За селом криниця обміліла,
Журавель похнюплений стоїть.
Ну яке кому до того діло?
В час розчарувань і лихоліть.
Ну яка кому до того справа?
Коли лихо ходить між людей,
Що колись втамовувала спрагу
Козакам, що зупиняли тут коней.
...........................................................
І тополі всохли, мов якісь примари
Верховіттями у небо пнуться,
А легкі біленькі нави- хмари
Зачепились і немов кужіль прядуться.
...................................................................
І село, скоріше це вже хутір,
Бо недавно розбомбили три господи,
*Град* ударив в клен на перепутті,
Й споришами заростає шлях до броду.
Ще гудуть дроти високовольтні,
Під горою в хаті світиться віконце,
Там ще мешкають, такі самотні,
Що не зазира в обійстя навіть сонце.
.................................................................
А колись в криниці плюскотіла,
І в цеберку сріблилась вода...
Ну скажіть, яке до того діло?
Коли бродять смерть навкруг й біда.
За селом криниця...
Майстерно переплетено дві сторони одного цілого (минулого і теперішнього). Змушує серце калатати з неймовірною силою. Але безвихідність цієї ситуації добиває
Я колись виставляла вірш, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548266
зв*язаний тільки моїм відчуттям, строфи-роздуми, чи почуття, цей теж так писався - уривками, тому не стала упорядковувати, розділили крапками. Так вийшло, але дякую щиро, Світуню, за підказки.