| Сторінки (10/928): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
перед світанком –
перед четвертою ранку
незбори́мо хочеться спати:
пові́ки важко злипаються –
хоч уставляй сірники…
збита з то́лку уява
запускає «галю́ники»…
усілякі страшил-ки
перед світанком
у дозорі нашому –
за́тишок,
поміж гілок і кущів, у високій траві –
гречано-медо́ві
удихаємо аромати –
не можна спати!..
зусібіч од розлитих по обрій полів –
драпірують марлею чату
м`які тумани,
забинто́вують на березах і со́снах рани
осколочно-рвані
липневий світанок –
уселе́нська тиша…
і листочком ніде ніхто не колише:
неугавні
вимерли цвіркуни,
комарихи – і ті
поснули, си́ті,
у непорушному придорожному житі
і тільки чата:
не спати! не спати…
просочується
крізь марлю туману,
як рана,
місцевого значення траса –
осідає роса:
у оптичний приціл - польова ромашка,
як домашнього молока повна чашка,
на майданчику снить гвинтокрил –
лопасті опустив, наче підбита пташка:
на все осідає роса –
на траву, на листя,
на щомиті готову до бою
зброю –
і
на нас
із тобою
бо що до того росі?..
перед росою – рівні усі
17.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2014
над го́ловами,
над лоба́ми спітні́лими,
над обличчями –
чорними-жовтими-білими,
у заду́шливому
ваго́нному штилі –
пливуть,
наза́вжди наповнені вітром
полотнища жовтувато-білі:
новенькі-нові,
пахнуть –
липові чи сосно-ві...
розтинає
упевнено порожнечу –
приховану ворожнечу –
ніс, майстерно обточений,
над байду́жими
головами чужи́ми –
погойдується корма́:
ані футів під кілем,
ні пасатів нема –
та
пливе ваго́ном кара́кка задумливо-мрійно –
каравельно... і санта-марійно...
гордо пливе і величаво –
чужу наслідує
волю, мрію і славу
...по дереву стальні різці
і вправних пальців
реміснича сила
соснові ці,
чи липові – зродила
надменні і виба́гливі вітрила...
«...купіть собі, пані, мрію –
каравелу «Санта Марію»...»
лукава...
наслідувана сла-ва...
з надутими
вітрилами із дерева
погойдується мрійно –
і караве́льно... і санта-марійно...
і ти:
ніяк не можеш зрозуміти,
що –
на парусах іти,
пливти,
летіти! –
це
насамперед – РАДІТИ,
ЛЮБИТИ –
ЖИТИ!
а не наслі́дувати...
заздрити
і ненавиді-ти
15.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
пам`ять уже не та...
зовсім не та стала:
за чим у цей світ приходила?... –
забула,
як заора́ло
15.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511553
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.07.2014
…од війни до війни –
акура́т підростають сини…
04.07.2014
*акурат - якраз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509314
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.07.2014
бу́деш іти стежиною
у грудях – вечір крижиною,
на́граний сміх у кроках –
торкнешся мене ненароком
…а, може,
то я – од роси делікатно нагнусь,
і ненароком тебе торкнусь…
попливуть
розтривожені почуття –
па́хощами
понад травою-кущами,
запульсують
артеріями і венами –
стежками
споришево зеленими
засміється до себе життя
соку током
усіма про́жилками і капіляра-ми,
коли
торкнемося одне одного ми
на стежці загубленій
ненароком
невловимо летка́,
альпійськими пахощами
заснуюся тобі у красиве волосся:
озирне́шся – порожня стежка,
дослу́хаєшся –
здалося…
і западе між нами
шереха́тими цвіркунами
небозора тиша,
примарно-міфічним блиском
сяйне ріка Галатеї…
…і зауважить сердито інша:
па́хне од тебе любистком –
ти знову думав про неї…
26.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
крячуть во́рони
на всі сторони –
"...зліта́йтеся в Україну!" -
скликають родину
люлі-люлі, сину
як довго-повільно
ростуть в лісі со́сни,
а в хата́х – сини…
стули о́чки щільно,
синочку, засни
спішать нас потя́ти
ординці прокляті,
давні вороги
люлі-люлі, сину,
чорні крила навкруги
… лиш по тому вже гаа́ги-
нюрнберги́
23.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2014
три ро́ки – три семими́льні кроки:
де пишні росли спориші́ –
усуціль подорож-ни-ки…
озера мої і струмки,
гра світлоти́ші:
подорожники, ви - хоро́ші…
а я люблю спориші́
03.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2014
доща́ми заві́зно*:
ще́ один заявивсь – одканка́нив
по крівлях залізних,
по долонях, полив`яно порцеля́нових
у травах по́тайки зашепотів,
про те, що давно одкри́ти хотів…
зараз іще де-не-де –
крапне́,
зні́гано аж – схлипне́…
кажуть, що дощ іде…
а він по різному вміє:
накрапа́є, ллє, моросить, сіє,
а насправді є
те, що він завше – пада-є…
*завізно - Дуже багато кого-, чого-небудь; переповнено, скупчено
01.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2014
на горищі - миші
з`їли книжку ві́ршів…
стали романтичніші
і світліші
у глибокім закапелочку душі
ми-ші
порушники тиші
не пропали задарма́
ві́рші
31.05.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502371
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.05.2014
десь у гаю, за вигоном,
зигзиця кувала,
мати порала города,
грядки́ поливала
посходили, як шнурочки,
ростуть огірочки:
пов`яжуться – дочекаюсь
із війська синочка
у затінку, коло жита
стала – спочивала:
...чи повернеться до літа?
думала-гадала
узялася невідь звідки
дивна біла птаха –
впала в жито, заплуталась,
квилить: Волноваха…
здіймись, птахо, над житами,
линь, біла птахо, линь –
до матері на Волинь
23.05.2014
*У Волинській і Рівненській областях - оголошено траурні Дні за загиблими під Волновахою українськими вояка́ми
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
вітерець дихне –
спроквола торкне
у світанку ліловому ску́пані колоски –
наче зелені косички,
дрібно сплетені,
бездоганні
і
дото́ркнуті колоски
пускають прозорі димки́,
як безтурботні дитячі смішки́,
чи осяя́нні думки…
спонтанні
нива житня
вольготно розкинулась горілиць –
квітує-грає,
неутримно пи́рскає
прита́єними смішками –
золотими пилка́ми
на ясно́му блакитному фоні
… зосереджений чорнобривець
рота стуленого вмиває
пахучою лапкою на осонні
нива моя –
чорнобривець, жито і я…
…ні,
виходить, іще не всі
ми докупи тут зібрані –
у житах
майнула русява чиясь голова -
Алкіон-птах?
...то Русалка бавиться польова:
у насназі творчої гри –
розторочує світло на кольори́,
на кольорові нитки́ –
розмаїті,
щоб вишивати воло́шки і маки
у молодому житі
…розсотує на муліне́
ма́мине
невидимі сонячні про́мені…
узріла мене,
осміхнулась мені –
так весело і лукаво!
за тим –
подалась у луги-береги
чесати гребенем золотим
некошені трави
…діадема тремтить над її чолом,
вогні́є у ко́сах –
безцінно-ро́со,
на зап`ястях* –
смарагди гойдаються на ланцюжках,
вся - у коштовних ша́тах-жита́х-шовка́х
боса
21.05.2014
*зап`ястя - тут прикраса, яку носять на руці; браслет
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
це ти
приходиш сюди
щоранку,
вишиваєш саду мого́
бати́стову вишиванку
Янголе Красоти –
це ти…
…гла́ддю шовко́вою – тра́ви
і молоденькі листки,
мов необачно лукаві
дитячі пальчики,
солодкувато-липкі́,
що пробралися крізь цупкі
бруньки
і повстромлялися у медову ситу,
па́хіллям на відсонні розлиту
солодкувато-липкі́ листки,
як необачні дитячі пальчики,
не облизані ще вітерцем, туманами не обмиті
…по зеленій гладі –
бісеру намистинки дрібні
майстерно наши́ті,
делікатно-недбало розсипані
кришталево-прозоро-срібні
і розмаїті
росинки-миті
це ти –ти!
Янголе Красоти,
повним хрестиком
вишиваєш лілові бузки
і золоті ореоли кульбабки
…цвіту па́леві пелюстки
пливуть у гладенькі зелені шовки́
з яблуневої гілки,
западають у скла́дки і бга́нки
сакральні хрестики
у Гармонії
вселенської вишиванки
…кулемети, ракети, танки…
10.05.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498228
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.05.2014
над жита́ми
моїми –
зелена
із синім густим одли́вом –
ізумрудно-грайлива,
смара́гдова паволо́ка
над жита́ми,
вгорі,
на блакитному тлі – хмаринка летка́,
ніби тендітна жіноча фігурка
відкілясь приблукала
випадкова хмаринка,
заледь рожева, а по краях – заледь золота…
і, наче тендітна жінка –
покрива́ла атла́сні із себе
на льоту розгорта…
як рожева пелюстка,
а по краях – сонячно-золота…
на блакитному тлі…
може, жила така
колись у цьому селі?
може, мрія
чия?..
…паволокою,
з яблуні цвітом,
димком-туманом
здійнялась од землі,
на льоту́ – тане…
Ляна?..
Ляна!
Фет-Фрумосова Косиндзя́на
кохана…
уже й розтанула казка, нема…
голубі́нь-глибінь атла́сна
сама
01.05.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
набубня́віла
пу́п`янками абрикоса
день –
до дощу
небо –
імлисте і непроглядне
проз євровікна – світ
скоро пирс-не
сміхом і цвітом із віт
абрикоса,
сонце! ви́різьбиться
зашабло́нено золоте
швидко
зіржа́віє і одцвіте
абрикоса
облетить
до байдужих ніг
рожевува́то-моло́зивний
теплий сніг
а тоді – літо
усе це таке
нетривке́
…переношу погляд
на грань ви́димого світу –
до вічно-похмуро-зеленого
хвойного лісу:
весни́ ома́нлива
la comedia –
я…
наразі для мене
краще стабільна
вічно-похмуро-зелена
на
небосхилі заві́са
радості – не приє́млю:
розбурханий ад
на ону́чі дере́ мою землю
весни́ компроміси? байду-же…
нас – тільки Бог вбереже
07.04.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
присутність,
осі́лість,
ная́вність твоя у мені –
це навіть не те,
якби жив традиційно –
у час-од-ча́совім спо́мині…
ні…
образ твій
оселився, бачу, наві́чно –
обезсме́ртився у мені
листочком трі́йчатим із мезозоїв геологічних –
конюши́ни трилисничко́м
зберігся випа́дком у скам`янілому бурштині́…
29.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2014
малює старість
свій портрет величний
на домотка́нім полотні
мого́ обличчя:
густими грубуватими мазками,
контра́стами
землисто-попеля́стими,
працює нерозба́вленими кра́сками
на перкаля́х мого́ простенького лиця́ –
хай ба́виться…
знічев`я розважається
...надто різкі малює тіні
на кожнім ви́гині
м`яких округлих ліній,
у кожній плавній улого́вині –
густі і темні прокладає тіні
од свого імені
але!
від перепи́сування то́го,
контрастного і руйнівно́го
нічого
по суті не міняється в мені…
всере́дині, у серцеви́ні,
у самосприйнятті́,
у самовідчутті́ і само-розумінні
…у затушованих туманами очах
живий огонь не вичах, і не зчах –
і поглядом прозорим
шукають очі – де квітки і зорі
ми
із квітками й зо́ря-ми –
взаємо-розуміючись говоримо…
23.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2014
здавалось би -
летимо по кругу,
насправді ж – проторюємо
висхідну́ спіра́льну дугу…
…одхилила віконну фрамугу,
у щілину одразу – зірки́,
наче вербові котики…
зацікавлено проснували гілки́,
повстромля́ли сіренькі носики
борзе́нько до хати
пробралися –
уро́зтіч порозбігалися,
порозсипалися
на ко́вдри і подушки́,
вовтузяться біля скроні,
лащаться до щоки,
торка́ють об ру́ки,
лоскочуться у долоні,
проти́скуються у пригоршні –
не дають заснути
мені
пустуни́ і пусту́нки
перламутрово-сріб-ні…
що тут уже й казати:
розсипа́йтесь, розко́чуйтеся
по усіх куто́чках
і потає́мних за́куточках
фраму́жно одкритої хати
…треба підво́дитися,
вставати,
між подушок мости́тися,
зручно всідати,
невеселі думки
у цупкі нитки
сука́ти,
у циганські голки засиля́ти,
живі жари́нки,
самосійні перлинки –
зірки́-вербові ко́тики
у разки́
низа́ти
позав`язуються думки
у тугі ву́злики,
причепурю́ся… на шиї
намистинки-перлинки –
Усесвіт безмежний сяє…
...сказав трьохсотлітній ворон:
умру –
швидко і скоро -
знає…
…десь найме́ншенька
закотилася і немає:
ма́цаю
під подушкою –
таки прини́шклася і дрімає
перламутрово-срібна крихіт-ка…
станеш у мене
на пальцеві безіменному
за персте́ника
21.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014
яскраво-жовто-га́ряче
у плиті паленіє жар,
о́дсвітами рожевими
струменить у півтемряву
із одкритих дверцят:
заливає упевнено
топографічні плани і схеми
мого
зажуреного лиця
відчутно пашіє од жару лице:
дрова дубові стати урешті змогли
Сонцем! –
теплом і світлом,
чим і завжди́ усере́дині себе були…
тінь подо́вжилась
і зламалася на стіні за столом,
до ирію
ворушать крилами вишиті рушники,
переші́птуються тривожно кутки́,
у густих аспара́гуса косах
забринів небесноголосий
давній мамин псалом…
…люба моя хатино,
забудь про мене, так-но тебе покину –
і не утримуй ні за́тишком, ні теплом,
а-ні лелеками-журавлями:
простоволо́са-боса
подамся за небокрай полями –
краще у безвісті, на чужині,
бездомною пси́ною згинуть мені
без роду-нації,
чим опинитися в окупації
ординцями-москалями
12.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2014
па́хне
у подвір`ї моєму – сном,
надобра́нічним пря́женим молоком
пахне…
мале вітерча́ з-за причілка зітхне,
уві сні завовту́зиться, позіхне,
виноградним куче́риком ворухне́
і надалі засне…
на шнурку –
білизна під місяцем сонно сох-не
…роздивляються із під руки
на лілові трояндочки,
ви́цвілі маки і сокирки́ –
молоді зірки:
знадобилися б залюбки
квітчасті мої простенькі си́тчики –
простирадла і пошивки́ –
малим зірченятам
на пелюшки…
ба́вляться
зірченя́та дрібні́,
випро́стують срібні
цупкі́ па́льчики-про́мені –,
до рук упіймати пнуться квітки́ -
лілові трояндочки, сокирки́ –
на си́тчиках намальовані…
…оксамитово-скра́длива ніч
спиває непо́спіхом звідусіль
прохолодно-пряну воло́гу,
щоб на ранок – у всій росі
новопреста́витись Богу…
…а десь
комусь
у цей час не до сна,
комусь десь усюди затісно
і всього мало,
десь комусь позарі́з потрібна війна,
щоб люди людей – калічили і вбивали
кремлівські
розпа́лювачі війни –
не́люди,
вірнопі́дданці сатани
10.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2014
планета
і життя на ній –
наче скляна блакитна кулька
у хвої новорічній,
на ялинці:
висить на волосинці,
яскрава і крихка –
чи мильна бульбашка…
…наче метелика ламкі́ тендітні крила
у лапах павіана гамадрила
..але
мале
буває більшим за велике,
крихке –
цупкішим за тривке:
таке
облаштування Всесвіту
урівноважено стійке́,
безмірно-значне, многолике
мембранно
бринить небесне і земне –
поєднано-одне,
тривожно…
та Слово Боже
не промине:
ми
з серед останніх – стали перши-ми
08.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
поєдналася
у Родину
Єдину –
Україна
і вигнала з хати,
хижу і волохату –
зграю!
…орду
московську закляту,
поєднавшись зо світом усім,
виганяє
з прадіда-діда-батька-сина
Україна –
Родина
Єдина
05.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483602
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2014
пахне од печі хлібом…
снилася мама…
небом… небом… ішла сама
однотонним порожнім небом –
ма-ма…
під ногами босими – сіра безодня,
безрадісна і курна́…
глянула у вікно – сьогодні
перше березня:
от і весна
дочекалися…
та не всі
перше березня – от і війна,
традиційно: орди московської проти Русі́
… диких качок авіа-ла́нка
прорвалася через облогу,
либонь, із боєм…
до Бога
молитва наша, а сподіва́нка
на синів, що стають до зброї
…сину, сину, рушають зранку,
тут, у вузлику, хліб… вишиванка…
образок…
і
з чебрецем-євшан-зіллям ла́данка…
03.03.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
мокрий сніг
шарудить і скаржиться під ногами,
запа́лий і посірілий – нагадує про небуття…
як до нього
скаржилось і шаруділо
обсипано-висохло-поруді́ле
осіннє листя
поміж соснами
обвисають вогко
простирадла сірого сну –
можна торкнути пальцями
за обстріпаний край тума́ну
просікою бреду,
ніби собою марю…
розмиваюсь у сірому на ходу,
втрачаю обриси – тану-тану…
перетікаю
у небуття туману
сіро-сіро-сіро…
волого:
ні псалмів, ні ладану-миру –
у сосновому храмі
порожньо і убого
і на душі…
де ви?.. де ви?..
повертайтесь до дому з ирію,
білокрилі надії на-ші…
12.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014
частина І. Примітивно-етимологічне
мова дзво́на –
духовна,
триєдино-довершена
і сферично-об`ємно повна
«дзвін»
у нашій мові –
є смислови́м
звуко-наслі́дуванням у слові…
для порівняння: «колокол» –
із сусідської мови –
у їхньому слові
у понятійній його основі –
осмислення форми,
зовнішня, зорова́ озна́ка:
«коло-кол» –
кругле щось, приче́плене до «кілка́»…
іще варіант,
аби об`єктивно до решти було –
«коло кол» –
«із множи́ни кіл
утворене кругле тіло»,–
(як і, наприклад, округла людська голова…)
ще раз – ознака зовнішня, зорова…
правдиві свідки – слова…
етимологія: різні підходи,
і нічого дивного,
ми –
два абсолютно різні народи…
«колокол» –
кругле, і чепить на колу́ висо́ко:
тобто, формальне
зовнішнє сприйняття – оком;
«здвін» –
відображення звуку,
сприйняття суті предмета – вухом,
духовним слухом…
частина ІІ. Сакрально-зна́чиме
се́рця*
могутній удар:
бов-в-в!.. –
«Бог є Любов-в-в…»
бов-в-в!...
до Бога зов –
і водно́час відо́зва Його:
Любов-в-в…
у звучанні першого
довгого, рівного і густого
основного тону,
що виникає одразу
після удару серцем
об стінку дзвону –
має сакральне значення чисте об`ємне звучання це –
співвідноситься вібраційно із Богом-Отцем
другий тон
триєдиного звуку «бов-в-в!..» –
«Господь є Любов-в-в…» –
виникає слідом за мить:
ніби десь водопад
чи невидимий ліс шумить,
ніби щось неосяжне у повітрі плине-кипить,
усере́дині клі́тки грудної щось ніби дивне м`яко гуде –
таке, яке вічно єсьмь і вічно гряде,
щось незбагненно живе і повне,
ніби як трепет любовний...
…ця всепрони́кна лагідна складова́ –
вібраційна тональність Хрестова,
Сина Божого – Логоса-Слова
і третій тон триєдиного «бов-в-в!..» –
Бог є Любов-в-в… –
безпосередньо дзвін:
Духа Святого,
Життя Пода́теля закликає і презентує він…
безпосередньо дзвін…
частина ІІІ. Історично-символічне
імперія нужди,
неробства, дикості і зла –
гіпертрофо́вана горди́ня
імпе́рська, що себе одли́ла
у бронзі
найбільшого у світі,
дві-сотні-то́нного
але навік німого
«цар-ко́ло-кола́»
трагічна доля форми –
позбавленої смислу і душі:
гординею здаве́н грішать
сусіди східні наші…
як вони кажуть:
«много та дурного»,
але пишаються
на цілий білий світ,
що сотворили
найбільшого з усіх –
хоча і без`язикого й німого…
ця гли́ба, ку́па спла́ву –
символізує
імперії останньої несла́ву
…а відко́лота
від "цар-колокола"
одина́дцятито́нна частина –
натякає-символізує
на суверенну за всіх обставин
незалежну у Го́споді Україну
хоч би як їхній «Цар» хотів -
та: «ніколи, ніколи не буде Вкраїна
рабою московських катів…»
…над нами – наш, живий, сакральний триголо́сий Дзвін,
благослове́н одвічно і довічно він…
31.01.2014
серце* - металева, циліндричної форми частина дзвона, розташована у внутрішній його частині; язик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476190
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.01.2014
зсере́дини
Майдан – це Січ,
пала́нка Січова…
за мирної години
тут кожен сам собі –
указ і голова
у той же час –
це братська
туго поєднана родина
Майдан ізсереди́ни –
община:
там кожен кожному – Людина…
це пам`ять,
невмируща генетично,
зв`язок із предками ме́тафізи́чний,
це голос Крові –
Свободи, Гідності, Любові
Майдан – є символ України:
Свобода Духу у його основі
Майдан зсере́дини,
наче людський мурашник:
суцільно «наші»…
без жодної прину́ки
там кожен творчий труд
знаходить творчі руки,
всяка робота – і важлива, і вагома,
мета – конкретна і свідома,
Майдан –
це ніби ти нарешті
у себе вдома…
прийшов – роботу бачиш,
то бери її й роби –
о ні, вкраїнці не раби…
там – ноутбуки, телефони…
і замашні кілки,
якими б`ють
у «тулумбаси» самочи́нні –
заліза товстостінного листки́
жінки́,
вдягнули чисті фартушки,
розносять бутерброди всю́дно
і пиріжки
різноначи́нні,
узвар, чаї-напитки…
каву,
самодієво-лю́дно
боїв дими
і вогняні заграви...
спитаєш – скажуть,
не знаєш як чи де – підкажуть…
в Труді – єдині,
у боротьбі – єдині:
Майдан –
це гімн живій нескореній Людині,
Родині
і Общині -
Україні
Майдан – це Січ,
Паланка, Зе́рнятко усередині…
27.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014
апостоле Пе́тре,
тримай ключі на готові,
змащуй пе́тлі
олією із оливи –
в Україні ізнову
готуються масові зо́рели́ви…
скоро уже, видать,
піде ордою злочинна рать
то щоб не рипіли райські ворота
як хлине юрбою,
хлине потоком,
гирлом-рікою,
хлине широким
вільним Дніпром –
непереможна
вкраїнська голо́та
…і ти, Хароне,
ки́дай човен та
пересідай на пором:
буде у раю завізно,
чекати пізно
Воля-Свобода:
богоугодна і благородна
мета народна
Зе́рнятка!
їм не оддамо,
хіба усі згинемо -
до єдиного
27.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014
Зернятко, Зернятко
наше золоте:
житнє-пшеничне-
сонячне-просте…
посіялось Зернятко
у морози люті,
то швидко росте
росте-дозріває,
серця зігріває –
у Народну спільну Душу
всі душі єднає
під склепі́нням неба –
непокри́ті голови,
нам не хо́лодно…
…з-за півночно-східної
мертвої гори
здійнялися
беркути-сна́йпери
гострі кулі осами –
у груди і скроні:
ви́сипалось Зернятко
з мертвої долоні…
впало на вологий
од крові пісок –
вибилося Зернятко
в колосок…
засіялось Зернятко
по рідних полях –
золоти́ться волею
вкраїнска земля
засівайся, Зернятко,
в долоні й серця –
за свободу-волю
стали до кінця
нема переводу
козацькому роду:
благословив Бог Свободу
такому Народу
…сійся-родися,
жито-пшениця,
всяка пашниця:
Воля народу
во віки святиться
у вільній Родині –
Слава Україні
розкри́лилась маком
кров на знамені́ –
вічна слава всім Героям,
що впали в борні
26.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2014
над Києвом
дзвони дзвонять –
Йордана… Предтеча…
хрещаймося, браття, духом
у чистий свят-вечір…
над Майданом білий голуб!
хутенько з наметів –
щедрувальники вітати
прийшли з водометом:
у шоломах, з гранатами,
щити, пістолети,
а за ними – з кандалами,
танки, кулемети…
а ми вийдем – окропимось:
мирні Божі вівці…
до Дніпра – струмки криваві
по мерзлій бруківці
19.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473704
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.01.2014
«…коли
над вашими го́ловами
заносять дубинки, кийки, кулаки
народні захисники –
си́ловики́ –
го́лови
мають бути нічим не покриті,
бо
із першого разу
можуть вас НЕ захистити
голови – не опускати!
хустка́ми,
капелю́хами чи шапка́́ми –
не покривати!
стояти
із опущеними руками –
не заважати!»
витяг:
од 16.01 – «законоДАВЧА Інструкція»:
до виконання затверджено – Я
***
…б`ють, брате,
у підворітнях, на вулицях,
у засті́нках – жорстоко б`ють –
усюди – біль…
але у нас
є спільна мета
і благородна ціль:
ми – за Гідність,
за Бога-Любов
їм же –
гірше,
вони – ласі грошей,
і задоволення бачити кров
…а хто не знає,
що задоволення кожне –
ложне:
наси́тившись – проминає…
наситилися,
а тепер – мусять,
тільки мусять!
не залякають,
нас
не змусять,
груба фізична сила –
безкрила,
а більше вони
нічого не мають,
не знають…
…багато розли́то болю
ми -
за Гідність, Совість, Любов,
для кожного і для всіх -
Свободу-Волю
18.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2014
стежки,
як струмки –
всюди:
їх
замість води –
проторюють люди
польові стежки,
лугові,
лісові,
між-Зо́ряні –
павути́нки,
майстерні
вишукані стібки́
у
гармонійнім узорі
Вселе́нської ви́шивки…
стежки́ –
русе́льця тиші,
несподіванок
і романтики
бережуть твої
і мої сліди –
пам`ять стежок
вічна,
як і пам`ять води…
погу́блені
серед трав стежки,
зата́єні у жита́х польові дороги –
капіляри-про́жилки,
найкоротші вивірені шляхи
до людських осель
і до чертогів
Бога…
стежки...
тугі́ клубки,
безтурботні коти,
пругкі́ шовко́ві нитки́…
14.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2014
...ви нас – носака́ми кованих берців –
під серце,
вас ми –
козацькими ма́ршами
і бурхливими скерцо…
ви нас – поме́жи віч кулаком пудовим,
ми вас – правдивим словом
гукаєм до вас ми:
хлопці, будьте людьми!
братами…
матері-Україні синами
станьте плече до плеча з нами…
за те –
ви нас дубинками і кийками,
кованими підборами-каблука́ми…
наче голодні сторожові́ пси,
нацько́вуєтесь панами
промосковськими…
паханами
вважаєте нас «лохами»,
безсилими,
інтелігентами…
на відміну од вас – просто люди ми –
з окровавленими, непокритими го́ловами,
та не залякані вами
шануєте силу… але шоло́ми,
ваші пластикові кийки –
символи боягузства, не сили,
хіба нормальні чоловіки́
стануть озбройно із безоружними?
нами
у настановах Божих
і у єднані супроти зла – наша сила…
а таким, як ви
і псареві вашому завдяки –
уся українська земля –
суцільна братська могила…
у рідну землю поляжемо ми,
обійме́мось із попередниками-братами
а вас –
під шоло́мними номерами,
наче псів, позакопують,
на неозорих про́сторах
«братньої» Колими,
бо рідна земля погидує вами
11.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471882
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2014
…ніби стоїш
у прони́зано-ли́повому осонні
на приміському пероні,
перед очима –
шви́дкісний потяг мимо
летить –
мов кіноплівка кадрами – мерехтить:
бачиш себе –
на живому осо́нценім тлі,
відображеною, мов у розбитому дзеркалі, –
у кожному кадрі-шклі,
у кожнім вікні, що пролітає, – вагоннім
бачиш себе – у осонні,
на розлогім липовім тлі –
множи́нно відбитою
у залитому сонцем шклі –
на кожнім
осліплено-миготли́вім кадрі віконнім
вагоннім:
ті, хто всередині потяга – всі –
то спільний,
суцільний,
загальний людський світ,
а твій, особистий –
відносно потяга – зовні:
тільки у кожнім вагоннім вікні –
бачиш себе – у відображенні…
ілюзорнім
на осмисленому
просторо́вому фоні
…твій світ
за́вжди любить тебе:
от скажеш: «…нині
небо таке – синє…»,
він
одразу ж пого́диться:
«…синє, синє – аж голубе…»
бо - любить тебе
а скажеш, приміром:
«…небо сьогодні – сіре…»,
світ закиває прово́рно
і підтакне́ :
«…сіре, сіре…
навіть і по́части чорне…»
бо не сприймає «не»
твій світ у всьому
пого́джується з тобою
із йому притама́нною
радістю і любов`ю
для нього істина
у останній інстанції є –
кожне слово твоє,
може, і не продумане, випадкове –
слово,
решта усе – загальне
і похідне́
твій світ не розуміє – «не»
подумаєш:
«…я не люблю́ зелене пальто!»
світ почує –
«…пальто… зелене…»
і скаже: «кохана моя турбо́то,
покладись на мене:
буде тобі пальто
і –
неодмінно! зелене…
цілко́м
покладись на мене…»
світ не знайомий із часткою «не»
кожне слово твоє – для нього ствердне,
беззапереч-не…
твій світ – однопо́люсний,
і стосовно тебе його полюс –
суцільний плюс…
що замовиш – усе буде так:
світ забага́нки твої
радісно вво́лювати мастак
залишилось одне,
дрібне́ –
бажати «без не»:
скажеш, приміром:
«…хочу миру!..»
світ і почує:
«миру… миру…»
а
із протилежної сторони –
ніби те саме:
«не хочу! не хочу війни…»
а вийде:
«…хочу війни…»
і розразиться
якась локальна війна –
чия у тому буде вина?
твій світ
відбивається у тобі,
як верба у воді –
у цілковитій злагоді,
у ствердній завжди
відпові-ді
11.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471781
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.01.2014
сонце пові-і-ільно
опускає ві-і-ї
перед тим,
як за обрій піти,
наче задумливо мріє…
приймає усе,
що за день
пощастило йому побачити –
пережити:
філософія Красоти́
витягуються,
тенді́тнішають-ростуть
усьо́го предметного ті́ні
і сам ти,
якщо "потилицею до сонця"
йти –
од ви́шуканости ліній
власної тіні –
її досконалости,
не зможеш очей одірвати…
філософія Красоти
зауважувати,
споглядати…
і думати:
«…щоб о-ТАК досконало творити –
треба ТАК досконало люби-ти!..»
блаженство – жити,
отак-о по стежині в`юнкій без мети
іти –
не потоптувати, не смітити,
не вимагати:
тіні готи́чні спостеріга́ти,
усвідо́млювати,
бути самій результатом
Твоєї Творчости –
філософії Красоти
…по́серед світу,
невдово́леннями зао́ханого,
зеленію, як цьогоріч зима
з теплого дива…
навіть і не скажу́ сама –
чому нара́зі така щаслива,
і у кого – так безкінечно і ніжно закохана…
10.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2014
…так безнадійно дивляться хрести,
на сонце, що схиляє
чоло до небокраю
на кладовищі,
за селом,
незримі сутінки стирають
із надмогильних каменів портрети:
повільно риси незнайомі тануть,
у каменях зникають –
кануть…
і тільки очі
вира́знішають – оживають ніби,
і на іконках
набирають світлосили – простенькі німби…
рух у повітрі невловимий:
ні-ні, я – мимо…
мимо
…солона риба,
окраєць хліба,
після круїзу по полях –
приємна втома:
мій стіл, стілець,
мій ноутбук, блокнот і олівець –
як гарно вдома…
09.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014
на столах
із саморобних щитів –
кутя
між свічок просто неба зоріє…
у долонях київського Майдану –
Зе́рнятко народилось і зріє…
у долонях розкритих Майдану,
як у пречистому лоні,
у пере́співі різдвя́них дзвонів,
народилось Зерня́тко
і довірило себе людям,
як віфлиємське святе Немовлятко…
росте, теплом повста́нців зігріте,
Богоматері омофором укрите,
підошвами кованими не знищене,
героями-мудрецями,
усіма Святими Отцями
землі нашої–
молитовно-незримо захищене
Ірод –
кігтями і дзьобами,
кийками і пудовими кулаками
переслідує-палить, у обличчя людей б`є:
окрі́пнути Зе́рнятку не дає…
бережемо Зерня́тко,
як зіницю Небесного Ока,
денно-нощно стоїмо на сторожі –
лють Ірода
пекельно жорстока,
підступна і зловорожа…
нові виклики і загрози:
метеорологи
прогнозують морози –
Майдан потребує ліків, дров...
Совість, Гідність, Любов
08.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014
поставив
на моє підвіконня ранок
необмиту чашку із-під домашнього молока –
скляний несполі́каний філіжа́нок…
молоко справжнє:
міцно за скло тримається,
на дно філажа́нкове не стіка –
туманно…
і слі́ду нема –
потопилися у молоці
кущі і трава,
хати і дерева –
верхівками так-но плавають,
наче повінню змиті копи́ці,
погубили підму́рки і корінці́
свої –
пірнають, купаються,
як у поросі теплому горобці –
аж бо́розни білі
гребена́сто ходять
по туманному молоці –
об краї
філіжа́нчасті розбиваються…
радіють волі хати́ і дерева
а я…
я відчуваю інші слова –
мають прийти у світ наш – інші слова!
такі – од яких щасливим обертом
кожна піде голова,
кожне серце – сонцем! сонцем у грудях заграє:
скоро-скоро вже
скаже
сповнені смислом духовним Слова
грядущий Поет –
бо грядущий Поет їх знає…
туман – збито́шна химера:
та пли́не, пли́не, просвічу-є
крізь туманний нинішній ранок
передба́чуваний довгожда́ний світанок – Духа Живого Ера
...грядуть Поети
Істини і Любові
у Слові -
філософи Красоти:
може - ти?..
05.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
ворушити
прадавні такі порохи́
під часови́ми пласта́ми…
вибач, не будемо ми
словами
занесені
вапняками-пісками
слова,
сказані чи не сказані нами,
ризикують
стати банальни-ми
словесами
ні…
не цікаве мені
давно засохне на пні
кожне слово твоє,
хай усе залишається
в тайні –
як є…
04.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
…снігу нема,
зате – який делікатний на всьому іній,
берізки – ніжність і ви́тонченість сама!
у білій, молочній, прозі́рчасто-ди́мчатій піні…
це – безсумнівно пророчий знак,
відвертий на-тяк,
що скоро прийде щаслива весна
у
пелюстко́во-мере́живному кипінні
…мріє усе доокруж – таке задумливо-миле,
посивіле-біле
і –
глибоким грудни́м contrálto
на верхівках різдвя́ного діапазону
звучать бархатно-чорно
медитативні воро́ни:
ні –
не контрастно-відлу́чені,
але са́мозану́рено-відсторо́нені
...дзьоб, наче кортик у піхви, захований під крилом –
гріється чорнопе́рим внутрішнім власним теплом
02.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
і чого б іще мені треба,
коли бачу серед зими – живу траву…
хіба –
пі́дтримки з неба,
щоб одібрав народ булаву –
символ державної влади –
із лабет прихильників ада:
ад – це розбі́й, насильство,
нена́висть,
брехня, пограбунок – зрада
така – не од Бога влада, ні:
запроданці – на духовному плані
бовваніють, як мертві скелі горди-ні
і безодні,
сповнені мороку…
простри
над воскреслим народом Руку:
морем світла Майдан наповнився,
наче єлеєм соборна Чаша –
благослови
прапори молитовні наші:
від нині
по суті уже – жовто-сині,
що береглись, як у бабціній скрині
святині народні-родинні,
до слушного часу – у кожній Твоїй людині
ладан, єлей і смирна:
істинна перемога – духовно мирна
01.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2014
…отак собі
ходиш по хаті
у махровому,
лагідному до тіла, халаті,
чи – ліловому
ба́євому, не ново́му…
думаєш про своє́,
нарізаєш до столу святкового
класичний салат «олів`є» –
а у небі, знадво́ру,
у цю ж таки
непримітну по́ру,
Зірка нова встає –
весело-радісно сяє,
у вікна твої заглядає -
віншу́є-вітає
…хтось у двері вхідні́ стукає:
одчиняй, господине, двері!..
не чекала так рано?
стрічай – це Нова історична Ера
уже колядує у тебе в сінях –
Ера Духовного Воскресіння…
увіходить до хати, у серце твоє,
і ти – зо своїм «олів`є» –
під Небом нови́м,
на Землі оно́вленій є,
БО –
турбота за ближніх,
а отже Любов –
то
основний інгріді-єнт
класичного твого салату…
…як чистота
і зимо́вої свіжості аромати –
основні відтінки халата
твого лілового…
баєвого-махрового,
передсвяткового
31.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013
...но́сять трупики ялино́к -
скоро-скоро вже новий рік,
не дивись у віконце, синок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469148
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.12.2013
засвистіли но́жички,
фі́ночки-зато́чечки
в підворітнях но́чами –
нонсенс, божевілля:
влада чи́нна перейшла в підпілля,
догребла до точечки…
духи темряви орудують вночі,
нападають зграями, як шакали:
за нікчемні мідяки
партизанять лю́мпени –
Боже, схамени!
крези-багачі
залякують трудолюд, що пограбували…
вже бебехи як не репнуть –
а все мало, мало…
отака частушечка
виходить наразі:
не дай Бог – з Івана пана,
а із грязі в кня́зі…
29.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469101
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 29.12.2013
…по суті,
усе те саме,
нічого нового нема,
вісь, межа боротьби історично відо-ма:
Світло – тьма…
ще до трипільців –
світ розколовся і зяє:
протиборство межи формаціями двома
вісь-уклад
Родина – зграя…
таке наступництво маєм –
і нічого нового у Майдані нема…
Любов – страх:
герць, битва Ідей
Боголюдей – звіролюдей…
Ти Сам наразі усіх нас несеш на руках…
ми знаєм:
відступить зграя…
люди – родина Єдина
з діда-прадіда-батька-сина – Україна
22.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467789
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2013
переверні́ть
у собі прапори́ –
жовтим! кольором догори:
жовтий НАД синім –
такий Символ
хай утвердиться у кожній людині,
у кожному «Я» - всереди́ні…
жовтий символізує Духа:
Божий Дух домінує
над природним-синім
у Бого-людині,
де основа – Любов-Єднання,
і навпаки:
над жовтим – синій
домінує у людино-тварині,
де головне – жування,
конкуренція,
інстинкт виживання
…для перемоги у боротьбі –
внутрішній прапор
переверніть у собі:
і стане він знамено́м, символом
верховенства совісті –
над грі́шми і барахлом:
ознаменує
перевагу нетлі́нного
над іржею і попелом –
до Волі
духовно-внутрішній перелом…
синє небо
і достиглі пшеничні поля –
тут ні до чого:
синій – лоно, вода, першоЗемля,
а Жовтий –
символ присутності і верховенства
принципу Бога
пора
повернути лице
до сакрального прапора –
Жовто-Синього:
істинно символічного,
нашого предковічного…
21.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467461
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2013
сніг тане… тане
здіймається
ледь присутнім туманом
проз хвою і крони –
як молитва вільна,
міжконфесійно-спільна
з Майдану…
тане сніг, тане...
туманце́м вповиває:
«Ще не вмерла..» Майдан співає –
мільйо́ноголо́со, спільно,
барика́дно-обне́сено-вільно
тане сніг, тане,
вітер а-ні дихне на грудневий сквер:
тиша така –
абсолютно-довершена і волога…
пощастило то́му,
котрий на Майдані вмер:
стояв, «Ще не вмерла…» співав,
долоню на серці тримав –
упав –
і долучився нечаяно
одразу до Світлого Воїнства
Господа нашого Бога…
відтепер –
у світлоносних ла́тах
у дозорі,
на ча́ті буде стояти,
на сторо́жі –
щоб не прийшли непомічено
до Майдану сили ворожі:
буде відтак
безіменний брат
і товариш ратний –
волю охороняти,
Свободу!
нескореного народу
тане сніг,
неупинно туманом з-під ніг – тане!
багато нас поруч із ним
на ча́ту невидиму стане:
бу́демо чатува́ти,
недремно стежити-стерегти́ –
скоро вже, невзаба́рі скоро
Посланець Господній
на підмогу має прийти:
Свободу!
Свободу –
ще не вмерла Душа Народу:
розси́палася, теплом розлила́ся
по наших серцях і змерзлих руках,
як Світло,
до часу приховане у свічках…
Свобода –
од берегів Борисфена піде́ і бу́де
для всього земного лю́ду
а поки сніг
поволі тане, тане, тане…
"і мертві, і живі, і ненароджені"
на чаті спільно станем…
…я знаю одне
заклинання магічне –
зло не вічне,
зло не вічне,
зло
не вічне…
18.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2013
не собо́рувана…
супроти традиції – не обмита,
кийками ординськими безоружно забита,
отак –
зо слідами проте́кторів-підошо́в на чолі
просо́чуся непомітно
проз асфальтові смо́ли,
проз ка́мені
мовчазні
до основи-основ землі –
ніким не підкореної ніколи…
шкода себе…
і всіх…
і їх…
але!
час за нами прийшов –
настав!
необминуч і кровав…
це – робота,
робота наша звична,
місія історична:
треба йти –
перемогти
чи у землю рідну лягти:
залякати не можуть
підошви кованих берців
ординських запро́данців,
газ, кийки, металево-щитовані загорожі,
продажні суди́:
так і раніше було,
та не буде завжди –
ЩО ВОНИ МОЖУТЬ?
убити?..
ситуативно перемогти?
але НЕ підкорити…
що ж,
колись все одно доведеться вмирати –
то чому й не сьогодні?
за свободу власну, за правду і волю Господню…
скромно і непомітно,
стати-перемогти,
а якщо доведеться – вмерти:
немає вищого перед Богом,
як за гідність людську – самопожертви…
жодні манкурти
не годні перемогти,
підкорити,
якщо усере́дині себе –
незалежний і вільний ти
кожен зараз вирішує сам,
така година –
живи, Україно!
цвіти…
я просто люблю тебе, Україно…
непомітно-звичайна твоя людина
треба йти…
не прощаюсь,
побачимось там
13.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465795
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.12.2013
…знов
перепо́внилася Терпіння Чаша:
нанаситна орди́нська «раша»
і продажна старши́на «наша» –
у день Собо́рний
заступника міста Києва і Ураїни-Руси́,
звитя́жця усякого зла,
Архістрати́га Небесних Сил
Михаїла –
провернули підступне своє
продажно-зрадницьке діло…
посрамити Віру нашу
і небесне Воїнство – захотіли?
познущатись у котре над нами –
са́ме
у листопадовий День Михаїла
Хра́мовий?..
знов
як лелеки – додому! – із чужого ирію –
рвемося із око́в:
безоружно б`ємо крильми
об сталеві орди́нські щити́ і ґрати –
кров…
на бруківці – холоне кров… неви́нна:
знов – під чоботом зради
ярі́є до неба калина –
ке́тяга-ми!
ко́вано-підкопи́тно-зім`я́тими:
але Єдин
Бог наш – Любов
завжди
так!
сотворені ми –
одвічно-свободолюбивими:
прагнемо
вільно у Бозі жити,
та самозванні «брати́»-
супостати
знов
у невільничі каземати
осклизло женуть отарами
безсловесними умирати…
…ординські щити і ґрати –
знов
молитва́ми б`ємося
до склепіння
монастирів і церков –
переповнена
Чаша Терпіння –
вопі́є невинна кров
на каміння
пролита,
сльози
сиріт і вдов –
прийди!
із неволі ординської ви́веди,
не допусти
пропас-ти…
Спас Ти!
дивись!
ми об`єдналися –
як було колись:
єдині!
Людина
радіє і співчуває людині:
ми – як одне Твоє Тіло:
десь
проли́лась невинна кров –
а скрізь,
у найда́льшій сільській хатині –
одізвалося-запекло-заболіло…
ми – Твоє окрива́влене Тіло…
пошли
у поміч нам
заступника Михаїла:
зло
знову ордою на нас пішло
не випадково у День Хра́мовий:
Сили Небесні – з нами!
…Воїн Світла Архістрати́г Михаїл –
поставлений над усіма янгольськими чинами
вірний сподвижник Божий –
духів Денниці ординсько-згорді́лих
із
жовто-блакитних Небес
геть!
скинути допоможе
а ми
будьмо єдиними -
«Будьмо уважними!
і непохитно станьмо у Вірі перед Господом нашим*…»
переповнилася
Терпіння Божого Чаша
01.12.2013
*Над всіма дев’ятьма янгольськими чинами поставлений Господом святий Архістратиг Михаїл – вірний слуга Божий, бо він скинув з Неба згорділих Денницю(ворога-зрадника) з іншими його ду́хами. А до решти янгольських Сил він вигукнув: «Будьмо уважні! Станьмо побожно перед Творцем нашим і не помислімо неугодне Богові!».
** вже понад тисячу років Архангел Михаїл є покровителем землі Руської, і, відповідно України, як духовної правонаступниці давньої Руси. Він - покровитель нашої столиці – Києва. 21 листопада - день святкування Собору Архистратига Михаїла та інших небесних сил безтілесних – саме у цей храмовий день «влада» оприлюднила свої підступні наміри щодо подальшої неєвропейської долі України...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463480
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2013
зір у мене слабкий…
і люди здаються –
схожими на зірки́:
привабливо-романтичні,
поки на відстані,
при наближенні –
розпливчасті і холод-ні…
ні…
на відстані
випро́станої руки –
зірки
23.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
довго –
більше десятка літ
(…од її пло́та і од її воріт
не зали́шилось і пам`яття́…) –
змагалася
невеличка покинута хата,
за право своє – існувати,
у спориша́х обІйстя
чоти́рику́то стояти…
ловити шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні промінці́
і у крону клена –
то безлисту, а то зелену –
золотих і срібних «зайці́в»
запускати…
на трубі-ко́мині –
у на́строї вітряні́ –
полонези-ноктюрни
грати…
заради втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м із-під стріхи
на весну́ гадати –
си́тцево і суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то –
жити…
доокру́ж при́зьби
пе́стити і лелі́яти квіти…
така
природна Воля кожної Су-ті –
залишатися у Бутті…
невеличка хатина та –
людьми покинута,
себе стерегла,
у руїни відсто́ювала
із, самій здавалося їй,
надмі́рною силою:
хоч
руйнувалась пома́лу, але –
залишалася гідно красивою…
холод-спека, дощі-вітри́-хмари,
як москалі-тата́ри,
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували до ребе́р
біле колись її тіло,
тепер,
пташками-людьми покинуте –
облу́плено-потемні́ле…
щоразу, мимо йдучи,
думала я: тримайся…
може, знайдуться люди
і щасно усе буде…
але –
що́ мої співчутливі думки́…
їй би – круто замішаної гли́нки!
свіжо-га́шеного вапе́нця –
раділа б тоді віка́ми
усіма
білими чотирма
бока́ми – до сонця...
…напризволя́ще покинута
хатина та
спроквола́ розсувалася,
але не здавалася,
поки живий був дах…
та услід за прова́леним да́хом –
зусилля пішли прахом…
навіть коли вже попа́дали сті́ни –
ще трималася на стовпа́х,
як на ми́лицях…
довго билася
у агонії…
врешті, під купою дра́нки і глини –
зникли її,
давно здичаві́лі дрібні арґо́нії…
у розхри́станому обІйсті –
сама руїна:
чи не сниться де́сь там,
кому́сь там, у якомусь чужому далекому місті –
блискавкою пронизана
батькова-материна раїна*…
...символічним здається мені,
що уперто стоять – не рухнули спільно із хатою,
двері – колись вхідні́…
міцно за́мкнені –
стережуть останнє своє – поро́га,
він, старе́чий, хранить
дорогі і па́м`ятні
сліди і до́тики босоногі…
трагі-комедії любить життя:
ко́мин-труба
випа́дком упав – горизонтально-стро́го
і заліг у купі рештків-сміття́,
як ствол гармати –
же́рлом промо́висто наці́лився на дорогу –
минуле чиєсь захищати,
чи гостей довгожданих стрічати?..
не все прощається… і не всіма…
я́дер, правда, таких нема,
щоб із труби-гармати
у байдужість людську
ціля́ти…
…прощавай, хато
біла,
сестро́ моя –
із глини вийшла...
так само я
22.11.2013
*раїна - пірамідальна тополя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.11.2013
ніч
Возом Великим
у двір заїжджає –
по
вершині ши́ферній
старого мо́го хліва-сараю…
по вузенькому гре́беню,
гострому стрімчаку́
по
хвилястих ска́тів-плато́ -
сти́ку
придивляюся: ні… зато́чує…
вза́токи Возом у двір здає́,
ди́шло, наче шию гуса́чу, круто
ви́гнуто…
і дишлом, ніби стерно́м, – ві́ссю
задніх коліс –
управляє…
треба ж… робота майстерна яка…
мов на дорожну смугу - призе́млення літака
…цікава у ночі із Возом гра,
наче кіно…
завтра
знов
повільно дивитимусь у вікно…
…що не кажи,
замислова́та виходить «картин-ка»:
у небі над нами – порожній Великий Віз –
без ко́ней і Візника́…
20.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
со́мна́мбули –
невільники по́вні,
нічні блука́льці – ловці́
ілюзорних райдуг, примру́жено-глауко́мних:
во́дить на манівці
неви́дима сила –
і до нас води́ла...
шо́ри, оброть, батіг, вуди́ла…
маре́вна сила,
непевні слова нав`язує і нани́зує:
не дивись угору,
не глянь дони́зу –
ступай одчайду́шно
по гнилому даху-карнизу,
а осту́пишся –
воля твоя така,
ви́щерблена і крихка́…
ви́дива, міражі…
пото́птані о́рдами хра́ми –
сухо лу́зкають під ногами
слів оскве́рнених вітраж́і…
ле́за, грані, кинджали-ножі,
у табакерці се́рця –
клубками
змії-вужі…
розта́нули,
розчини́лися у колоїдному молоці́
правдолю́бці і правдоно́сці:
ша! глаша́таї, тихо…
буди́ти сомнамбул – і вам, і їм же самим на лихо!
сіль землі
зникла у мо́році,
у тума́нному розчинилася молоці́:
ведуть до прірви упевнено
сліпців – сліпці…
…а ви́дасть себе
випадково який зря́чий –
кри́кне,
що па́губу спільну бачить,
за мить і зникне –
у золотій чи у залізній клітці,
зо свинцево-обтічною кулькою в серці,
чи у скроні:
зрячі серед сліпців –
небезпечні і безборо́нні…
Слово –
доспі́хи лицарські із Вогню і Криці,
маяк…
сві́тла стру́мінь двосі́чний,
ключ дові́чний
у джерельній крини́ці…
Поет -
*вежа сторожова́ !
під ногами – землі́ основа,
ореолом Сонця уві́нчана голова́…
неприборкана сила
се́рця навстіж одкри́того –
Слово-си́стола!
правди градом
по «гранях гранітних»
голі́в
і «котлетами заяло́жених» роті́в кори́тах…
у результаті?
ізловчи́лися та́ті
сліпі-підслі́пуваті –
на дрібні мутнова́ті напівслівця́:
благородний звір – сам іде на ловця…
…і поси́палися
на противагу Слову –
слова́, слова, слова,
сла́ва…
чіпка і лукава,
поло́ва…
отруйні заздрощі – си́тява похвала́:
му́скусно ляскають
у спітн́ілі липкі́ долоні –
не пробира́є? не пробива?..
лицар ду́ха, кажете… зрячий?
ну, побачимо – чи побачить…
«…лицарю, вам сюди, сюди…
обере́жненько, тут у нас бутафорські схо́ди…
усього три умовні сходи́нки…
ведуть до спальні…
там чекають на вас рю́шики, і про́стині-фіранки́,
як зимо́ві ра́нки
на Евересті – хрумкі-крохма́льні…
сюди, сюди – у будуар:
такому достойному лицарю –
по достоїнсту щедрий дар…
…там на ві́кнах – скла́дчасті плю́ші
і шовки́ неваго́мо-прозорі,
ну, і яка вам різни́ця,
чи запа́лює десь там і хтось там – зорі і душі?..
заплю́щуйте очі – вам насни́ться…
…а ще там, на столику –
(заува́жили то́нкощ ампір-есте́тики
грифо́но-но́гого слоноко́стого сто́лика?..) –
під вуале́ткою – пістоле́тик,
у пістолетику – ку́ль-ка…
пахне мускусом?.. у по́тиску липнуть доло́ні?...
не зважайте – у вас же таке
висо́ке
і світлоно́сне чоло́…
і симпатично-наївна ви́ямочка на скро́ні…»
18.11.2013
*вежа сторожова́ - тут у прямому смислі, споруда, висока башта, до будь якої організації-секти вжитий вислів стосунку не має (а)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461233
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.11.2013
...трохи смішним здається
накре́слення букви «я» –
Кирила-Мефодія
випадко́ва іронія-самоіроні-я?..
чи підкинута кимось пото́му "купю́ра" -
для нас,
продумана хитро "редакція":
там, де було від Початку "Аз" -
упосліджено стало "я"...
літера «я» – розмісти́лася у абетці
у само́му майже кінці́ –
порожній круже́чок на па́личці,
наче бу́льбашка мильна – на соломи́нці…
і – уперто ви́ставлена «друга ніжка»:
така якась… по дитячому показна́,
демонстративна,
як у рюшах крохма́лених чоловіча маніжка…
самовпевнена, егоцентрична «ніжка» ця
нагадує щойно народженого баранця́,
що підвестись уперто спина́ється –
та но́ги, на м`якеньких іще ра́тицях
(чи копитцях?..) -
сли́зькаються…
од напруги тремтять – роз`їжджаються…
15.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
розкинув ши́роко руки
пліт –
ловить останні вербові листки,
що пу́рхають мимо воріт,
заклопо́тано, як сини́чки…
чи, із далекого ирію,
ластівки́…
непосидю́чі
хре́стички чорні,
гомінкі́ і прово́рні…
за плотом не заховатися,
авоською не піймати: жбурляє вітер у вікна ха́ти
чорні хре́стички –
дві,
перекреслені одна о́дною, па́лички –
символічні взає́мо-пере́тинки…
останні листки́,
синички і ластівки́…
дошку́льні на́тяки – печальні думки:
люди –
скрізь і усюди –
люди…
і ні́куди йти
одійди,
чужої підступності мо́рок:
умерла в сорок…
виніс мене… вивів за руку –
не одпусти!
це пізня осінь
по вологому бру́ку
пише чорні хрести…
14.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
налашту́ю Всесвіт
на пасте́ль –
м`яко-ніжно-стри́мані
ла́гідні тони́ :
ві́дсвітом розми́того
трав`яно́го
з відчуття́м небе́сного –
синьо-голубого
проникають пли́нно
спо́глядно-глиби́нно
через ясно-жовту
пластику пустель…
Усесвіт – пастель…
…налаштую Всесвіт на акварель:
на дові́льно ламану лінію, безли́сто-осі́нню, –
почеплю́, як сливу…
одійду́ – поди́влюся, оціню́ :
який же красивий!
…без причин і ро́здумів – серцем навмання́
зміню́ темп і ритміку ди́хання:
нині
Усесвіт, як слива – ви́вірено-обті́чний,
окру́гло-продовгува́то-логічний,
урівнова́жено-гармоні́чний
а колір! – терако́т із бузино́ю…
основних – синього і червоного
філігра́нна пропорція,
терпеливо і делікатно ді́брана мною…
пове́рху сливку-Усесвіт –
оздобимо голубим,
чисто-прозорим,
як наче заго́рнемо у шмати́нку неба –
і не розпи́туй мене,
чому голубий,
так-но торкне́шся – зник-не…
розтане, як дим чи вода,
і не залишить на пальцях сліда́ – так треба…
голубий пове́рху – зорова́ ілюзія…
як і ти, як і я…
пізній романтик твій листопа́д-менестрель:
сьогодні Усесвіт для тебе
у маля́рській техніці – акварель…
а завтра, можливо,
поздира́є вітер оці шпалери,
прозоро-красиві,
принципово
переосми́слить дизайн…
і я напишу тобі іншу казку,
скажімо –
«Усесвіт-гри́зайль…»
…сиджу наверху́ – на даху́,
на коньку́…
у обні́мку із ко́мином –
сонце за обрій заходить:
яка глибина́, прозо́рість…
відтінки, су́тінки, кольори!
незбагне́нно красиво виходить…
бери – повтори́
обрій-и́рій…
ну що тут скажеш…
по бла́ту –
відбі́рної са́жі, аби писати
глибокі і теплі
монохро́мні квадрати ночі –
гото́вий надати-підки́нути
знайомець-комин …
але!..
що спільного
несуть у собі лелечі
і джерельні ключі?..
певно, гомін…
гомін…
акварельно-пастельно-гризайлевий
гомін…
пророчий
12.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2013
п`єдестал обмежує про́стір:
два на два
і – цілко́м досить,
більше не треба…
куми́рова кам`яна голова,
навпіл!
розпоро́ти собою дерза́є небо
розбіглися, наче сахнулися,
на відстань безпечну – дере́ва,
не сіється і не проклю́неться усюдисуща трава,
на ребри́сто-квадра́тно-цеме́нтнім,
як ві́ко ме́де́кспертного стола – постаменті,
для задобрення ідола,
фанати складають ритуальні жертви –
квіти:
мусять
повільно-публічно од спра́глої муки – мерти…
неперебо́рна пече́рна потреба –
боятися-поклоня́тися,
на рівні чиїхсь підошов
почува́тися,
дивитися знизу –
цілувати санда́лію, лобиза́ти ризу –
життям залежати! од чужого капризу
аби лиш самим не йти,
звіту собі не склада́ти
їсти, жити – а не рости…
вічні інфант-ти
людина –
здібна сказати «ні…», «не…»
розсмію́ся лихому
у личину пихату
і - налякано зник-не
09.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2013
Я – темний дух.
Я – невагома те́мінь!
як дим…
здійма́юся, як дим,
яду́ч і нелюди́м…
Я – дух протесту,
дух неприйняття́
фальшивих злигоднів життя…
Я – дух гордині
в людині
я – чад,
що підіймається із аду,
я – ад…
я нездоланна сила –
без влади
я чад горі́ння сірки і смоли,
я – твердь!
і непосту́пливість скали́
я темний дух,
що пнеться вгору:
під сте́лю, під склепі́ння…
я – ні насіння, ні коріння
я – вгору.. вгору…
там!!! Хтось невидимий,
нечутний
щось нерозбірливе говорить - ні...
про щось мовчить мені,
мовчить –
НЕ вчить…
зове і кличе,
кигиче,
курличе –
плаче?..
…сміється наче –
всміхається
вертається…
я до склепіння приникаю вухом –
всім своїм зором, всім своїм слухом…
я серцевина - альфа і омега - чаду,
що піднімається від аду,
обмацую, обнюхую, об..! – я знайду́ шпари́ну
в склепі́нні – я себе покину:
шукай тоді мене!
…якщо цей плач,
цей сміх…
цей спів згори́ - не промине:
НЕ ОДРЕЧИСЬ МЕНЕ!!!
06.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458928
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.11.2013
..коли ти ще тільки зами́слила
посрами́ти мене, се́стро,
тоді уже зло
у тобі – голову підвело,
окрепло,
воскресло -
повста-ло
у цьому ж була твоя мета –
традиційна «помста свята»?..
але дім твій,
либонь, на піску…
і озера твої – памуля́сті-мілкі́:
пробну
не витримавши суперечку,
вдалася до ви́тівки:
замани́ла чуже ягня́
і, замість себе, випхнула – «на заклання»,
на жорсткий рубіж Води і Огня…
наївне ягня,
у протистоянні нашому, се́стро,
душа – сторон-ня..
скажу відверто:
ти принесла ягня у жертву –
не Богові, але собі –
очі твої правди́ві, як телеекра́н – «голубі»…
ні… не злорадство, не торжество́,
а банальний «розбір польо́тів»:
може, захочеш поду́мати
де ти, за ким ти, хто ти…
Господь – добрий Па́стир:
і найменшому із ягнят
не дасть пропа́сти:
спуститься Сам у безодню прі́рви
і ягня Своє із прірви ви́рве…
…он воно бігає – по свободі, на волі,
безпечно вибри́кує, вдячне долі…
радій!
не думаю, що радієш,
за димом жерто́вним ховаєшся,
дивитися в очі не вмієш…
не знаю: хто ти – хто я,
у кого із нас яка місія...
Урок дан:
думаю, думаю над уроком я,
і ти, якщо воля твоя – задумаєшся:
посрамити хотіла?
а посрамила-ся…
...личина покірності і фанатизм –
із потаємним дном скри́ня:
там,
де жорстокий і нетерпи́мий бог –
править бал непохитна
людська гординя.
05.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
яко намо́лені прапори́,
полоще-розві́шує осінь вогкі́ листопа́дові ра́нки,
висо́тами неба міряє
потаємні свої глиби́ни – медитати́вне озе́рце…
сьогодні, грою випа́дку, на де́нці
моєї призе́мистої філіжа́нки
зібралася гуща кавова у чіткий
ідеально окре́слений символ – двоєди́не серце…
розлягло́ся
на все порцеля́нове дно –
так і лежить до за́раз
у філіжанці моїй воно…
Хто!..
надіслав мені зра́ння
про любов неча́яну –
із майбутнього послання́ ?...
повідо́млен-ня…
поза сумніви прочита́вся
цей промо́вистий Знак,
але не думала,
що все і насправді станеться – ТАК…
«…на сьогодні у нас любов…» –
іронійна думка метеликом ворухну́лася…
за таких обставин – це і справді було б диво:
любов… така велика… і така ідеально красива…
неймовірно, але несподіване Диво –
справді ста́лося…
наче сон – збуло́ся…
у події реальні вплело́ся,
матеріа-лізува́ло-ся:
чуже зло,
як на скалки́, на дру́зки побите скло,
що стежки мої босі було
рясно засі́яло –
зникло!
Світло!
Любові Божої Світло
у серця́ людей увійшло –
возсія́ло!
у простих
правдивих словах Силу свою яви́ло –
і, як тінь, посоромлено одійшло –
чуже і лукаве зло:
Сонце зійшло!
і за мить
безпорадно пропало,
як сніг торішній, розтало
зача́те людськими неправдами,
і поро́джене ними – зло
за́здрісне і лукаве
Велик Господь!
Неруши́м і Велик Господь
У Любові Його і Славі
...Могущ!
Всюдисущ
……
це – не вимисел,
поки що, може, й не вірш… але чесне сві́дчення,
зізнання́,
Волі Божої я́влення, Його Надихне́ння –
на кору́гвах, серцями намо́лених,
одно́го із багатьох – осіннього теплого дня…
04.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
ми – раби, і чого ще од нас хотіти,
покірні
перед чужим пого́ничем,
як безпорадні діти…
уміємо одкрива́ти і закрива́ти роти́ –
молочко сса-ти…
і... не́ рости
отака наша доля… такий наш уді́л і наді́л –
і ніяких діл…
насмокчемося-обкаляємось,
прийде́ – прибере́:
на ключе́ві хресті́в перелітних
удру́ге за нас
умре
03.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458390
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2013
І
«…то яке там сьогодні у нас число, бароне?.. перше?..»
«…та хоч і десяте…»
«…не десяте, а перше!.. і не треба нам тут милостиню подавати…
то яке сьогодні у нас число!?.»
«перше…»
«яке?.. голосніше кажіть, хай усі почують...»
«…перше»
«ну, от… і не треба так трагічно, мій любий…
у нас тут, знаєте, і Галілей одрікався…»
ІІ
ваша величносте – Більшість!
ваша величносте – Зграя!
ну,
звичайно ж, сьогодні перше число –
тридцять другого травня – для вас не буває…
…а ти думав, бароне,
що білим воронам
кліто́к не має?
що, може, їх доля, ти́тули, му́ри –
врешті, любов! – оберіга́є…
«…Ка́рле, стань – як усі… не дражни гусей
і не сміши людей –
ну, не надо́вго… прикинь-ся…» –
ото, бароне, і любов уся…
стань таким –
зручни́м, м`яки́м,
брехли́вим-лука́вим…
може, сягнеш дешевої слави?
стань, як ема́левий чайник –
аляпова́то-звичайним,
опа́лубочним, штампо́ваним,
із шлако-блоків муро́ваним,
може, виб`єшся у начальники…
стань! – брехливим-лукавим…
підхва́люй, де треба,
де треба – хвали́ !
на людях дурничок своїх не мели́…
…біле пір`я – Огонь! Вода!
біле пір`я –
непо́тріб, ганчі́р`я…
який там полі́т… яка свобо-да!...
у тебе он Марта – неві́нчана-молода…
які там я́дра, і які там о́лені-коні…
чорна зграя – сі́дало: забор-она на забороні!
МИ – ку́ми-куми́,
ми – її непохи́тність Чорна Ворона…
Марта, Марта… твоя мадонна…
молода
чорна ворона…
«…то яке там сьогодні у нас число, бароне?..»
ІІІ
…на тому, мій любий, і казочка вся:
у них
і Галілео – каявся…
одрікав-ся
03.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458389
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.11.2013
одним біда – ві́д ума,
іншим біда – бе́з ума:
людина завжди прагне то́го,
чого́ у неї нема…
а я, роздавши усе,
а найменшенькому - надію,
блаженно всміхаюся і радію:
більше за тимчасовий не́жить –
у цьому світі
ніщо мені не належить…
03.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458240
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.11.2013
…якщо людина
перейде́ боло́том –
то
забрудни́ть собі но́ги
(залежно, звичайно, від того,
наскільки глибоке боло-то…)
людина вимиє ноги
і, окрім досвіду,
у собі́ не залишить нічого
болото ж
бу́де ще довго
услід гойда́тися,
чва́кати і плюватися,
випуска́ти
сі́рководне́ві бульки́ –
тому болота́ - це річки́,
що у собі заму́лили
усі джере́ла й поті́чки –
у ру́сі-ро́звитку зупинили-ся:
у цьому й мораль сеї притчі
вся
03.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013
*"To err is human, to forgive diviné" -
«Усе минає. І це мине́ »*…
вельмишановний царю Соломоне,
хоч я не Савська… і не цариця,
але осмілюсь долучи́ться:
усе мине́ – і знову повтори́ться…
до́ки людина
у СОБІ причину
своїх трагедій-негара́здів не збагне…
02.11. 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2013
дощ
пальчиком теплим льняним –
конопляним?.. –
доторка́є лиця –
йому, непосиді, здається,
що сплю і не чую:
отак-о
потайки забавляється…
льняним… доторкає лиця…
вітер
у кулачок сміється,
паничем-іпомеєю в`ється,
ло́скітно дмухає,
чіпає за кінчики вій –
бешкетнику любий мій…
думає, що сплю і не чую
паничем-іпомеєю в`ється
сон-це!
цілується –
палко й одкрито,
полові́є жито –
хвилями
схилами
у долину
лине –
наввипередки з ялівцем-чебрецем
палко й одкрито
літо-літо!..
квіти
де ти?
рясно-зе́лено-розмаїто
гречка піниться молоком біло,
пахне долина медом…
залишуся тут… посплю…
огорни мене уночі
картатим пледом…
жито… де ти... кручені паничі...*
01.11.2013
*кручені паничі - іпомея
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
ранім-ранком,
стежкою
у старому лісі:
все –
у росі́
проз ла́пи сосно́ві – сонце…
промені – під го́стрим кутом:
кожна кра́пелька сяє щирим золотом…
сяє!
присутність Духа Святого
явля́є,
Світло! - фокусу́є і розплітає
на прозі́рчасті кольори́ – діамантом…
ранком,
у травневому лісі –
світлозву́ками
сонце грає в росі:
гармонійні акорди і гами
веселкою
семистру́нною
бринять розси́пчасто під ногами…
ранкова роса -
природний о́сад...
і нічого дивного:
взаємодії
тепла і холоду конденсат...
уважно якщо ж придиви́ться,
увібрати її
проз довірливо-навстіж одкриті зіниці –
проя́вить себе
вселенської Єдності пли́нна Краса
і Відпові́дностей таємни́ці:
людство –
на поверхні планети – роса,
сві́тлому́зика –
гама кольоро́воголо́са…
і кожна окрема краплинка –
вбирає і відбиває
Істину Божу,
під - самій тільки їй одній -
власти́вим куто́м,
і сяє-звучить
у Гармонії – щирим золо-том,
мі́ниться і ряхти́ть
неповторно огра́неним
діамантом…
……..
ні,
я – не вчитель, не філософ, не маста́к…
можливо – не поет… різномані́тності зара́ди –
антропо́морфізо́ваний пита́льний знак…
роси́ короткоча́сної крапли-на…
може й невдало, але саме ТАК
за Творчим Замислом – огранена…
31.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2013
(...майже за Сведенборгом)))
скаржаться люди на ду́хів-при́видів,
що ті їх ля́кма-ляка́ють:
невідь ізвідки беруться –
невідь куди зникають…
дивуються ду́хи-при́види,
що бояться їх лю-ди –
бо і самі – ду́хи… хіба не знають?..
і, часом, коли замисляться,
чи кого із покійних своїх згадають –
засина́ють повільно чи прокида́ються –
то у світі ду́хів
при́видами з`являються:
ходять самотньо, своє щось думають,
нікого-нічого не помічають,
а як тільки до них обі́звешся –
неввічливо мо́вчки зникають…
…не шоко́вані, осмі́люся сподіватися,
ортодоксальні мої «аmí»?..
ну, не будемо сперечатися:
умремо – побачим самі…
29.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457317
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.10.2013
(…майже за Сведенборгом)
ад –
це ніби вселенська яма,
де
неприборканих пристрастей
са́мо-взає́мо-їду́че гасять вапно́…
коли,
у своєму неістовстві,
надто плюється-розбризкується,
так
бурхливо кипить і клекоче воно –
Бог
одчиняє прорізь-вікно,
і у яму, занадто розбурхану,
проникає Світло –
як холодна вода,
щоб умить охоло-ло
неістовство ада…
ад
ніколи не вийде
за йому встановлені межі
Богові – все належить…
29.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457290
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.10.2013
на шпилі́́
у цьому селі -
на видноко́лі,
на горбку́-висоті́,
на – зусібі́ч видноті́,
у ви́рубаній під корінь
непорочній сосновій цно́ті…
церкву нову́ поставили
щедро оздо́били –
хрест «золотий»
пудовий
на «золотому» купо-лі…
символом світла –
церкву нову опра́вили
…на гроші
нуво́риша-односельця:
сяє!
сама до себе сміється,
очі сліпи́ть
у променях сонця –
нова церко́вця…
а людські серця́
на сяяння – так-но мру́жаться
і одвертаються,
у зви́чній темряві зостаю́ться
знавісні́ло, мов хижаки́,
голодні тхори-вовки,
традиційно за ме́жі б`ються,
пожа́дно скубу́ться –
заздрять, судять, брешуть, крадуть
і – ненави́дяться…
мало! Мало!.. – гризуть і підо́рюють
міжусо́бні ме́жі,
навза́єм точать двос́ічні ножі́
…на церковній межі́ –
бетонні відбійники-сторожі́…
о́біч –
нічи́я берізка о́сінню золоти́ться –
але
і до неї ніхто не йде,
і під нею
ніхто не молиться…
...а-ні Ісуса -
ні Веле-са...
27.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
…не кінь, не о́лень, не буй-тур, не як…
опе́рення – яскраве і чуже
і амплуа папу́же:
а-ля цинічно-лицемірний Растіньяк –
(без «де» і не коньяк)
уява – імпотентно-хвора
і пласка́…
чи варто, друже,
тобі зважать на кізяка́,
що причепивсь нахабно до підбора…
26.10 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456695
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.10.2013
не маю
ані му́за, ані му́зи…
навіть коня́ки
з дерев`яними крильми нема:
сама, сама
туги́ми,
поре́паними п`ятами
наги́ми
товчу об камені
і об стежки́ –
натхнення висікаю…
хоч кри́хітки –
але сама…
сама – літаю і витаю,
зате ні оброті, ні шпор і ні сідла
не знаю…
античні римляни і греки –
може, і родичі які,
але далекі…
щоранку –
очі роклепи́вши –
в одне й те саме їх занурюю вікно –
через шибки́ і абрикосові гілки́ –
дивлю́сь у небо:
там є усе,
що для натхнення треба
27.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456486
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.10.2013
слава – то дивная птиця:
обмина́є живих –
на могилах гнізди́ться…
за́ким
собою стане вино́ –
має вистояться
воно:
хочеш на смак відчути,
пахощів удихнути? –
мусиш на́пій давній знайти,
порохи́ сторіч із посу́дини здути,
серветкою білою ви́терти
і для себе – одкри-ти…
світ
іздаве́н знає,
уславля́є,
деліка́тно-мисте́цьке боге́мське скло –
і яка світу різниця,
ким воно ви́гадане було:
либонь, богемцями –
давніми чехами-німцями…
…ісконні арії – кельти-гали,
Геракла –
витязя-напівбога – нащадки,
люди-о́лені –
стрункі і спри́тні,
безстрашні мисливці і вояки́ –
Дельф і Риму руйнівники́ –
прада́вні, до початку ери нашої – бОйки…
друїди і сонцеприхильники:
камінні хрести,
де на пере́тині ліній - коло -
це їхні соля́рні знаки -
непідвладні вікам сліди,
символи віри, що Світло - скрізь і завжди,
а Сонце себе не вичерпає ніколи...
…а на початку нашої ери
окрепли, «вбилися у палки́»
мі́ста Рема і Ромула – імперато-ри…
розбиті Цезарем, але не підкорені бойки –
хвиля́сто-косі і довгову́сі -
русі -
безстрашні воїни-гали
себе і родини свої, од рабства рятуючи – повбива́ли,
і так
навічно вільними стали…
на початку нашої ери...
решту ж на́ріду
імператори-цезарі
із рідних гальських земель зігна́ли –
і в необжиту долину Дунаю
спровади-ли…
і до нашого ча́су -
од тих далеких перших віків,
зветься долина Богемською -
тобто, "землею бОйків"…
до нашого ча́су...
а до чого тут знамените богемське скло –
пала́ців і за́мків,
епохи двоти́сячо-лі́тньої,
пласта́ культури її –
ви́шукана і ви́тончена окраса?
богемське скло
зрі́дка
фахівці називають іще –
бойкі́вським вальдгла́сом…
24.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456292
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 24.10.2013
виставля́ю
на о́гляд
нікче́мність свою,
мізе́рність свою нав`язливо демонструю,
недосто́йність при кожній нагоді –
підкре́слюю, наголо́шую,
ні́би-то усвідомлю-ю…
на те,
що Бога-Творця заперечую,
критикую,
принижую
отаким - Його Творчості результатом –
не думаю…
що "храм" і "брата"
плюндрую -
і не зважа-ю…
бо – розраховую,
сподіваюсь-приховую
хитрість тварну свою,
на́мір лукавий – обійти Бога…
щоб пожалів
калі́чку ницу-убогу,
безпомічну і маню́ню –
і подав, недолугій, –
спасенний карт-бланш,
ордер у рай, скромну таку собі – милости-ню…
(...для чого ж нікчеми в раю́ ? -
себе не пита-ю...)
а в глибині́,
у мені – усере́дині!
за ширмою
лукавого самона́клепу
здіймає сталево-квадратну щеле́пу
гординя –
нелюбов-зневага, безпідставна владна претензія –
вияв ни́зького, інстинкти́вного,
чере́вного «я»
22.10.2013
«Gnothi seauton" - відомий вислів Хілона (Фалеса), найчастіше цитується як «Пізнай самого себе»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455903
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.10.2013
КЛЮЧІ
ключі́
леле́чі
уночі́ курли́чуть –
кличуть...
кричу́: – я з вами хо́чу!
та не лечу́
…серцем – пла́чу,
очима – мовчу́
ПОВНЯ
чи дощ – пори́вами, морськими напли́вами -
йде,
чи вітер – у ко́мині спо́минами
гуде?..
по́вня –
у фіра́нках, як у долонях…
кров
си́стольно вібрує у скро́нях
безсонням
22.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
куди ж вони йдуть
із дому –
ці
старенькі чиїсь бабці́,
старі
матері́ –
до решти ви́смоктані і непотрібні нікому?
чому із дому сво́го
тікають –
у сві́ті чужому
приту́лку шукають?
…ну от, знову,
оголошення на стіні:
може, хто бачив,
у остані дні –
холодні осінні,
куди подалась така-то?..
і фото…
все покинула – власну хату,
де ма́ла право віка́ доживати,
пішла – у чому була,
нічого у путь свою не взяла
…навіть долівки не підмела,
хліба не напекла,
по́суду не помила,
вечеряти родичам не зварила –
наче пта́ха, пола́манокри́ла,
пі́шки-кульга́во у ирій останній свій,
без "пашпорта", побрела…
яка зла…
запові́ту не́ зали́шила:
панікують насту́пники –
невісточки́ і синки́-ону́ки:
тепер же бабину хату
(без довідки про кончи́ну)
їм не продати…
шукають… не називають справжню причину –
чому! із дому пішла…
кажуть – із розуму ви́жила…
…куди ж вони йдуть – знева́жені,
не шано́вані, грубим словом ображені,
ніби ре́чі – зно́шені,
ніби трави, колись соковиті –
тепер поко́шені…
поко́шені… як і їхні старі хати́ –
скільки ж то треба образ терпіти,
до якого ві́дчаю треба дійти,
щоб на́ніч у світ холодний піти…
куди ж піти? -
куди ви́діти?..
і десь на свободі –
у полі, чи попідти́нню, на чиємусь горо́ді -
несва́реній вмерти?...
чи, може, прибитись куди, як листок,
і якось дожи́ти?
перший вечір...
і перша ніч просто неба - де?
де - перша паморозь до сивин припаде?...
то куди піти?
з дому?..
нехай навіть розум частково втра́тити –
але чому несвідомо, чи пі́дсвідо́мо –
не додому - а з дому?..
тікати!
у холодні чужі світи…
дорогі сусіди…
кохані онуки… любі ді-ти…
20.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
поставлю крапку
і сягну забуття…
одзолоти́лася
ли́стом дрібним абрико́совим
і обси́палась блиском сусальним
на коси осені…
чи можливе
отаке диво?
вийти за сферу, за коло,
за грань Буття –
у принципах неможливе -
і ні для кого, й ніколи…
вийти геть за-Буття,
тобто,
за краї́ безмежності Бога -
дитячі наші страхи́, земні наші тривоги…
«Аз – Єсьмь» – і одмінити Слово Боже
жодна гординя не може:
суще – все у Бутті:
і світлоносне,
і зловороже…
Є!
а існування у Бозі своє
кожен по своєму усвідомлює…
…"Життя допи́тливе – радісно проникає
у всеможли́ві фор-ми":
дзбани і глечики,
ку́хлики, келихи, ку́бки – вічні Храми! -
ми…
19.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455287
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2013
стою
на краєчку-краю тума́ну,
го́ю
себе, як одкриту рану…
незажи́ва-ну
нівелюю,
розмиваю себе думками –
ви́гадками:
«…я хочу до мами!»
як недоречну
на білому ватмані пляму,
розтушовую себе-рану
пензликом
із підше́рстка тума́ну
розторо́чую,
розплітаю
на окремі цупкі́ нитки –
слова-події-роки-
мотиви-вчинки:
життя власного полотно –
домотка́ним
видалося воно…
ви́няньчу,
ви́гою себе-рану,
обсную́ся
волокнами
із пасе́мець туману –
ля́лечкою
заколишусь-розтану-засну…
колись
метеликом стану
ближче туди уже –
під весну́…
чекати, чекати…
спати,
забуватися-забувати…
17.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
http://wild-primat.narod.ru/source/books/Erich_Fromm_Man_for_Himself.htm
3) Плодотворная
ориентация
б) Плодотворная любовь
и мышление
Человеческое существование характеризует тот факт, что человек одинок и
обособлен от мира; не будучи в состоянии вынести обособленности, он вынужден
искать родства и общности. Есть много способов реализовать эту потребность,
но только один из них не приносит вреда человеку как уникальному существу;
только один из них позволяет ему раскрыть свои силы в самом процессе
отношений. Парадокс человеческого существования в том, что человек должен
одновременно искать и близости, и независимости; общности с другими -- и в
то же время сохранения своей уникальности и особенности[49]. Как мы показали, ответ на этот
парадокс -- и на моральную проблему человека -- дает плодотворность.
Плодотворные отношения с миром могут осуществляться посредством
деятельности и посредством постижения. Человек производит вещи, и в процессе
созидания он применяет свои силы к материи. Человек постигает мир, ментально
и эмоционально, при помощи любви и разума. Сила разума дает ему возможность
проникать вглубь и постигать сущность предмета, вступая в активные отношения
с ним. Сила его любви дает ему возможность разрушить стену, отделяющую
одного человека от другого. Хотя любовь и разум -- это всего лишь две
различные формы постижения мира, и одна невозможна без другого, они являются
выражениями различных сил, силы чувства и силы мышления, и, следовательно,
их нужно рассматривать по-отдельности.
Понятие плодотворной любви имеет мало общего с тем, что часто принято
называть любовью. Вряд ли какое-нибудь другое слово окружено такой
двусмысленностью и путаницей, как слово "любовь". Его используют для
обозначения почти каждого чувства, не сопряженного с ненавистью и
отвращением. Оно включает все: от любви к мороженому до любви к симфонии, от
легкой симпатии до самого глубокого чувства близости. Люди чувствуют себя
любящими, если они "увлечены" кем-то. Они также называют любовью свою
зависимость и свое собственничество. Они, в самом деле, считают, что нет
ничего легче, чем любить, трудность лишь в том, чтоб найти достойный
предмет, а неудачу в обретении счастья и любви они приписывают своему
невезению в выборе достойного партнера. Но вопреки всей этой путанице и
принятию желаемого за должное, любовь представляет собой весьма
специфическое чувство; и хотя каждое человеческое существо обладает
способностью любить, осуществление ее -- одна из труднейших задач. Подлинная
любовь коренится в плодотворности, и поэтому собственно может быть названа
"плодотворной любовью". Сущность ее одна и та же, будь это любовь матери к
ребенку, любовь к людям или эротическая любовь между двумя индивидами. (Что
сущность ее та же и в любви к другим, и в любви к себе, это мы рассмотрим
позднее).[50] Хотя
предметы любви различны, и соответственно различны глубина и качество любви
к ним, определенные основные элементы присутствуют во всех формах
плодотворной любви. Это -- забота, ответственность, уважение и знание.
Забота и ответственность означают, что любовь -- это деятельность, а не
страсть, кого-то обуявшая, и не аффект, кого-то "захвативший". Элемент
заботы и ответственности в плодотворной любви замечательно описан в книге
Ионы. Бог повелел Ионе пойти в Ниневию предостеречь ее жителей, что они
будут наказаны, если не исправят своих неправедных путей. Иона уклонился от
своей миссии из боязни, что люди в Ниневии раскаются, и Бог простит их. Он
был человеком с развитым чувством порядка и закона, но без любви. Однако его
попытка к бегству привела его во чрево кита, символизирующее состояние
изоляции и заточения, которое он навлек на себя отсутствием любви и
солидарности. Бог спас его, и Иона пошел в Ниневию. Он проповедовал ее
жителям то, что Бог велел ему; чего он опасался, то и случилось. Люди
Ниневии раскаялись в своих грехах, исправили пути свои, и Бог простил их и
решил не разрушать город. Иона был разгневан и разочарован; он хотел, чтоб
восторжествовала "справедливость", а не милосердие. Наконец, он обрел
некоторое успокоение в тени дерева, которое Бог взрастил, чтоб защитить Иону
от солнца. Но когда Бог иссушил дерево. Иона впал в уныние и гневно выражал
Богу свое недовольство. Бог отвечал: "Ты сожалеешь о дереве, над которым ты
не трудился и которого не растил; которое в одну ночь выросло и в одну же
ночь пропало. Мне ли не жалеть Ниневии, города великого, в котором более ста
двадцати тысяч человек, не умеющих отличить правой руки от левой, и
множество скота?" Ответ Бога Ионе следует понимать символически. Бог
объясняет Ионе, что сущность любви -- "трудиться" ради чего-нибудь и
"взрастить" что-нибудь, что любовь и труд -- нераздельны. Человек любит то,
ради чего он трудится, и человек трудится ради того, что он любит.
История с Ионой дает понять, что любовь нельзя отделить от
ответственности. Иона не чувствовал себя ответственным за жизнь братьев
своих. Он, как и Каин, мог бы спросить: "Разве сторож я брату моему?"
Ответственность -- это не обязанность, наложенная на меня извне, она -- мой
ответ на чью-то надобность, небезразличную мне. Ответственность и ответ
имеют один корень; быть ответственным -- значит быть готовым к ответу.
Материнская любовь -- самый общераспространенный и самый общепонятный
пример продуктивной любви; сама ее сущность -- забота и ответственность.
Рождая ребенка, материнское тело "трудится" ради него, а после рождения
материнская любовь состоит в напряженных усилиях взрастить дитя. Материнская
любовь не зависит от того, удовлетворяет ли ребенок определенным
требованиям, чтоб быть любимым; материнская любовь безусловна, основана
только на материнском отклике на надобности ребенка[51]. Неудивительно, что материнская любовь
была в искусстве и религии символом высшей формы любви. На иврите любовь
Бога к человеку и любовь человека к ближнему обозначается словом рахамим,
корень которого рэхэм означает материнское лоно.
Но связь заботы и ответственности в любви между индивидами не столь
очевидна; принято считать, что влюбленность -- это уже вершина любви, в то
время как на самом деле -- это начало и только возможность обретения любви.
Принято считать, что любовь -- это результат таинственного влечения двух
людей друг к другу, некое событие, совершающееся само собой. Да, одиночество
и сексуальные желания делают влюбленность легким делом, и здесь нет ничего
таинственного, но это тот успех, который так же быстро уходит, как и пришел.
Случайно любимыми не становятся; твоя собственная способность любить
вызывает любовь так же, как и заинтересованность делает человека интересным.
Людей беспокоит вопрос, привлекательны ли они, при этом забывается, что суть
привлекательности -- в их собственной способности любить. Любить человека
плодотворно значит заботиться о нем и чувствовать ответственность за его
жизнь, не только за его физическое существование, но и за развитие всех его
человеческих сил. Плодотворная любовь несовместима с пассивностью, со
сторонним наблюдением за жизнью любимого человека; она означает труд, заботу
и ответственность за его развитие.
Несмотря на универсалистский дух монотеистических западных религий и
прогрессивные политические концепции, обобщенные в идее, что "все люди
сотворены равными", любовь к человечеству еще не стала привычным делом. На
любовь к человечеству смотрят, как на достижение, в лучшем случае, следующее
за любовью к индивиду, или как на абстрактное понятие, осуществимое лишь в
будущем. Любить одного человека -- значит быть связанным с его человеческой
сутью, с ним, как с представителем человечества. Любовь к одному индивиду,
если она отделена от любви к людям, можно отнести лишь к чему-то
поверхностному и случайному; она непременно остается чем-то мелким. Хотя
можно сказать, что любовь к взрослому человеку отличается от материнской
любви настолько же, насколько взрослый человек отличается от беспомощного
ребенка, все же следует сказать, что это отличие носит лишь условный
характер. Все люди нуждаются в помощи и зависят друг от друга. Человеческая
солидарность -- это необходимое условие раскрытия любой единичной
индивидуальности.
Забота и ответственность -- составные элементы любви, но без уважения и
знания любимого человека любовь вырождается в господство и собственничество.
Уважение -- это не страх и не благоговение; оно обозначает в соответствии с
корнем этого слова*
/respicere -- зн. вглядываться/, способность видеть человека таким, каков он
есть, понимать его индивидуальность и уникальность. Нельзя уважать человека,
не зная его; забота и ответственность были бы слепы, если бы их не
направляло знание индивидуальности человека.
=с. 101=
Для понимания плодотворного мышления предварительно следует уточнить
различие между разумом и сообразительностью.
Сообразительность -- это человеческий инструмент достижения
практических целей, дающий возможность раскрыть те стороны вещей, знание
которых необходимо для манипуляции вещами. Сама цель или,-- что то же
самое,-- предпосылки, на которых покоится "сообразительное" мышление, не
подлежат сомнению, признаются само собой разумеющимися и как таковые могут
быть или не быть рациональными. Это частное свойство понимания особенно ясно
видно в его крайнем проявлении, в случае параноика. Например, его исходная
посылка, что все люди в заговоре против него,-- иррациональна и ложна, но
его мыслительные процессы, построенные на этой предпосылке, могут сами по
себе демонстрировать замечательную сообразительность. В своей попытке
доказать этот параноидальный тезис он приводит в связь факты наблюдений и
делает логические заключения, зачастую столь убедительные, что трудно
доказать иррациональность его исходной посылки. Использование обычной
сообразительности при решении проблем, конечно, несводимо к таким
патологическим феноменам. По большей части наше мышление необходимо связано
с достижением практических результатов, с количественными и "поверхностными"
аспектами явлений, оно не вдается в проблему правильности полагаемых целей и
предпосылок и не пытается понять природу и качество явления.
Разум имеет третье измерение -- глубину, благодаря которой он проникает
в суть вещей и процессов. Не будучи оторванным от практических жизненных
целей (и я покажу сейчас, в каком смысле это верно), он представляет собой
не просто инструмент непосредственного действия. Его назначение --
познавать, понимать, схватывать суть, вступать в отношения с вещами путем
постижения их. Он проникает вглубь вещей, чтобы раскрыть их сущность, их
скрытые связи и не лежащие на поверхности значения, их "смысл". Он не
двумерен, а, так сказать, "перспективен", по выражению Ницше; то есть, он
схватывает все возможные перспективы и измерения, а не только практически
уместные. Иметь дело с сущностью вещей -- значит иметь дело не с чем-то "за"
вещами, а с существенным, родовым и всеобщим, с наиболее общими и
распространенными чертами явлений, освобожденными от всего поверхностного и
случайного (не поддающегося логическому учету).
Теперь мы можем приступить к рассмотрению некоторых более специфических
свойств плодотворного мышления. При плодотворном мышлении субъект не
безразличен к предмету, а находится под его воздействием и заинтересован в
нем. Предмет не воспринимается как что-то мертвое и отчужденное от тебя и
твоей жизни, как что-то, о чем ты думаешь только отстраненно; напротив,
субъект глубоко заинтересован в своем предмете, и чем теснее они связаны,
тем плодотворнее работает мышление субъекта. Именно взаимосвязь между
субъектом и объектом стимулирует мышление сильнее всего. Для субъекта
человек или любое явление становятся объектом мышления потому, что они ему
интересны, с точки зрения его индивидуальной жизни или с точки зрения его
человеческого существования. Прекрасной иллюстрацией этому служит история о
том, как Будда открыл "четыре истины". Он увидел мертвеца, больного человека
и старика. Он, юноша, был глубоко поражен неотвратимостью человеческой
судьбы, и его реакция на это наблюдение оказалась стимулом для размышления,
в результате которого Будда создал свою теорию природы жизни и путей
спасения человека. Такая реакция не была единственно возможной. Современный
врач в такой же ситуации начинает думать о том, как бороться со смертью,
болезнью и старостью, но его мышление также задано его общей реакцией на
предмет.
В процессе плодотворного мышления думающий мотивирован своим интересом
к объекту; он захвачен им и взаимодействует с ним; он заботится о нем и
отвечает за него. Но плодотворное мышление характеризуется еще и
объективностью, уважением думающего к своему объекту, способностью видеть
объект таким, каков он в действительности, а не таким, каким хотелось бы
думающему. Эта полярность между объективностью и субъективностью характерна
для плодотворного мышления, как и для плодотворности вообще.
Быть объективным можно, только если мы уважаем вещи, которые наблюдаем;
т. е., если мы способны видеть их в их уникальности и взаимосвязи. Такое
уважение по существу не отличается от уважения, которое мы рассматривали в
связи с любовью; в той мере, в какой я хочу понять нечто, я должен уметь
видеть его таким, каково оно по своей природе; хотя это верно в отношении
всех объектов мысли, это особенно важно при исследовании человеческой
природы.
Другой аспект объективности дает о себе знать, когда плодотворное
мышление имеет дело с живыми и неживыми объектами: речь идет о видении
целостности феномена. Если наблюдатель изолированно рассматривает один
аспект объекта, не видя целого, он не сумеет надлежащим образом понять даже
один этот аспект. На это, как на наиболее важный элемент плодотворного
мышления, указал Вертхеймер. "Природа плодотворных процессов,-- пишет он,--
часто такова: сбор данных и исследование начинается с желания достичь
действительного понимания. Определенная область в зоне рассмотрения
становится решающей, на ней сосредотачивается внимание; но она не
изолируется от других областей. Развивается новый, углубленный структурный
подход к ситуации, включающий изменение значения функций, классификацию
данных и т. д. Руководствуясь тем, чего требует структура ситуации в
решающей области, разум вырабатывает приемлемый прогноз, который -- как и
другие части структуры -- нуждается в прямой или непрямой верификации. Имеют
место два направления: получение логичной картины целого и уяснение того,
какие требования структура целого предъявляет к его частям"[52].
Объективность требует не только видеть объект таким, каков он есть, но
и видеть себя, каков ты есть, т. е. осознавать, каким образом ты, как
изучающий, связан с объектом своего изучения. Плодотворное мышление,
следовательно, определяется природой объекта и природой субъекта,
вступающего во взаимоотношения с объектом в процессе мышления. Эта двойная
детерминация и составляет объективность, в отличие от ложной субъективности,
когда мыслящий не контролирует себя соотнесенностью с объектом, и в
результате мышление вырождается в предвзятое мнение, в принятие желаемого за
должное, в фантазию. Но объективность не является, как это часто
подразумевается в связи с ложной идеей "научной" объективности, синонимом
абстрактности, отсутствия интереса и заботы. Как можно проникнуть сквозь
поверхностную оболочку вещей в. их причины и взаимосвязи, не имея живого и
достаточно сильного интереса к такой трудной задаче? Как могут цели
исследования формулироваться без учета интересов человека? Объективность
означает не отстраненность, а уважение, т. е. способность не искажать и не
фальсифицировать вещи, людей, себя. Но не субъективный ли подход
наблюдателя, не его ли интересы служат причиной искажения мышления во имя
получения желаемых результатов? Разве не отсутствие личного интереса служит
условием научного исследования? Идея, что отсутствие заинтересованности
является условием достижения истины, это ложная идея[53]. Вряд ли найдется какое-либо
значительное открытие или изобретение, на которое мыслителя не вдохновил его
интерес. В самом деле, без заинтересованности мышление становится бесплодным
и бессодержательным. Дело здесь даже не в том, имеет место интерес или нет,
а в том, какого он сорта и какова его связь с истиной. Всякое плодотворное
мышление стимулируется интересом изучающего. Не интерес сам по себе
извращает идеи, а лишь те интересы, которые несовместимы с истиной, с
раскрытием природы объекта в результате изучения.
Утверждение, что плодотворность -- это внутренне присущая человеку
способность, вступает в противоречие с идеей, что человек от природы ленив,
и к активности его нужно понуждать. Это старая мысль. Когда Моисей просил
фараона позволить евреям уйти, чтоб они могли "в пустыне принести жертву
Господу", фараон ответил: "Вы праздны, всего лишь праздны". По мысли
фараона, рабский труд -- это дело; а поклонение Богу -- безделье. Ту же идею
поддерживали все, кто хотел получать прибыль от активности других людей и не
видели пользы в плодотворности, которую они не могли бы эксплуатировать.
Наша культура, кажется, дает наглядный пример прямо противоположного. В
течение последних столетий человек Запада был одержим идеей труда,
потребностью в постоянной деятельности. Он почти не способен оставаться без
дела хоть на короткое время. Однако это лишь видимость. Лень и вынужденная
активность являются не противоположностями, а двумя симптомами нарушения
правильного функционирования человека. У невротика мы часто обнаруживаем в
качестве основного симптома неспособность выполнять работу; а у так
называемого заорганизованного человека -- неспособность наслаждаться досугом
и покоем. Вынужденная активность не противоположна лени, а является ее
дополнением, и обе противоположны плодотворности.
Если плодотворная активность парализована, это ведет к неактивности и
сверхактивности. Голод и принуждение никогда не бывают условиями
плодотворной деятельности. И напротив, свобода, материальная обеспеченность
и организация общества, в котором труд может быть полным смысла проявлением
способностей человека, составляют факторы, способствующие проявлению
естественного человеческого стремления плодотворно употребить свои силы.
Плодотворная деятельность характеризуется ритмичной сменой активности и
покоя. Плодотворный труд, любовь и мышление возможны, только если человек
может, когда необходимо, оставаться в покое и наедине с самим собой.
Возможность прислушаться к самому себе -- это предпосылка возможности
услышать других; быть в мире с самим собой -- это необходимое условие
взаимоотношений с другими людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2013
2) Типы характера:
неплодотворные ориентации
а) Рецептивная
ориентация
При рецептивной ориентации человеку представляется, что "источник всех
благ" лежит вовне, и он считает, что единственный способ обрести желаемое --
будь то нечто материальное или привязанность, любовь, знание, удовольствие
-- это получить его из этого внешнего источника. При такой ориентации
проблема любви состоит почти исключительно в том, чтоб "быть любимым", а не
в том, чтоб любить. Такие люди склонны к неразборчивости в выборе предмета
любви, потому что быть любимыми кем-то -- это для них такое захватывающее
переживание, что они "бросаются" за всеми, кто предлагает им любовь или то,
что похоже на любовь. Они чрезвычайно чувствительны ко всякому отдалению или
отпору со стороны любимого человека. Такова же их ориентация и в сфере
мышления: если это интеллигенты, то они становятся самыми лучшими
слушателями, поскольку ориентированы на восприятие идей, а не на их
создание; предоставленные самим себе, они чувствуют себя парализованными.
Для этих людей характерно, что их первая мысль -- найти кого-то другого, кто
даст им нужную информацию, вместо того, чтобы самим сделать хоть малейшее
усилие. Если это люди религиозные, то их понятие о Боге таково, что они ждут
всего от него, и ничего от собственной активности. Не будучи религиозными,
они относятся к людям и институтам совершенно так же: всегда ищут
"магического помощника". Они демонстрируют своеобразный вид верности, в
основе которой благодарность к тому, кто питает их, и страх потерять его.
Поскольку они нуждаются во множестве тех, кто обеспечивает их безопасность,
они вынуждены быть верными многим людям. Им трудно сказать "нет", и они
легко попадают в конфликт между верностью и обещанием. Раз они не могут
сказать "нет", они любят говорить "да" всему и всем, и в результате паралич
их критических способностей делает их слишком зависимыми от других.
Они зависят не только от авторитетов, дающих им знания, помощь, но
вообще от людей, способных оказать какую бы то ни было поддержку. Они
чувствуют себя потерянными, будучи предоставленными самим себе, поскольку
считают, что ничего неспособны делать без посторонней помощи. Эта
беспомощность имеет решающее значение в тех действиях, которые по самой
своей природе могут совершаться только самостоятельно -- принятие решения
или принятие ответственности. В личных отношениях, например, они спрашивают
совета у того самого человека, относительно которого они должны принять
решение.
Люди рецептивного типа очень любят поесть и выпить. Они стремятся
преодолеть тревожность и подавленность путем поедания пищи и выпивкой. Рот у
них очень характерен, зачастую он очень выразителен: губы приоткрыты, как
будто постоянно ждут кормежки. В их снах поедание пищи -- это частый символ
любви, а чувство голода -- выражение фрустрации и разочарования.
Вообще, мироощущение у людей рецептивной ориентации оптимистичное и
дружелюбное; у них есть определенное доверие к жизни и ее дарам, но они
становятся тревожными и приходят в смятение, когда им грозит утрата
"источника питания". У них часто есть искренняя сердечность и желание помочь
другим, но делают они что-то для других также ради того, чтоб добиться их
расположения.
б) Эксплуататорская
ориентация
Эксплуататорская ориентация, подобно рецептивной, имеет в качестве
основной предпосылки ощущение, что источник всех благ находится вовне и
ничего нельзя создать самому. Отличие между двумя этими ориентациями,
однако, в том, что эксплуататорский тип не надеется получить что-либо от
других в дар, а отнимает у них желаемое силой или хитростью. Такая
ориентация распространяется на все сферы действий.
В области любви и чувств такие люди склонны присваивать и красть. Они
испытывают влечение только к тем людям, которых они могут отнять у кого-то
другого. Условием привлекательности для них служит привязанность человека к
кому-то другому; они не склонны влюбляться в непривязанного ни к кому
человека.
Мы обнаруживаем ту же установку и в области мышления и интеллектуальной
деятельности. Такие люди будут склонны не создавать идеи, а красть их. Это
может проявляться прямо в форме плагиата, или более скрыто, в форме
парафраза идей, высказанных другими людьми, и настаивании, что эти идеи новы
и являются их собственными. Поразительно, что зачастую люди больших
умственных способностей следуют этим путем, притом, что если б они
положились на собственные таланты, они вполне могли бы сами создавать свои
идеи. Отсутствие оригинальных идей или независимого творчества у иных
одаренных людей часто объясняется ориентацией их характера, а не каким-то
врожденным отсутствием оригинальности. Это положение сохраняется и в
ориентации в сфере материальных вещей. Вещи, которые они могут отобрать у
других, всегда кажутся им лучше тех, какие они могут создать сами. Они
используют и эксплуатируют все и всякого, из чего или из кого они могут
что-то выжать. Их девиз: "Краденый плод -- самый сладкий". Поскольку они
хотят использовать и эксплуатировать людей, они "любят" тех, кто прямо или
косвенно может стать объектом эксплуатации, и им "наскучивают" те, из кого
они уже выжали все. Крайний пример -- клептоман, который наслаждается только
теми вещами, какие можно украсть, хотя у него достаточно денег, чтоб купить
их. Символом этой ориентации, кажется, может служить язвительная гримаса,
которая часто бывает отличительной чертой таких людей. Не ради игры слов
стоит отметить, что они часто делают "язвительные" замечания в адрес других
людей. Их установка окрашена смесью враждебности и манипуляции. Каждый
человек рассматривается как объект эксплуатации и оценивается по его
полезности. Вместо доверчивости и оптимизма, свойственных рецептивному типу,
здесь мы обнаруживаем подозрительность и цинизм, зависть и ревность.
Поскольку они удовлетворяются только вещами, которые могут отнять у других,
они склонны переоценивать то, что принадлежит другим, и недооценивать свое
собственное.
в) Стяжательская ориентация
Стяжательская ориентация совершенно отлична от рецептивного и
эксплуататорского типов, сходных в том, что оба надеются получить вещи из
внешнего мира. Данная же ориентация дает людей, мало верящих в то, что они
могут получить из внешнего мира что-то новое; их безопасность основывается
на стяжательстве и экономии, а траты они воспринимают как угрозу. Они
окружают себя как бы защитной стеной, и их главная цель -- как можно больше
в свое укрытие приносить и как можно меньше из него отдавать. Их скупость
распространяется как на деньги и материальные вещи, так и на чувства и
мысли. Любовь для них -- это, по существу, обладание: сами они не дают
любви, но стараются получить ее, завладевая "любимым". Ориентированный на
стяжательство человек часто демонстрирует особый вид верности людям и даже
воспоминаниям. Его сентиментальность превращает прошлое в золотой век; он
держится за прошлое и предается воспоминаниям о прежних чувствах и
переживаниях. Такие люди все знают, но они бесплодны и неспособны к
плодотворному мышлению.
Их также можно узнать по выражению лица и жестикуляции. У них плотно
сжаты губы; у них характерные жесты погруженных в себя людей. Если у
рецептивного типа жесты как бы манящие и плавные, у эксплуататорского --
агрессивные и резкие, то у стяжательского -- жесты чопорные, как будто эти
люди хотят обозначить границы между собой и внешним миром. Другой
характерный элемент их установки -- педантичная аккуратность. У стяжателя
всегда упорядочены вещи, мысли и чувства, но опять же, как и в случае с
памятью, его аккуратность бесплодна и ригидна. Он терпеть не может, если
вещи не на своем месте, и будет автоматически приводить их в порядок.
Внешний мир для него -- это угроза вторжения в его оборонную позицию;
аккуратность означает подчинение себе внешнего мира путем водворения его и
удержания на надлежащем месте, чтоб избежать опасности вторжения. Его
маниакальная чистоплотность -- это еще одно выражение потребности
устраниться от контакта с внешним миром. Вещи за пределами его собственного
мира воспринимаются как опасные и "нечистые"; он аннулирует угрожающий
контакт путем маниакального омовения, похожего на религиозный ритуал
омовения, предписанный после контакта с нечистыми вещами и людьми. Вещи
нужно класть не только на надлежащее место, но и в надлежащее время:
навязчивая пунктуальность -- это характерная черта стяжательского типа; это
еще одна форма подчинения себе внешнего мира. Раз внешний мир воспринимается
как угроза оборонной позиции, то логической реакцией будет упрямство.
Постоянное "нет" -- это почти автоматическая защита от вторжения; упрямо
стоять на своем -- вот ответ на угрозу атаки извне. Такие люди склонны
считать, что обладают только неким ограниченным запасом силы, энергии и
ментальных способностей, и этот запас тает, исчерпывается и никогда не
пополнится. Они не могут понять, что все жизненные субстанции обладают
функцией самовосполнения, и активность и трата сил увеличивают энергию, в то
время как инертность ее парализует; для них смерть и разрушение обладают
большей реальностью, чем жизнь и развитие. Акт творчества -- это чудо, о
котором они слышали, но в которое не верят. Их высшие ценности -- порядок и
безопасность; их девиз: "Нет ничего нового под солнцем". В отношениях с
другими людьми близость для них -- угроза: или отстраненность, или обладание
людьми -- вот в чем безопасность. Стяжатель склонен к подозрительности и
имеет особое чувство справедливости, выражаемое так: "Мое -- это мое, а твое
-- это твое".
г) Рыночная
ориентация
Рыночная ориентация развилась в качестве доминирующей только в
современную эпоху. Чтобы понять ее природу, нужно принять во внимание
экономическую функцию рынка в современном обществе, не только задающего
модель данной ориентации характера, но и являющегося основой и главным
условием ее развития у современного человека.
Товарообмен -- один из старейших экономических механизмов. Традиционный
локальный рынок, однако, существенным образом отличается от рынка, каким он
стал при современном капитализме. Товарообмен на локальном рынке давал
возможность встретиться для обмена товарами. Производители и потребители
были знакомы; они представляли собой сравнительно небольшие группы; спрос
был более-менее известен, так что производитель мог производить товары,
ориентируясь на этот определенный спрос.
Современный рынок[32]
уже не место встречи, а механизм, отличительная черта которого --
абстрактный и безличный спрос. Производитель работает на этот рынок, а не на
известный круг потребителей; вердикт рынка основывается на законах спроса и
предложения: и рынок определяет, какой из товаров может быть продан и за
какую цену. Независимо от того, какова полезная ценность, например, пары
ботинок, если предложение превышает спрос, эти ботинки будут обречены на
экономическую смерть; их вообще можно было бы не производить. Рыночный день
-- это "судный день" для меновой ценности товаров.
Читатель может возразить, что такое описание рынка грешит
упрощенностью. Производитель пытается определить спрос заранее, а при
монопольных условиях даже обретает некую степень контроля над ним. И тем не
менее, регулирующая функция рынка была и все еще остается достаточно
властной, чтоб иметь глубокое влияние на формирование характера городского
среднего класса, а благодаря социальному и культурному влиянию последнего --
на все население. Рыночное понятие ценности, превосходство меновой ценности
над полезной привело к сходному понятию ценности в отношении людей и, в
частности, в отношении человека к самому себе. Ориентацию характера,
коренящуюся в восприятии себя как товара, а собственной ценности как
меновой, я называю рыночной ориентацией.
В наше время рыночная ориентация получила ускоренное развитие с
развитием нового -- "личностного рынка", который является феноменом
последних десятилетий. Клерки и продавцы, администраторы и врачи, адвокаты и
художники -- все представлены на этом рынке. Правда, их правовой статус и
экономическое положение различны: одни -- независимы, взимая плату за свои
услуги; другие работают по найму, получая жалование. Но материальный успех у
всех зависит от признания их личности теми, кто платит за их услуги или
нанимает на работу за жалованье.
Принцип оценки и на личностном рынке, и на товарном один и тот же: на
первом на продажу предлагаются личности, на втором -- товары. Ценностью в
обоих случаях является меновая ценность, для которой полезная ценность
необходимое, но не достаточное условие. Правда, наша экономическая система
не могла бы функционировать, если бы люди не были искусны в том деле, какое
им надлежит исполнять, и обладали лишь приятной личностью. Даже самые
изысканные манеры в обращении с больными и самый красиво обставленный офис
на Парк-авеню не принесут успеха нью-йоркскому врачу, если он не обладает
минимумом знаний и опыта. Какой бы обаятельной личностью ни была секретарша,
это не спасет ее от потери места, если она не умеет быстро и грамотно
печатать на машинке. Однако, если мы зададимся вопросом, каков удельный вес
мастерства и личностной ценности как условий успеха, мы обнаружим, что
только в исключительных случаях успех оказывается преимущественно
результатом мастерства и каких-то других человеческих качеств, вроде
искренности, порядочности и честности. Хотя соотношение мастерства и
человеческих качеств, с одной стороны, и "личности" -- с другой, как
необходимых условий успеха, изменчиво, "личностный фактор" всегда играет
решающую роль. Успех зависит, по большей части, от того, насколько хорошо
человек умеет продать себя на рынке, насколько хорошо он умеет подать себя,
насколько привлекательна его "упаковка"; насколько он "бодр", "крепок",
"энергичен", "надежен", "честолюбив"; к тому же, каково его семейное
положение, к какому клубу он принадлежит, знается ли он с нужными людьми.
Тип желательной личности зависит от достигнутого человеком уровня в той
специальной области, где он работает. Биржевой маклер, продавец, секретарша,
железнодорожный служащий, преподаватель колледжа или управляющий отелем --
каждый должен предложить требуемый тип личности, который, вне зависимости от
его особенностей, должен удовлетворять одному условию: пользоваться спросом.
Тот факт, что чтобы добиться успеха, недостаточно обладать умением и
умственным багажом для выполнения поставленной задачи, но нужно еще быть
способным вступить в состязание со многими другими, формирует у человека
определенную установку по отношению к самому себе. Если бы для достижения
жизненных целей было достаточно полагаться на то, что ты знаешь и умеешь
делать, самооценка была бы пропорциональна собственным способностям, т. е.
собственной полезной ценности; но поскольку успех зависит, по большей части,
от того, как ты умеешь продать свою личность, то ты воспринимаешь себя как
товар, или, вернее, и как продавца, и как товар одновременно. Человек
заботится не о своей жизни и счастье, а о том, чтоб стать ходким товаром.
Это чувство можно было бы сравнить с чувством товара, например, с чувством
сумок на прилавке, если б они могли чувствовать и мыслить. Каждая сумка
старалась бы быть как можно "привлекательнее", чтобы привлечь покупателей, и
выглядеть как можно дороже, чтоб получить цену выше, чем ее соперницы.
Сумка, проданная по самой высокой цене, чувствовала бы себя избранницей,
поскольку это означало бы, что она самая "ценная" из сумок; а та, которая не
была продана, чувствовала бы себя печальной и прониклась бы сознанием
собственной никчемности. Такая судьба могла бы выпасть сумке, которая,
несмотря на свой отличный вид и удобство, имела несчастье выйти из моды.
Подобно сумке, человек должен быть в моде -- на личностном рынке, а
чтобы быть в моде, ему нужно знать, какой вид личности пользуется повышенным
спросом. Это знание сообщается в общем виде на протяжении всего процесса
воспитания, от детского сада до колледжа, и восполняется в семье. Однако
знания, полученного на этой ранней стадии, недостаточно; оно подчеркивает
только некоторые общие качества, такие, как приспособляемость, честолюбие и
чуткость к меняющимся ожиданиям других людей. Более точную картину моделей
успеха дают другие источники. Иллюстрированные журналы, газеты, кинохроника
на разный лад демонстрируют портреты и жизненные истории преуспевающих
людей. Ту же функцию выполняет и реклама. Преуспевающий служащий, чей
портрет помещен в рекламе мужской одежды, это образец того, как нужно
выглядеть и каким быть, если хочешь заработать "большие деньги" на
современном личностном рынке.
Самое важное средство передачи обычному человеку образа желательной
личности -- это кино. Молодая девушка старается в выражении лица, в
прическе, в жестах подражать высокооплачиваемой звезде, считая все это самым
многообещающим путем к успеху. Молодой человек старается быть похожим на
героя, которого видит на экране. Хотя обычный человек имеет мало контактов с
жизнью самых преуспевающих людей, его отношения со звездами кино -- дело
другого рода. Да, он не имеет реального контакта и с ними, но он может снова
и снова видеть их на экране, может написать им и получить их карточку с
автографом. В отличие от тех времен, когда актер был социально унижен, но,
тем не менее, передавал своей аудитории творения великих поэтов, наши
кинозвезды не служат передаче великих творений или идей, их функция --
служить как бы связующей нитью между обычным человеком и миром "великих".
Даже если обычный человек и не может надеяться стать таким же преуспевающим,
как они, он может стараться подражать им: они его святые, и благодаря своему
успеху они воплощают определенные нормы жизни.
Поскольку современный человек воспринимает себя и как продавца, и как
товар для продажи на рынке, его самооценка зависит от условий, ему
неподвластных. Если он "преуспевает" -- он ценен; если нет -- он лишен
ценности. Степень неуверенности, являющейся результатом данной ориентации,
трудно переоценить. Если человек чувствует, что его ценность определяется не
его человеческими качествами, а успехом в рыночной конкуренции с ее
постоянно меняющимися условиями, его самооценка непременно будет шаткой и
постоянно будет нуждаться в подтверждении со стороны других людей. Если
человек вынужден неуклонно пробиваться к успеху, и любая неудача являет
жестокую угрозу его самооценке, то результатом будет чувство беспомощности,
неуверенности и неполноценности. Если превратности рынка выступают мерилом
ценности человека, чувства собственного достоинства и самоуважения
разрушаются.
Проблема не только в самоуважении и самооценке, но и в восприятии себя
как независимого существа, в идентичности самому себе. Как мы увидим
позднее, зрелый и плодотворный индивид черпает свое чувство идентичности в
ощущении себя творцом, когда он сам и его силы -- это нечто единое; такое
самоощущение можно выразить короткой фразой: "я -- то, что я делаю". При
рыночной ориентации человек сталкивается со своими собственными силами, как
с товаром, отчужденным от него. Он не един с ними, и они скрыты от него,
потому что значение имеет не его самореализация в процессе их использования,
а его успех в процессе их продажи. И его силы, и то, что ими создано,
отчуждается от него, становится чем-то от него отличным, чем-то, что другие
будут оценивать и использовать; в результате его чувство идентичности
становится таким же неустойчивым, как и самооценка; заключительная реплика
во всех возможных здесь ролях: "я -- то, чего изволите". Такое самоощущение
Ибсен выразил в Пер Гюнте: Пер Гюнт пытается открыть свое Я и обнаруживает,
что оно подобно луковице -- можно снимать слой за слоем, а сердцевины так и
не найдешь. Поскольку человек не может жить, сомневаясь в своей
идентичности, он должен, при рыночной ориентации, черпать чувство
идентичности не в самом себе и в своих силах, а в мнении других о себе. Его
престиж, положение, успех, известность другим как некоего определенного лица
становятся замещением подлинного чувства идентичности. Такая ситуация ставит
его в полную зависимость от того, как другие воспринимают его, и вынуждает
придерживаться роли, однажды уже принесшей ему успех. Раз я и мои силы
отделены друг от друга, то, конечно, мое Я определяется ценой, какую за меня
дали.
Способ, каким человек воспринимает других, не отличается от способа
самовосприятия[33].
Других, как и самого себя, воспринимаешь как товар; они тоже представляют не
себя, а ту свою часть, какая идет на продажу. Различие между людьми сводится
к простому количественному показателю большей или меньшей успешности,
привлекательности, и так и оценивается. Этот процесс не отличается от того,
что происходит с товарами на рынке. Произведение живописи и пара ботинок
могут быть выражены в их меновой стоимости и сведены к их цене; множество
пар ботинок будет "равно" одному произведению живописи. Так же и различие
между людьми подводится под один общий знаменатель, их цену на рынке. Их
индивидуальность, то, что в них своеобразно и уникально, лишается ценности,
это -- балласт. Значение, каким наделяется слово "своеобразие", служит явным
показателем такой установки. Вместо определения величайших достижений
человека, достижений, развивших его индивидуальность, оно стало почти
синонимом слова "странность". Слово "равенство" тоже изменило свое значение.
Идея, что все люди сотворены равными, подразумевает, что все люди имеют одно
и то же неотъемлемое право считаться целями, а не средствами. Сегодня
равенство стало эквивалентом взаимозаменяемости, а это уже прямое отрицание
индивидуальности. Равенство вместо того, чтоб быть условием развития
своеобразия каждого человека, означает изжитие индивидуальности,
"самоотказ", характерный для рыночной ориентации. Равенство связывалось с
различием, а стало синонимом "без-различия"; и в самом деле, безразличие это
как раз то, что характеризует отношение современного человека к самому себе
и к другим.
Такая ситуация по необходимости окрашивает все человеческие отношения.
Когда индивидуальным "я" пренебрегают, отношения между людьми по
необходимости должны стать поверхностными, потому что в отношения вступают
не сами люди, а взаимозаменяемые товары. Люди не в состоянии, да и не могут
позволить себе считаться с тем, что в каждом из них уникально и
"своеобразно". Однако рынок порождает своего рода товарищество. Каждый
вовлечен в одну и ту же конкурентную борьбу, участвует в одной и той же
погоне за успехом; все встречаются с одними и теми же требованиями рынка
(или по крайней мере верят, что это так). Каждый знает, что чувствуют
другие, потому что все в одной лодке: предоставленные самим себе,
страшащиеся неудачи, жаждущие угодить; в этой борьбе не щадят и не ждут
пощады.
Поверхностный характер человеческих отношений побуждает многих
надеяться, что они могут обрести глубину и силу чувств в индивидуальной
любви. Но любовь к одному человеку и любовь к ближнему неразделимы; в любой
из культур любовные отношения -- это только более сильное выражение формы
родства со всеми людьми, преобладающей в данной культуре. И потому иллюзия
-- ожидать, что одиночество человека с рыночной ориентацией можно излечить
индивидуальной любовью.
Мышление так же, как чувствование, определяется рыночной ориентацией.
Мышление берет на себя функцию быстро схватывать ситуацию, чтобы иметь
возможность успешно ею манипулировать. При широком и эффективном образовании
это ведет к высокому уровню сообразительности, но не разума[34]. Для манипуляции необходимо знать лишь
поверхностные свойства вещей, верхи. Истина, добываемая проникновением в
сущность явления, становится вышедшим из употребления понятием,-- истина не
только в донаучном смысле "абсолютной" истины, догматически сохраняемая без
учета эмпирических данных, но также и истина, добытая человеческим разумом в
результате наблюдений и открытая проверкам. Большинство тестов на
сообразительность ориентированы на этот вид мышления; они проверяют не
столько способности разума и понимания, сколько способность быстрой
ментальной адаптации к поставленной задаче; "тесты ментального
приспособления" -- вот самое подходящее для них название[35].
Этому мышлению свойственно оперирование категориями сравнения и
количественного измерения, а не тщательный анализ того или иного феномена и
его качеств. Все проблемы равно "интересны", и нет смысла углубляться в
разграничение их по степени важности. Само знание становится товаром. И
здесь человек отчужден от своих сил; мышление и знание воспринимаются как
инструмент для производства результатов. Познание человеком самого себя,
психология, которая в великой традиции западного мышления считалась условием
добродетели, правильной жизни, счастья, выродилась в инструмент для лучшего
манипулирования другими и самим собой в рыночных изысканиях, в политической
пропаганде, в рекламе и т. д.
Наконец, этот тип мышления имеет глубокое влияние на нашу систему
образования. От начальной до высшей шкалы цель обучения состоит в том, чтоб
накопить как можно больше информации, главным образом полезной для целей
рынка. Студентам положено изучить столь многое, что у них едва ли остается
время и силы думать. Не интерес к изучаемым предметам или к познанию и
постижению как таковым, а знание того, что повышает меновую стоимость -- вот
побудительный мотив получения более широкого образования. Мы обнаруживаем
довольно большой энтузиазм к познанию и образованию, но вместе с тем
скептическое и презрительное отношение к якобы непрактичному и беспомощному
мышлению, которое имеет дело "только" с истиной и не имеет меновой ценности
на рынке.
Хотя я представил рыночную ориентацию как одну из неплодотворных, она
настолько отличается от других, что ее следует выделить в особую категорию.
Рецептивная, эксплуататорская и стяжательская ориентации имеют одно общее
свойство: каждая из них представляет одну из форм человеческих установок,
которая, доминируя в человеке, является специфичной для него и его
характеризует. (Позднее будет показано, что четыре эти ориентации не
обязательно обладают уже описанными отрицательными качествами[36]). Рыночная же ориентация
не развивает что-то, уже потенциально наличествующее в человеке (если мы не
сделаем абсурдного заявления, что "ничто" -- это тоже часть человека); сама
ее природа в том, что не развивается никакого специфического и перманентного
вида отношений, но сама изменчивость установок и составляет единственное
перманентное свойство такой ориентации. При этой ориентации развиваются те
свойства, которые можно пустить на продажу. Доминирует не какая-то одна
частная установка, а пустота, которую можно скорейшим образом наполнить
желательным свойством. Но такое свойство перестает быть свойством в истинном
значении этого слова; оно только роль, претензия на свойство, готовое тут же
замениться другим, более желательным. Так, например, иногда желательна
респектабельность. Служащий в определенных сферах предпринимательства должен
впечатлять публику той надежностью, степенностью и респектабельностью, какие
в самом деле отличали многих предпринимателей девятнадцатого века.
Подыскивается человек, способный внушать доверие, поскольку он выглядит так,
как если б и в самом деле обладал указанными свойствами; что этот человек
продает на личностном рынке, так это свою способность соответствовать
желательному образу; что он представляет собой вне этой роли -- не имеет
значения и никого не касается. Его самого интересует не собственное
достоинство, а то, что он сможет за себя выручить на рынке. Предпосылкой
рыночной ориентации является пустота, отсутствие всякого специфического
свойства, которое не может быть предметом обмена, поскольку любая устойчивая
черта характера в один прекрасный день может вступить в конфликт с
требованиями рынка. Какие-то роли могут не согласовываться с особенностями
человека; следовательно, нужно расстаться с ними -- не с ролями, а с
особенностями. Рыночная личность должна быть свободна, свободна от всякой
индивидуальности.
Описанные ориентации характера ни в коем случае не следует отделять
друг от друга, как может показаться возможным из этого краткого обзора.
Например, у человека может преобладать рецептивная ориентация, но обычно она
соединяется с какой-то другой или со всеми вместе. Хотя позднее я рассмотрю
различные сочетания ориентаций, в данный момент я хочу подчеркнуть, что все
ориентации имеют свою долю в человеческом жизнеустройстве, а доминирующее
положение той или иной специфической ориентации в большой степени зависит от
особенностей культуры, в которой живет индивид. Хотя более подробный анализ
связи различных ориентаций с социальными моделями следует оставить
исследованию, предметом которого станут проблемы социальной психологии, я
хотел бы высказать здесь предварительную гипотезу касательно того, как
социальные условия способствуют преобладанию того или иного из четырех
неплодотворных типов. Следует отметить, что значение анализа взаимосвязи
ориентации характера с социальной структурой не только в том, что он
помогает нам понять некоторые из наиболее важных факторов формирования
характера, но также и в том, что он раскрывает роль специфических ориентаций
(в той мере, в какой они присущи большинству членов некоей культуры или
социального класса), как мощных эмоциональных факторов, действие которых мы
должны знать, чтобы понять функционирование общества. Учитывая
общепризнанность воздействия культуры на личность, я хотел бы отметить, что
взаимоотношение между обществом и индивидом не следует понимать в том
смысле, что культурные модели и социальные институты просто "воздействуют"
на индивида. Взаимодействие идет глубже; вся личность обычного индивида
штампуется по образцу отношений, принятых меж людьми, и здесь настолько
велика решающая роль социально-экономической и политической структуры
общества, что, в принципе, из анализа одного индивида можно вывести
представление о всей социальной структуре, в которой он живет.
Рецептивную ориентацию можно часто обнаружить в обществах, где за одной
группой закреплено право эксплуатировать другую. Поскольку эксплуатируемая
группа не имеет ни сил изменить ситуацию, ни идеи об изменении, она будет
склонна почтительно взирать на эксплуататоров, как на своих благодетелей, от
которых она получает все, что может дать жизнь. Независимо от того, как мало
раб получает, он считает, что собственными силами не мог бы добиться и
меньшего, поскольку структура этого общества внушила ему, что он неспособен
что-то организовать и действовать активно и разумно. Что касается
современной американской культуры, то на первый взгляд кажется, что
рецептивная установка здесь полностью отсутствует. Вся наша культура с ее
идеями и практикой отвергает рецептивную ориентацию и делает акцент на том,
что каждый должен сам о себе заботиться, отвечать за самого себя и
полагаться на собственную инициативу, если он хочет "чего-то достичь".
Однако, хотя рецептивная ориентация не поощряется, она вовсе не отсутствует.
Необходимость приспосабливаться и угождать, рассмотренная на предыдущих
страницах, ведет к чувству неуверенности, которое служит источником
изощренной рецептивности у современного человека. Она особенно проявляется в
отношении к "экспертам" и к общественному мнению. Люди надеются, что в
каждой сфере деятельности есть эксперт, который может сказать им, как
обстоят дела и как нужно действовать, а все, что требуется от них,-- это
слушаться эксперта и довериться его идеям. Есть эксперты по науке, эксперты
по счастью, а писатели становятся экспертами в искусстве жить уже лишь
потому, что они авторы бестселлеров. Эта трудно различимая, но довольно
распространенная рецептивность принимает несколько гротескные формы в
современном "фольклоре", развивающемся при активном содействии рекламы. Хотя
каждый знает, что в реальности схемы "быстрого обогащения" не работают,
множество людей предается мечтам о легком жизни. Рецептивность проявляется и
в отношении к техническим новинкам; автомобиль, не требующий переключения
скоростей, авторучка, с которой не нужно возиться, чтобы снять колпачок,--
вот наугад выбранные примеры такой фантазии. Более всего рецептивность
преобладает в схемах, касающихся счастья. Вот характерная цитата: "Эта
книга,-- говорит автор,-- расскажет тебе, как стать вдвое счастливее,
здоровее, энергичнее, увереннее, способнее и беззаботнее, чем ты был прежде.
Тебе не нужно следовать трудоемкой ментальной или физической программе; тут
все намного проще... Предложенный здесь путь к обещанной выгоде может
показаться странным, поскольку мало кто из нас может вообразить достижение,
не требующее усилий... И все же это так, в чем ты скоро убедишься" [37].
Эксплуататорский характер с его девизом: "Я беру то, что мне нужно",
заставляет нас вспомнить о предках, пиратах и феодалах, а затем о
магнатах-грабителях девятнадцатого века, эксплуатировавших природные ресурсы
континента. "Парии" и "авантюристы", по терминологии Макса Вебера,
капиталисты, скитающиеся по земле в поисках наживы, были людьми такого
сорта, чьей целью было купить подешевле, а продать подороже, кто безоглядно
добивался власти и богатства. Свободный рынок, как он сложился на основах
конкуренции в восемнадцатом и девятнадцатом веках, взрастил этот тип людей.
Наш век увидел возрождение голой эксплуатации в авторитарных системах,
которые пытались эксплуатировать природные и человеческие ресурсы не только
в своей стране, но и в любой другой, куда у них хватало силы вторгнуться.
Они провозгласили право силы и рационализировали его указанием на закон
природы, заставляющий выживать сильнейшего; любовь и порядочность были
названы слабостью, размышление -- занятием трусов и дегенератов.
Стяжательская ориентация существовала бок о бок с эксплуататорской в
восемнадцатом и девятнадцатом веках. Стяжатель был более консервативен,
менее заинтересован в безоглядном добывании, чем в методическом решении
экономических задач, основанном на крепких принципах и сохранении добытого.
Для него собственность была символом его "я", а ее защита -- высшей
ценностью. Эта ориентация в значительной мере обеспечивала ему безопасность;
собственность и семья, защищенные относительно стабильной ситуацией
девятнадцатого века составляли безопасный и управляемый мир. Пуританская
этика, с ее акцентом на труде и успехе, как несомненных благах, укрепляла
чувство безопасности и стремилась придать жизненный смысл и религиозное
значение человеческой деятельности. Такая комбинация стабильного мира,
стабильной собственности и стабильной этики обеспечивала представителям
среднего класса чувство общности, уверенности в себе и гордости.
Рыночная ориентация не имеет истоков в восемнадцатом и девятнадцатом
столетиях; она вполне современный продукт. Лишь с недавнего времени
упаковка, ярлык и фирменная марка стали важны как для товаров, так и для
людей. Проповедь труда утрачивает силу, первостепенной становится проповедь
продажи. В феодальное время социальная мобильность была крайне ограничена, и
человек не мог задействовать свою личность на то, чтобы преуспеть. Во
времена конкурентного рынка социальная мобильность стала довольно
значительной, особенно в Соединенных Штатах; если ты "выполнил взятые
обязательства", ты можешь преуспеть. Ныне возможности отдельного индивида,
способного сделать карьеру самостоятельно, без посторонней помощи, в
сравнении с предшествующим периодом сильно уменьшились. Тот, кто хочет
преуспеть, должен влиться в большие организации, а его способность играть
роль, которой от него ждут,-- одно из главных его достоинств.
Обезличивание, бессодержательность, утрата смысла жизни, автоматизация
индивида ведут к растущей неудовлетворенности и потребности искать более
адекватный образ жизни и нормы, которые могли бы привести к этой цели.
Плодотворная ориентация, которую я собираюсь теперь рассмотреть,
демонстрирует такой тип характера, при котором рост и развитие всех
возможностей человека является целью, которой подчинены все остальные
действия.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
сльози
у тебе тонкі́,
як золоте руно –
приємно
часом сплакну́ти,
рясно-розчу́лено,
сентименталь-но…
голлівудські тривожать сни?
ну то сплакни…
зволо́жиш очі,
носовичка́ намочиш
…і крокодили плачуть
вряди-годи –
задля́ насолоди
справжня сльоза
чоловіча,
наче і́скра – мечем об меч ви́січена…
вагою – у незворотну втра́ту…
на смак –
як
мовчання Всесвіту
…якось
випадком бачила,
як чоловік плаче:
зо́всім не так, як ти,
зовсім іначе –
на Т-подібній споруді розі́п`ятий наче:
вже коли
недре́мна на ча́ті сторожа
підступний на́тиск ворожий,
полігши, стримувати не може –
увірве́ться до серця
жаль невимовний
і біль –
наче пожежа,
нічна, непогамо́вна –
тоді, по щелепі,
як по лезу ножа,
ско́титься
важка́ чоловіча сльоза –
у сльозі тій
розпла́влена суть і сіль…
а ти
підсоло́нену воду точиш –
розжалОбити хочеш…
...приник-ни
плечем
до одві́рка –
сплакни,
чи зайдися плаче́м
гірко…
«сонячний дощик» швидко пройде…
як натурально:
«…ніколи, ні з ким і ніде…»
10.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2013
приснилось,
що я Вас люблю́ :
як! могла я тоді піти…
як могли Ви мене одпустити…
але – утримати,
означало б – нево́лити,
споживати,
привласнити –
НЕ любити
образ довершений Ваш,
як у кулі магічній
із гірського чистого кришталю –
у серці моєму неодмінно продовжує жити
все іще Вами сню…
болю́…
без покаянь-дорікань –
я Вас завжди люблю…
...лицем до лиця -
щастя не бачиться...
07.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013
ми зрослися з тобою серця́ми -
навіть серце у нас єдине:
за зіницями-криниця́ми -
таємниця природо-людини...
30.11. 1987
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2013
у мене спи́на – плавно-поло́га
і заву́жені круто зручні́ боки́,
дотик у мене – те́пло-вологий,
коли
цукру привабливі грудочки́
беру жартома
оксамитово-замшевим ротом
із одкрито-розгорнутої руки –
твоєї лагідної долонь-ки…
елегантно-грайливо умію ступати,
і весело мчати - із вітром навви́передки!
можу і ве́рхи тебе поката́ти* –
але…
не поспішай у ве́ршни-ки…
ти!
справді хочеш
бути зі мною щасливим?..
то –
одрости собі гриву
і вітром її заплети…
як діти,
будемо разом удвох
життю радіти...
06.10.2013
*покатати - повозити кого-небудь для розваги; катати якийсь час
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013
ві́рші
живуть на межі
поміж двома снами:
вужі,
ножі,
коржі́,
сторожі́,
завали,
бедлами…
скільки майстерно розбитих сердець
валяється трепетно під ногами…
прокинься, проснись,
дивись –
не спіткнись…
05.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
вітряні́ млини
махають крильми́
услід за лелеками –
як і ми
вітряні млини
стануть колись людьми
білими,
як і ми –
дерев`янокрилими…
05.10.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
рубіни, топа́зи, сапфі́ри – кору́нди,
діаманти і ізумру́ди! –
усі багатства земні́
так са́мо легко доступні
мені,
як і Туманності Андромеди…
золото – ранками плавиться у вікні,
о́сенями – ллється на коси,
розтікається-шарудить стежка́ми,
додається у амальга́ми
озер і струмкі́в, джерел-ви́токів –
розтума́нює риси,
розмиває рубці і шрами
і
світ невлови́мо допи́сує…
романтичним фле́ром,
як ніби лелечим перо́м
…умостилася
на найвищім щаблі́
тра́па –
на само́му коньку́, на верху́
да́ху –
філіжанку кави тримаю
замріяно –
у пальцях липких од фарби олійної –
забулася, що фарбую,
що втомилася-спочиваю –
геть одірвалася од землі,
як лелека –
з да́ху
видно далеко…
…каву холодну п`ю
і думаю:
отак би кинути в землю квача,
здійнятися з да́ху
і прибитися
до якого ключа –
зга́ряча і з одного ма́ху…
здійнятися
і у теплі краї понадхма́рно леті́ти –
туди, де сонячно, де тра́ви і квіти…
вічні тра́ви…
думаю, си́дячи на даху́
із миттєво проча́хлою кавою –
от цікаво,
яка
грань тонка́
поміж я́вою і уя́вою –
и́рій, квітки, трава,
завтра-учора…
між ба́жаним і нездійсне́нним…
і чому, вмираючи, сказала Аврора
са́ме такі́ - недоречні останні слова: «…залишіть зелене…»
04.10 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
М.А.
коли чашу свою
я до решти доп`ю
і об стіл мармуро́вий
її розіб`ю –
свою чашу…
зна-ю –
ще остання-одна,
по ту сторону сна,
зустріч відбудеться наша
…були коханцями,
розсталися не обвінчані…
кажуть –
не удостоїмось раю,
а я знаю:
десь, на ми́сичку,
на забутому ви́ступі,
на тоненькому вістрі-кінчику –
як на відве́деному мізи́нчику
небесної тве́рді –
збоку і скраю,
зустріч наша на нас чекає…
мить настане –
і вийдемо
із окремих світі́в,
як із чужих хаті́в,
як наче із двох туманів…
і очима карими
у карі очі глянем –
і видно до решти стане,
які ми
щиро і навзає́мно кохані…
…де немає умовностей і личин –
для розлуки причин нема
після довгої, як зима, розлуки
поєднаємо крила-руки
…золотистим житнім покосом
спільним
ляжуть за нами сліди
вільні
і довірливо босі –
веселі й узгоджені наші сліди
назавжди
...очі у нас у обох карі –
заживемо собі у парі
на ві́стрячку,
скраю,
на само́му мізи́нчику раю –
десь, серед лісу соснового,
на галявині, на лужку –
як на дрібні́й зеленій шмати́нці,
поруч смарагдового озе́рця –
житлоплощею на два закоханих се́рця
у загубленій білій хати́нці
будемо вічно жити ми –
янголами-анахоре́тами*…
..будуть дощі
мак молотити над нашим дахом,
білочка буде
горіхи ховати між сухими тра́вами на горі́,
журавель-лелека
над криницею у дворі живим пта́хом
буде по́вагом походжати і про своє туркота́ти,
а сосни пахучими ла́пами
будуть осо́кам коси чеса́ти
і запліта́ти…
елегантний біло-рудий собака
і золотаво-рудий обіч із чорним-чорним - коти
будуть у розкошах жити,
бузки́ і вишні будуть цвісти,
сяяти і майорі́ти
різні квіти…
вужі, метелики, їжаки,
синички і ластівки́ –
хто молочко із тарі́лочки
пити,
а хто насіння із наших долонь лу́за-ти…
я і ти – ми
будемо вільними
і двоєди́ними…
я і ти… у любові-співтворчості-простоті…
на тоненькому ві́стрячку,
на мізи́нчику вічнос-ті…
обтру́ситься попелом су́єтне і земне
і́стинне
не мине
23.09.2013
*анахорет – пустельник, відлюдник
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2013
своєрідно
світ наш задумано
і облаштова-но:
знову колосом стане зерно,
далі – знову
ви́лущиться із поло́ви…
неодмінно
збереже і відно́вить себе,
що перви́нне,
а от
рукотво́рне, втори́нне –
похідне́ –
хистом самовідно́влення
не наділене…
закономір-но
оцтом стане за часом вино…
а одним-одна
насінина –
кісточка виноградна –
по суті своїй безсмерт-на…
…і любов, і дружба земна –
кіне́чна…
доводиться ви́знати –
короткоча́сна…
хоч як дорожи-бережи – все одно
перейде у оцет солодке вино
сумно…
печально
але неодмін-но
усе похідне –
мине,
бо…
не первин-не?
не-першо́сотво́ре-не?..
живемо у дивному світі –
що ніби тане…
тане! – в руках,
зникаючи невблаганно…
усе, що любимо, і що маємо –
птах!
наче казковий, міфічний –
Алкіо́н-птах символічний,
і ми його відпускаємо… відпускаємо…
відпускаємо…
поорані
тайно́писами долоні –
порожні…
порожні…
20.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450191
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2013
Каштани багряніють у пожежах.
У різні боки – іскри-кожушки…
(«Між іншим», Окрилена)
десь,
за вікном у тебе,
каштани цокають –
відлу́нюють кроки
тієї поха́пливої ходи́,
що назавжди
цокають
ко́рочки-каблучки́
об камі́нні стежки́ –
лунко і гостро:
усі ми тут
запізнілі гості,
дзвонарі́ лункОї ходи,
що назавжди
…то весело,
то заклично,
а то й несподівано зло,
як шамани,
б`ють ритмічно
у бубни і барабани –
чаклують каштани
десь
за твоїм вікном…
свічки́ білі –
давно догоріли,
уже й молитви́ дозріли –
уклі́нно-іко́нні, завіко́нні…
б`ють дрібно
підковами срібними
ще невидимі за туманами
розтрино́жені білі коні
...пове́рху твого безсоння,
на стіні́,
десь - над стелею, десь понад ко́мином – угорі́
цокають-цокають-цокають
каштанові дзиґарі…
18.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
прогризли миші,
неля́кані,
дрібними зубками
у ла́нтуху-мішку́ – дірки́ дрібні́
і сиплеться, і ллється
зо всіх прорі́х зерно –
прово́рно і прозоро …
неупи́н-но
уже втопають ночі,
в`язнуть дні
в осипаному з лантуха зерні…
…вмостився ранок винозо́рий*
на підвіконні,
заси́лює цупкі нитки́
у золоті голки́
і подає мені -
накласти на дрібні дірки́
блакитні!
шо́вкові латки́…
17.09.2013
*винозорий - далекозорий, з гострим зором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2013
…висипа́ють
камінням битим
дорогу до лісу,
і я знаю, що ця дорога –
на цвинтар для друга мого́,
молодого,
соснового,
бурштиново-сонячного…
...тремчу
останнім твоїм цвіркуном
під колючим терном,
обсипаюся у тобі
шурхотом і журбою:
прощавай ненадовго, лісе –
друже єдиний мій,
з ласки Божої –то і я,
слідо́м за тобою…
13.09.2913
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
...арахно,
до безкінечності ж відміні
безмежні –
внутрішні світи́:
для чого ж вам,
достойним павукам,
копіювати
одне у одного сюжети
і о́брази запозичати –
повторювати-множити?..
хоч як не вуалюй і не крути,
це все одно назветься плагіатом…
невже сама в собі не бачиш ти
свого(!) нюансу красоти,
щоб пережити… провідчути!
і висловити-передати,
якщо потребу маєш ткати?
чужі метафори старанно приховати,
думки-ідеї перефразувати –
це не творити,
а компілювати:
як ніби кимось їдене уже
приготувати
і пригощати-цитувати…
за власне видавати
оригінальне те, що у самій собі
можеш побачити,
осмислити
і відтворити-описати –
тільки ти:
до безкінечності ж відмінні
усього мислячого внутрішні світи…
…може б мені в ганчірочку мовчати,
але натура, знаєш… змушує
єство моє –
щоб підказати… щоб допомогти…
шукати! – а там уже:
знайти чи не знайти…
арахна обізвалася: «…це ти,
дитя обмеженого спектру сліпоти?
як самовпевнено берешся!
арахну вчити
як слід їй прясти,
і як слід їй тка-ти…
слова твої –
відлуння пустоти
одноманітними здаються результати
мого ткання? –
бо так їх бачиш і сприймаєш ти…
…якщо знадво́ру вдень на вікна хати
поглянути –
здадуться темними і непрони́кними вони,
одноманітними,
як наші схематичні павути́ни…
якщо ж дивитися у вікна з хати, із середи́ни,
відкриються ен-вимірні світи,
відкриються живі картини:
ввійди в моє буття,
людино,
і позирни, як я – ізсереди́ни
у концентричних кіл глиби́ни
моєї павутини:
якраз закінчую прекрасне полотно –
невже тобі не видно,
яке – у колориті і деталях,
довершено узгоджене воно?..
ось тут у мене, бачиш, пліт вербо́вий
красиво і майстерно спле́тено,
проз нього виноград пробрався:
яка тендітна і витка його лоза…
яка листків доло́нистих затишна гущавінь
і кетягів прозоро золотиста по́вінь…
тепер уліво відступи на крок –
і замість винограду з плотом –
побачиш мій
майстерно витканий,
до зубчиків і про́жилків, листок –
у сонячній
пасте́льній позолоті…
і ще на крок…»
«…чекай, я зрозуміла…
арахно, ти майстриня справді вміла,
але ж…
листок і небо, виноград і пліт –
існують поза павутиною твоєю…
твій витвір – лиш обра́млення,
деталіза́тор, при́від…
усе це – не твоє!
у всього цього – інший Автор є…»
«…якраз у тому й діло:
не трафаретну норму –
я тчу
таку сонцеподібну,
прозоро-абсолютну форму,
яка вміщає в себе об`єктивний світ…
і суб`єктивний всесвіт…
ми тво́римо для зрячих:
кому дано – той суть саму
проз форму-схему,
проз образ, проз абстракцію побачить…»
«…тебе послухати – себе забути…
майстерно тчеш і мовиш ти…
про форму ста́́ло-ідеальну «назавжди»,
про суть буття,
про особисте сприйняття́,
про все́світи –
та з толку і з пуття
мене красотами-зворотами не збити:
твоя майстерність «досконало повторити»
чужу ідею, візерунок слів,
оригінальний вдалий вислів –
це що завгодно – тільки не «творити»…
у павуків, либонь, свої закони
але – так бачу:
усі запозичальники,
без посилань тим паче,
«постопники» –
давно і правильно зовуться епігони*…
хоч як пояснюй, обґрунтовуй і верти
арахно, вибач і прости:
чи знаєш, чи не знаєш,
але по суті – епігонка ти…
11.09.2013
*Епігонство (грец. έπίγονοζ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим копіюванням певних літературних творів попередників. Епігони найчастіше йдуть шляхом зовнішнього копіювання форми літературного твору, повторення його проблематики, сюжетного й композиційного вирішення теми, «перетравлювання» чужих вдалих образів і висловів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448437
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2013
Все я знаю, коли я помру
Стану гномом в атласнім жилеті,
По мені буде гном'ячий труд
Золотить на сервізах букети.
Не герой, не пророк, не мудрець,
Що я вмію? Сміятись і плакать.
Пломенітиме мій каптурець
Між бокалів, як квіточка маку.
Я любитиму цукор і кмин,
Малиновий лікер і гостинці,
Серед довгої мами-зими
Буду спать в порцеляновій скриньці.
Я навчуся хороших манер,
В порцелянових дам делікатних,
Заведу собі тростку й лорнет.
А також - цвіркуна-музиканта.
І з маркізом зіграю в пікет,
А з маркізою вивчу дуетик,
І тихенько поскаржусь валету,
Що безсмертя моє залегке.
І століття, і друге, і третє,
В час, коли за віконечком сніг
У старенькім картатім жилеті
Буду жити на радість поетам
І малятам казки бубоніть.
О, не плачте, живі, по мені...
....сьогодні 40 днів по новопреставленій Ірині- небо одчинилося для Поета...
пісня "Гном" на слова Ірини Жиленко - із альбому "Білий вовк" Олександра Ігнатуша
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448066
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.09.2013
за усі пра-минулі віки,
мільйо́но-роки́
творчо
не зрушилися павуки…
і паву́чки
тчуть-плетуть-розвішують
білі неводи, павутини-сітки́,
як рибалки…
чи художники –
полотна-малюнки
на щорічні
верніса́жі-про́да́жі-ви́ставки
… одноманітно округлі,
наче со́нця копії схематичні…
вивірені
геометрично-практично
доро́бки-здобу́тки….
творчі замисли і думки́
сфокусовують павуки
виключно
на ло́влю-прибу́тки…
без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
правила
інстинкти-лека́ла
добротного ремесла…
раз і назавжди встановлені
десь-кимось-колись давно –
ара́хно!
мільйонороки́ «як усі» неодмінно –
це дуже гарно,
і справді майстерно, ну, просто – відмінно!
але…
вийди за трафарети:
мистецтво і творчість –
це так, як більше ніхто, а тільки-но – ти…
уяви себе зіркою…
відпусти…
і у космосі власному вільно лети:
поза правилами
і поза межами ти –
вільно лети…
ле-ти...
ти!
04.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2013
скаже: «…ходімо» –
на дальній куток стола
одкладу шиття,
різнобарвні бля́шки і ске́льця
застрИбають коло ніг
моїх –
слі́дом… за ним…
рукавом полотняним
вишитої сорочки –
рубці і зморшки
зітру
з лілейного мого лиця,
і – за поріг…
де там! – про шати
згадувати,
про взуття –
скаже: ходімо…
простоволоса, боса,
і не спитаю куди...
звісно ж – до нас, додому…
ви́збирає долівка
розсипані
різнобарвні мої сліди,
і не розкаже – де я – ніколи-нікому…
ходімо…
і голос твій
тишею пролунає…
сріблом струмка засяє –
одразу його упізнаю:
без тіні сумніву
одкладу на край недошите шиття,
без огля́дки і без жалю́
обтрушу́ із подолу пла́хти життя,
проминуле
і обмануле,
осінь і втому –
нарешті додому…
удвох із тобою…
до рідного нашого дому…
бузковим щастям у шибку війни…
ми оддавна такі
бли́зькі –
ти бачиш мої сни…
01.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
Ірина ЖИЛЕНКО
ОСІННЄ ДЕРЕВО
Втомилось дерево. І кволо
розтисло волі кулачок.
Ковзнула трепетно додолу
остання з царських сорочок.
Ні, дерево не підхопило
свій одяг, не знітилось, ні.
Воно його переступило,
в своїй прекрасній голизні
знайшовши втіху потаємну,
і гордість, і нову красу,
майбутньої поеми тему,
і ціль, і суть…
Крізь вікна, темні од негоди, —
струнке, затяте, голосне, —
воно — від імені природи,
воно — як стовпник благородний —
навчає розуму мене.
Явившись з піни листопаду,
немовби вирвавшись з-за грат,
кричить: «Навчись переступати
розкішний прах своїх утрат!
Не голоси за промннулим,
прожитим днем не дорожи.
То лиш очищення від мулу,
лиш омовіння від іржі.
Усе, що можна в нас забрати, —
не варто нас… Нехай мине!»
«Все правда, дерево, все правда,
от тільки серце в нас чудне.
Все розуміє, всі пророчі
премудрості. Про ціль. Про суть.
А все ж — як із порізу, точить
одна за одною — сльозу…»
1980
...01 серпня цього року Поет Ірина ЖИЛЕНКО полишила світ наш земний... "Вікно, розчинене у сад" - навстіж одчинилося у Вічність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446350
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.08.2013
м`якою
мітелочко-ю
із воло́тець очерету торішнього,
обережно-неспі́шно,
обмітає княгиня
невагомо-сап`янові пелюстки́
то́нкого теплого пилу –
що
розпаші́ло-розво́гнені по́льки і гопаки́,
ані чуть не шкодуючи жару на закаблу́ки,
на червоні-зелені шевро́ві і хро́мові чобітки́ –
шалом нестримним своїм – од глиняної долі́вки
здійняли́-натруси́ли…
обмітає…
обережно-неспішно,
порох-пил із верстака́ дубового,
майстерно горі́шиною
інкрустованого,
із давніх часів
химерно потрі́сканого,
лако́ваного…
княгиня-дружина, княгиня-молода мати…
має роботи – край непочатий:
порфі́роро́дним своїм
князю й княжатам
власно́ру́ч су́кна-поло́тна тка́ти,
кроїти-шити,
золотом-пу́рпуром гаптувати,
я́хонтами прикрашати…
поназліта́лись
у ткацькій справі помічники́ –
дрібні-невидимі павучки́
і паву́чки,
із туману-ку́же́ля прядуть нитки́-
павути́нки:
снують-осно́вують срібну основу
на раму лісу, прозірно-соснову…
…скінчилися танці,
безтурботні і запальні́:
довшають ночі –
коротшають дні…
княгиня-жона…
пальчиками
тендітними
вільно зсу́кана пряжа:
від обІймів тепліша,
од любовних ніжностей м`якша –
полотняна сорочка біла наті́льна княжа…
а поверху друга – яскрава і розмаїта,
із паволо́ки заморської і оксамиту,
доокруж горловини – по ви́коту
золотим гаптуванням розшита…
…як же пасує тобі
гаптований злотом і пурпуром стрій,
княже коханий мій…
як прилягає щільно
до теплого тіла твого́,
атла́сно-шовко́вого,
мною виткане полотно…
на перехрещенні кожному
нито́к-думо́к –
любов-но
княгиня-молода мати…
вечорами і ранками недосипа́ти –
на верстаку́ дубовому,
часом і пряжею відполіро́ваному,
ритмічно сту́кати –
щорічне ткання́
любим княжатам на пишне вбрання
тка́ти:
донькам – берізкам-верби́цям –
золота парча до лиця…
кожному княжичеві-синочку –
клену, ясену і дубочку –
дивити́сій – злототкану туні́ку-сорочку
пора справляти…
кожнісінькій лЮбій дитині –
по обмере́женій золотом суконній свитині…
а горобині й калині –
ще й наплі́чники-комірці́,
хай червоніють оздоби-рубіни –
ярі́ють і княжать на сон-ці!
собі ж княгиня – кохана жона і молода мати
справить пишну пурпурову далма́тику,
на голові – завІй синій і вінець із діамантів-рос…
…а свекрусі – білий о́брус
у подарунок ви́тче…
і білу-білу,безпро́сипно-білу намі́тку:
посередині неживу́ квітку -
сніжинку
білу, довершено-ви́тончену
29.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2013
на городі жито
серпом жала,
перевесла крутила,
снопи в`язала,
у копичку
невеличку складала…
задзвонив мобільний –
не відповідала))
26.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
серпень…
ще днями –
смажить і пече:
жагучі пристрасті,
хоч перейшли у звичку –
палають ще…
як любощі тілесні,
не вінчані,
не вічні,
не скроплені гісопом, ні дощем…
а но́чі…
як сон зітре умовностей личини,
задавнені коханці
одне від одного одве́рнуться плечима,
розко́тяться на розпашілім ложі –
чужі…
на серпень схожі…
серпень…
іще в одчинене за звичкою вікно –
палає днями,
а ночами – приховано
зітхає-дихає самотньо-хо́лодно:
невідворо́тності осінні
проз ковдру й сон – як льодяні ножі…
чужі…
вже не коха-ні,
а лише коханці…
уранці –
сльози і роса,
бала́чка спроквола́ між «так» і «ні»
впівголоса,
туман-на
і розмита:
хоч – плач,
минулася весна…
минулось літо
23.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444867
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.08.2013
сиджу
на краю перини,
звісивши ноги,
безтурботно ногами пого́йдую…
внизу – річки́ і доро́ги
переплелися, як мамине муліне́,
стежки́… гукають мене –
не розшукую поглядом,
щоб упізнати колишню свою:
пацьорки гладенькі нанизую
на тоненькі шовкові промені –
умощуйся поруч,
і,
якщо маєш охоту, помагай мені…
виснуть
із перини моєї,
напружено-густо-синьої,
низки́ і разки́ рясно –
поверхні земної сягають,
сміхом мі́няться-грають,
напувають струмки і зело́ –
новеньким червінчиком сяє
недавнє моє село…
…на даху́ знайомої хати –
символ домашнього щастя крилатий –
невидимий людям бусол…
набираю у пе́ліну
розмаїтих пацьо́рок-бу́син:
червоне, оранжеве, жовте, зелене…
і розсипаю небом,
веселкою!
як по бабціному *рябцуну́…
така
кольорова звістка
тобі од мене
*рябцун – різнобарвний (смугастий) домотканий килим.
19.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2013
тобі
пасувала б тога…
статурою
справді нагадуєш
молодого безсмертного стихійного бога….
стоїш красиво
на тлі води –
од вершини пагорба
ведуть до тебе
мармуро́ві, цяцько́вані золотом, схо́ди…
граційною
срібною змійкою
лину схода-ми
мармурови-ми –
зіходжу з неба
до кромки моря,
вітати свого́ лица-ря,
благородно-прекрасного, як різдвя́на зоря́…
на простягнутих
перед себе руках
несу
пурпуро́вого згортка –
то́га, ма́нтія, єпитрахи́ль, омофо́р, наки́дка…
цей наплі́чний
величний покро́в
символізує заступництво і Господню Любов
ткала
розкішні строї
і власноруч розшивала –
щодень, щовечір…
возлагаю
на досконалі твої,
величаво окреслені плечі:
на овальному полі
тоги-плаща-накидки,
на пурпуровомі тлі
розсипані візерунки –
срібними рибами і золотими птаха́ми
навшпи́ньки стаю –
на рожеві пальчики
себе спина́ю –
дотягуюся-дістаю
і,
замі́сто фі́були-за́стібки,
скріпляю краї́
на правім раме́ні твоїм –
живою гілочко-ю
з трьома квітками -
бурячково-ліловими реп`яхами…
13.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013