Богданочка: Ваш вірш такий життєвий, такий реальний. Мені згадалось своє. Перше кохання ніколи не проходить, хоч як би нас не запевняли в протилежному. І аби у нас було 10 дітей і стільки ж онуків, а як зустінешся випадково з тим першим коханням, одразу спогади лавиною накочуються і у серці щось защемить. Це в попелі з\'являється іскра. І якщо її вчасно не затушити, буде вогонь, великий і нікому не потрібний, що спалить стабільність і спокійне щастя, яке будуєш роками шлюбного життя. Чи вартують кілька годин пристрасті таких жертв? Напевно ні. Ваша лірична героїня вчинила мудро, хай і сумнівається в цьому
15.05.2016 - 15:16
Дякую за чудовий коментар і, мабуть, погоджуюся...
Богданочка: Щемний вірш, Улянко...
І ніколи люди не награються, на жаль.
Коли закінчиться ця безглузда війна, то почнеться інша в іншому куточку світу. І так далі, і так далі... Люди, як вампіри, що прагнуть крові і влади. Ніякі життя не ціняться коли іде мова про гроші. Але все одно кожного ранку сходить сонечко І ми мусим жити у цьому світі, хай у ньому стільки несправедливості і смутку.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Гарний Ваш вірш, душевний 
Щиро дякую, мені надзвичайно приємно... 
Слово може важко ранити, а може і залікувати рани. 
Все порвинно бути у діалектичному поєднанні... 
Взагалі, у тебе надзвичайно цікаві і оригінальні теми віршів. Молодець! 
