Enol: \"жарт\" в тому, що одного разу воїн мене паралізував ударом щита у спину, а автоперекладач на його зап\'ясті слідом за ним сказав, замордованим дівочим голосом \"тепер маг може попити\"
Enol: сипуча пітьма, нема часу на це все, вологі мрії, сипуча пітьма, чому вона така суха, я так не буду мати і дівчини, я не можу собі допомогти, все по-новому, не хочу виливати на вас плоди своєї боязливості, все гострішає з роками, мені не стає легше
Те не займе багато часу, насадження на наживку
Та здіймання з глибин всього, що ненавиджу
Enol: На 7/10, не покидає відчуття, що вони (творці?) спустили фінал, тоді придумай краще, так? Так буває коли заморочуєшся над деталями, котрі не знаєш як опісля використовувати
Enol: Кожний п'ятий день ходжу до лісу, слухаючи "Убік"
Ледь встигаю покритися потом дорогою додому, недалеко
Наскільки вистачає заряду навушників, не один, хто?
Сьогодні - не ходив, натомість - до мене прийшли
Enol: якби ви могли мені допомогти - я б вас любив, а так - навколо невинної любові завжди мусить бути щось доросле, сформоване
Мені б скушувати тої, ще дитячої, що не знає тривог забезпечення
Не дивно що з пересторогами донести того, чого й немає
Enol: я втомився від розумних речей, вибачте, я просто хочу отупіти, не знати розуму, просто зношуватися
* з коханою, або просто з тією що вдає дану
з коханкою
Enol: немає причин для надій через досвіт
не було нічого без сміливості
І нічого не змінять ці публікації
Внутрішній світ що міг би бути ззовні
І не буде нічого, ти не станеш навіть
людиною, не поборовши страх
Не-то-що-б \"чоловіком\", не дитина
Enol: "Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину..
Коли я вперше чую гул..
Очікуючи шторму, хвилюються море..
Все стає жвавим, вкотре.. Через
звук свисту діри в небі
Створений масою в падінні
Удар, породив люті і швидкі хвилі
Я знаю, це моя остання сторінка
(- Все стає жвавим, вкотре..)
Візьми мене у свої обійми.. Візьми мене..
Мати! Море.. Візьми мене у свої обійми..
О' Мати! Море.. О', Мати.. Море!", -
"Beneath The Yellow Sea" - Wormhog
Enol: за свої тридцять так і не спростивши настороги з великими очима, що
бачили завжди лиш фіаско до \"обережності\" я не відчуваю нічого ранками окрім бажання вмерти, нічого не бачивши в майбутньому окрім
впущених в минулому можливостей, ці почуття перестороги і втрат,
що не спроста, боги, я так нікого ще і не цілував, а \"соціальна істота\", це має значення, окрім моєї непотрібності, я ж хороший, я не п\'ю, так інколи смалю, але від самотності, це все не має значення, чого мені від вас просити? зробити \"потрібним\"? ось де природній відбір, жорстоко, я не вірю в перевтілення, мені потрібна допомога, а в мене болять зуби
Enol: я й це і написав, дехто не підходить під спільність, в тій розумній книжці про \"досконалу любов\" сказано як тридцятилітньому невинному подолати підлітковий страх першого разу без якого ти так ніколи про нікого не потурбуєшся, ти ж навіть не говориш, звучить як щось для соціалізованих мас, які й так добре плодяться, а \"у нас\" тут клініка, і ніхто мені не допоможе, як я відчую хоч якусь любов ні до кого не торкаючись, так ніяка \"потреба\" не з\'явиться, будеш ридати нікому не потрібен
Enol: Дякую за згоду, я б був найщасливішим хлопчиком отримавши її в лице, бо найважче - було б вже зроблено, далі формальності, як отримав \"так\", можна розслабитися, бути собою, але для пікніка потрібна погода
І знову згадую самотність, невгамовну, і те як весь цей час вірив, що тілесність тобі доступна нічого не роблячи, нікого не запрошуючи на побачення
Я так боюся, все ще, і по
дитячій дурості не згадати
наробленого світла, хоч якогось
Воно значило б - досвід, аби-який
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
