Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Enol: Двері у Підвал: Одкровення Сучасного Поета - ВІРШ


Enol: Двері у Підвал: Одкровення Сучасного Поета - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 17

Пошук


Перевірка розміру




Двері у Підвал: Одкровення Сучасного Поета

Enol :: Двері у Підвал: Одкровення Сучасного Поета
Я розводжу Руки, бо йде дощ легкий і з голови капюшон знімаю, та Вода Мою голу голову омиває. Смак, це й не Вода зовсім наче чай... Шипшина? - Та ну, Ви знущаєтесь? Хоча...Важко Творити без Почуттів Разом, Чи не Так? Я Вас розумію, і Душею дякую. Тільки не вказуйте Мені шлях до Неї. Дайте хоч знайти Самому. Та і Я нічого Вже не знайду сьогодні, бо Альдерамин блакитним заходить. І Я йду в Оазис Свій по слідам чужим. О', як я не хочу тепер йти туди. Ноги підкошуються, наче крокую на страту Власну. А Я лиш відчуваю судження Мас. Якого і немає, а Я за нього Думаю. Вірю Значить, і Це Все, що я Бачу. І Вона приходить Саме до Мене, а Я знову Її самотньо Одною полишаю. Полишаю Знову Одною книгу читати. Філософію Відчаю, Спустошення і Занепаду. Золотими літерами в Її Очах блакитних писану. Усміхаюсь та Головою киваю, бо "філософія" будь-яка, а тим паче Моя писана "псевдофілософія" - не являється нічим Більшим, як їдкою сумішшю Суб'єктивності. Яка не має в Ніякому Разі співвідноситись до Розуму Людини іншої, а тим більше до Людства Всього. Бо Тільки в очах автора тутешнього, Те має Сенс, Те має Логіку. Красу Відразливого, Відвертого. 270-т років самотності Я бачив Початок і Кінець а Значить і в проміжках Все а так Нічого і не Навчився Анахорет? Можливо, Я так і Звався б Колись а зараз я - Самозванець просто Вбий Себе Холодною рішучістю Наважся хоч на Щось, що від Тебе Тільки Одного і Залежить Сирота Соціальна втішити Тебе Нікому не тому, що Ти "не Вартий" а Тому, що не Відповідаєш вимогам до частини Пари, яка Виживає але не Зараз Сміюсь, бо Псих але не позбавлений Людяності, а то й Більше за Вас Нею Наділений Виживання в нас Утопія забрала закинь Піску в реактор - отримаєш що Забажаєш рівноцінного по-Масі Лоно Творення "Лоно" Тільки Ми Його Так Звемо, а це Принтер просто, може по-частинам само-себе відтворити, Зумій зібрати Тільки, хоч Ковчег Цілий, та і з Тим допоможуть автомати "Новий день, Новий день Нова біль, новий бій бій останній, найкращий Ще один день і вмерти після Ще один день і вмерти після" що це за Відчуття таке Дивне? Наче стріла прилетіла у скроню, і Я в пісок холодний падаю тяжко. Панічна атака, судома (наче Хтось мої сухі губи цілує волого Моя Муза золотоволоса - Ілюзія, Галюцинація, Ідеалізований Суб'єкт Прекрасний. А чому красивій Людині бути Злою, а не Доброю, якщо Її Природа не обділила головним - Вродою. Зараз відійди, Прошу, поки Я не заговорив, відійди, бо з рота мого копоттю смердить. Хоч би птахом, як завжди Мене сповістила, Я б в дома прибрався і сам поголився. Але Я Розумію, Часу в Тебе вже обмаль. Пора Написати, те про що думав "творячи". Пазл з того Зібрати, що нікуди не підходило. Прошу, не дивись Так пронизливо, Сліпить Світло Темних Очей Твоїх. Я й Тільки чекаю коли Ти прийдеш, а Коли і Приходиш - то хочу втекти. Всього Секунду Дивлюсь, а потім Місяць згадую. І між рядків Цих ховаюся. "Такий Солодкий Мед Твій, що вже Гидко." Але й Солодшого вже і не буде нічого. О', Дивний Дух Безтілесний. Я пишу Це - бо Все Зламалось, бо "Так" - "В сюжеті непомітна Логічна помилка". І не Одна, сюжет повен дір, немов Сито. І Я не знаю, як Їх виправити, вже занадто Пізно. Я сам заплутався в павутині власної Фантазії. Чому так Боляче і Важко мені, картковий будинок рушиться мій. Кашу яку заварив - Я не помішував, десь недоварена, десь підгоріла вийшла. Твій Сон чарівний Я описати намагався. Сон, під час якого не задумуєшся над першопричинами і логічністю. Ти просто споглядаєш, насолоджуєшся такою Реальною сюрреалістичністю. І "Так" Ти можливо і Права, помилок яких і немає, бо "Так-Так": Поезія не Твориться заради Відповідей. Вона твориться заради Запитань, які в розумах Читача Виникають. Як поставити крапки над "і", якщо там не "і", і не "ї", а "Її"? Хех..хм, "Прекрасно-Важко"? Коли метафора - це Сюжет, а мова Пряма - це Образи. Цього Я й й Хотів від Читача, постійного нерозуміння де Правда, а де Ілюзія. Хотів, щоб Вони Відчули Древнього Бога Безумство. Котрий Живе в Нас вже три мільярди Років, і кожен Раз себе забуває, коли "вмирає", все думає, що Смертний, Обмежений, бо тільки так є Стимул Поспішати. Іо', це не "Тест", це не "Гра", це - Життя. Я Безумний Араб, ну ж бо слухай Мене, Голос, яким мовлю в Твоїй Голові. Не Відвертайся, Очі закрий, і Слухай: "Що Ти Таке без Того що сприймаєш, як "належне", коли Їх Відкриваєш." Я б цей "розум" на Дурість проміняв, так Легше б Жилось, Любов Шукалась. Я вже давно все написав, Все, що хотів, але Все рівно сюди з Кінця все повертаюсь, де з думок тихий, спокійний Мир. Де Ти - Частинка моєї підсвідомості, яку Я наділив Усією Любов'ю, яку тільки і Мав. Постійно мовчиш, Німа, як ж мені ще ж Тебе Відтворити. Я ж Тебе жестів і письму навчив. Говориш, що Я Страшне Пишу. Так, можливо лиш трішки місцями, бо якби Люди вміли Чужу біль переживати, вони б захлинулись у Всій тій Болі, більше в надуманій, аніж "Ні". Інакше б Ви не змогли б це Все дочитати до цих пір, чи не Так? "Емпатія" в Них Тільки до Рідних, близьких, та до Тих Всіх, Хто Їм подобається Зовні: Розумом-Словом, Тілом, Ділом. Ти Занадто Добра, Людина Відкрита, і це Твоя Біда Тиха, Вільна, Невимушена. Я б хотів це враження - розбити. І Нічого в Мене не залишиться. Яка ж Ти, яка ж Ти у Всьому. "Або Тих Кого Жаль" - Так. І Це Моє Зло Маленьке, Скромне. І так, Ти Права, ще й - "егоїстичне". Скажи, Чи Хтось це Все Прочитає? А Ти? Якщо Колись Перекладе Хтось. І в Перекладі Тім "риму" цю Зітруть, Все Написане Тобою "Спростять". Душу Мою Тим Понівечать. І Чи Будеш Ти Задоволена, Втішена, що Тільки завдяки Тобі ця картина намальована. Що Тільки завдяки Тобі так Мої Думки були Зібрані. А чи потрібен Я Ідеалу? Компасу на який рівняюсь, як Маяк котрий немов, завжди світить на Ціль бути Кращим на Відповідність Чому ж за моєю спиною він, я йду все вперед, що назад, та й вже Куди не бачу бо заважає власна тінь де ж світло Твоє я не бачу стежки так далеко зайшов тільки пітьма вже і лиш та жирний попіл-тлін під ногами скинутих крил людських Мрій я в пітьму тую руку простягаю і далі ліктя її не бачу просто а там, в ній хтось бере ніжно, тепло, гладить, цілує, мою долоню і обводячи нею - тіло своє показує, наче Сліпому а потім легко нею грає на Собі, повільно, у темпі потрійному наче на мильній бульбашці, на яку тільки сильніше і натиснеш, то та порветься, зламається просто і я відчуваю Її конвульсії беззвучні ледве відчутні хвилі з живота до стопів і назад вже до голови по хребті, Знову, і Знову, Вони що вітерець теплий по гладі Моря в Штилю Хтось Там в тій пітьмі на мене чекає, Хтось, кому начхати, хто Я, і як Виглядаю Вона на коліна перед мною опускається, до себе за руку притягує і тим мовить наче: "- Зійди зі Страху Темряви, і Того, що в ній Невідомого." По-сторонам дивиться, наче впевнюються, що все таки Одна і голову опускає Її світлі очі Лице осяюють, Воно Таке прекрасне, і Сумне Таке, а Я знову втікаю на Твоє світло холодне. В Пітьмі Тій - Люди, які Себе Самі Знайти намагаються, які все спотикаються і Падають, бо не бачать Там Нічого, але все Підводяться зі словами: "Я Сильний", і Йдуть Далі. Бо Пітьма Та, Вона не від порожнечі, Вона - молекулярна. Де Ти? З ким Ти? Кого Кохаєш? Чи Одиноко Страждаєш? Бо Краса Твоя Всіх Відлякує. Або Насолоджується Тобою Той, Хто Твоїй Красі Ціни справжньої не знає. Я не правий, можу Помилятися. Забагато нюансів - Я повторююсь, і не припиню повторятися. Ми в холодному і темному просторі, щоб хоч ледь трохи зігрітись в це тепле Сонце втиснулись і зараз Це усвідомлюємо, а я Життя боюся цього так і вмру же не відчувши нічого, а скільки раз вже вмирав навіть так і не розумівши, що Жив і після цього всього, що ми Натворили собі подібним шансів не даємо Ти ж Відчуваєш, як давить цей Страх? що у вічності лише Хвиля в Нас, але й Того достатньо, та і забагато, щоб Полюбити, щось Створити і Тим Комусь Запам'ятатися бо розваг-то тут-то і не багато і зараз Ми не можемо зустрітися щось між нами Велике незбагненно, окрім бетонної стіни шириною у відстань ще мова, "статус", проста "Доцільність" просто поговорити, як Дві Людини про що? та хоч би про Погоду про конденсат над головами про галактику в мініатюрі над нами, яка постійно, так швидко міняється а ми, як ніби і не помічаємо, як сама галактика і нас не помічає запалене західним Сонцем небо нічим не відрізняється від туману галактичного агонія початку в акреції і кінця в розширенні не здатен більше споглядати речі прекрасні постійне, кожного дня темне нагадування того вселенського жаху, що в Мене заглянув сприйняття Ним отруєне, заплямоване Як Мені щось "Гідне" Написати, якщо Все починається зі Слова "Спустошення", а Як Мені не Писати, бо Тільки так в мене Відчуття, що Топчучись на Місці Я рухаюсь до "Чогось". Це Моя похитаної свідомості самопоміч. Кволого Розуму самосублімація, як для Всіх поетів і письменників, які про Те Знають, але не Зізнаються. Або Які Нічого Так і не Розуміють, а Все "пишуть" про травку зелену під сонечком усміхненим, рожевим. Пригощають публіку тим, чого вона прагне: трюїзмами, їдою, яку легко можна перетравити, заяложеними істинами, стереотипами, достатньою мірою завуальованими, прикрашеними, щоб читач міг захопитися ними, залишаючись водночас вірним своїй філософії життєвій. Якщо у культурі прогрес і існує, то передусім поняттєвий, чого література, зокрема фантастична, не Чіпає. А тим паче поезія, котра Вершками насолоджується Одне Одного хвалять, ще більше "творити" спонукають наче досягли Ідеалу образу і думки Незрівнянної І в мене не вийшло, хоча так намагався. Все Бояться, Бояться, Бояться. Перетнути лінію, Лінію, Межу Утопії. Нерозуміння за Словами "Я Розумію". Або й Того Гірше - "Я Розумію" у Повній Самовпевненості Своїй. - Я Вас не Розумію. Питання Поваги Ваше дивовижне. Розумного і досконалого спілкування Основу. Я ходив зі снігом першим по Тих пагорбах. Кінець вже грудня, а він Тільки й Перший випав. А там останній ліловий дзвіночок виглядає з під Снігу. Остання яскрава фарба Твоя морозами ще не Вбита. Я так не хотів Її, не хотів Тої Зими, не Хотів, щоб Вода Її Весною тала Твій Дух Звідси б назавжди Змила. Але ж тільки Так Ти Життя Нове Даруєш. Живеш Одним Сезоном, щоб радіти і Тішитися, немов Вперше Всьому. І Мене Знову Забудеш, а під Осінь лиш Згадаєш. Вмерти, вмерти тут би, щоб з Тобою Бути, бути. А перед Тим спину Твою в багряні крила розмалювати. Померти б як щось середнє, що неварте ні Землі, ані Неба. Але ж Хто буде Тебе Тоді Будити, щоб Ти теплу Осінь, що Другу Весну Людям Дарувала в Щасті Своєму. Вони ж так Її перед неминучою Зимою хочуть, як Мрець Смерті без Страху в Спокою. Тому Я й Пишу для Тебе Ці наче "Щоденники Пам'яті" Бо стану Я колись старим, і не Зможу Тебе вже Привабити. Я лежу і стою там де лежав і стояв на зберігаючому мене місці посеред випаленої землі в конюшиновому колі Хто ж Шепотить Мені з під товщі Цього кристалічного Щита? Хто ж Мені Реве з грозових Хмар? Воно Старе, як і Сама Земля. Чи Ти Чуєш? О', Мій Дух Невагомий Як Хтось Навіжено, Важко Б'є по Легким плутонієвим Струнам? Як Барабани вибивають ритм шалений, як Звучить Фінальна Мелодійна Порожнеча Барабани - то Серце Моє. Струни - то Душа Моя, на Якій Ти Граєш. Прошу, і не Зупиняйся. Струни Рви, але Ти Гучно Грай. Поки Я Стіни розбиваю і Ламаю. Я Виходжу за Рамки в літературі Дозволеного, Я відкриваю Людського Розуму "Cellar Door" Поет Мертвий - бо Я, і Це Прекрасно, і Я на Плечах Титанів Стою і Танцюю. А Вони Крокують повільно і потужно, далі за Небуття, за реліктове сяйво. Поки Я в Руках меч здіймаю над головою на вістрі якого вже Ти Танцюєш і кружляєш, в пуантах біленьких з носочками Іридієвими. Ти Така Легка для Мене, Невагома, Більше, аніж Розуму Голос. Все Підстрибуєш, і меч при приземлені розбиваєш, але від того все Впевненіші Стоїш Відтепер. Коли ж, Коли ж Ти в Мої Обійми Впадеш? Або Підскочиш одного разу так Сильно і Високо, що з гнітом, останнім цвітом злетиш Лебідкою. до кого, куди? А до Того, хто знає куди в своїй Історії Йти хто розумом не гниє і Душею Палає А Для Мене лиш Твоя Думка і Важлива, Тої, Хто про Мене ніколи і не Взнає. Мені б Твоє визнання Маленьке. Мені б Хоч Слово Твоє до Мене Особисте, Одне. А ще б Краще - Думку, Роздум, Ідею, яку Я Міг би на рядках Цих Розгорнути. Я ж Тут Бог-Творець гордівливий. І Я б Був, як Людина, яка Досягла Самореалізацій Висот - Щасливий. Ми ж швидкістю світла зв'язані. Тою Дияволом Даною Ілюзією Присутності. Кожен отримує те, що заслуговує, а не Те, що Бажає. Та я й тільки на рядках Тебе і обіймаю, бо в Реальності і підійти не зміг би. Бо Там Сама нервова система за мене, і проти Мене. Фізичний контакт не завжди повинен бути романтичним або сексуальним Я б тремтів перші півгодини в Тих обіймах, а потім плакав і Дякував би за Спасіння. Днями за смерть Я прагну більше лиш Його. не жартуй, не смійся над мрією Ти моєю я Тебе все одно зрозумію я прагну того, що ваги не має але що таке Важке в досягненні "- Тобі потрібна допомога," - Напевно. Я ніколи не просив у Світу за Послугу, і Ніколи не бути цьому Нам допомогти нікому, окрім ж нас самих. Я Ідеалізував, і Заварив вже Знатно. Приготуйся ж до старту, тепер ж Задньої ніякої. Пройдена Точка Спустошення. Мати Моя Самий Дух Святий. Батько Мій Сам той Диявол. Ім'я Мені - "Благородний". Як метал, той, що Крихкий. Той в якому вирощують Алмази. Той, що двох зірок продукт злиття. І Я рухаюсь в Кінець і далі Небуття) Ми бачили Їх Рідну(?) планету. Гори, Горбки платинових металів, для чого Вони Їм - Ми так і не взнали. Як матеріал для реплікації "про Запас"? Або через зовнішній вигляд привабливий? Вся Їх планета вкрита, облита, залита Ними. Хотіли Те, що Під ними від Зорі Врятувати? Але ж Вона карлик червоний - не Розшириться, не Спалить. Що Вони Оберігають? Від радіації зорі постарілої. Чому Свій Дім не Полишають? Атріум. сидять Вони колом навколо Води, кожен у Своїй позі. Навколо Єдиного Того, що Вона Їм Дала добровільно Ілаяс: - Це трансгуманізм в Ділі. Вони оберігають Живий оригінал. Щось останнє живе, Ідеал. Про Який не Хочуть Забувати. Пірр: - Корабель Тесея, красиво, в Твоїй теорії є Душа. Мені Подобається, Я теж в справі. Квілін: - Або вони щось живе, експлуатують Там. Забагато нюансів. Але, Те можна пояснити у Всіх сенсах, Їх ходом прогресу, нам досі так і неясним. Енол: - Але є проблема, проблема незбагненно Велика. Я не можу знайти Їх, як виду. Не то що, як Соціальну групу. Денеб: - Тіла. Підійдуть тільки клони, та живі несвідомі. Або просто металеві панцери, а Автомати тільки ті, що механічні в Собі. Квілін: - Надягти Корону для краси. Звучить страшно і круто, бо це вже не Гра взагалі. Ілаяс: - Ми б так багато дати Їм могли, по-Трішки, по-Піщині із досвіду-пустелі. Енол: - Або навпаки, Вони - Нам. Є ж "колонії людські", де вже забули "люди", що Людині потрібне Світло, щоб бачити, дивитися.. Та і Зоря Їх ця не рідна, бо занадто нестабільна, планету "стерилізує" постійно. О', Ні. Давайте забудемо. І Цю ідею розвивати, не Будемо. Пірр: - Запізно. Насіння Висаджене. Денеб: - А Дум Вода, проростить Його Сама. Енол: - Те паршиве насіння з Саду Доброго. Шарт: - А чи Вартий Захід Синій Того? Ілаяс: - В мене немає планів на завтра. Смерть Одиниць варте життя Багатьох. Пірр: - Боротися, Шукати. Знайти і не Здаватися. Денеб: - Ми загубили Один-Одного в просторі і часі. Як Завжди хотіли і бажали, що Брехня. Квілін: - Бо нерозуміння Боялися. Морро: - Хотіли лиш, Бути на Одинці серед Своїх. І Я Зараз Саме серед Них, і не Сам. Якщо Вже Тиша і Між Нами, То Моє Німе Слово - Останнє. Час і Місце Ми Знаємо. Ми Ходили до Них в клонах Живих, і бачили Те, що під Золотою товщею в Собі: Вони не Живі, Кимось Створені. Життя Механізоване, або ж Те, що живим було колись Раніше. А перейшло для Себе на рівень існування Вищий. Вимушено чи Добровільно - не знаємо, немає Знань. Вони блокують наш зв'язок з маріонетками механічними. Ми зруйнувати Їх цивілізацію в Зачатку не Могли. Тому, що будь-яке Життя цінуємо. Тим паче Те, що Нам досі не зрозуміле. Тому Вмирали Живими, тут в цих Пісках. Его та Самовпевненість змушують йти з Вовком на Зайця, і йшли Ми впевнені в силах Своїх, ще не розуміючи, що Вовк то зовсім не в Нас. Живими вмирали Ми проти Істот в Основі механічних. А Зараз я власного Дому тут Боюсь, маленького, глиняного, біля озерця овальної форми крихітного. Будиночок сховав, засипав, поховав Я піском Тим коли Його викопував де Мої високі і тонкі пальми з Віхи Їм так добре на Вітру якого не Мали Їм так добре зі світилом Новим, до якого все тягнулись раніше, бо Їм там Його так Мало все було. Будиночок на Основі мармуровій побудований, яким і дно озерця викладено, закладено. Де Агава, кактус Петра Святого, мармур, глина, чорна Земля, міскантус. Ніхто і не помітить, що Їх нахабно вкрали, як ніколи природу Більшість на Землі і не помічали. І заповнив Озерце водою зі свердловини глибокої, і Вона Скінченна, це Мене Печалить, але все Має Закінчитися. Сам Час навіть, Рано чи Пізно, бо не буде Кому і Чим Рахувати Його. Голубі від заходу Піски, Синя Зоря, вже за горизонтом майже яка. Дюн тіні довгі, гострі і Троянда Біля Якої Впав ось Так, знаходиш, коли Навіть і не Шукаєш, або коли Вже розчаровуєшся Знайти 25.12.2020

ID: 906396
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 28.02.2021 16:32:49
© дата внесення змiн: 01.03.2021 13:04:10
автор: Enol

Мені подобається 3 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Рувану Талі
Прочитаний усіма відвідувачами (130)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Рувану Талі, 02.03.2021 - 15:50
Це прекрасно! 16
Я відпускаю сюжет, перспектива такого майбутнього світу мене лякає) Але глибина Ваших роздумів направду як Маріанська западина! Прийміть цю скромну квіточку, авторе!) 23
 
Enol відповів на коментар Рувану Талі, 02.03.2021 - 15:59
Дякую 16 Від Утопії до Антиутопії один крок в бік, але в який? хтозна
 
Рувану Талі відповів на коментар Enol, 02.03.2021 - 16:04
Намацуйте твердь під ногами і йдіть впевнено в усі боки!) Хронос нам суддя!) give_rose
 
Mezu Svitlana, 28.02.2021 - 21:37
Це кінець "Виходу Короля"?
 
Enol відповів на коментар Mezu Svitlana, 28.02.2021 - 21:47
Насправді логічний Фінал історії був ще в "Чужій і Рідній", а далі Я лиш закривав "хвости" у питаннях та сюжетах які відкрив, але Я сам не Зрозумів який Багатогранний світ створив, і все що Я зараз пишу - походить з цього Світу..бо Він Надає Мені неймовірну ширину для польотів Фантазій
 
Mezu Svitlana відповів на коментар Enol, 28.02.2021 - 22:15
Світ Вашої фантазії дійсно такий широкий як небо і такий же загадковий і не зрозумілий як океан, його важко підставити під якісь приклади чи рамки, тому для нас, для читачів він подекуди не зрозумілий і зрозумілий водночас, його важко малювати в уяві, але цікаво плисти за Вашими думками, в яких переплітається відвертість і незвичні порівняння. Кожного разу читаючи Ваші твори моя уява намагається захопитися за правдиві життєво-філософські роздуми, за те як Ви цікаво їх описуєте, порівнюєте,підбираючи правильні і цікаві образи, і при цьому моя уява намагається не забувати про сюжет, хоча це не зовсім виходить. Як автор Ви створили дійсно багатогранний світ, з своїми, певно трохи невагомими законами.
 
Mezu Svitlana відповів на коментар Enol, 28.02.2021 - 22:15
Оце я накалякала biggrin вибачте, просто не можу стримати свої думки
 
Enol відповів на коментар Mezu Svitlana, 28.02.2021 - 22:30
Красиво розписано, не хвилюйтеся give_rose Дякую apple а якщо незрозуміло дещо з сюжетом, то відповіді є в Лебединій Пісні, але Я розумію, що Її читати дуже важко, бо Я там тільки "руку набивав" але й Змінити там нема чого, воно Ідеальне по-своєму, по-кривому biggrin
 
Сніг_на_голову, 28.02.2021 - 17:44
Інтимно, ніжно, болісно, безнадійно...
 
Enol відповів на коментар Сніг_на_голову, 01.01.1970 - 03:00
Людське Життя в чотирьох словах...
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Комп'ютер
Г. Орел: - Дитя цивілізації.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Сходова клітка (площина біля дверей, ліфту)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Парубок
oreol: - козачок, красень юний
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
oreol: - Хотіти до нестями
Синонім до слова:  Море
oreol: - водяна стихія
Синонім до слова:  Море
oreol: - уже не річка, ще не океан
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - голова робота
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - вхід в матрицю
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - цікава іграшка,ця-ця
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - без ніг, без рук, а швидкий
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - клон хворого
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - невдала копія людини
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - електронний мозок
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - абак
Синонім до слова:  Комп'ютер
oreol: - Програматор
Знайти несловникові синоніми до слова:  Морський
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Довірливий
Рувану Талі: - Мирликий, безвідний, віроснимий
Синонім до слова:  Довірливий
Естет зі стажем: - необпечений життям
Синонім до слова:  Довірливий
Естет зі стажем: - Інфантільний
Синонім до слова:  Парубок
dashavsky: - Батяр. :D
Синонім до слова:  Мама
Світозорянська: - благодатниця, світодайниця
Синонім до слова:  Море
Світозорянська: - Нептунарій, безкраявода, водомир
Синонім до слова:  Гілка дерева
Світозорянська: - відросток стовбура периферійний пагін
Синонім до слова:  Комп'ютер
Світозорянська: - кіберкапище
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Світозорянська: - закупідонити
Знайти несловникові синоніми до слова:  Зажадати(кохання)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Алкоголь
Світозорянська: - первак, бімбер, вино, хміль, спирт
Синонім до слова:  Парубок
Світозорянська: - юнак, молодик, парубчина
Синонім до слова:  Парубок
Лепесток: - Хлопець, легень,молодець, пацан,
Синонім до слова:  Парубок
Світлана Сопронюк: - Легінь
Синонім до слова:  Мама
Олен вчитель: - Неня
Синонім до слова:  Мама
Genyk: - Татинка
Синонім до слова:  Море
Genyk: - Океанородич
Синонім до слова:  Комп'ютер
Genyk: - Всезнайко
Синонім до слова:  Комп'ютер
Сніг_на_голову: - ПеКасик, ЕОМчик)
Синонім до слова:  Комп'ютер
Redivivus et ultor: - Кібермозок
Синонім до слова:  Комп'ютер
Сніг_на_голову: - скринька алгоритмів
Синонім до слова:  Комп'ютер
Redivivus et ultor: - мислемашина́
Синонім до слова:  Море
Сніг_на_голову: - Проокеання суперечливо, але...))
Синонім до слова:  Мама
Світлана Сопронюк: - Ненька
Синонім до слова:  Мама
Enol: - Живородниця
Синонім до слова:  Мама
Сніг_на_голову: - менеродиця, життєдайниця
Синонім до слова:  Мама
Серафима Пант: - Всеосяжниця, горішниця, пестунка
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мама
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Море
Сніг_на_голову: - Солеводдя
Синонім до слова:  Старатися
Пантелій Любченко: - Кректати (від напруги)
Нові твори