Макс Дрозд: нам до поетів ще рости й рости, усім тут. \"Клуб поезії\" - одна назва
усі аматори)
але ж хіба той \"тихенький крик душі\" не кращий за будь-яку поезію?
Макс Дрозд: Скадовськ - незнайоме місто для мене.
Житомирщина - батьківщина, але славиться своїм суржиком. Втім, ви повинні знати.
Київ - друге місто, й місто прописки у моєму паспорті.
Приємно знаходити земляків.
P.S. Не читайте у мене на сторінці "Одеса". То душа там, а тіло досі у Житомирщині
Макс Дрозд: Від чого мені сумніше?
Від вашого нерозділеного кохання, чи від того, що пори року скінчилися, й це останній сонет?
Й від того, й від того.
Пам\'ятайте, краще пережити нерозділене кохання, аніж те, яке було взаємне, а потім стало нерозділеним.
Вкотре повторю - браво! Дякую.
Макс Дрозд: Який сонет! Браво!
Розмір обрали вдалий.
З перших рядків згадав:
\"Вечерний дым над городом возник,
Куда-то вдаль покорно шли вагоны,
Вдруг промелькнул, прозрачней анемоны,
В одном из окон полудетский лик...\".
Дякую за чудові емоції.
Макс Дрозд: Більше болю = більше сили.
Більше болю - більше злості.
Такі формули, Ви праві, як завжди.
Був радий завітати, останнім часом - рідкий гість тут.
Дякую!
Макс Дрозд: Найтяжча війна - війна з самим з собою.
І це ще не остання. Мужайтесь.
Хоча, легко говорити це з мого боку.
Водночас - тренери \"не грають у футбол\".
Макс Дрозд: Буденно)
Люблю я такі вірші. Ви ж знаєте, Лису, що суто з технічного плану - ще є над чим працювати? Але до чорта вся ця технічність, коли говорить душа, правда?
Дякую)
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
