Стіл. Самотність. Змарніло світло.
Місяця сяйво ллється в кімнату.
Аркуш. Чорнила. Перо, а чи варто?
Вітер співає пісню сумну.
Лист. Пошта. Гуркіт у двері.
Шурхіт конверта.
І руки тремтять. Це заметіль.
Зачиню двері. Чи варто?
Стіл. Самотність. Змарніло світло.
Й куля у напрямку скроні.
І лиш рядок у багряному тоні:
“Я не кохав тебе знаєш ніколи”
Коли вже сонця останній промінь
Промовить літнє своє тепло
Згадай отой най щиріший спомин
Де. Окрім нас, більше нікого
Коли заб’ють по шибках дощі
Осінні, перші, таки холодні
Згадай сердечні оці вірші
Які писав так, ніби сьогодні
Коли вже холоду заметіль
Груднева перша остудить тишу
І ночі темні, і звідусіль
Почуєш серця стук: Не залишу
Коли розквітне весни розмай
Тим першим проліском і крига
Скресає тихо, ти тільки знай
Після зими завше є відлига
( Андре Ільєн-11.08.2017-Жовква )
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
