Діалог зі смертю (Одеса)
Сьогодні я зі смертю говорив
я їй казав, що та прийшла завчасно
і що могили ще собі не рив
і зовсім помирати не збирався.
навколо мене запалав вогонь
немов у пекло все перетворилось
горіло все...і раптом зупинилось
смерть біля мене сіла, знявши балахон
свою кістляву руку на плече
поклала, заглядала в очі
- в землі лежать, від тебе не втече
ти краще розкажи, що від життя ти хочеш.
- я хочу, щоб...все стало як завжди
був мир і спокій, у моїй країні
не знаю вже тепер чи в Україні
чи може краще до росії нам піти.
- а також мрію про той самий час
щоби бандери зовсім повтікали
- вони таке саме про вас казали
і також помирали за донбас.
А занєш хлопче, я скількох таких
як ти під землю в пекло проводжала
усі однаково молились і страждали
бо воювати то великий гріх.
усі хто гине замість то* щоб жить
себе на муки вічні прирікають
з вогню в вогонь - тут стогнуть, там страждають
і нікому загиблих хоронить.
ти думаєш що ти один такий
мовляв герой, загинув бо за волю
з другого боку також топчуть долю
я ж вас зберу усіх у один стрій.
то вже скажи, де правда на землі
хто має жити, а хто мав померти
бандерівці, чи може москалі...?
- всі люди одинакові для смерті.
меніж бо сумно, плачу мов дитя
є правда лиш одна і то для тебе
не хочу більше зла, хочу полинуть в небо
і впасти навіки у забуття.
То ось де суть, ти хочеш до едему
втомився ж бо на чортовій землі
тут пекло хлопче, тут померти треба
щоб втрапить на небесні кораблі.
то я пішла, надовго прощавай
прийде твій час, тоді тебе зустріну
- ні не іди, яж таки хочу в рай
втомився вже, нехай бо вже загину.
я мовчки підняла свою косу
він тут згорів, щоб в пеклі не горіти
багато їх, і всі Вкраїни діти
на небо славні душі понесу.
я вже із неба в землю подивлюсь,
а тіло залишилося на сходах
іде війна між заходом і сходом
а я за ваші душі помолюсь...
