О, яке воно тверде й тупе,
Сердечко те людське, сліпе,
Що про теперішнє леда думає,
А майбутнього не передбачає...
Скільки разів від людей я чув:
Цей втопився, той від кулі згинув,
Той удавився, а той карк зламав,
Коли п'яним упав після забав...
Сьогодні людина собі живе,
А завтра вже її немає...
Як тільки зникне з-перед очей,
Так зразу ж і з пам'яті щезає...
Рано чи пізно усім кінець прийде,
Смерть і життя, як тінь, швиденько минає...
Хто мене після содухи згадає?
І хто за мене молитися буде?
Глибокі роздуми. Кожна людина замислюється про це. Цар Соломон писав, що трудись, людино, допоки живеш бо в могилі нема ні справ ні звершень ні роздумів.
Болюча тема...
На жаль вона й так нині скрізь ходить...
Та із косою свій порядок наводить...
А чиясь пташка знову замовкає...
Бо на життя, жаль надії немає..
Погоджуюсь з Катериною, кожний повинен залишити хоч маленький слід після себе. Тут вже хто в чому: в дітях, в діях, в творчості, творити при житті добро... Тоді згадають обов'язково.
Слушні роздуми.