Те́пло сьогодні, мов літо весну обігнало.
Лежу на місточку, горілиць, у небо дивлюсь -
Он Лебідь летить, он Віз, а за обрій упало Орало,
Чи Плуг ( так бабуня мені у дитинстві казала),
Я вірила їй - вона,- так багато книжок прочитала
Мені, уважно вслухалася я й *мотала на вус*.
Та ось вже, на разі, й сама я в розряді бабусь..,
А кладку в леваді люблю в опівнічній порі -
Лежу горілиць і на зорі квітневого неба дивлюсь,
Падаю в нього... Зорі не зорі, а мов ліхтарі
Обабіч дороги, підморгують милі знайомці старі...
Слухаю ніч, і всесвіт, і тишу *мотаю на вус*.
Колись, коли справ буде менше, я час зупиню,
Між пальців зорі провію, знайду в них перлину,
З усім попрощаюсь, покаюсь, усіх в молитвах пом’яну,
У серці - серпневої ночі віконце відчи́ню.
З кладки, легенько, у небо - таке волошкове - полину..
...................................................................................
Так тепло сьогодні, йшов дощ і уперше гриміло.
*Я иногда ставлю глагол выше существительного.
.........................................................................
Я, она раскинула руки, включая Иисуса и Папу,
- Я есть Глагол. Я тот кто Я есть. Я стану тем,
кем стану. Я есть Глагол! Я живое, динамичное,
вечно активное и движущееся. Я Есть Глагол Бытия...*
Уильям Пол Янг *Хижина* Разговор с Богом.
Замечательно, Анечка. Очень понравилось. Все в нем, в стихе, чувствуется - и сохраненная детская чистота автора, и приобретенная житейская мудрость, и душевная сила... Как-то так
@NN@ відповів на коментар A.Kar-Te, 05.04.2017 - 15:13
Олю, розіклала мене по поличкам, чи на лопатки своїм чудовим коментарем
а можливо й ні, я в високій поезії нічого не розумію 
дякую, що читаєте 
дякую, 
а *знаки препинания* до ПОЕЗІЇ мають відношення, бо з ними в мене іноді біда 
А за повсякденною метушнею - ще і розкіш! 
, я більш нічого не зрозуміла