Олександр Холденко: Дякую, Яно
Можливо й так,та щось ще не знаходить,
паскудників,ні кара,ні біда.
Колаборанти,запроданці ходять,
розплата ж з-за паркану вигляда.
а
Олександр Холденко: Ледь-ледь бринить у спориші стежина,
в траві сюркочуть дзвінко цвіркуни.
Тут не одна всамітнена хатина:
рідня, сусіди, де ж тепер вони?
Живуть давно в чужих краях далеких,
хто там, де зіроньки такі ясні...
Лишились ластівки, іще лелеки,
їх клекіт-спів, як спогади сумні.
Вже поржавіла і скрипуча хвіртка,
не повертаються корівки з пастівня,
ще прилітають в сад старезний бджілки,
біля криниці - постать \"журавля\".
Без квітника,самотньо у садочку,
дрімають яблуні і груші бачать сни...
Посиджу,як колись,у холодочку,
порину в ностальгію, в час весни.
Цвітуть кульбабки і бузок п\'янить,
калини кущ у білому вбранні...
І пісня в спогадах моїх ледь-ледь бринить,
як Галя несла воду у відрі...
Село моє, стара батьківська хата,
стежина у пірчастім спориші...
Багато літ минуло,ох,багато,
пробралась ностальгія до душі.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
