Колишня однокласниця, львів’янка
знайшла мене, приїхавши у Київ,
в отім далекім , «спальному» районі,
куди метро ніколи не дісталось
(мабуть, і не ходитиме ніколи...).
Було це майже тридцять років тому—
ми їхали в тролейбусі забитім
і розмовляли тихо, але швидко,
щоб встигнути всі викласти новини.
І раптом я помітила --мовчанка
запанувала поміж пасажирів,
нараз усі розмови припинились,
і потай нашорошились всі вуха...
Того не усвідомлюючи, з нею
ми в центрі опинилися уваги—
той крадькома, ізбоку, подивлявся,
той глипав із цікавістю, відкрито,
той дивно мимоволі посміхався,
мов сам собі і вірив—і не вірив.
Вона була у синьому береті,
а я була...така собі, як завжди,
але удвох були ми, як масони,
з рукостисканням їхнім ритуальним,
містичність і символіка якого
одним лиш втаємниченим відома...
Або ж були ми членами із нею
того найексклюзивнішого клубу,
чий існування факт хоча й відомий,
але ніхто в реальності не бачив
людей, що удостоїлися честі
в секретності належати до нього.
Було в тім щось комічне і приємне,
це відчуття я й досі пам’ятаю--
наскільки екзотичними тоді ми
здавались у тролейбусі столичнім,
як два тропічних птаха, що упали,
з дороги збившись, у чужу країну...
Тому лиш завдяки, що між собою
ми українською на людях розмовляли...
Вікторія Торон
років десять тому почула звертання чоловіка до жінки "голубонька" і страшенно позаздрила, ну, по-доброму, звичайно, подивилась їм вслід, стрункі постаті швидко зникли в підземному переході, а я їх досі пам'ятаю... тепер і в моїй сім'ї говоримо українською!
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колись Володимир Винниченко називав появу такого почуття до України (або до мови) "пробудженою ніжністю". Дякую.
Браво! Здорово - за тему!!! И ещё - у Вас есть = настоящая литературная способность - зарисовок многолюдніх сцен(редкое качество у писателей!!!!) Ни пуха!!!
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такий розмір і ритм, що я постійно пригадував пісню про французського боцмана: тут мимо проходил французский боцман... А загалом, цікаво, чому така реакція. Адже тоді були україномовні ЗМІ, видавалися книжки українською і таке інше. Може, ця увага була пов"язана із акцентом чи вимовою? Втім, це я так, несуттєво; головне - що епізод Вам запам"ятався саме так, і Ви цікаво його передали. Білий вірш має свій шарм.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розкажіть мені більше про цю пісню, я би хотіла знати.
Щодо українськомовних ЗМІ, книжок, то тут спостерігався парадокс. Вони були, але більшістю населення вони успішно ігнорувалися.
Як у притчі: можна підвести коня до води, але не можна заставити його пити. На вулицях, в магазинах, в установах розмовляли виключно російською, подекуди із вкрапленнями суржика. Акцента ні в мене, ні в моєї подруги не було,просто була відносно чиста українська мова, якої на той час на вулицях не було чути.Як я вже казала:"...себе зневажили самі, Росія тільки скористалась".
Пробиває на емоції 
