Колись так любила раптово зникати
і зникла нарешті із сотень життів.
Розірвані навпіл облудливі карти-
на твоїх долонях біль моїх шляхів.
Комусь закортіло весну повернути,
а та ще ховає брехливість надій.
Лежать на підлозі обІцянок жмути,
повільно куштують огидливість дій.
Колись я не знала,що ЗАВТРА настане,
що небо покличе в безодню світів,
що моя зупинка життям твоїм стане-
без щастя в лахмітті набридливих слів...