Якась невимовна, невичерпна туга,
Мов кульку, затисла в руці діафрагму,
От-от щось всередині лусне з натуги -
Крізь груди прогризтись мелодія прагне.
Чи знаєш, як з розуму зводиш собою?
Я втратив од глузду свій компас, а ти ж і
Не чуєш, як, мовби в шахтарськім забої,
Здавили мене почуттів пасатижі.
Ти вся у мені: у клітинних мембранах,
Ти в оці - в мільйонній із акомодацій,
На серці набита ти знаком удачі,
Ти - воля, що їсть її ніздрями бранець.
Ти спокій забрала навік в Афродити,
Ввірвалася в плинність життя карколомно,
І, наскрізь стрілою Амура пробитий,
Впаду я, мов римська безлика колона.
Отож не згасай, стань для мене квазаром,
Освітлюй шляхи, сонцелика богине,
Я бачу ім'я твоє ніжне, як зараз,
На стінці сітківки: "Яніна Бухінна."