Шевчук Ігор Степанович: Недарма ця притча у літургійному році приготовляє нас до Великого посту. Недарма саме сьогодні Господь вчергове нагадує кожному із нас про свою безмірну довіру,
знову прощаючи і виявляючи довіру.
У кожному Таїнстві Сповіді ми представляємо перед Богом через священника свої гріхи, свої проступки та усе вчинене зло не просто як нагадування чи окреслення проблеми.
Це вияв нашої довіри до єдиного Спасителя і Цілителя людських душі і тіла. Ми приносимо Богові і віддаємо у Його руки ті моменти і ситуації нашого життя, у яких нам не вистачає стійкості, витривалості та мужності протистояти злу й спокусі, ті моменти, у яких ми відчуваємо себе ослабленими і безпорадними перед злом.
І Господь обіймає нашу неміч, увіходить у це зранення, щоби нас підійняти, зцілити і воскресити.
(о. Іван Вихор, ДивенСвіт)
Шевчук Ігор Степанович: Україна як національна держава виявилася несумісною з імперською Росією як з історичних, так і з політичних причин. Історично московити розвинули ідентичність, яка привласнює ідентичність українців і білорусів як свою невід’ємну частину й не залишає місця для них як окремих народів.
Політично Росія еволюціонувала від гібридного режиму кінця 1990-х років до консолідованої автократії, дедалі більш диктаторської та тоталітарної. Російські еліти зайнялася промоцією вкрай ретроградного, застарілого типу імперської ідентичності, заснованого на примордіальних уявленнях про буцімто спільну мову, релігію та міфологізовану “спільну” історію.
Україна тим часом відкинула авторитарні спокуси, захистила демократію і розбудувала конкурентну політичну систему в рамках відкритого суспільства. Вона зміцнила громадянську і, що важливо, орієнтовану на майбутнє національну ідентичність, ставши таким чином
настільки ж відмінною від путінської Росії,
наскільки історична Річ Посполита (й Україна як її частина)
відрізнялася свого часу від Московського царства.
(Микола Рябчук, "Путін і Україна: історія хворобливої одержимості")
Шевчук Ігор Степанович: Росія підтримувала його (Трампа!) в кожній кампанії і підтримує в цій. Кампанія Джонсона в Конгресі 2018 року, якщо вже на те пішло, проходила на відмиті кошти російського олігарха, а Джонсон був одним із конгресменів, найглибше причетних до спроби перевороту, здійсненої Трампом 2021 року.
Україна повинна і може виграти цю війну. Для цього їй потрібні зброя і засоби. В американських масштабах необхідна кількість того й іншого мізерно мала, для нас це буде навіть непомітно. Саме вибір деяких американців привів українців до цього жорстокого прориву і поставив світ на межу багаторазової катастрофи.
Якщо ми не допоможемо Україні, ми накличемо на себе найгіршу з катастроф. Ми поставимо під загрозу безпеку всього світу і зрадимо найкраще, що є в нас самих.
Американці можуть забезпечити перемогу України.
Якщо ми не зробимо цього, то зіткнемося з апокаліпсисом,
який обрали самі американці.
І, зокрема, з апокаліпсисом, який обрав Майк Джонсон.
(Тімоті Снайдер, НВ)
Шевчук Ігор Степанович: Улюблений Василь Шкляр:
Наприклад, я завжди казав, що про цю війну не писатиму, бо її люди бачать у режимі онлайн. Але ж художній твір про війну — це не про баталії,
а насамперед про людину в її обставинах.
Тож одного разу я цьому переконанню, так би мовити,
зрадив, — написав “Чорне Сонце” про “азовців” ще 2014 року.
(УЛГ, Василь Шкляр про вплив літератури під час війни та новий роман)
Шевчук Ігор Степанович: ...що Україна коли стане незалежною? Вони відповідали, що сподівалися на ХХІ сторіччя. А те, що це станеться у дев’яності роки, то такої перспективи вони зовсім не бачили. А от хлопці з УПА, котрі воювали без надії, мали інше бачення. Скажімо, ось цей архів, на матеріалах якого я писав “Трощу”, повстанці закопали в бідоні 1948 року. Вони прийшли в одне село, покликали молоду дівчину і показали їй, де вони закопали архів. І сказали, що всі вони загинуть, а вона доживе до вільної України. Вона справді дожила.
Ось така сильна була їхня віра.
(Василь Шкляр, відкинув Шевченківську премію разом з таким же президентом, див. УЛГ сьогодні)
Шевчук Ігор Степанович: Тому, як стверджують отці, людина має пройти через випробування, περα, щоб знайти усвідомлення своєї свободи, усвідомлення тієї вільної любові, на яку чекає від неї Бог.
\"Бог створив людину твариною, яка отримала наказ стати Богом\", — ось суворе слово Василя Великого, на яке посилається святий Григорій Богослов. Щоб виконати це повеління, треба бути спроможним від нього відмовитися. Бог стає безсилим перед людською свободою, Він не може її ґвалтувати, тому що вона походить від Його всемогутності. Людина була створена однією волею Божою, але нею однією вона не може бути обожнена. Одна воля в творінні, але дві — в обожненні. Одна воля до створення образу, але дві — у тому, щоб образ став подобою. Любов Бога до людини така велика, що вона не може примушувати, бо немає любові без поваги. Божественна воля завжди підкорятиметься блуканням, ухиленням, навіть бунтам волі людської, щоб привести її до вільної згоди. Такий Божественний Промисл, і класичний образ педагога здасться вельми слабким кожному, хто відчув у Богові жебрака, що прохає милостині любові, що чекає біля дверей душі і ніколи не дерзає їх зламати.
(з кн. \"ДОГМАТИЧНЕ БОГОСЛІВ*Я\" Лосського)
Шевчук Ігор Степанович: Особиста істота здатна любити когось більше своєї власної природи, більше свого життя. Таким чином, особистість, цей образ Божий у людині, є свободою людини по відношенню до своєї природи.
Святий Григорій Ніський вчить, що особистість є позбавлення законів необхідності, непідвладність пануванню природи, можливість вільно себе визначати.
Людина найчастіше діє за природними імпульсами; вона обумовлена своїм темпераментом, своїм характером, своєю спадковістю, космічним чи соціально-психічним середовищем, навіть своєю власною "історичністю".
Але істинність людини перебуває поза всякою обумовленістю, а її гідність — у можливості звільнитися від своєї природи: не для того, щоб її знищити або залишити саму на себе подібно до античного чи східного мудреця, а для того, щоб перетворити її в Богові.
В античній філософії жило знання про центральне становище людини, яке вона виражала поняттям "мікрокосм". Зокрема, у вченні стоїків перевага людини над космосом пояснюється тим, що людина обіймає космос і надає йому сенсу: бо космос — це велика людина, а людина — малий космос.
Ідея мікрокосму знову з'являється у отців Церкви, але вона рішуче переростає всякий іманентизм. "Немає нічого дивного в тому, — каже святий Григорій Ніський, — що людина є образ і подоба всесвіту, бо земля переходить, небеса змінюються і весь їхній вміст настільки ж ефемерний, як і вмістилище". І ось — перед космічною магією заходу античності з посмішкою стверджується свобода: "...ті, хто думали підняти людську природу цим велемовним найменуванням, — додає святий Григорій, — не помітили, що одночасно нагородили людину якостями, властивими комарам і мишам".
Справжня велич людини не в її безперечній
спорідненості зі всесвітом, а в її причетності
Божественній повноті, в прихованій в ній таємниці
"образу" та "подоби".
"Я —земля і тому прив'язаний до земного життя, — пише святий Григорій Богослов, — але я також і Божественна частка, і тому ношу в серці бажання майбутнього життя".
( див. далі)
Шевчук Ігор Степанович: Словом можна як підтримати, так і вбити. Тому завдання військового капелана — нести слово до військовослужбовців, щоб вони передусім могли залишатися людьми й водночас як бійці виконувати свою місію.
— Які виклики стоять перед Україною? Про що говорять бійці на передовій?
— Без перебільшення, наші бійці розуміють, чого воюють. Вони захищають рідну землю.
(г. Тиждень, Іван Гальо, капелан, Маргариті Дикалюк:«Тих, хто боявся, на Майдані не було»)
Шевчук Ігор Степанович: Рухає в цім любов Божа, яка духовно бачить духовне Я поета, не відоме йому до кінця, невидиме і для оточення, — до піднесеної Краси, мети творчості...
Так і в коханні: в любові є властивість, яка присутня лише їй: бачити або поступово прозрівати, відкриваючи істинне Я коханої людини. Яка вона неповторна! Вона сама цього не знає! Це сховано від оточуючих. — Неповторність існує лише в зв’язкові з Всевишнім. Який передбачив неповторне єднання особистості з Собою.
І Огонь народження любові — невловимий, з невідомого.
В коханні пробуджується, піднімається вгору (бачимо аналогічне і в Літургії: спогадується Царство Боже...), дозріває істинне Я людини, шукає в другій людині істинне Я, бо любов є шляхом духовного і художнього зростання, також свободи і творчості.
Не може виникати егоїзм, лиш відкритість всьому світові: є Бог, кохана людина, інші люди, ніби теж закохані, а світ весь в усмішці, цілий Божий світ...
Кохання, палаючи, піднімається до найвищих буттєвих рівнів, чому любов і є найвищою здібністю пізнання, власне — золотого пилку безсмертя... осяяних сонцем літаючих островів Любові!..
І, повертаючись назад, ближче до землі, стає любов небесномудрою, благословляючою, просвітленою і тихою.
Такі люди почуваються ніби справді новими, очікують вивищеної любові в інших... ніби батьківщину прозріли!
(КП, Ш.І.С., розділ Проза: ст. \"Сфера геніїв\")
Тепер же переосмислив це ще раз, уже в контексті війни з росією,
у свідомій відмові покинути цей Богом даний
за правом народження рай,
навіть під загрозою фізичної смерті.
(г.ZBRUC, Петро Сипняк: «Земля свята»
Вікторія Сипняк)
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 