Вженився Петя Каланча.
Привів невісточку до хати –
Таке проворненьке дівча,
Розумне, хоч і небагате.
Якось, в суботу було це,
Подався Петя за грибами.
Дружина вимила лице,
Попила кави із вершками.
Свекруха їй: «Моє дитя!
Усе в нас гарно задалося.
Лиш кухня чорна, мов земля,
Її би побілить здалося».
- Вапно і щіточку знайдем?
- Вапно є. Щіточки немає!
- Нічого, татка обстрижем,
І щітка в нас уже нова є!
Так і зробили. Постригли
Під нульку тата. Побілили.
- Ще двері в кухню здалось би
Помалювать, якщо є сили.
- Та помалюю. Пензлик де?
І фарбу треба білу дати.
- Фарба в підвалі десь там є.
А пензля годі і шукати!
- Можем ще вуса підстригти
Татові, пензлика зробити.
- Умієш вихід ти знайти!
Ходімо ж швидше його брити.
- Принесла фарбу Лідонька.
Зробила пензля з вусів пишних.
Вже кухня, мов лебідонька,
І двері теж, як нові, вийшли.
Обід. З грибами йде домів
З ліска Іван, штани – у росах.
Тут тато виліз із кущів -
Блідий, безвусий, безволосий.
- Що сталося? – Ванько пита, -
Чому в кущах? Не доганяю…
- Чув, хочуть іспекти торта.
Не знаю я, чи яйця мають…
Проворна ж невестка нівроку.