Завтра сяду в останній потяг,
Відпустивши поради інших,
Теплий чай, провідниця, протяг,
Недописані клапті віршів.
Завтра сонце зій́де́ у мажорі,
Розіллється соком із сливи,
І потонуть в безмежному морі
Всі слова більш не важливі.
Перепишемо календар на літо,
Відкладаючи лінію старту,
Час сказати наболіле відкрито
І зачинити двері плацкарту.
Та раптом вже немає завтра?
І потяг - це лиш витвори думок...
Звучить дощу осіння мантра,
Перетворившись на листок...
дякую! 
