Тривожних днів душа імлиста
Пустилась десь у попідхаття.
Олександр КосенкоЗійшла в мені тривожна осінь,
Печаль колише у колисці.
Тремтять на віях пізні роси –
То палять листя, палять листя.
Нехай димить, нехай імлиться.
А чи знеможитися мушу?
Та в тому листі, в тому листі
Учора викупала душу.
Нехай вітри би здійнялися -
Згоріти в полум'ї дурману.
Та тліє листя, тліє листя
Нерозпочатого роману.
Гарний вiрш, Олено. Дiйсно, життевi стежки у кожного не завжди рiвнi та безпечнi, i неприемних моментiв на них вистачае, але це не е приводом занадто журитися, бо i позитив, при бажаннi, теж можна розгледiти.
Тiльки от у вас у 9 рядку слово "би", а у наступному 10 рядку - слово "б". Якось тут дуже схожi вони i у двох рядках пiдряд звучать. Може тодi 10 рядок трохи змiнити:
Нехай вiтри би здiйнялися -
Й згориш у полум'i дурману.
Нi, ну, а у такому випадку, як тепер, то тодi якось не зовсiм зрозумiло - а кому ж саме згорiти. Тут же якесь би ще уточнення, що головна героiня про власнi прагнення веде мову. У початковому варiантi з "б" було бiльш зрозумiло цей момент. А може тодi тут зробити - "згорю ось":
Згорю ось в полум'i дурману.
Вірш - ніби хвиля жовто-золотого океану - прекрасний і свіжий. А печаль - бо жовті й золоті хвилі скоро скінчаться, почнуть білі хлюпати на наш берег..