Ледь- ледь, багрянцем зайнявся небокрай,
Помітно сяють зорі вечорові,
Кохана йдем, у храм світла й любові,
Нас місяць поведе в дивовижний рай.
Зігріє душу, стежка барвінкова,
Хоч десь і небо крають громовиці,
Твій погляд ніжний й звабливі зіниці,
Неначе пісня - мами колискова.
Твої обійми - сонячне проміння,
І спокій в душі, тікають печалі,
Нам ніч розсипле пелюсткові чари,
Введе у казку, розвіє сумління.
І пісню соловейко нащебече,
Торкання ніжне, п`янкі поцілунки,
Спокуси солод, привороту трунки,
За всіх на світі мені ти дорожче.
Сховала тайну зіронька ранкова,
В обіймах ми, вже, у чудному раю,
Слова ласкаві, шепочу «кохаю»,
В свій храм любові, тебе навік вкраду.
06.08.2019р
Так ніжно, так гарно про Високі почуття.
В одному з коментарів я прочитав, що жінки повинні писати тільки від свого імені, а я вважаю, якщо жінка пише від імені чоловіка, або навпаки, то це вищий пілотаж. Це значить поетеса повністю поринула в образ ЛГ. Тож кожен пише як уміє.
Прекрасний вірш, щастя Вам, натхнення й любові.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Не знаю,думаю в минулому житті була чоловіком, бо майже всі роботи чоловічі мені під силу, тому й пишу так. А, ще знаю точно,коли пишу прозу,то відчуваю героїв повісті,переживаю все з ними, немов сама там. Успіхів Вам!
