Лиш варто промовчати, і про тебе ніхто вже не згадає,
Забудуть хто ти... Тому кричи!
І зрештою близькі про тебе память заховають,
А чи знайдуть? Та ж не мовчи!
Ти просто дивишся, з усмішкою і розумінням світу,
Багато почуттів, та слів нема...
Тобі так легко інших щохвилинно розуміти,
Тебе ж не зрозуміють...Все дарма!
І так в собі переживаючи нестримний шквал емоцій,
Ти ледве стримаєш серцебиття...
Всі розучилися дивитися людині в душу через очі,
А в них життя! В них життя!
Чи ж варто нам мовчати, чекаючи що хтось тебе почує,
Та ж не згадає! Хоч прошепчи...
Близькі в очах знайдуть тебе! А тиша всіх дратує,
Звільни себе! Давай! Кричи!