Нехай забуде хтось про мене,
Про те, що мав я почуття,
Мовляв життя важке, буденне,
А я – немов мале дитя,
В кохання позахмарне граюсь
Та всіма фібрами душі
Задля загалу витворяю
Про заборонене вірші.
Нехай! Розкислою сльозою
В ці страшні дні не попливу.
Не вперше доля грає мною
І цю біду переживу!
Ось, - як і зараз, - перша ночі
І в котрий раз немає сну.
Поклав комп’ютер перед очі,
А сам про неї, - про одну,
В пітьмі нічній гортаю спогад:
Її слова… її лице…
Її такий глибокий погляд…
І Богу дякую за це!
Тому що попри серця жертви,
Попри розлуки гіркоту,
Я ще кохаю, я не мертвий,
А отже, чисту висоту
Лихим прокльоном не покрию
Чиєсь чергове забуття.
Прощу за все! Бо що тут вдієш?!
Таке життя… таке життя…
03.09.2018 1:14
Життя не в змозі подолати
Те, що від душі такої йде,
Що може сильно так кохати.
Нехай любов цвіте, живе!
Чудові у вас вірші, Петре. Ви живете у віршах. Це - ваша насолода та надія.. Таке живе ВІЧНО!! Бо людина живе доти, доки здатна кохати...
Пречудово,Петре! Забираю.
Якщо мою,останню цю любов,
Не понесуть його натхненні весла,
Я все ж щаслива,що прийшла любов,
І з нею я в житті своїм воскресла...
Це з мого вірша: "Остання любов"
Так, любий друже, отаке воно, це життя – важке і прекрасне водночас. Ламає і б'є нас, але й дарує незабутні хвилини щастя, красу світу, тепло коханих і просто добрих людей. І це нас тримає.
Не зламаємось!!!
Чудовий вірш , тому забираю.
Кілька місяців не була в клубі, тож пробачте, що не провідувала Вашу сторіночку.
Хай береже Вас Господь!