у час самоти на папері малюєш грати криві у іржі -
такий собі символ міста, мешкаєш у якому
під поглядом пильним чуми московитської зради,
у окупації...
мешкаєш в місті, яке просякло наскрізно
смородом каналізацій, гнилизни, метану і сірки,
протухлими тушами свійських тварин,
цвілими ковбасами м"ясо-ковбасних крамниць
і рядів брудних і засмічених і галасливих базарів.
виходиш із хати, ніс затуляючи носовиком,
банданом підв"язуєш пасма волося свого щільно і туго -
не заважали аби сиві пасма бачити шлях,
поміж люки відкриті який кривуляє.
виходиш із хати купити зерна чи то хліба, чи ягід
для птахи, в куточку під стелею що збудувала гніздо,
оселилася прямо над ліжком.
змушений був пересунути ліжко -
спиш тепер під вікном,
у якеє частенько заникує місяць у гості -
він сідає тінями віт на помості
і мовою вітру і листя
розповідає тобі про усе, що діється там,
за межами міста.
дивна така,
довга,
сумна і поривчаста розповідь місяця
бентежить, роз"ятрює душу...
і розум лише услухався у відгуки з поруху вуст
вітру, місяця й листя.
засмучений місяць мовив напевно про осінь.
а ще - про війну і біду окупації.
і про підкуплений, жадібний, зляканий світ,
що за маску байдужості втік і ховається -
весь заклопотаний, занепокоєно дивиться скоса
на місиво з крові і тіл, що затіяв москаль у кремлі.
дивиться світ і не хоче утрапити в бойню,
в халепу, в капкани відкритих каналізацій,
в кремлівській істериці здуманої війни
і терору...
тут і церква розради не дасть -
бо сама вона дуже сумнівна
у цих московитських хитросплетіннях.
отож, в самоті малюєш собі на папері грати криві у іржі,
крізь які проливається сонце -
і шрами на ньому із того у колір іржі.
слухаєш пісню пташини - співає тобі на столі,
дзюбає зерна з долоні й збирає просипані хлібні крихтинки.
і сік із вишень, роздзьобаних нею, мов сльози прозорочервоні
сяють полисками під гніздом,
що кошиком вплетене там, до стіни у куточку під стелею
у кімнаті напіврозбомбленої хатини,
у якій оселився ти у спочинку, в подорожах між руїн
притулок знайшов в цій оселі...
- ...цікаво, надовго я тут?.. а що буде із птахою потім?... -
майнуло у думці.
і засинаєш в тривозі - чи настане світанок?..
для тебе
...і птахи.
боляче....згодна і розумію Вас...життя розділилося на "ДО" та "ПІСЛЯ"...і в кожного з війною- свої рахунки...ми все зможемо, повинні вистояти......ще нашим дітям- жити й жити....та й нам- теж...не здаємося,борімося..
надзвичайно написано, з болем і надривно, щиро підтримую Вас, тримайтеся, таки переможемо, не може ж бути, щоб стільки полягло найкращих і все даремно.
Ем Скитаній відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
будемо надіятись на краще 
