У Воскресінцях живе людина, яку я кохала і чекала приїзду. Але одні тільки обіцянки, що і схололо серце на семи вітрах,скотився крапельками час...
Дякую, за візит до мене і щирі відгуки до моєї другої збірки. Нових творчих злетів вам, Зіновію.
"Побурчав дід город,побурчав,вибалакався...та й легше стало. Гайда до роботи", а далі і сама розповідь стисла,напружена, болісна і болюча...А потім мабуть і найвища напруга - кульмінація "Прийми муку на все життя,але не приймай сю любов. Чуєш? Не прийми!"
Дуже і дуже сильно. Вітаю! Проза дуже сильна.
15.03.2012 - 22:02
Пане Зеновію, окрім великої вдяки, хочу сказати про важливість і потребу таких коментарів як Ваш - власне глибокого аналізу твору. Тішуся і дякую сердечно за Вашу щирість.
Вірш "Я не покинула тебе"
Цей вірш-сповідь, вірш-звертання до України-калини, рідного краю, матері зігріває серця читачів любов"ю, ніжністю дочки-поетеси, яка дарує сердечну, душевну, світлу поезію:
" Я не покинула всіх вас,
Свою поезію дарую.
Бентежить душу лиш одне:
Чи хтось мене та й не осудить"
Вірш "Батькові"
Очі батькові,наче два весла - несподіване порівняння.
" Наливаюсь по вінця журбою - оригінальна метафора.
" Очі смутно додолу схилились,(-метафора
Коли я притулилась до вас."
Щемливе прощання дочки з батьком - трагедія поколінь українського народу.
Вірш" Ясенята". Вже у назві вірша - цікава знахідка, нове пестливе слово-ясенята. ясен-сад, фіалково-ясеновий дім - неологізми,нові слова.
зорина, ясенина -неологізми
ясени змужніли - метафора
діти розлетілись - метафора
птахою душа
Здійнялась в вись - метафора
смуток трепетно-осінній - неологізм
заплакав ясеновий дім - метафора
...з вітром гомонів,
...оправдатись не зумів - метафори...
Ще і ще можна продовжувати, захоплюватись сюжетом вірша, художніми образами( худохніми тропами:метафорами,епітетами, порівняннями...). Мені дуже сподобався, близький цей вірш. Нас у сім"ї 6 дітей( 4 брати і дві сестри). В саду біля дороги росли ясени. Сусіди нарікали, що створюють затінок, листя восени опадає - треба прибирати. Тато зрубав ясени, мама була проти,на місці зрубаних почали рости молоді - мама казала, щоб не зрубувати, а наймолодша сестра попросила електриків зрубати, хоча те місце - частина саду належала за заповітом моєму синові і мама ще була жива, хоча вже хворіла і переважно перебувала в будинку.
" Я так ті деревця любила,
Що біль стискав, - душа тужила.
Та й вітер сумно завивав:
Хто ж це про них таке казав?.."
23.03.2013 - 21:16
Вірш "Я не покинула тебе" це - вірш-сповідь. Одна людина сприймала болісно, як звертання до України-калини, а інша осуджувала. Тому я закінчення написала із звертанням до читача. Я сприймаю людей однаково, хоча бувають різні коментарі і приходиться віднайти правильні слова. На те ми поети. Правду ж не всі люблять? Але, все ж таки треба мати свій характер, бо на тому і людина формується в особу. Дякую, що зрозуміли мене і підтримали.
Вірш "Ясенята" був написаний про родину мого батька Казимира. Дідусь мій був вдівець і мав шестимісячну дитинку Ганну, коли взяв за дружину мою бабусю. Батько вже був їхньою другою дитиною. Вони виховали 6 дітей: три сестри і троє з батьком братів. У мене назавжди залишилася в пам'яті старенька прибрана хата, берізка навпроти вікон. Там росли малини і багато ясенів. Я давно мріяла написати про мій дитячий спогад і ось такого відтворила вірша. Батько вперше прочитав, плакав. Він завжди мене підтримує в поезії і дуже-дуже любить. У вас, Зіновію, теж подібна історія до ясенів. Не
думала, що так ось, збігається однакова історія із іншими родинами. Щиро вам дякую, Зіновію, за душевну підтримку. Хай щастить вам та рідним!
ДУЖЕ ДЯКУЮ ЗА ТАКИЙ ХОРОШИЙ ЕМОЦІЙНИЙ ВІДГУК І ЗА ТАКІ СВІТЛІ І ЩИРІ ПОБАЖАННЯ. Я ПРИЄМНО ЗДИВОВАНО. ПІСЛЯ НИЗКИ РІЗНИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ І НЕПОРОЗУМІНЬ НА ЦЬОМУ САЙТІ, РАПТОМ ТАКА ВИСОКА ОЦІНКА МОЄЇ РОБОТИ ВІД ВАС, ПОЕТА І ВЧИТЕЛЯ РІДНОЇ МОВИ, ДЛЯ МЕНЕ ЦІННА ЯК МОРАЛЬНА ПІДТРИМКА... ТОМУ ЩО Я ЯК РАЗ ЗАРАЗ БУЛА НА РОЗДОРІЖЖІ, ПРОДОВЖУВАТИ ПИСАТИ, ЧИ НІ... ЩЕ РАЗ ВАМ ДЯКУ, ЩО НАПИСАЛИ ЦІ СЛОВА ВЧАСНО!
Дякую пане Зеновію.ЯК важлива для мене Ваша порада ,підтримка , розуміння.Я ДУЖЕ часто втікала від спілкування,чомусь думала що мене ніхто не зрозуміє ,а зараз відкриваю світ і людей по-новому.і радію світлості іхніх сердець.Дякую сердечно.
Підійшов, хотів сказати:" Нене..."
В пересохлім роті хвилювання спазм.
Молодий, високий та непевний:
- Щоб я дав, щоб стало тепло вам?
В теплій хакті біла скатертина,
Пахнуть яблучка медами на столі.
Тож заплакав, як мала дитина,
Дивлячись на фрукти запашні...
Дякую за творчість, я краще пізнав благородство Вашої душі.Бажаю Вам щастя, здоров"я, успіху.
14.03.2012 - 02:55
Дякую, пане Зіновію, за вашу щиру відповідь. Правду кажучи, не думала почути таких багато позитивних слів, щодо моєї поезії. Дуже приємно почути від вас. Я звичайна людина і нічого в мені немає особливого. У кожної людини є свій особистий талант, стосовно до чого вона прикладе своє зусилля, зуміє сповнити бажання, добитись мрії. Стараймося полюбити життя і принести користь людям. До вірша "Зимові яблука" я написала продовження і надрукувала тут на моїй сторіночці. Я дуже була рада, що цього вірша (і не тільки, а інші вірші)читали до свят учні Матіївецької школи, Замулинецької. Приносити людям радість то велике задоволення на душі.
Дуже дякую Вам, Зеновію, за розуміння - тема кричуща. Таких, як моя героїня, сьогодні дуже багато - і як дивитись в оці дитячі оченята.
ще раз дякую, мені дорогі і важливі Ваші слова
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
,але разом з тим талановиті метафори, вдало передають душевний стан ліричної героїні, її палку любов.Вірш дуже гарний, чуттєвий, глибокий...</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>14.03.2012 - 13:14</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Дуже дякую Вам, Зеновію, за такий щирий коментар! <img src=){kind=small}
