Enol: не хвилюйтеся, я вже припиняю тривожити тутешнє товариство своїми стогонами, не вартих уваги, мене ніхто не розуміє бо всіх тікають за гордовитим шляхом від цього відчуття безпомічності, це вже клінічно, запущено, вартую лиш жалю, нікчемного, віртуального
Enol: Як уявити себе поруч з надією, яка вище страху?
Я знаю чого хочу, доторкнутися б до дівчини
Але схоже не у цьому вимірі, але кому це цікаво
Тай не повинно цікавити, ця вся соціальна "туса"
Лиш для придатних у виживання, ніхто мене не зрозуміє
Бо були народжені серед людей, чому я мушу повторюватися
Що не маю того гордовитого шляху на якому зустрічаються закохані?
Треба щоб був, треба, щоб був, ось і все людство, одна лиш метушня
Мене не жене навіть голод
Enol: дякую, все, щоб не наповнювати свої ідеалізації в поемі особистою метушнею, її окремо, мушу бути не собою для бажаного, я не виберуся на зовні, не-ма допомоги у еволюції до людини, споглядаю крізь товщу викривлення всепоглинального кохання
Enol: ні, я людей ще не фотографував, навіть не розмовляв, але кому це цікаво, дякую, якщо засумуєте за моїми поемами напишіть туди - я скину посилання на свій фейсбук, де з самого початку все публікував
Enol: ви не збрехали коли написали, що самотність - це усім притаманний первинний стан, але не кожного вирощують у лісі, де дерева - єдині твої приятелі, де мої друзі з школи, що вважали через дивакуватим, мені тупо - кінець, бо більшість хоч спілкувалися у житті з людиною, де мої дівчата? Перебиравши може знайшов би \"ту частинку порозуміння без якої тужно\", зараз так багата потрібно для нього, і надійся що з першого разу буде Вона (якщо ти це читаєш - напиши мені, не обіцяю навіть спілкування голосовими, не то що побачення, просто потуги у вдоволення єства )
Enol: Лиш гімнюки та сміливці - щасливі, ось тільки перші не чесні перед собою, висварити за розділення потаємним? Гімнюк? Хочете чути лиш приємне, не однакові, бо я плакав коли те писав
Enol: вибачте, але до сраки мені ці всі підбадьорення, вже писав вам, що вони звучать в моїй голові цим несмішливим голосом, ви не можете мені допомогти, кидайте компліменти або не пишіть нічого - як я, хоча ви прощені, і простите усім усе, окрім вбивства суб'єкта порозуміння, ви мені не допомагаєте, і не зможете, чим? Переїздом до міста? Роботою? В мене немає грошів, все, кінець, останні свині і корови розпродані пару років тому, всі вільні поля під випас - переорані, немає тут зайняття, окрім як красти дрова, продавати, дві тисячі за кубічний метр, але мати - вмерла, і нема кому торгувати, я просто "сила", фізична, не духовна, я не звичайний тут "поет", я не поет, я прошу допомоги, лайкайте, і пишіть як вам подобаються мої воплі, не горді, не варті