Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Квiти i чоботи - Замiсть передмови - ВІРШ


Артур Сіренко: Квiти i чоботи - Замiсть передмови - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




Квiти i чоботи - Замiсть передмови

Артур Сіренко :: Квiти i чоботи - Замiсть передмови
(передмова до повісті «Батальйон смерті») «На осінньому вітрі Збираю каміння…» (Танеда Сантока) Я не хотів писати цю повість. Більше того – я був просто впевнений, що я ніколи не стану писати про те, що довелось мені пережити, побачити, почути в армії під час служби у 1983 – 1985 роках. Нормальна людина просто не повинна бачити все це. Цього не повинно бути ні в армії, ні в будь-якому мініатюрному світі в якому жили і живуть люди. Про багато чого побаченого я так і не написав і не напишу – даруйте мені за це. Були речі занадто огидні і потворні – перо протестує, відмовляється служити. У ті роки в мене взагалі була думка, що це все неможливо описати. І ніхто про це не напише, бо не дозволять. Та й не зможе – слова і образи бліднуть. Тільки Данте і Сайгьо наважились писати про пекло – наважились сказати, що вони зійшли у самі його глибини і повернутись назад. Хоча серед солдат ходили чутки про якогось хлопця, що наважився, спробував цей світ описати, але йому, звісно, не дозволили все це опублікувати. Як виявилось, спроби писати про це були не тільки в нього – багато людей спробували зобразити внутрішній розклад армії в кінці епохи маразмів. Те, що я бачив і що пережив, те, що пережив не тільки я – ціле покоління юнаків сповнених мрій та ідеалів – цього не повинно бути. Армія повинна бути інакшою. Я не є пацифістом чи хіпі – я прекрасно усвідомлюю, що поки існує світ, допоки існує держава і людське суспільство, армія мусить бути. Але вона повинна бути інакшою. Я пішов в армію добровільно. Не уникав, не тікав армії. Більше того – я хотів служити в армії. Але я хотів служити в іншій армії. Сподіваюсь, що в сучасних арміях багато чого змінилось на краще, і тих жахів, які довелось побачити нам просто вже немає. Але тим людям, які витримали це все, або не витримали і загинули слід поставити пам’ятник. І нехай ця повість буде цим маленьким скромним пам’ятником. Я не знаю, наскільки мені вдалось виконати це моє надзавдання – я побачив і можу написати тільки про якісь крихітну частку тих жахів, які відбувались у час занепаду епохи. Я не знаю яка атмосфера панує в арміях деяких країн зараз – я не можу писати про те, чого я не бачив. І я пишу не про це. Дуже багато людей пройшли через все це або навіть через набагато гірше, багато хто не повернувся з тої армії або повернувся в цинковій труні чи повернувся – але скаліченим – фізично або духовно. Пройшло більше двадцяти п’яти років – більше чверті віку. Сподіваюсь, що я не розголошую якоїсь «державної таємниці» якоїсь там країни – пройшов час, змінилась епоха. Але досі спогади про ті роки не дають спокою. Акутагава Рюноске колись написав новелу «Про себе в ті роки». У ній спогади є якоюсь ностальгічною піснею про молодість. Нехай сумною як будь-яка новела Акутагави, але світлою. Я хотів би писати новели про свої світлі спогади, або навіть про світлі моменти понурих епізодів свого життя. Але не можу – я мушу написати про те, про що прийнято зараз забувати. Я намагався написати не про себе в ті роки, а саме про ті роки. Армія як дзеркало відображала ту епоху, те суспільство. Я ніколи не шкодував, що пройшов через це все. Хоча в ті роки була популярна приказка: «Армія – це школа життя, але краще її пройти заочно». Я не шкодую, про пройшов цю жорстоку школу. Я побачив тодішнє життя таке яким воно було, я позбувся ілюзій щодо людини, суспільства, ідеологій. Я побачив комунізм таким, яким він насправді є – адже в тих військових частинах, у яких мені випало долею служити, комунізм вже був побудований – все було спільним (включно з нижньою білизною) і зникли будь-які стимули до праці. Я з жахом побачив те суспільство яке будувалось, про яке мріяли, оце можливе майбутнє в ім’я якого в свій час знищили, принесли йому в офіру стільки людей, мало повністю не винищили мій народ. Я не став мізантропом, не став ненавидіти суспільство і людей. Я просто перестав боятися. І вибрав свій шлях у житті. Я став переконаним ворогом системи, а не інтелігентом, що постійно сумнівався і задавав питання собі і людям. Проходили роки. Все побачене і почуте не стиралося з моєї пам’яті. Мені часто снився один і той самий сон – ніби я знову в армії, ніби знову мені йти в караул, їхати в тайгу та «точку», підніматись по тривозі, носити «хебе» і кирзові чоботи. Я прокидався і дивувався, що я знову вдома – я просто не міг в це повірити. І так тривало роками… Іноді йдучи по вулиці Києва задумавшись про щось своє серед натовпу людей я рухом, що ввійшов в звичку, поправляв лямку автомата і схопившись за порожнечу зупинявся – свідомість пронизувала думка сповнена жаху: «Де автомат?! Де я його загубив?!» Я озирався навколо і поволі усвідомлював: «Який автомат??? Ти давно вже не в армії!!!» Я відчував, що у мене з’явився психоз – я боюсь загубити неіснуючий автомат. Я навіть думав купити собі сумку з лямкою через плече, щоб ця звичка зникала поступово, але щось мене зупинило. Інколи в юрбі я озирався навколо і мене не покидало дивне відчуття, що всі люди навколо мене з автоматами, тільки я чомусь не бачу зброю, яку вони тримають в руках, і тільки я один без автомата, беззбройний. Я відчував себе без автомата не просто беззахисним, я відчував себе голим в юрбі одягнених людей… Часто серед ночі я зривався з ліжка – в голові звучав сигнал тривоги який чув тільки я – я зі здивуванням думав – чому так тихо в казармі, чому не чути тупоту чобіт і гамору, чому замовк сигнал тривоги, чому так дивно виглядає казарма? І лише потім говорив собі: «Ти вдома, яка ще тривога??? Лягай спати!!!» Багато років після описуваних подій я кожен день прокидався о шостій ранку бо чув голосну команду днювального «Підйом!!!» і прокинувшись дивувався: «Де я?» Це жило в моїй свідомості, це не давало спокою. Я постійно думав про це все. Я не міг не написати про це все… (Світлина з мережі)

ID: 409714
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2013 01:22:21
© дата внесення змiн: 17.03.2013 01:22:21
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (691)
В тому числі авторами сайту (30) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

посполитий, 28.03.2013 - 23:35
Дякую Вам.Не питайте за що. То важко пояснити.
Армія-це перший камінь.об який почали кришитися мої ілюзорні уявлення про життя. Навчання в університеті добило ті ілюзії вщент. "Храм науки"(точніше відносини в гуртожитку того "храму") виявилися майже точною калькою армійських "неуставных отношений". Ба більше-з'ясувалося,що і суспільне життя підпорядковане принципам "дідівщини".
Десь там далеко є напівміфічне законодавство,Конституція(устав) smile . А в реалі- "понятія".Інколи,правда,вправно загримовані. fright
 
Артур Сіренко відповів на коментар посполитий, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук і розуміння моїх творів... friends friends friends
 
Я теж був у радянській армії, напевно епохи застою, але вона такого глибокого болючого спогаду як у Вас не залишила. Я служив і Ленінграді у "стройбаті".Набагато приємніші спогади у мене про навчання у Лвівському університеті. Мені довший час він снився і позакірченні,як Храм науки.і це були,є і будуть приємні сни і спогади. І в моїй уяві він залишився і буде дійсно Храмом. Дякую, вибачте за ліричний відступ.
 
Артур Сіренко відповів на коментар Зеновій Винничук, 01.01.1970 - 03:00
Бачите, я теж вчився у Львівському університеті (тільки один сесестр, правда) і теж служив в СА. Але спогади зовсім інші... То вже як кому доля випала.... Але мої спогади правдиві. Хоча і багато хорошого згадується мені і про ЛДУ і з армійських днів. Всяке бувало. Але про це мусив написати... friends
 
Нова Планета, 21.03.2013 - 19:39
Вам досі сниться той сон?
 
Артур Сіренко відповів на коментар Нова Планета, 01.01.1970 - 03:00
З роками все рідше. Але інколи сниться... give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! friends
 
alla.megel, 17.03.2013 - 09:05
А й справді, армія - стовідсоткове зображення прагнень суспільства. Прекрасна думка! Не сьогодення, а саме прагнень! Це тільки початок, чи повість вже є? Хочеться читати.
 
Артур Сіренко відповів на коментар alla.megel, 01.01.1970 - 03:00
Повість давно написана. Нижче у цьому розділі (на моїй сторінці)- розділи цієї повісті - вже виствлені.
 
Крилата, 17.03.2013 - 08:41
Пишіть далі. Цікаво читати про армію з середини. І це потрібно знати людям!
 
Артур Сіренко відповів на коментар Крилата, 01.01.1970 - 03:00
Повість "Батальон смерті" давно написана - виставляю потрохи частини повісті...
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Нові твори