРАВИЛО 7.
Не варто не любити в людях
Того, можливо, що й не до душі.
Так часто те, що так дратує в іншим,
Насправді можеш віднайти в собі…
Маяк життя нам тільки там дається,
Де іноді не варте й сподівань
Тому завжди тримай тепло у серці
І світло іншим вчасно посилай!
Є два шляхи світити людям –
Згорати свічкою чи дзеркалом служить,
Ото ж пройди своє життя смиренно
І на вівтар Всевишнього зложи.
Світи, згорай – на благо, щастя інших
Можливо, саме в цьому твоя суть
Коли й твоє життя уже минеться –
Його у душах інших віднайдуть…
ПРАВИЛО 8.
Життя твоє залежить лиш від тебе
У тебе все для цього справді є!
Вкладай у справу мудрість, коли треба
І мужність, котра сили додає.
Життя – пригода, шлях безмежний.
Сміливістю по ньому ти ступай,
Бо тільки страх здолає твою мрію
Ото ж ти страхові її не віддавай!
Усе, що є, усе, чого добився, –
Зумій із розумом в життя вложить,
Тоді воно і каверзним не буде
А дивом стане кожна його мить…
Тому, хто йде, Світ відкрива дорогу,
Якщо він йде до світлої мети.
Бо тільки там спіткнешся знову,
Якщо забув куди і нащо йти..
ПРАВИЛО 9
Учись в собі знайти потребу
І кожну відповідь в собі,
Можливо, те, що посилає Небо
Покликано для тебе і тобі.
Навчися думати, чекати,
Спостерігати, чути все…
Бо варто відчуттям сприймати
Що сенс найбільший нам несе…
І в буднях ти відшукуй нову силу
Натхнення жити, діяти. творить
Повір собі, бо ти – у світі сила,
Струна чарівна у тобі дзвенить!
Ступай сміливо без вагання,
Без сумнівів і без лихих тривог
Прийдеш куди веде кохання,
Якщо цього тобі бажає Бог!
ПРАВИЛО 10
Ти народився, щоб збагнути
Навіщо Всесвіт поманив –
Спіраль подвійну розгорнути,
Що в підсвідомості прорив…
Нам мудрість не дається Богом
Її потрібно і відкрити, й віднайти,
Пройшовши шлях і не одну дорогу
От тільки путь цей робиш саме ти!
І те, що видається результатом –
Насправді лиш начало всіх начал,
Тому ступай в життя відкрито
І правила його не забувай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
Так часто хвилювання ненароком,
Чи навіть нерозділена любов
В житті стають вони важким уроком,
І в серці боляче бунтує кров…
Якщо сприйматиму її належно,
То навіть катастрофа у житті
За нашим сенсом стежить обережно
І кличе на незвідані путі…
Нас кличе до нових думок вдаватись
Із новим змістом, і новим знанням,
А не до того, щоб розчаруватись,
Чи бідкатися, що життя не там…
Уміти треба душу розпізнати –
Смиренно на її іти урок…
З життям у згоді бути, його знати
І приведе до щастя новий крок…
То ж не пішла моя любов невтримно,
Я покохаю знову і не раз…
Струну душі настрою позитивно,
Бо для кохання знов прилинув час…
Життя не повід розпачу й розпуки –
Воно не любить, хто бува слабким.
Я не беру підручник для науки
Хоч, може, бути знов урок страшним…
Не треба суму, зайвих сліз страждання,
Шукати варто плідний шлях буття…
Бо той, хто здатний знову до кохання
Той гідне має право на життя…
Навіщо це було зі мною?
Куди повинна далі йти?...
Якщо ж любов іще живріє,
Свій шлях зумію віднайти…
Я відшукаю свого Бога,
Злечу у зоряну блакить…
До совісті схилюсь смиренно,
Що у душі моїй горить…
Навіщо послано це Небом,
За що наказана була,
Куди іти, як далі жити,
Якого ще чекати зла?...
Ця аксіома дана Світом –
Що жити треба й далі йти!
Хоча й спіткнулася я знову –
Своєї досягну мети.
Своє кохання для добра я,
Від серця людям віддала,
У цьому щиро, не для слави,
А просто-напросто жила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Куди б не вели всі життєві дороги,
Завжди пам’ятаю ранковий той цвіт
Ту річку і луг із дитячого краю
Ту рідну стежину в дитинства мій світ…
Бо ж там, у дитинстві, жила я насправді.
Із нього моє почалось джерело
Чого б не бажала в житті досягнути –
Усього початком дитинство було…
В дитинстві навчилася щиро любити
Без користі й зайвих підступних думок.
В дитинстві й кохання зуміла згубити,
Тому на дорослий й не зважилась крок …
З дитинства не навчена бути слабкою
Як квітка, що виросла між бур’янів.
Росла не в теплиці, міцніла до болю, –
Тому ворогів пізнаю з перших днів…
Напевно, для світу цього я насправді
Не навчена бути міцною завжди,
Бо вчили добро тільки людям давати
Насправді ж не цьому навчались вони…
Дитинство не можу згадати як казку –
Казок не буває жорстоких таких…
І хоч огортали батьки тільки в ласку –
Життя ж завдавало сюрпризів гірких…
Мов книгу гортати, хотілося жити
Де світ пізнання й чарівних хвилювань…
Та навіть тоді, як у школу податись –
Життя завдало мені нових страждань…
То ж завжди, коли мені важко і сумно,
Себе уявляю я вітром в лугах,
Чи зіркою в небі, чи каплею в морі…
Не тягне в дитинства полинути край…
Не можу в дитинстві себе уявити
Дівчам босоногим, якій все одно
Чи вечір, чи ранок, весна, а чи літо,
Бо тільки б таким безтурботним було…
Не можу шукати спокою у пісні,
Що мама співала мені залюбки,
Не можу збагнути магічності книжки,
Що першу читала не ішовши в садки…
Здавалося завжди мій берег дитинства
Повинен мене вберігати в житті…
Та тільки таким небезпечним здається,
Як й нинішні сходинки завжди круті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Тут не театр, хоч є свої «куліси»
Де тиша і «суфлером» монітор…
Тут люди поміж вічністю і світом,
Я – кардіолог і сама собі актор...
«Прем’єра» завжди з вечора до ранку
Без репетицій, кастингу і проб…
Лиш Режисер Небесний тільки знає
Життя в фіналі, а чи Вічний Сон…
Нема партерів, нема лож, балконів,
Нема афіш, анонсів, глядачів…
Лише серця, що в болю стоні
Чеканять тиху музику віків…
Тут кожен день як крапля воску,
До дна спливає в Чашу Небуття –
Долаю сумніви й тривоги –
Бо у моїх руках чуже життя!…
Чужого горя не буває в світі,
Як не буває й сліз чужих гірких,
Бо й власне серце завмирає знову
У мить, як монітор притих…
Молюся Господу думками,
Німіє слово та душа кричить…
Я ж не факір, не маг між вами –
Тонку безсильна зупинити мить!
Всевишній, дай мені розради
Дай сил, терпіння в боротьбі
Бо Ангел Смерті тут чатує,
Життя вручаючи глухій пітьмі…
Ніхто не хоче помирати –
Бабуся ти, чи легінь. чи дитя…
І скільки б не прожив ти часу,
Всі мають право на земне життя!
Так часто Господа благаю
Молю за тих, чужих, в моїх руках,
А сил й відваги вже не маю
Для себе в Бога попросити благ!
Тому без слави і овацій,
Я граю роль, що Бог послав,
Життя я іншого не маю,
Хоч скромний мій репертуар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
Так, безперечно, кожен має думку –
Окрему думку й погляди свої…
Про те, що важить Ненька -Україна
І чим для кожного слугує у житті.
Та кожен з нас, напевне, поміркує,
Замислиться, зупиниться на мить,
Крізь серце душу ніжно пронизає
І Неньку нашу завжди захистить.
Чи є у світі більш химерна,
Містичніша, рідніша і свята?..
Комусь, можливо, і така мізерна,
Але для нас вона Планета вся!!!
Можливо, часто і не уявляєм,
Де саме ми живемо, хто ми є?…
Але насправді, у Європі з найдавніших,
Ми нація, що й генетична пам'ять є!
Тисячолітня пам'ять наших предків
Що землю з степу в житницю створив
Ми ж не прийшли сюди нізвідки
Нас Бог на цій землі благословив!
З теренів ми нікого не прогнали
І не нав’язуємо силою свій лад.
Та, водночас, чомусь завжди нахабно,
На Україну зазіхає «старший брат»
Та ми – народ, що витримав чимало –
Асиміляційну ту політику лиху
І геноцид, і етноцид безщадний,
Тотальне нищення всього, що на шляху!
І знову стоїмо на роздоріжжі
Відроджуючись в муках світових…
І шлях крізь терни знову нам судилось
Прокласти поміж днів сумних…
Ми – УКРАЇНА, не “окраина” імперій,
Чужих країн, що зазіхають на наш дім!
Суспільство наше знову лихоманять
Хвороби вроджені, а чи набуті від катів!
То ж прокладімо крізь багно обману,
Лихої, тихої підступності «братів»,
«П’ятих колон», «братніх укрАинцев»,
Шлях для нащадків в пам'ять про дідів!
Не допустімо доторкнутись до Святині –
До України рідної землі!!
Зуміймо недвозначно визначитись
Самого себе віднайдімо в душі!
Погляньмо ж не крізь призму аберацій
Що як замулене все викривляє скло…
А подивімося дитячими очима
Щоб відігнати з України зло!
Як чоловік закохано дружині
Їй душу й серце покладімо на вівтар!
Щоб не ганьбити пам'ять крові знову
Тих, хто за неї голову поклав!
Бо ми є плоть від плоті України,
Землі, за для котрої живемо
І де б не мешкали, де б не кидала б доля,
Якщо у ній і народитись не дано!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
Мріяла душу тобі віддати –
А Ти серце моє потоптав
Я плекала «деревце надії» –
А Ти гілля йому поламав.
Я чекала палкого тепла –
Ти холодною кригою став…
Я збирала промінчики Сонця –
А Ти в Чорну Зорю їх зв’язав.
Я розводила хмари в блакиті –
Ти страшні буревії скликав.
Я бажала в засуху води –
Ти ж пекельним вогнем запалав.
А коли я Весну зустрічала –
Ти холодні сніги посилав.
Віднайшла серед степів стежину –
Безтурботно її ти зорав…
Я жила на Землі ... –
А ти долю в далеких сузір’ях шукав…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2011
Кохання без взаємності нещасне?
Та чи бува нещасною любов?
Це ж те, що найпрекрасніше на небі
І на землі бунтує нашу кров…
Навіщо ж зародилося у серці –
Оце глухе наївне почуття?..
Для того щоб душа твоя воскресла
І тіло не лінилось діять до життя!
Це пристрасть, що кипить у грудях,
Це таїна незвідана віків…
Кохаючи, сама того не знаєш,
Що до нових уже ідеш світів!
Коли ти серце щиро без зупину,
Без залишку, до капельки душі
Коханому складеш у жертву,
Тоді лиш сили оживуть в тобі.
Це не омана, не гірка байдужість –
Це просто твоє право на життя…
Якщо ж тебе ніколи й не полюблять,
Не стримуй волю добрим почуттям.
І не кажи, що цього не потрібно
Якщо на це Господь благословив
Бо ж й волосина не впаде із тебе,
Якби цього Він дійсно не хотів…
Поглянь очима іншими на правду
Ніхто іще кохання не втаїв!
Спіши розкрити свою душу
Політ дай помислам своїм.
Кохання вірне надає відваги
Думкам і принципам святих чеснот,
А серце у поєднанні з духом
Пісням додасть нових високих нот.
Цей трепет найніжніший, що у грудях
Бушує ніби справжній ураган –
Він тільки принесе тобі наснаги
І новий зміст надасть твоїм словам…
Так не бува, щоб бажане і дивне
В житті реальному завжди було,
Тому, напевно, в кожному з народів
В казках свій відгомін знайшло…
Ти ж не Принцеса, не Богиня
Чому ж вважаєш, що лише тобі
Кохання легко так ото прилине
Не тільки в ніч у чарівному сні?…
Можливо, в світі ти не та єдина,
Кого шука постійно він в думках…
Та чи від цього справжнім він, реальним
Стає все менше в серці й почуттях?
Кохання не чека від тебе дяки,
Воно не зна, напевно, що дарма,
Можливо, зародилося у серці
І ти ним тішишся щодня сама…
Воно прийшло, бо ти весь час благала
В душі своїй найбільших почуттів
Всевишньому молитви посилала,
Із найщирішу низку слізних слів…
Ти ж бо бажала палко покохати,
Забувши, що кохання вічне ждеш…
Рішив Господь кохання тобі дати,
Бо не кохавши так ти і помреш…
Можливо, саме Божа була Воля
У тому, що чомусь, завжди дарма
У душу нишком почуття влітало,
Коли для нього ти була чужа…
Чужого, значить, знову покохала
А, може, знову нові помилки
На твою долю Небо дарувало,
Можливо, за якісь чужі гріхи…
І знову це не твій отой єдиний,
Ти ти для нього зовсім не така…
Чому, насправді, ти така безсила,
Щоб твоя доля дійсно розцвіла?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2011
Була закохана шалено…
І без взаємних почуттів…
Себе примусить мені важко
Не говорити щирих слів…
І марно, що, можливо, знаю, –
Любов набридлива була,
Нав’язлива моя турбота,
Можливо, й болю завдала…
Я розуміла – досаджає
Коханому моя любов,
Бо почуттями заважаю,
Турботою хвилюю знов…
Я намагалася підтримку
І дійсно друга віднайти,
Хоча давно ти був єдиним, –
Я в небуття не хочу йти…
Все видавалося не добрим
І якось на перекосяк…
Бо щоб для тебе не робила –
Усе виходило не так…
Я спілкуватися не вмію
Як з другом, бо тебе люблю…
За тебе душу я віддала б,
Щоб тільки не згубив свою…
Можливо в чомусь помиляюсь –
Дарма нав’язуюсь тобі…
Та лиш для себе я зізнаюсь,
Що ми реально не чужі!
Могли б дружити безперечно
І дружбу нашу берегти,
Але занадто небезпечно
Мені з тобою поряд йти…
В твоїх очах – моя загибель…
В твоїх словах – моя печаль…
Бо я ще й досі не навчилась,
Що нереальна ця вуаль…
Цінуєш дружбу ти даремно,
Бо в тобі друга не знайти,
Я намагатимуся чемно
З життя твого якось піти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Згадай хоч іноді мене,
Якщо цінуєш наші ночі.
Так часто згадую тебе!
Твої п’янкі бажанням очі…
Життя підступне і лихе
Чомусь лиш сльози посилає
І тих, кого я так люблю
Від мене завжди відбирає…
Кого на край землі несе,
Кому сутану одягає…
А найстрашніший той момент,
Як в Небо, раптом, відправляє…
Чим засмутила Бога я,
Чому покарана коханням?
Невже тому, що в світ прийшла
Наперекір всім небажанням?
Для мене долі не знайшлось –
Життя цього не планувало?
Бо не повинна я, мабуть,
Родитись, як зоря вставала…
Душа ж моя жила завжди –
Не знаю –котре їй століття…
Тому й тримаюся землі,
Мов корені верби і віття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Ця пристрасть засліпила розум
Її не можу оцінить –
Благаю Небо, – будь зі мною,
Та почуття твоє ще спить…
В себе не хочу закохати,
Бо не принижу почуттів.
От тільки ти повинен знати –
За те молюсь, чого хотів!
Я знаю, що чужа для тебе…
А слово «друг» – це просто тьма,
Щоб поміж нас межу створити
І в це повірила сама…
Прошу Всевишнього й благаю,
Щоб тільки пристрасть це була,
Бо пристрасть безвісти зникає,
Якщо кохання не знайшла…
Я не шкодую про хвилини,
Що віддала тобі не раз,
Можливо, просто для бажання,
Ще не настав той слушний час…
В житті моїм уже чимало
І випробовувань було…
Мабуть, завжди того є мало,
Що б у коханні не цвіло?...
Бо це, як іспит той у школі –
Якщо завжди його учив,
То лиш тоді здаси належно,
Так, щоб провалу не вчинив…
Життя ж мене щоденно вчило
І вчить чимало з кожним днем,
Та тільки часто на даремно, –
Бо почуття в душі несем…
Я спробую і цього разу
Піддатись вишколу життя,
Не намагатимусь зусиллям
Нести себе у небуття…
Все що було – було зі мною,
А все що буде – теж дарма…
Змирюся я, як Божа Воля,
Щоб залишалася сама!
Не понесе ж мене рутина
По течії, звичайно, вниз,
Але дарма, що я людина –
Ще піднімуся птахом ввись…
Я віднайду оте взаємне
І щире справді почуття,
Прийму нове благословення, –
З Небес оспіване життя!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2011
Ти скажеш – Мовчи!? - Замовчу!
В душі ж все одно, я невпинно кричу…
Кричу, задихаюсь і плачу,
А серце у грудях, як маятник скаче.
Розхитані нерви – не знайдемо лік!
Кому ж до снаги мій подавлений крик?
Цинізм через край... – я нічого не хочу.
І вище себе вже самої не скочу.
Зашкалює гнів наче пар у печі ...
Пронизує біль… я – не та! Всі – не ті!
Злітаю униз, все напевно дарма,
І рветься до болю душевна струна…
Як тросом байдужості рве моє тіло,
Що в пастку пронизливу мовчки влетіло
Слабка оболонка пручається сміло,
Бо жити німим і воно не хотіло.
Не треба кричати – ти можеш, ти сильна!
Мовчанка пекельна пронизує тім'я …
Морозна жарина спішить у глибини
В Сніжинку крихку перевтілюсь з Людини!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2011
Можливо, я на світ цей поспішила,
Чи ти, чомусь, занадто забаривсь…
А може, Небо так пожартувало,
Щоб долі наші тут пересіклись…
Коли дівчаток смикав за косички,
Тайком бува прогулював урок –
Під дзвін церковний я тоді ступала
Та сукню підбирала під вінок.
Коли хлопчиськом бігав безтурботним,
Ганяв м’яча під гамір дітвори –
Я колискову синові співала
І раннім-ранком й пізньої пори.
Коли іще не відав як кохати,
А цілувать дівчат сусідських йшов, –
Я гіркоту уже відчула втрати, –
Позбулась шлюбних «золотих оков».
Коли здалось, що життя минуло
Й надія в чашу небуття сплила –
Кохання знову заживріло в серці
І жар той душу нишком спопеля.
Я не дозволю трепету померти
Серця палкі не спинить поговір.
Вони не знають паспортного віку,
То ж в щирість почуттів моїх повір!
Тебе кохаю я без гороскопів
Хоч не плекаю я надії в майбуття,
З тобою я жива і хочу жити,
Які б сюрпризи не дало життя….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011
Кружляє знову містом заметіль,
І сніг на вікнах як мереживо фіранок.
Зима нам стелить цю м'яку постіль,
Малюючи на склі новий світанок...
Духмяна кава за одним столом...
Мовчанка, як ніколи, не до речі.
В обіймах поглядів п’яніючи сповна,
Ми розіп’ємо аж до дна цей вечір.
Хоч сенсу вже немає в почуттях –
Надія наче кава чорна остиває...
Та відчуваю, що цей чистий сніг,
Сьогодні від серць гарячих тане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011
Не завжди жовтіє листя,
Опадаючи від часу…
Не завжди німий той спокій,
Що сплив у Життєву Чашу…
Минуле не завжди знає,
Чим гірко терзало душу…
Та дійсність наказує знову,
Що сильною бути мушу!
Той крок, що веде в майбутнє,
Тендітність бентежить часу, –
Надію дає на завтра
І долю карбує нашу…
А день, що малює Осінь,
Пророчить нове кохання
Вогнем пронизає душу –
Зоря розгориться рання.
Бо осінь – це тільки шелест,
Потоків гірських спочинок,
Деревам холодний спокій
І старт молодих сніжинок…
Це кроків життєвих шепіт,
Під шум невгамовного літа,
Це погляд в стрімке минуле,
Яке не дарма прожито…
Холоднії йтимуть зливи,
А день пропливе у вічність –
Хай серце тремтить і далі
Щоб в кригу не оповитись…
Хай пам'ять сплете безмовність
Стираючи звук страждання,
А подих нового часу
Надію дає бажанням.
В життя, як в природи цикли
То "вдих", а то "видих" тайни
То весну в душі стрічаєш…
То крига вкриває давня.
Можливість руйнує сумнів,
Бажання долає ліність…
Вдихаєш на повні груди
Чи знову втрачаєш пильність.
То ж так воно завжди буде –
Далека безсмертя тайна, –
Весна у тобі чи Осінь,
Чи може й Зима вже рання…
Не дам подолати душу
У «вдих» трансформуюсь знову
Не дам розтоптати Весну
Розкрию підступну змову!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296707
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2011
Плід покаяння і величний, й незліченний.
Бо Покаяння – запорука райських благ,
Небесних і земних шляхів крізь терни
Короткий, а чи довгий ти долаєш шлях.
Де грішника чекатиме страждання,
Покута, сльози, покарання за гріхи…,
Там праведник купається смиренно
У благодаті Божій, що породжує віки.
Бо нагорода щира на землі і в небі
Від Бога нам за хрест такий важкий,
Якого не цуратимешся нести,
Не впавши духом стрімко вниз.
У Покаянні радість й дійсна сила
Душі і тілу, що сплелись в тобі,
Реальний спокій і нове спасіння
На Богом, мабуть, кинутій землі.
Це Царство Боже, що в людині,
Яка приносить щире каяття,
Вже тут з Всевишнім поєднавшись,
Не погубити щоб земне життя…
Плід покаяння – це вінець чесноти,
Саме блаженство, що лікує нас…
Чесноти ж переповнять серце,
Що їх Господь для нас припас.
Тому що гріх – це пристрастей страждання,
Що через них Диявол мучить нас, –
Зневіра, гнів і блуд, й блюзнірство –
Для християн важкий скорботи час…
Плід покаяння від гріхів очистить,
Диявольський здолає смертоносний вплив…
І шлях до змін і прагнень нам відкриє
Буттям із Богом душу увінчає він…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296706
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2011
Там таїною ночі повні,
А море синє, що подібне снам,
Дрімають там, під шелест хвилі,
Чарівні Феї, що ковзають тут і там…
Про те, що снилось, а чи трапилось зі мною
У такім чудовім і далекому краю
Такою ж загадковою весною,
Я вам, як можу, нині розкажу…
Колись, можливо, безтурботною була я
Не знала горя, труднощів, проблем,
Здавалося, що дійсно щастя знала
І огортаюсь щиро з кожним днем…
Там, де лиш неба простір голубий,
Сиділа, ніби, я на самому краю…
На скелі, розсікаючій прибій…
Та раптом запримітила Змію…
Долаючи вже хвилю не одну,
На берег прагнула знеможена вона,
Але в бурхливе море без жалю
Її тягло у прірву й пастку дна…
Раптова жалість огорнула вмить,
Я руку у хвилю тихо простягла
І вперше страх відчула лиш тоді,
Змія як міцно руку сповила…
Інстинкт стряхнути смертоносну вниз,
Зізнаюся, я вгамувала з жахом…
І отут мені почувся ніби свист:
- Мене не бійся ти, невдахо!
Я стара Фея, мені сотні літ,
Мені відомі всі твої турботи –
За порятунок відкриваю я секрет –
Послухай рад зміїних ти допоки.
Ти всіх скориш шляхетністю й добром
І твій не згасне вогник в піднебессі,
Коли ти будеш правил стерегтись
У вчинках, мові й навіть безголоссі…
Тим, хто в потребі, не скупися – відкривай
Скарбничка ж у душі твоїй бездонна…
Тим, хто безвірний – ти Надії додавай,
Любов’ю, Вірою зігрієшся ти сповна.
А перш, ніж мовити, завжди,
Подумай, чи вартує мова всього.
Адже, крім того, хто насправді ти,
Ніколи вже не скажеш більш нічого.
Вклоняйся старості і юність люблячи,
Від заздрості частіше вберігайся,
І, якщо в іншому себе не віднайти,
За це на Бога ти не ображайся.
Помилки друзів завжди вберігай
Від таємничих ворогів підступних.
Про друга, ніби мати, клопочись,
А з ворогами будь же недоступна.
Та пам’ятай, минуле мчиться в даль
І лиш думками знову повернеться…
Та в ньому, ще відлуння вічний крик
І біль, що в тілі духом зветься.
Не бійся ти нічого й не біжи
Від клопотів життєвих у турботах.
Лиш дружбу й честь до смерті збережи,
Все інше – не приносить спокій.
Все буде – сльози, ревнощі і гнів…
Вбереш усе ти по життя дорозі.
За горе й зло, що заподіють тобі,
Безневинний мстися не в змозі.
Заповни працею пустоти у житті,
Утіх дозвільних уникай смиренно,
А зерна миру і любові бережи –
Поля душі ти засіваєш не даремно.
Любов'ю гордо завжди багатій,
Тоді й до тебе слава добереться…
Адже не даром сад буття розцвів –
Ім'я твоє ж бо Божим Даром зветься.
Сказала – й зникла тихо в глибині…
Чи спала я, чи ні у такі миті?..
У небуття пропала назавжди
Тай до сьогодні сон цей ніби сниться…
Уже, напевно, близиться межа,
Мій вік усе коротшим видається…
Та настановами такими я живу
І лиш таким моє життя вдається!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295811
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.11.2011
Як твердять стародавні міфи,
Незнаю скільки сотень літ чи дат
«Андрогіни-люди» населяли
Найцнотливіший Едему пишний Сад.
У цих істотах рівних два начала
Ввінчали досконалу суть одну:
Для їх краси і Всесвіту замало, –
Затьмарять й найзвабливішу Зорю.
Найніжніші, наче горді лані,
Що схилились граціозно до струмка,
А коли єднались голосами, –
Пісня їх чаруюче плила.
Свіжим подихом, а не в зітханні
В піднебесся линув вільний дух,
А стук сердець, як ритми чари.
І Богів вчаровували слух.
Гармонія вливалась в досконалість,
Владик перевершивши в сотні раз
О цим вони і розгнівили Бога…
«Їх знищити!» – гнівно пролунав наказ.
І на чистій голубій блакиті
Згустились хмари грозові. –
Богів же гнів безжальний та пекучий,
Що лезом гострим блиснув у пітьмі.
Пронизала грізна блискавиця,
Феєрверк і спалахнув, і згас…
Меч вогняний торкнувся Андрогінів
Та у тілах безжалісно погас…
Тьмяний промінь пробивавсь крізь хмари,
Сумом вкривався весь Едемський Сад,
В блаженстві Боги святкували, –
Бо позбулися вже людей без вад.
Тепер усі оті слабкі створіння
І Андрогіном вже не назовеш, –
Розпалися на різні половинки, –
А ні краси тобі, а ні чудес…
Втрачала велич їх полярна сила:
Одній частинці залишилась "Інь",
Інша "Ян"-ю володіти стала, –
Розділяючи жінок й чоловіків.
Нежданно якось, ніби ненароком,
Жінка так ніжно чоловіка обняла,
Що грянув грім, земля здригнулась –
І сила Андрогіна ожила!
Знов величчю краса буяє,
Досконалістю щасливий день…
Тоді у люті невгамовні Боги
З Едему вигнали отих людей.
І безсердечно по Землі, безладно
Порозкидали світом й за моря
Ото тому шукаємо й понині, –
Бо половинка в кожного своя…
Якась чомусь безмовна, дивна Сила
Нас п’янить й чарує, як дурман, –
Бо половинку намагаємось зустріти,
Щоб в душах знов розсіявся туман.
Щоб і свою здобути досконалість, –
Красу свою примножити в віках,
І щоб душа єдина, спільне тіло
Із поцілунками палкими на устах.
Лише своєї прагнем половинки,
І спільну долю на своїй землі,
Так щоб єднанню заздрили і Боги,
Упокоривши свій нестерпний гнів.
Тому, напевно, так приречені навіки
Блукати світом я і Ти…
Допоки знову не зіллємося у парі,
Щоб силу цю чудову віднайти.
А Сила ця, що ще Коханням зветься,
Повік нехай крокує по Землі,
На поклик людства завжди озоветься,
Щоб сенсу було більше у житті.
*Андрогін — міфічна істота, що володіє ознаками обох статей. Згідно міфології, за те, що Андрогини загордилися своєю силою і красою, Боги розділили їх надвоє і розсіяли по Світу і з тих пір люди приречені до пошуків своєї половини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295810
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.11.2011
Моя земля – це Україна!
Це стежка по якій ступаю я…
Це Чорне чи й Азовське море,
Карпати і Полісся, й шахтарів земля…
Крим і Поділля, і Волинь з Донбасом,
Долини квітів і Дніпрова течія…
Трембіта й загадкові косогори,
Стрімкі потоки, водопади і поля!
Моя земля – це Україна!
Це вишиванка, що веде в життя
Це – Батьківщина, колискова пісня…
Це рідний дім і вишня край села…
Батьківська ласка і турбота неньки,
Їх настанови, як до школи йшла…
Дитинство й казка, юність і тривога…
Вінок розмаю, що до церкви віднесла.
Моя земля – це Україна!
Це рідний дім, де затишок й сім’я.
Де завжди із любов’ю наші рідні.
Чекають, чи повернуся і я…
Це світ краси, історії й талантів,
Де славні лицарі – Сірко чи Кармелюк,
Мазепа, а чи й Сагайдачний
Життя віддали не для наших мук…
Моя земля – це Україна!
Це і бабуся, і маленьке дитинча,
Що в сповиточку чує рідну мову
І нею перші промовлятиме слова…
Це ті ж слова, що давнину глибоку,
Ще прабабусею наспівані колись
Це й ніжний шепіт почуттів коханих,
Що наче квітка від нектару налились…
Моя земля – це Україна!
Гомін полів, лісів і рік…
Переткана калиною, барвінком…
Вишневим цвітом і лелеки крик...
Веселка що завмерла в водопадах,
Скупавшись після нової грози…
Спів жайворонка, а чи соловейка
Як таїна ще ранньої пори…
Моя земля – це Україна!
Це не земля німих рабів!
А золотий запас народу
Душі, що не лякалась бід!
Не вмерла з голоду з розрухи
Хоч плакала засуджена не раз,
Та з попелу нетлінно повставала
Допоки дух її незламності не гас!
Моя земля – це Україна!
Це пісня щира, як молитви мить,
Бо зазвучить –здригнеться серце,
Підтримає, зігріє, захистить…
Ніхто не залишається байдужим,
Як тільки затремтить її струна
І скам’янілий забажає жити
Й свої, можливо, добавлятиме слова.
Моя земля – це Україна!
Нев’януча окраса для життя,
Духовність і культура зросту
Народного визнання й пізнання.
Супутниця з народження до смерті,
Порадниця у смутку і жалю,
Мій компас й провідник життєвий
Без неї просто я не проживу!
Моя земля – це Україна!
Це завжди рідна хоч й опалена земля…
Страждальниця пожеж і воєн,
Вона й сьогодні, як завжди, жива!
Відлунням давнім скроплена нещадно,
Середньовічним нападом чужинців
Протоптана, сплюндрована була…
Й пекельне полум’я Чорнобиля пройшла...
Моя земля – це Україна!
Задумуюсь над долею її,
Сягаю думкою в глибини
Тих давніх нелегких віків…
Так щиро співчуваю Ненці,
Омитій водами могутнього Дніпра,
Наділеній багатством сили,
Що наче птиця Фенікс ожила!
Моя земля – це Україна!
Чимало лиха часто бачила вона...
Напади злісні й орди половецьких,
Татар-монгольських завойовників пройшла,
Спливала кров’ю в Січі запорожців,
Як голос їх від болю затихав …
Вмивалась гірко і сльозами сиріт…
Коли фашистський чобіт їх потоптав…
Моя земля – це Україна!
Хто ще ходив незваний по землі?
І сотні міст і сіл палив безщадно,
Її понищив найцінніший цвіт?...
Та із пожару як вінок лазурний
Могутній Київ знову повставав,
Вкривався ніжно він каштанів цвітом
І ще сильнішим й дужчим став!
Моя земля – це Україна!
Невже цю землю можна не любить?
Людей її, що тут живуть щоденно
Чи на чужині, може, серце стукотить…
Любов не може бути бездіяльна,
То ж збережімо наші надбання,
Що вже ніхто не смів її топтати –
Моя ЗЕМЛЯ ЖИВА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294192
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.11.2011
Ми – українці! - однієї крові!
Ця кров свята, як і свята земля,
Страждальна солов’їна мова,
Чи наша думка, а чи пісня чарівна!
Нам знову відмовляють в існуванні,
Як і століттями, як сотні літ тому…
Нав’язують чужі думки й закони
Чужу молитву й мову нам чужу!
Невже ми дійсно те нікчемне бидло,
Спроможне тільки колупатися в землі
Чи жерти сало з горілякою до здуру?...
Допоки керуватимуть чужі?
Невже Держава наша не потрібна,
А мова дійсно вигадана в снах?..
Герої наші –зрадники…, бандити?...
Невже терпітимемо так от мовчки крах???
Невже ми зрадники (цікаво лиш, для кого?).
І, що гріха таїти, й по сей день
На жаль, і Світ сприймає Україну
Крізь призму поглядів таких людей…
Ганебних, давно згнилих й засмерділи
Стереотипів, що ганьблять наш край
Що звуть себе гарантами держави,
А лиш неслави прибавляють нам!
Чому ж і далі Україна, й сьогодні знову,
Невідомо що… Terra Incognita…
Така собі, якась така земелька,
І достеменно не відомо хто там хто?
І це – про нашу мислять Україну?
Яку ще двісті, а чи більше літ тому…
Мандрівники Елладою так ніжно називали
І нарекли її в Елладу Степову?...
Вас заклинаю й закликаю слізно
Тож схаменімось хоч тепер усі!
Ми ж українці! Рід у нас славетний
Не допустімо знову потоптатись по Землі!
Відкриймо світові «незнану Україну»,
Як джерело славетних древніх сил,
Щоб нас любили, дійсно, як Державу,
А не як новий інтерес чужий!
Ми здатні дійсно й тих серця зігріти,
Котрі в зацупленні байдужому живі
Розвіяти сморід підступних міфів
Стереотипів, а чи викривлень лихих.
Ми здатні показати Україну
Такою, як насправді вона є
Яку ми любимо і носимо у серці
І на чужині в молитвах вона живе.
В нас шлях один від нині і на завжди –
І не зв’язаний він на московський «путь»
Не може бути «малоросійсько-хохляцьким» –
Такі союзники нас до добра не доведуть!
В нас Україна – це своя Держава
Окрема ніби космос чи блакить,
Не можемо ми бути схожими на інших
Бо в України є своя духовна мить!
І не бажаємо ми бути як сусіди
Як будь-хто з будь-яких земель,
Бо це те саме, щоб твій син чи донька
Лишень сусідський святкували б день!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294191
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.11.2011
Я ніби Папороті Цвіт,
Що в темнім лісі жде своєї ночі,
Коли нарешті той прийде в життя,
Що мого трунку скуштувати хоче...
Коли бажання огорне його...
І крізь роки пройде він,
Крізь тернини,
Для того, щоб відчути, де воно...
Кохання щире, що поповнить сили.
Прокинься врешті від життя –
Збагни чого душа бажає...
Та забери мене із небуття
І серце знову цвітом забуяє!
Не в силах більше жити у пітьмі,
Не хочу смутку бачити і горя...
Лиш для кохання я бажаю жить –
Для того, щоб всміхнулась доля!
Щоб знову в серці вогник запалить
І вже ніколи не згасати під дощами...
Я для коханого бажаю жить
І кожну мить ділитись почуттями!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17708
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2006
Чому життя таке підступне?..
Кохання, ніби вірус злий,
Пронизує і душу, й тіло,
Хоч розумію – ТИ ЧУЖИЙ...
Чужим не може бути Сонце,
Хоч світить не лише мені...
Чужим не може бути вітер,
Хоч не одна я на Землі...
Чужі дощі.., сніги.., морози..,
Тумани й навіть небеса..?
А де ж воно – МОЄ НАСПРАВДІ?..
Невже лиш в серці пустота..?
Я безталанною родилась
І невезучою зросла...
Тому, напевно, я навчилась,
Як в душу не впускати зла..?
Бо, як природа, що в морози
Затихне й ніби просто спить,
З весною сонце зустрічаю
І серце полум’ям горить.
Кипить в мені жага бажання!..
Бурлить душа, як ураган!..
Бо знов прокинулось кохання –
Густий розсіявся туман...
Туман, котрий вказав дорогу
На путь, яким ступаєш Ти!
Я щиро вдячна долі й Богу,
Що допоміг Тебе знайти!..
Можливо, знову це помилка,
Можливо, марево, дурман..?
Та я жива і хочу жити,
Хоч небезпечний цей обман!..
Можливо, в цьому Божа Воля,
Призначення.., життєва роль..,
Щоб знову й знову прокидатись
І не згасав душі вогонь..?
Не кожному судилась доля –
Сім’я.., стабільність без турбот...
А я ж на світ цей появилась,
Щоб шлях долати до висот!
Щоб, ніби свічка, що згорає,
Теплом укутувати всіх...
Так і життя моє минає
І час на місці не стоїть...
Я не дозволю смутку й горю
Очей торкнутися моїх!
Свій шлях пройду крізь „терни” гордо,
Щоб відродити радість й сміх!
Щоб кожну мить ділитись щастям,
Щоб дарувати всім тепло!..
Раз не судилося кохання,
То щоб і лиха не було!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2006
Можливо, не буває грому в листопаді...
Та він гримить, як серця передзвін,
Бо нам, напевно, вже не бути в парі?
І дощ про це усьому місту розповів.
Душа моя, неначе у тумані,
А в серце сум із вітром залетів...
Я, як природа – знову у обмані
Даремно мрію про весняний відгомін...
Хоча гроза бушує й світлом манить
Та завтра сонце тепле не зійде –
Мені ж тебе даремно виглядати –
Моє кохання з листом опаде...
Невже йому судився вік короткий?
Як мить, як блискавка в осінніх небесах,
Воно не впору заживріло в серці,
Та відлітає, ніби в вирій птах.
Воно прийшло з весняним громом...
Заквітло у троянди пелюстках...
Сьогодні ж знов з грозою відлітає...
Дощем бринить в моїх очах...
Це тільки дощ, а не розлуки сльози,
Бо світлий розум не бажає сліз.
Та я – жива, і я – дитя природи,
Тому цей ливень у мені проріс...
Можливо, завтра буде вітер,
Можливо, землю снігом замете...
Боюсь лише, щоб з вибриком негоди
Не стало серце зовсім кам'яне...
Боюсь, що лід цей не зруйнує
Ніщо у світі, навіть навесні –
Підступна доля знов мене погубить
І щастя даруватиме лиш в сні...
За гріх якийсь мене карає Небо,
Чомусь Всевишній хоче покарать...
Мені б навчитись мудрості в природи,
Щоб з кожним роком весну зустрічать.
Та я – не квітка, щоб кохатись з сонцем,
Не вітер, що в обіймах гне траву...
Моя весна життя – давно минула
І свого літа вже не здожену...
Боюсь, що осінь прийде одинока
І лиш тоді гримітеме гроза...
Якщо вогоньі запалає в серці –
Та я ніколи вже не буду молода...
В осінній холод весну не розбудиш,
Хоч скільки б громів не зібралося в один,
Хоч сотні зарев запалає в небі,
Та скільки б теплих не було хвилин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2006