Михайлу Плосковітову
Міша, усі чекають на Твої нові вірші :)
Ще так ніхто не сумував за світом,
Як ти, коли відчула небуття…
Він був простим ремонтником взуття,
А ти була його яскравим літом.
Яскрава, красивіша за богиню.
Тебе любили всі без таємниць,
І тільки в тіні татових крамниць,
Поставив свою ятку темно-синю
Ремонтник, що по-справжньому кохає.
На тебе він дивився, і літав
Під звук любові радісних октав…
Та хто там на ремонтника зважає!
Та сталось так, що ти верталась з бару,
В компанії нових багатіїв,
Ремонтник у цей час обідав, їв,
Коли побачив над тобою хмару.
Один тебе схопив за коси тяжко,
А інший рот долонею закрив…
Ремонтник знав, що це крутий обрив –
Спішив на допомогу своїй пташці!
Вони хотіли ніжностей дівочих?
І тут один з багатіїв замовк,
Усе ще лютий, як голодний вовк,
Отримав шилом прямо межи очі.
А іншому ж ремонтника не треба!
З кишені найчорніший пістолет
(Та це ж падіння, а не вірний злет!)
Він витягнув, і вистрілив у тебе,
А захисник махнув удруге шилом…
Взуття ремонтник все життя латав,
Він за хвилину вже і не літав! –
Убив обох, щоб врятувати диво…
Ще так ніхто не сумував за світом,
Як ти, коли відчула небуття…
Він був простим ремонтником взуття,
А ти була його яскравим літом.
Стікала кров’ю, падала, молилась,
Дивилась на його брудне лице,
Ти плакала! – а втім, до чого це? –
Ти вижила, однак, сама лишилась.
28.12.2011 р.
Володю,відчувається,що написано ніжно із любов'ю.(Коли маєм-нешануєм,а втративши-плачим! (Ну чому так?))
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю.
Думаю, кожному з нас потрібно навчитися дякувати вже за те, що є ЗАРАЗ; так ми навчимось цінувати. Більше того, тут можна й схитрити: спробувати дякувати ТЕПЕР за те, що нам треба. Так ми притягуємо потрібне, адже відчуття вдячності народжується в серці, і здається, що більше нічого й не треба... Через деякий час час це відчуття приходить до нас і з ззовні, бо ми вже переживали це, всередині Подібне притягує подібне
Коли між клубом і серцем поета море болю, його нелегко перейти. Мабуть, така Михайлова причина.
Ваш вірш такий трагічний! Та я б закінчила його передостанньою строфою, бо остання, на мою думку, не для Михайла.