Так хочеться зими на півстоліття
Без паузи відлиги і тепла.
Нехай мороз тріщить, немов лахміття,
Що догорає в полум’ї дотла.
Нехай тріщить по закуткам й щілинам,
Хай вимерзне вся нечисть і сльота.
І, може, лиш тоді простить провини
Земля обітована і свята.
Хай щезнуть всі запроданці огидні,
Куми, свати і всякий їхній збрід.
Хай замете усі нажитки видні
І пропаде ганебний того слід.
Хоча і рівність вигадка поетів,
Блукаючий утопії маяк,
Та прірви ті глибокі і нестерпні.
І як тут не озлобитись, ну як?
Не втримався. І в ярості всесильній,
Що ніби пес зірвався із цепів,
Бунтарський дух оскаженілий, синій,
Туманом сів від моря до степів.
Вдихнули всі цей присмак "бути вільним".
Але чому всі стали мов кроти?
Такі чутливі, аж до божевілля.
Проте не бачать справжньої біди.
Немає змін від псевдореволюцій,
Від світлих помаранчевих ідей
І обіцянок всіх, немов пилюка.
(То ширма для засліплення людей).
І знову скажуть: "Стадо ідіотів!
Народ цей, певна річ, що пропаде".
А де вожді і вірні патріоти,
Які б вели обвуглених людей?
Вони горіли в полум’ї воєннім,
Пізнали невідступний страх біди,
Тверділи світлі душі їх щоденно
В ілюзії людської доброти.
Душилась віра в натовпі безлюднім,
Бо всі здавалось статуї німі.
Коли кричало тіло повне люті,
Весь світ ховався знову в тишині.
Та вихід є - зима на півстоліття!
І хай вирує вічна мерзлота!
Бо, може, лиш тоді земля зуміє
Почати все із чистого листа.
