Десь на енній від сонця планеті,
за рогом зими,
В павутинні із днів,
поміж зоряних нетрів сліпучих
Стрінем юність свою.
Лебедітиме ніжно крильми
І на хвилях мімозових
спогад спливе неминуче.
Як зустрілись колись.
Місяць срібло у трави губив,
Голубіло повітря,
прошите фіалковим цвітом.
Туркотіли до ранку,
мов дикі оті голуби
Доки доля сплітала
над вербами наші орбіти.
Тихо небо пливло,
витікаючи із берегів
І роїлося щастя
в весільнім цвіту черемшини.
Під зірковим каскадом
ти вперше сказати посмів,
Що навік покохав.
Зашумів вир життя скороплинний.
Весняніли роки
й колосились у стиглих житах,
Пружно били дощі,
скроні вкрилися злегка снігами.
Твоє дуже крило
незрадливо вело по світах...
А чи може то світ
ішов поруч, милуючись нами.
3.05.2019.
Ця історія вже триває 24 роки, з тих пір, як ми з чоловіком познайомилися. Одружилися, народилася доня....от так крило до крила далі йдемо
Щиро дякую Вам за теплий відгук!
Приємно від Ваших слів! 
