вгаває щебет, жовкнуть сонцесхови,
слюдою бляклою вода_ на сум чи страх
наступний в черзі йде в туман ранковий
ступаючи по мічених слідах_
>
допоки тиша душу сповиває
і в оці поволока соляна,
наступний в черзі_ п’яний без вина_
спираючись на тінь бреде по краю_
>
осінній грім згадає те ім’я_
вздовж білих черепів на частоколах_
спіраллю вгору по хребту змія,
аби вкусивши мозок впасти долу_
>
думки хрустять, як під копитом скло_
тікає пульс / чоло вкриває іній_
за рубікон_ крізь фальш багряних ліній_
вгаває щебет / вицвітає тло_