Андрей Пущин: Ну я допустим согласен, что Тевтоніє - это что-то с чем-то, как и червоні українці, но за остальное, ломающее размер + дата и место написания, хотя может быть такая изначальная задумка и была и где-нибудь кто-нибудь от него и слышал в таком варианте, но тем не менее внятное подтверждение такой версии без цензуры у вас есть, потому что в интернете я уже самодельных переделок этой темы насмотрелся?
По Сосюре с его комиссарами вместо куренных и гайдамаками вместо комсомольцев всё предельно ясно и сомнений не вызывает (хотя опять же Сталинская премия) при малейшем ознакомлении с его биографией, а тут вот подозрительно чёт как-то.
Спасибо. Прочёл не без удовольствия написанное Вами.
Сосюра - это не только "На майдані біля бані", "Любіть Україну" та "Я утверждаюсь" (1943, написано в госпитале). Эти стихи нас тогда школьников заставляли "проходить" в школе.
Сосюра также - прекрасный лирик. Заходите, надеюсь будет интересно.
Андрей Пущин: Тут вже згадали його в коментах, але мені інший вірш згадався Володимира Сосюри - козака червоних гайдамаків третього гайдамацького полку УНР з Дебальцевого і лауреата Сталінської премії з літератури, якого "країна рад" затягала по психлікарням, жінку якого засудили до заслання через те, що вона зізналась, що є агентом спецслужб і її приставили до нього для порядку.
Рідна мова
Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що кресить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.
Андрей Пущин: И я, не владея своим родным украинским языком, принужденно должен был уродовать его так в своих обращениях к окружавшим меня, что становилось стыдно...
Об одном лишь приходится пожалеть мне, выпуская этот очерк в свет: это — что он выходит не на Украине и не на украинском языке. Культурно украинский народ шаг за шагом идет к полному определению своего индивидуального своеобразия и это было бы важно.
Но в том, что я не могу издать своих записок на языке своего народа, вина не моя, а тех условий, в которых я нахожусь.
Нестор Махно.
1926 г.
Персонаж мутный конечно))) и удачей не увенчались его дела, как и дела Грушевского, Скоропадского и Петлюры, но по ходу он самый любимый народом из всех властей того времени, т.к. выполнение обещаний не откладывал на потом, но вот только удержать их не смог.
Махно
Гуляє вітер в Гуляй-Полі…
Там сонця золоте вино.
Усім відрізав хліба й волі
Веселий батько наш Махно…
Уже не лускають насіння
Баби на призьбі, на дубках…
Тільки вгорі спокійно й синьо
Тільки вгорі незнаний жах…
Шумлять і клени, і тополі,
Лиш не шумить один перон:
Лежить зарубаний за волю,
Лежить зарубаний за трон...
А ти? Не волі і не трону?!
Сьогодні – з нами, завтра – ні?!
Скажи, чому ти не червоний?
Кому? Кому твої огні?..
Володимир Сосюра (отримав від Махна золотий годинник за мужність), 1924
19.04.2015 - 17:45
Сосюра геніальний поет з Дебалтцево. Він правий, як правий і я, бо окрім недоліківНестора, бачу море позитиву
Андрей Пущин: Ні. Вистояти. Вистояти. Ні -
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. І власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
супроти тебе - сто тебе супроти
і кожен супротивник - у скорботі,
і кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
неначе камінь. Кожен той прокльон
твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
у цьому полі, синьому, як льон.
Згадався вірш Василя Семеновича Стуса, якого на судовому процесі "захищав" кум Путіна Медведчук - лідер Українського вибору, пам'ятна дошка поету міститься на одному з факультетів Донецького національного університету, де він навчався.
Щодо генію Сосюри, то він на Донбасі не тільки вірші писав, а ще й добряче воював у складі Червоних гайдамаків Петлюри.
Володимир Сосюра (1897, Дебальцеве, Російська імперія (нині — Донецька область, Україна) — 1965, Київ, УРСР, СРСР) - козак Червоних гайдамаків Третього гайдамацького полку армії УНР (до того Гайдамацький кіш Слобідської України), що захищав Київ, приборкував повстання на «Арсеналі», звільняв Слов’янськ, Бахмут (нині Артемівськ) та ін. міста Донбасу від більшовицької навали (саме на гроші отамана Волоха була видана перша збірка поета «Пісні крові»), втікаючи з полону червоних потрапив до рук Махна, але знову повернувся до Петлюри, згодом поставлений до стінки денікінцями, недостріляний якими знову опинився у Махна, який за хоробрість нагородив молодого поета золотим годинником, помилуваний більшовиками та прийнятий до їх лав через малий вік та поетичний талант, лауреат Сталінської премії, час від часу пацієнт психлікарень (можливо прототип поета Бездомного з роману Булгакова «Майстер та Маргарита»), при народженні у побуті російськомовна людина став на все життя непримиренним борцем за українську мову та культуру.
Пропоную вам мій за мотивами "Третий гайдамацкий полк" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546384
Андрей Пущин: *Взагалі на прикладі біографії та творчості Володимира Сосюри можна простежити весь дух революційних подій того часу та подальших подій XX ст. - за посиланням http://ateist66.livejournal.com/162665.html
Володимир Сосюра - уродженець Дебальцевого, що нині у Донецькій області, козак Червоних гайдамаків Третього гайдамацького полку армії УНР (до того Гайдамацький кіш Слобідської України), що захищав Київ, приборкував повстання на «Арсеналі», звільняв Слов’янськ, Бахмут (нині Артемівськ) та ін. міста Донбасу від більшовицької навали, втікаючи з полону червоних потрапив до рук Махна, але знову повернувся до Петлюри, згодом поставлений до стінки денікінцями, недостріляний якими знову опинився у Махна, який за хоробрість нагородив молодого поета золотим годинником, помилуваний більшовиками та прийнятий до їх лав через малий вік та поетичний талант, лауреат Сталінської премії, час від часу пацієнт психлікарень, творчість Сосюри одночасно містить різні оцінки таких антагонічних постатей, як Мазепа, Петлюра, Махно, Сталін, Ленін та ін., так само як і відповідних подій, при народженні та у побуті російськомовна людина став на все життя непримиренним борцем за українську мову та культуру.
Махно
Гуляє вітер в Гуляй-Полі…
Там сонця золоте вино.
Усім відрізав хліба й волі
Веселий батько наш Махно…
Уже не лускають насіння
Баби на призьбі, на дубках…
Тільки вгорі спокійно й синьо
Тільки вгорі незнаний жах…
Шумлять і клени, і тополі,
Лиш не шумить один перон:
Лежить зарубаний за волю,
Лежить зарубаний за трон...
А ти? Не волі і не трону?!
Сьогодні – з нами, завтра – ні?!
Скажи, чому ти не червоний?
Кому? Кому твої огні?..
1924
Мазепа
Чиї прокляття шепчуть губи?..
Чи ж проклянеш, мій краю, їх?..
Тягли на шибениці трупи,
Бо не було уже живих.
Одна за одною… Вкраїно,
Можливо, так і не було…
Прости за вигадку ти сина,
Що не забув своє село,
Що пив святу донецьку воду,
Де шахт копри і домн вогонь,
Що не забув свого народу
І йшов на смерть в ім'я його.
Не жертва я сліпа стихії,
Тваринних чвар, чуття свого.
Люблю я гордий люд Росії,
Та не люблю вельмож його.
Що гнали в бій народ, як бидло,
Щоб все загарбати собі…
Крові їм лити не обридло
Рабів руками в боротьбі.
Простіть мене, нещасні, любі,
Далекі жертви зла і мли!..
Себе, не тільки братні трупи,
На шибениці ви тягли!..
1928—1959-1960
***
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській...
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Андрей Пущин: о да))) не это ведь и "не совсем" искренне, верно?
***
То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край.
Чути плач і стогін з милої Вкраїни...
Знов москаль мордує мій коханий край
Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить
Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.
І в сльозах кривавих мої думи й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота...
Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий...
Вже в cвій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці днів моїх печаль.
Володимир Сосюра*, 1918, Друкований орган
армії УНР газета "Український козак"
***
І пішов я тоді до Петлюри,
як громами в степах загуло.
Скільки нас отаких попід мури
од червоної кулі лягло.
Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами
оселедець, погони і шлик.
Може, серце порвали – не знаю;
може, серце порвали в бою...
Як заграють: „Ви жертвою палі...” -
головою об мури я б’юсь...
І підходе товариш до мене,
мов дитину, під руки бере...
О моя революція, нене,
може, син твій од болю умре!
Володимир Сосюра, 1924
Гайдамака
Бій відлунав. І червоні знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам комісар підійшов.
Аж до кісток пропікає очима.
Хлопці стоять перед ним, як мерці.
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці.
"Є гайдамаки між вами, я знаю,
Кожного кулі чекає печать!"
Стиснуто зуби в останнім мовчанні -
Всі полонені мовчать.
"Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві -
Шкода розстрілювать всіх.
Гляньте навколо - і сонце, і ниви..."
Відповідь - сміх.
"Ну так пощади не буде нікому!
Вас не згадає замучений край!"
Вийшов один і сказав комісару:
"Я - гайдамака. Стріляй!"
(у пізнішій версії червоний стяг було замінено на синьо-жовтий, комісара на курінного, гайдамаків на комсомольців)
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
не сподобалося тільки \"Ради свободи і ближнього ради\" - не сучаснолітературним мені видається на відміну від \"заради\"
