М.С.: І все ж я не дарма живу,
І все ж я не дарма дишу,
Мені життя дароване під зорями,
Я просто в снах і наяву,
Наповнювать його спішу,
Бажання заповітні всі виконую.
І все ж я не дарма кохаю,
І все ж я не дарма бажаю,
З Тобою бути до зірок згорання,
Свою я просто сутність знаю,
У мріях просто я літаю,
Без метушні дивитися, щоб спогадання.
І все ж я не дарма спішу,
І все ж я не дарма пишу,
Про зміст життя й його переконання,
Я просто бачу його сни,
Що дані із небес мені,
Чіткі, щоби робити віщування.
І все ж я не дарма живу,
І все ж я не дарма ще дихаю,
Ціную я життя і всі його творіння,
Я просто все вперед біжу,
Що можу більше, пізнаю,
І бачу зміст у всіх його створіннях.
М.С.: А поговоримо, давай...
Без слів і фраз...
Відкриється душа, нехай,
Закоханим серцям,
У слушний саме час...
Без поспіху й метань.
А поговоримо, давай,
Заплющим очі лиш на мить...
Зупинить час, нехай
Хвилинам і рокам свій лік...
Над часом є душа,
І поза часом є її політ.
А поговоримо, давай,
Де до душі-душа...
Я слухати Тебе готова.
З Тобою я піднімусь в небеса,
Й ніщо не роз\'єдна нас знову.
М.С.: Затьмарення... солодке... кругом голова...
До мурашок... в волоссі... подих...
Це б зупинити... і втекти... але слова...
Беззвучні... скуті... Та звучить в них потяг...
Довіритись Твоїм рукам бажаю...
Здається... у обіймах - Всесвіт...
Я мрій ілюзію... в зіницях прочитаю...
Реальність снів... є сум\'ятно-відверта...
Немає сил піти... а до межі... лиш мить...
Думки грішніють... тільки Твої руки...
Торкання їх...сліпа, сліпая хіть...
Кохаю... та іду... пробач за муки...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
