Прийшов електронний лист –
від ночі не сплю до рання:
під ніком Зів’ялий Лист
просив ти мого кохання.
«Богине, писав, моя!
Від пристрасті серце репа!
Зустріньмось мерщій!..» – І я
погодилася, дурепа.
Зазнала я безліч мук,
фізичних та естетичних,
допоки створила лук,
спокусливо-романтичний.
А щоб в еротичний шок
аж кидав мій вигляд модний,
наділа капрон та шовк –
і вийшла у світ холодний…
О Боже, який дубак!
Як люто лютує лютий!
І десь заблукав козак –
«гарячий, палкий, розкутий».
Не йде і не йде. Чого?
Бажає, щоб я сконала?!
Джульєтта, мабуть, свого
Ромео так не чекала.
Мороз демонструє міць.
Якось і не до любові…
Капронки не гріють ніц –
коліна вже аж бордові.
Навколо сніги та лід.
Розбійником вітер свище.
На вулиці тільки кіт –
пухнастий такий котище!
Дивлюсь на того кота,
оцінюю вартість шуби –
і заздрісно цокотять
підбори мої та зуби.
Від холоду плаче ніс –
увесь посинів, як слива…
Нарешті іде мій принц!!
« – Морозивко ось приніс…
Капець, яка ти красива!!!»
