Біжу щодуху, сонце стрибає.
Котиться, немов хто його віником горне,
і стомлене, горнеться до ніг моїх, хапає прозорий поділ,
сукня з травою плутається межи ніг.
Мені гаряче.
Сонцю радісно.
Грає в піжмурки час.
Краплі чоло зрошують,
Думки сходять, немов урожай.
Відкриваються очі, скарбами наповнені,
Златом співають, діамантами,
Що з травиці ласкавої зібрані на світанні…
Накувала комусь зозуленька нагадала років-років.
А я йду вся задумана.
Підставляю плечі , нехай сонце обіпреться,
Нехай зна , що воно не саме.
Нехай лагідно поцілуємось, нехай світ ще буде,
Нехай скотиться хтиво крапля поту на груди,
Нехай млосно співає живіт
І танцюють на втіху твої пальці
на моїх, іще білих колінцях…
мені сонячно, сонцю радісно,
час притих…
21.05.14
сонце стрибає.
Котиться, немов хто його віником горне -
ну от - люблю таке - живе і несподіване, отак собі підмічене, побачене і передане... - Ваше, Віто...
не тільки це, звичайно... все гарно...
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Валю!
Нарешті до мене Муза повернулася!
, чудово, ніжно, комфортно ... 
Рада, що тобі сподобалось!!!! 
