Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валерій Яковчук: Христо Ясенов, Цикл «Присвята» - ВІРШ


Валерій Яковчук: Христо Ясенов, Цикл «Присвята» - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 6

Пошук


Перевірка розміру




Христо Ясенов, Цикл «Присвята»

1 І прийде світлий ранок, Суламіт, з пурпурними, у посмішці, устами – і ранок цей нестиме день ясний в поля сонливі вкриті килимами. І у колисці весняного дня із поглядом на широчінь відкриту й молитвою мандрівника щодня про тебе серце буде говорити. І в тіні вечорової пори, коли високих гір краса темніє і сонце зі смиренням, у журі, далеко за лісами десь марніє– зі спрагою тяжкою, як дитя, і з болем від печалі, що зростає, про тебе моє серце, Суламіт, про тебе моє серце запитає. 2 На гладь озерну місяць поглядає і образ його в озері живе. Поволі човен хвилями гойдає і лебідь в водах місячних пливе. Ніч повна зір і барвної імли, і мовить звідусіль величність ночі... На груди мої голову схили і сон нехай прикриє твої очі – побачиш ти далекі виднокола – весна там вічна квітне на землі, і море, сонце, простори довкола, і вітер, що гойдає кораблі. І ми погаснем у серпанку сну, що розлила безмежна ніч могуча, а ранок дасть утіху нам ясну – іриси білі й лілії квітучі. 3 В моїх очах той сутінок спочив, що віє крізь вікно моє відкрите. І часто, бувши змореним, розбитим, від горя, смутку, туги і плачів, шукав тебе у бурі і біді під ліхтарями міста я тоді. І там, серед уїдливих хорів примар в прозорих карнавальних масках, я засипав в твоїх чудесних ласках – мене там погляд твій жіночий грів; тебе любив в жадобі я, чудний – піднесений, зчарований, хмільний. І завжди з серцем повним, у думках, принадлива, смиренна і покірна, закохана і зморена безмірно ти плакала у мене на руках – і слухала, немов з дитячих снів, як дзвін святковий мій тобі дзвенів. І нині, коли померки нічні і білий сніг на вулицях спадає, невільно серце по тобі страждає і світлий спогад твій дзвенить мені – а очі в світлі місяця живуть і я шепчу, мов стишене дитя: – О, жінко, ти благословенна будь! 4 Пам’ятаю ту священну мить – ти піднесена і юна твоя врода! Гаснучи, печалями горить день сумний і віє прохолода. Засипаєш. А душа тремтить... Радість все наповнює і згода. Наді мною зорна ніч вісить. Ніч та стала ніччю листопаду. В ніч ту бог невидимий відкрив в царстві спогадів далекі тіні. Смерть торкнулась розкоші борів і траву покрив смертельний іній. Очі ти відкрила в напівсні – що побачила неясно, тьмаво? – дзвін церковний, померки нічні, і вінки утраченої слави... --- Після довгої глухої тишини... Серце серцю не давало знаків. Плач прорізав спокій далини – наче хтось в мені й тобі заплакав. Кожен з нас вже вибрав свою путь – путь невірну зрадницької муки. А над нами піднімався день – перший день від нашої розлуки. 5 І мирно відпочивши від денної утоми, самітник безпритульний попід твоїм крилом, тобі шепнути хочу і розгорнуть по тому я книгу безіменну із болями і злом. А ти мене послухай, схиляючись безмовно, і все тобі скажу я, і все для тебе дам – тож, може бути, стихне той сумнів невгамовний, тож може не відчую, що я лишився сам. 6 Згадую перший той вечір, згадую перші ті дні – був я тобі чародійник, радість була ти мені. Вечір спустився неясний, море стемніло умить – тихо любов твоя гасне, радість моя вже мовчить . Десь у безмісячну пору хтось безголосо ридав, хтось мимоволі над нами злобну молитву читав. Ми розійшлися безмовно – повнив нас болісний жаль. Перший весняний той вечір – перша у серці печаль. 7 Літній вечір лагідно розгорне крила лебедині потайні і як матінка стара пригорне стишені сади й поля сумні . і тоді – коли журба змирила, і тоді – від ніжності бліда, стомлена згадай, сестрице мила, – мовчки про мене тоді згадай! Христо Ясенов Цикъл «Посвещения» 1 И утрото ще дойде, Суламит, със пурпурна усмивка на устата - и утрото ще лъхне ведрина в задрямалия губер на полята. И в люлката на пролетния ден - под погледа на ведрите простори - с молитвата на пътник уморен сърцето ми за теб ще заговори. И в сянката на вечерния час, когато притъмнеят планините и слънцето, без ропот и без глас, потъне надалеко зад горите - с мъчителната жажда на дете и с болката, от горести пропита, сърцето ми за тебе, Суламит, сърцето ми за тебе ще попита. 2 Над езерото месецът поглежда и образа му в езерото бди. Крайбрежна лодка бавно се навежда и лебед плува в лунните води Нощта е пълна с краски и звезди и нейното величие говори... Склони глава на моите гърди и нека сън очите ти притвори: ще видиш ти далечни кръгозори, където вечна пролет зеленей; море ще видиш, слънце и простори и вятър, който кораби люлей. И ний ще гаснем в сънния навей на тая нощ безбрежна и велика, а утрото по нас ще разпилей на цъфнал крин и бяла перуника. 3 Очите ми са пълни с топъл здрач, що вее през прозореца отворен. И неведнъж - измъчен и изморен от горести, нерадости и плач - аз търсил съм те - в буря и беда - под грейналите лампи на града. И там, посред язвителния хор на карнавала с призрачните маски, приспивал съм се в твойте нежни ласки и в пламъка на твоя женствен взор и любил съм те жадно-заласкан, унесен, зачарован и пиян. И винаги с препълнено сърце, пленителна, смирена и покорна, ти плакала си - влюбена и морна - във моите ласкающи ръце и слушала си, като в детски сън, на моя празник празничния звън. И днес, когато веят тъмнини и бледен сняг по улиците пада, сърцето ми по теб неволно страда и твоят светъл спомен ми звъни - и сам, загледан в бялата луна, аз шепна, като мъничко дете: - Бъди благословена, о жена! 4 Помня още онзи миг свещен: ти бе тъй възторжена и млада! Гаснеше печално озарен морний ден и вееше прохлада. Ти заспа. Аз чаках запленен... Всеки трепет дишаше отрада. И припадна звездна нощ над мен. Тая нощ бе нощ на листопада. Тая нощ невидим бог разкри царството на спомените стари. Смърт целуна китните гори и тревите смъртен скреж попари. Ти очи отвори в полусън и видя - какво видя тогава? - Тъмни нощи - и черковен звън - и венците на умряла слава... - - - После дълга, дълга тишина... И сърце сърцето не дочака. Плач прониза сънната страна - сякаш някой в мен и в теб изплака, И потърси всеки сам път - път неверен на неверна мъка. А над нас възхождаше денят - първий ден от нашата разлъка. 5 И мирно отпочинал след дневната умора - отшелник безприютен под твоите крила, аз искам да ти шепна, аз искам да разтворя безименната книга на земните тегла. Ти тихичко ме слушай приведена над мене: аз всичко ще ти кажа, аз всичко ще ти дам - тъй може би ще стихне нестихнало съмнение, тъй може би аз няма да сещам, че съм сам. 6 Спомням си първата вечер, спомням си първия ден: аз бях вълшебник за тебе, ти беше радост за мен. Спусна се вечер неясна, ширна се тъмно море - твоята обич угасна, моята радост умре. Нейде в безлунната доба някой заплака без глас, някой неволно прочете кобна молитва над нас. Ний разделихме се мълком, пълни с болезнена жал. Първата пролетна вечер - моята първа печал. 7 Лятна вечер кротко ще разгърне кадифени, лебедни крила и кат стара майка ще прегърне глъхнали градини и поля. И тогава - тъжно примирена, и тогава - нежна като блян, припомни си, сестро уморена, припомни си мълком зарад мен!

ID: 640228
Рубрика: Вірші, Поетичні переклади
дата надходження: 31.01.2016 22:39:46
© дата внесення змiн: 28.11.2017 20:23:15
автор: Валерій Яковчук

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (193)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Вікторія Т., 03.02.2016 - 03:08
Перші три частини заворожують...Далі йде чистої води символізм.Все хочеться розгадати, що порушило ідилію--і не можеш; але це, звичайно, стиль автора, а не перекладача...
В перших трьох частинах, які я зрозуміла, переклад дуже гарний.
 
Валерій Яковчук відповів на коментар Вікторія Т., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Синонім до слова:  пульт телевізора
Alex-dr_7(tericon): - дистанційка́
Синонім до слова:  пристосуванець
Alex-dr_7(tericon): - мутаціонер :D ́
Синонім до слова:  ревнувати
Ксенія О: - Кохати через край
Синонім до слова:  ревнувати
Genyk: - Очманілювати
Знайти несловникові синоніми до слова:  ревнувати
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  дерево
Genyk: - ПТАХОДІМ
Знайти несловникові синоніми до слова:  дерево
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Звичка
Юхниця Євген: - Супер!!! Дуже цікаві у всіх слова!́
Синонім до слова:  звук
Genyk: - Тишорух
Синонім до слова:  зайнятість
Genyk: - Часоповинність
Синонім до слова:  звук
Master-capt: - Тон. Нота. Грім. Відлуння.
Знайти несловникові синоніми до слова:  пульт телевізора
liliylo: -
Синонім до слова:  зайнятість
Svitlana_Belyakova: - убивця часу
Знайти несловникові синоніми до слова:  зайнятість
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  звук
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Звичка
Cвітлана: - ритуал
Синонім до слова:  Звичка
геометрія: - надбання
Синонім до слова:  Хліб
anna zakohana: - пшонка :D
Синонім до слова:  Хліб
anna zakohana: - житник
Синонім до слова:  пристосуванець
Лісник: - слимак
Синонім до слова:  Хліб
Юхниця Євген: - Запечена пшеничка
Синонім до слова:  Звичка
Анна Клименко: - марутня
Синонім до слова:  Хліб
Анна Клименко: - сонцекруг
Синонім до слова:  Звичка
СУЛ: - практика, манери, стиль...
Синонім до слова:  Звичка
Ольга Ратинська: - Приліпучка
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Пристрасть(має звичку)
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Навичка
Синонім до слова:  Довкілля
Василь Стасюк: - Виднокрай
Синонім до слова:  Звичка
Genyk: - Заїздуля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Звичка
Юхниця Євген: -
Нові твори