Макс Дрозд: А я люблю осінь. А більше - зиму.
Аби Ви знали, яке захоплення викликав перший сніг! Як у малої дитини. Не пам'ятаю, коли востаннє так радів йому, й чи радів взагалі.
Макс Дрозд: Не можу коментувати, але водночас - не можу залишити без слів білу комірочку під віршем.
Просто - талановито. Дякую Вам за творчість. Необхідна збірка, конче необхідна...
Я перший покупець, якщо що.
Макс Дрозд: Квиток неодмінно нагадав потяг. А потяг - характеризує життя. Життя ж - це подоріж від народження до смерті. Змінюються пейзажі за вікном, змінюються люди, а наш потяг все йде вперед...
Дякую Вам.
Макс Дрозд: Добре, коли у вірші все добре закінчується.
Легко читати. Лише змініть \"Жіночій\" на \"Жіночий\".
Дякую)
Віримо в перемогу, й тримаймо стрій. Все буде Україна.
Макс Дрозд: Ох, Валеріє!
Потрібно вірити в себе, й ставити себе ледь не за божество - хай надто егоїстично звучить, та для кого людина живе в цьому світі? Для уявного Бога, існування якого передається на словах з покоління в покоління? Для зграї людей, що мов би голодні вовки, а ви в нім - вівця? Та ж ні. Для себе. Й для себе.
Дякую Вам. Чудово пишете.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
