|
Давно розмову вела мати з сином,
Птахи летіли… так далеко, клином,
Писала лист і згадувала роки,
Як, ще маленьким… робив перші кроки.
І слово » мама», промовив так ясно,
Не відповів, чом ти, на мій лист вчасно?
Думки,, жура, ой, як же болить серце,
Гляне в тривозі, вкотре у віконце.
Чи й посвітліє? По небу так сіро,
В душі сумління, вже давно засіло,
Та чи отримає, її лист синок?
Коли ж нарешті, буде мирний ранок?
Хай закінчиться, ця проклятуща війна,
Ой, синку любий, не потрібна вона,
Яке всім горе, біда, горять жита,
Як стерпіть людям… те гірке життя?
Сльоза солона, по щоці стікає,
Знов його усмішку, вона згадає,
І оченята довірливі, світлі,
Поправить коси, майже зовсім сріблі.
Перед очима, личко кругле, миле,
О, підкажіть, де ж є життя, щасливе?
Раптовий дощик дріботів по вікні,
Чомусь так часто, сни видяться сумні,
Земля палає… а там хрести, хрести,
Я прошу Бога, щоб зміг всіх зберегти.
Наших синочків, що стоять за волю,
За сонце в небі, за кращую долю.,
Ой самій важко, так тебе чекаю,
Хоч є надія, все ж тужу, страждаю.
Розрива серце, мелодія дощу,
Сповива сумом, весь час душу мою,
А дощик мжичить, стікає краплина,
Вона не знала, що втратила сина.
22.07.2018р
ID:
800520
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.07.2018 15:01:48
© дата внесення змiн: 23.03.2024 15:44:29
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
