| Сторінки (10/928): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
не бійся…
ми вже вибралися
із Чорного лісу –
вдома…
повік
не одчиним дверей
нікому
не жахайся! спросоння
ранками,
то вітрець
гойдає фіранками:
із тієї кімнати
чужа ворожнеча
не буде зітхати –
стрима-но
і прихова-но
цідити
вицвілим зором
холодну зневагу
проз наше вікно
східно-прозоре
зло –
не приїде:
до кінця наших теплих літ
дух воріт
нікого не впустить
у закритий
подвір`яний світ
…дух споришів
позала́тує рани
потворних слідів
гостей незваних
під розлогим горіхом
душі
кохані мої спориші…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
Карма осені
розквітає весною…
нега́дано,
несподівано і незван-но,
абсолютно
спонтанно!
дуже пишно,
і дуже швидко –
ані сумнівів,
ні засторог нема:
як
з прямовисного каменя,
із самої ма́ківки скелі –
головою у безвість
сторчма!
куди так вірити?
куди спішити! –
ох, пристрасть
весняна ота –
любити!
і що там
та висота…
любити!
істинно –
вогонь і мед!
ніжно і віддано,
щедро…
любити
вже
наперед
…була б то хороша справа,
якби світ
не такий лукавий
Карма осені
зав`язується
літом…
у-літ-ку
вже того цвіту,
безутримно-палко́го,
між листям – не густо видко…
вже по́віви лагідні –
невагомі ле́готи
переходять по́части
у громи і грози…
потаємні любовні ше́поти
прагнуть
до прози…
од піскі́в спекотно,
пустельно віє…
а ми
сприймати прозою –
не умієм…
б`єм
відчайдушно крильми –
здіймаймося!
не приростай
до земного па́долу –
бо це ж – МИ!
удвох! крилаті…
ми… літати…
а вітри́
все частіше з пустель,
а вітри
надувають за́суху,
спеку!
хоч і літаємо,
та не в парі тепер…
по окремих краях
небосхилів –
самотою далеко…
чим ти йому не мила?..
бо зростила
янгольські крила…
і у дитячій твоїй простоті
не помітила,
як у нього
стужавіли
кіг-ті…
закрючкува́вся дзьоб
і у горлянці
охрипли
пісні і щЕбети:
все частіше: «..а – я!..», «а – ти!..»
і цього вже – не зміни-ти…
і
перестань його клика-ти,
щоб до зірок
летіти:
він сам
тебе хоче навчити –
полювати!
кров гарячу, пульсуючу –
пи-ти!..
Лети!
до зірок
своїх нетутешніх
сама
лети…
цього вже
не змінити,
не вберегти…
Карма осені –
ось і вона,
отака величаво-сумна,
безутішна…
нерозкаяна,
грішна
листопад обстріпує крила –
із листопадом боротись несила…
полино́м
пахне осінь і б`янко:
три вдови за столом –
три чиїхось коханки…
три бермудські кути – три прикмети:
три вітри!
три вогні!
три поети!
а над ними –
три янголи білих,
що до смерті
колись
любили…
20.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012
осінній світанок
падає на горо́ди,
наче блідий листочок
що дрімав
у моєму блокнотику –
витає
без дотику…
наче пір`їна з крила
журавлиного:
кружеляючи – лине…
не полетить
у теплі краї
пір`їна…
залишиться вдома
чекати зими:
з нею – і ми…
…якось прокинемось –
а вже за вікна-ми
біло:
стільки радості нам
налетіло!
…осінній світанок
обсипається з неба
як молочно-туманні
макові пелюстки
ми з тобою
дивимось у вікно –
про останню любов
кіно
на білому полі фіранки -
золоті підківки:
ми - наче дві
польові́
перестиглі маків-ки…
...сіється мак
так
20.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2012
які сумні
на смак
осінні помідори…
хоч теплий вересень,
але передчувають,
мабуть,
що все минуло…
як я люблю
той смак сумний
осінніх помідорів…
мабуть,
сама передчуваю,
що вже минуло –
те,
що ще почнеться…
19.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2012
о, не торкайся імені мого́ –
тим!
ротом…
облізла і облущилась коро́стя-во
фініфть
і позолота…
і обнажились пі́дступів основи,
як гріш
на блюді…
…на доказ навзає́мної Любові –
Учитель
ноги вмив
Іуді
пудо́ві ро́ги не важкі волові:
усяк звикає
до своєї ноші…
Іуда ноги мити підставляє,
а на умі –
про гроші…
…Він знов своєї за вечерею завів:
Небесне Царство,
Світло і Свобода…
Іуда їв,
бо їсти захотів,
Іуда слухав
упіву́ха
і терпів:
а на умі –
з Каїфою
угода
шматочок хліба, де́щиця вина:
ковтнув і вийшов,
прихопив
скарбницю:
цієї ночі
буде не до сна…
цієї ночі
все
і окошиться…
Учитель знав…
Він наперед все знав:
тієї ночі
й спати не лягав….
Він бачив наперед,
що далі буде:
на вимитих Учителем ногах
пове́рнеться
Іуда.
вернувсь.
не сам.
у товаристві вояків:
кишеня
одстовбурчилась
од срібнякі́в…
а на умі – здійснилася пора!
таких жада́них
тетра-драхмо-жнив…
Іуда
цілуватися любив…
як це огидно
виглядало збоку:
Учитель
ледь помітно осміхнувсь
і нахилив для поцілунку що́ку…
…хоч на ногах – без бруду:
вже, що замислив,
те чини, Іудо…
(…а він так тішився
таємним розрахунком…)
Іуда цілуватися любив:
слизько́го рота
руркою стулив –
поліз
із поцілунком
(в примружених очицях –
радість зла:
оце Тобі – Любов твоя небесна!..
подивимося,
як то Ти воскреснеш…)
Учитель знав,
Він наперед все знав,
та ноги вмив,
і цілування те приймав…
переборов спокусу -
сахнутись!
як зміїного укусу…
цілуй, Іудо,
видавай на муки…
цілуйте ж!
пра-іудині –
пра-внуки…
у вашім
дріб`язковім
тетра-драхмо-бруді –
на тридцять срібняків
моліться!
та тільки знайте,
як Іуда,
не вдавіться…
17.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364814
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.09.2012
я
у долонях твоїх -
пташка…
не важко?
любити мене – не важко?
схиляю журливе чоло –
стільки!.. перебуло…
я
у долонях твоїх -
промінь…
нарешті вернулась додому…
Істинне!
Сонце зійшло:
не оддай мене більше нікому…
я у долонях твоїх,
як у ма-ківці…
у молочно-ліловій квіт-ці…
з ліловинкою –
місячно-білі
мак розливає квітки…
я у долонях твоїх –
комашкою…
донедавна
дрібною пташкою
билася з відчаєм об шибки
а ти –
увійшов,
розвіко́нив небо…
щаслива і вільна!
це ж треба…
Ти!
для чого ж тепер
утіка-ти?..
13.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Сьогодні у нас на сайті -- СОНЯЧНИЙ ДОЩ! У пана ДОЩА -- день народження!
Сонця Вам, пане Василю! будьте завжди і в усьому щасливим. Хай вірші і Високі Ідеї злітаються Вам до скронь, як метелики, чи як пташки срібноголосі... Любові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
умирала собачка
на газоні міському,
неоддалік гастроному:
більш не цікавив її гастроном,
і те,
що в ньому…
і те, що люди,
у хрумки́х торбинка́х,
не́сли із гастроному –
собі
додому
вмирала собачка
у світлі брудному
міських ліхтарів,
як у липкІй калюжі:
моросило...
мря́чило…
подих у мені
зупинився і остовпі́в –
відсторонено і байду́же
я тротуаром брела,
і от:
випадково глянула –
і побачила…
собачка вмирала –
якраз випускала дух:
на волю!
душу свою собачу…
гамір столичний
наразі усох і вглух :
стою, як бовван,
у стрімкій людській
течії –
і бачу…
так просто вмирала собі собачка
на газоні волого-зеленім:
так – гідно!
так – чинно…
так… правильно,
так –
приро́допричи́нно…
без протестів і скарг,
без пози і суєти,
зовсім якось…
без особливого значення…
(з достоїнством…
не як ТИ! –
коли сталося нам розійтись,
щоб окремо – ЖИТИ!
перше,
чим двері навік зачинити, –
встиг усе зруйнувати,
із жадібності!
і мізерного звинувачення:
все – облаяти…
замість
гідно сказати,
щось на кшталт:
забувай! –
доНЕпобачення…)
мовчки вмирала собачка…
лишень її тіло,
дрібно-дрібно ніби тремтіло,
ніби… рухалося саме у собі…
ніби, з калюжі брудного світла
утекти хотіло…
а може воно
бігло вже
теплим і ситим,
веселим собачим раєм?..
звідки ми знаєм…
що стояла, дивилася,
переймалася –
мова тут не про те:
виявилось, що вмирання,
заняття таке…
природно-просте…
як робота,
що має
свого часу зробитися –
і по тому…
собачка вмирала…
а я – обкрунулася на підборах
і пішла додому…
а далі?..
для чого ж отак достеменно
фіксувати вмирання того
деталі?
я -
не прихильниця смерті…
на похорон не піду,
а як піду – не заплачу:
така людина…
але!..
як настане моя! Година,
поможи, Боже,
з такою ж
Гідністю вмерти,
як ота
Благородна душа собача…
невинна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363299
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.09.2012
якщо лісом іти
без мети –
просто йти:
так – уміти…
скільки див
і справжніх чудес
можна у лісі знайти –
зустріти:
в ритмі вальсу
колише гілля
вітер,
сяють
у сонячнім про́різі
поміж трав
розмаїти…
розпустили
хвилясті плющі
зелено-брунатні
коси,
тонконогі
ступають кущі
по плющевих озерах–
босі
на мережках стежок –
по-трипалі сліди,
і борозе́нки,
ворсистою гусінню
м`яко ме́тені…
хтось тут був,
хтось тут обіч ко́гось ходив –
у оксамити мохів,
і маре́вний березовий шовк
тіні ті́ней
вплетені
…і
розплетені
грубий слід
на тоненькій сосні –
мироточить живицею вавка…
у коновочки
сльози збирає рясні
і ховає
коновочки в гущавині
неутішна бездушна
Навка
десь там порух,
а десь там згук!..
ліс купається солодко
в літі…
між безпечних гілок,
наче зрада – павук
натягнув несподівані
сіті
о, ця пастка павуча –
тонка́ і липка́!
як людська
ненаситна жадоба…
під личиною мрійника
і романти-ка –
чорнохресна заздрощ і злоба…
обійти! не торкнутись
павучих тенет,
бо цей леп
од душі не відтерти
на ажурнім тканні –
делікатний такий силует:
он як тонко пряде,
як підступно
дочікує жертви…
обійти…
чим хутчіш,
чим хутчіш утекти:
краще в кігтях –
змагаючись - вмерти…
обійди,
закивало зусібіч зело…
от і мо́го
Престоль-ного
предковічного лісу
не обминуло
павуче
зло…
09.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012
Народ шанує мову, прапор і герб
Найціннішим для громадян України державним атрибутом є українська мова. За результатами соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова разом з Фондом "Демократичні ініціативи", 36% респондентів заявили, що пишаються державною мовою. Ще 55% засвідчили позитивне до неї ставлення. Таким чином, 91%, або переважна більшість опитаних, доброзичливо ставляться до національної мови і не вважають її «засобом державного гноблення».
Кількість «рідномовно» налаштованих громадян з роками залишається майже незмінною. За результатами аналогічних соціологічних досліджень 2011 року гордість і позитивне ставлення до української державної мови засвідчили 92% респондентів. І відсоток тих, що ставляться до мови негативно, не міняється: таких -- 5%. Бажання змінити державну мову на якусь іншу висловило ще менше число респондентів: усього 3%.
Водночас цього року збільшилася кількість шанувальників державного прапора. Якщо торік пишалися синьо-жовтим стягом 26% громадян, то зараз — 38%. Негативно ставляться до цього атрибута лише 1% людей, а 1% — так негативно, що хотіли б прапор змінити.
Державний герб має менше шанувальників. Пишаються тризубом 30% громадян, ще 58% ставляться до нього позитивно. Негативно — тільки 4%, прагнуть його зміни — 3%.
Державний гімн викликає гордість в 30% громадян (проти 23% торік), позитивне ставлення — у 53%. Негативне — в 6%, як і роком раніше, аж до бажання перемінити — в 7% (проти 12% торік).
Найменше громадяни пишаються таким атрибутом і символом незалежної держави, як її грошова одиниця, гривня. Позитивне ставлення до цього атрибуту висловили менше чверті опитаних (23%). З іншого боку, дві третини (67%) ставляться до гривні все-таки позитивно. Негативно — тільки 3%; ще 2% хотіли б змінити гривню на іншу валюту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2012
красиво літо
переходить в осінь:
неспішно…
непо́спіхом…
за видноколом
полоскочується смішно
достиглим соня-хом
ані жалю, ні споминів нема…
всіляке коло –
то дрібно-дрібно
ламана
пряма…
16.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
ҐУДЗИЧОК
намагаюся поглядом
утримати сонце
і дістати
з-за горизонту,
як темно-червоного ґудзичка
від сорочки твоєї,
що
закотився під тумбочку –
зіслизнувши
із лілової нитки…
НАСНАГА
горіння –
не стільки результат тертя,
скільки жаги́ нестримної –
горіти!..
10.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2012
(Морському Левові)
вже йдуть сюди,
без оголошення війни,
вже тут! –
європи і америки –
чужі круки́…
злітаються
із щостежи́но-
заасфальто́ваних своїх,
фаст-фудівських
і паралоново-усміхнених пустель…
то й домотка́ні
(чи варто і казати про сусідських!..)
хижо закружляли,
закаркали,
як мухи трупні – металево загули:
наввипередки заганяють
мої ліси, мої неторкані луги
і луки,
озера, і озерця, і ставки,
діброви, і левади, й береги́
за мури – кам`яні й залізні,
зажерливі колючі огорожі…
спаси й помилуй Україну, Боже!
…оточують черво́нопрапорцями,
як диких –
законнопра́вих на планеті! – звірів,
як богостворених людей червоношкірих,
і як мустангів, неприборканих коней –
привне́сену окрасу первозда́нних прерій,
що стерлися з лиця Землі,
більш за життя вознісши волю і свободу
схоже,
таку куле́шу
знову затівають
самопривла́сники Землі,
і неба, й Сонця, і роси –
всього́ –
не ними
сотворе́-ного –
на згубу
автохтонному народу…
спаси
й помилуй Україну, Боже…
не віддавай їм Сво́го на поталу!
потопчуть, наслідять і перемнуть!
все перетравлять на послід,
на гній! все запаяють
в повітронепроникну плівку…
бо покручі!
бо вороги Живого!
бо ненависники спонтанної Природи! –
Всього́
Твого́,
ТрисилоТворчо-го
…трава і квіти,
верби й солов`ї,
зірки
й озонність післядощова́…
як все́ це
зробиться привласне-не,
чиєсь! –
чуже!
як БУТИ у такому світі зможе
душа
поето-ва?
спаси й помилуй душу
сущу!
даровану Тобою –
невмирущу!
не віддавай нас на поталу, Боже!
...Ти
не покинеш нас!
бо що Тобі варту́є
зректи:
«Хай стануть інші
Небо і Земля…»
і будуть
на іншій тій Землі,
під Небом іншим – люди
у злагоді і мирі жи-ти…
усе живе плекати й берегти,
бо в кожнім прояві Життя
і Красоти:
суть – Ти…
на тій Землі:
ні заздрощ, ні жадОби –
лише Твоєї Творчості
спонтанної
достойні Образи й Подоби…
скажи ж ізнов
і мов:
«Хай буде -- так! Я ЄСЬМ
вовік
для всіх живих істот моїх –
ЛЮБОВ…»
04. 08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355132
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2012
(пану Василю Бур`яну – Дощу)
на свій відбиток
у небеснім плесі –
верба похила
задивилась із ставка…
а достеменно –
із кругленького
дукАчика-озерця…
сюди вода
з-поміж осок і ро́гоз притіка
потічком звивистим,
в`юнким русельцем
протореного в камені струмка,
що прозоріє стиха
із первозданно-юрського джерельця…
озерце
це
щось має спільного в собі
з єством Поета:
в його уяву, як у дзеркальце,
все втілене і неврече́влене –
сотворене: земля і небо,
Вселенна!
спішить
і прагне роздивитися на себе…
самопізнатися –
у образній співзвучності з Творцем
…струмочок – срібна витончена нить,
що між осок свідомості бринить,
канал духовного зв`язку,
стежина думки…
а юрських витоків неви́черпне джерельце –
це
палке, вразливе, вічно молоде
Поетове чутливо-мудре,
навіки-вічні незбагненне! Серце.
01.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2012
човняр, заглиблений у се́бе,
повільно веслами гребе
туманний ранок, непроглядне небо
сиджу на лавці
в носові́м «відсі́ку»,
дивлю́сь на воду – згадую тебе…
така вода
у річці відсторонено-сіда,
здається навіть: мертва і тверда́…
а в нашім озері – яка була вода...
смарагдово-цілющо-молода
…і я
…і ти
і ти! навчив мене
сторч головою
з берега стриба́ти
і плава-ти…
вільно і радісно –
без сумніву пливти
стулила очі…
і задрімала наче,
пташиною зіщулившись при дні
в чужім човні,
і ніби сон
привидівся мені:
і ліс… і озеро…
і ми у тому сні…
любові нашої
жалі́ і насолоди…
і найвагоміше
чомусь
тепер,
що ТИ!
навчив мене
сторч головою з берега
у воду стрИбати,
пірна́ти
і пливти́
…заледь зігнувши ноги у колінах –
спружи́нити,
себе од тверді одірвати,
підки́нути,
всі м`язи
разом
весело напружити,
і, не вагаючись,
у воду ластівкою впасти,
руками і ногами загрібати –
пливти... пливти
як пташка в небі – у воді літати.
…аж тут – шубовсть,
така оказія -
обіч човна
велике щось
у мертву річку впало…
вдивляюсь пильно:
аж то – я…
іще такого
споконвіку не бувало,
щоб хтось із лави тої –
дубово-витерто-твердої
підвівсь,
на борт човна хисткий заліз,
спружинився –
в тумані сірому на мить завис
і стрибнув, сто́рчма головою,
у непорушні води річки Стікс*…
човняр, уражений, завмер –
бо як він має діяти тепер?
в анналах
од прежда віка
інструкції на вчин такий нема…
подумати – з його човна
вона
у води Стіксу стрибнула сторчма́...
(при тому – веслами за звичкою ворушить
і човен оддаляється, пливе -
старий Харон
вже за свою злякався душу…)
аж тут розверзлася
чужого неба сірого - завіса,
і у розлом –
ні, не здалося! –
у непорушні води Стікса –
живе щось
і блакитне пролило́ся…
дивлюсь і бачу: я пливу -
не впоперек ріки –
уздовж! сама…
довкруж
на стрази дрібно розсипається
посріблена зсере́дини
жива пітьма…
Харонів човен
зникає точкою на горизонті,
як непотрібний чорний спомин…
а я пливу – уздовж...
по Стіксу...
порожня тиша мліє навкруги…
дивлюсь і бачу, як помалу
обабіч оживають береги…
вже й пагорби якісь видніють –
ввірвалось Сонце
й щедро осіяло
мої! на пагорбах квітучі,
мої! вовік непроминучі,
мої некошені луги:
життя!
життя! -
в живій воді
розходяться од мого тіла –
живі! круги
на небі –
спалахнули райдуги
і темрява наразі обміліла.
вода смарагдова цілується прозоро,
о, Господи!
це ж наше озе-ро...
як символ благодаті й повноти,
на березі
стоїш
такий красиво-досконалий – ти:
радієш,
що зумів навчити
мене
так швидко плавати…
і
з берега
у озеро
стриба-ти.
і я – щаслива й молода,
пливу –
до берега,
до тебе…
липневий ранок,
верби і вода…
здіймаєш плавно
вгору праву руку
і одкриваєш
на́встіж для обох
земне,
блакитне наше,
рідне!
небо.
…і так
зробились МИ
ще за життя –
безсмертними людьми.
двічінароджени-ми…
28.07.2012
*Стікс — уособлення мороку й жаху;одна з річок Аїду.«Піти на Стікс» — померти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353674
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.07.2012
(oduvan4iku)
якою сти́глістю стате́чною духмя́нять
мої липнево пригаса́ючі луги…
змарніли бар-ви
у затінках задумливо-вербових
ховаються од ґедзів корови́…
ще безтілесною –
та вже зглиби́мо-кришталевою габою,
ще не вловимою –
та вже присутньою в передчуттях журбою
запаволо́чилися схили навкруги
затумани́лись срібно-полинами
лобастих пагорбів пригірклі скроні
у лопухів – зшерша́віли долоні
коричневі́ють кінські щавелі́:
у їхніх ро́змислах гніді пасуться коні…
баскі, вітри́стогри́ві й молоді
заплутавсь пасмами дочасний теракот
у донебе́сній(!) груші-дички кроні:
у пору зрілості осмислено ввіхо́дять
мої прадавні недото́ркані луги́…
у гу́щаві наплу́тано-зеленій,
багря́нить цнотою
безплідний виноград дівочий
(...плоди - наступники любовної жаги́ ) -
о, Боже! – очі...
які блакитно-незбагненні очі!
усміхнено-осяяно-пророчі
звели до янголів
*петрові батоги…
27.07.2012́́́́
*петрові батоги – цикорій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012
четверта, п`ятдесят чотири –
і ні секунди мінус-плюс…
це Той, Хто Любить Мене Щиро
ефірним
ароматом миру
краєчків
вій моїх торкнувсь,
обравши мить – римо́вану,
ритмічно-акценто́вану,
котрої са́ме
нині на світанні
я со́лодко і за́тишно
проснусь…
заради погляду мого́
найпершого,
спросо́нного,
здивовано щасливо-го! –
узяв насичену із помаранча стружку,
поклав жовтогарячою каймою
на східнім видноколі світло-смужку…
прокиньсь… проснись…
глянь у вікно і стиха осміхнись
...стріпнула віями сьогодні до схід сонця
і справді осміхнулася заледь Йому –
Тому,
Хто Любить Щиро…
з-під ковдри, спонад подушо́к,
дістав мене, як любе немовля!
дбайливо загорнув
у невловимі зором крила:
на дотик –
лагідний і невагомий білий шовк,
на відчуття –
Нечаяної Радості небесна світла сила…
ми бачили
удвох
здаля
як прокидається непо́спіхом Земля!
ворушаться
і потяга́ються зо сну поля…
як ластів`я у сховку крильця розправля,
як осідає на траву роса,
до верб і мальв
назад висотується з сутінків краса…
…мого життя римує,
осяває,
виразно акцентує кожну мить
Той,
Хто Мене відда́вна знає,
хто мене справді Щиро
Лю-бить…
24.07.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2012
гупають яблука
глухо
і лунко
у саду нічному,
місяцем уповні́
містично осяяні…
ніби ходить там хтось
неприкаяний…
ніби хоче сказати мені
вві сні
про самотню столітню втому…
ходить, ходить…
шукає і не знаходить
сте́жки у траві додому –
до дверей! до клямки! до рідної хати…
хоче
свою невідступну втому
із плечей пониклих здійняти
і на лаві укласти – приспа́ти…
гуп-гуп…
прокинуся,
гляну по́зирцем у вікно –
по́рожньо,
нікого не вид-но…
принишкне від погляду,
зачаї́ться
і знов рушає:
гуп-гуп…
так… безнадій-но
…про щось же гупають яблука за вікном…
ні-ні, не знаю…
домнешта старенька моя достигає,
літо минає
літ-то...
літо:
життя прожито,
а пари серцю
немає…
видно, гу́пає десь
по чужих садках –
мене
шукає
16.07.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2012
злетілись зірки
до боввана-комина на хвилинку,
як метелики
до живокоста
синього –
роєм…
до одного
додати одну –
поза зошитом у клітинку –
не достеменно
двоє…
а
ранку пізнього
у високості,
вигоріло-злинялій од спеки –
порожні хмари
до пори, до строку
душно
мовчать:
запрягати й сідлати повітряні
висхідні потоки –
невагомі лелеки
літоростих вчать
лелечат…
невидима,
невідчутна,
прийдешня колись іще! прохолода
засохлим
вербовим котиком
торкнулась
поверхні води…
скоро вересень
назавжди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2012
(Лесі Геник)
сьогодні
луги мої пахнуть
некошеними
прив`яленими «на пні»
сіна́ми
і гречаною кашею
з пряженим
у печі молоком…
спека
тремтить понад схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим димком…
так і хочеться:
до дрібноти
змаліти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток
чи,
розкинувши руки, впасти
й розбитися…
закотитися
поміж трав доплі́чних
правічних
безслідно зникнути…
поєднатися
з ду́хами
луговими
чистими –
невелеречистими
і більше
ні з ким не знатися…
не йти
і не вертатися,
не зарікатися-одрікатися
…у при́хисток мій
під грушею-дичкою –
метеличок теракотовий
прилетів,
на передпліччя
літньо-оголене
делікатно всів:
Хто ти!..
гостю мій несподіваний –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник тутешніх життів?..
щось
сказати хотів?...
30.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2012
ранок
вусиком винограду
нао́сліп
спинається на віконце,
півнем сусідським
підхри́пуватим
задьо́ристо ноту бере,
промінцевими
пальчиками рожевими
вії́нки сонні перебира:
прокидайся, людино,
вставати пора!
онде у лісі
перезріває малина…
до куща жоржини
підбирається блекота…
а найперше –
час годувати! не гаючись
нестерпно за ніч зголоднілого
ліниво-рудого кота
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2012
заростають
споришем зеленим
пишним!
теплі ще
живі сліди…
мальва
на дорогу мовчки
вийшла –
китицями
вквітчано киває –
з-поза вигину дороги
виглядає:
«Де ти?.. Де ти…»
той,
кого немає…
той,
кого не буде й не було…
стежка
споришами зацвітає…
життєпишне молоде зело
в схованках смарагдових ховає
напівстерті
ще живі сліди…
вже ніхто
нікого не чекає:
інше Сонце,
інший білий світ…
тільки вперті
самовільні погляди
раз по разу
потайки втікають
до штахетяних прозірчастих воріт…
там ночами –
ревно і невтішно
янгол падший,
янгол грішний,
витонченотілий,
білий,
обезкрилий,
споришами навмання блукає,
щось
шукає…
залиши й покинь,
мій милий,
янголе безкрилий,
те, чого у темряві шукаєш,
тут, у споришах,
не загубили…
27.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
«…не рассказывай ни о чем из прошлого...»
(Сергей Трофимов)
минулого
НЕ! закопане тіло –
роками гнило…
розклалося
і ядом трупним
майбутнє
на смерть отруїло
занадто
бридка й натуральна?
некрофілія моральна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346654
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 27.06.2012
сидиш
скромненько
у куточку –
на по́кутті:
сміються очки…
бро́вки, як шнурочки…
такий… возне́сений!
такий коханий,
недорівня́ний –
ні з ким недорівня́ний у житті!
такий
поблажливо красивий –
божок спесивий.
а я перед тобою:
не на кри́лах,
не на колінах,
не ни́цьма навіть –
на одкритих ранах!
нажи́во-рваних,
незажива́них,
неви́гойних –
НЕ!співчува́них…
сидиш на покутті:
такий ласка́вий,
такий лукавий,
премно́голи́кий…
према́рносла́вий…
кумирцю мій!
мій любий ідоло́ньку…
одкрий долоньку –
візьми, зімни
і викинь додоло́ньку
мою душо́ньку…
а я!..
понад твоєю головою –
довершеністю пихи і краси –
проз вишиті журбою обруси,
проз сльо-зи,
дивлюся у куточок:
там колись висі́ли
намо́лені домашні образи́ –
й леле́чу!
до порожнечі:
- ...помилуй і спаси…
25.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2012
луги́ мої!
пахнуть меда́ми:
оксами́тово-барито́нно-
бджоли́но-мажо́рно гудуть…
щемлять галогра́мно
прудконогими тенора́ми…
басують по́части
густо-поважно джмелями,
корів перестигло-молочних!
заради розваги пасуть
хилитають
розвітрено-димко-подібним колоссям
неприборканих диких трав
яв…
а так ніби й прав!
не здалося – то еспарце́т!
вирвався
із колориту тоні́в
жовто-біло-зелено-
приглушених –
як
акрило-насичений фіолето-фальцет…
…невловимі
на́тяки м`яти:
так солодко…
хочеться спати…
піском гарячим
незрячим
відтирає од себе стежка
змарнілі чиїсь сліди,
молодим вужиком
стрімко звивається попід вербами –
до води…
десь
невидимо
форкнув кінь,
ширя́
безшелесно надтрав`ям
великої пташки
тінь…
ні людей –
ні сміття.
Буяй!
мезозойськими схилами пагорбів
медово-незмінне
лугове́ Життя!
24.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2012
завтра
Сонце зійде,
хоч ніхто вже його
не розбудить…
те, що було – відбуло
і не буде.
такі переміни дрібні –
але незворотні…
непомітно
змінився світ,
коли Сонце сідало
сьогодні.
втрати…
треба лягати спати…
вмовк
вогнекрилий глашатай:
інше Сонце завтра зійде –
і до цього треба звикати.
світає…
як же навчитися,
не журитись за тим, що цвіло й відцвіло,
а втішатися з того,
що Зараз і Тут
зацвітає…
21.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2012
у пиріжків із вишнями -
вогняне лоно,
темно-червоне…
солодке, духмяне…
бажане і жада́не!...
одного з`їси – ще два! захочеш:
борошно
і заквас-ка –
прадавнє
чародійство жіноче…
18.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344843
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.06.2012
вийшла стежка
від мого ґанку
на світанку
одягла
з маками вишиванку
зачепив
горобець крилом
за фіранку…
загула
мосяжна бджола
у горіховім дзбанку
сумувала
прив`яла трава
у покосах
стежка пі́дтюпцем
стернями йшла
боса
недови́спаний
вітерець
в ко́сах
вийшла стежка
за край села
і побіг-ла
поспіхом
поміж сосен
десь за лісом
рі́зьбленим
з виднокраю
спиниться
під берізкою –
виглядає…
заросила росами
всю спідницю…
чого ходиш босою?
чом
не спиться…
18.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
погладила
кота супроти шерсті –
з випадку, не зо зла…
і вся любов його велика,
як шило із мішка,
поліз-ла…
куди й подівся
напівсонний мій «мурлика»!..
за мить їдну
спізнала всю ікласту вдачу!
сиджу –
покусана й подерта,
як газета,
закинута до клітки шимпанзе, --
і жалібно тихенько плачу…
життя –
байдужим слимаком кудись повзе
чемненько вибачаюсь,
любий пане –
мій котику коханий…
ти все забудеш,
я все пробачу:
і знов загоїться
любов наша
котяча…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012
дві металевих стрічки –
назустрічно заточених,
з двома кружечками
для пальців,
і посере́дині – гвіздочок…
протистоять
загострені штабки́
одна одній –
і, волею Руки, –
все покремса́ють
і поріжуть на шматки.
на ганчірки́ !
а от гвіздочок…
він – посередині:
рівновіддалений
від пристрастей земних,
навіть не дивиться на них…
смішних…
такі нові,
такі блискучі ножиці…
у необачній
самовпевненій руці
можуть позбавити людину –
безневинну!
щедрості…
відвертості…
само-безгрішності!
16.06.2912
(*вважаю за потрібне наголосити -- ці "речі" нікого конкретно не стосуються... якщо тут є о`брази, то вони -- збірні... і не обов"язково з власного досвіду... з шануванням -- В.С.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2012
ніхто не кращий
і не згірший серед нас:
всім однако́во світить Сонце,
дощі
на всіх, без винятків, ідуть…
хіба – закохані! –
Єдині! і найкращі в світі –
одне для одного…
і жодних дорівнянь
цим двом не треба –
чи хто дорівнює до чого
Сонце й Небо?..
питання
у особистім вподоба́нні.
а в коханні –
шкідливі
й недоречні дорівняння…
із попередніми зразками
дорівнюючи того, кого любиш, –
ти, власними руками і думками,
понищуєш усе
живе!
що сієш –
сам же необачно й губиш!
не розумієш?
дорівнювати чашку з молоком
до схожої, з якої вчора пив вино, –
це все одно…
як тільки ти
прикинув пильним оком,
що спільного
у цій сосні,
що виросла високо
й одиноко,
з тією,
що росла колись
за рогом твого дому:
в чомусь – така,
а в чомусь – не така…
а втім – сосна, воно і є сосна…
тобі про неї – все давно відомо…
знай!
ти уподібнився до трунаря
у фаховій його любові!
трунар,
побачивши людину –
в умі,
одразу ж прикида,
скільки піде
на її зріст і обсяг – дощок соснових…
а,
опинившись у сосновому бору,
береться рахувати –
це скільки ж трун
і для скількох мерців
з цих сосен
можна б назбивати
…або до гробаря,
що розбиває
у власному горо́ді
землю під грядки́:
два з половиною на півтора – це під капусту…
два з половиною на півтора – під огірки
і обрізає по периметру лопатою,
наче збирається
і в глиб
«на півтора»
копати…
15.06.2012
(*вважаю за потрібне наголосити -- ці "речі" нікого конкретно не стосуються... якщо тут є о`брази, то вони -- збірні... і не обов"язково з власного досвіду... з шануванням -- В.С.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2012
невігласе!
ти взявся за живе,
не поховавши в серці мертвого!
хочеш вливати молоде вино
в міхи зотлілі?
так чинять люди зла.
бо,
намагаючись ввіпхнути
усопшу тінь
у храм живої плоті,
ти душу поневолюєш людську,
щоб оселити мертвого свого!
чи відаєш, що чиниш?
чи знаєш ти,
що це брудна магічна дія –
підселе́нство!
це все одно,
як ніби ти живого,
який тобі ні в чім не завинив,
закопуєш живцем в чужу могилу.
якщо не маєш мудрості і знань,
щоб душу вмерлого
(чи недолюблено – недозабутого…)
з любові – одпустити,
то сядь у темряві свого підпілля,
вчепившись у невільника свого,
невидимого і нещасного,
й сиди:
ані себе, ані його
не одпускаючи
до Світла…
дізнайся!
так чинять – люди зла
а ти –
так не чини…
очистись перед таїнством любові,
як перед сповіддю –
і причастишся Світлом,
і наречену
Світлом причастиш…
омийся серцем!
і слізьми –
бо так струмки
весною омивають землю
од всякого непо́трібу минулого
і снігу,
що вчасно не розтанув…
15.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344152
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.06.2012
самотнє
і старе гніздо лелече
чекало щастя
з неба –
і знайшло:
коли дрімало ще в бруньках зело –
здалека
прошнурувалися
з помежи хмар лелеки
і пелюстками
зсіли на село…
в гнізді старому
зазоріла знов
турбота, лагідність,
непоказна любов…
радіє затишно
старе гніздо лелече –
світає ранками,
вербовим котиком,
як пензликом,
малює в чистім небі
зорівечір…
все до ладУ, усе до часу:
початок червня –
а вже двоє лелечат
боки
гнізду старому
крильцями лоскочуть…
ще тиждень, два –
і двійко малечат
у небі крилами
невміло затріпочуть –
батьки-лелеки
триматись
на крилі навчать…
і гідно
поведуть у вирій
своїх
окріплих вчасно лелечат…
усе до часу.
…а наше літо –
у бур`янах намарне одцвіло:
ми запізнились –
наші лелечата
уже не встигнуть стати на крило:
було цвітіння –
плоду
не дало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2012
Великий Де
за Потреби,
нам непідзвітної, –
зводить
і розводить людей…
відповідно:
…без волі Божої –
волосина жодна
нікому
з голови не впаде…
отаке
відмінних систем
споріднене бачення.
деталі –
не мають значення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343927
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2012
на схилі пагорба
хмарами –
чебреці…
простота
і вишуканість лілова -
купаються промені
вра́нішні,
як у пря́женому молоці,
у не́-показній
запашній
чебрецевій любові…
на гребені –
на біло-блакитному тлі
молода
велика
чорно-ряба корова…
символом!
перетікання енергії
сонячної
через траву в молоко – стоїть…
достеменно відточені
лінії
і пропорції тіла її…
щемлять у травах,
у різноцвітті – коники
стрибунці…
як рана, що гоїться…
рвана рана
у пів серця…
смішний вітерець
лоскоче корову за вухом –
забула корова про пашу:
як ідеально порожня
арійсько-трипільська чаша
насторожено дослухається…
мудрість нечутну
ввічливо слуха…
все тут –
куди лиш погляд
звернеться чи упаде́,
вільно росте
і саме для себе цвіте -
повнокровне і молоде!
ні пристрастей, ні суєти…
ані слова
поруч
із реп`яхом рожево-ліловим
замість ґудзика у петлиці,
приліг,
на мить земну - відпочи-ти
Всюдисущий Великий Де...
14.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343887
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.06.2012
Моя дорога -
стежка в лузі:
мені -
ні з ким не по доро-зі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343527
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2012
напруга –
сягає
межі
сягає
краю
вечір
розправився
з днем:
у небі
і
зарЕберній порожнечі –
вогнем
обманом
точені бритво-ножі –
чужі!
скоро –
ворон…
напруга –
плазмо-дуга…
повітря
розбилось:
молекули…
електрони…
іони –
напруга!
проводить струм
друга…
плазмо-дуга…
ми…
у стані
плаз-ми!
четвертої форми речовини –
із чиєї
вини?
11.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
йшли лісом двоє –
Інтуїція з Розсудком.
аж дивляться –
із під трухлявої колоди
так, ніби вогничок живий
зоріє…
спинились,
бо обом цікаво стало:
чи справді диво,
чи, бува, здалося?
Розсудок рушив
до трухлявої колоди –
йому
за край плаща
вхопилась Інтуїція:
«Не йди…
туди…
там – щось недобре…»
«Чого б то? я маю знати
звідки там вогонь…»
«Не треба знати те,
чого не треба
знати…»
Розсудок подививсь на неї пильно,
заледь зневажливо,
вона знітилась…
Пішов.
Підходить упритул –
аж там
чарівна скринька…
відкрите віко –
переливаються і сяють діаманти!
смарагди манять глибиною…
рубіни,
золоті прикраси
відбірні перли естетично обрамляють…
десь з дОбра пригоршня
чудес тих самоцвітних
уже й під скринькою в траві –
не помістились…
«Тут скарб! -- зрадів Розсудок, --
пощастило!...
і дітям, і онукам стане…»
і нахилився взяти скриньку.
«А не бери!
і навіть не торкайся…
тут щось лихе!» --
собою заступила
Розсудкові до скарбу підступ
Інтуїція.
«Чи ти здуріла?
одійди!»
«…ні, не бери!»
Розсудок трохи повагався,
тоді сказав: «Ходімо..»
(задумав потім повернутися,
без неї…)
пішли обоє стежкою своєю.
за кілька кроків
Розсудок зупинивсь і оглянувся:
а замість скриньки
із самоцвітами –
клубок гадюк отруйних
в`ється…
«Це неможливо, --
вирішив Розсудок, --
як ти вгадала?..»
«Не знаю… інтуїція, мабуть…»
чи варто знати те, чого не варто знати?..
це так у казці,
а в житті живому
Розсудок не почув би Інтуїції,
яка й сама не знає
звідки знає…
10.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2012
уже в самому слові –
засторо́га…
отак, не додивившись за собою,
і не помітивши,
втрапляєш у полон…
Хтось!
або щось яскраве
«ЗАХОПИТЬ» душу,
щоби добровільно
у пастку замани́ти
(цікаво,
чужомовні: «восХИЩЕНЬЕ»
і «восторг» --
про те ж, по суті…)
клітка!
у тій клітці, правда,
є відкриті дверці –
хочеш? іди на волю…
позбувай…
а вчасно не піде́ш –
зачиняться дверцята,
і клітка
ґратами зростеться …
тоді
захоплення
переметнеться в одержимість!
а там вже – не відпросиш,
не відмолиш:
Екзорцизм
07.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2012
я вожак
я хижак
я веду за собою первісну зграю
я за кожного
я за всіх –
і найкволі́ших своїх –
головою відповідаю!
я небезпеку найменшу –
чимось,
ужи́вленим
за мечови́дною кісткою –
відчуваю…
задля́
виживання зграї
рішуче стану до бою –
без вагань
ризикну собою:
кожен у групі моїй –
довго і сито живи!
не підходь!
і не дивися у нашу сторону
шаблезубі тигри,
спритні левиці, могутні леви́ !
я оком і носом побачу,
вухом і шкірою вчую,
здогада́ю…
підповзу гадом,
соколом долечу!
і вполюю
заради зграї
найнедоступнішу дичину́
…щоб якось,
погожого ранку,
на самім
вразливім краю
сторожко́го сну,
увійшла
зблизька стріла
у засмаглу мою,
од своїх - неприкриту, спи-ну.
08.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
додому вернулась
з такого страшного і темного бору!
три роки шукала
загублену стежку до рідного двору…
блукала
у чужому бору:
боялася – на чужині вмру.
як передати
у серці зотлілому свято?!
…ніби воскресли,
у тілах і в любові,
ріднесенькі мама і тато!
і наша кохана
старенька,
під житньою стріхою,
хата…
мама
сіяла жито у нас на горо́ді,
снопи в`язала…
мені
співала пісні́,
а тато
власнору́ч
вшива́в нашу хату:
до́мцю моя! домови́нко…
біла моя пелюстинко!
цілує одвірки й пороги
твоя необачна доця –
розка́яни-ця!
у зловісних ворожих борах
безталанна
блукалиця…
трави мої! квітки!
полини́ і люби́стки –
як же я вас люблю!
хоч до вас
голову прихилю –
смачно і вічно
посплю…
…вишні мої, вишні!
заколисані зради колишні
…запахущі мої чебреці!
цілющі і безборонні,
кращу долю
віщуєте по руці,
і, як мама,
тихенько цілуєте в скроні…
07.06.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
двоє
несуть у ряднині щось важке,
за два кінці́ вчепився у ряднину
кожен ...
то важче буде тому з них,
хто ростом нижчий:
вага бездумна,
але Центр Ваги –
рухомий
і завжди прагне
ближче до землі…
тягар завжди впаде на плечі тому,
хто підставляє плечі під тягар…
турбота –
уміння «вирівнятись»,
розділивши ношу
на двох –
по рі́вну…
відомо:
шлюб –
це два воли в ярмі одному,
що спільно тягнуть плуга
чи підводу з сіллю…
якщо один із них недотяга́є,
то другому –
удвічі важче жити….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2012
МОРЕ
…пестило береги
забавлялось порожніми мушлями
полірувало й обточувало камінці…
вітер
необачно пожартував
усе
летить шкереберть –
не скоро вляжеться буря!
перечікує у безпеці
Вітер
Водо! знай межі!
Божа Заповідь –
Береги…
ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОД
зотлілих…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2012
НЕ ХОККУ
у жодному разі!
форма – майстерність!
форма і зміст – довершеність!
Істина – поза всім
Творчість
ПОРА
і на лівому березі по́суха,
і на правому березі град:
як не кинь – усе клин…
усе невлад, невпопад
суцільний клубок присосок
і щупалець суєти
Розведемо мости
СЕРЦЕМ ЗРЯЧИМ
сказала мама:
«…такою ти вже, Валю, й подерешся...»
такою і "дерусь"*
Слухняність
ДО ЯНГОЛА
мій янголе!
коли ти відлітаєш в емпіреї,
тобі здається,
що я отак сиджу біля відкритого віконця,
дивлюсь на зорі і тебе чекаю…
я виживаю!
і не дивуйся,
якщо одного разу
вікно моє
знайдеш забитим
Навхрест…
ТУРБОТА
гарчить і завиває бензопилка –
голодний вовк…
червонопа́щі
з тріском поглинають живі верхівки і гілки
кострища
людина доглядає ліс…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
КУТ ЗОРУ
цікаво – не на екрані,
а у вікні…
гілка абрикоса
небо
Повільні пори року і доби
ПОВОРОТИ
найбільші і найпихатіші у парнику́
стають найменшими і найкволішими під сонцем
Закоренілість
СОФІТИ
сороки помічають, що блищить,
а Сонце світить – звично і щодня:
така банальність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2012
СВЯТОШІ
сердитий і суворий пастор
всіх без розбору посилає
до Письма Святого...
а, може, кожного б – за руку лагідно…
чи на долонях серця?..
Самосвятство
БІЛИЙ ВАЛЬС
чом плачуть заміжні жінки на весіллі,
коли наречена в білім
танцює з коханим нарЕченим
свій невагомий вальс?
сльози горохом… закушений німо рот…
ніхто їхніх сліз не бачить...
за чимось
плачуть
АМБІЦІЇ
висимо над прірвою,
кожен гойдається на нетривкій павутині –
і ліктями одне одного,
й іклами…
вітер
пташка бриє крилом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2012
ВРАНЦІ
ліс
розливає по бочка́х дубових
зелене молоде вино.
зозуля
у підрахунках збилася давно…
Не-витоптано
ПРОЦЕС
«великого вибуху» таки не було:
все «тверде» виникло,
як із сметани масло…
Вібрації
ПИТАННЯ
у нас все добре –
чом же ми не разом?..
Звички
ДОВГА РОЗЛУКА
давно пішов і не вернувся дощ
земля стужавіла
Чекання
великі краплі
пристрасно вдаряються об землю
і розбиваються об заскорузлу твердь
земля стужавіла…
Образа
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ
всі кольори, відтінки, півтони і сутінки Вогню
на небо вилились з-за того краю лісу
дванадцятеро слухають Учителя
жар жевріє, згасаючи,
досмажується без уваги риба…
Вечір.
«ПРЕСТОЛ ВСЕВИШНЬОГО»
латиницею
дві короткі букви «V»
наших імен накреслюють початки.
ми – W…
Кассіопея
ПЕЛЮСТКИ ЗА ВІТРОМ
люблю-люблю,
люблю-люблю-люблю…
дрібні плоди де загусте цвітіння…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
СПОГЛЯДАННЯ
не плач, не клич і не гукай,
мій телефоне.
сідає Сонце.
Неповторність.
ЛОГІК
сказала інтуїція: «Дорога…»
ти відмахнувсь: «Нікуди я не їду!»
поїхав інший
і розбив твою машину.
НЕУВАЖність
ЗРАДА
ти ворога простив і пригостив.
віддав сорочку.
голодна й боса вмерла мати.
Гординя.
ПРОЗРІННЯ
…а ти не СТАРШИЙ кінь.
ти взагалі не кінь!
ану, кидай повіддя!..
Самозванство.
ПАСИНКИ
з капустяної ніжки –
п`ять зав`язей неповноцінних…
Княжий розбрат
МИ З ФРОМОМ І БАСЬО
волошки в полі обіч небокраю.
ніхто не бачить їх.
кожна окрема квітка
цвіте з достоїнством,
радіє повноцінно сонцю,
не знавши, що не визнана людьми.
найбільший подвиг –
Особистість.
26.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012
…ДЛЯ ЧОГО?..
бджола збентежена
і подивована до краю:
її із квітки
витрусила жінка,
зламала квітку
і забрала –
всю…
НА ЗАХІД
коли
різкий холодний вітер дме зі Сходу –
усе
природно хилиться на Захід…
НАЗАВЖДИ
жасмин одцвів…
ти запізнився назавжди.
Учора.
Я
не наймаюся.
і не наймаю…
Гідність.
ДО ДОЩУ
дитячий нігтик зрізаний – на небі.
за нижній край його
не втриматись відерцю –
повинен бути дощ…
ЗА ВИНЯТКОМ
цвітіть і розсівайтеся, молочаї!
красиві сонцеликі бур`яни.
Тільки не в мене на городі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
бузки одцвітають –
жасмини стають на порі…
зав`язь дрібну
зав`язують дикі вишні,
мріють зале́дь
у прозорому сні
неприборкано пишні
мальовничо розхристані
груші і яблуні –
навіки-забуто-колишні.
сонце
прокинулося зо сну,
встало з ліжечка,
вийшло босе –
вмивається
і розчісує
об траву земну
золотаві свої
розсипані вільно коси –
пахнуть просонням
роси.
Земля
смарагдом коштовним сія…
десь квітка
бджолу колише,
упала пелюстка,
зіп`явся
майбутній плід,
крізна́ парасолька
несе насінину в життя,
чваняться стиглістю
колосочки і волоття…
лоскоче за вушком
шурхітлива
нелякана тиша –
цілковита гармонія…
так і день
у самотворчім труді мине.
може, десь
відшумить
життєдайна злива…
що тішилося
і сміялося –
мирно засне,
щасливе.
ні підступності, ні страху –
Земля!
прообраз Божого раю…
а вночі лиш
викотиться
з поза найдальшого небокраю
багряно-напружена куля…
таємниця
жахлива ця:
на кривавому диску Місяця
тінь затемніє щербата:
то брат
підняв,
нахромивши на вила,
брата –
єдиний слід,
що зоставив
на згадку про себе
увесь
людський неслухняний рід,
що ніби то жив колись тут,
на Землі,
як у себе вдома –
близько шести мільйонів літ
пото́му…
24.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339556
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.05.2012
спить голодний собака
(приблудився)
під шатром
груші-дички
розхристаним…
блідне місяць,
ховаються зорі,
на траву
осідає роса,
сходить Сонце…
потомилися солов`ї –
слава Богу,
поки ще
нічиї́…
23.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2012
встали рано,
обнюхали
всі іриси
наші
під хатою –
в два
носи`…
нашвидкуруч зібралися
й подалися
у ліси –
причащатись
краси…
ти!
символ Сонця
і Божої Повноти!
у лісі
розбила глечика
з медом
біла
акаці-я:
«…знаєш, Володю,
я…»
21.05.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
ти розгойдуєш човен
і підіймаєш хвилю…
я боюсь глибини!
мій страх
перевершив
усі
одчайдушні зусилля
втримати рівновагу –
припини!
це твоя
інстинктивна
природа
вабить пригодами,
чорториями,
емоційним хаосом бистрини́ –
то пірни!
це тебе
кличуть по́лиском
штучні перли-ни
в нетрях сві́тської
трясовини –
не втони
у воді
бачу зраду,
яка ще не сталася,
але причаїлася
між словесної
гущавини –
слизькува́ті зви́вини…
я боюсь!
я стриба́ю з човна!
може, сама
доберусь
із сере́дини
озера
до спасенної мілини́
це ти,
непосидливий у човні,
розгойдав
страх у мені –
сміху заради…
я боюсь
і панічно втікаю
од твоєї
майбутньої
зради
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338254
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.05.2012
щось давно уже
ти не співав,
мій пташе,
марніє
сонечко наше
на тлі
вселенських заграв
і свавільних
нестримних трав…
ві́дстань –
не доро́ги і не роки́,
чи навіть серце
недуже…
ві́дстань – недотик руки
і тон
байдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
для Вічності
усі ми –
посланці́…
Її солдати.
Богиня-Мати!
і генералів
серед нас нема.
Вона сама
на власний розсуд
знає обирати,
кому – визна́ння і палати,
кому вигна́ння і хрести…
кому, як виняток,
безсмертя дарувати,
кому почесно
в забуття лягати…
і я, і ти –
амбітний
і маститий друже мій,
всі шанси маємо
рядочком полягти
у поетичний
теплий перегній…
отак примножити
і зберегти
трудом душі́ набуте –
удОбрити,
і розрівняти путь,
для тих,
що на́глядці за нами
вперто йдуть
Богиня-Мати…
Їй нікуди
і ні до чого поспішати:
віками буде споглядати
і наслуха́ти,
роздумувати,
мислити, шукати.
чекати…
з реторт у колби
щось переливати –
на смак і дотик
аналізувати.
щось віднімати,
інше додавати –
синтезувати…
щось протилежне
з виключним!
рішить змішати…
складе з антонімів –
синонімічний ряд!
і врешті решт
отримає
потрібний результат…
а ми:
віки́ й віки –
у ґрунт,
в поживний шар,
у поетичний перегній…
щоб мав куди
посіятись,
зійти
і вирости,
і Світлом забуяти –
наш
ГЕНІЙ…
у Вічності
критерії
свої.
ми – промінці,
ми – посланці,
ми! – соколи і горобці!
наші амбіці-ї –
матеріал
піддослідний
Її...
26.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333323
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2012
Вона його
під милий бік просила:
- Не залишай мене,
без тебе жить несила…
Вмовляла кожен раз,
благала слізно,
та він казав:
- Піду додому,
пізно…
Ішли роки,
минали дні за днями.
Вона його! любила до нестями:
- Чи будеш ти моїм?
скажи, єдиний,
бо я від тої безвісті
загину….
І він також любив її неначе…
але обачним був,
тому казав:
- Побачим…
не поспішай… не підганяй коней…
іще не вечір… встигнем…
ще – гей-гей!
і от від горя,
чи від іншої причини,
її гукнула владно домовина…
і на могильнім камені
в одчаю!
нашкрябав він:
«я згоден!.. я кохаю!..»
прокинувсь вітер,
і по соснах
грізно
пробігло цвинтарем:
- Іди додому.
Пізно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.04.2012
зелені вістрячка тюльпанів
зсередини радіти починають…
з росою
всотують у себе кольори
весняних ранків.
і хоч тримають
стуленими ротики –
щоб не одкрились
їхні таємниці –
але ж лоскочуть
теплі промінці
зелені щічки…
вже скоро пирсне,
розсміється квітень
червоним, жовтим
і ліловим сміхом…
20.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
(собі...)
я пам`ятаю себе в раю́ –
до! втрати раю…
людей красивих упізнаю́,
хоч я їх –
іще не знаю…
Жінка… одежа біла…
як із перка́лю
птах,
на по́кутті
зручно всіла –
тримає дитя
на руках…
ні́мбової,
орео́льної про́би золото
плавить
шибки́ з кришталю…
я жінку в білому – упізнаю́,
я жінку в білому – знаю…
я жінку в білому –
первопричинним єством – люблю́.
стою –
не якось!
посеред раю –
просто стою.
ніби, первісно…
без порівнянь
і півсмислів:
начала власні
у іпостасях лагідних –
спостерігаю…
і так стоїться
славно мені –
уперто…
якось щиро…
і якось… навіть відверто!
і так якось – гідно,
і так якось… ніби – безсмертно.
довго стою
і давно –
у живому широкому промені,
що стелиться проз вікно,
плаває
золотосяйна пилинка…
так за́тишно…
такий невагомий
її політ…
стою,
нікому не заважаю –
пилинку у промені
зацікавлено
споглядаю…
на ту
мить неповторну,
просту
безтурботного щастя –
ні сном,
а ні духом не знаю,
що пилинка свавільна –
цілий безмежний світ!
куди
доведеться впасти
по якомусь
десятку літ –
після
вигна́ння
з раю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331436
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.04.2012
зібрала ніч
свої зірки́
в разки́
і кинула
до скриньки –
до схованки…
Світанок
олівцем простим
кладе упевнені штрихи
і перші помаранчеві мазки́ –
спішить наводити
свої
порядки…
у за́тишках
ворушаться пташки:
готують скрипочки́,
навощують смички –
всі півники і курочки́,
самці й сами́чки…
ось-ось
під срібний передзвін роси
замерехтять
на всі лади і голоси –
на повні горлечка і груди:
вставайте, люди,
до великодньої
ранкової молитви
у світі ці́лому!
наш світ –
оригінальний
Божий ви́твір.
скільки життя
і непримітної краси
у світі цьому -
досконало білому…
...кожен день – як Великдень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
і падають краплі
з даху,
променями
пронизані,
проз дірку іржаву,
з карниза
летять донизу –
крупні дзвінкі алмази,
щоразу
з усього маху
розбиваються
об живу
порцеляну квіток,
як молоток
Ноя…
на голови
цвяхів
без промаху опускається:
покайтесь!
покайтесь!
покайтесь!! –
та ніхто
не кається…
02.04.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327220
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.04.2012
Чи можлива любов
через страх покарання?
чи можлива
свобода волі
і вибору,
коли результат
відомий давно?
у теоремі
все наперед дано́,
і нам
залишилось ДОВЕСТИ,
беручи́ до уваги
раніше
визначені умови…
кому і заради чого?...
і який тоді смисл
у любові чи нелюбові?..
яка різниця?
коли в результаті
нічого не зміниться?
який тоді смисл у житті,
як дії і розвитку,
як служінню високій меті?
якщо
результат безумовний:
віра-знання,
та й будь який рух
у цілому -
втрачає основу…
виходить - 69:
«добре зло»…
але ж сказано
Богом!
що гірки́м і солодким
водно́час
не може бути
ОДНЕ і те ж джерело!
Любов – як мати:
за неуцтво,
вередливий непослух
може лозиною покарати…
але - розрадить,
і пожаліє,
витре сльози долонею,
личко брудне умиє –
зрозуміє!
усе стерпіти зуміє:
аби дитя здорове росло,
розумне, щасливе
і добре було…
бо що то за мати,
яка стане дитину
до смерті лякати,
навчаючи – катувати?
обіцяти,
що в муках страшних заб`є
сотворіння своє?
велике – в малому,
складне – у простому,
окреме – в ціло́му,
Всесвіт –
у кожній роси
мачи́ні,
наслідки – у причині…
тільки немає
у добрі зла,
у Світлі без тіні –
нема пітьми.
Ми!
не раби залякані, ні!
і не жертви. Ми –
Ідеї
Його безсмертні,
народжені у натхненні:
Він!
назвав спадкоємцями
нас –
Своїми дітьми.
…
а страх – руйнує…
а заляканість – повстає.
а свобода вибору –
всяк сам
обирає собі – своє.
...а Любов - навчає,
підказує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326330
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.03.2012
Гріхи –
як цвяхи…
це щось,
чим психо-нестабільні люди,
в припадках
диких екзальтацій,
прицвяхували
і себе, і світ
до Т-подібної ганебної споруди
це щось таке –
тягуче й неминуче,
що гайно убиває
і неквапно мучить,
катує насолодно –
самотерзатись принародно –
дуже давно вже
стало
дуже модно…
гріхи –
це щось уроджене…
ні, первородне!
невиліковне щось
і неприродне…
на зцілення
прогнози безутішні –
усі ми
безнадійно грішні.
…яке тверде
безжалісне каміння
прицільно упаде
трощити й розбивати черепи́ –
мерзоти повні,
а ще –
вогню непогасимого снопи…
бо ми,
без сумніву
і без розбору – всі гріховні.
яких немислимих тортур
чекаємо і кличемо
на всіх!
за всі провини…
але
зневіра в милосердя Боже –
чи не найтяжчий гріх?
як і осудження
людиною людини…
о, садо-мазохісти й психопати!
вам аби мучити й страждати!
і я, і ти,
і – діти…
за те,
що ми вчимося йти,
спіткнувшись,
допускаєм помилки́ –
оці людиноненави́сники
такої
пророкують нам науки
від люблячої
Божої руки?
жорстоку помсту і покару
віщуєте,
як чаклуни,
що накликають хмару
невідворотну грозову –
на власну голову…
сліпий і самовпевнений Адам:
по вірі вашій – буде вам!
хто вивернув
для чого навпаки
Слова Христові?
як мертвоїдні
грифи і круки́,
доводите віки й віки,
що страх –
сильніший од Любові.
брати і сестри, в Бозі любі,
безсилу ненависть свою
й потребу в згубі –
приписуєте Люблячому ви!
про що й до кого ж
ваші молитви́ ?
раби і прихвостні
вождя і пахана,
якому ввірили рішати:
кому підбор дозволено лизати,
кого, смакуючи, на смерть карати.
…хіба Ісус кого карав?
Він
власним прикладом навчав,
як треба жити,
і ближніх, як братів своїх,
любити.
як хтось спіткнувся
випадково,
брате!
ти руку подаси –
чи станеш добивати?
отож…
якщо ми, грішні,
уміємо прощати –
наскільки ж більший нас
небесний Тато!
…так, грішні ми.
уже тому,
що народилися людьми…
але, згадаймо,
Хто сказав і де:
без волі Божої
і волосина не впаде…
в своєму незнанні
ми – грішні…
і плачемо,
як діти безутішні.
самотні діти,
сиро-ти…
вчимося жити,
дорогами тернистими іти…
я знаю, знаю!
Ти – добрий Пастир,
і не покинеш
жодної душі,
що втрапила у вир,
чи впала в у́рвище,
чи ще
десь заблукала
у непролазній очеретяній глуші́…
я знаю!
Ти приго́рнеш до грудей
усіх натомлених,
надломлених людей…
долонею пречистої десниці
утри нам сльози,
омий забруднені
дорожнім пилом лиця,
загой кроваві рани і вавки́ –
і ми засяємо в гіссопі
всі,
як у росі –
злеліяні в саду Твоїм квітки,
забринимо,
як радісні струмки…
під лагідністю Правої Руки,
як під вселюблячим
і рідним небом,
сховай нас всіх
і прихисти
навчи і просвіти!
прости…
Твої! Твої!
ми – не святі,
та маємо од Тебе
великий Хист –
очиститись у щирім каятті…
я вірю в Бога доброго,
мого́,
Який
підтримує і вчить.
у всеосяжній Істинній Любові
Христовій
не маю сумніву й на мить.
…
не вірю у чужого
злого бога я –
така стезя
упевнено
начертана моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325763
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 28.03.2012
на сході туманіє,
наче пташка
за краєм неба
спроквола́ ворушить
зо сну потерплими
мосяжними крильми…
реальність,
як пласка́
лабораторна чашка –
вмістилище
драглистої пітьми.
постійні лінії і форми
себе намацують з півзабуття
у цьому
киселі агар-агарнім,
як гра уяви,
що шукає аналогій
у небі
нестатично-хмарнім.
а спонад це
відновлення напівсвідоме
з нічного темного,
таємного, взаємного злиття –
витають душі Всьо́го
вречевлено-живого:
спішать хутчій
впірнути всяк
до свого «дому»,
бо хто не встигне
з першим промінцем –
то не побачить дня нового,
земного,
й продовження
зумовленого формами життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324417
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.03.2012
Минуле,
як пух
з тополі –
своє відлітав,
упав
долі
і наслідками
попроро-став…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323729
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2012
муха
лізе ув очі,
дзижчить у вуха,
усім своїм вутлим тілом
відчайдушно б`ється об скло –
будить…
так непристойно рано:
- Прокинься, людино,
Сонце зійшло!
одчиняй вікно…
радість довіри
без міри –
ризикова-но…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323451
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.03.2012
я дивилась на тебе
проз лугову
траву,
проз відважно направлені в небо
зелена́ві штишки́…
проз дрібнесенькі,
як на бабцінім си́тчику,
квіточки́ –
чебреці́ і рома́шки,
полино́ві з тума́нцем ка́шки,
рожеві якісь зірочки,
незабудки,
проз невагомі метелики,
і пухнасті,
на відстані дотику,
соснові голки́…
проз фейєрверки безсмертків
синювато-сиві –
ти стояв одиноко
на схилі пагорба,
як бог молодий,
досконало красивий…
такий стрункий
і високий…
сокіл!
наче псалми́,
стелились до ніг
твоїх –
наскільки сягне око
берегами, долиною –
прибережні озерні осо́ки.
а з протилежного боку,
крізь завісу
соснового лісу
в надвечірній своїй
повноті
золотій
СОН-ЦЕ!
цілувало тебе в лице,
мружило тобі очі,
у грайли́вій
лагідності жіночій
плутало сонячним вітерцем
слова молитов
у шовковисто-пружне волосся…
і полинув
долиною
гомін стишений –
ніби сотні і сотні вуст
шепотіли щось про любов…
і мені
не здалося.
серед храмової, соборної,
надвечірньої тиші
йшли до тебе
стопою незримою,
невловимою
з усіх чотирьох сторін
комиші,
як спасенні тобою душі…
з-поза обріїв,
усіх чотирьох небокраїв,
і до самих твоїх
ніг
сповнився світлом,
на міріади розсипаним,
берега оберіг…
на кожній гінкій стеблині
ореолом розпушеним сяяло
волоття́ –
очеретяної надії
вічне
поцейбічне Життя.
…
невдовзі сонечко зайшло
і ми поїхали в село.
а як вернулися додому – ти,
у тоні зверхности,
вказав мені
на крихти…
хлІбні,
такі дрібні –
що й не помітити.
правдивий сокіл!
з такої висоти
і до такої дрібноти…
і стали три
дрібненькі хлібні крихти,
як перевернуті хрести –
таку довершеність
вдалось розбити…
розсипати.
тепер до висновку:
ото жили б «як діти» -
ніхто тих крихт
нікому б не помітив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2012
усі ці премії державні і звання…
породження
придворних етикетів:
не більш, чим загравання
тирано-владців
до митців –
свавільних влучномовців,
непідконтрольно-мислячих
художнико-поетів…
у патоці чиновної бравади –
банальний
розрахунок можновлади
на притаманні людям всім
самозакоханість
та інші марнославні вади;
і другий смисл
лукавої державної відзнаки –
швиргнути кістку у загал,
щоб гризлись між собою, як собаки,
не заважали окупантно править бал…
як і тоді:
грабують Україну, продають,
витоптують і гноблять українців –
і премії – Шевченківські!
дають…
так заохочують –
до чого б то? – її провидців…
поетів і митців – духотворці́в.
не забувайся, іменитий брате,
що за непослух
нагороду можуть відібрати…
то брати «з рук, які не крали»,
чи не брати?
кожен
за себе сам вирішуй, брате…
Мабуть, бери…
там крадені в народу гроші –
потратиш на діла якісь
хороші….
мені закинуть «браття по перу»,
що я так ноту ви́соко деру,
бо не спроможна написати оду
достойну
схильності од влади і народу.
то так воно, мабуть, насправді й є:
усяк до свого – про своє.
лупа́єм всяк свою скалу,
усяк свою торуємо дорогу –
і слава Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320847
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2012
коли стане між нас небокрай
ліловою стрічкою,
нерухомою річкою,
шнурком лелечим,
тягарем на плечі –
ти чим швидше мене забувай…
не згадуй мене –
ревний жаль
пелюстками з вишень мине.
...
чи зміниться що в світі по мені?
за но́чами так само йтимуть дні,
бузки розквітнуть навесні,
відлопотять дощі рясні…
нас – як молитви,
у альфа-ритмі
складені,
виводить Хтось водою
на гарячому
підніжнім камені:
стара́нних рун
довершена каліграфічність
лише на мить -
ми
пари́нками
прямісінько у Вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320300
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.03.2012
- Ми-и-ило… - сказало Мило, і вдоволено примружилося. - …кому ж я дістануся … мабуть… потраплю до ванної кімнати якоїсь чепурної красуні… та як же я приємно пахну… а яка ж у мене обгорточка барвиста і цупка… одразу видно - делікатна панянка…
До полиці поспіхом підійшов чоловік і кинув перший ліпший брусочок мила до корзини. Там уже лежали дві пари шкарпеток, набір носовичків і страшенно пихата коробка розрекламованого прального порошку…
- Що ж, - зітхнувши, заспокоїло себе Мило, - комусь і про чоловіків дбати доводиться…
- …не присувайтеся до мене так близько, - звернулося Мило до Крему Після Гоління… - ви надзвичайно звабливий тюбик, але ж, бачите, я в обгортці…
Ванна кімната освітилася. Той самий чоловік, щойно зодягнений у домашню одежу, взяв Мило, без жодних церемоній здер з нього яскраву обгортку і поклав мармурово-рожевуватий брусочок назад на поличку…
- …не роздивляйтеся на мене так відверто, - звернулося Мило до тюбика Після Гоління, - я соромлюся… я не готове ще до таких рішучих перемін…
- Дуже треба… - образився Тюбик, - я, знаєте, давно заручений із винятково порядною дамою - Небезпечною Бритвою. Моя наречена, мало, що постійно заглиблена у саму себе, то ще й футляра шкіряного майже ніколи не скидає… то на всіляких сторонніх безсоромниць я й не задивляюся… у майбутньої дружини моєї, знаєте, дуже відточені і гострі реакції…
- Ви такий сучасний парубок, - звернулося невдовзі Мило до Помазка, - зачіска у вас цікава… це, мабуть, називають ерокезом…
Але Помазок був імпортним, то мови мильної тутешньої не розумів…
- Ой! – тільки й спромоглося сказати Мило, як Чоловік, наніжившись у теплій ванні, ухопив його міцно всією п`ятірнею і ну натирати себе з усіх боків…
- …досить приємно опинитися в таких міцних руках, скажу я вам, - звернулося Мило зо Зубної Щітки, що вміла стояти у стаканчику, як балерина, на одній, затовстій, щоправда, нозі… - довелося мені таки добре над ним потрудитися… аж трохи схудло, здається, - продовжувало ділитися враженнями Мило. Та Щітка розмову не підтримала, бо дуже пишалася далекими своїми родинними зв`язками з пихатим іноземцем-Помазком.
– …ну, тепер я вже цілком досвідчена дама… у стосунках з чоловіками… - ніяк не вгавало Мило. – і, скажу вам по секрету, завтра вранці він обіцяв знову до мене прийти… - але ніхто з присутніх на поличці мильних зізнань не слухав. Бо яка радість дослухатися тих, хто потрапляє у вишукане товариство так не надовго…
- Він таки любить мене, - сказало Мило власному дзеркальному відображенню, черговий раз повернувшись на поличку. – Щоранку й щовечора ми зустрічаємося… у його рухах – стільки сили, пристрасті… між нас – така чистота! але чому ж я так худну… скоро стану зовсім тоненьким змилочком… боюсь, одного разу навіть до решти розтану від своєї самовідданої любові… як же він тоді буде жити без мене? - але дзеркальне відображення не знайшло жодних слів, і тому промовчало.
Наступного ранку тоненький змилочок – усе, що залишилося від колишнього повнотілого Мила, повертаючись на знайому поличку, послизнувся, ударився, падаючи, об край умивальника, тоді, проїхавшись кахельною підлогою, опинився під ванною…
- Який же я необережний, - поскаржився змилок самій тільки темряві, - але нічого, нічого… він знайде мене… увечері він забере мене звідси…
Увечері Чоловік заніс до ванної кімнати і поклав на поличці новий брусочок мила, в такій же цупкій і яскравій обгортці…
- Он як воно трапляється часом у житті, - зітхнув Змилок. – Що ж, журитися все одно не варт… Я був у цьому світі… був! …і завдяки мені світ цей став набагато чистішим…
- І солодшим! – нарешті почулося у відповідь. То сказав виплюнутий недавно дитиною недосмоктаний до решти цукерок-льодяник, що також долею випадку опинився у темряві під ванною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320133
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 08.03.2012
на переході
знаків гороскопа,
в обіймах ворога
одвічного
і мізантропа,
в часи розпусти,
ґанджи і пороків,
в часи розбещеності,
вад і лже-пророків
душа втрапляє
у привабливе сильце,
як сонце
допитливим
втрапляє промінцем
в картонну рурочку
дитячого калейдоскопа…
там пучка підфарбованого скла
і дзеркала…
там,
у обмеженім
кружа́льці де́нця,
крізь папірець
цупкий напівпрозорий,
у рурці, сподом
перевернутій до сонця –
чарі́вне сяйво
штучних кольорів:
небачені суцвіття і узори!
…подібно світ наш,
що стоїть на голові,
всю срамоту
задерши вгору.
змагальність,
переваги, перегони,
яскравих конкурсів
павукобаночні закони,
халіф-на-часні визнання…
софіти й заздрощі,
хула і похвала –
глузують з нас
калейдоскопні дзеркала…
ми - різні всі,
і своєрідно всі хороші:
чи варті гідності
людської
слава й гроші?
але –
привабливі узори зла…
та я про інше:
тут –
душа
і дзеркала…
душа од Світла
у сутінки земні прийшла,
і знає,
Світло,
допитливу її
й охочу до знання,
у точці Простору
означеній
назад чекає…
коли душа
скидає тіла строї,
то, може, й засумує
враз
на мить…
буває, часом,
що й заплаче –
аж поки Світла,
роззирнувшись,
не побачить.
тоді зрадіє
і на Світло рідне,
проз темряву чужу,
воро-жу,
без сумніву
летить…
як провеснем
до рідних берегів
лелека…
і саме тут
чатує
небезпека.
холодним блиском
кличуть дзеркала…
так близько й звично
мертве світло
світить,
як промені
німі
земних софітів…
і йде душа,
заблу́кана,
на той підступний блиск:
чи мають дзеркала
який
од того зиск?...
спішить
на звичний блиск
душа роззута…
і ні покути в тому блиску,
ні спокути…
бо дзеркало –
то тільки скло
і амальгама…
творіння рук, розсудок,
ремесло…
душі безсмертній – пастка і тюрма…
бо простір
задзеркалля –
гра тіней, омана:
ні світла, ані простору
у склі дзеркальному нема.
сама блукає
у лабіринті ілюзорнім
душа ув`язнена
і плаче…
утративши Безсмертя
і Життя –
ані туди, ані сюди
стежок не бачить:
є каяття, немає вороття.
…колись мої,
веселі і сумні,
скінчаться дні:
як не потрапити
душею у сильце,
Заступнице!
одкрий мені!...
за миттю – мить,
за миттю – мить
Заступниця
у відповідь мовчить.
та я без сумніву
вслухаюсь знову й знову,
і, врешті, відчуваю
в серці
Слово:
«…Світло Живе
тебе
на ймення назове:
Любов
всерозуміючу спізнаєш –
не заблукаєш…»
Заступнице!
вовік між жонами
Благословенна Ти!
Ковчег Спасіння,
символ Чистоти,
молитвами не погордила
в дні скорбо-ти…
я вірю й знаю,
як себе знайти,
куди ТОДІ
роззутою іти:
поміж калейдоскопів і дзеркал –
не заблукати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319022
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.03.2012
Є.Є.Є.
«Земля віддасть своїх…»
але яќ саме?..
усі – великі і малі,
ми будемо,
на заклик су́рми,
що з неба владно
й радісно заграє! –
в життя
випро́стуватись з-під землі
такими,
як оце в нас є,
м`язо-кістковими
воскреслими тілами?..
-То чиста вигадка, -
засумнівається Хома, -
бо прецеденту
поки ще нема…
Хома, Хома…
так стережеться
жарту чи обману,
що не повірить в чудо
істинне,
допоки не застромить
пальця в рану…
а прецедент, насправді, є:
хто око має –
спостеріга-є…
все, що цвіте –
улітку, чи під осінь,
собі лиш притаманний
плід приносить.
плід – то побічне,
тимчасове,
всіляким плодоїдним вигода.
а для рослин
великий смисл плода –
в насінні…
обітниця Життя нового
у щовеснянім
сонце-воскресінні.
«…хто не посіється,
той не зійде»:
Хомо! згадай,
від Кого чув таке,
і де?..
якась перчина,
чи капустина….
городнє
або дике, неприбо́ркане, зело –
зійшло, росло, цвіло,
себе-ідею
у зав`язь зав`язало,
достигло –
відбуло й зів`яло,
і в землю-матінку лягло:
само себе
посія-ло…
сховало.
життя рослини
перепливає Лету білу
заледенілу –
поховане
в ковчегу насіни́ни,
в землі сирій
сном вічним
непробудно спить,
аж поки су́рма
з неба
засурмить…
зачувши з-під землі
в сигналах Зову
ім`я своє –
кожне Життя
себе упізнає…
пригадує…
прокльовує…
на заклик радісний
Небесної Любові
зо сну,
здавалось, вічного,
встає…
спочатку
на долоні й на коліна
зіпнеться кволо,
майже півсвідомо,
тонесенько! –
бліда,
надвоє перегнута нить…
замре на мить,
подумає:
мене… зовуть Додому…
постоїть так,
збереться з духом,
тоді упевненим
рішучим рухом
розі́гнеться,
діставши з під землі
долоні,
докупи складені
у жесті молитовнім…
за тим –
у захваті любовнім
долоньки
щиросердно розгорне́:
- я тут!
бо Ти покликав, Господи!
мене….
отак і ми,
посіявшись,
зійде́мо з-під землі
на поклик Бога!
…Хомо, утримайся,
помовч,
цьогораз
не речи
нічого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318331
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2012
прозі́рці
з-під стріхи
вістрями
відточеними
у землю
ціляться…
морозів
холодні сльози…
напливами
дзвінкого кришталю
завмезли в русі,
як ду́ші,
що спустилися
з небес
та не ступнули ще
підошвами на землю…
прозірці
беруть придо́світні
найтонші промінці
в холодні пальці,
ховають в серці –
набутки
вранішніх
просвітлень і прозрінь…
солом`яна
замшіла стріха
у пишній
горностаєвій накидці
оздобилась,
собі на втіху,
у невловиму
кришталеву прозорі́нь,
нанизану
на пла́тиновій нитці…
сороки
оголосили
терміни і строки:
незАбавки
самі побачим:
мороз послабить
удачу
стриману козачу,
дахи́
і стрі́хи
прозірцями
закапотять,
заплачуть…
а заким що` - прозір-ці
купаються
в розсвітанковім сонці,
а за імлистих ранків –
у молоці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2012
На березі веселої річки Роставиці, у селі, поміж мальовничих пагорбів, жила дівчинка. Звали її Ая, бо літеру «Р» вона ще не навчилася вимовляти. Найбільше Ая любила дивитися на чудові картини, що писав на небі невидимий Маляр кожного разу, як тільки Сонце починало хилитися до землі там, де Роставиця сягає обрію.
Ая була ще зовсім маленькою, тому не могла вирушити у подорож, щоб познайомитися з Небесним Малярем. Але дуже сумувала, коли Ніч, позапрягавши чорних лебедів у невагомий плуг, щоразу переорювала небо разом з яскравими розмаїтими полотнами невидимого Маляра, і засівала ріллю густими колючими зірками.
Одного надвечір*я, Сонце, збираючись на спочинок у вербовий гай, простягнуло дівчинці на прощання променя, і Ая вхопилася за нього маленькою долонькою.
Тієї ж миті, тримаючись за сонячний промінь, щоб не впасти, бува, дівчинка опинилася на небосхилі і побачила Небесного Маляра: він якраз натхненно розписував призахідне небо. На його палітрі Ая зауважила самі лише світлі фарби, і жодної темної не було: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… Червона і синя – виявилися найтемнішими кольорами.
Небесний Маляр привітно кивнув дівчинці, вітаючись, але очі в нього залишалися сумними. Йому також було шкода, що незабарна Ніч з хвилини на хвилину візьметься за її споконвічну справу. І прекрасна картина призахідного неба зникне назавжди, як зникли усі попередні. Тим паче, що довгі і довгі роки, з тих самих пір, як над Землею сяє і заходить Сонце, Небесний Маляр не написав ще двох однакових картин!
Добрий сумний Маляр, ледь осміхнувшись, простягнув Аї маленького чарівного пензлика. Дівчинка дуже зраділа і, вмочивши пензлика у золотисту барву, намалювала сяючу хмаринку на небі – над самою найвищою вербою, яка слугувала Сонцю за подушку.
Аїна хмаринка виявилася дуже веселою на вдачу, і одразу ж, пустотливо покружлявши над вербою, рушила подорожувати краєм надвечірнього неба. Ніби намагалася втекти і заховатися від Ночі, котра вже взялася за свою справу на протилежному боці небосхилу.
Небесний Маляр також помітив тонесеньку стрічечку чорної ріллі, що встигли прокласти лебеді Ночі по тому краєчку його картини, і заспішив, заспішив… А тоді зупинився, прихилився до перестиглого вже сонячного променя і почав сумно вдивлятися у свою незавершену роботу, ніби хотів запам*ятати її назавжди.
Аби хоч трохи заспокоїти Небесного Маляра, Ая пообіцяла кожного вечора змальовувати його неповторні картини до свого альбому для малювання, якого нещодавно подарувала їй мама.
Маляр дуже зрадів, і подарував Аї маленького мольбертика і палітру з космічними фарбами.
…Коли вранішнє сонечко лоскотнуло веселим промінчиком дівчинці щічку, вона прокинулась. Як же Ая зраділа, побачивши на столику, побіля ліжечка, чарівного пензлика! Він сяяв чистим золотом, яким вона учора ввечері намалювала на небі веселу хмаринку. А поруч – палітра з фарбами, подарована Небесним Малярем.
Узявши її до рук, щоб краще роздивитися, Ая побачила, що там були тільки світлі фарби: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… І жодної темної.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314904
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.02.2012
я тишу
флане́ле-крилу,
пухнасто-ті́лу –
так люблю́…
вона
в піне́тках байкових
ступає,
про всі дива
і чудеса
на світі знає:
примоститься в куточок
оббитої
потертим чорним плюшем
ночі,
примружить очі,
псалми
собі під ніс муркоче,
гаптує
візерунки з кришталю́
на дзеркала́х
моїх срібно-опра́вних
зо́лото-амальга́мних,
коли я
на колінах в неї
смачно сплю…
ша… ша…
не плач, дитино, ша…
тебе колише
Заступниця,
небесного Отця
твого́
посла́ниця –
Вселенська Тиша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
я –
не метелик,
не гусінь навіть зараз …
я – лялечка,
така, на разі, фаза.
ти ж
про своє одразу:
люблю́ – чи не люблю…
зима! я в лоні…
я – зав`язок,
в утробному
само-полоні,
у ембріоні…
я - зернятко,
у жменьці
лагідній
тихенько сплю…
я – Кай…
геологічної
епохи «до-людей…»
із хаосу видінь,
уламків льоду,
у самоті
Мовчання й Холоду –
яких Ідей!
довершена
геометричність… –
непоспіхом
збираю слово
«ВІЧНІСТЬ».
не дорікай,
і НЕ відволікай,
не підганяй! –
собі на шкоду.
…я
не назовсім Кай –
змири гординю
і зачекай.
мине зима,
і я на радощах
знайду тебе сама.
я – за́родок
кристала у душі…
для росту
потребую
часу й тиші:
інакше, знай,
я перекинусь в пару
і пропаду
безслідно
поміж хмари…
тоді вже –
відвикай
і не гукай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314455
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.02.2012
(Жені ЄВСЄЄВУ)
під
супровід
потріскування дров,
вогонь,
в мажорі звичнім,
співає
баритоном драматичним
щось про свою
палку́ любов,
журливо-романтичне…
чи не мені?..
годинник на стіні –
закоренілий реаліст
і логік,
літа кує…
за разом раз,
за разом раз –
все про своє…
як і завжди –
спішить кудись,
наку́льгує…
небесна акварель
на хутрі білої полярної лисиці
відображається
і міниться,
відсвічує,
в діапазоні барв
і півтонів
вібрує… виграє́…
життя! під хутром білим
спочиває.
надрі́мує…
життю
зати́шно спиться,
життю
красиво сниться…
я!
і Вселенної
субстанція,
ен-вимірні
площини і світи –
ти.
макро-
і мікро елементи –
і небо наше,
і земля:
цвітемо
ми,
а чи спимо –
всі
хором злагодженим,
кожен
у своєму темпоритмі,
вібруємо,
а отже –
звучимо…
читай:
живе́мо!
Найбільша цінність є –
життя.
Життя!
твоє, моє,
і Всесвіту...
як явище,
як поняття.
як рух і розвиток, як дія…
субстанції
узгоджена вібрація:
Альфа Кентавра
і Омега Оріона –
це ти – і я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2012
"Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава,
І воля святая!"
Тарас ШЕВЧЕНКО
народ – це Тіло.
а його Провідники́,
прийдешнього
Провісники пророчі,
Провидці, Світочі –
то - Очі…
щоб Тіло
не зблукало
в темінь ночі,
не розгубилося
у безвісті пітьми –
як оце зараз
ми…
блукаєм сліпотою
поміж дня,
як безпорадні
в стра́ху
поторочі.
сліпці окаті…
кого шукаємо?
чого ми хочем?
вогню?
меча? –
погонича?
чи ката?
палітра вибору –
строката…
підступна
втрата…
занадто довге
панування ночі:
допоки Сонце ізійде –
роса нам
без останку виїсть Очі
(потрійно плюнемо –
хай пропадуть
слова ці
на́пріч
непророчі!)
… надто заба́рна
переддо́світня пора!
а ми усе віщуємо,
як сови,
і закликаєм –
заклинаєм! знову
на лихо власне
безголове:
«Подай нам ліде-ра!»
чужого,
хоч би якого,
аби лиш вів…
аби лиш – віз,
аби лиш підтюпцем
за возом бігти…
аби лиш мозки
власні не товкти –
самим! не думати,
куди НАМ треба йти!
«…прийдіть –
і володійте нами!»
довічний знак, тавро,
рубець палаючий
ганьби і страму…
почули!
не загаялись –
прийшли і володіють:
як зажадають
і як уміють.
зійшла
червоною калюжею зоря!
не нарікайте ж бо,
осліпленці, на пута –
спокута!
а на додачу –
зажерливість поводиря!
козла відпущення –
та не гріхів чужих!
а того цапа,
що послідовників своїх
на бойню водить:
сам через пройму
в огорожі переходить,
а однокрі́вці –
бездумні кози,
барани і вівці –
стоять отарою
спосеред рі́зниці –
безглуздо топчуться –
де ж «лідер»?
але
нема очільника…
і отвір зник:
дотепник
і кепкун –
старий різни́к.
цап-провокатор…
таких багато
немає
в стороні своїй
пророка?
то йдіть за лідером
чужим!
сліпим – морока.
питаємо:
а де ж Поети наші?
де наші непохитні вої,
духовники,
де наші генії, герої,
срібноголосі
наші співуни́ –
де ж бо вони?
а там…
…аби на ноги
зіп`ялось котре –
в Москву,
в Москву!
там більші гроші,
і там
поводирі «хороші»…
нашого цвіту
уже
по всіх світах:
по наймах,
попід тинню…
ми – діти
Батька-Журавля:
і не випа́дком,
мабу́ть,
наш татко –
сезонно-перелітний птах…
Москва себе вже показала:
ми
у холодних
і слизьки́х її руках
раюємо століття-ми.
так любить нас Москва
«і без закону»,
як змії водяні
провидця давньогрецького
Лаокоо́на –
в гурті з синами…
так обіймає,
що спасу жодного
немає.
…інші стару
розбещену Європу
(як і раніш…)
лизнути пнуться
в цилюлітну …
ту, що римується…
нас там чекають?
готують обій-ми ?
старця́ми!
для них єдино лиш
цікаві ми.
вже так ота
цивілізація
й культура золота,
майже свята,
вже так од байдиків
розпухла й розжиріла,
так знахабніла,
що й не приховує
у чім її мета:
для них
не люди ми –
лишень дешевая!
робоча сила…
такі нам випали
в зага́лі
європейському
права –
читай:
худоба тяглова…
«брати́»
по території і в дусі!
якраз…
та сама Христя,
щойно без намиста,
той самий вовк,
щолиш в овечому
кожусі…
Гей, пе́нтюхи!
того́ хотіли?
поки співали, сі́яли
й себе плодили,
нас хитрощами
навіч осліпили,
позаганяли,
як худобу, в я́рма –
пручатись дарма?
Труд
став повинністю
без смислу і плода –
робота рабська
в замін кори́сного
і творчого Труда!
омана і мана́.
нам Бог поможе,
прокиньтесь же зо сна!
ми – діти Божі,
а не сліпе
м"язо-кісткове тіло,
дешева сила
і сировина!
на наші мозолі дешевизна́ –
цинізму
європейського вина́,
захла́нні
і хазяї заокеа́нні,
та й самозванець «старший брат» -
ординець-кат,
що тут, під самим боком,
у шкуролу́пстві
не відстане й кроком…
так само
домоткана
«еліта» наша
самозванна:
здирають
по сім шкур з братів,
збиткуються
з сиріт і вдів
і тими ж
загребущими руками
церкви будують
і возводять храми!
розбещена
мораль поводиря...
на Небо
не візьмуть за хабара.
ми – наче ті троянці
перед сами́м
падінням Трої:
плекаєм лідерів,
оспівуєм героїв.
… ще й жеребець
під мурами
доща́ний –
приваблива
небачена споруда!
і раб ахейський,
вбогий і поганий,
так солодко
нашіптує
про чудо…
- Не слухайте Сино́на,
городяни!
в його вустах
засіялась брехня:
загибель ваша
і загибель Трої
у череві ахейського коня!
се одоробало
закиньте в море,
бо буде лихо,
буде в Трої горе…
та не почули городяни
мудреця,
жерця
із храму Аполлона,
СВОГО провидця,
духовного отця Лаокоона,
прокралась їм
в довірливі серця
брехня
раба підступного Синона…
отак
незрячий палець
вибрав зряче око!
і смішно, й глупо,
і класично,
і жорстоко…
ніхто не рятував Лаокоона,
богами даного
духовного вітця,
упившись
побрехеньками Синона,
задурені троянці
затіяли пісні і танці
і потягли за мури
жеребця…
так осліпив їх раб
царя з Ітаки:
хто слухає рабів ,
то замість голови́
на в`язах має
дулю з маком.
…от ми прокинемось –
а дальше що робити?
рубати, бити?
обух сталити,
гартувати зброю?
народну волю
у кривлі купати…
до Волі –
через братовбивство
й втрати
іти?
я заперечу
однозначно –
ні!
бо перемога –
то не віко на труні…
не кров –
на знамені́.
таке уже не раз було,
та до добра
не привело,
бо Воля –
не буйний вітер
в Дикім Полі.
свобода – Дух!
свобода – Бог,
незламна Сила,
Світло!
у кожного всере́ди-ні,
як голос,
прихований
до Часу
у струні…
зведем у точку
довгу сю
балаканину:
світай, Людино!
розви́днюйся
ізсереди́ни:
бо МИ - не стільки те,
що ми їмо,
а те -
що думає-мо,
віри-мо...
…чи вдасться
поневолити Дніпро,
як буде вільною
сама в собі
кожна окрема
хвилька і краплина?
…і свідчить нам
нескорений Славута
про пору часу
незабуту,
коли домашні Мудреці,
наші духовні пра-Отці,
ві́дали правду Всесвіту –
просту,
для всіх живих
і упокоєних – єдину,
вели до світла
і плекали, як перлину,
кожну людину!
ввесь рід – Родину!
Нарід,
й благословенну Богом
Україну…
прозріємо!
розклепим ясні Очі!
перед Світанком –
безпорадна темінь
ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313294
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.02.2012
з шибки моєї віконної,
напівсонної,
ледь помітно прозорої,
переддосвітно
неумитої,
розфіранчено неприкритої –
вітер
віхтем
пЕркалю
(я ще сплю...)
чи парчі
срібно шитої,
одмиває краплисті зорі,
здмухує
невагомим кульбабовим пухом
приниклі
до неба
мого
скляного
нетутешньо розбарвлені сни –
скільки ще там
до весни?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2012
куди
діваються звуки,
яких
ніхто не почув…
котрим не випало
в мить
нетривалого, часом, строку
буття,
навіть дещиці слуху…
дано́:
відоме давно
Вселенське Всевидяче Око…
допустимо
і доведемо:
наявність Всечу́ючого
Вселенського
Вуха…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311229
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.02.2012
стою
на само́му краю́ –
на воді…
на водяній
тве́рді.
мну
у серці
віри
гірчичне зерно́,
воно
відділяє мене
од смерті…
з-за пагорба,
з-за соснового лісу
церковні дзвони
дзвонять–
вінчають когось?
чи хоро́нять?..
Різниця?
хіба у тому:
кому
і що зараз
сниться
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309751
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2012
небо,
низько і однотонно,
ніби попелом,
густо
на піснІй ріллі –
лежить на землі…
хати,
розмитими
плямами вікон
просвічують,
як заму́лені привиди
кораблів…
дим,
як дух невагомий,
клУбом видерся з комина:
розгортається на льоту,
зникаючи – лине…
над західним
горизонтом –
проми́вини:
дивом-дивним
і несподіваним!
густо рожеві хмарини...
то літ моїх,
перевіяних,
самосійні
ря́дна
космини
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012
у потаємних глибинах лісу,
між покручених
муками росту
дубових крон
і березових
струменів чистих,
буків
струнких і плечистих,
оповитий
серпанком зеленим
романтично розвітрених
кленів,
зарошений густо
світлячками і зорями,
оздоблений бурштина́ми
медово прозорими
соснових пахучих смол
і яхонтами калини –
стоїть
предковічно спадковий престол,
нетлінний.
діаманти джерел
і смарагди трав,
квіток лісових розмаїтих
розсипчасті самоцвіти…
не ввіходь
за туманну завісу:
я –
володарка лісу.
денних сховок моїх
сторожі
всюдисущі
меткі сороки
сповістять
умить
про чужі
най-
обережніші кроки –
денні мої
спостере́жливі стражі
здалеку зауважать
наміри вражі….
йди
стежками означеними
збирай
не для тебе призначені
стиглі пахучі плоди,
та за туманну завісу
у серці дрімучого лісу –
не ходи:
не звано чужинців сюди…
якщо ж
перетнеш уперто
не порослу травою
і снігами не стерту
прадавню межу угоди –
наврочиш собі
невипра́вної шкоди,
бійся!
у моїх болотах
трапляється
смертю наглою вмерти…
не ступай
за туманну завісу:
я – володарка лісу…
і прадавні
мої таємниці
не збагнеш
крізь прорізь
рушниці…
не відчуєш на лезі
ножа,
людино
в лісі чужа
і не щира:
замість любові
у грудях –
за перев`яззю
гостра сокира…
минулось без вороття,
коли був ти –
моє дитя:
покинув, бо ви-ріс…
а вернувся–
понищив ліс.
пустелі й поля,
поля…
отака вона нині,
сину,
свавільна моя дитино,
безліса твоя земля…
то не входь
за туманну завісу:
я – Прамати
Прадавнього Лісу…
лиш підгле́диш
мою таємницю,
як щоночі
почне тобі сниться
на злеті
підстрелена птиця,
замерзаюча
в русі повільнім
сльоза
недоби́тої олени́ці,
осироті́лої
ведме́диці
дикий у відчаї рев,
розпачливий у падінні
шурхіт
потятих дерев…
що не ве́лено –
зась! тобі знати:
бо увійдуть
до твоєї хати
і стануть довкола ложа
душі
постріляних і потятих…
а позбутися їх
не зможеш,
прогнати?
і спроби зайві облиш…
будуть
стіною стояти,
споглядати
пильно і мовчки,
як ти ночами НЕ спиш…
…а колись же
прийдеш ти
з миром,
без рушниці,
і без сокири –
оксамитовий моріжо́к,
рушники
вишива́ні стежок
я простелю до ніг
твоїх
аж під самий
рідний поріг:
- Сину!
входь до Хати,
люба дитино!
предковічна моя таємниця
враз
без решти
для тебе відчиниться!
миттю!
оживуть всі потоптані
і побиті…
у смарагдовім верховітті
заспівають
щасливі пташки,
олени-ця
лагідним серцем
до тебе
пригорнеться…
безтурботні
смішні ведмежата
метушливо
долучаться Свята…
заряхтять
діаманти джерел
і квіток самоцвіти –
Ти!
стане Сонце нове,
і ясно
прихилиться небо:
за обітницею Вітця –
все!
усе для коханого Тебе!
зникне страх –
люди і звірі
заживуть
у взаємній довірі!
метелики і пташки
годува́тимуться із руки…
…і розтане
туманна завіса
перед ликом
красивим і світлим
спадкоємця законного –
молодого Володаря
Лісу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309183
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2012
Таке щось сталось,
наче мокре зайнялося.
І мокрий дим,
немов густа отара,
повільно стелиться…
як з верстака рядно.
І небо,
ніби опинАльна хустка.
І пасма туману повибивались
з-під тої хустки,
мовби пасма сивини…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307808
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.01.2012
Євгену Плужнику
З України, з бАтьківщини, з дому
Їхали поети в невідоме.
І Поезія,як виснажена шкапа,
Брьохала за ними по етапу.
Прощавайте! верби над ставами,
Прощавай, Вкраїно,рідна мати,
Не ходи, Поезіє,за нами,
Не дивись,як будемо вмирати…
Не ходи.Не додавай нам кари.
Не для тебе мерзлота північна.
Ми впадемо у сніги, як в білі хмари,
І воскреснемо – бо ти, Богине, вічна.
То ж вернись хутчіше в Україну,
Розпусти скорботно русі коси.
В лузі чийсь гнідий стоптав ожину,
Наше жито хтось звалив в покоси…
Чи його споїли упир-зіллям?
Чи він кров ссав замість молока?
Боже, світом Твоїм править божевілля!
Глину місять – буде толока…
Табуном шаленим місять глину –
Кров людська! набралась в кінський слід…
Де поети гинули з Вкраїни –
Рими чвиркають з-під кованих копит.
…знали ми натхнення віщі злети.
Ми серця зривали у напрузі.
Вороги народу – ми? поети?
Хто ж тоді тобі, народе, друзі?..
Ми не вміли торгувать собою,
Не точили з вуст фальшивих од.
Боже! світом править паранойя –
Сам собі став ворогом народ.
…то ж вернись, Богине, в Україну,
Хай здригнеться закривавлена рука.
А покИ що – місять, місять глину…
Перші ми – ще буде толока.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307576
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2012
…от і вернувся
додому сніг –
як відданий пес,
під порогом ліг…
делікатно і гідно
чекає,
наче мій Бард,
коллі,
аристократ
собачого духу,
досконала плавність
ліній
статичного руху…
вийди – поглянь,
допоки
під порогом
гарно
й пухнасто лежить…
бо взавтра –
пригріє сонце,
і в справах
своїх
небесних,
всіма
стежками й дорогами,
не озирнувшись навіть,
весело
побіжить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2012
(Жені і Тімоні, Оресту)
Сьогодні не буду спати,
Хоч заснуло моє дитя.
Чудна́ молода мати –
Люблю тебе без пуття́.
Люблю тебе без упину –
Який ти беззахисний в сні…
Хлопчику, котику, сину,
Звідки це щастя мені?
Зрада! сьогодні спати:
Щастя – не день і не ніч.
Буду тебе колихати
До складиру́к,
склепиві́ч…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307080
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2012
Як збирали тата в далеку дорогу.
В далеку дорогу, в невідомий край.
Цілували в руки, цілували в ноги:
-- Тату наш, голубчику! Навіки прощай.
Вклали жовту свічку в мовчазні долоні.
Зібравсь, як на раду, до світлиці рід.
-- Тату наш, голубчику, уже білі коні
Вдарили копитами ген коло воріт!
...Як вдова, похнюпилась, потемніла хата.
Горе не згорьоване заступило світ.
Ой чиї ж то сироти проводжають тата,
Жалібно оплакують кожен його слід?
Запрягайте коней – вже прощатись вийшли:
Поклонився батькові увостаннє син,
Заломили рученьки три дочки, як вишні,
І жона посивіла, стала, як полин.
-- Ой куди ж ти, любий!
--Ой куди ж ви, тату!
-- В далеку дорогу, в невідомий край.
Буду вам зиґзицею у гаю кувати…
--Тату наш, голубчику, навіки прощай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2012
(за Джоном Мільтоном)
Про той людський непослух і про плід
від забороненого Древа,
чий смак приніс на землю горе й смерть,
бо зник Едем, і до блаженних пір,
коли нам Найвеличніший з людей
вернув надію й врятував наш рід, –
співай небесна Музо! Ще на вершині
таємної гори Сінай, або ж Хорів,
ти надихнула Моісєя-пастуха,
щоб він повідав славному потомству,
як небеса й земля з Хаосу стали.
Але якщо гора Сіонська і ручай,
що Сілаамським звавсь в Єрусалимі,
тебе у більший захват приведе,
то заклинаю і молю покірно я
твою благословенну допомогу
для пісні відчайдушної моєї,
що прагне знятись над горою Гелікон
й забратися на ті стрімкі висоти,
де не витали ні поезія, ні проза.
А головне, о Дух Святий, що визнаєш
не храми у минущій позолоті,
а Храми й Дух неторканих сердець,
навчи мене, бо лиш Тобі відомо
все від початку Божого Творіння,
бо тільки Ти, єдиний вірний Свідок,
в задумі маєш над просторами безодні,
як голуб, розпростерши вільно крила,
і духом Істини її плодотворИш.
Душі моєї темінь освіти,
мізерне і убоге возвелич,
і спроможи на безперечний Доказ,
щоб міг я перед паствою Твоєю
довести праведність шляхів Господніх
і утвердити вічне Провидіння.
Повідай спершу, бо нічого в Світі
твого проникливого ока не втече:
ні Небо, ні бездонна прірва пекла,
назви ж спочатку ту сумну причину,
яка штовхнула наших Прабатьків,
що раювали в щасті і пишнОті
і небом пещені й голублені були,
зректися імені одвічного Творця,
зневажити єдину заборону
і Волю потоптать? – Володар сього світу!
Це він їх спокусив на згубний вчинок.
Пекельний Змій! Це він, чия підступність,
замішана на заздрості і помсті,
підлотно ошукала Матір Людства.
І в той же самий час його гординя
його ж нещадно скинула з Небес,
разом із сонмом ангелів повсталих,
з чиєю допомогою він прагнув
піднятися над рівними собі
і в Славі утвердитися в Раю,
наважився у замислах підступних
себе зрівняти із Найбільш Високим,
повстати з честолюбною метою,
почавши нечестиву й горду битву
проти Престолу і Всевладдя Бога.
Та намарне, бо Всемогутня Сила
його повергла із Небес Всевишніх,
та так, що він аж спалахнув, летівши
в Довічну муку, що кінця і краю
не знатиме, де він одвічно буде
в міцнім ланцюжжі і в караючім Вогні.
Дев*ятикратно Простір помінявся,
що відміряє смертним Дні і Ночі,
а він лежав з жахливою ордою,
звойований – а все ж безсмертний. Доля
не вберегла для нього навіть гніву,
лиш привид щастя, що навіки втратив,
й нещадний вічний біль його точили.
Він кидав лютим поглядом довкола,
мов хлюпав з чаш скорботи і розпуки
узваром ненависті і гордині.
В єдину мить, як тільки ангел може,
оглянув він похмуру ту місцину –
темницю дику і безплідну, піч без меж,
наповнену вогнем по самі вінця.
І хоч вогонь пекельний не світився,
та темінь зримою усе-таки була.
І зрима темінь та давала змогу
навіч узріти краєвиди Лиха,
окрУги горя і скорботи тіні.
Він знав, що у пекельній цій безодні
повік не зможе оселитись спокій,
не прийде відпочинок, а надія,
досяжна іншим, пекло обмине.
Лиш безкінечні тортури чекають
його попереду, і вогняний потоп
палаючої незнищЕнно Сірки.
Таку місцину Вічна Справедливість
приготувала для повсталих бунтарів.
Такою їм судилася в*язниця
у непроглядній темряві і муках.
О! як вони далеко опинились
від світла Неба й Божого Престолу!
Утричі далі, ніж від Центру Світу
до Полюса найдальшого його.
О, як несхожа дика ця місцевість
на ту, яку вони до того знали…
він бачить вірних спільників своїх
у смерчах й повенях бурхливого вогню.
А поруч з ним страшну приймає кару
його товариш перший у борні,
злочинністю і силою який
йому лиш поступається самому,
що в Палестині згодом заживе
гучної слави з йменням Вельзевул.
Порушивши в*язку жахливу тишу,
звернувсь до нього гордий Архиворог,
наречений відтоді Сатаною,
з зухвалими словами – і почав:
– Чи ж ти оце?.. Але який несхожий
той, хто упав так низько з Висоти,
на того, хто в щасливих Царствах Світла
ошатністю і сяянням одежі
переважав яскраві Міріади!
Якщо це ти, з ким поєднала доля
думки й поради, і надії спільні,
і небезпеку у славетній справі,
з ким спільне горе і загибель я ділю –
то подивись, в яку бездонну яму
ми рухнули з тобою – та й по тому!
Хто знав жахливу силу його грому?
Чи знали ми, стаючи до двобою,
що має Він ту лиховісну зброю?
Ніхто не знав. Але нехай гнівиться
могутній Переможець – не схилюсь!
не стану преподобником ніколи!
і не покаюсь! – хай мій блиск померк…
(переклад з англійської
Миколи Андрійовича ДМИТРЕНКА,
поетичне опрацювання –
Валентини САВЕЛЮК)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306612
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.01.2012
…намагалася допомогти
тобі
навчитися мрія-ти,
любити,
радіти –
Творити!
…але
бачу,
не хочеш ти
засвітити,
заже́вріти!
у власному
серці, яко у храмі
намоленому,
живий огонь.
холонь…
воля твоя
свята -
холонь.
хай пребуде
Вселюблячий Бог
із обома
нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2012
колись ми були
крилаті –
вміли
літати…
може,
не так довершено,
як пташки,
але –
не згірш
за метелики.
ото й любим
квітки…
щоправда,
гніздечка-хатки
та́кож
уміємо вити…
і без неба –
вільного і високого,
негодні
жити.
схоже,
усе-таки
ми
пташки…
чорні і білі,
у земному ви́явленні –
безкрилі.
то де ж
наші крила?
хто
нас викинув
з неба?
чия у тому
лиха
потреба?..
у піднебессі
невидимім – тісно.
і без нас там
вільніше,
звісно ж…
отакі поетичні
сентенції:
приземленість наша –
результат
піднебесної
конкуренції…
дітям!
дозволено знати,
яким способом
люди
уміють літати…
але –
і вони
забудуть…
різні на те причини –
вороги піднебесні
сіркою
дихають
в спину –
спокушають
людину.
…хтось
кулачком безневи́нним
мамі ударить в груди,
…хтось
бабці скаже
непошти́вне: «Ти!..»
чи татові,
після денної
висна́жливої роботи
криком нічним
завадить спочи-ти…
…хліб знічев`я
на долівку кине,
не подасть спраглому
філіжанку води…
пташку
каменем ранить,
на сході сонця
не встане,
зрадить кохану,
порушить
обі́цянку дану,
втратить міру,
потопче віру,
кине брудом
у сирітський тин –
багато
всіляких причин…
…не навчиться прощати,
постійно
буде супити брови,
не вмиє зо сну чоло…
не підмете хати…
зречеться любові…
от так
і втрачаємо
право літати –
ніби
таланту крилатого
у нас
від народження
й не було…
а захланність?
заздрощі?
гнів?
лінивство:
рада б
душа до польоту,
до раю,
та причини
сірчано палаючі –
не пускають…
причини ці –
непідйомні
для крил
камінці.
…окропи нас гісопом,
і станемо на крило –
ключами білими
здійме́мось на Світло:
пронеси
мимо вуст
сю чашу –
тимчасове
каліцтво
безкриле наше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305477
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2012
то чого ж ми так журимось
і стенаємо, люди?
дві
тисячі років
знаємо,
що
і як воно буде
неодмінно:
хто
приходить з любов`ю –
на того чекає
неминуче дубова,
антична, нетлінна,
Т-подібна
споруда.
(розпинали в давні часи не на хрестах, а на Т-подібних спорудах, (Антонієвських хрестах) - історики зауважили...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2012
ви ловите нас
на сонячні зайчики…
як рибу
велику
полюєте на живця.
вам дісталась
випа́дком
про нас таємниця –
ми завжди
без сумніву
йдемо на світло…
Світла!
шукають і прагнуть
віддані наші серця –
такий
задум первісний
Творця.
…підкликаєте нас
відбитими
промінцями,
посідаєте
наші хати́ і храми,
спекулюєте з нами
нашими ж іспокон
Святими Дарами,
торгуєте,
як екзотичним крамом…
стоїмо безневинні
і дивуємось
безгомінно,
як плюндруєте
наші Святині –
опускаєте на коліна,
щоб стали рабами
перед
порожніми вами…
вам випа́дком
дісталася таємни-ця…
але
не
до кінця:
наші храми –
не розписані золотом
кам`яниці,
наші Храми –
наші серця.
самоїди
людської зграї,
ми вас –
знати не знаєм…
ми завжди́
оберемо волю,
покинемо безогля́дно
лЮбі
обжиті місця:
наші Храми –
наші серця…
подамося
за обрій лугами…
лісами,
полями:
наші серця –
наші храми
з дорогими, живими,
невидимими для вас,
неосяжними вами
Триєдино-Богами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2012
перший день
останнього року
відійшов у любові….
засу́нули за́сувом
металевим
двері
сіне́шні дубові,
щоби не влізла, часом,
холодна межа –
заздрість чужа! знову
у сонну нашу
за́тишну
теплу хату –
наче у хмари
пружні́,
у подушки́
і одіяла* пухо́ві,
пооблягалися спати…
лоскочу́
ледве чутно
подихом,
тихим і врівноваженим,
твої,
сном оповиті,
красиво і плавно
на бе́жевому оксамиті
окреслені плечі,
пелюстками сап`яновими
розпустився,
одцвів
і обсипався
наш запашний
вишне́во-трояндовий
вечір…
мружуся
у передсо́нні
проз шибки
віконні,
відсутньо-прозорі,
на мерехтливо привітні
січневі зорі –
до-о-овгі
протя́жні хвилини…
небо безхмарне
рясно
зірками розквітло –
вічне
небесне
світло
лине, лине…
у безкіне́чних світів
круговерті –
прообраз і символ
безсмертя.
поверх
обті́чної лінії
тво́го
довірливого плеча -
дві зі́рки,
як очі
безсонноно́чі
радісно сяють
у заштриховані віями
півзакриті
мої зіниці –
як двоє джерел
із дна, пам`ятаєш?
знайомої нам
лісової криниці –
щолиш світло
замісто води
ллється і ллється
до нас
сюди…
але ж…
чи насправді
зірки́ оті
у Космічній
своїй
безмежності
так безтурботно
і весело сяють?
чи, може, обох
давно уже
і на світі немає –
лише світло,
народжене ними,
живими,
колись
давно-давно
до зору нашого
щойно тепер
долітає?..
дізнатися,
як там насправді воно –
людському розуму
не дано…
зірки…
джерела космічні –
не вічні.
по суті
схожі з людьми,
бо сотво́рені смертними
і, водно́час, безсмертними…
як і ми –
також мають
коне́чні тіла,
також світяться
ізсере́дини
все
тілесне своє
життя...
і природа Світла
для всіх єдина:
Зірка ти,
чи Людина…
можна зга́снути,
вмерти!
але світло
радості і любові
до всього
живого
випромі́нюване
щомить
у безмежному
Просторі
безкінечно
і вічно летить!
летіти! –
така у Світла
законна
природа Буття:
і така вона,
наша з зірками
спільна,
форма
Безсмер-тя.
…спи, мій любий.
я з тобою.
будем спочивати.
завтра нас
чекають справи –
Всесвіт
осявати.
*одіяло, а, сер. те саме, що ковдра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304024
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.01.2012
усе
почалося
не з великого
вибуху –
але із Точки,
яка є Променем
у позиції фас…
реальність, галактики –
усього лише сни,
фантазії, вигадки,
мислі й уява
Точки-Променя,
що пізнає себе,
прямуючи у безкінечності,
і розширюється
з відстанню
за всіма законами
фізики променів.
схоже, як ніби ми -
бачим
незримі образи
перед тим,
як написати вірша:
сотворити, тобто,
тіло
із алфавітних літер
для Ідеї
духовної...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300702
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2011
скинь для мене
єдину
одну
мелодійну
срі́бну
краплину
із сьомого
тво́го неба…
срібли́ну
твою дрібну́
поміж дощів
знайду,
впізна́ю…
прово́рно
у пелюстку
трояндову
загорну́
і в кишеньку,
нагру́дну,
зліва,
турботливо покладу…
сховаю
в медитати́внім
саду
місци́ну
таємну знайду,
всядуся на руду
траву,
схилю зажурливу
голову –
з усією
ліловою
ніжністю
згадаю
про тебе…
а що нам іще
треба?
ми з тобою –
давно…
давно…
іншого нам
не дано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2011
в небі – місяць,
круглий, як дійни́ця,
повна молока
по са́мі вінця…
над обмерзлими
цямри́нами криниці –
білий дух джерел
кипить і пі́ниться,
відбиває
су́тінком рожевим -
невловимо
на морозі
мі́ниться…
сніг розси́пчастий
сухий -
зітха і оха,
бли́скітками гостро
виграє́,
по дорозі
кроками чужими
смачно хру́мка-є,
наче лагідна
моя Мазоха
в небі жуйку
за́тишно жує…
прислуха́юсь
до квапли́вих кроків –
з новим роком!
з новим роком!
…чи не скреснув
новорічним дивом лід?...
і не рипне, часом, сніг
під підошвами
коричневих твоїх
самовпевнено
ображених
чобіт?..
13.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2011
не так
все просто,
як здається – знаю:
попри завісу
мороку й жалю́ –
заприсягнуся
словом
і світанком
у всіх
семи моїх
одкритих вікнах…
зізна́юсь!
я тебе
люблю…
кохаю…
але любов моя –
не по́клик плоті,
а за́клик Ду́ху до єства́,
до сутності,
закладеної в глину
самим Творцем –
Людини.
моя любов –
не від хотіння тіла,
не рабство,
що шукає насолоди…
моя любов –
ве́тхозаві́тний
птах:
ширяє,
з паростком оливи,
над Во́дами,
кара́юче бурхливими.
моя любов
свідома
і прозрі́ла…
крила
...у до-земні́
часи –
колись,
ми,
як два промені,
зустрілись –
переплели́сь
і стало
Світ-ло!
так було?
ти!
вчини
дверцята клітки,
відпусти
душевні не́мощі –
обра́зи, заздрощі
і ревнощі,
страхи й зневіру,
розпач і тривоги,
барвисту машкару,
й личини ниці...
як гайвороння й кажани
гайнуть
в пітьму,
що наплодила їх,
вони –
такі дрібниці…
такі слабкі,
такі безсилі тіні,
тобою ба́вляться –
всміхнись їм щиро,
хай відійду́ть
і впокоря́ться
з миром…
Душі своєї
темінь освіти.
Проще́ним будь!
собі
і всім
живим і мертвим
все прости –
лети!
Летімо!
МИ!
зробимось
щасливими Людьми!
двома́
прозорими
густо зеленими
смарагдами,
дарами Янголів –
Землі́.
землею –
НЕ
роджени-ми…
Смарагди-Люди…
натхненно
милува́тись будем,
радіти
прозорі́ні й глибині
я у тобі,
а ти – в мені…
єдиним
хре́сним
по́рухом руки
ми
виправимо
давні помилки,
старі непро́щені
гріхи –
в тобі-мені
вони спахну́ть
в зеленому
духовному огні,
очистяться й розтануть,
наче сніг…
у Творчості
взає́мо-спогляда́ння
пізна́ємо
причини і основи,
осмислим таїну
Світобудо́ви,
Закони
Всесвіту…
красу і простоту́
кохання…
ося́гнем Істину
у першо́-початко́вім
Слові.
смарагди…
ми –
спадкоємці
Неба і Землі:
рука –
в руці…
за нами йтимуть
неодступно
на́глядці
обидва
Янголи-Храни́телі,
обидва
щедрі
наші
дароно́сці….
Богоподібні
вільні
і красиві Люди!
під захистом
смарагдовим
пребудем
удвох
до самого
назе́много кінця –
не ви́холонуть
душі і серця́
і,
не зазнавши зради,
смарагди
не потьмяніють,
НЕ
розтрі́снуться….
Повік.
у поєдна́нні
двох начал –
воскреснуть
і стануть,
з гідним правом до Вінця,
з благослове́ння
і за волею Творця,
земні й небесні –
Жінка й Чоловік.
…а янгольські дари́ –
то віщий знак,
що все це
буде
неодмінно
саме
ТАК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299079
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2011
на метелика білого,
невагомокрилого
і майже безтілого –
чоботом…
задля чого?
…як дитина –
в куче́риках,
янгольсько мила,
поті́шна,
розтуливши
старанного ротика –
так безгрішно!
неспішно
і невміло
одриває
метелику крила…
тепер не втече,
не покине.
рада
дитина…
…далі
покрутить
у пальчиках тіло –
несподівано
комаши́не,
та й кине…
бо для чого ж воно
дитині таке –
безкриле...
бридке
хочеш
метелика
зберегти?
відпусти…
будеш
про нього
згадувати
беззоряними ночами…
навіть речами
власними,
не володіємо до кінця,
бо й вони
належать не нам,
а підвладні законам
речови́нного світу…
а душі й серця?
єдине,
що справді
належить людині
у земному житті –
не результати навіть,
а сам лиш процес
спонтанної Творчос-ті…
у труді і в любові;
і почуття:
істинні,
не нав`язані,
не набуті,
а власні
СВОЇ по суті.
такі
справжнього
щастя
людського
психологічні
основи...
а одержимість…
тільки
за власної волі
кожен із нас
належить,
чи не належить –
Богу…
і твої балачки
про відсотки
взаємної
приналежності -
тут
взагалі ні до чого…
і останнє:
любов
Чоловіка і Жінки,
КОХАННЯ –
закони його природи
доступно прості:
усього лиш -
свобода
Двох Особистостей
у безкінечній
взаємній
Співтворчості
отаке
від народження
Богом на́дане
кожному з нас
право
а решта все –
від лукавого
07.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2011
Плач!
плач...
бо й небо
всевишнє
плаче…
може побачиш
як роздирає
липку́ павути́ну,
щоб
на хвилину
єдину
продертися
крізь вузла́сте
плетиво
внутрішніх ґрат –
людина
жива
слова, слова…
кожен сам собі –
судія і кат:
жодного кроку
назад
ні!
Бога
усеблаго́го -
наві́дмаш
словом і нагаєм...
навзає́м:
віч-ні
блукаль-ці
приза́хідні
промені
поламали
пальці
тендітні
об невмоли́мо тверде́
лобове скло!
не було:
ні початку,
і ні кінця…
«я» і «я»!
і ніяких – «Ми…»
навідмаш –
з тобою
обоє…
«…зро́блю
ваші серця
травою,
а все,
що любите –
вівця-ми…»*
(* із "Останнього єдинорога" Пітера Бігла)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2011