Не голубок! О, ні – не голубок!
Нема до кого серцю вуркотати.
Лиш пам’яті залишений клубок
Розмотувати прийдеться в кімнаті.
Розмотувати за витком виток,
Аби в житті щось дороге зігріло,
Аби щось світле в темний мій куток
Зі спогадів про щастя залетіло.
Байдужий світ, а в ньому десь вона,
Єдина з тих кому я присягався,
За чию долю спокою не знав,
Чий образ світлий з янголом зрівнявся!
Мабуть, набрид… мабуть, прийшла та мить,
Коли зі мною спілкуватись сором,
Коли очей замріяна блакить
Забудеться назовсім дуже скоро.
А як вірші? Полежать рік чи два,
А там, дивись: їм шлях прямий – до груби!
На все свій час, та не на все права.
Хто за непам’ять іншого засудить?
А може я здіймуся в небеса
Не голубом, а лебедем над плесом…
Безмежне небо! – та у ньому сам
Без пари, без тепла, без інтересу.
Вже перший день осінньої пори,
Ще гріють тіло кванти вересневі,
Тільки душа то ниє, то горить
Як листя клена у садку жовтневім.
01.09.2018
