Байка
Вселенські сходини зібрав цар звірів Лев,
На зборах виступив як голова, і доповів,
Що із намісників своїх оце попер
Старого Вовка, бо давно уже хотів.
Той брав багато, менших не любив,
На водопої міг нагнати страху,
А це, собака, геть ізнахабнів –
Самого Лева десь позаочі послав був на…
Як водиться, царю доповіли,
І от тепер, при всіх, як для науки,
Лихого Вовка на вірьовці притягли,
І прив’язали на три дні до бука.
«Тепер мій зам – Сіренький Заєць! Прошу
Любити й жалувать його, немов царя!
Як має хто до мене дар, чи ношу,
До Зайця йдіть спочатку, він – як я!»
Сказав і зник. Як ніби й не було…
А Заєць збори всі узяв на себе,
Й не дивлячись, що панство загуло,
Командним голосом як рявкне!!! І, як треба,
По пню своєю лапою як дав!
Та що той пень, от шия Вовка – поряд,
І ось її, прив’язану, пор-р-рвав!
За всі ті злочини, що Сірий був накоїв.
Упорався – побачив Лиса, й поготів
Накинувся загнати в кут рудого,
Та хитрий Лис на гонах зуби з’їв,
Лиш крикнув через хвіст: «Шукай дурного!»
І той знайшов! Кабан колись прогнав
Його із поля з кукурудзою смачною,
Тепер же Заєць морду ту впізнав,
На спину скочив, і вже без простою
Почав топтати гриву Кабану,
Той скавучав, як стрижена собачка,
Всі звірі, бачачи цю дивину,
У різні боки від тієї скачки
Розбіглися. А Заєць їх все гнав!
І кожному пригадував забуте:
Жирафі шию на вузли зв’язав,
У Оленя всі роги зміг погнути,
Слону із люттю ноги потоптав,
Ослу безмозкому начистив рожу,
А що вже мавпі бідолашній наказав!
На люди говорити те не гоже.
Втекли усі, а Заєць все біжить,
Пригадує солодку мову Лева,
Аж раптом бачить, ніби майорить
Хвіст Тигра поміж дальнії дерева.
«Оце йому ще вуса обірву,
Смугастому злодюзі і убивці», -
Подумав Заєць, і чимдуж майнув,
Стрибнувши вуса Тигру смикати на пиці.
Тигр Зайця моментально проковтнув,
І не замітив, чи живого.
На зборах звірів лісу він не був,
І про слова царя не чув нічого.
Із дальніх ловів повертався Тигр,
На території своїй він ставив мітки,
Та завершити коло ще не встиг,
Як Заєць стрибонув поміж повіки.
Ну що ж, тепер із Левом Тигру знову,
Було це вже, на вартість мідяка,
Слід при нагоді поновити спільну мову…
А от мораль у байці знаєте яка?
***
ID:
866346
Рубрика: Поезія, Байка
дата надходження: 28.02.2020 17:51:52
© дата внесення змiн: 28.02.2020 18:46:39
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
