| 09.12.2022 - 10:22 | Т.С.Гарп: Ховаючи попіл що торкнувся до скроні
Фарбуючи душу і тіло
Зшиваєш серветку, щоб накрити ту клітку, у якій ти в полоні
В якій залишки мрій вимітають - зламані крила
І далі живеш.
Та сивієш,
Продовжуєш...
Бо так треба(?).
Ховаючи під творінням майстра краси
Живу незахищену себе
Радієш?
Очікувано, заплановано, в строки.
Без сміху й обійм під дощем просто неба.
Зустріла
І згодом, сивий вінок свій, ти скинула в кручу! Геть йшли би прожитії роки!
Однак, відчуваєш, що плата за усмішку може бути надмірна... замислюєшся, - а чи треба?
Смурнієш.
І знову приносячи в жертву себе, не питаєш-для кого та й доки?
Себе на вівтар ти кладеш, буденно і звично не вдаючись - чи є ще у цьому потреба?
Закінчила.
Спроба розправити крила, залишила згадку на спині своїй, яка не пройде через роки.
А тихо збиреться та й піде туди, де крила і щастя твоє..
та й ти не цуралися себе.
І знов ти живеш..
Та сивієш, ховаючи заживо себе
Продовжуєш хрест свій нести
Бо так треба(?).
А знаки на спині твоїй, лиш тихо чекають...
На повернення неба. |
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: