Андрій Мигорович: Та і слова хвору душу не завжди лікують. Кажуть, що рани на серці лікує лиш час. Не варто триматись за тих, хто вже нами гордує. Залиш каяття тим, хто хоче пожити "без нас."
10.01.2014 - 21:59
спасибі, це було давно... але все не надто змінилось... хіба на гірше
Андрій Мигорович: Так сонях шепотів Кропівній: "Я люблю"- Вона ж його лиш злегка обнімала. Він віддавав всього себе їй без жалю - а та його байдужо обпікала.)))
Андрій Мигорович: Хотілось крикнути, що це неправда все. Та тільки от, на жаль, я часто сам такий: Давні образи так й не зміг пробачити; Та і не вивчив ще слово "прости."
Андрій Мигорович: Ми день за днем втрачаємо себе: По краплі витрачаєм на образи; Кидаємо пустопорожні фрази - Та ще й чекаєм милості з небес.
Отак весь час ми граємось в життя; І часто забуває маски зняти; І боїмось самі собі зізнатись - Що у душі вже майже пустота... :-/
04.01.2014 - 17:18
Так-це правда , що чекаємо милості з небес, забуваючи подякувати за те, що маємо...
Андрій Мигорович: Здається, й не мужчина я: так - пів-монаха; Та плакати в житті якось не звик. Лише душа моя, буває, винувато Зірветься на безмовний крик.
02.01.2014 - 17:13
...і полинуть тоді шлейфом самопізнання емоції людини, котра має силу духу міцнішу за чоловічі сльози; а хто вміє бачити і чути, той зрозуміє, що перед ними справжній мужчина.
Андрій Мигорович: Здавалося б - і серце вкрите шрамами, І пам'ять укривається туманами. Та часто так в житті трапляється, Що й паралелі все ж перетинаються.
Твої слова, мов на душу бальзам;
Собі сказав би:"Ну його до біса";
А ти прекрасна з сонцем на вустах."
До речі, про вік - 2 роки в нас - це не майже ровесники, а просто ровесники. І в мене аж ніяк нема протиріч, бо можна залишатися досвідченою жінкою, і, разом з тим, бути дівчинкою із сонцем на вустах!"Се ля ві!"
29.02.2012 - 18:49
Дякую, Андрію, за чудові поетичні рядки! І за прекрасні слова!